Цивільне право 2 (стр. 1 из 193)

Авторський колектив

Баранова Л. М., кандидат юридичних наук, доцент - гл. 34 (у співавторстві з Печеним О. П. та Сиротенко С. Є.); гл. 36 § 3; гл. 40 (§ 3; § 4; § 5);

Борвсова В. І., кандидат юридичних наук, доцент - гл. 36 (§ 1-2); гл. 40 §2;гл.43(§1,3);

Домашенко М, В., кандидат юридичних наук, доцент - гл. 46;

Жилінкова І. В., доктор юридичних наук, професор - гл. 45; гл. 49; гл. 50;

Загорулько О. А., кандидат юридичних наук, доцент - гл. 32 ) (у співавторстві з Пучковською І. Й.); гл. 42, гл. 53;

Зямурявкіна Р, М., асистент - гл. 41;

Ігнатевко В. М., кандидат юридичних наук, доцент - гл. 64, 65, 66, 67; "^;Казанцев В. С, асистент - гл. 37; гл. 40 § 6;

Коробцова Н. В., кандидат юридичних наук - гл. 61, 62; 63;

Крияша В. М., кандидат юридичних наук, доцент - гл. 43 (§ 4) (у співавторстві з В. Л. Яроцьким), гл. 44 (у співавторстві з В. Л. Яроцьким); гл. 59; гл. 60;

Мороз М. М., кандидат юридичних наук, доцент - гл. 40 (§ 1);

Панова Л. В., кандидат юридичних наук - гл. 55; гл. 56; гл. 58;

Первомайський О. О., кандидат юридичних наук - гл. 47; гл. 54; гл. 57;

Печений О. П., кандидат юридичних наук - гл. 34 (у співавторстві з Бара-новою Л. М. та Сиротенко С. Є.); гл. 43 § 2;

Іїрнступа С. Н., кандидат юридичних наук, доцент - гл. 68 (у співавторстві з Сиротенко С. Є.);

Пучковська І. Й., кандидат юридичних наук, доцент - гл. 32 (§ 6) (у співавторстві з Загорулько О. А.); гл. 38; гл. 39;

СїбІльов М. М., кандидат юридичних наук, доцент-гл. 30, 31, 33, 35;

Сиротенко С. €., асистент - гл. 34 (у співавторстві з Барановою Л. М. та Печним О. П. ); гл. 68 (у співавторстві з Приступою С. Н.);

Єоловйов О. М„, кандидат юридичних наук - гл. 36 § 5;

Спасибо-Фатеєва І, В., доктор юридичних наук, професор - гл. 5 І;

Сурженко О. А., кандидат юридичних наук, доцент - гл. 36 § 4;

Чуйкова В. Ю., кандидат юридичних наук, доцент - гл. 69;

Явор О. А., кандидат юридичних наук, доцент - гл. 36 § 6;

Янишен В. П., кандидат юридичних наук, доцент - гл. 52;

Яроцький В. Л., кандидат юридичних наук, доцент - гл. 43 § 4 (у співавторстві з В. М. Крижною), гл. 44 (у співавторстві з Крижного В. М.); гл. 48; гл.55

Розділ VII. Зобов'язальне право. Загальні положення

Глава ЗО. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО

І ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

§ 1. Поняття зобов'язального права

Зобов'язальне право - це найбільша за обсягом підгалузь цивільного права, норми якої регулюють переважно відносини майнового обороту (товарообміну), тобто відносини, що виникають при переході матеріальних та інших благ, які мають економічну форму товару, від однієї особи до іншої.

Предметом зобов'язального права, як підгалузі цивільного права, є майнові відносини. У зв'язку з цим виникає питання про співвідношення зобов'язальних правовідносин з правовідносинами власності.

Слід мати на увазі, що хоча вони тісно пов'язані між собою, з урахуванням того, що саме відносини власності складають передумову товарообміну, але між ними існують і суттєві відмінності. Так, якщо правовідносини власності мають характер абсолютних, у яких власнику протистоїть необмежене коло осіб, то зобов'язальні правовідносини належать до відносних правовідносин, у яких конкретній упра-вомоченій особі (кредитору) протистоїть також конкретна зобов'язана особа - боржник. Отже, зобов'язальні правовідносини характеризуються чіткою персоніфікацією суб'єктного складу. Вони юридичне пов'язують лише конкретних осіб. Є відмінності і в юридичному об'єкті зазначених правовідносин. Зобов'язальні правовідносини відрізняються від правовідносин власності і за сутністю відповідного суб'єктивного права.

Якщо сутністю суб'єктивного права у абсолютних правовідносинах є право на власні дії, то у відносних правовідносинах - право на дії іншої особи (боржника).

Характеризуючи відносини майнового обігу, які регулюються нормами зобов'язального права, слід підкреслити, що вони охоплюють, перш за все, ринкові відносини, які виникають як при здійсненні підприємницької діяльності, так і при задоволенні фізичними особами власних потреб. Цим відносинам притаманна така ознака як багатоманітність, оскільки майновий оборот (товарообмін) може здійснюватися як шляхом відчуження особою свого майна у власність іншій особі (наприклад, при кунівлі-продажу), так і через пере-

Розділ ПІ

ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

дачу його іншій особі у тимчасове оплатне чи безоплатне користування (наприклад, при оренді або позичці).

Предметом такого обороту можуть бути не тільки речі, а й інші предмети, що мають товарну, хоча і не завжди матеріальну (уречевлену) форму. Йдеться, зокрема, про результати послуг (наприклад, наданих при перевезенні або зберіганні речей), що споживаються замовником (у процесі вчинення виконавцем певної дії або здійснення певної діяльності, майнові права та певні нематеріальні блага (наприклад, інформація). Оскільки норми зобов'язального права у цій частині мають своєю метою врегулювання відносин майнового обігу в їх непорушеному стані, дані зобов'язання є регулятивними. Значна більшість регулятивних зобов'язань виникає на підставі договорів, тобто є договірними зобов'язаннями. Однак деякі недоговірні зобов'язання, що виникають з односторонніх правомірних дій (односторонніх правочишв або юридичних вчинків), теж слід віднести до регулятивних. Йдеться про зобов'язання з публічної обіцянки винагороди, вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення та рятування здоров'я і життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи. Певна група норм зобов'язального права спрямована на усунення негативних наслідків, що виникають в результаті порушення однією особою суб'єктивних цивільних прав іншої. Метою вказаних норм є охорона, у тому числі й захист суб'єктивних цивільних прав, а зобов'язання, що виникають при цьому, йменуються охоронними. До них належать зобов'язання з відшкодування шкоди, створення загрози життю, здоров'ю чи майну іншої особи, набуття або збереження майна без достатньої підстави.

Зобов'язальне право, як підгалузь цивільного права, складається з низки правових інститутів, норми котрих спрямовані на закріплення положень, що стосуються як усіх зобов'язань, так і окремих їх видів. Враховуючи це, зобов'язальне право поділяється на загальну та спеціальну частини.

Загальна частина охоплює положення щодо поняття та видів зобов'язань, підстав їх виникнення, способів виконання і відповідальності за порушення зобов'язань та підстав їх припинення. Однією із складових цієї частини є й загальні положення про договір, як найпоширенішу підставу виникнення зобов'язання, що охоплюють поняття та зміст договору, порядок його укладення, зміни, розірвання тощо. Спеціальна частина зобов'язального права складається з Інститутів, що охоплюють норми, які стосуються окремих типів (груп, видів та підвидів) зобов'язань.

Значна більшість цих норм розрахована на регулювання зобов'язальних відносин, що виникають на підставі договору. Дані норми у своїй сукупності складають договірне право. Останнє має свою внутрішню диференціацію і складається з низки субінститутів, які об'єднують правові норми, розраховані на регулювання окремих

груп, видів та підвидів договорів, що породжують відповідні договірні зобов'язання.

Інші норми спеціальної частини зобов'язального права розраховані на регулювання зобов'язальних відносин, що виникають з односторонніх правомірних чи неправомірних дій (деліктів). Вони теж об'єднуються у відповідні субінститути зобов'язального права і розраховані, відповідно, або на регулювання недоговірних зобов'язальних відносин, або на усунення негативних наслідків, що виникають внаслідок порушення однією особою суб'єктивних цивільних прав іншої.

Норми зобов'язального права містяться переважно у Книзі п'ятій ЦК та у інших актах цивільного законодавства.

§ 2. Поняття та види зобов'язань

Згідно зі ст. 509 ЦК зобов'язанням с правовідкошення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Отже, зобов'язання - це різновид цивільних правовідносин.

Елементами зобов'язання, як і будь-якого правовідношення, є його суб'єкти, об'єкт та зміст.

Суб'єктами зобов'язання є управомочена сторона (кредитор) та зобов'язана сторона (боржник). Ними можуть буди як фізичні, так і юридичні особи, у тому числі й юридичні особи публічного права¹.

Юридичним об'єктом зобов'язання є певна поведінка зобов'язаного суб'єкта, а його матеріальним об'єктом виступає певне матеріальне благо, заради якого між суб'єктами виникають юридичні зв'язки. Особливість юридичного об'єкта зобов'язання полягає у покладенні на боржника обов'язку щодо здійснення ним відповідних активних дій. Пасивна поведінка боржника (утримання від дії) не може бути самостійним юридичним об'єктом зобов'язання, оскільки вона завжди супроводжує вчинення ним активних дій. Саме тому зобов'язальне право, на відміну від права власності, опосередковує не статику, а динаміку майнових відносин.