Смекни!
smekni.com

Угоди як підстава виникнення зміни та припинення цивільних правовідносин (стр. 7 из 11)

По-друге, необхідно, щоб особи, що здійснюють угоди, володіли достатнім для укладання цих угод обсягом цивільної дієздатності, тобто воля яких характеризується достатньо психічною зрілістю. Законодавство (наприклад, ст.ст.14,16 ЦК України) встановлює, що від імені осіб, визнаних недієздатними, а також від імені неповнолітніх до 15 років угоди укладають опікуни, батьки, усиновителі. Частково дієздатні особи за віком і обмежено дієздатні внаслідок зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами можуть укладати угоди відповідно за згодою батьків, усиновителів, піклувальників (ст.ст.13,15 ЦК України). Укладанняугодособами, визнаними недієздатними, неповнолітніми до 15 років, частково і обмежено дієздатними без згоди зазначених вище осіб викликає недійсність угод (ст.ст.51-54 ЦК України).

При цьому угода, укладена особою, визнаною недієздатною, або неповнолітнім до 15 років, є недійсною з моменту її укладання незалежно від бажання учасників угоди і навіть проти їхнього бажання, а також незалежно від пред'явлення позову про недійсність угоди у суді. Вимоги про недійсність угоди у зазначених випадках можуть бути заявлені як батьками (усиновителями), опікунами, так і дієздатним учасником угоди. Недійсність такої угоди зв'язана з поновленням сторін у попередньому стані, а при неможливості такого поновлення кожна із сторін повинна відшкодувати іншій стороні вартість одержаного у грошах.

Крім того, законодавець з метою максимальної охорони майнових інтересів недієздатної особи покладає на дієздатного учасника угоди, який знав або повинен був знати про недієздатність свого контрагента, додатковий обов'язок. За цим обов'язком дієздатна особа повинна відшкодувати недієздатній понесені нею видатки, втрату або пошкодження майна (ст.51 ЦК України).

Як бачимо, встановлюючи додатковий обов'язок дієздатного контрагента, законодавець враховує і об'єктивний фактор укладання угоди з недієздатним і суб'єктивний фактор — вину дієздатної сторони у формі умислу або необережності; вона знала або повинна була знати про недієздатність другої сторони.

Угоди, укладені частково і обмежено дієздатними особами, можуть бути визнані недійсними за позовом їх батьків, усиновителів, піклувальників. У випадку визнання угоди недійсною набувають такі самі правові наслідки, що і при недійсності угоди, у кладеної з неповнолітнім до 15 років (ст.ст.53, 54 ЦК України).

Правила ст.ст. 51, 53, 54 ЦК України про недійсність угод не поширюються на угоди, які укладаються неповнолітніми (до 15 і під 15 до 18 років) відповідно до норм ст.ст. 13, 14 ЦК України, і також на дрібні побутові угоди (купівля хліба та інших продуктів у магазині), що укладаються особами, визнаними обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями то наркотичними засобами.

Іноді бувають випадки, коли цілком дієздатна особа перебуває, наприклад, у стані сильного душевного хвилювання, внаслідок чого не може розуміти значення своїх дій. Законодавець, враховуючи подібні життєві ситуації і охороняючи майнові інтереси цих осіб, встановив правило, за яким угода, укладена громадянином (хоч і дієздатним), який у момент її укладання перебував у такому стані, що не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.

Для визначення наявності такого стану на момент укладання vi оди суд повинен призначити судово-психіатричну експертизу.

Вимоги про визнання угоди недійсною розглядаються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Із змісту вказаної норми, яка спрямована на захист інтересів осіб, позбавлених можливості з тих чи інших причин розуміти значення своєї поведінки, випливає, що така угода має бути визнана недійсною і за позовом спадкоємців потерпілого.

У випадку визнання угоди недійсною застосовуються ті самі наслідки, що й при укладанні угод особами, визнаними недієздатними, неповнолітніми до 15 років, частково і обмежено дієздатними (ч.2, 3 ст.55 ЦК України).

По-третє, угода повинна укладатися за умов вільної і повної згоди її учасників. Це означає, що виражена в угоді воля повинна бути вільним волевиявленням. Тому у випадку, коли в угоді воля виражена не вільно (мало місце насильство, особа піддавалася погрозі, обману і т.д.), угода не може вважатися дійсної.

По-четверте, угода повинна бути реально спрямована на виникнення обумовлених нею правових наслідків, тобто повинна бути єдність волі й волевиявлення. Тому волевиявлення, зроблене лише для виду, тобто не утримуюче в собі дійсну волю на встановлення яких-небудь правовідносин або таке, що прикриває собою інше волевиявлення, не може мати значення дійсної угоди.

По-п'яте, при здійсненні угоди обов'язково дотримання передбаченої законом форми (простої чи нотаріальної), якщо порушення цієї форми спричиняє за законом визнання угоди недійсної.

3.2 Поняття і види недійсних угод

Як вже було сказано раніше, недійсними угодами є дії організацій і юридичних осіб, хоча і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, але не створюють цих юридичних наслідків внаслідок невідповідності зроблених дій вимогам закону.

Відступ від запропонованих законом умов, необхідних для дійсності угод, можуть виявлятися по-різному. Тому цивільному праву відомі різні види недійсності угод, і для них установлені різні правові наслідки.

Недійсною через невідповідність закону може бути визнана тільки угода що відбулася. У випадках, коли сторони ще домовляються і не уклали в писемній формі попереднього договору, а знаходяться в стадії переговорів, їхні дії не можна вважати угодами. Питання про юридичне значення цих дій зважується за правилами, що регламентують порядок висновку угод, а непо нормах, що визначаютьїхню дійсність.

Будь-яка угода, якщо вона не відповідає хоча б одному з вимог закону, визнається недійсною[25]. Термін «закон» у даному випадку варто тлумачити в широкому змісті, тобто як будь-яку норму права.

Недійсною може бути вся угода або її частина. При недійсності істотної частини угоди, тобто пунктів, що визначають її предмет, юридичну чи природу ціль і т.п., уся вона цілком не має сили. При недійсності несуттєвих частин угоди інші її частини, що не суперечать закону, дійсні. Недійсність частини угоди не спричиняє недійсності інших її частин, якщо можна припустити, що угода була б здійснена і без включення недійсної її частини[26]. Так, при продажу частки у спільній власності сторонній особі з порушенням прав привілейної купівлі інший учасник спільної власності протягом трьох місяців може звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав і обов'язків покупця (ч. З ст.114 ЦК України, п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 28 квітня 1978 р.). У даному випадку співвласник вправі у межах встановленого законом строку вимагати переведення на нього прав і обов'язків покупця по укладеній угоді.

У цьому розумінні угода, укладена громадянином з приводу відчуження будинку, який є спільним подружнім майном, без згоди іншого з подружжя, тобто з порушенням вимог ст.23 КпШС України, є протизаконною. Відсутність згоди одного із подружжя на відчуження іншому спільного подружнього майна може бути підставою для визнання недійсною угоди, коли судом встановлено, що сторони (сторона) в угоді діяли недобросовісно[27].

Іноді особи, укладаючи угоду, не мають справжнього уявлення щодо всіх її умов, а тому їхня воля формується під впливом неправильних уявлень, тобто якби сторонам було відомо про справжній стан речей, вони не уклали б таку угоду. Вона є дефектною.

Відсутність справжнього уявлення про те чи інше явище життя або природи прийнято називати помилкою. У даному випадку під помилкою слід розуміти неправильне сприйняття стороною суб'єкта угоди, предмета або інших істотних умов угоди, що вплинуло на їхнє волевиявлення, і є підстава вважати, що в іншому разі угоду не було б укладено. Враховуючи це, законодавець передбачив, що угода, укладена внаслідок помилки, яка має істотне значення, може бути визнана недійсною (ст.56 ЦК України). Тут мається на увазі не будь-яка помилка, а лише та, яка має істотне значення. Встановлювати істотність помилки має право суд.

Під помилкою, що має істотне значення, як зазначалося вище, слід розуміти помилку щодо істотних умов угоди[28]. Судова практика виходить з того, що помилка, яка стосується мотивів укладання угоди, не веде до визнання її не дійсною.

У залежності від того, яким з особливо зазначених у законі вимог угода не відповідає, недійсні угоди підрозділяються на певні види.

Перший вид, чи групу з числа таких недійсних угод складають угоди, що були укладені з метою, свідомо противною інтересам держави і суспільства (ст. 49 ЦК), чи, як було б вірнішеїхназвати - противні по своєму змісті цивільному законодавству і моральним принципам суспільства.

Безумовно, що всі недійсні угоди суперечать у якомусь ступені цивільному законодавству і моральним принципам суспільства. Інакше вони б не визнавалися такими. Але тут мається на увазі особлива категорія угод, а саме ті з них, що прямо порушують розпорядження закону, а також і інших актів, виданих органами державної влади й керування в обсязі наданої їм компетенції. До них відносяться угоди, що порушують установлений порядок укладання фізичними і юридичними особами, спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, при обмеженні угодою особистих чи майнових прав неповнолітніх дітей, а також у всіх інших випадках їхньої невідповідності вимогам діючого законодавства. У випадку визнання угод недійсними по цих підставах суд повинний у рішенні посилатися і на той нормативний акт, вимогам якого угода не відповідає. До цієї групи недійсних угод примикають і угоди, укладені юридичними особами в протиріччя з установленими цілями їхньої діяльності (ст.50 ЦК). Якщо наприклад торгова організація укладе угоду, що передбачає виконання нею будівельних робіт, дана угода повинна бути визнана недійсною.