Смекни!
smekni.com

Поняття і класифікація конституційних прав і свобод (стр. 1 из 6)

Реферат на тему:

Поняття і класифікація конституційних прав і свобод
Зміст

Вступ................................................................................................................. 2

1. Поняття і класифікація конституційних прав і свобод............................ 2

2. Особисті права і свободи............................................................................ 2

3. Політичні права і свободи.......................................................................... 2

4. Соціально-економічні права і свободи...................................................... 2

5. Основні обов‘язки громадян...................................................................... 2

Висновок.......................................................................................................... 2

Використана література.................................................................................. 2

Вступ.

Питання прав та свобод людини і громадянина на сьогодні є най­важливішою проблемою внутрішньої та зовнішньої політики усіх держав світової співдружності. Саме стан справ у сфері забезпе­чення прав і свобод особи, їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави і суспільства в цілому.

Свободу людини визначають певні ознаки. Слід за­значити, що люди є вільними від народження, ніхто не має права порушувати їх природні права. До того ж, у демо­кратичному суспільстві саме держава є головним гарантом свободи людини. За своїм обсягом поняття свободи людини повно відображає принцип, закладений у ст. 19 Конституції України, згідно з яким людина має право робити все, за винятком того, що прямо заборонено чинним законодавством. Свободу людини характеризує й принцип рівних правових можливостей, правового сприяння і правової охорони, який закріплюють демо­кратичні конституції, у тому числі, й Конституція України. Водночас свобода людини як об'єктивна реальність ви­ходить за межі, врегульовані правом, і має витоки у системі інших соціальних норм, що панують у демократичному сус­пільстві. Треба пам'ятати, що поняття свободи може мати неоднакове тлумачення, оскільки, з одного боку, свобода характеризує загальний стан людини, її соціальний статус, а з другого — конкретизується у можливості вчиняти ті або інші конкретні дії в межах, наданих людині мораллю та пра­вом. Можливості такого роду, що надаються нормами чинного права, визначаються як суб'єктивні права людини.

Теорія права і правова практика розрізняють поняття "права людини" і "права громадянина". У першому випад­ку мова йде про права, пов'язані з самою людською істотою, її існуванням та розвитком. Людина (як суб'єкт прав і свобод) тут виступає переважно як фізична особа. За Конституцією України до цього виду прав належать право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності людини (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32) тощо.

Що ж до прав громадянина, то вони зумовлені сферою відносин людини із суспільством, державою, їх інституці­ями. Основу цього виду прав становить належність люди­ни до держави, громадянином якої вона є.

Права людини порівняно з правами громадянина пріоритетні. Адже права людини поширюються на всіх людей, які проживають у тій або іншій державі, а права громадянина — лише на тих осіб, які є громадянами пев­ної країни. Прикладом прав громадянина, закріплених Конституцією України, є право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36), право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38), право на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій (ст. 39), право на соціальний захист (ст. 46) тощо.

1. Поняття і класифікація конституційних прав і свобод.

Основні права, свободи й обов'язки людини, тобто певні можливості, які необхідні для існування та розвит­ку людини в конкретних історичних умовах, об'єктивно визначаються досягнутим рівнем (економічним, духов­ним, соціальним) розвитку людства і мають бути закон­ними й рівними для всіх людей.

По-перше, йдеться про можливості деяким чином діяти або утримуватися від певних вчинків з тим, щоб забезпечити своє нормальне існування, свій розвиток, задоволення тих потреб, що сформулювалися. При цьо­му основні права — це саме ті можливості, без яких лю­дина не може нормально існувати.

По-друге, зміст і обсяг цих можливостей людини за­лежить насамперед від можливостей усього суспільства, головним чином від рівня його економічного розвитку. Тому права людини — це явище соціальне, яке пород­жується суспільством.

По-третє, ці можливості за їх основними показни­ками мають бути рівними для всіх людей. Лише тоді во­ни будуть правовими.

Тому, по-четверте, вони не повинні відчужуватися, відбиратися, обмежуватися будь-чим, не можуть бути і предметом "дарування" з боку держави або будь-якої іншої організації чи особи.

Інтерпретація змісту прав людини в сучасній науко­вій літературі досить розмаїта.

Під правами людини розуміють певні її можливості, відокремлену її свободу; деякі основні її потреби чи інтереси; її вимоги про надання певних благ, адресовані суспільству, державі, законодавству; певний вид (форма існування, спосіб прояву) матеріалів.

Найбільш виразно права людини виявляються в її суб'єктивних правах.

Суб'єктивне право — це забезпечена законом міра можливої поведінки особи (громадянина або організа­ції), спрямована на досягнення цілей, пов'язаних із за­доволенням її інтересів. Передумовою суб'єктивного права є правоздатність, тобто загальна (абстрактна) здат­ність мати права. Суб'єктивне право — необхідний еле­мент конкретного правовідношення, тому воно виникає на основі юридичного факту. Суб'єктивне право включає як можливість самостійно здійснювати чи не здійснюва­ти певні дії (поведінку), так і можливість вимагати цього від іншої особи (інших осіб), оскільки така поведінка зумовлює реалізацію суб'єктивного права. Так, власник землі вправі володіти, користуватися й розпоряджатися нею у рамках закону самостійно, без допомоги інших осіб, не вимагаючи від них здійснення будь-яких дій. Таке суб'єктивне право зветься абсолютним, воно захи­щається законом від дій будь-кого, хто своєю поведін­кою перешкоджає його здійсненню.

За депутатським запитом депутат має право вимагати від посадових осіб або певного державного органу здійс­нення певних дій. Таке суб'єктивне право є відносним, оскільки вимоги про здійснення дій (або утримання від них) стосуються певної особи або певних осіб.

У випадку порушення суб'єктивного права воно за­хищається законом у примусовому порядку шляхом пре­д'явлення у суді або іншому установленому законом державному органі вимог до порушника суб'єктивного права.

Залежно від виду суспільних відносин, які регулю­ються різними галузями права, суб'єктивні права можуть бути конституційними, цивільно-правовими, трудовими, адміністративними і т. п. Вони можуть бути спрямовані на захист майнових і немайнових особистих інтересів особи (громадянина, органу), можуть витікати безпосе­редньо із закону (право на недоторканність особи, охо­рону здоров'я, на освіту тощо).

Конституція України закріпила основні права, сво­боди й обов'язки особи, гарантії здійснення і процедуру їх правового захисту. Тим самим громадянин має мож­ливість реалізувати свої суб'єктивні права.

Конституційне право людини і громадянина — це певні можливості суб'єкта конституційно-правових від­носин, тобто юридичні можливості задоволення особи­стих потреб та інтересів відповідно до рівня розвитку громадянського суспільства й держави.

Свобода людини і громадянина як конституційно-правова категорія — це спроможність людини діяти відповідно до своїх інтересів і мети; це можливість влас­ного, незалежного вибору того чи іншого рішення. Тому громадянські свободи тлумачаться як встановлена і га­рантована законом сфера автономії громадянина по відношенню до держави, державної влади й інших гро­мадян. Це свобода певних дій, волевиявлень, передусім свобода вираження думок, вимог і міркувань політично­го порядку, або право громадянина на невтручання ор­ганів держави й інших громадян у сферу його особистих переконань.

Щодо конституційних обов'язків людини й громадя­нина, то, згідно з постулатами загальної теорії права, — це міра належної поведінки. Людина повинна підкоря­тися певним правилам, аби при використанні своїх прав і свобод не спричинити невиправданої шкоди. Консти­туція України акцентує на правах та свободах, але фіксує й конституційні обов'язки.

Конституційний обов'язок громадянина і людини — це міра обов'язкової поведінки, якої кожний повинен дотримуватись для забезпечення нормального функціо­нування інших суб'єктів громадянського суспільства.

Система прав, свобод та обов'язків людини й грома­дянина, встановлена Конституцією України, визначає основний зміст правового статусу людини і громадянина України. Залежно від характеру діяльності, здійснюваної у основних сферах життя громадянського суспільства, Конституція фіксує основні права, свободи й обов'язки громадянина і людини. Вони належать усім громадянам як суб'єктивні права певного виду.

Формою реалізації основних прав можуть бути кон­кретні правовідносини. Водночас деякі конституційні права й обов'язки громадянина і людини можуть здійснюватись і опріч останніх (таємниця листування, вико­нання законів тощо).

Уся система прав і обов'язків, їх співвідношення зу­мовлені об'єктивними потребами та інтересами суспіль­ства, з одного боку, й інтересами громадянина і люди­ни—з іншого.

Класифікація може здійснюватися на різних підста­вах. В результаті одні й ті самі права та свободи одно­часно належать до двох або й більше класифікаційних груп, а підстави, за якими права і свободи об'єднуються у групи, можуть бути досить розмаїтими.

Так, виділяють: права і свободи індивіда (рівно­прав'я), свободи груп індивідів (право об'єднань), сво­бода думки або висловлювань (свобода преси), реальні свободи (право на працю), нове покоління прав, пов'я­заних з науково-технічною революцією, медична етика.