Окрім основних наслідків, таких як двостороння або одностороння реституція, визнання угоду недійсною тягне у деяких випадках і інші наслідки, а саме обов’язок винної сторони відшкодувати іншій стороні понесені витрати, втрату або пошкодження її майна.
Як сказано в ст. 59 ЦК, "якщо зі змісту угоди випливає, що вона може бути лише припинена на майбутній час, дія угоди, визнаної недійсної, припиняється на майбутній час.[34]" Це значить, що отримане сторонами залишається в кожної з них, але вимагати подальшого виконання вони вже не вправі. Це правило поширюється на всі недійсні угоди, у тому числі й ті, визнання недійсності яких залежить від волі заінтересованих осіб: потерпілих, державних і громадських організацій.
Наприклад, угода купівлі-продажу, укладена під впливом погрози, набуває належної юридичної сили. Проте за позовом особи, що уклала її під впливом погрози, вона визнається недійсною не з моменту пред'явлення позову і не з моменту вступу судового рішення у законну силу, а з моменту її укладання.
Законодавець допускає виключення з цього правила, а саме: якщо із самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє (ч.2 ст.59 ЦК України). Виходячи з цього правила, угода визнається недійсною з моменту вступу судового рішення у законну силу. Вона може бути визнана недійсною повністю або недійсними визнаються її окремі частини. При цьому недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угоду було б укладено і без включення недійсної її частини (ст.60 ЦК України). Питання про визнання цих частин угоди недійсними вирішується за загальними правилами визнання угод недійсними.
Якщо у недійсній частині угоду було виконано якою-небудь із сторін, суд визначає наслідки її недійсності залежно від підстав, за яких вона визнана недійсною. Недійсність угоди може бути підтверджена будь-яким із передбачених ст.27 ЦПК України засобів доказування, якщо інше не зазначено у законі. Ціна та інші істотні умови угоди, укладеної у простій письмовій чи нотаріальній формі, не можуть бути встановлені на підставі показань свідків, крім випадків кримінальне карних дій.
Угода може бути визнана недійсною і після смерті громадянина, який був її учасником. Такі вимоги вправі заявити: друга сторона, спадкоємці померлого, інші заінтересовані особи, прокурор. Спадкоємці, якщо до них пред'явлено позови, відповідають у межах дійсної вартості успадкованого ними майна при умові додержання вимог про пред'явлення претензії (ст. ст. 556, 557 ЦК України).
Необхідно розрізняти поняття: «визнання угоди недійсною» і «розірвання угоди (договору)». Угода визнається недійсною з підстав, передбачених у ст.ст.48-58 ЦК України. Дійсна, законна угода може бути розірвана за вимогою потерпілої сторони при невиконанні другою стороною (сторонами) своїх обов'язків (наприклад, ст.ст.232, 234, 269, 270, 344, 347 ЦК України).
Закінчення
У даній роботі були розглянуті угоди як підстави виникнення, зміни або припинення цивільних правовідносин: поняття значення і види угод; засоби вираження волі в угодах та форма угод; умови дійсності угод, недійсні угоди – їх поняття, види та наслідки визнання угод недійсними
Аналіз джерел і літератури по проблемі, зроблений з урахуванням вітчизняної правової науки, дозволяє прийти до наступних висновків:
Ст. 41 діючого Цивільного Кодексу визначає угоди як дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних чи прав обов'язків. Однак таке визначення не є точним і тому наука цивільного права визначає угоду як правомірне, тобто дозволене законом, а також хоча і не передбачене законом, але не суперечне йому дія громадян чи юридичних осіб, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків;
Угодам властивий ряд особливостей, які відрізняють їх від інших юридичних фактів. Це вираження волю особи зовні; дія, спрямована на досягнення визначеного результату - установлення, зміна або припинення цивільних правовідносин; це завжди дії, вчинені фізичними, юридичними особами і державою як суб'єктами цивільного права; це завжди правомірна дія, вчинена для досягнення дозволених законом цілей;
Діюче цивільне законодавство і наука цивільного права проводять визначену класифікацію угод, підрозділяючи їх на окремі види, що має велике теоретичне і практичне значення. В основу класифікації покладені різні критерії, ознаки, що характеризують той чи інший вид угод;
Так, у залежності від того, чи випливає дія, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, від одного, двох чи більш осіб, угоди підрозділяються на однобічні, двосторонніі багатобічні (ст. 41 ч. 2). Однобічною є угода, для здійснення якої досить волі і дії тільки однієї сторони. Двосторонньоюназивається угода, що складається з погоджених між собою зустрічних волевиявлень (дій) двох сторін. Багатобічною є угода, що складається з погоджених між собою волевиявлень (дій) трьох чи більше сторін;
По співвідношенню виникаючих з угоди прав і обов'язків сторін вони підрозділяються на платні і безоплатні.Платною називається угода, у якій майновому наданню однієї сторони відповідає зустрічний обов'язок іншої сторони. У безоплатних угодах обов'язок зробити дії майнового характеру лежить лише на одній стороні, що не вправі вимагати зустрічного майнового надання;
6. У залежності від моменту, з якого угоди вважаються укладеними, вони підрозділяються на консенсуальні і реальні. Консенсуальна угода вважається укладеною з моменту досягнення сторонами угоди (ст. 153 ЦК України). Реальна угода вважається укладеної при досягненні сторонами угоди по всіх істотних умовах і передачі речі однією стороною іншій;
За значенням підстави угоди для її дійсності всі угоди підрозділяються на каузальні й абстрактні. Каузальниминазиваються угоди, у яких правова підстава очевидна зі змісту угоди або підставу її можна зрозуміти по самому типу даної угоди. Абстрактними називаються такі угоди, зі змісту яких не можна установити, заради якої мети вона зроблена;
8. Особи, що здійснюють угоди, можуть поставити виникнення, зміну чи припинення прав і обов'язків у залежності від терміну чи від настання або ненастання якої-небудь умови. За цією ознакою угоди поділяються на термінові й умовні. Терміновими називаються угоди, по яких виникнення, зміна чи припинення прав і обов'язків поставлено в залежність від настання в майбутньому події, щодо якої точно відомо, що вона наступить. Терміни підрозділяються на відкладені й скасувальні. Умовними називаються угоди, згідно з якими виникнення, зміна чи припинення прав і обов'язків поставлено в залежність від настання чи ненастання в майбутньому події, щодо якої сторонам невідомо, наступить чи не наступить. Умови в угодах також підрозділяються на відкладальні й скасувальній;
У цивільному праві є і деякі інші види угод: розпорядницькі угоди, що не породжують триваючих наслідків, зобов'язальні угоди, що тягнуть за собою такі наслідки, як тимчасова передача речі і т.д. фідуціарні угоди - угоди засновані на довірі; біржові угоди – угода, які відповідають сукупності наступних умов: якщо вона являє собою купівлю-продаж, постачання чи обмін товарів, допущених до обороту на товарній біржі; якщо її учасниками є члени біржі; якщо вона представлена на реєстрацію і зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Біржові угоди підрозділяються на угоди з реальним товаром, ф'ючерсні угоди, угоди з цінними паперами;
Форма угоди – спосіб, за допомогою якого виражається воля сторін при здійсненні угоди. Наука цивільного права знає декілька способів вираження волі зовні: конклюдентні дії - звичайне за даних обставин поводження особи, з якого ясно випливає його намір здійснити операцію на заздалегідь відомих умовах; мовчання – вираження волі здійснити операцію у випадках, передбачених законодавством (ст. 42 ч. 3 ЦК); словесний спосіб(ст. 42 ч. 2 ЦК) – коли судження про волю особи робиться не приблизно, а на основі прямо висловленого їм бажання;
Угоди можуть укладатися усно чи в письмовій формі(простій чи нотаріальній) (ст. 42 ЦК). Можливість укладання угод в усній формі(ст. 43 ЦК)передбачена законом для тих них, що відбуваються на невелику суму чи з приводу яких рідко виникають суперечки. Угода вважається укладеною в писемній формі, якщо її зміст зафіксований в одному документі, листах, телеграмах чи за допомогою використання інших технічних способів зв'язку. Для угод, що виходять за межі звичайних і торкаються істотних інтересів громадян, закон передбачає кваліфіковану письмову форму- форму письмового документа, нотаріально засвідченого;
Умови дійсності угод- передбачені законом вимоги, яким повинні відповідати чинені угоди;
Існує ряд загальних вимог, яким повинна відповідати будь-яка угода. Це: зміст угоди не може суперечити цивільному законодавству і моральним принципам суспільства; необхідно, щоб особи, що здійснюють угоди, володіли достатнім для укладання цих угод обсягом цивільної дієздатності, тобто воля яких характеризується достатньо психічною зрілістю; угода повинна укладатися за умов вільної і повної згоди її учасників; угода повинна бути реально спрямована на виникнення обумовлених нею правових наслідків, тобто повинна бути єдність волі й волевиявлення; при здійсненні угоди обов'язково дотримання передбаченої законом форми, якщо порушення цієї форми спричиняє за законом визнання угоди недійсної;
14. Недійсними угодами є дії організацій і юридичних осіб, хоча і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, але не створюють цих юридичних наслідків внаслідок невідповідності зроблених дій вимогам закону. Будь-яка угода, якщо вона не відповідає хоча б одному з вимог закону, визнається недійсною (ст. 48 ЦК);