регистрация / вход

Відшкодування збитків у сфері господарювання

Реферат на тему: Відшкодування збитків у сфері господарювання” Відшкодування збитків - як вид відповідальності чітко визначене законом. В першу чергу визначені юридичні підстави його застосування (ст. 203 ЦК). В разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Реферат на тему:

“Відшкодування збитків

у сфері господарювання”

Відшкодування збитків - як вид відповідальності чітковизначене законом. В першу чергу визначені юридичні підстави його застосування (ст. 203 ЦК). В разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Підзбитками розуміються витрати кредитора, втрата або пошкодження його майна, доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконане боржником.

Даний вид відповідальності застосовується як майнова санкція:

• у відносинах купівлі-лродажу;

• у відносинах поставки;

• при перевезенні вантажів;

• згідно з договором підряду на капітальне будівництво тощо.

Цивільно-правова відповідальність є нега­тивним для порушника наслідком вчиненого ним правопо­рушення. Юридичною підставою такої відповідальності є закон, а фактичною — склад цивільного правопорушення. Вона настає за наявності таких умов:

• протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи;

• шкідливого результату такої поведінки (шкоди);

• причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шко­дою;

• вини особи, яка заподіяла шкоду.

Перші три умови — протиправність, шкода та причинний зв'язок— є об'єктивними, а четверта — вина — є суб'єктив­ною підставою цивільно-правової відповідальності.

Протиправною вважається така поведінка особи, яка по­рушує приписи закону чи іншого нормативного акта, або виявилася у невиконанні чи неналежному виконанні договір­ного зобов'язання.

Протиправність поведінки боржника або кредитора поля­гає в порушенні договірного зобов'язання. Відповідно до ст. 630 проекту ЦК України порушенням зобов'язання є неви­конання або неналежне виконання, тобто виконання з пору­шенням умов, визначених змістом зобов'язання. Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення боржника або кредитора. Судити про прострочення боржника або креди­тора можна тоді, коли порівняти встановлені законом чи до­говором послідовність і строки виконання сторонами своїх обов'язків і фактичну наявність (або відсутність) такого вико­нання у визначений час.

Простроченням боржника є невиконання ним зобов'язан­ня в обумовлений строк (термін). Боржник не визнається таким, що прострочив, поки зобов'язання не може бути вико­нане внаслідок прострочення кредитора (ч. З ст. 214 ЦК). Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмо­вився прийняти належне виконання, запропоноване боржни­ком, або не зробив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання (ч. 1 ст. 215 ЦК).

Шкода є другою неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особис­того чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопорушен­ня розрізняють майнову або немайнову (наприклад, мораль­ну) шкоду.

Грошовий вираз майнової шкоди називають ще збитками. В ЦК України про відшкодування збитків як спосіб захисту цивільних прав йдеться у ч. 1 ст.6, але питання про структуру збитків, умови та порядок стягнення їх вирішуються в нормах зобов'язального права. Зокрема, в ч. 2 ст. 203 ЦК під збит­ками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також неодержані кредитором доходи, які б він одержав, якби боржник виконав зобо­в'язання. Проте проблема відшкодування збитків виникає не лише при невиконанні чи неналежному виконанні зобов'я­зань, а й при порушенні інших прав та обов'язків (особистих немайнових, інтелектуальної власності тощо). Ось чому доцільно правила про відшкодування збитків та компенсацію моральної шкоди вмістити серед основних положень Книги 1 (загальна частина) проекту ЦК України.

Відповідно до ст. 21 проекту ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення Ті цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками вважаються: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для від­новлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо законом або дого­вором не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, що порушила право, одержала завдяки цьому доходи, то розмір збитків, які відшкодовуються потерпілій особі у зв'язку з неодержанням доходів, не може бути менший від доходів, що їх одержав порушник права.

Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір. Відповідно до пунктів 2—4 ст. 631 про­екту ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобо­в'язань, доводить кредитор. Якщо інше не передбачено зако­ном, іншими правовими актами або договором, під час визна­чення збитків беруться до уваги ринкові ціни, що існували на день добровільного задоволення вимоги кредитора, у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не буде за­доволена добровільно, — у день вчинення позову. Суд може задовольнити вимогу щодо відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. Під час визначення неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються вжиті кредитором заходи для їх одержання і здійснені з цією метою приготування.

Звичайно, визначення розміру збитків, завданих порушен ням цивільних прав, особливо неодержаних доходів, на практиці не завжди легко можна здійснити. Навіть у тих сфе­рах договірних відносин, де майнова відповідальність не обмежена, пред'явлення вимог до винних контрагентів про повне відшкодування збитків за порушення зобов'язань — рідкісне явище у господарській та арбітражній практиці. Це зу­мовлено, зокрема, і відсутністю апробованих методик щодо підрахунку збитків, якими могли б керуватися працівники юридичних служб підприємств, інших суб'єктів господарюван­ня в обгрунтуванні вимог про відшкодування збитків. Для того, щоб договірно-правова і претензійно-позовна робота була дієвим інструментом у взаємовідносинах підприємства з його контрагентами, необхідно налагодити у всіх підрозділах чіткий облік виконання зобов'язань як його контрагентами, так і самим підприємством.

Порушення особистих і майнових прав може спричинити виникнення у потерпілої особи моральної (немайнової) шкоди. Право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням договірних зобов'язань, виникає лише у випад­ках, передбачених законом або договором, зокрема при заподіянні моральної шкоди товаром неналежної якості, придбаним у роздрібній торговельній мережі (ст. 24 Закону України " Про захист прав споживачів").

Однією з необхідних умов цивільно-правової відповідаль­ності є наявність безпосереднього причинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника і збитками потерпілої сторони. Мається на увазі, що протиправна дія або бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої особи, — наслідком протиправної поведінки заподіювача.

Для покладення відповідальності за цивільне правопору­шення, крім зазначених вище трьох об'єктивних умов — протиправності, збитків і причинного зв'язку, за загальним правилом, необхідна ще одна умова — вина заподіювача. Вина в цивільному праві розглядається як психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки та її наслідків.

У цивільному праві діє припущення (презумпція) вини особи, яка вчинила правопорушення. Відповідно до ст. 209 ЦК України особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише за наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, передбачених законом або договором. Відсутність вини дово­диться особою, яка порушила зобов'язання. Коли невиконан­ня або неналежне виконання зобов'язання зумовлено умислом або необережністю кредитора, боржник звільняє­ться від відповідальності, якщо інше не встановлено законом (ст. 210 ЦК). Іноді невиконання зобов'язання є наслідком вин­ної поведінки обох сторін (змішана вина). Тоді суд відповідно до ступеня вини кожної із сторін зменшує розмір відповідаль­ності боржника. Відповідальність боржника може бути змен­шена також у тому разі, коли кредитор навмисно або з необе­режності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих пору­шенням зобов'язання, або не вжив заходів до зменшення їх (ст.211 ЦК).

У цивільному праві необережність поділяється на легку і грубу, хоч критеріїв їх розмежування немає ні в законо­давстві, як і не окреслено чітких їх контурів у судовій практиці та літературі. Все залежить від характеру вимог, які не додержані особою у тій чи іншій ситуації.

Якщо для покладення на правопорушника цивільної відпо­відальності у сфері відшкодування збитків необхідний повний склад цивільного правопорушення (протиправність поведінки, шкода, причинний зв'язок, вина), то для стягнення неустойки або втрати завдатку кредиторові досить довести, що пове­дінка боржника є протиправною, а вина є або припускається, коли він не довів відсутності своєї вини в порушенні зобо­в'язання. Тут має місце неповний склад правопорушення.

Особливістю цивільно-правової відповідальності є те, що вона може настати і без вини, якщо це передбачено законом або договором. Так, за ч. 1 ст. 213 ЦК України боржник, який прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково (тобто за відсутності його вини) настала після прострочення.

У проекті ЦК України (ст. 639) відповідальність без вини (крім дії непереборної сили) пропонується встановити для осіб за порушення зобов'язань у зв'язку із здійсненням ними підприємницької діяльності. У цій діяльності підприємцям доводиться нерідко приймати рішення в умовах невизначеності та ризику. Щоб зменшити несприятливий вплив на під­приємництво факторів порушення зобов'язань контрагента­ми, можуть бути використані різні заходи: проведення моні­торингу (спостереження та оцінка процесів підприємництва);

співробітництво з консультативними фірмами в галузі аудиту, менеджменту, інформації, права; вибір надійних партнерів;

співробітництво з конкурентами на ринку товарів тощо. Певну роль у цій сфері може відіграти і страхування підприєм­ницьких ризиків (наприклад, страхування від неповернення кредитів банкові).

Для притягнення особи до цивільно-правової відповідаль­ності потрібен або повний склад правопорушення, що скла­дається з чотирьох елементів (протиправність, шкода, причинний зв'язок, вина), або у випадках, зазначених у за­коні чи договорі, — неповний, усічений склад — протиправ­ність і вина (при стягненні неустойки, втраті завдатку тощо). За відсутності хоч би одного з цих елементів (крім випадків безвинної відповідальності) цивільна відповідальність не настає.

Проте у випадках, прямо передбачених законом, навіть за наявності усіх ознак вчиненого правопорушення особа не несе відповідальності. Так, відповідно до ст. 177 Кодексу тор­говельного мореплавства України перевізник не відповідає за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, якщо доведе, що вони сталися внаслідок дій або упущень капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана у судноводінні або керуванні судном (навігаційні помилки). Підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності є випадок і непереборна сила.

Випадок (казус) має місце тоді, коли психічний стан особи, що порушила зобов'язання, характеризується відсутністю її вини. За відсутності вини немає й відповідальності, якщо тіль­ки законом чи договором не передбачено відповідальності і без вини. Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 634 проекту ЦК України особа визнається невинною, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання.

Непереборна сила (фарс-мажорні обставини) — надзви­чайна і невідворотна за даних умов подія (п. 1 ст. 78 ЦК). Ця подія характеризується, по-перше, як зовнішня до діяльності сторін обставина (наприклад, явища стихійного характеру). По-друге, надзвичайність події, що стає непереборною силою, означає, що це не рядова, ординарна, звичайна обставина, яка також може спричинювати певні труднощі для сторін. Тому в ст. 639 проекту ЦК України зазначається, що не вважається непереборною силою, яка може бути підставою для звільнення від відповідальності особи під час здійснення нею підприємницької діяльності, недодержання своїх обов'яз­ків контрагентами боржника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. По-третє, непереборна сила — це подія, яку не можна було відвернути засобами, наявними у даної особи в конкретних умовах Ті діяльності. Те, що в одних умо­вах можна легко подолати, в інших—стає неможливим. Тому при дії непереборної сили теж немає вини боржника.

Використана література:

1. Господарське законодавство / За ред. Пігач. – К., 2000.

2. Зобов’язальне право. Підручник. – К., 2001.

3. Цивільний кодекс України. – К., 2003.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий