КУРСОВА РОБОТА
На тему :
Закон про кримінальну відповідальність та його тлумачення
ПЛАН :
1.Поняття закону про кримінальну відповідальність
2.Структура закону про кримінальну відповідальність
3.Тлумачення закону про кримінальну відповідальність
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Законодавство про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який грунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.[1]
Це означає, що, по-перше, злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки КК. Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після 1 вересня 2001 р., тобто після набрання чинності новим КК, повинні включатись до нього після набрання ними чинності.[2] По-друге, оскільки норми чинного КК грунтуються на нормах Конституції України, то й закони про кримінальну відповідальність, схвалені Верховною Радою України після прийняття діючого КК, повинні відповідати її положенням. Конституція України, норми якої є нормами прямої дії, може застосовуватися лише в частині звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання у випадку протиріччя між її положеннями та нормами КК. По-третє, презюмується, що норми нового КК у повній мірі відповідають загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права. Тому положення Конституції
України про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України[3], можуть застосовуватись лише при виявленні протиріччя між нормами діючого КК та нормами міжнародного права. Зміни, що будуть вноситись до нового КК (а вони через певні обставини є неминучими), повинні відповідати положенням ст. 3 КК і не суперечити ні Конституції України, ні нормам міжнародного права. По-четверте, джерелами кримінального права є чинний КК, міжнародні правові акти, згоду на обов'язковість яких дала Верховна Рада України, та Конституція України. Крім того, джерелами кримінального права можуть бути і рішення Конституційного Суду України про неконституційність кримінальних законів. Такі закони втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.[4]
1. Поняття закону про кримінальну відповідальність
Закон про кримінальну відповідальність - це нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України, який містить взаємопов'язані юридичні норми, одні з яких, грунтуючись на Конституції України та загально визнаних принципах і нормах міжнародного права, закріплюють підстави та принципи кримінальної відповідальності, містять загальні положення кримінального законодавства, інші - визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, і встановлюють, які покарання можуть бути застосовані до осіб, що вчинили їх, або ж називають підстави та умови звільнення їх від кримінальної відповідальності.
Характерні риси кримінального закону полягають утому, що він:
а) базується на Конституції України та загальновизнаних нормах міжнародного права;
б) приймається Верховною Радою України (парламентом) - єдиним органом законодавчої влади в Україні;
в) регламентує підставу й принципи кримінальної відповідальності та звільнення від кримінальної відповідальності;
г) містить юридичні норми, які визначають принципи та загальні положення кримінального права;
д) визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинними та яке покарання чи інші заходи кримінально-правового характеру призначаються за вчинення цих злочинів;
е) є певним засобом виховного та превентивного впливу на осіб, засуджених за вчинення злочину, а також на інших громадян.
2. Структура закону про кримінальну відповідальність
Закон про кримінальну відповідальність (далі Кримінальний кодекс - КК) складається із Загальної та Особливої частин, кожна з яких, у свою чергу, складається із розділів, а розділи - із статей.
Статті Загальної частини КК містять норми, що встановлюють принципи і загальні положення кримінального права, чинність кримінального закону в просторі і часі, визначають поняття злочину, стадії вчинення умисного злочину, ознаки суб'єкта злочину, зміст вини, поняття співучасті, види множини злочинів, обставини, що виключають злочинність діяння, підстави звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання і його відбування, загальні засади призначення покарання тощо. Загальна частина складається із 15 розділів, кожен з яких має відповідну назву:
· Загальні положення;
· Закон про кримінальну відповідальність;
· Злочин, його види та стадії;
· Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину);
· Вина та її форми;
· Співучасть у злочині;
· Повторність, сукупність та рецидив злочинів;
· Обставини, що виключають злочинність діяння;
· Звільнення від кримінальної відповідальності;
· Покарання та його види;
· Призначення покарання;
· Звільнення від покарання та його відбування;
· Судимість;
· Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування;
· Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.[5]
Більшість статей Особливої частини КК складається з одної або декількох частин, кожна з яких є окремою кримінально-правовою нормою, що містить самостійний склад злочину. Норми Особливої частини КК визначають, які саме суспільно небезпечні діяння є злочинами, та які покарання передбачені за їх скоєння. Одна стаття Особливої частини КК (401) визначає поняття військового злочину, родовий об'єкт військових злочинів, осіб, які можуть нести відповідальність за їх вчинення, називає умови звільнення від кримінальної відповідальності військовослужбовця, який вчинив військовий злочин, тощо. Понад ЗО статей Особливої частини мають примітки, в яких роз'яснюються окремі терміни, що вживаються у диспозиції конкретної(их) статті(ей), та розкривається зміст таких оціночних понять як значна шкода, істотна шкода, великий, особливо великий розмір шкоди, тяжкі наслідки тощо. Більш ніж у 10 статтях Особливої частини КК визначаються підстави звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили передбачені в них злочини (ч.2 ст. 111, ч.2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст.212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289 та інші). У трьох статтях (ч. 4 ст. 331, ч. 2 ст. 385, ч. 2 ст. 396) сформульовано виключення із правила, зазначеного у попередніх частинах названих статей, згідно з яким виключається кримінальна відповідальність осіб, що вчинили передбачене в них діяння.
Особлива частина складається із 20 розділів, назва кожного з яких відображає певну групу розташованих у ньому злочинів, схожих між собою за об'єктом посягання. Наприклад, Розділ II. Злочини проти життя та здоров'я особи; Розділ VI. Злочини проти власності; Розділ VI. Злочини у сфері господарської діяльності; Розділ VIII. Злочини проти довкілля; Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя.
Загальна та Особлива частини КК органічно взаємозв'язані та взаємообумовлені і складають собою єдину систему кримінально-правових норм. Найбільш помітно це проявляється при застосуванні закону про кримінальну відповідальність. Наприклад, для визначення вини особи, яка вчинила діяння, передбачене статтею Особливої частини КК, необхідно звернутися до статей розділу V Загальної частини, які розкривають зміст умислу та необережності; для кваліфікації дій осіб, які вчинили злочин у співучасті - до статей розділу VI Загальної частини, в якому регламентована відповідальність співучасників; для визначення при постановленні обвинувального вироку нижньої межі покарання за злочин, санкція за який вказує лише верхню межу покарання, - до статті Загальної частини КК, яка розкриває зміст відповідного виду покарання та його межі; для застосування ст. 396 Особливої частини - до ст. 12 Загальної частини, в якій дається визначення тяжкого і особливо тяжкого злочинів.
Спостерігається єдність норм і всередині кожної з частин КК. Наприклад, застосування положень розділу IX (Звільнення від кримінальної відповідальності) Загальної частини неможливе без використання положень ст. 12 (класифікація злочинів) із розділу III (Злочин, його види та стадії) тієї ж частини КК. Для визначення повторності вимагання (ст. 189), шахрайства (ст. 190), привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191) треба використати п. 1 примітки до ст. 185 Особливої частини КК. Найчастіше спостерігається єдність норм, розташованих в одній статті Особливої частини. Вона проявляється у використанні словосполучень "та сама дія", "дії, передбачені...", "ті самі дії" тощо, якими здійснюється відсилання до норми, розташованої раніше, наприклад, в частині першій тієї ж статті Особливої частини КК.
Норми Особливої частини закону про кримінальну відповідальність діляться на :
· диспозицію та
· санкцію.
Диспозиція - це та частина норми (статті) Особливої частини КК, в якій називається конкретне злочинне діяння або описуються його ознаки. Наприклад, у ст. 119 КК диспозицією будуть слова "вбивство, вчинене через необережність"; у ст. 304 - "втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми".
За технікою побудови і способом описування ознак конкретного виду злочину у чинному кримінальному законодавстві розрізняютьчотири види диспозицій:
1) просту,
2) описову,
3) бланкетну і
4) відсилочну.
Простою вважається диспозиція, яка тільки називає злочинне діяння, не розкриваючи його змісту. Наприклад, без вказівки на ознаки діяння сформульована диспозиція ч. 1 ст. 369 КК - давання хабара. Проста диспозиція використовується у тих випадках, коли зміст суспільно небезпечного діяння в загальних рисах достатньо зрозумілий і без описування його ознак у законі.