Смекни!
smekni.com

Диплом по гражданскому праву (стр. 18 из 21)

Правом звертання в суд загальної юрисдикції з клопотанням про розпуск політичної партії володіють суб'єкти, Коло яких визначається законом про політичні партії. Звичайно це органи прокуратури (генеральний чи нижчестоящий прокурори), уряд, міністри юстиції, внутрішніх справ. Але в деяких країнах він трохи ширше і включає голови парламенту і будь-які легально утворені політичні партії (Ангола, Кабо-Верде). Клопотання (чи позов) розглядається в порядку цивільного судочинства. Згідно, наприклад, ст. 22 і 23 болгарського закону розпуск політичної партії здійснюється за рішенням Верховного суду в порядку, установленому цивільно-процесуальним кодексом. Виключенням у цьому відношенні є, мабуть, закон про політичні партії Ефіопії, що передбачає можливість залучення партії до кримінальної відповідальності за здійснення серйозного злочину. У цьому випадку проти її збуджується кримінальна справа, що розглядається Центральним високим судом, що приймає рішення про розпуск партії (ст. 38, 39).

Рішення вищої судової інстанції, як правило, є остаточним, але в ряді країн воно може бути оскаржене в Конституційний суд, що перевіряє його законність (наприклад, Словаччина, Чехія, Угорщина). Так, відповідно до словацького закону 1993 р. рішення про розпуск політичної партії приймає Верховний суд по клопотанню генерального прокурора. Разом з тим абз. 4 ст. 129 конституції передбачає, що Конституційний суд "вирішує, чи відповідає рішення про чи розпуск припиненні діяльності політичної чи партії політичного руху конституційному чи іншому законам".

Від примусового розпуску політичної партії варто відрізняти втрату статусу чи партії реєстрації. Це особлива процедура, що відрізняється від розпуску по своїх підставах і правових наслідках. Утрата статусу політичної партії означає, що об'єднання позбавляється прав і привілеїв, зв'язаних з володінням цим статусом, але може продовжувати свою діяльність як неполітична громадська організація. Утрата статусу партії передбачена, наприклад, законодавствами ФРН і Угорщини, де підставою для її є неучасть партії у виборчому процесі протягом терміну, установленого законом. Утрата реєстрації означає, що назва партії виключається з відповідного реєстру. Ця процедура існує головним чином у тих країнах, де законодавство передбачає два правових статуси політичних партій: зареєстровані і незареєстрованні.

Громадські організації і політичні партії є самостійними суб’єктами правовідносинь. Вони є юридичними особами і мають признаки юридичних осіб такі як: організаційна єдність, наявність відокремленого майна, виступають у цивільному обороті від свого імені, здатні нести самостійну майнову відповідальність, і здатні бути позивачами та відповідачами у судді арбітражному чи тритейскому.

Нормативно-явищний спосіб утворення громадських організацій та політичних партій.

Рішення про заснування об'єднань громадян приймають установчий з'їзд (конференція) або загальні збо­ри. Легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян здій­снюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про засну­вання. У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статусу юридичної особи.

Для реєстрації об'єднань громадян залежно від їх статусу засновники подають заяви до Міністерства юстиції України, місцевих органів державної виконавчої влади, виконавчих ко­мітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів. Заява про реєстрацію політичної партії має бути підтримана підписами не менш як однієї тисячі громадян України, які мають виборче право. До заяви додається статут (положення), протокол установчого з'їзду (конференції) або загальних збо­рів, відомості про склад керівництва центральних статутних органів, дані про місцеві осередки, документи про сплату ре­єстраційного збору. Політичні партії подають також свої про­грамні документи. Заява про реєстрацію розглядається у дво­місячний термін від дня надходження документів. У необхід­них випадках орган, який здійснює реєстрацію, проводить перевірку відомостей, зазначених у поданих документах. Рі­шення про реєстрацію або відмову в ній заявникові повідом­ляється письмово у 10-денний строк.

Визнання організації юридичною особою означає одночасно і визнання за нею цивільної правосуб'єктності.

Правосуб'єктність юридичної особи – це наявність у неї якостей суб'єкта права, тобто правоздатності і дієздатності.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту реєстрації.

Юридичні особи мають спеціальну правоздатність, на відміну від громадян, що мають загальну правоздатність. Під спеціальною правоздатністю розуміється наявність у юридичної особи таких прав і обов'язків, що відповідають цілям і задачам її діяльності. Права й обов'язки юридичних осіб передбачаються в установчих документах .

Правоздатність юридичної особи припиняється з моменту виключення ії з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Одночасно з правоздатністю в юридичної особи виникає дієздатність. Виникнення дієздатності означає, що юридична особа своїми діями може здобувати, створювати і здійснювати цивільні права й обов'язки. Дієздатність юридичної особи, як і правоздатність, носить спеціальний характер, тобто вона може робити лише такі дії, що відповідають цілям і задачам діяльності.

Дієздатність юридичної особи здійснюється її органами.

Громадські організації і політичні партії можуть мати майнові та особисто немайнові права та обов’язки . Вони можуть мати у власності кошти та інше майно , необхідне для здійснення статутної діяльності.

Майно громадських організацій призначене для здійснення невиробничої діяльності, спрямованої на задоволення соціальних потреб членів громадських організацій.

Суб’єктом права власності громадських організацій виступає сама громадська організація.

Об'єктом права власності громадських організацій висту­пає майно, необхідне для здійснення статутних завдань орга­нізації, споруди з відповідним устаткуванням, санаторії, бу­динки відпочинку, клуби, будинки культури, стадіони, піо­нерські табори, культурно-освітні фонди, інше майно.

Право власності об’єднань громадян ( громадських організацій, фондів, політичних партій ) реалізують їх вищі статутні органи управління ( загальні збори, конференції, з’їзди тощо) .

Припинення діяльності об’єднання громадян може бути проведене шляхом його реорганізації або ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску).

З метою припинення незаконної діяльності об’єднання громадян за поданням легалізуючого органу або прокурора суд може тимчасово заборонити окремі різновиди діяльності або тимчасово заборонити діяльність об’єднань громадян на строк до трьох місяців.


Розділ 3. Тенденції розвитку політичних партій України.

Джерела масової інформації провели дискусію по питанню створення масової і сильної Української партії на широкій соціальній основі. Потреба поєднувати все українське стала нагальною потребою після поразки національно-демократичних сил під час виборів-98.

Більшість учасників обговорення схиляються до того, що потрібна саме нова політична партія — українська. Виникають природні запитання: а інші державні партії хіба не українські? Чим же нова буде відрізнятися від існуючих? Чи не одержимо замість єдності лише ослаблення і подальше дроблення національно-демократичних сил?

Почнемо з останнього. Зареєстровані сьогодні 57 (по останнім даним) політичних партій охоплюють членством всього 1,2 відсотки дорослого населення України. Залишаються поза організованими політичними структурами 98,8 відсотка. Якусь частину з цієї маси можна віднести до так називаного аполітичного болота, інші ж — цілком свідомі люди, що не знайшли (і не бажаючі шукати) своє місце в такому, здавалося б, дуже широкому спектрі політичних структур. Саме ці люди можуть стати основною соціальною базою для Української партії, створення якої, отже, ніяким образом не націленої на руйнування вже існуючих партій.

Друге. Не піддаючи сумніву державні позиції, наприклад, правих партій, попутно відзначимо, що навіть з урахуванням несприятливих умов і численних фальсифікацій на недавніх парламентських виборах, вони все-таки не були підтримані широкою громадськістю. Це і привело до тієї ситуації, що в знову обраній Верховній Раді зовсім відсутнє праве крило і практично комусь відстоювати українську ідею й українські інтереси. Случилося так, що необхідно гнучко й оперативно реагувати на це. Зокрема необхідна дохідливо сформульована, чітка, зрозуміла I широкої громадськості, приваблива по своїй суті ідеологія. Не наукові дефініції, не затаскані ідеологічні штампи, а чітка українська лінія, яка б відбивала інтереси більшості співтовариств, суть якої зводилася б до того, що ми самі у своєму будинку повинні бути хазяїнами; мати у своїй державі свою (а не чужоземну) влада; наводити такий порядок, який вважаємо потрібним; жити так, як хочемо, спираючи на звичаї, духовність і традиції українського народу; забезпечити людям такий життєвий рівень, якого гідний працьовитий і талановитий український народ.

От перша відмітна риса Української партії.

Друга — широка соціальна база Української партії. Хто б що ні говорив, а комуністична орієнтація (усупереч її історичній безперспективності) значної частини населення відбита в результатах недавніх парламентських виборів — чверть виборців, що голосували, підтримала комуністів. А от націоналістичний напрямок, у принципі найбільш відповідне інтересам українства, на цих виборах не мало підтримки широкої громадськості. Потрібно щось інше. Можливо, в основу Української партії варто покласти соціал-демократичну ідею, але на чіткій національній основі. Тобто ідеологія Української партії повинна бути не інтернаціоналістської, а національної. І коли мова йде про соціал-демократичну платформу, те це значить, що потрібно вдало з'єднати її демократизм із її соціальною спрямованістю.