регистрация / вход

Договір дарування поняття, сторони та предмет

Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка Юридичний факультет Кафедра цивільного права та процесу

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Юридичний факультет

Кафедра цивільного права та процесу

Курсова робота

з цивільного права України на тему:

«Договір дарування:поняття, сторони та предмет»

Виконала:

студентка 3-го курсу

денної форми навчання

групи ЮРД-35

Ковалик О.І.

Науковий керівник:

Ас. Оприско М.В.

Львів 2010


Зміст


Вступ

1. Поняття та правова природа договору дарування. 6

2. Сторони та зміст договору дарування. 12

3. Порядок укладення, форма та істотні умови договору дарування. 17

4. Відмова від договору та розірвання договору дарування. Правові наслідки. 22

5. Пожертва як різновид договору дарування. 27

Висновки. 30

Перелік використаних джерел. 32

Вступ

Не останнє мiсце в потоцi рiзноманiтних життєвих ситуацiй, з якими стикається, або в якi потрапляє людина займають обставини, пов’язанi з питаннями дарування. Найчастiше, звичайно, при цьому згадуються днi народження, адже тут присутнi i дарувальник, i обдаровуваний, i є предмет дарування – дарунок, щодо якого мiж сторонами фактично укладено усний договір дарування.

Базовим правовим положенням всiєї конструкцiї нормативно-правових актiв держави, що регулюють правовi основи здiйснення дарування є норма ст.41 Конституцiї України, вiдповiдно до якої кожен має право володiти, користуватися i розпоряджатися своєю власнiстю.[1] Звiдси, очевидно, випливає i право особи на безоплатну передачу належної їй власностi iншiй особi. Його конкретизовано i унормовано в Цивiльному кодексi України, де законодавець вiдповiдним питанням присвятив окрему главу (Глава 55).[2]

Майнові відносини у демократичному суспільстві у своїй переважній більшості носять оплатний характер. Оплатність відносин з участю фізичних та юридичних осіб випливає з майнової відокремленості, госпрозрахункової самостійності підприємств різних форм власності та організаційно-правових форм діяльності. Для відносин, учасниками яких є громадяни, принцип оплатності має вирішальне значення, оскільки у такий спосіб дозволяє забезпечити не тільки їхні матеріальні, а й духовні потреби.

Але разом з цим в умовах розвитку ринкових відносин існують і все більше розвиваються безоплатні майнові відносини. Юридичні та фізичні особи передають один одному безоплатно з дотриманням встановленого порядку матеріальні об’єкти, що не є результатом їх господарської діяльності, наприклад підприємства, будівлі і споруди, особливо, якщо вони зведені за рахунок бюджетних асигнувань. Безоплатний розподіл майна застосовується і у відносинах держави з громадянами. Проте не всі ці відносини набувають цивільно-правової форми. Безоплатна передача майна у власність або в користування іншій особі отримує цивільно-правовий вираз тільки у випадках, коли вона відбувається на основі договору дарування.

Договір дарування, обумовлюючи безоплатну передачу майна у власність, найчастіше застосовується у відносинах між громадянами. Але громадяни можуть подарувати яку-небудь річ, грошову суму або іншу цінність і державі, і будь-якій іншій юридичній особі. Практиці відомо немало випадків безоплатної передачі громадянами суспільству витворів мистецтва, книг, історичних документів, інших культурних та історичних цінностей.

Зважаючи на значне поширення застосування договору дарування, його особливості порівняно з іншими цивільно-правовими зобов’язаннями, виникає необхідність наукового дослідження поняття, предмету, сторін та інших властивостей вказаного різновиду договорів про безоплатну передачу майна у власність.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що договір дарування досить специфічний і тому потребує глибокого і досконалого вивчення. Договір дарування має певні особливості щодо умов укладання та виконання, визначення прав та обов’язків сторін і правових наслідків невиконання (неналежного виконання) договору.

Розпад СРСР і проголошення Україною та іншими колишніми союзниками республіками незалежності, усвідомлення необхідності докорінних змін прискорили прийняття нових економічних законів України, спрямованих на зміну відносин на розвиток підприємництва. Відтак разом з поступовим зародженням в Україні правовідносин широко розвинувся і набув важливості договір дарування, що передбачає передання майна у власність.

Ступінь наукової розробки.

У юридичній літературі значний внесок у дослідження проблеми вивчення і характеристики договір дарування зробили: О.В. Дзера, О.Р. Михайленко, О.А. Красавчиков, Н.С. Кузнєцова, Д.В. Боброва.

Предметом дослідження є суспільні відносини, що складаються при укладанні договору дарування, зміст договору, визначення прав та обов’язків сторін договору, виконання укладеного договору, правові наслідки порушення умов договору.

Безпосередньо об’єктом дослідження в даній курсовій роботі стали норми чинного законодавства України, які містять основоположні поняття, права та обов’язки сторін договорів, а саме: Конституція України, Цивільний Кодекс України, Закони України «Про благодійництво та благодійні організації». Зазначені документи стали водночас основним нормативно-інформативним джерелом курсової роботи.

Методологічною і теоретичною основою дослідження стали системний підхід до аналізу цивільно-правових явищ, наукові методи загального і особливого, сходження від абстрактного до конкретного, аналіз і синтез критеріїв і явищ та інше, що характеризує договір дарування, як один із видів цивільного договору.

Основна мета даного теоретичного дослідження полягає у тому, щоб визначити поняття, зміст, ознаки договору дарування, а також розірвання договору і з’ясувати вимоги, які ставляться при укладанні договору, а в разі порушення умов договору – міру відповідальності.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що дослідження даної теми спрямовано на розкриття актуальності, предмету, об’єкту та мети теми на сьогодні.

Структура та обсяг курсової роботи .

Робота складається з вступу, п’яти питань, висновку та переліку використаних джерел. Обсяг курсової роботи становить 33 сторінки.

1. Поняття та правова природа договору дарування

Передання майна у власність на безвідплатних засадах опосередковується договором дарування. За ЦКУ (ст.717) договір дарування конструюється як реальний, так і консенсуальний : одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. У ЦК 1963 p. договір дарування моделювався виключно як реальний правочин: відповідно до ст.243 ЦК, договір дарування вважався укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Слід відзначити, що ЦКУ значно розширив межі правового регулювання відносин з дарування, порівняно з ЦК 1963 р., в якому містилися лише дві статті, присвячені договору дарування.

У науковій літературі практично усталеним є підхід, за якого договір дарування трактують як реальний та односторонньо зобов’язуючий. Враховуючи законодавче визначення договору за ст.717 ЦКУ, він може мати і консенсуальний характер.[3] У дореволюційній літературі дарування розглядалося як односторонній правочин, спрямований на припинення права власності дарувальника і, відповідно, на його набуття обдарованим.[4] У сучасній літературі дарування розгля­дається як договір. Однак, наприклад, Л. К. Вере-тельник висловлює позицію, що договір дарування не може вважатися власне таким. На її думку, він не відповідає ознакам договору.[5] Видається, що таке твердження не відповідає природі дарування, та й сама дискусія в цьому руслі себе вичерпала.

Передання дарувальником майна як подарунка обдаровуваному має своїм результатом безпосереднє виникнення в обдаровуваного права власності на подароване майно. На відміну від інших реальних договорів, за якими передання майна має значення не тільки факту укладення договору, а й виникнення зобов’язань сторін, укладення дого­вору дарування не породжує жодних цивільно-правових відносин, а веде до набуття права власності в обдарованого. Тобто, дарування – все ж договір, але такий, що не підпадає під загальноприйнятий дихотомічний поділ договорів на реальні та консенсуальні. А тому, як зазначають М. І. Брагінський, В. В. Вітрянський, дихотомічний принцип класифікації всіх цивільно-правових договорів на реальні та консенсуальні має умовний характер, оскільки не охоплює всіх випадків. А відтак договір дарування з обіцянкою дарування є консенсуальним, а договір дарування, який укладається шляхом передання майна обдаровуваному, є речовим договором – особливою категорією цивільно-правових договорів.[6]

Дарування є одним з найстаріших інститутів цивільного права. Так, формування інституту дарування в римському праві, як підстави виникнення права власності розпочалось в період республіки (V-I ст. до н.е.). Хоча тут воно розглядалось радше як одностороння угода, оскільки саме вчення про дарування розміщали у загальній частині цивільного права.

У римському праві договором дарування вважалася неформальна домовленість, за якою одна сторона, дарувальник, надавала іншій сто­роні, обдарованому, будь-які цінності за рахунок власного майна, з метою виявити щедрість щодо обдаровуваного. Окремим випадком дарування була обіцянка щось надати, вчинити певні дії тощо – дарча обіцянка.[7] Класичні римські юристи не визнавали договір дарування типовим договором, а відносили його до домовленостей, що не підпа­дали під жодний тип договорів.

Дарування у римському приватному праві передбачалось у формах:

A) Dando – дарувальник безпосередньо передає який-небудь об’єкт або встановлює які-небудь речові права.

B) Promittendo – дарувальник обіцяє передати в майбутньому яку-небудь річ або встановити яке-небудь право на користь обдаровуваного.

C) Liberando – дарувальник прощає обдаровуваного борг або відмовляється від якого-небудь речового права на користь обдаровуваного.

Як особливі види дарування передбачались:

A) Donatio remuneratoria – дарування за особливу послугу, віддяка (особливо за рятування життя).

B) Donatio sub modo – дарування з покладенням на обдаровуваного обов’язку що-небудь виконати; невиконання такого наказу дає дарувальнику альтернативне право вимагати виконання його або повернення дарунку (дарування під умовою).

C) Дарування всього майна або його частини. Використання дарівником у майбутньому частини від подарованого. Таке дарування не створює універсального правонаступництва.

Обширне визначення договору дарування подано в ЦК РФ: за договором дарування одна сторона (дарувальник) безоплатно передає або зобов’язується передати іншій стороні (обдарованому) річ у власність або майнове право (вимогу) до себе або до третьої особи, або звільняє чи зобов’язується звільнити її від майнового зобов’язання перед собою або перед третьою особою. Якщо в договорі дарування міститься обіцянка дарунку в майбутньому, то такий договір має бути укладений в письмовій формі. Недотримання такої вимоги має наслідком нікчемність договору. Договори дарування нерухомих речей підлягають державній реєстрації.[8]

У Німецькому Цивільному Уложенні правовому регулюванню договору дарування присвячено 19 параграфів розділу 4 книги 2 «Зобов’язальне право». Надання, через яке одна особа за рахунок свого майна збагачує іншу особу, вважається даруванням, якщо обидві сторони згідні з тим, що надання здійснюється безоплатно. Надання може відбутися і без згоди обдарованого. У такому випадку дарувальник може призначити розумний строк для заяви про прийняття. З перебігом встановленого строку дарування вважається прийнятим, якщо інша особа до цього моменту не відмовилася від нього. Тобто, договір дарування конструюється як реальний, так і консенсуальний. На випадок обіцянки вчинити дарування встановлене нотаріальне посвідчення дарування під страхом недійсності договору. Такий законодавчий підхід запозичений з римського права. Адже в класичному римському праві дарча обіцянка мала обов’язкову силу, якщо вона виражалася у формі стипуляції: словесній формулі, в якій особа на поставлене запитання відповідала, що вона дає або зробить те, про що її запитують. Слід відзначити практичну доцільність встановлення такого правила. Адже без формалізації форми обіцянки дарунка жодна зі сторін на випадок спору не зможе довести своєї правоти. Якщо ж обіцянка зафіксована і посвідчена нотаріально, то проблема її доказування відпадає.

Договір дарування за Цивільним кодексом Польщі конструюється як консенсуальний: дарувальник зобов’язується до безоплатного виконання зобов’язання на користь обдарованого коштом свого майна (ст. 888). Цивільний кодекс Квебеку встановлює імперативні вимоги щодо форми договору дарування. Будь-який договір дарування – як рухомого, так і нерухомого майна – має бути нотаріально посвідченим під страхом його недійсності. Дарування має бути оголошеним. Виняток встановлений на випадок дарування рухомого майна зі згоди сторін, яке підтверджене фактом його передання в безпосереднє володіння обдарованого.

Договір дарування є безвідплатним . Тобто, встановлення в самому договорі будь-якого зустрічного еквіваленту з боку обдарованого на користь дарувальника буде означати, що такий договір не є даруванням (ч.2 ст.717 ЦКУ). Проте не можна вважати порушенням ознаки безоплатності договору дарування такі випадки:

1) Символічне зустрічне задоволення як данини у традиції – наприклад, платню у вигляді дрібних монет за дарування колючоріжучих предметів або домашніх тварин;

2) Виконання обов’язку обдаровуваною особою з метою використання подарунка для певної, обумовленої мети (пожертва – ст.729 ЦК України). Зустрічне задоволення тут відсутнє, оскільки виконання обов’язку з використання пожертви стосується третіх осіб;

3) Покладення на обдаровувану особу обов’язку на користь третьої особи (ст.725 ЦК України). Такий обов’язок полягає у вчиненні певної дії або утримання від її вчинення, а саме: передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачуючи грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред’являти вимог до третьої особи вимог про виселення тощо. Такий обов’язок особа бере на себе добровільно, керуючись власними інтересами, а певне майнове задоволення надається третій особі, права якої обтяжують (обмежують) право власності обдаровуваного. Безпосереднє зустрічне задоволення дарувальник не отримує;

4) Покладення на обдаровувань особу обов’язку на користь дарувальника. Наприклад, дарувальник залишає за собою право сервітуту (проходу, проїзду, прогону худоби тощо) у подарованій земельній ділянці або право проживання у подарованому будинку.

Обдаровуваний у цьому випадку зобов’язаний надати можливість здійснення такого права дарувальником. Дарувальник залишає за собою частину повноважень власника і не передає право власності в повному обсязі.

Отже, договір дарування може бути взаємним, у ньому можна встановити обов’язки обдаровуваного, але вони не можуть вважатися зустрічним задоволенням і не скасовують безоплатність цієї угоди.[9]

Договір дарування за ЦК України – це односторонній договір. З одного боку потрібна передача дарувальником у дар речі або майнового права, з іншого, – згодо обдаровуваного на прийняття дару.

Договір дарування є одностороннім, але надто специфічним. Реальний договір дарування, як правило, не породжує зобов’язань. Він укладається і виконується у момент передачі речі. Попереднє регулювання даних правовідносин за допомогою норм ЦК УРСР 1963р. ґрунтувалося на тому, що обдаровуваний набував право власності на майно без будь-яких зобов’язань. Новий ЦК України передбачає винятки з цього правила, що стосуються двох аспектів: можливості не набуття права власності та обтяження певними обов’язками:

1. По-перше, це стосується договору дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому. Виникає зобов’язальне правовідношення – кредитором стає обдаровуваний (ст.723 ЦК України), оскільки йому передано певне право вимоги, а боржником – дарувальник. Право вимоги щодо третіх осіб може передаватися лише на підставі цесії.

2. По-друге, покладення на дарувальника обов’язку (це є новелою ЦК України), якщо йому відомо, повідомити обдаровуваного про недоліки речі або її особливі властивості, що можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна як самого обдаровуваного, так і інших осіб. Через невиконання він зобов’язаний відшкодувати шкоду, якщо при володінні, користуванні дарунком була заподіяна шкода (ст.721 ЦК України).

При консесуальному договорі обдаровуваний має право вимагати передачі дарунка, а дарувальник зобов’язаний його передати (ст.723 ЦК України).

2. Сторони та зміст договору дарування

Сторонами договору є дарувальник та обдаровуваний. Стороною договору дарування може бути будь-який суб’єкт цивільного права.

Фізичні особи – дарувальники повинні мати відповідний обсяг дієздатності. На відносини дарування поширюються загальні правила щодо обсягу дієздатності фізичних осіб в цивільних відносинах.

Обдаровуваним може бути будь-яка фізична особа незалежно від обсягу дієздатності. Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа. Таким чином, юридична особа може бути стороною договору дарування, якщо це не суперечить установчим документам такої юридичної особи.[10]

Дарувальником і обдаровуваним можуть бути держава Україна, Автономна Республіка Крим в особі уповноважених органів із дотриманням вимог Конституції України, Конституції Автономної Республіка Крим та чинного законодавства. Правовий статус територіальної громади як сторони в договорі дарування визначається з урахуванням положень Закону «Про місцеве самоврядування в Україні».

Дарування майна іншим особам є виключним правом власника майна, яке є предметом договору. Неповнолітні можуть бути дарувальниками стосовно предметів, які мають невисоку вартість. Особи віком від 14 до 18 років можуть укладати договори дарування за згодою своїх батьків (усиновителів), піклувальників.

Певні обмеження стосуються можливості бути стороною договору дарування підприємницьких товариств. Останні можуть бути учасниками договірних відносин, якщо це не суперечить установчим документам. Установчими документами відповідно до Закону «Про господарські товариства» для акціонерних товариств і товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю є установчий договір і статут, а для повних і командитних товариств – установчий договір. Однак це положення не поширюється на право юридичної особи укласти договір пожертви.

Крім того, сімейне та цивільне законодавство України встановлює додаткові гарантії захисту осіб, які перебувають під опікою або піклуванням. Так, опікун не має права без дозволу органів опіки та піклування укладати угоди, а піклувальник – давати згоду на їх здійснення, якщо вони виходять за межі побутових. Такими угодами, зокрема, є договори, що підлягають нотаріальному посвідченню і спеціальній реєстрації, відмова від належних підопічному майнових прав, поділ майна тощо.[11]

Договір дарування допускає його укладення за посередництвом представника. Тобто дарування не належить до правочинів, які мають укладатися особисто. Зміст доручення визначається з урахуванням відповідних положень ЦК і чинного законодавства. Існують певні вимоги щодо представництва. Представник повинен діяти лише на підставі довіреності виданої довірителем (дарувальником). Представник укладає договір дарування, щодо того майна яке вказано в довіреності.

Відповідно до ст.245 ЦК довіреність укладається в формі, в якій відповідно до закону має укладатися правочин, тобто у письмовій формі, якщо представником або довірителем (дарувальником) є юридична особа; якщо вартість майна щодо якого представник уповноважений укладати договір дарування, перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Неоподаткований мінімум складає 17 гривень, отже довіреність укладається у письмовій формі якщо її предмет оцінюється більше ніж 340 гривень.[12]

Довіреність на укладання договору дарування, у якій не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемною.

У тексті довіреності мають бути зазначені місце і дата її складання (підписання), прізвища, імена, по батькові (повне найменування юридичної особи), місце проживання (місцезнаходження юридичної особи) представника і особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посаду, яку вони займають. У довіреностях на ім’я адвокатів зазначаються їх статус та членство в адвокатському об’єднанні (якщо адвокат є членом адвокатського об’єднання.

Щодо законного представництва встановлені певні обмеження , зокрема батьки (усиновлювачі) та опікуни не мають права дарувати майно дітей та підопічних.

Однією з новел Цивільного кодексу 2004 року стала можливість визнання договору дарування, як реальним, так і консенсуальний. Саме консенсуальність зумовлює можливість виникнення у обдарованого поряд з правами, також обов’язків.[13]

Отже, обов’язками дарувальника є наступні:

• передати майно у власність при обіцянці дарування (п.1 ст.717 ЦК);

• повідомити обдарованого про недоліки речі або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна як самого обдарованого, так і інших осіб;

• якщо дарувальник не виконав свого обов’язку по повідомленню обдарованого про недоліки речі чи її особливі властивості (п.1 ст.721), то в разі заподіяння шкоди при володінні чи користуванні дарунком, він зобов’язується до її відшкодування, (п.2 ст.721 ).

Права дарувальника :

• скасувати дарування до вручення речі обдарованому, якщо ця річ була передана через органи транспорту, зв’язку або через іншу особу (п.2 ст.722);

• відмовитися від виконання обов’язку передати дарунок, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився (ст.724);

• вимагати від обдарованого виконання покладеного нього обов’язку вчинити певну дію майнового змісту або утриматися від її вчинення на користь третьої особи (передати грошову суму чи інше майно у власність, сплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред’являти вимог до третьої особи про виселення тощо). Вимагати від обдарованого виконання покладеного на нього обов’язку має право дарувальник, а в разі його смерті, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним – особа, на користь якої має бути виконаний цей обов’язок, (ст.725);

• вимагати розірвати договір і повернути дарунок у разі ухилення обдарованого від виконання обов’язку на користь третьої особи (ст.776);

• зажадати скасування договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) та дітей (п.1 ст.727);

• дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність(п.2 ст.727).

• зажадати скасування договору дарування, якщо через недбале ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена (п.3 ст.727).

Права обдаровуваного :

• зажадати передання йому дарунку у разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини (п.1 ст.723);

• у випадку, якщо дарувальник, незважаючи на настання умови, ухилятиметься від виконання свого обов’язку, обдаровуваний має право на примусове витребування відповідної речі або компенсацію її вартості (п.2 ст.723);

• право в будь-який момент односторонньо відмовитися від договору дарування і повернути річ, якщо вона не потребує догляду або особливих умов утримання чи зберігання (п.2 ст.724).

Обов’язки обдаровуваного :

· обов’язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред’являти вимог до третьої особи про виселення, тощо)

· у разі смерті дарувальника, оголошення його померлим, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним зобов’язаний виконати обов’язок на користь третьої особи взяті ним зобов’язання;

· у разі порушення обдаровуваним обов’язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, – відшкодування його вартості;

· у разі розірвання договору дарування зобов’язаний повернути дарунок у натурі.

Крім того договір дарування може створювати права для третіх осіб.[14] Так, договором може бути передбачено матеріальне забезпечення чи грошова виплата на користь третіх осіб з боку обдарованого у зв’язку з умовами договору. У разі смерті дарувальника, оголошення його померлим, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним виконання обов’язку на користь третьої особи має право вимагати від обдаровуваного особа, на користь якої встановлений цей обов’язок.

Треті особи також можуть звертатися до суду з метою захисту своїх прав що випливають із домовленості (договору) між обдаровуваним та дарувальником, в порядку цивільного судочинства.

3. Порядок укладення, форма та істотні умови договору дарування

Форма договору дарування повністю залежить від виду предмета дарування, виду договору дарування та суб’єктного складу.

Предметом договору дарування можуть бути як речі (рухомі, нерухомі), гроші, цінні папери, іноземна валюта, а також майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Іноземною валютою визнаються іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установах за межами України.

До валютних цінностей згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» належить валюта України – грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України. [15]

Відповідно до ЗУ «Про цінні папери та фондову біржу» цінними паперами є грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником, і передбачають, як правило, виплату доходів у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передання грошових та інших прав, що випливають з цих документів іншим особам. Серед видів цінних паперів за законодавством України розрізняють акції, облігації внутрішніх і зовнішніх позик, облігацій підприємств, векселі, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати, приватизаційні папери, інвестиційні сертифікати та ін.

За договором дарування дарувальник може подарувати обдарованому, наприклад, право вимоги до самого себе, як це прямо передбачено в ЦК РФ. Але в такому випадку слід враховувати норму ст. 605 ЦКУ. Дарування права вимоги до самого себе є фактично прощенням боргу. Вчинене дарування права вимоги до самого себе одночасно припиняє інше зобов’язання за участю тих же сторін: кредитора – дарувальника і боржника – обдарованого. А тому таке дарування може бути вчиненим, якщо воно не порушує прав третіх осіб.[16]

Дарування прав вимоги до третіх осіб теж має певні особливості. При вчиненні такого дарування дарувальник фактично уступає належне йому право вимоги до боржника. Реалізувавши подароване право, обдарований збагатиться за рахунок дарувальника. Однак в такому випадку слід враховувати норми глави 47 ЦКУ. При даруванні прав вимоги до третіх осіб обдарований щодо них набуває прав кредитора. Тобто, проходить заміна сторони в зобов’язанні через дарування – уступку права вимоги. Як випливає із ст.516 ЦКУ, заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, необхідність одержання згоди боржника у випадках, встановлених законом або договором, право вимоги до якого дарується, є обмеженням можливості дарувальника подарувати таке право будь-кому. Окрім цього не допускається заміна кредитора у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з його особою, зокрема у зобов’язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю. Тому права вимоги з таких зобов’язань не можуть бути предметом дарування.

Для того, щоб обдаровуваний зміг реалізувати подароване йому право вимоги, дарувальник (він же первісний кредитор у зобов’язанні, право вимоги з якого ним подароване) повинен передати обдарованому документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Враховуючи, що дарувальник як первісний кредитор, згідно зі ст.519 ЦКУ, відповідатиме перед новим кредитором, яким є обдаровуваний, лише за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідатиме за невиконання боржником свого обов’язку, дарування права вимоги не таке вже й «безпечне» для обдарованого. Правовий результат, на який націлене дарування, може не досягатися, якщо боржник не виконає зобов’язання перед обдаровуваним. Збагачення обдаровуваного за рахунок дарувальника може і не відбутися. Норми глави 55 ЦКУ не передбачають правових наслідків для договору дарування на такі випадки. Фактично, отримавши в дар право вимоги, яке не задоволене особою, до якої воно звернене, дарувальник отримує проблеми, пов’язані з його здійсненням. Не отримавши виконання за подарованим правом вимоги, обдарованому мало б бути надане право на відмову від дарування та відшкодування понесених ним витрат для його здійснення.

У ст.719 ЦКУ передбачено, що договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно. Критерієм віднесення речей до даної категорії є мета їх використання (особисте або побутове), відносно невелика цінність.

Особливий порядок дарування передбачений щодо нерухомих речей. Договір дарування нерухомої речі має бути укладений у письмовій формі і нотаріально посвідчений. В цьому випадку щодо договорів дарування діють загальні вимоги цивільного законодавства про передачу і оформлення прав власності на нерухоме майно. Правочини з приводу набуття власності на таке майно завжди здійснюються в письмовій формі з обов’язковим нотаріальним посвідченням.[17]

Певними особливостями зумовлена передача в дар майнового права. Специфіка предмета договору дарування майнових прав зумовлює необхідність письмової форми правочину. Аналогічна ситуація складається у разі, коли укладення договору не збігається з моментом передачі дарунка. В цьому випадку має місце консесуальна угода. Недотримання письмової форми угоди є підставою для визнання її недійсною.

Закон окремо встановлює вимоги щодо дарування рухомих речей, які мають особливу цінність. Такі договори мають укладатися в письмовій формі. Законодавець не визначає критеріїв віднесення речі до такої, що має особливу цінність. Водночас дарування цінних рухомих речей може здійснюватися усно, оскільки коментовані правочини не є нікчемними.

Спеціальна вимога щодо форми правочину встановлена для дарування валютних цінностей у розмірі, який перевищує п’ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Договори дарування, що перевищують зазначений розмір, укладаються в письмовій формі з обов’язковим нотаріальним посвідченням.

Дарування майна як спосіб розпорядження ним є виключним правом власника. Момент набуття права власності на дарунок пов’язується з моментом його прийняття. Таке правило закріплене у ч.1 ст.722 ЦКУ. За реального характеру договору дарування моменти укладення і виконання договору, а отже, і набуття права власності в обдарованого співпадають. Але таке співвідношення в часі може мати місце лише у випадку дарування предметів особистого користування, побутового призначення, окремих, хоч і цінних, але негабаритних речей, рухомого майна.

Як випливає зі змісту ч.1 ст.722 ЦКУ, право власності на дарунок виникає з моменту його прийняття. Аналізуючи в порівнянні наведені правові норми, можна зробити висновок, що право власності на подароване нерухоме майно виникає в обдаровуваного з моменту нотаріального посвідчення договору дарування, а не з моменту прийняття дарунка. Саме ж право власності на дарунок – нерухоме майно – підлягає державній реєстрації.[18]

Саме ж прийняття нерухомої речі може відбутися раніше чи пізніше, тобто, в будь-якому випадку не співпадатиме з моментом укладення договору чи з його нотаріальним посвідченням. Загальна норма частини третьої ст.334 ЦК встановлює, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає в набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Оскільки момент виникнення права власності в обдаровуваного зумовлений прийняттям дарунка, то передача речі підприємству, організації транспорту, зв’язку або представнику для її вручення не може бути юридичною підставою припинення права власності на зазначену річ у дарувальника. Останній надалі здійснює правомочності, які становлять зміст власності, в тому числі розпорядження. Тому він має право відмовитися від договору дарування, який є реальним, тобто виникнення правовідносин залежить від вчинення певних дій. В коментованому випадку це передача речі обдаровуваному.

Прийняття дарунка є правом,а не обов’язком обдаровуваного. Отже, він може заявити відмову від його прийняття. Така відмова повинна мати місце лише в момент передачі речі. У разі прийняття дарунка і подальшої відмови від нього йдеться про розірвання договору дарування – річ повертається дарувальнику або право власності обдаровуваного припиняється в інший спосіб.

Прийняття обдаровуваним символів речі, яка є предметом договору дарування, або документів, що посвідчують право власності на річ ( наприклад, акт про право власності на житло, земельну ділянку та ін..) вважається прийняттям дарунка.

4. Відмова від договору та розірвання договору дарування. Правові наслідки

У консесуальному договорі дарування дарувальник має право відмовитися від передання дарунка, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився (ст.724 ЦК України). Закон не передбачає конкретних критеріїв характеристики такого майнового стану. Це може бути втрата постійного заробітку, тяжка хвороба дарувальника або членів його родини та інші непередбачувані обставини, що надалі негативно вплинули на його майновий стан. За загальним правилом одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається. У ст.615 ЦКУ передбачено, що лише в разі порушення зобов’язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання.[19]

Відмова від передання дарунка за консенсуальним договором дарування є винятком із загального правила, і такий законодавчий підхід зумовлений специфікою відносин сторін з договору. Якщо загалом відмова від зобов’язання є своєрідною санкцією, що застосовується в односторонньому порядку як реакція на порушення, допущене другою стороною, то в договорі дарування право на відмову дарувальника абсолютно не пов’язане з поведінкою обдарованого. Таке право не пов’язане і з поведінкою дарувальника. Надання ж права на відмову від договору дарування зумовлене об’єктивними причинами – погіршенням майнового стану дарувальника. Причини погіршення майнового стану, як от: втрата роботи, погіршення стану здоров’я, що потребує додаткових витрат, необхідність надання утримання особі з числа рідних та близьких дарувальника тощо не мають правового значення. Дарувальник розцінює своє становище як таке, що погіршилося, і тому відмовляється від договору. Тому одностороння відмова дарувальника від договору дарування не тягне правових наслідків, що встановлені ч.2 ст.615 ЦКУ. На нього не покладається та й не може бути покладена відповідальність за відмову від договору.

Припинення договору дарування відбувається до його виконання внаслідок смерті дарувальника або обдаровуваного у консесуальному договорі дарування. Договір дарування припиняється також виконанням – передачею дарунка обдаровуваному.

Оскільки обдаровуваний за договором дарування не має обов’язку прийняти дарунок, він може у будь-який час відмовитися від нього. При цьому причини відмови правового значення не мають.

Розірвання договору дарування на вимогу дарувальника є новелою ЦК України. Підстави та правові наслідки розірвання договору дарування визначені ст.727 ЦК України. Разом з тим, слід звернути увагу на явну неточність формулювання – чи можна говорити про розірвання договору, який уже виконано? Розірвати договір можливо з підстав і в порядку, визначеному ст.651, 652, 653 ЦКУ. Розірвання як спосіб припинення зобов’язань сторін, що виникає з договору, може застосовуватися до тих зобов’язань, які ще існують, а не які уже виконані.[20]

Виконання (в контексті договору дарування це буде передання дарунка обдарованому) є способом припинення договірних зобов’язань сторін. Яким чином можна розірвати те, що уже припинено? Очевидно, може йтися про право дарувальника вимагати повернення дарунка від обдаровуваного з підстав, визначених законом. Такими підставами можуть бути: вчинення обдарованим умисного злочину проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, подружжя або дітей; створення загрози безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність, прояв грубої невдячності обдаровуваного до дарувальника, його батьків, подружжя або дітей.

Договір дарування є не лише правовою формою безоплатної передачі у власність обдаровуваному, а й виявом довіри, доброго ставлення дарувальника. Тому поряд з правовими виникають відносини морального характеру. Звичайно закон не може покласти на обдаровуваного моральний обов’язок надалі бути вдячним, ставитися з повагою до дарувальника тощо. Але в ст.727 ЦК України встановлено правові підстави розірвання договору дарування у разі вчинення обдаровуваним дій, які є не лише протиправними,а й аморальними стосовно особи дарувальника. Злочин є сам по собі аморальним явищем. Тому поряд із застосуванням кримінального покарання правопорушник зазнає громадського осуду. В цьому випадку вчинення злочину проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей має також і цивільно-правові наслідки, а саме – розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна. Якщо внаслідок злочинних дій обдаровуваного дарувальник загинув, право вимагати розірвання договору дарування мають його спадкоємці.

Відносини дарування, як зазначалось, мають не лише правовий, а й моральний аспект. Предметом договору дарування можуть бути речі, які поряд з матеріальною мають для дарувальника також немайнову цінність. Це може бути сімейна реліквія, річ, з якою пов’язані важливі обставини в житті дарувальника, предмети, що підтверджуть участь дарувальника або близьких йому людей в певних історичних подіях тощо. У разі загрози втрати такого дарунка з вини обдаровуваного договір дарування може бути розірваний за ініціативою дарувальника.[21]

Окремою підставою розірвання договору дарування є недбале ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність. Правовий режим таких речей визначається також законодавством про охорону пам’яток історії та культури, зокрема Законом України «Про охорону культурної спадщини», Положенням про Державний реєстр національного культурного надбання. Згідно із вказаним Положенням до Державного реєстру заносяться історії та предмети, пов’язані з найважливішими історичними подіями у житті народу, розвитком техніки, науки, культури,життям і діяльністю видатних діячів, пам’ятки архітектури і містобудування тощо.

Якщо виникає загроза знищення або істотного пошкодження таких речей внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного, дарувальник має право розірвати договір дарування.

Розірвати договір дарувальник має право з зазначених вище підстав за умови наявності дарунка у натурі. Отже, предмет договору дарування може бути річчю індивідуально визначеною і, крім високої майнової вартості – неспоживною. Якщо дарунок знищений, вимога про розірвання договору і повернення речі пред’являтися не може.

Розірвання договору є правовою підставою припинення права власності на подаровану річ у обдаровуваного. Останній зобов’язаний повернути у натурі з урахуванням можливого нормального зносу за час перебування в обдаровуваного. Відшкодування витрат обдаровуваному на утримання дарунка, розрахунки, пов’язані з поліпшенням подарованої речі у разі розірвання договору дарування із зазначених вище підстав законом не передбачено.

З цього приводу ще в дореволюційній літературі були висловлені різні думки. Так, Д.І. Мейєр вважав, що повернення дарунку припиняє дарування. Єдиний спосіб припинення, характерний виключно для дарування – це повернення дарунку. Г.Ф. Шершенєвіч вважав, що дарування може припинитися тоді, коли воно є в стадії зобов’язального правовідношення. Повернення дарунку – не що інше, як особливий спосіб позбавлення обдарованого права власності на подароване майно з підстав, встановлених законом .

У Німецькому Цивільному Уложенні передбачена можливість вимагати повернення дарунку, якщо дарувальник після його вчинення не в змозі забезпечити власне належне утримання або виконати покладені на нього в силу закону обов’язки з утримання своїх рідних, подружжя, партнера або колишнього подружжя чи партнера. У такому випадку застосовуються правила про повернення безпідставного збагачення. За такими ж правилами може бути відмінене дарування. Підставами відміни дарування є: якщо обдарований проявив грубу невдячність, вчинив тяжкий проступок щодо дарувальника або його близьких родичів. Право на відміну дарування надане і спадкоємцю дарувальника, але тільки тоді, коли обдарований умисно і протиправно позбавив життя дарувальника або перешкоджав йому відмінити дарування. Відміна дарування здійснюється шляхом вчинення заяви обдарованому. Про відміну дарування йдеться в нормах ст.578 ЦК РФ.

У коментарі до глави 55 ЦКУ Ю.В. Білоусов зазначає, що договір дарування не може бути розірваний в односторонньому порядку, оскільки, як правило, виконується одразу при його укладенні. Однак далі автор пише про можливість дарувальника вимагати розірвання договору та повернення дарунка. Більш логічно та правильно говорити про відміну дарування та про право дарувальника вимагати повернення дарунку з підстав, про які йдеться в нормах ст.727 ЦКУ.

5. Пожертва як різновид договору дарування

Крім звичайного договору дарування на користь однієї особи, новий ЦК України передбачає договір дарування на користь невизначеного кола осіб, що має загальнокорисну мету – пожертву. Пожертва – це дарування рухомих і нерухомих речей, зокрема грошей і цінних паперів, особам для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети (ст.729 ЦК України).

Специфічними рисами пожертви є насамперед визначення мети, для досягнення якої даруються певні речі. Мета визначається договором. Якщо такої мети в договорі немає, це буде звичайний договір дарування. Саме загальнокорисна мета відрізняє пожертву і надає підстави стверджувати, що це різновид благодійницької діяльності.[22]

Предметом договору пожертви є речі, у тому числі гроші та цінні папери. На відміну від звичайного договору дарування, предметом договору пожертви не можуть бути майнові права.

Договір про пожертву є реальним договором і вважається укладеним з моменту прийняття пожертви. Форма договору пожертви регламентується ст.730 ЦК України так само, як форма звичайного договору дарування.

Розвиткові системи благодійництва має сприяти Закон України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16 вересня 1997 р. № 531/97-ВР, за яким благодійництвом визнається добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги, специфічними формами якої є меценатство і спонсорство.[23] Отже, благодійництво та пожертва – тотожні поняття. Згаданий закон визначив організаційно-правові засади такої форми дарування, як благодійництво, а також засади діяльності благодійних організацій.

Відповідно до цього закону меценатство – добровільна безкорислива матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними особами набувачів благодійної допомоги; спонсорство – добровільна матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними та юридичними особами набувачів благодійної допомоги з метою популяризації виключно свого імені (найменування), свого знака для товарів і послуг.

Коротко характеризуючи договір пожертви можна зробити висновок, що він деякою мірою суперечить ч.2 ст.717 ЦК, оскільки визначаючи в ст.730 ЦК права пожертвувача тим самим, одночасно, встановлюються обов’язки обдарованого. Так, якщо пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву, то обдарований повинен мати обов’язок забезпечити таке право.[24]

Відносно ж мети, з якою може робитись пожертва, то вона не тільки не конкретизована, а й не сформульована в законі. Але вважається, що мета має задовольняти обидві сторони договору, а тому цю угоду необхідно вважати однозначно двосторонньою

Пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви, відповідно до обумовленої договором мети.Таким чином, право власності особи, якій пожертвували майно, має певні особливості. Така особа не вправі здійснювати належне їй право як абсолютне. Адже використання пожертви на інші, не обумовлені договором цілі, навіть якщо таке використання за призначенням виявилося неможливим, допускається лише за згодою пожертвувача. Наприклад, у разі, коли предметом дарування є бібліотека рідкісних та цінних книг, то на обдаровуваного покладено обов’язок надати її у суспільне користування, тобто дозволити доступ усім бажаючим.

Згідно з ч.3 ст.730 ЦК України, пожертвувач має право вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням. Близьким за своїм змістом до дарування є відносини, що випливають з передачі майна у формі благодійництва пожертв, нагородження преміями або цінними подарунками за певні заслуги чи в зв’язку з ювілеєм.

У разі смерті пожертвувача чи ліквідації юридичної особи – пожертвувача, використання пожертви для інших цілей може здійснюватися за рішенням суду (ч.2 ст.730 ЦКУ). Слід звернути увагу, що в правозастосувальній діяльності неодмінно виникне питання: хто ж може звернутися до суду з відповідною вимогою у випадку використання пожертви всупереч обумовленим цілям чи про зміну мети її використання. Тобто механізм реалізації такого законодавчого положення практично відсутній. Очевидно, що правом на звернення до суду у випадку використання пожертви всупереч обумовленим цілям та про зміну цільового її використання мають бути наділені будь-які зацікавлені особи, про що має бути зазначено у ч.2 ст.730 ЦКУ.[25]

Окремо слід зазначити, що за ч.3 ст.720 ЦК передбачається навіть «не обтяжувати» статутних документів юридичної особи правом на пожертву, тобто пропонується надати це право будь-яким юридичним особам. Однак, вважається, що тут все ж таки необхідно чітко встановлювати податки на такі «пожертви» і особливо у випадках, коли такими пожертвами будуть розраховуватись за товари, будуть вноситись кошти в статути інших підприємств тощо.

Висновки

Договір дарування традиційно належить до найбільш стабільних розділів цивільного права. Завдяки цьому поняття договору дарування та його видів у теорії цивільного права залишається практично незмінним ґрунтуючись на положеннях римського права.

Соціальна роль цього договору полягає тому, що у будь-якому суспільстві є прошарки населення з невеликими доходами, а також окремі громадяни, соціально незахищені з різних суб’єктивних і об’єктивних причин. Особливо скрутним стає матеріальне становище значної частини населення у перехідні періоди реформування економіки, що відбувається нині і в Україні. За цих умов певну матеріальну допомогу найбіднішим верстам населення, хворим та інвалідам можуть надати організовані форми благодійництва.

На підставі вище викладеного можна прийти до висновків, що значне місце у системі підстав виникнення цивільних прав і обов’язків належить цивільно-правовому договору, який є основною правовою формою, що опосередковує рух цивільного обороту: переміщення матеріальних цінностей і надання послуг тощо, а також що досить важливий інститут цивільного права, який був і є актуальним с позиції його дослідження, розвитку та вдосконалення, оскільки стосується майнових інтересів людини.

Вартозазначити, що поняття «безоплатна передача майна» значно ширше за поняття «передача майна за договором дарування». Близьким за своїм змістом до дарування є відносини, що випливають з передачі майна у формі благодійництва, пожертв, нагородження преміями або цінними подарунками за певні заслуги чи у зв’язку з ювілеєм. Своєрідними формами дарування можна вважати внесення коштів батьками у кредитні установи на ім’я дітей, відмову одного з подружжя від частки у спільному майні на користь другого з них, відмову спадкоємця від спадщини на користь будь-кого з інших спадкоємців, держави або окремих юридичних осіб, а також нагородження державними та міжнародними преміями за заслуги громадян та організацій перед державою, народами світу.

Не можуть вважатися даруванням виплати премій працівникам у порядку існуючої системи оплати праці, виплати в порядку соціального захисту населення, приватизація громадянами державного майна на підставі приватизаційних сертифікатів тощо.

На кінець слід провести відмежування договору дарування від подібних інститутів цивільного права, що, як правило, не є важким завданням:

· купівля-продаж є явним антиподом дарування в силу своєї оплатності.

· від договору позички договір дарування відрізняється тим, що річ, що є його предметом, передається у власність, а не в тимчасове користування, як при позичці. Крім того, предметом дарування може виступати не тільки річ, але і майнове право.

· на відміну від заповіту – односторонньої угоди по розпорядженню майном на випадок смерті – дарування є договором, тобто двосторонньою угодою, а тому може мати місце лише при житті дарувальника. Позика і схов ззовні нагадують дарування, оскільки речі (гроші) передаються у власність позичальника чи охоронця без будь-якої плати. Але з договору дарування зобов’язання або взагалі не виникає (більшість реальних договорів дарування), або кредитором у цьому зобов’язанні виступає одержувач майна (консенсуальні договори дарування). Тоді як у договорах позики і схову одержувачі майна (позикодавець і охоронець) є боржниками, зобов’язаними повернути замість отриманих раніше речей те саме майно або рівну кількість речей того ж роду і якості.

Перевага в цивільному обігу еквівалентно-оплатних відносин не заперечує й безоплатного передання майна однією особою іншій. Найчастіше таке передання набуває форми трудових або адміністративно-правових відносин. Разом із тим, безоплатне передання майна у власність іншої особи відбувається у цивільно-правових формах. В таких випадках застосовують договір дарування.

Перелік використаних джерел

1. Бородський С. Окреме питання зміни і розірвання договору в цивільному праві України // Право України, №3, 2005. – С. 39-44

2. Веретельник Л. К. Систематизація договорів у цивільному праві: Авто-реф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Харків, 2007. – С 9.

3. Господарський кодекс України від 16.01.2003р. // ВВР, №18-22,ст.144.

4. Договір дарування за новим Цивільним Кодексом. Башук Олена // www.justinian.com.ua

5. Договір дарування та пожертви // www.monax.ru / law

6. Договір дарування: новели правового регулювання Ю.Анохін // www.contragent.narod.ru

7. Договірні зобов’язання про передання майна у власність: цивільно-правові аспекти: монографія // О. С. Яворська. – Т. : Підручники і посібники, 2009. – 384 с.

8. Закон України від 16 вересня 1997 року «Про благодійництво та благодійні організації» // Голос України. 1997, 15 жовтня.

9. Иоффе О.C. Обязательственное право. – М., 1975.

10. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

11. Мейер Д. И. Русское гражданское право: В 2-х ч. По испр. и доп. 8-му изд., 1902. Ч. 1. – М., 1997. (Сер. Классика российской цивили­стики). – С. 275 –286.

12. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України // За ред. проф. Коссака В.М. – К.: Істина, 2004. – 976с.

13. Римское частное право: Учебник / Под ред. проф. И. Б. Новицкого и проф. И. С. Перетерского. – М., 1996. – С. 499.

14. Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах/ За заг.ред. М. Я. Шевченко. – Т.2. Особлива частина. – К.: Концерн «Видавничий дім» Ін Юре», 2003. – 408с.

15. Цивільне право України: навчальний посібник // Ю.В. Білоусов, С. В. Лозінська, С.Д. Русу та інші – За ред. Р. О. Стефанчука – К.: Наукова думка прецедент, 2004

16. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А. С.Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – 2-ге вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Кн. 2. – 640с.

17. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – Ч. 1. – 692 с.

18. Цивільний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Атіка, 2009. – 368с.

19. Ярошенко О. Договір дарування // Офіційний сайт Міністерства юстиції України / http://www.minjust.gov.ua


[1] Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. –№ 30. – Ст. 141.

[2] Цивільний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Атіка, 2009. – 368с.

[3] Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. Кн. 2. / За ред. О. В. Дзери, Н. С Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С 105;

[4] Мейер Д. И. Русское гражданское право: В 2-х ч. По испр. и доп. 8-му изд., 1902. Ч. 1. – М., 1997. (Сер. Классика российской цивили­стики). – С. 275-286.

[5] Веретельник Л. К. Систематизація договорів у цивільному праві: Авто-реф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03. – Харків, 2007. – С 9.

[6] Договірні зобов’язання про передання майна у власність: цивільно-правові аспекти: монографія // О. С. Яворська. – Т. : Підручники і посібники, 2009. – 384 с.

[7] Римское частное право: Учебник / Под ред. проф. И. Б. Новицкого и проф. И. С. Перетерского. – М., 1996. – С. 499.

[8] Договірні зобов’язання про передання майна у власність: цивільно-правові аспекти: монографія // О. С. Яворська. – Т. : Підручники і посібники, 2009. – 384 с.

[9] Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах/ За заг.ред. М. Я. Шевченко. – Т.2. Особлива частина. – К.: Концерн «Видавничий дім»Ін Юре», 2003. – 408с.

[10] Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України // За ред. проф. Коссака В.М. – К.: Істина, 2004. – 976с.

[11] Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А. С.Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – 2-ге вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Кн. 2. – 640с.

[12] Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах/ За заг.ред. М. Я. Шевченко. – Т.2. Особлива частина. – К.: Концерн «Видавничий дім»Ін Юре», 2003. – 408с.

[13] Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – Ч. 1. – 692 с.

[14] Договір дарування: новели правового регулювання Ю.Анохін // www.contragent.narod.ru

[15] Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України // За ред. проф. Коссака В.М. – К.: Істина, 2004. – 976с.

[16] Договір дарування за новим Цивільним Кодексом. Башук Олена // www.justinian.com.ua

[17] Цивільне право України: навчальний посібник // Ю.В. Білоусов, С. В. Лозінська, С.Д. Русу та інші – За ред. Р. О. Стефанчука – К.: Наукова думка прецедент, 2004

[18] Договірні зобов’язання про передання майна у власність: цивільно-правові аспекти: монографія // О. С. Яворська. – Т. : Підручники і посібники, 2009. – 384 с.

[19] Иоффе О.C. Обязательственное право. – М., 1975.

[20] Договірні зобов’язання про передання майна у власність: цивільно-правові аспекти: монографія // О. С. Яворська. – Т. : Підручники і посібники, 2009. – 384 с.

[21] Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах/ За заг. ред. М. Я. Шевченко. – Т.2. Особлива частина. – К.: Концерн «Видавничий дім» Ін Юре», 2003. – 408с.

[22] Договір дарування та пожертви // www.monax.ru / law

[23] Закон України від 16 вересня 1997 року «Про благодійництво та благодійні організації» // Голос України. 1997, 15 жовтня.

[24] Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах/ За заг. ред. М. Я. Шевченко. – Т.2. Особлива частина. – К.: Концерн «Видавничий дім» Ін Юре», 2003. – 408с.

[25] Договірні зобов’язання про передання майна у власність: цивільно-правові аспекти: монографія // О. С. Яворська. – Т. : Підручники і посібники, 2009. – 384 с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий