У цій справі з'явився також ще один факт, що заслуговує уваги. Відразу після того як було відкрите виробництво в справі по позову ВАТ «М», відповідач вирішив провести чергові загальні збори акціонерів, на яких було ухвалено скасувати колишнє рішення про реорганізацію підприємства. Очевидно, оцінивши всі обставини справи і своїх матеріальних можливостей, учасники загальних зборів акціонерів вирішили, що ресурси підприємства не дозволяють оплатити вартість акцій, що знаходяться у власності позивача. Дане рішення було прийнято 16 травня 2005 року. Нагадаємо, що рішення суду першої інстанції було прийнято 10 травня 2005 року. В апеляційній інстанції відповідач намагався використовувати дане рішення загальних зборів акціонерів як аргумент для скасування рішення суду першої інстанції, тому що предмет суперечки нібито вичерпаний. Проте касаційна інстанція вказала, що цей факт правильності висновків суду першої інстанції не спростовує, а тому його варто залишити без уваги.
Виходячи з цього, ВГСУ прийняв рішення відмовити в задоволенні касаційної скарги, а постанову Київського апеляційного господарського суду залишити без змін. Дані рішення стали підтвердженням того, що суди всіх інстанцій намагаються стояти на стражу захисту прав акціонерів, і настільки вагомі гарантії об'єктивності суду можуть тільки сприяти подальшому розвитку корпоративного права на Україні.
4.2. Договір купівлі-продажу ЦП.
На сьогодні в Україні склалась ситуація, за якої триває перерозподіл власності на частки різних секторів економіки. На превеликий жаль, у багатьох випадках питання, пов'язані з набуттям та переоформленням прав власності на цінні папери таких товариств, вирішуються з порушенням вимог чинного законодавства.
Відповідно до інформації, яка є у розпорядженні управління пруденційного нагляду ДКЦПФР, певні групи зацікавлених осіб із метою акумулювання необхідного їм пакета акцій припускаються дій, пов'язаних із зловживаннями керівництва товариства, маніпулюванням правами акціонерів, введенням останніх в оману шляхом погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з іншою або збігу тяжких обставин.
Отже, все це свідчить про те, що вторинний перерозподіл власності відбувається ще з більшою кількістю зловживань, ніж первісна приватизація державного майна.
Нормами чинного законодавства України передбачено, що Право на вільне розпорядження належними акціонеру акціями є невід'ємним правом акціонера. Товариству не дозволяється встановлювати у внутрішніх документах або на практиці будь-які обмеження щодо вільного розпорядження належними акціонеру акціями (наприклад, необхідності отримання згоди товариства на відчуження акцій).
Функціонування економічного механізму будь-якого суспільства, в якому продукти виробництва виступають товаром, а взаємний обмін ними здійснюється за законом вартості, потребує використання відповідних правових форм організації обігу товарів.
Згідно із Законом України «Про власність», акція є об'єктом приватної власності. Право власності — це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном.
Для здійснення відчуження будь-якого майна, в тому числі і цінних паперів, необхідно укласти договір купівлі-продажу зі стороною, яка має намір його придбати (ст. 28 Закону України «Про господарські товариства»).
Статтею 224 Цивільного кодексу України передбачено, що договір купівлі-продажу— це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов'язується передати майно у власність покупцеві (друга сторона), а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Юридична література визначає договір купівлі-продажу як двосторонній, сплатний і консенсуальний договір.
Відповідно до цивільного законодавства України сторонами в договорі купівлі-продажу виступають продавець та покупець. Ними можуть бути громадяни, юридичні особи, держава.
Власникові не обов'язково особисто брати участь в укладенні договору купівлі-продажу. Він може здійснити ці повноваження через свого представника. Договір купівлі-продажу вважається укладеним з моменту досягнення згоди сторін за всіма істотними умовами.
Він спрямований на безповоротне відчуження продавцем майна та перехід його у власність покупця і, отже, є юридичною підставою виникнення такого зобов'язального правовідношення, яке обумовлює появу в покупця абсолютного речового права.
Договір купівлі-продажу, як правило, має одноразовий характер й укладається переважно на те майно, яке є в наявності і підготовлене для відчуження. При цьому продавцеві сплачується вартість відчужуваного майна лише у грошовому вираженні. В окремих випадках для покупця інтерес становить не саме придбане майно (як матеріальний об'єкт), а зафіксоване в ньому те чи інше право вимоги, наприклад у разі купівлі цінних паперів.
Відповідно до ст. 228. Цивільного кодексу України продаж майна проводиться за цінами, що встановлюються за погодженням сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами. Оплата придбаного майна повинна здійснюватися в національній валюті України, за винятком випадків, передбачених законом.
Разом із цим слід зазначити, що відповідно до ст. 57 Цивільного кодексу України угода може бути визнана недійсною, якщо вона укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з іншою або збігу тяжких обставин. Угода може бути визнана недійсною за позовом потерпілого до суду.
Слід зазначити, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлений тривалістю у три роки. Початковий момент перебігу строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, тобто з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
4.3. Визнання недійсними договорів комісії купівлі-продажу акцій.
Досліджуючи окремі договори купівлі-продажу акцій, емітованих позивачем, згідно яким акціонери позивача продали належні їм акції, емітовані ЗАТ "Оболонь", на користь ЗАТ "Сармат" через комісіонера – ЗАТ "Інвестиційна компанія "Керамет Інвест", суд вважає, що з моменту висновку згаданих договорів купівлі-продажу цінних паперів були порушені права ЗАТ "Оболонь".
4 липня 2002 року Господарський суд м. Києва, розглянувши справу по позову ЗАТ "Оболонь" до ЗАТ "Інвестиційна компанія "Керамет Інвест", ЗАТ "Сармат"; треті особи – Антимонопольний комітет України, АТЗТ "Кадем" про визнання договору недійсним, постановив наступне.
Позивач ЗАТ "Оболонь" звернулося в Господарський суд м. Києва з позовом до АТЗТ "Кадем" про припинення порушення прав і усунення порушень конкурентного законодавства України.
У ході судового розгляду 27 травня 2002 року до справи було притягнуто як третіх осіб Антимонопольний комітет України і ЗАТ "Інвестиційна компанія "Керамет Інвест".
6 червня 2002 року позивач звернувся в суд із заявою про уточнення позовних вимог і просив визнати недійсним договір комісії від 21 березня 2002 року, укладений ЗАТ "Інвестиційна компанія "Керамет Инвест" і ЗАТ "Сармат", як такий, що порушує конкурентне законодавство України і права позивача.
У зв'язку з цим, додатковою постановою від 6 червня 2002 року як відповідача було притягнуто ЗАТ "Сармат".
Суд, вивчивши матеріали справи і вислухавши пояснення представників сторін, установив, що ЗАТ "Інвестиційна компанія "Керамет Інвест" з березня 2002 року здійснювало купівлю простих іменних акцій, емітентом яких є позивач. Ця інвестиційна компанія діяла на підставі договору комісії від 21 березня 2002 року, укладеного між ЗАТ "Інвестиційна компанія "Керамет Інвест" і ЗАТ "Сармат", відповідно до якого остання одержала завдання скупити акції ЗАТ "Оболонь" на користь комітента ЗАТ "Сармат", що є безпосереднім конкурентом ЗАТ "Оболонь" на ринку пива на Україні. Відповідно до умов договору комісії від 21 березня 2002 року комісіонер дістав кошти і був уповноважений скупити 135 000 простих іменних акцій, емітованих ЗАТ "Оболонь", що складає 41,5% від загальної кількості акцій, емітованих ЗАТ "Оболонь".
Відповідно до статті 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції", суб'єкти господарювання зобов'язані не робити які-небудь неправомірні дії, що можуть негативно впливати на конкуренцію.
Відповідно до статті 22 Закону України "Про захист економічної конкуренції", концентрацією визнається безпосереднє чи опосередковане придбання у власність чи іншим способом одержання в керування часткою (акцій, паїв), що забезпечує чи досягнення перевищення 25 чи 50 відсотків голосів у вищому органі керування відповідного суб'єкта господарювання.
Відповідно до статті 23 Закону України "Про захист економічної конкуренції", учасниками концентрації визнаються суб'єкти господарювання, що здобувають чи мають намір придбати контроль над суб'єктом господарювання.
Відповідно до статті 24 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у випадках, передбачених статтею 22 цього ж Закону, зокрема у випадку безпосереднього чи опосередкованого придбання у власність акцій, що забезпечує досягнення чи перевищення 25% голосів у вищому органі керування відповідного суб'єкта господарювання, необхідне одержання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання.
Позивачем були надані копії договорів купівлі-продажу акцій, емітентом яких він є, укладених ЗАТ "Інвестиційна компанія "Керамет Інвест" і акціонерами ЗАТ "Оболонь" на користь ЗАТ "Сармат". Ці договори свідчать про виконання ЗАТ "Інвестиційна компанія "Керамет Інвест" своїх зобов'язань, передбачених договором комісії від 21 березня 2002 року.