Реферат
Теорія держави і права
На тему:
Правовідносини.
ЗМІСТ
1. Правовідносини.
2. Система права і законодавства.
3. Тлумачення норм права
Література
1. Правовідносини
Правовідносини – це виникаючий на основі норм права суспільний зв'язок, учасники якого мають суб'єктивні права і юридичні обов'язки, забезпечені державою.
До ознак правовідносин можна віднести наступні:
Правовідносини – це відносини суспільні.
Правовідносини існують у нерозривному зв'язку з юридичними нормами, що виступають нормативною базою їх виникнення, зміни і припинення.
Учасники правовідносин зв'язані взаємними юридичними правами й обов'язками, що виникають у суб'єктів права при настанні певних юридичних фактів.
Для правовідносин властива визначеність, індивідуалізованість.
Правовідносини носять вольовий характер.
Правовідносини охороняються державою.
Правовідносини класифікуються по-різному:
I. За галузями права.
Конституційні.
Цивільно-правові.
Адміністративні.
Кримінальні.
Трудові.
Сімейні.
Правовідносини інших галузей права.
II. За змістом.
1. Регулятивні – правовідносини, що регулюються регулятивними нормами (трудові права й обов'язки за договором).
2. Охоронні – правовідносини, що регулюються охоронними нормами права (кримінальна відповідальність за злочин).
III. За ступенем індивідуалізації.
1. Відносні – поіменно визначені всі учасники правовідносин (правовідносини купівлі-продажу).
2. Абсолютні – визначена лише одна сторона (правовідносини власності).
IV. За характером обов'язку.
1. Пасивного типу – виникають на основі забороняючих норм, що виражають статичну, закріпляючу функцію права (правовідносини власності).
2. Активного типу – виникають на основі зобов'язальних та управомочуючих норм і виражають динамічну функцію права (податкові правовідносини – обов'язок сплатити конкретну суму податку).
Поняття, характеристика і види суб'єктів права. Суб'єктами правовідносин або суб'єктами права є індивіди або організації, що, на підставі юридичних норм, можуть бути учасниками правовідносин, тобто носіями суб'єктивних прав і обов'язків.
Основною характеристикою суб’єктів права є їх правосуб'єктність, тобто передбачена нормами права здатність (можливість) бути учасниками правовідносин. Вона складається з двох елементів:
Правоздатність – здатність мати права й обов'язки (з'являється в момент народження і припиняється в момент смерті).
Дієздатність – здатність своїми діями здійснювати права й обов'язки. Виділяється два види дієздатності:
а) Угодоздатність – здатність укладати цивільно-правові угоди.
б) Деліктоздатність – здатність відповідати за свої вчинки.
Залежно від віку розрізняють наступні види дієздатності:
Недієздатність – суб’єкти права можуть укладати лише дрібні побутові угоди (до 15 років).
Відносна дієздатність – суб’єкти права можуть мати свої кошти, але розпоряджаються ними за згодою батьків або опікунів (від 15 до 18 років).
Повна дієздатність – суб’єкти права самостійно здійснюють всі угоди (з 18 років).
Крім того, у певних випадках дієздатність може бути обмежена в судовому порядку (для психічних хворих або осіб, що страждають від алкогольної або наркотичної залежності).
Розрізняються наступні категорії суб'єктів правовідносин:
Індивіди.
1. Громадяни держави.
2. Іноземні громадяни.
3. Особи без громадянства (апатриди).
4. Особи з подвійним громадянством (біпатриди).
Організації.
Державні організації.
а) Державні органи.
б) Державні установи і підприємства.
в) Держава.
Недержавні організації.
а) Громадські організації.
б) Господарські організації.
в) Релігійні організації.
Соціальні спільноти і інститути.
1. Народ.
2. Нація.
3. Населення регіону.
4. Трудовий колектив.
5. Родина.
Правовий статус особи.
Категорія особи (мається на увазі так звана “фізична особа”) виявляється потрійно: як людина, як громадянин і як особистість.
Людина – продукт природи, суб'єкт суспільно-історичної діяльності і культури.
Громадянин – людина, що відноситься до населення конкретної держави і наділена нею юридичним статусом.
Особистість – індивід як продукт суспільства, що має стійку систему соціально значимих рис.
Крім того, існує ще категорія юридичних осіб, тобто організацій, “які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третейському суді”.
Говорячи про правовий статус особи, слід мати на увазі, що в його структуру входять такі елементи, як основні права, свободи, обов’язки тощо.
Основне право – користування конкретними соціальними благами (право на освіту).
Свобода – абстрактна ступінь володіння і вибору поведінки (свобода пересування).
Основний обов'язок – установлена Конституцією для задоволення життєвих інтересів усіх членів суспільства необхідність, що наказує кожній особі певний вид і міру належної поведінки, і відповідальність у випадку її невиконання.
Види прав, свобод та обов’язків:
Особисті права і свободи.
Політичні права і свободи.
Громадянські права і свободи.
Соціально-економічні права і свободи.
Культурні права і свободи.
Обов'язки.
Таким чином, правовий статус особи – це юридично закріплений стан особи в суспільстві, що виражається у певній системі її прав, обов'язків та відповідальності.
Об'єкт правовідносин -це те реальне благо, на використання або охорону якого спрямовані суб'єктивні права і юридичні обов'язки.
Розрізняються наступні види об'єктів:
1. Об’єкти права власності (речі) – предмети матеріального світу, що мають просторові межі чи грошовий еквівалент.
2. Об’єкти зобов’язального права (поведінка) – дії або бездіяльність, а також результати діяння.
3. Об’єкти авторського права (предмети духовної творчості) – витвори мистецтва, науки, культури.
4. Особисті немайнові блага – ім'я, честь, гідність.
Зміст правовідносин має двоїстий характер. Розрізняють юридичний і фактичний зміст.
Юридичний зміст правовідносин – це можливість певних дій управомоченої особи, а також необхідність певних дій або необхідність утриматися від певних дій зобов'язаної особи, а фактичний зміст – самі дії, у яких реалізуються права й обов'язки.
Таким чином, юридичний зміст правовідносин – це суб'єктивні права і юридичні обов'язки.
Суб'єктивне право – це передбачена для управомоченої особи з метою задоволення її інтересів міра можливої поведінки, забезпечена юридичними обов'язками інших осіб.
Юридичний обов'язок є запропонована зобов'язаній особі і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, якій вона повинна слідувати в інтересах управомоченої особи.
Юридичний факт – конкретна життєва обставина, із настанням якої норма права пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Класифікація юридичних фактів:
I. За вольовою ознакою.
1. Події – це юридичні факти, що не залежать від волі та свідомості особи.
2. Діяння – це юридичні факти, що залежать від волі та свідомості особи.
а) Дії – це юридичні факти, що залежать від волі та свідомості особи і виражаються в активній поведінці.
б) Бездіяльність – це юридичні факти, що залежать від волі та свідомості особи і виражаються в пасивній поведінці.
II. За правовими наслідками.
Правостворюючі. Конкретна життєва обставина, із настанням якої норма права пов'язує виникнення правовідносин.
Правозмінюючі. Конкретна життєва обставина, із настанням якої норма права пов'язує зміну правовідносин.
Правоприпиняючі. Конкретна життєва обставина, із настанням якої норма права пов'язує припинення правовідносин.
III. За юридичною природою.
Правомірні.
а) юридичні акти – зовні виражені рішення людей, спрямовані на досягнення правового результату.
б) юридичні вчинки – фактична поведінка людей, що складають зміст реальних життєвих відносин.
Неправомірні.
а) Злочини – юридичні факти, що караються в кримінальному порядку (вбивство).
б) Проступки – юридичні факти, що не караються в кримінальному порядку (прогул).
Презумпція – припущення про факт, існування або відсутність якого передбачається встановленим або не встановленим.
Розрізняються презумпції:
I. За сферою дії.
- Загальноправові.
- Міжгалузеві.
- Галузеві.
- Правових інститутів.
II.За можливістю спростування.
- Незаперечні.
- Спростовні.
Правова фікція – фактично неіснуюче положення, що має юридичне значення в силу того, що право визнає його існуючим.
Так, в українському законодавстві, днем смерті громадянина, оголошеного мертвим, вважається день набуття законної сили рішення суду про оголошення його мертвим.
2. Система права і законодавства
Система права – це внутрішня структура права, що відображає об'єднання і диференціацію юридичних норм.
Існує декілька класифікацій системи права:
З точки зору генетичного підходу.
Приватне – спрямоване на задоволення потреб і захист інтересів окремих осіб (цивільне, трудове, сімейне право).
Публічне – охороняє загальні інтереси держави (конституційне, адміністративне, кримінальне право).
З точки зору історичного підходу.
Звичаєве (традиційне) право. Сукупність звичаїв, що регулюють певну галузь права.
Прецедентне право. Сукупність юридичних (як правило, судових) прецедентів, що регулюють ту чи іншу галузь права.
Договірне право. Сукупність нормативних (як правило міжнародних) договорів, що регулюють певну галузь права (як правило, міжнародне право).