Смекни!
smekni.com

Кримінально-виконавчий кодекс України Науково-практичний коментар (стр. 1 из 157)

Інститут вивчення проблем злочинності

Академії правових наук України

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Науково-практичний коментар

За загальною редакцією доктора юридичних наук, професора

А.Х. Степанюка

Харків

Одіссей 2005


ББК 67.301 К21

Рекомендовано до друку вченою радою Інституту вивчення проблем злочинності Академії правових наук України

(постанова № 7 від 14.09.2005 р.)

Рецензенти: доктор юридичних наук,

професор Навроцький В.О.;

нач. управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Харківській області, генерал-лейтенант внутр. служби Бутенко В.І. Автори:

Степанюк А.Х. — завідувач сектора проблем кримінальновиконавчого законодавства Інституту вивчення проблем злочинності Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор; Яковець І.С. — науковий співробітник сектора проблем кримінально-виконавчого законодавства Інституту

вивчення проблем злочинності Академії правових наук України

К21 Кримінально-виконавчий кодекс України: Науково-прак- тичний коментар / Степанюк А.Х., Яковець І.С. За заг. ред. Степанюка А.Х. — X.: ТОВ «Одіссей», 2005.— 560 с. ІВВИ 966-633-454-2

У науково-практичному коментарі роз'яснюються норми Кримінально-виконавчого кодексу України, даються доктринальні тлумачення та доповнення до них з широким використанням практичних рекомендацій, а також висвітлюється ряд питань, котрі виникають при практичному застосуванні вказаних норм.

Видання розраховане на правозахисників, працівників органів і установ виконання покарань, прокуратури, суду, інших правоохоронних органів, студентів та слухачів вищих навчальних закладів, аспірантів, наукових співробітників, викладачів, а також всіх, хто цікавиться питаннями виконання покарань.

© Степанюк А.Х., Яковець І.С, 2005

І8ВК 966-633-454-2 "*> ТОВ «Одіссей», підготовкдруку, оформлення, 2005а до

ВІД АВТОРІВ

За час, який минув з моменту набрання чинності Кримінальновиконавчим кодексом України 2003 року, накопичено достатньо великий практичний досвід, результати узагальнення та осмислення якого використані при підготовці даного видання.

Ми мали на меті розглянути суть та зміст норм Кримінальновиконавчого кодексу та тим самим допомогти правозахисникам, працівникам органів і установ виконання покарань, прокуратури, суду, інших правоохоронних органів, науково-викладацькому складу у їх повсякденній практиці та науковій діяльності, а також роз'яснити, яким чином реалізується політика України у сфері виконання покарань в кримінально-виконавчому законодавстві та практиці його виконання.

З прийняттям 11 липня 2003 року Кримінально-виконавчого кодексу, вперше на рівні закону отримали визначення загально-правові та галузеві специфічні принципи кримінально-виконавчого законодавства. їх закріплення — практичне втілення в життя загальновизнаних концептуальних положень про демократизацію, гуманізацію, диференціацію та індивідуалізацію виконання кримінальних покарань з урахуванням досягнень сучасної науки. При розробці Кримінальновиконавчого кодексу було взято за основу пріоритет загальних прав і свобод людини, встановлення системи соціальних і правових гарантій, що забезпечують правовий статус засуджених, приведення порядку й умов відбування покарання у відповідність із загальновизнаними міжнародними стандартами при збереженні тих досягнень системи виконання покарань в України, котрі себе позитивно зарекомендували.

У Загальній частині Кодексу більш реально і чітко сформульована мета та завдання кримінально-виконавчого законодавства, враховані положення стосовно захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина, поваги до честі й гідності засуджених.

В Особливій частині визначені порядок і умови відбування кримінальних покарань, підстави та порядок звільнення від відбування покарання, надання допомоги особам, звільненим з місць від- 3

бування покарання, здійснення контролю та нагляду за ними, а також особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням. Кодексом передбачається новий підхід щодо розподілу засуджених до установ виконання покарань та поділу колоній за рівнями безпеки.

Важливим є встановлення для засуджених прогресивної системи відбування покарання, поетапне поліпшення чи зміна умов тримання, для чого визначена принципово нова система структурних відділень колоній. Подальший розвиток одержали положення щодо гуманізації режиму відбування покарання, поліпшення комунально-побутового забезпечення і медичного обслуговування засуджених. Конкретним змістом наповнена організація виховного впливу на засуджених, до роботи з якими передбачено залучати громадські, благодійні і релігійні організації. Новим у Кодексі є визначення порядку та умов виконання та відбування покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службових обмежень для військовослужбовців, громадських робіт, арешту, обмеження волі, довічного позбавлення волі.

Кодексом визначені підстави звільнення від відбування покарання, порядок дострокового звільнення, засади припинення відбування покарання, правове положення осіб, які відбули покарання, а також визначено основні положення встановлення й здійснення адміністративного нагляду.

У виданні враховані закони, укази, постанови, а також інші нормативно-правові акти, прийняті на виконання кримінальновиконавчого законодавства та цього Кодексу або тим чи іншим чином пов'язані з ними, станом на 1 вересня 2005 року.

Даний коментар Кримінально-виконавчого кодексу є першим в історії України.

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, № 3-4, ст. 21)

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ І ЗАГАЛЬНІ

ПОЛОЖЕННЯ

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ

ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ

Стаття 1. Мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства України

1. Кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

2. Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

5

1. У статті, що коментується, на основі встановлених у законі цілей покарання визначено мету та завдання кримінально-вико навчого законодавства України. Новим для законодавства, що ре гулює виконання покарань в Україні є те, що КВК України у ст. 1 визначає не лише задачі кримінально-виконавчого законодавства, але і мету, проводячи між ними розмежування.

2. На відміну від діючого раніше виправно-трудового законо давства, яке регулювало виконання лише тих покарань, які були поєднані з заходами виправно-трудового впливу (праця, соціаль но-виховна робота, загальноосвітнє та професійно-технічне на вчання), КВК України предметом свого регулювання має виконан ня всіх видів покарань, перелічених у ст.51 КК України (як поєд наних, так і не поєднаних з заходами виправного впливу), зокрема у виді: штрафу; позбавлення військового спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обій мати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослуж бовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі. Також у КВК України врегульовані питання здійснення контролю за поведін кою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням.

3. Звертає на себе увагу те, що у ч. 1 ст. 1 вживається поняття «виконання покарання», а не «виконання вироку». Ці поняття не є тотожними. Виконання вироку — це стадія кримінального про цесу, для якої характерною є діяльність суду по зверненню вироку до виконання та судовий контроль за виконанням покарання. Ви конання покарання — це діяльність уповноважених державою ор ганів, що здійснюється відповідно до приписів вироку. Це правова діяльність. У її ході реалізуються встановлені кримінальним за коном та вказані у вироку суду певні обмеження, що випливають з виду покарання.