Смекни!
smekni.com

Поняття і зміст господарського права ТзОВ відповідальність за порушення антимонопольного закон (стр. 1 из 5)

Контрольна робота з правознавства

Поняття і зміст господарського права, ТзОВ, відповідальність за порушення антимонопо­льного законодавства.

1. Поняття і зміст господарського права

2. ТзОВ

3. Відповідальність за порушення антимонопо­льного законодавства.

1. Господарське право, як і будь-яка інша юридична дис­ципліна, може бути визначене насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що ре­гулюються нормами господарського права. З цієї точки зо­ру господарське право є системою норм, які регулюють господарські відносини, тобто відносини, в які вступають організації, підприємці у процесі своєї господарської дія­льності. Господарські відносини у сфері економіки України становлять предмет господарського права.

Зміст предмета господарського права визначається двома основними поняттями: «народне господарство» і “господарська діяльність”.

Зазначені поняття визначаються в чинному законодавстві України. Так, згідно із Законом від 3 серпня 1990р. «Про економічну самостійність України» (Відомості Вер­хов. Ради УРСР.- 1990- № 34- Ст. 449) до народного господарства України належать усі розташовані на її терито­рії підприємства, установи, організації. В сукупності вони утворюють народногосподарський комплекс України (ст. І). Це основне коло суб'єктів, які здійснюють госпо­дарську діяльність. Історично склалося так, що абсолютна більшість цих суб'єктів є державними організаціями. У зв'язку з цим держава як власник цих підприємств, уста­нов та організацій здійснює в широких межах державне регулювання економіки. Відносини, що виникають при цьому, регулюються різними галузями права: господарсь­ким, адміністративним, фінансовим та ін.

Поняття «господарська діяльність» слід визначати та­кож виходячи з позиції законодавця, тобто на підставі ст. 1 Закону України «Про підприємництво» та ст. 1, 20-22 За­кону «Про підприємства в Україні» (Відомості Верхов. Ра­ди України.- 1991.-№ 24.- Ст. 272).

Господарська діяльність як предмет господарського права- це виготовлення та реалізація продукції, виконан­ня робіт, надання послуг з метою одержання прибутку. Здійснюють її господарюючі суб'єкти - власники або власники основних фондів і оборотних коштів. Підприємства — суб'єкти господарського права можуть здійснювати всі ви­ди господарської діяльності, які не заборонені законодавс­твом України і не суперечать їхнім статутам (ст. 1 Закону «Про підприємства в Україні»).

Господарське право України розвивається як система норм, які регулюють три сектори економіки. Домінуючим є державний сектор, до якого належать різноманітні госпо­дарюючі суб'єкти, засновані на державній власності (бли­зький до нього сектор, заснований на комунальній влас­ності). Другий сектор становлять підприємства, засновані на колективній власності (західні економічні теорії вважа­ють його приватним, але він в нашій країні настільки одержавлений, що вважати його приватним немає достат­ніх підстав). Це - колективні підприємства, виробничі коо­перативи, господарські товариства.

Третім, найбільш цікавим сектором, що швидко розви­вається, є приватний сектор. З розвитком процесу привати­зації майна державних підприємств питома вага цього сек­тора зростатиме. Норми господарського права України бу­дуть «комерціалізуватися» (зменшуватиметься елемент державного регулювання). Воно перетворюватиметься у коме­рційне право, яке діятиме паралельно з цивільним.

У країнах ринкової економіки правові системи тради­ційно включають комерційне (не господарське, як у нас) право. Це системи норм права, що регулюють комерційну діяльність у широкому розумінні, тобто виробництво і ку-півлю-продаж товарів, робіт, послуг (а не в розумінні «пра­вил торгівлі»). У таких країнах, як Німеччина, Франція, Сполучені Штати Америки, комерційне право кодифікова­не у формі комерційних кодексів, які діють паралельно з цивільними кодексами.

У сфері економіки виникають і функціонують різнома­нітні відносини, пов'язані з господарською діяльністю. Зо­крема, держава здійснює функції загального управління економікою. З цією метою у центрі й на місцях діють орга­ни державної виконавчої влади - міністерства, державні комітети, інші центральні органи. Отже, у народному гос­подарстві складаються управлінські відносини між цими органами і підприємствами. Ці відносини регулюються адміністративним правом, тобто є адміністративними право­відносинами.

У народному господарстві застосовується наймана пра­ця працівників. Відносини щодо організації її застосування, оплати праці, часу праці і відпочинку, гарантій та компен­сацій тощо регулює трудове право.

Господарюючі суб'єкти в процесі господарювання во­лодіють і користуються природними ресурсами. Відносини щодо природокористування регулюються природоресурсовими галузями права (земельне, водне, гірниче, лісове, еко­логічне тощо).

Господарюючі суб'єкти формують з прибутку і викори­стовують власні фінансові ресурси, є платниками податків тощо. Отже, вони є суб'єктами фінансових правовідносин.

Між підприємствами, підприємцями та громадянами виникають майнові відносини щодо задоволення особистих потреб громадян у товарах, роботах, послугах. Ці відноси­ни регулює цивільне право.

Визнавати всі зазначені відносини господарськими, як це іноді робиться в літературі, означало б, що спеціальної категорії господарських відносин взагалі не існує. Об'єк­тивно необхідні для здійснення господарської діяльності вони за своєю економічною природою не є господарськи­ми. Ці відносини лише створюють організаційні, матері­альні, фінансові та інші передумови функціонування гос­подарських відносин.

Господарсько-правова концепція визначає господарські відносини у власному (спеціальному) розумінні. А саме:

Крім вертикальної (згідно з юридичною силою актів) системи, господарське законодавство має так звану гори­зонтальну систему. Вона визначається предметом регулю­вання у широкому розумінні, тобто видами господарської (продукція, роботи, послуги) і функціональної (управління, фінансування, ціноутворення, стандартизація) діяльності, галузями народного господарства, видами господарських відносин. Отже, основою системи господарського законо­давства у такому розумінні є матеріальний критерій, зміст предмета регулювання.

У кодифікованих галузях законодавства їх системи ви­значаються структурами кодексів. Господарське законо­давство не кодифіковане. Воно має офіційну інкорпорацію у формі розділу IV «Законодавство про народне господар­ство» Зводу законів УРСР (т. 5). Ця форма розрахована на «союзно-українське» господарське законодавство. Отже, в своїй основі вона застаріла.

Структурними підрозділами системи господарського законодавства є окремі законодавчі (нормативні) інститути. Інститут становить собою групу (підсистему) нормативних актів, предметом яких є комплекс однорідних відносин чи вид діяльності.

Основою господарського законодавства є система статусних, або компетенційних, законів, тобто таких, які ви­значають правове становище господарюючих суб'єктів (законодавчий інститут господарюючих суб'єктів). Ці закони класифікуються залежно від кола осіб, на які вони поширюються. Так, загальні закони «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні» поширюються на всі підпри­ємства і на всіх підприємців. Вони визначають види і орга­нізаційні форми підприємств, порядок їх створення та реє­страції, економічні і правові умови діяльності, порядок припинення діяльності підприємств. До загальних законів цієї групи належить Закон України від 14 травня 1992 р. «Про банкрутство», який визначає умови та порядок ви­знання підприємств (юридичних осіб) банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів.

Крім загальних законів до статусних (компетенційних) відносять закони, які визначають правове становище окре­мих видів підприємств усіх галузей економіки. Зокрема, це Закон України від 19 вересня 1991 р. «Про господарські товариства», яким визначаються поняття, види, умови створення і діяльності господарських товариств, тобто під­приємств, які утворюються і діють на договірних умовах шляхом об'єднання майна і підприємницької діяльності їх учасників. Закон України від 17 липня 1997 р. «Про сільсь­когосподарську кооперацію» (Відомості Верхов. Ради України. - 1997.- №39. - ст. 261) враховує особливості правового становища кооперативів у сільському господар­стві та їх об'єднань. Ще один приклад - Закон України від 19 березня 1996 р. «Про режим іноземного інвестування» (Відомості Верхов. Ради України. - 1996- № 19- ст. 80), в якому розділ IV «Підприємства з іноземними інвестиція­ми» врегульовує особливості правового становища підпри­ємства з іноземною інвестицією. Аналогічно регулюється правове становище інших окремих видів підприємств: ви­робничих кооперативів, колективних сільськогосподарсь­ких підприємств та ін.

Іншим інститутом господарського законодавства є гру­па нормативних актів, які регулюють правове становище об'єднань підприємств: асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів тощо.

Загальний порядок створення і державної реєстрації об'єднань підприємств регулюється Законом,«Про підпри­ємства в Україні» (об'єднань кооперативів у сільському господарстві - Законом «Про сільськогосподарську коопе­рацію»). До цього правового інституту входять також Дек­рети Кабінету Міністрів України та укази Президента України про об'єднання підприємств окремих галузей (ву­гільної промисловості; зв'язку; транспорту та дорожнього господарства; електроенергетичних підприємств; нафтової, газової, нафтопереробної промисловості та нафтопродуктозабезпечення). Сюди відносять і відповідні локальні акти: установчі договори, статути об'єднань.

Об'єднання підприємств створюються відповідно до ви­мог антимонопольного законодавства України, яке ґрунтується на двох основних законах - від 18 лютого 1992 р. «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (Відомості Вер­хов. Ради України - 1992- №21.- ст. 296) та від 29 листопада 1993р. «Про Антимонопольний комітет Ук­раїни» (Відомості Верхов. Ради України. - 1993.- №50.- ст. 472). Це специфічне законодавство, яке покликане вико­нувати функцію захисту ринків України від зловживання монопольним становищем окремими господарюючими су­б'єктами. Названі закони створюють правову основу для об­меження і попередження монополізму, недопущення у підприємництві недобросовісної конкуренції, здійснення дер­жавного контролю за виконанням вимог антимонопольних законів. Загалом норми цих законів забороняють монополії, контракти і змови щодо обмеження конкуренції у виробниц­тві та реалізації продукції (робіт, послуг), угоди з монополь­ного встановлення цін та інші монопольні явища і дії.