Крім перелічених вище найпопулярніших видів професійної діяльності, деякі банки здійснюють й інші операції, що потребують ліцензування ДКЦПФР. Так, у разі, якщо банк створений у вигляді акціонерного товариства і його акції існують у документарній формі, банк може отримати ліцензію на право здійснення депозитарної діяльності – діяльності із ведення реєстру власників іменних цінних паперів. Це дозволяє банку контролювати зміни у складі власників і зменшує ризик застосування рейдерських схем, які досить часто проводяться саме за участі недобросовісних реєстраторів. При цьому зберігається можливість виведення акції банку на біржові торги через знерухомлення частини випуску. Щодо андеррайтингу, то ринок послуг із розміщення цінних паперів, зокрема корпоративних облігацій, на 60% поділений між «Укрсоцбанком», «ИНГ Банк Украина», «Райффайзен Банк Аваль», «УкрСиббанком», «Альфа-Банком» та «Першим інвестиційним банком» (див. додаток А), а інші банки отримують відповідні ліцензії «на всяк випадок» або під разові проекти. Докладніше перспективи провадження банком андеррайтерської діяльності буде розглянуто у третьому розділі цієї роботи. Із 2007 року, коли був зареєстрований перший випуск іпотечних облігацій, проведений «Укргазбанком», виникла потреба у ліцензії на право здійснення діяльність з управління іпотечним покриттям. Не має сумнівів і у подальшому урізноманітненні і підвищенні професійної активності банків на фондовому ринку в міру його розвитку, а відповідно – у вдосконаленні форм і методів менеджменту такої активності.
1.3 Вимоги до організації діяльності банку на фондовому ринку
Слід зазначити, що діяльність банку на ринку цінних паперів досить суворо і повно регламентована законодавцем. Відповідні положення містять Закони України «Про цінні папери і фондовий ринок», «Про державне регулювання ринку цінних паперів», «Про банки і банківську діяльність» тощо. Поряд із загальними вимогами цих законів, банки повинні дотримуватись правил гри на ринку цінних паперів, що визначаються двома регуляторами: Національним банком України та Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Таке становище закріплено у Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів». Згідно цього закону частина нормативної бази такого характеру, яка стосується професійної діяльності на фондовому ринку, видається ДКЦПФР, а непрофесійної (наприклад, операції банків з векселями, крім торгівлі) – Національним банком. При цьому характерної особливістю нормативних актів Комісії є виокремлення банків серед інших учасників фондового ринку, що проявляється у затвердженні окремих рішень або структурних частин у рішеннях, які стосуються умов та вимог до діяльності на ринку цінних паперів, саме для банківських установ.
До основних підзаконних нормативних актів, що визначають вимоги до організації діяльності банку на фондовому ринку, можна віднести Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Про затвердження Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на фондовому ринку – діяльності з торгівлі цінними паперами» №346 від 26.05.2006, «Про затвердження Положення щодо організації діяльності банків та їх відокремлених підрозділів при здійсненні ними професійної діяльності на фондовому ринку» №160 від 16.03.2006, «Про затвердження Правил (умов) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами»» №1449 від 12.12.2006, «Про затвердження Положення про сертифікацію осіб, що здійснюють професійну діяльність з цінними паперами в Україні» тощо.
Але спочатку торкнемось вимог до банку, які він має виконувати в рамках виконання Постанови Правління НБУ «Про організацію операційної діяльності в банках України» №254 від 18.06.2003. Зокрема, цим Положенням вказується обов’язковість наявності для здійснення операцій, у тому числі і з цінними паперами, двох структурних одиниць (або поділ виконавців): фронт-офісу та бек-офісу. Прямо зазначено, що виконувати функції фронт-офісу банку, тобто ініціювати та/або організовувати операцію (шляхом укладання відповідних договорів) можуть працівники підрозділу, що здійснює операції з цінними паперами, а також інших підрозділів банку, які відповідають за ініціювання активних та пасивних операцій з клієнтами банку [15]. Ця частина діяльності банку підлягає подальшій регламентації у предметних постановах і рішеннях Національного банку та Комісії з цінних паперів. У той же час досить повно розписані повноваження і обов’язки бек-офісу «ціннопаперового» підрозділу: це процедури реєстрації, перевіряння, вивіряння, обліку операцій, контроль за їх проведенням та взаємодія з підрозділами фронт-офісу, банками, іншими контрагентами, у тому числі з податковими органами та органами статистики. Працівники, які виконують функції бек-офісу банку, відповідають за:
– перевіряння отриманих від фронт-офісу документів на паперових та/або електронних носіях щодо достовірності наданої інформації;
– перевіряння лімітів дилерів;
– проведення перевіряння лімітів за контрагентами;
– реєстрацію операцій і введення потрібних даних до автоматизованої системи;
– вивіряння залишків за рахунками клієнтів;
– нарахування процентів за борговими цінними паперами, комісійних, дивідендів тощо;
– перевіряння підтверджень про здійснення операцій, що надійшли від контрагентів, надсилання підтвердження контрагенту про надходження коштів;
– своєчасну підготовку, перевіряння та оформлення платіжних інструментів;
– підготовку відповідних розпоряджень для здійснення розрахунків;
– перевіряння правильності відображення операцій;
– зберігання інформації про операції (вся електронна інформація має зберігатися в захищеному від модифікації вигляді);
– контроль за обробленням даних, здійсненням розрахунків, виконанням договорів.
Під час контролю за виконанням укладених договорів працівники бек-офісу перевіряють:
– наявність усіх документів за відповідною операцією з цінними паперами та своєчасність їх подання до відповідного підрозділу банку;
– відповідність операції законодавству України та прийнятим банком операційним процедурам, установленим лімітам (будь-які відхилення від установлених процедур і лімітів мають бути додатково узгоджені з керівництвом банку);
– пояснення щодо будь-яких одноразових відхилень від установлених процедур і лімітів.
Таким чином, Національний банк України дає змогу визначити операційні ризиків і вжити заходів щодо управління ними в контексті здійснення банком діяльності на ринку цінних паперів.
Окрім Національного банку, Комісія з цінних паперів має свій перелік вимог до банку, який бажає здійснювати професійну діяльність на фондовому ринку. Відомо, що всі види професійної діяльності банку на ринку цінних паперів підлягають ліцензуванню [2]. Отже, розглянемо, за яких умов банк може отримати ліцензію на здійснення того чи іншого виду професійної діяльності.
Основним джерелом доходів від операцій з цінними паперами є діяльність з торгівлі цінними паперами. Ліцензія на здійснення будь-якого виду торговельної діяльності видається строком на 5 років [1]. Для отримання ліцензії на здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами банк повинен відповідати ряду вимог. По-перше, банківська установа має бути членом щонайменше однієї саморегулівної організації професійних учасників фондового ринку. По-друге, банк повинен розробити внутрішнє положення про відокремлений підрозділ, що здійснює професійну діяльність на ринку цінних паперів. Це положення повинно містити вимоги щодо:
1) мети та предмета діяльності спеціалізованого структурного підрозділу, які повинні передбачати здійснення таким підрозділом певного виду професійної діяльності на ринку цінних паперів, з урахуванням установлених обмежень;
2) наявності мінімальної кількості керівних посадових осіб та фахівців підрозділу, які сертифіковані в установленому ДКЦПФР порядку;
3) наявності комп’ютерної техніки та відповідного програмного забезпечення;
4) наявності окремого приміщення;
5) обмежень на обмін інформацією з іншими підрозділами банку, які не здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;
6) обмежень на обмін інформацією з іншими підрозділами банку, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, у разі суміщення окремих видів цієї діяльності;
7) переліку інформації, яка не підлягає передачі до інших підрозділів банку;
8) окремого технічного та технологічного забезпечення підрозділу;
9) системи захисту від несанкціонованого доступу до інформації спеціалізованого структурного підрозділу;