регистрация / вход

Виступ прокурора Обгрунтування пропозицій про міру покарання Цивільний позов

Реферат на тему: Виступ прокурора. Обгрунтування пропозицій про міру покарання, цивільний позов Кримінальне покарання може досягти своєї мети, привести до бажаних результатів лише тоді, коли воно справедливе, розумне, індивідуалізоване, максимально сприяє виправленню засудженого.

Реферат на тему:

Виступ прокурора.

Обгрунтування пропозицій

про міру покарання, цивільний позов


Кримінальне покарання може досягти своєї мети, привести до бажаних результатів лише тоді, коли воно справедливе, розумне, індивідуалізоване, максимально сприяє виправленню засудженого.

Як надмірно м'яке, так і надмірно суворе покарання шкідливі. За­надто м'яке покарання породжує почуття безвідповідальності, усклад­нює перевиховання, заохочує нестійких осіб до здійснення нових зло­чинів. Надмірно суворе покарання викликає у засудженого внутрішній протест, почуття несправедливості, стан відчаю і приреченості.

Все це повинен враховувати державний обвинувач, коли вис­ловлює свої міркування з приводу міри покарання, яку він пропо­нує застосувати до підсудного.

Але чи потрібно вказувати на точну міру покарання? По-різному відповідають на це запитання студенти-правники:

-обоє 'язково треба вказувати точну міру покарання;

-не обов'язково вказувати її;

-якщо прокурор не впевнений, можна не вказувати;

-передати це на розгляд суду;

-вказувати лише максимальну або мінімальну міру покарання.

Найбільше прихильників має перша точка зору — прокурор обов'язково вказує на точну міру покарання. Коли студенти обґрун­товують свою точку зору, найчастіше звучать такі мотиви:

хіба то промова прокурора, в якій не вказано конкретну і точну міру покарання?

це незавершена промова, бо всі вже звикли і чекають, скільки попросить прокурор;

якщо прокурор не вказує точного розміру, то як він може опротестувати вирок за м 'якістю або суворістю вироку?

Студенти, які проти того, аби прокурор вказував на точну міру, говорять, що достатньо сказати лише про вид покарання, а суд сам визначить міру.

Вказівка на вид і розмір обов'язкові, коли прокурор просить максимальну або мінімальну міру покарання. Особливо, коли державний обвинувач просить застосувати ст. 44 КК України — при­значення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, або ст. 45 КК — умовне засудження.

Мають рацію й ті, хто передає питання про визначення міри покарання на розгляд суду. Всі чотири варіанти зустрічаються в про­мовах наших відомих прокурорів. Вони опубліковані в збірниках су­дових промов.

Категорично не варто погоджуватися з тими, хто говорить, що прокурор може не вказувати конкретну міру покарання, якщо не впевнений у пред'явленому підсудному обвинуваченні. Ст. 264 КПК України наголошує: «Прокурор, підтримуючи обвинувачення, ке­рується вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, яке грун­тується на розгляді всіх обставин справи.

Коли в результаті судового розгляду прокурор прийде до пере­конання, що дані судового слідства не підтверджують пред'явлено­го підсудному обвинувачення, він повинен відмовитися від обви­нувачення і викласти суду мотиви відмови».

Особливу обережність і зваженість слід виявити тоді, коли йдеться про виняткову міру покарання. Навіть якщо стаття Кримі­нального кодексу і передбачає смертну кару, її не обов'язково зас­тосовувати.

Із промови Романа Руденка:

«Підтримуючи в повному обсязі державне обвинувачення у справі Пауерса, у відповідності зі ст. 2 Закону Союзу РСР «Про криміналь­ну відповідальність за державні злочини», я маю всі підстави проси­ти суд застосувати відносно підсудного Пауерса виняткову міру по­карання, Але, враховуючи щиросердечне розкаяння підсудного Пауерса перед радянським судом у здійсненні злочину, я не наполягаю на зас­тосуванні до нього смертної кари і прошу суд присудити підсудному Пауерсу п 'ятнадцять років позбавлення волі» '.

Військова колегія Верховного Суду СРСР засудила Пауерса до десяти років позбавлення волі з відбуванням перших трьох років у в'язниці. Невдовзі його обміняли на нашого розвідника полковника Абеля.

Пропонуючи міру покарання, прокурор повинен чітко вказати вид виправно-трудової установи, передбачений законодавством Ук­раїни.

В одному із районних судів Київської області судили непов­нолітніх Денисюка і Петренка. Прокурор у своїй промові запросив їм по два роки позбавлення волі в колонії загального режиму. Сло­во надається захисникові, і він починає свою промову так:

«Шановні судді! Прокурор не знає українського законодавства. Неповнолітні Денисюк і Петренко не можуть відбувати покарання в колонії загального режиму. Стаття 25 Кримінального кодексу Украї­ни вказує, що засудженим уперше, неповнолітнім чоловічої статі, суд призначає відбування покарання у виховно-трудових колоніях».

В якій формі прокурор повинен звертатися до суду, пропоную­чи ту чи іншу міру покарання?

З точки зору ст. 18 КПК України (судді незалежні і підпорядко­вуються тільки законові) прокурор може лише просити або пропо­нувати суду обрати підсудному ту чи іншу міру покарання. За пев­них обставин, особливо коли мова йде про тяжкий злочин, який викликав великий громадський резонанс і обурення, державний обвинувач може «вимагати» і «настоювати», звертаючись до суду. Але це не повинно носити характеру наказу, категоричної вказівки суду, оскільки останній може і не погодитися з прокурором.

Професор Київського університету Дмитро Сусло розповів якось випадок із суддівської практики.

Було це наприкінці 40-х років. В одному із районів Харківської області під час сівби вийшли із ладу всі трактори. Із області напра­вили старшого слідчого, і через кілька днів розслідування було зак­інчено. Прокурор відрапортував, що зі складу машинно-тракторної станції району зникли запасні частини — бабітові шестерні. Завіду­ючого складом МТС взяли під варту.

Високе обласне начальство викликало суддю і прокурора і дало вказівку розглянути справу у виїзному засіданні і якнайсуворіше по­карати винних,f ось проходить показове засідання обласного суду в Палаці культури, більше тисячі людей у залі. Обвинувачення «тріщить по всіх швах». Виступають свідки — колгоспні трактористи і дають показання. Земля сира, бабітові шестерні плавляться і дуже швидко виходять з ладу. Чекати ніколи, на коня — і в район на склад МТС. Завскладом немає, зривають скобу, набирають хто скільки може за­пасних частин — і в поле, щоб якомога раніше відсіятися.

Прокурор пише записку судді-однокашнику:

Зроби перерву.

Так що ж будемо робити?

Ти що забув, чого нас викликав секретар обкому? Розстріляти.

Виступає з громовою промовою прокурор і категорично вимагає для підсудного виняткової міри покарання — смертної кари. Весь зал так і ахнув: за що? Через деякий час виходить із нарадчої кімнати суд, головуючий оголошує вирок: «Один рік примусової праці».

Прокурор пред'являє або підтримує пред'явлений потерпілим цивільний позов, якщо цього вимагає охорона державних чи гро­мадських інтересів або прав громадян (ч. 5 ст. 264 КПК України). Про­курор повинен визначити своє ставлення до цивільного позову.

У своїй обвинувальній промові прокурор повинен указати, чи установлено факт нанесення матеріальної шкоди; чи підлягає за­доволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в яко­му розмірі; чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потер­пілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявле­ний. Якщо матеріальна шкода заподіяна діями кількох підсудних, державний обвинувач повинен точно вказати форму їхньої відпові­дальності: солідарну, часткову чи змішану. Яку суму кожен з підсуд­них повинен заплатити потерпілому. За шкоду, заподіяну непов­нолітнім підсудним, який не досяг п'ятнадцяти років, відповідають його батьки, опікуни, піклувальники. Ці та інші питання цивільно­го позову повинні бути висвітлені у промові прокурора.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий