Диплом по гражданскому праву

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

Факультет «Цивільного права і підприємництва»

Кафедра цивільного права

Правове положення громадських організацій і політичних партій по законодавству України.

Допущена до захисту „____“_________________2001 р. Завідуючий кафедрою цивільного права

Одеса–2001

План

Вступ…………………………………………………………………………………3–4

Розділ 1. Історія виникнення і розвитку громадських організацій і політичних партій………………………………………………………………………………..5–34

1.1 . Основні етапи розвитку громадських організацій і політичних партій…...5–12

1.2 . Поняття та види громадських організацій і політичних партій…..….……13–34

Розділ 2. Правове становище громадських організацій і політичних партій по законодавству Україні……………………………………………………….……35–92

2.1 . Громадські організації і політичні партії – як суб’єкти цивільних правовідносин…………………………………………………………….……35–53

2.2 . Способи та особливості виникнення громадських організацій і політичних партій, як юридичних осіб……………………………………………………..…54–69

2.3 .Цивільна правосуб'єктність громадських організацій і політичних партій…………………………………………………………………………….…70-80

2.4 . Підстави, порядок і наслідки припинення громадських організацій і політичних партій………………………………………………………...……….81–92

Розділ 3. Тенденції розвитку політичних партій України ………………...….93–100

Висновок…………………………...……………………………………………101–103

Вступ.

Одним із важливіших конституційних прав громадян в демократичній державі є право на об’єднання (свобода спілок та асоціацій) тобто право вільно створювати різного роду об'єднання, приєднатись до них і виходити з них. Майже у всіх країнах (включаючи країни тоталітарного соціалізму) говориться про волю об'єднання в політичні партії, культурні, спортивні та інші громадські організації.

Конституція України гарантує (ст. 36) громадянам нашої держави право на свободу об’єднання у політичні партії, громадські організації для здійснення і захисту своїх прав та свобод і задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Права людини – це не дарунок держави, уряду, політичної партії чи її лідера, а суверенний, не відчужуваний атрибут кожної людини, кожної особистості, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, віросповідання, політичних поглядів і переконань, соціального чи походження майнового положення; не народ існує для держави чи уряду, а держава й уряд – для народу, не народ для Конституції, – а Конституція для народу.

Саме через громадські об’єднання, громадсько-політичні рухи, політичні партії до активної державотворчої діяльності залучаються широкі верстви населення, реалізуються й захищаються політичні та економічні інтереси тієї чи тієї частини суспільства (народу, нації, соціальної групи). Вони є формою здійснення зв’язків між громадянським суспільством і державою. Тим самим через партії населення заявляє про свої групові вимоги. Правящі структури теж використовують партії для звернення до народу за підтримкою рішення тих чи інших питань. Громадські об’єднання не залежать від держави, вони здатні впливати на державні інститути і водночас захищати суспільство від необґрунтованого втручання держави в громадське життя.

Конституційне право на свободу об’єднання є юридичною основою створення і діяльності громадських організацій, політичних партій та професійних спілок.

Усвідомлення змісту діяльності громадських організацій та політичних партій, їхнього місця та ролі в суспільстві має не лише науково-пізнавальне, а й практичне значення. Без цього неможливо об’єктивно проаналізувати реалії сьогоденного життя, виявити протиріччя, які виникають в суспільстві.

Саме вищевикладені проблеми підводять нас до мети дипломної роботи – розглянути правове положення громадських організацій і політичних партій. Ця мета диктує і задачі:

· Дати визначення поняттям громадських організацій і політична партія, а так само їх видам;

· Охарактеризувати ознаки громадських організацій і політичних партій як юридичних осіб;

· Визначити порядок виникнення громадських організацій і політичних партій як юридичних осіб;

· Розглянути поняття цивільної правосуб'єктності юридичних осіб;

· Визначити порядок реорганізації і ліквідації громадських організацій і політичних партій як юридичних осіб;

При підготовці до написання представленої роботи я досліджувала дуже багато нормативних документів, таких як закони, кодекси.

Розділ I.

1.1. Основні етапи і розвиток громадських організацій і політичних партій.

Свідчення про об'єднання людей зі спільними поглядами на природу, суспільство, літературу, мистецтво можна знай­ти вже у стародавніх суспільствах. У різних народів виника­ють різноманітні громадські об'єднання, що певною мірою впливають на суспільно-політичний розвиток. До таких мож­на віднести численні філософські школи Стародавньої Греції, середньовічні лицарські ордени, літературні й художні об'єд­нання епохи Відродження, різноманітні таємні організації (наприклад, масонські ложі або товариства декабристів) і політичні клуби Нового часу. Паралельно відбувалося ос­мислення сутності громадських об'єднань, їх місця й ролі у суспільстві. Починаючи із середньовіччя мислителі, намага­лися розрізняти державу і суспільство. І вже у XVIII ст. Ш. Монтеск'є розглядає їх як окремі феномени. На початку XIX ст. цей підхід у 1. Канта втілюється в концепції громадян­ського суспільства, що характеризується правовим статусом і свободою. За вченням К. Маркса та його послідовників, політичні відносини у державі виступають як суспільні, ос­кільки держава є похідною від суспільства. Відповідно й ви­никнення громадських об'єднань — процес об'єктивний, закономірний. зумовлений потребою людей у колективній твор­чості розвитку ініціативи, здібностей. Лише через об'єднан­ня індивід досягає особистої свободи.

Ряд західних соціологів висувають на перший план біо­логічні та психологічні причини об'єднання людей у різно­манітні спілки, асоціації, групи. Підкреслюється роль у цьому процесі інстинкту самозбереження: індивід у громадському об'єднанні шукає захисту від страху буття. Не менш попу­лярні інші аргументи: інстинктивна потреба у спілкуванні. прагнення до самоствердження (особливо характерне для лідерів). Американський соціолог П. Плау висунув припу­щення про взаємозв'язок між виникненням громадських об'єд­нань і раціональним прагненням людини до певних вигод, досягнення яких можливе за умови соціальної взаємодії та суперництва.

Всупереч розбіжностям у тлумаченні причин виникнення громадських об'єднань сенс існування останніх визначаєть­ся як спільна життєдіяльність людей, що передбачає їх взаєм­ну залежність і потребу одне в одному, забезпечує збережен­ня і розвиток соціального організму. Це життя людей безпо­середньо в колективі, соціальній групі, де відбуваються спіль­на діяльність, спілкування, обмін послугами, користування спільними речами і вартостями[1] .

Перші згадки про політичні партії зустрічаються ще у мислителів стародавнього світу. Так, грецький філософ Аристотель писав про боротьбу в VI сторіччі до н.е. в м. Аттиці між партіями педіеїв (великі землевласники, мешканці рівнини), параліїв (торговельно-ремісниче населення побережжя) і діакріїв (селяни, жителі гористої місцевості).

У Давньому Римі точилася боротьба між партією оптиматів (представники патриціанської знаті) і партією популярів (представники переважно сільських плебеїв).

У середні віки існуючі політичні угруповання – “партії” – виступали тимчасовими об’єднаннями. Їх виникнення було наслідком боротьби між різними верствами суспільства. Так, боротьба між Священною Римською імперією і папством у ХІІ –ХV сторіччях вилилася у боротьбу між партією гвельфів (представники інтересів торговельно-ремісничих верств, прихильники світської влади римського папи) і партією гіббелінів (захищали інтереси феодалів, виступали за підтримку сильної імператорської влади).

Прототипи сучасних політичних партій виникли у період ранніх буржуазних революцій. Проте повністю вони сформувалися у часи Великої Французької революції – конституціоналісти, жирондисти, якобінці. У США, після проголошення незалежності наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ сторіччя виникли партії федералістів і антифедералістів. 1916 року в Росії діяли 244 політичні партії. За підрахунками історика Д.В. Яневського, в Україні влітку 1917 року активно діяли понад 30 політичних угрупувань різних напрямків, кожне з яких висувало власну програму з блоком демократичних гасінь. Проте українські партії не зуміли прийти до взаєморозуміння і з цієї, а також й інших причин, зазнали краху.

1996 року на планеті налічувалося 186 самостійних держав, у 19 з них були заборонені будь-які партії, а у 29 діяла лише одна – правляча (урядова) партія. У 143 країнах існувала кілька політичних партій (приблизно у половині з цих держав утворені коаліційні уряди з представників різних партій).

Процес переходу від однопартійності до багатопартійності відбувається непросто, має свої особливості, етапи, труднощі.

Перші політичні партії на Україні виникли наприкінці ХІХ – на початку ХХ сторіччя. Це були як буржуазні партії, так і партії соціал-демократичної спрямованості. Серед буржуазно-демократичних партій слід назвати Українську демократичну партію (УДП) і Українську радикальну партію (УРП), які виникли 1904 року. Ці партії невдовзі об’єдналися в Українську радикально-демократичну партію (УРДП). За своєю суттю це була партія кадетського спрямування. Вона виступала за демократизацію України, проти монархії у Росії та за автономію для України у складі демократичної Росії.


Copyright © MirZnanii.com 2015-2018. All rigths reserved.