Твір як об’єкт авторського права втіленій у певну матеріальну форму: рукопис, ноти, скульптура, картина тощо. Але авторське право на твір (як нематеріальний об’єкт авторського права) не завжди співпадає з правом власності на річ, в якій втілено цей твір. Тому не слід підміняти твір як об’єкт авторського права рукописом, картиною, примірником книги. На річ, в яку матеріально втілюється твір, може існувати право власності, право користування, але не авторське право. Між тим продаж своєї книги не позбавляє письменника його авторських прав (ст. 10 Закону України “Про авторські і суміжні права”).
У зв’язку з тим, що об’єкт авторського права нематеріальний, а його форма носить найчастіше матеріальний характер, виникає проблема співвідношення авторських прав на твір і права власності на річ, що є його носієм.
Можливу колізію між цими правами вирішує ст. 10 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, що вказує, що авторське право і право власності — це два самостійних права, котрі автоматично не випливають один за іншим. Відчуження матеріального об’єкта, у якому виражений твыр, не означає відчуження авторських прав і навпаки.
Твір стає об’єктом авторського права в силу самого факту появи на світло без яких-небудь формальностей (реєстрація твору). У ст. 9 Закону України “Про авторське право і суміжні права” закріплені два способи оповіщення про свої авторські права. Перший полягає у використанні знака охорони авторського права, що міститься на кожнім екземплярі твору і складається: зі знака © і імені (найменування) власника авторського права, і року першого опублікування.
Другий спосіб складається в реєстрації твору в Державному агентстві по охороні авторських прав. Для цього автор подає заяву про реєстрацію, на підставі якого одержує сертифікат про авторські права. В інших випадках закон дає вказівку про форму вираження твору чи його оформлення, що є необхідною умовою поширення на нього авторського права.
Наприклад, драматичні, музично-драматичні твори, хореографічні твори, пантоміми являють собою об’єкт авторського права, якщо незалежно від постановки в натурі є окремі від них указівки про постановку, що убрані в самостійну об’єктивну форму (письмову чи іншу).
В інших випадках форма об’єктивного вираження твору чи його оформлення може визначатися тільки характером твору, але не нормативними актами. Звідси випливає, що авторське право поширюється на твори науки, літератури і мистецтва незалежно від форми.
Певна категорія творів не визнається об’єктами авторського права. Це передусім офіційні документи (закони, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади. Однак слід мати на увазі, що автори проектів зазначених офіційних документів мають право авторства.
Не визнаються об’єктами авторського права офіційні символи і знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки тощо), а також повідомлення про новини дня або повідомлення про поточні події, що мають характер звичайної прес-конференції. Не визнаються об’єктами авторського права витвори народної творчості, а також результати, одержані з допомогою технічних засобів, призначених для виробництва певного роду — без здійснення творчої діяльності, безпосередньо спрямованої на створення індивідуального твору.
За цим Законом охорона не поширюється на будь-які ідею, процедуру, метод, процес, концепцію, відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію, звичайні дані, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі тощо.
Об’єктами авторського права є твори науки, літератури чи мистецтва, виражені у будь-який об’єктивній формі. Юридична література пропонує чимало наукових визначень твору, але найбільшого вираження отримало визначення, сформульоване В. Серебровським. Він писав: ”Твір — це сукупність ідей, думок і образів, які отримали внаслідок творчої діяльності автора свій вираз, доступний чуттєвому сприйняттю у конкретній формі, що надає можливість відтворення” [13, 32]. У цьому та інших визначеннях підкреслюється, що твір — благо нематеріальне. Твір як реально існуюче явище навколишнього світу виступає комплексом ідей та образів, які отримали об’єктивне вираження у готовій1 праці; індивідуальне і неповторне відображення об’єктивної дійсності. Твір — це результат розумової діяльності людини, а людський мозок може продуктувати лише нематеріальні об’єкти.
У зв’язку з цим завжди важливо розрізняти власне твір, який є нематеріальним явищем, і форму його втілення, тобто саму річ, що є матеріальним носієм твору. Отже, творами є не матеріальні речі, а творча думка, котра набула в них об’єктивної реальності.
У літературі підкреслюється, що для авторського права важливий не так творчий характер діяльності, як аналогічна ознака результату, але, мабуть, слівд виходити з того, що лише творча діяльність може призвести до творчих наслідків. Показником творчого характеру твору, на думку більшості вчених, є його новизна [12, 112]. Вона розглядається як синонім оригінальності твору і може виражатися у новому змісті, новій формі твору, у новій ідеї, у новій науковій концепції тощо. У цьому розумінні будь-який твір характеризується оригінальністю, новизною, неповторністю і унікальністю.
Але твір як результат творчої діяльності автора стає об’єктом авторського права лише за умови, що він виражений у будь-який об’єктивної формі: письмовій, усній, звуко- або відеозаписі, зображення, об’ємно-просторовій формі тощо. Інакше кажучи, твір повинен існувати у відокремленій від особи автора формі, котра набула самостійного існування.
Прийнятий Верховною Радою України 23 грудня 1993 року і введений в дію з дня опублікування — 23 лютого 1994 року — Закон України “Про авторське право і суміжні права” став узагальнюючим документом. Він побудований на сучасних міжнародних нормах використання творів науки, літератури і мистецтва. Закон враховує сучасні тенденції в правовому регулюванні використання як традиційних, так і нових видів інтелектуальної власності — наприклад, комп’ютерних програм. Знято невиправдані обмеження прав авторів. До мінімуму зведені випадки бездоговірного використання творів.
Нова редакція Закону України “Про Авторське право і суміжні права”, Прийнята Верховною Радою 2 листопада 2000 року, є подальшим кроком на шляху впровадження до національного законодавства європейських і світових норм і стандартів.
Нині в Україні активно формується система національного законодавства в цій важливій сфері інтелектуальної власності. Держава прагне охопити нормами авторського права усі без винятку сфери використання творів, зокрема при їх виданні, публічному виконанні, тиражуванні засобами звуко- і відеозапису, при випуску промисловим способом, переробках, адаптаціях, розповсюдженні шляхом продажу, прокату.
Держава прагне охопити нормами авторського права усі без винятку сфери використання творів, зокрема при їх виданні, публічному виконанні, тиражуванні засобами звуко- і відеозапису, при випуску промисловим способом, переробках, адаптаціях, розповсюдженні шляхом продажу, прокату.
Чим характеризується нинішній стан національної системи охорони авторського права? Які тут найбільш гострі, болючі, нерозв’язані питання?
Триває складний, суперечливий процес розпаду театрального, концертного, видовищного життя, що склалося за десятиліття існування адміністративної системи, відвідало тодішнім умовам, було певним виразом суспільної свідомості. Натомість народжуються нові форми культурно-мистецького буття, що спонукаються технічним прогресом, світовим шоу-досвідом, ринковою комерціалізацію відносин. Завдання держави — своєчасно і кваліфіковано відреагувати на болюче для суспільства витіснення одних мистецьких явищ іншими, максимально зменшити негативний ефект цього витіснення, забезпечуючи керовану плавність переходу до нової духовної та естетичної якості, захистити конституційне право авторів творів науки, літератури, мистецтва, комп’ютерних програм на володіння, користування та розпорядження своєї інтелектуальної власності.
Негаразди у сфері культури, авторського права набули в Україні небезпечного масштабу, загрозливого характеру. Подолання їх можливе лише вживанням державою заходів системного характеру, енергійним та рішучим формуванням цивілізованого ринку інтелектуальної власності. Йдеться передусім [15, 29]:
1) Про вдосконалення законодавства шляхом оперативного внесення змін і доповнень до чинних актів, прийняття ряду урядових постанов.
2) Про координацію діяльності органів виконавчої влади функціональної спрямованості як обов’язкову умову забезпечення високоефективної системи охорони об’єктів авторського права.
3) Про подолання традиційної недооцінки в економічному, соціальному, суспільному житті країни значення об’єктів авторського права.
Якщо Україна прагне слідувати кращим світовим зразкам (а альтернативи цьому нема), то необхідно культивувати право цивілізованого користування будь-яким твором за будь-яких обставин. Традиційна недооцінка проблем, про які йдеться, має поступитись місцем традиції всілякої підтримки сфери авторського права.
Беззастежне правомірне використання в Україні творів вітчизняних і зарубіжних авторів, ефективна боротьба з пиратством у сфері звуко- і відеозаписів, книговидання, поширення комп’ютерних програм дозволять нашій державі вирішити не тільки найближчі, поточні, а й перспективні завдання, а саме: