регистрация / вход

Нотариат

Зміст Вступ Глава 1. Права та обов’язки нотаріуса ..

Зміст

Вступ ................................................................................................ 3
Глава 1. Права та обов’язки нотаріуса .......................................... 8
Глава 2. Організація діяльності нотаріальних органів і посадових осіб, на яких покладено обов’язок вчиняти нотаріальні дії .......................................................................

32

Глава 3. Компетенція нотаріальних органів і посадових осіб щодо вчинення нотаріальних дій ........................................

56

Закінчення ....................................................................................... 68
Список використаних джерел та літератури ............................... 73

Вступ

Виникнення і розвиток приватної власності вимагали правового забезпечення різних угод щодо цієї власності, її переходу за спадщиною, а також посвідчення інших обставин, які мали значення для реалізації суб’єктивних цивільних прав. Тому виникнення нотаріату було обумовлено певними об’єктивними закономірностями розвитку цивілізованого суспільства.

Нотаріат виник як інститут цивільного права ще за часів республіки у Стародавньому Римі. Тоді в Римі вже існували службові особи — писці, в обов’язки яких входило ведення судових журналів, різних записів публічно-правового характеру. Крім цих службових писців, у багатих римлян домашніми секретарями працювали приватні писці, які вели ділову переписку та оформляли різні юридичні угоди. Їх називали нотаріусами (від лат. nota — знак, позначка), бо вони користувалися стенографічними значками для швидкого запису.

Подальший розвиток цивільного обороту викликав у Римі появу табеліонів, яких можна назвати родоначальниками сучасного нотаріату. Будучи особами вільної професії, вони стягували за вчинення нотаріальних дій винагороду, розмір якої встановлювався державою. Табеліони складали судові папери, а також посвідчували різні угоди. Процесуальний порядок їх посвідчення був настільки досконало розроблений, що гарантував їхню законність і виключав будь-яку можливість оспорювання справжності угод, бо законність посвідчення повинна була бути підтверджена ще й судом.

Нотаріуси завжди відігравали значну роль у суспільному житті країн. Їхня діяльність стосувалася дуже важливого аспекту існування людей — їхньої власності. Тому особа нотаріуса завжди була оточена ореолом таємничості і поваги. Це були люди, сповнені почуття людської та професійної гідності. І зараз професія нотаріуса є однією з престижних і важливих.

У нашій країні за роки радянської влади нотаріат втратив своє значення, позаяк було скасовано приватну власність на землю, на засоби виробництва. Серед правоохоронних органів він посідав останнє місце, бо його діяльність в основному стосувалася людини, її власності, її прав та інтересів. Людині з вищою юридичною освітою працювати в нотаріальній конторі було непрестижно: низька заробітна платня, непристосовані для роботи приміщення, відсутність необхідних технічних засобів, нецікава робота, бо 70% нотаріальних дій — це засвідчення вірності копій документів, тоді як у країнах із розвиненою правовою системою ці дії складають всього 7—10%.

Нині в системі органів, які здійснюють правоохоронну функцію, важливе місце належить саме нотаріатові. Його роль, значення, авторитет невпинно зростають із розвитком нашої державності, що обумовлюється новими економічними відносинами, виникненням приватної власності на засоби виробництва, на землю. Особливо це стосується підприємницької діяльності, пов’язаної з оформленням і реєстрацією договорів, створенням різних форм власності та угод щодо цієї власності. Це спричинило виникнення великої кількості угод, раніше невідомих нашому законодавству, ускладнило їх посвідчення. Відтак виникла потреба в детальному подальшому регулюванні нотаріальних дій, підвищенні кваліфікації нотаріусів та їхньої відповідальності — адже саме від якості роботи нотаріальних органів залежить правильне функціонування цивільного обороту в господарстві, ефективність захисту майнових прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Нотаріат в Україні — це система органів і посадових осіб, на яких покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності (ст. 1 Закону України "Про нотаріат").

Це поняття містить в собі суб’єктивну та об’єктивну сторони діяльності нотаріату, а також мету вчинення нотаріальних дій.

Суб’єктивна сторона поняття вказує на систему нотаріальних органів, до якої входять державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси. Крім того, в населених пунктах, де немає ні державних, ні приватних нотаріусів, деякі нотаріальні дії мають право вчиняти уповноважені на це особи місцевих рад. Нотаріальні дії за кордоном вчиняють консульські установи України, а у випадках, передбачених законом, — дипломатичні представництва України. Відповідно до ст. 40 Закону України "Про нотаріат" посвідчення заповітів і доручень може вчинятися відповідними посадовими особами. Наприклад, головними лікарями, їх заступниками по медичній частині або черговими лікарями, директорами і головними лікарями будинків для престарілих та інвалідів, капітанами морських суден, начальниками експедицій та ін. Таке посвідчення прирівнюється до нотаріального посвідчення і має на меті забезпечити в невідкладних життєвих ситуаціях вчинення цих нотаріальних дій.

Об’єктивна сторона поняття нотаріату вказує на повноваження нотаріальних органів і посадових осіб стосовно кола тих дій, що їх вони відповідно до Закону України "Про нотаріат" можуть вчиняти. При цьому вчинення передбачених законом нотаріальних дій не повинно викликати спору, бо предметом нотаріальної діяльності є справи, в яких відсутній спір про право цивільне і якщо в процесі вчинення нотаріальної дії такий спір виникає, то він підлягає вирішенню в органах суду чи арбітражного суду, а сама нотаріальна дія в такому разі зупиняється до набуття рішенням законної сили.

Отже, нотаріус посвідчує безспірні права та безспірні факти, в наявності яких він може упевнитися безпосередньо або на підставі відповідних документів, а також вчиняє інші дії, спрямовані на юридичне підтвердження та закріплення цивільних прав, щоб запобігти їх можливому порушенню в майбутньому. і

Завданням нотаріату є забезпечення захисту та охорони власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, сприяння у зміцненні законності та правопорядку, попередження правопорушень.

Отже, можна виділити три основні завдання, що їх виконує нотаріат. Перше завдання — захист і охорона власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Нотаріальні органи в основному виконують правоохоронну функцію, але нотаріальна діяльність може бути засобом захисту прав, наприклад, у разі вчинення виконавчих написів, протестів векселів, посвідчення неоплати чеків. Виконання цього завдання буде ефективним, якщо воно реалізуватиметься відповідно до процесуальних норм, установлених Законом України "Про нотаріат", який гарантує захист прав та охоронюваних законом інтересів громадян і організацій при вчиненні нотаріальних дій. Порушення цих процесуальних норм веде до недійсності нотаріального акту.

Дії, що їх вчиняють нотаріальні органи, забезпечують захист і охорону важливих прав та інтересів громадян і організацій, які пов’язані з їхнім буттям, існуванням, діяльністю, бо стосуються їхніх майнових прав та гарантування подальшої реалізації інших суттєвих прав громадян.

Виконуючи функцію контролю за законністю в цивільному обороті, нотаріат реалізує своє друге завдання — зміцнення законності і правопорядку. Вчиняючи певну нотаріальну дію, нотаріус чи посадова особа підтверджує цим законність і достовірність вчинюваної нотаріальної дії та запобігає в майбутньому можливим порушенням прав та інтересів осіб, які звернулися до нотаріуса чи посадової особи.

Отож, підтверджуючи законність і достовірність нотаріальної дії, нотаріус виконує і третє завдання — запобігає можливим правопорушенням. Так, скажімо, якщо нотаріальна дія, за вчиненням якої звернулися заінтересовані особи, не відповідає законові, нотаріус відмовить у її вчиненні, запобігши в такий спосіб правопорушенням і можливим негативним наслідкам для цих осіб.

Завдання запобігання правопорушенням виконується також через правові консультації, роз’яснення наслідків вчинення нотаріальної дії.

Виходячи з завдань, що їх виконують нотаріальні органи, можна зробити висновок, що сутність нотаріальної діяльності полягає в посвідченні та підтвердженні певних прав і фактів, у юридичному закріпленні цивільних прав із метою запобігання можливим порушенням або є засобом захисту вже порушених прав.

Глава 1. Права та обов’язки нотаріуса

Нотаріус — це посадова особа, на яку покладено обов’язок вчиняти нотаріальні дії. Нотаріус, незалежно від того, чи є він державним, чи приватним, вчиняє нотаріальні дії від імені держави, яка надала йому повноваження їх вчиняти. Водночас нотаріус несе особисту відповідальність за вчинення нотаріальних дій.

3 переходом України до ринкової економіки, становленням інституту приватної власності, з посиленням правового регулювання господарських відносин роль нотаріату невпинно зростатиме, а значить, зростатиме престиж цієї професії. 3 огляду на це законодавство передбачило підвищені вимоги до посади нотаріуса, що дасть можливість піднести професійний рівень останнього і позитивно впливатиме на якість вчинюваних нотаріальних дій (ст. 3 Закону України "Про нотаріат").

Нотаріусом може бути тільки громадянин України, тому втрата ним громадянства України або виїзд за межі України на постійне проживання є однією з підстав анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Нотаріус повинен мати вищу юридичну освіту. Це свідчить про підвищені вимоги до посади нотаріуса, бо старе законодавство в окремих випадках дозволяло обіймати посаду нотаріуса і особам, які не мали вищої юридичної освіти, якщо вони принаймні впродовж трьох років працювали за спеціальністю юриста, а також особам, які навчалися на останніх курсах вищого юридичного навчального закладу.

У постанові Верховної Ради України від 2 вересня 1993 р. "Про порядок введення в дію Закону України "Про нотаріат" було вказано, що строки дії трудових договорів із державними нотаріусами, які не мають вищої юридичної освіти і призначені на посаду до набрання чинності Законом України "Про нотаріат", можуть бути продовжені на строк до одного року з моменту набрання чинності цим Законом, а щодо осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, — до закінчення навчання.

Однією з важливих вимог до посади нотаріуса є обов’язкове стажування протягом шести місяців у державній нотаріальній конторі або в нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою. Стажування дає можливість набути практичного досвіду й підготувати кваліфіковані кадри для нотаріальної діяльності.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 2 вересня 1993 р. "Про порядок введення в дію Закону України "Про нотаріат" без стажування до нотаріальної діяльності допускаються нотаріуси, які на день набрання Законом чинності працювали в державних нотаріальних конторах, а також посадові особи Міністерства юстиції України, управлінь юстиції Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, чия робота безпосередньо пов’язана з керівництвом і контролем за діяльністю нотаріату.

Вимогою до займання посади нотаріуса є складання кваліфікаційного іспиту після проходження стажування, що дає можливість перевірити знання кандидата в нотаріуси та його готовність до нотаріальної діяльності.

Від складання кваліфікаційного іспиту звільняються нотаріуси, які на день набрання чинності Законом України "Про нотаріат" працювали в державних нотаріальних конторах, а також посадові особи Міністерства юстиції України, управлінь юстиції Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, робота яких безпосередньо пов’язана з керівництвом і контролем за діяльністю нотаріату.

Наступною вимогою для заняття посади нотаріуса є одержання свідоцтва про право на заняття цієї посади. Це свідоцтво є підставою для призначення на посаду державного нотаріуса або реєстрації приватної нотаріальної діяльності.

Особа, яка має намір розпочати нотаріальну діяльність, не повинна мати судимість. Тому однією з підстав анулювання свідоцтва про право на нотаріальну діяльність є винесення щодо нотаріуса обвинувального вироку суду, що набрав чинності, а також винесення постанови про закриття кримінальної справи щодо нотаріуса з нереабілітуючих підстав.

Нотаріуси в їхній діяльності повинні бути неупередженими і незалежними. Тому дуже важливою вимогою для забезпечення об’єктивності в діяльності нотаріуса є заборона перебувати у штаті інших державних, приватних і громадських підприємств та організацій, займатися підприємницькою і посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувану роботу. Ця вимога усуває можливість впливати на нотаріусів, використовуючи їхнє підлегле становище в інших установах, де вони працювали б за сумісництвом. Заборона підприємницької та посередницької діяльності спрямована на те, щоб забезпечити нотаріусові можливість кваліфіковано виконувати його прямі обов’язки і не принижувати свої професійну гідність і авторитет.

Законом передбачено винятки з цього правила, які стосуються надання права нотаріусам складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів і виписки з них, давати роз’яснення з питань вчинення нотаріальних дій та консультації правового характеру. Ці права безпосередньо стосуються компетенції нотаріуса і сприяють законному та об’єктивному вчиненню кожної конкретної нотаріальної дії.

За сумісництвом нотаріуси мають право на викладацьку та наукову діяльність у вільний від роботи час.

Крім того, треба брати до уваги і певні психологічні аспекти діяльності нотаріуса. Праця нотаріуса — складна інтелектуальна діяльність. Він має справу з гамою пристрастей, з різними, часом драматичними, ситуаціями, з різними за характером і мораллю людьми. Усе це вимагає знання психології людей, вміння розібратись у складних обставинах нотаріальної дії, дохідливого і переконливого роз’яснення питань, що стосуються вчинюваної нотаріальної дії. Нотаріус повинен бути тактовним, стриманим у вияві власних емоцій, мати велике терпіння. Особливо це треба враховувати у конфліктних ситуаціях, скажімо, за необхідності відмови у вчиненні нотаріальної дії.

Таким чином, з наведеного вище можна вказати на певні вимоги, яким має відповідати посада нотаріуса: він повинен бути компетентним та ерудованим, вміти спілкуватися з людьми і встановлювати з ними психологічний контакт, відзначатися високими морально-етичними якостями.

Інститут стажистів уперше введено нашим законодавством про нотаріат. Основним завданням стажування осіб, які мають намір зайнятися нотаріальною практикою, є вивчення специфіки роботи і набуття практичних навичок, поглиблення професійної специфікації, освоєння передового досвіду організації праці тощо.

На кваліфікаційні комісії при управліннях юстиції покладено обов’язок щодо проведення конкурсного відбору осіб із метою зарахування їх до резерву на заміщення посади стажиста нотаріуса.

До стажування допускаються особи, які мають вищу юридичну освіту: закінчили університет, академію, інститут. Право на проходження стажування мають також особи, які закінчили інші вищі навчальні заклади за спеціальністю "Правознавство" до набрання чинності Законом УРСР "Про освіту".

До стажування не допускаються особи, які знаходяться в штаті інших державних, приватних і громадських підприємств та організацій, є підприємцями та посередниками, а також виконують іншу оплачувану роботу, крім викладацької й наукової. Не допускаються також особи, які мають судимість. Крім того, підставами незарахування до резерву за наслідками конкурсного відбору можуть бути: звільнення особи, яка має намір займатися нотаріальною діяльністю, з державної служби за порушення вимог Закону України "Про державну службу" та "Про боротьбу з корупцією та організованою злочинністю", а також пенсійний вік цієї особи.

Мінімальний строк стажування — шість місяців; незалежно від причин скороченню він не підлягає.

Стажист проходить стажування в державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса. Умови роботи визначаються трудовим контрактом між стажистом і державною нотаріальною конторою чи приватним нотаріусом.

Керівництво і контроль за проведенням стажування здійснюють Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управління юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Відповідальність за проведення стажування в державних нотаріальних конторах покладається на завідуючого нотаріальною конторою або його заступника, а в приватного нотаріуса — на цього нотаріуса.

Безпосередній керівник стажування повинен мати принаймні п’ятирічний практичний досвід на посаді нотаріуса за відсутності зауважень по роботі.

Після закінчення стажування керівник складає висновок про результати проходження стажування, вказуючи ступінь підготовки стажиста, одержані ним у процесі стажування практичні навички і знання.

Протягом трьох днів після закінчення стажування в державній нотаріальній конторі керівник стажування подає завідуючому нотаріальною конторою або його заступникові висновок про результати стажування для розгляду і затвердження.

Під час стажування стажист зобов’язаний вивчити законодавство щодо вчинення нотаріальних дій, законодавчі акти з різних галузей права. Одночасно з вивченням нормативних актів та інших матеріалів стажист повинен ознайомитися з організацією діяльності нотаріату, з кодифікуванням нормативних матеріалів.

Для набуття практичного досвіду стажист бере участь у прийманні громадян і представників юридичних осіб, у перевірці документів, наданих для вчинення нотаріальних дій; складає проекти договорів, заповітів, доручень, шлюбних контрактів, свідоцтв та інших документів; визначає розмір державного мита; бере участь у складанні актів опису спадкового майна в разі вжиття заходів до охорони спадкового майна; складає посвідчувальні написи на угодах та інших документах; оволодіває навичками обліку депозитних операцій тощо.

Стажисти користуються всіма правами і пільгами, встановленими для працівників державних нотаріальних контор і приватних нотаріусів.

В обов’язки стажиста входить сумлінне виконання обов’язків, покладених на нього трудовим контрактом, Примірною програмою для стажування та індивідуальними планами. Він повинен додержуватися трудової дисципліни, Правил внутрішнього трудового розпорядку.

Після проходження стажування особи, які мають намір зайнятися нотаріальною діяльністю, повинні скласти кваліфікаційний іспит. Для цього створюються кваліфікаційні комісії при Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київському та Севастопольському міських управліннях юстиції.

Головним завданням кваліфікаційних комісій є визначення рівня професійної підготовленості осіб, які мають намір зайнятися нотаріальною практикою.

Кваліфікаційні комісії діють на підставі Положення про кваліфікаційну комісію нотаріату, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.12.1993 р., зі змінами й доповненнями, внесеними наказом міністра юстиції України від 25.12.1997 р. "Про внесення змін та доповнень до Положення про кваліфікаційну комісію нотаріату".

Строк повноважень кваліфікаційної комісії становить три роки. Діє вона у складі семи осіб: чотирьох нотаріусів, двох представників від управління юстиції та одного представника відділення Української нотаріальної палати або іншого об’єднання нотаріусів. Члени кваліфікаційної комісії на час її роботи звільняються від виконання їхніх службових обов’язків зі збереженням середнього заробітку.

Повноваженнями кваліфікаційної комісії є:

• розгляд заяв і проведення конкурсного відбору для визначення професійного рівня осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю;

• зарахування до резерву на заміщення посади стажиста;

• призначення керівника стажування;

• допуск осіб до складання кваліфікаційного іспиту;

• прийняття кваліфікаційного іспиту;

• прийняття рішення про можливість чи неможливість допуску особи до нотаріальної діяльності.

Таким чином, для вдосконалення порядку стажування осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, сьогодні на кваліфікаційні комісії, крім прийняття кваліфікаційного іспиту, покладено обов’язки щодо проведення конкурсного відбору осіб із метою зарахування до резерву на заміщення посади стажиста нотаріуса.

Учасників конкурсу повідомляють за десять днів про час і місце засідання кваліфікаційної комісії. За рішенням комісії до участі в конкурсі допускаються особи, які відповідають умовам конкурсу. Не беруть участі в конкурсі особи, які досягли пенсійного віку, та особи, звільнені з державної служби за порушення вимог Законів України "Про державну службу", "Про боротьбу з корупцією та організованою злочинністю".

При конкурсному відборі враховується наявність знань із питань нотаріату та стажу роботи за спеціальністю юриста. Береться до уваги робота помічником приватного нотаріуса, секретаря або консультанта в державній нотаріальній конторі впродовж щонайменше двох років, а також позитивна характеристика з останнього місця роботи. Крім того, враховується і те положення ст. 3 Закону України "Про нотаріат", що стажист не може перебувати у штаті інших державних, приватних і громадських організацій, підприємств, займатися підприємницькою і посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької та наукової.

На підставі аналізу поданих документів, підготовлених заінтересованою особою рефератів, а також співбесід кваліфікаційна комісія голосуванням приймає рішення стосовно кожного учасника конкурсу.

Рішення комісії за результатами проведеного конкурсу є остаточним.

Для допуску до складання кваліфікаційного іспиту особа, яка має намір займатися нотаріальною діяльністю, подає особисто або надсилає поштою до кваліфікаційної комісії заяву, засвідчену в установленому порядку копію диплома про вищу освіту і висновок про результати проходження стажування.

Кваліфікаційна комісія зобов’язана розглянути одержані документи і прийняти кваліфікаційний іспит протягом місяця від дня надходження документів.

На засіданні кваліфікаційної комісії розглядаються заяви осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, та приймається рішення про допуск їх до складання кваліфікаційного іспиту або відмову в цьому.

На засіданні, в разі необхідності, можуть бути присутніми: особа, яка подала документи на заняття нотаріальною діяльністю; представники підприємств, установ, організацій, які заінтересовані в розгляді заяви. Звичайно запрошується керівник стажування, щоб перевірити стан виконання індивідуального плану стажиста.

Розгляд заяв починається з доповіді голови комісії, його заступника або секретаря, які попередньо вивчали подані до комісії документи. Після аналізу поданих документів заслуховуються особи, які є присутніми на засіданні комісії. Далі кваліфікаційна комісія приймає рішення про допуск до кваліфікаційного іспиту або відмову в цьому. Рішення про відмову в допуску до кваліфікаційного іспиту обов’язково треба мотивувати, бо таку відмову можна оскаржити.

У практиці прийняття кваліфікаційного іспиту вже склалися певні критерії та вимоги. Під час іспиту в середньому використовуються від 10 до 20 білетів, в кожному з яких міститься від 6 до 10 запитань та одне практичне завдання.

Аналіз практики складання кваліфікаційних іспитів указує на доцільність прийняття кваліфікаційного іспиту в письмовій формі з обов’язковим дорученням до протоколу засідання комісії чернеток відповідей. Усі додаткові запитання і відповіді до них повинні фіксуватись у протоколі засідання. Це, за можливого оскарження рішення комісії, полегшує роботу Вищої кваліфікаційної комісії та дає їй можливість правильно розглянути скаргу.

Рішення кваліфікаційної комісії приймається відкритим голосуванням більшістю голосів від кількості присутніх на засіданні членів комісії. Засідання комісії є правомочним, якщо в ньому бере участь не менш як 2/3 членів комісії.

Про наслідки складання іспитів кваліфікаційні комісії оголошують заінтересованим особам у день складання ними іспитів.

На підставі складеного іспиту кваліфікаційна комісія виносить рішення про можливість допуску особи до нотаріальної діяльності.

Якщо за рішенням комісії особа не склала іспиту, то вона має право на повторний іспит не раніше як через один рік.

Якщо заінтересована особа не погоджується з рішенням кваліфікаційної комісії, вона може оскаржити його у Вищу кваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України в місячний строк від дня вручення заінтересованій особі копії цього рішення.

Вища кваліфікаційна комісія утворюється при Міністерстві юстиції України та діє на підставі Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1994 р.

Термін повноважень комісії становить три роки. До її складу входять чотири нотаріуси, три представники від Міністерства юстиції, два представники від Української нотаріальної палати. Члени Вищої кваліфікаційної комісії звільняються від виконання їхніх службових обов’язків на час її роботи зі збереженням середнього заробітку.

Повноваженнями Вищої кваліфікаційної комісії є:

• розгляд скарг на рішення кваліфікаційних комісій нотаріату про відмову в допущенні особи до нотаріальної діяльності;

• вирішення питання про можливість складання повторного кваліфікаційного іспиту особою, яка подала скаргу, Вищій кваліфікаційній комісії;

• розроблення та затвердження програми й порядку складання кваліфікаційних іспитів особами, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю.

Комісія проводить свої засідання як до потреби; вони є правомочними, якщо в них бере участь не менш як 2/3 членів комісії.

Скарги на рішення кваліфікаційних комісій нотаріату розглядаються Вищою кваліфікаційною комісією у місячний термін за участю особи, яка подала скаргу, і представника комісії нотаріату, рішення якої оскаржується. Неявка цих осіб не є перешкодою для розгляду скарги, але в деяких випадках комісія може визнати присутність їх обов’язковою. На засіданні також можуть бути присутніми представники

підприємств, установ та організацій, заінтересованих у розгляді скарги.

Розгляд скарги починається доповіддю члена комісії, який попередньо вивчив скаргу і додані до неї документи. Після цього заслуховуються присутні на комісії особи, проводяться дослідження та аналіз необхідних документів.

Рішення приймається відкритим голосуванням простою більшістю голосів від кількості присутніх членів комісії. Воно викладається в письмовій формі, підписується головуючим на засіданні та членами комісії, є остаточним і оскарженню не підлягає.

За результатами розгляду скарги комісія може залишити рішення кваліфікаційної комісії нотаріату без зміни, а скаргу без задоволення. Може допустити особу до повторного складання кваліфікаційного іспиту, але вже перед Вищою кваліфікаційною комісією, а також скасувати рішення кваліфікаційної комісії нотаріату і допустити особу до заняття нотаріальною діяльністю.

У триденний строк копія рішення Вищої кваліфікаційної комісії видається особі, стосовно якої воно було винесено.

Після рішення кваліфікаційної комісії нотаріату про допуск до нотаріальної діяльності заінтересована особа повинна одержати в Міністерстві юстиції України свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю — це документ, що видається Міністерством юстиції України на підставі рішення кваліфікаційної комісії нотаріату або Вищої кваліфікаційної комісії про допуск до нотаріальної діяльності та є підставою для призначення на посаду державного нотаріуса або реєстрації приватної нотаріальної діяльності.

Порядок видачі такого свідоцтва регулює Положення, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 20 січня 1994 р., зі змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства юстиції від 25 грудня 1997 р.

Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю може бути видане тільки громадянинові України, який має вищу юридичну освіту, пройшов стажування та склав кваліфікаційний іспит.

Для одержання свідоцтва необхідно подати до Міністерства юстиції України заяву, до якої долучається рішення кваліфікаційної комісії нотаріату або Вищої кваліфікаційної комісії, якщо іспит було складено повторно, а також документ банківської установи про внесення плати за видачу свідоцтва. 3 поданням заяви пред’являється документ, який посвідчує особу заявника.

Заява має бути розглянута протягом місяця від дня її подання.

Розглянувши заяву, Міністерство юстиції України може винести три відповідні рішення: про видачу свідоцтва, про відмову у видачі свідоцтва чи про залишення заяви без розгляду.

Якщо всі вимоги щодо видачі свідоцтва про заняття нотаріальною діяльністю виконано, а Міністерство юстиції дійде висновку про можливість заняття заявника нотаріальною діяльністю, то виноситься рішення про видачу такого свідоцтва. Свідоцтво має встановлену законом форму і містить вказівку про те, хто одержує це свідоцтво і що воно є підставою для призначення на посаду державного нотаріуса або реєстрації приватної нотаріальної діяльності.

Відмова у видачі свідоцтва можлива в тих випадках, коли на момент звернення із заявою виникли обставини, які взагалі перешкоджають видачі свідоцтва, а усунути їх не можна. У Положенні про порядок видачі свідоцтва наведено підстави, що дають можливість застосування цього повноваження. Це, зокрема, втрата особою громадянства України, винесення щодо неї обвинувального вироку, який набрав чинності, винесення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру, що набрала законної сили, винесення рішення, що набрало законної сили, про обмеження дієздатності особи, про визнання її недієздатною, а також інші підстави, передбачені Законом України "Про нотаріат".

Важливою гарантією захисту прав особи, яка бажає зайнятися нотаріальною діяльністю, є її право оскаржити відмову у видачі свідоцтва до суду. Така скарга подається до суду в місячний строк від дня одержання відмови і розглядається в порядку провадження, що виникає з адміністративно-правових відносин (статті 248—248 ЦПК України).

Залишення заяви про видачу свідоцтва без розгляду можливе тоді, коли виникли обставини, які на цей момент перешкоджають видачі свідоцтва, але надалі їх можна буде усунути. Такою обставиною є неподання всіх необхідних документів для видачі свідоцтва, передбачених п. 3 Положення. Це може бути рішення кваліфікаційної комісії або документ про внесення плати за видачу свідоцтва. Після подання вказаних документів розгляд справи поновлюється.

За видачу свідоцтва необхідно внести відповідну плату на рахунок Міністерства юстиції України.

Розмір плати за видачу свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю встановлюється постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1994 р., зі змінами, внесеними згідно з постановою КМ від 8 червня 1996 р. Встановлено плату за видачу такого свідоцтва в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за видачу його дубліката — в розмірі 50% цієї суми.

Від плати за видачу свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю звільняються нотаріуси, які на день набрання чинності Законом України "Про нотаріат" працювали в державних нотаріальних конторах, а також посадові особи Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управлінь юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, робота яких безпосередньо пов’язана з керівництвом і контролем за діяльністю нотаріату.

Виходячи з того, що кожна особа, яка має намір зайнятися нотаріальною діяльністю, повинна отримати для цього свідоцтво, то припинення нотаріальної діяльності обумовлюється анулюванням такого свідоцтва.

Анулювання свідоцтва щодо як державних, так і приватних нотаріусів вирішується Міністерством юстиції України. Це можливо як з власної ініціативи нотаріуса, так і за поданням відповідного управління юстиції.

Власна ініціатива — це волевиявлення самого нотаріуса на припинення нотаріальної діяльності з особистих обставин, що їх він має вказати в своїй заяві про анулювання свідоцтва.

Реалізація інших підстав анулювання свідоцтва залежить від дій відповідного управління юстиції і настає незалежно від волі нотаріуса.

Передбачені законодавством підстави анулювання свідоцтва за поданням управління юстиції (ст. 12 Закону України "Про нотаріат") спрямовано на забезпечення належного порядку вчинення нотаріальних дій; їх реалізація дає можливість усунути від нотаріальної діяльності тих нотаріусів, які порушують закон або через об’єктивні, незалежні від них обставини не можуть проводити цю діяльність.

Найпершою підставою анулювання свідоцтва є втрата нотаріусом громадянства України чи виїзд за межі України на постійне місце проживання, бо тільки громадянин України може бути нотаріусом, а виїзд за межі України на постійне місце проживання робить нереальним заняття такою діяльністю на території України.

Вчинення нотаріусом злочину і винесення проти нього обвинувального вироку, який набрав чинності, також є підставою для анулювання свідоцтва, оскільки нотаріусом може бути особа, яка не має судимості.

Підставою для анулювання свідоцтва є винесення ухвали про застосування до нотаріуса примусових заходів медичного характеру, що набрала законної сили. Це може бути тоді, коли нотаріус учинив суспільно небезпечне діяння в стані неосудності або в стані осудності, але захворів до винесення вироку на душевну хворобу (ст. 13 КК України). Такими заходами буде поміщення у психіатричну лікарню.

Винесення постанови про припинення кримінальної справи щодо нотаріуса з нереабілітуючих підстав також є обставиною, за якою анулюється свідоцтво.

Нереабілітуючі підстави — такі підстави, коли винність нотаріуса у вчиненні злочину підтверджена зібраними у справі доказами, але через певні передбачені законом обставини він звільняється від кримінальної відповідальності. Це, наприклад, зміна ситуації, внаслідок чого вчинене діяння втрачає характер суспільно небезпечного, притягнення нотаріуса до адміністративної відповідальності, передача матеріалів до товариського суду, закінчення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, акт амністії, акт помилування і т. ін.

В усіх цих випадках до уваги береться той факт, що нотаріус учинив злочин, але за певних обставин звільняється від кримінальної відповідальності.

Якщо нотаріус зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами і цим ставить себе і свою сім’ю в тяжке матеріальне становище, то за рішенням суду, він визнається обмежено дієздатним, а таке рішення, що набрало законної сили, є підставою анулювання свідоцтва. Нотаріус, обмежений у своїй дієздатності, не може обіймати таку посаду, де потрібні неупередженість, непідкупність і логічне мислення, а людина, обмежена в її дієздатності, може зазнати різних негативних впливів.

Підставою для анулювання свідоцтва є також рішення суду про визнання нотаріуса недієздатним внаслідок душевної хвороби. Людина, яка знаходиться в такому стані, не усвідомлює своїх дій і не може ними керувати.

Анулюється свідоцтво і в разі винесення судом рішення про визнання нотаріуса безвісно відсутнім і рішення про оголошення нотаріуса померлим.

Наступна підстава для анулювання свідоцтва є правовою гарантією забезпечення вчинення нотаріальних дій відповідно до закону і передбачає відповідальність нотаріуса за систематичне порушення ним чинного законодавства під час вчинення нотаріальних дій або одноразове грубе порушення закону, що завдало шкоди інтересам держави, підприємств, установ, організацій, громадян.

Мова йде про зафіксовані неодноразові порушення закону, тобто про систему порушень. Отже, одне порушення закону, яке не завдало шкоди інтересам держави, організацій і громадян, не буде підставою для анулювання свідоцтва. Водночас одне, але грубе порушення закону, яке завдало шкоди названим інтересам, є підставою для його анулювання. Підтвердженням завданої шкоди, а значить, і підтвердженням грубого порушення закону буде рішення суду про стягнення збитків.

Анулювання свідоцтва в зв’язку з невідповідністю нотаріуса займаній посаді внаслідок стану здоров’я, що перешкоджає нотаріальній діяльності, може мати місце в тому разі, коли йдеться про якісь фізичні вади нотаріуса. Але реалізація цієї підстави можлива тільки тоді, коли є медичний висновок про те, що за станом здоров’я нотаріус не може виконувати свої професійні обов’язки.

Необхідність забезпечення об’єктивності й незалежності нотаріуса під час вчинення нотаріальних дій вимагає, щоб нотаріус не перебував у штаті інших державних, приватних і громадських організацій, не був підприємцем і посередником і взагалі не виконував іншої оплачуваної роботи. Порушення цієї вимоги є підставою для анулювання свідоцтва. Праця в інших організаціях, а також заняття підприємництвом чи посередництвом впливали б на законність та об’єктивність вчинюваних нотаріусом дій.

Стаття 8 Закону України "Про нотаріат" передбачає необхідність додержання нотаріусом таємниці вчинюваних нотаріальних дій. Порушення цієї вимоги є підставою анулювання свідоцтва.

Додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій є одним із важливих правил діяльності нотаріуса, що забезпечує його авторитет і перешкоджає виникненню несприятливих наслідків для осіб, які звернулися до нотаріуса. Це не лише порушення законності, а й аморальний вчинок нотаріуса, бо особи, які звертаються до нотаріуса, часто відкривають йому найпотаємніше, заповітне, впевнені в тому, що таємниці їхньої бесіди буде дотримано.

Остання підстава для анулювання свідоцтва — це порушення нотаріусом вимог ст. 9 Закону України "Про нотаріат", яка регулює обмеження у праві вчинення нотаріальних дій, коли він має певну заінтересованість у вчиненні їх.

Вимоги ст. 9 Закону служать забезпеченню об’єктивності і законності при вчиненні нотаріальних дій. Для анулювання свідоцтва достатньо одного випадку порушення ст. 9 Закону.

Свідоцтво анулюється за поданням Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управлінь юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, що попередньо розглядається комісією. Наказом Міністра юстиції України від 19 листопада 1998 р. було затверджено Положення про Комісію з розгляду подань Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управ лінь юстиції щодо анулювання свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Комісія утворюється при Міністерстві юстиції України та складається з 7 осіб.

Повноваженнями цієї комісії є розгляд подань вищевказаних управлінь юстиції щодо анулювання свідоцтв.

Подання розглядається при участі нотаріуса, щодо якого вирішується питання про анулювання свідоцтва, та представника управління юстиції, але їх неявка не є перешкодою для розгляду подання, крім випадків, коли Комісія визнає їх явку обов’язковою.

До подання слід додати засвідчені у встановленому порядку копії документів:

— доповідну записку про перевірку роботи нотаріуса;

— пояснення нотаріуса;

— копію наказу про призупинення нотаріальної діяльності;

— документи, що свідчать про вжиті заходи щодо виявлених в роботі нотаріуса порушень;

— відповідні документи органів дізнання і слідства, прокуратури і суду та ін.

Комісія за результатами розгляду подання може винести такі рішення:

— щодо відхилення подання управління юстиції;

— щодо анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю;

— щодо відмови про анулювання свідоцтва на право займатися нотаріальною діяльністю.

На час розгляду комісією при Міністерстві юстиції подання управлінь юстиції щодо анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю така діяльність нотаріуса призупиняється. Печатка, реєстри, архів та спеціальні бланки нотаріальних документів, що залишились у нотаріуса, опечатуються представниками управління юстиції та передаються їм на збереження. Максимальний термін призупинення діяльності нотаріуса становить три місяці.

Правовою гарантією захисту прав нотаріуса при анулюванні свідоцтва є його право оскаржити ці дії до суду в місячний строк від дня одержання рішення про анулювання свідоцтва. Скарга розглядається в порядку провадження, що виникає з адміністративно-правових відносин (статті 248— 248 ЦПК України).

Особа, яка вперше починає займатися нотаріальною діяльністю, в управлінні юстиції в урочистій обстановці приносить присягу: "Урочисто присягаю виконувати обов’язки нотаріуса чесно і сумлінно, згідно з законом і совістю, поважати права і законні інтереси громадян і організацій, зберігати професійну таємницю і завжди берегти чистоту високого звання нотаріуса".

Звернення до морального аспекту діяльності нотаріуса — одна з ланок реалізації дуже важливої задачі нашого суспільства — відродження духовного життя України. Положення цієї статті вперше урегульовано нашим законодавством і заслуговують на увагу, бо моральний, як і професійний, авторитет нотаріуса повинен бути на високому рівні.

Коли нотаріус в урочистій обстановці, яка настроює його на високу вимогливість до себе, дає присягу, він відчуває моральну відповідальність перед собою і людьми. Це — суто психологічний аспект, який змушує людину поводитись чесно, сумлінно, згідно з її совістю.

Порушуючи присягу, нотаріус зраджує не лише тих, хто звернувся до нього і довірився йому, а насамперед себе. Виконуючи довірені йому державою нотаріальні дії, нотаріус зобов’язаний бути чесним, правдивим, не переслідувати особистої вигоди, бо це протизаконно та аморально.

Принесення присяги тісно пов’язане і з етичною стороною діяльності нотаріуса. Він має бути ввічливим, тактовним, об’єктивним, добрим психологом, сповненим людської та професійної гідності.

Головне, щоб принесення присяги аж ніяк не перетворилося на просту незначущу формальність.

Права нотаріуса є реалізацією принципу сприяння громадянам та організаціям у здійсненні їхніх прав і захисті законних інтересів.

Важливою гарантією діяльності нотаріуса є закріплення в законі його прав (ст. 4 Закону України "Про нотаріат"). Перелік цих прав є досить об’ємним, але невичерпаним — чинним законодавством нотаріусу може бути надано й інші права.

Нотаріус витребує від підприємств, установ, організацій, а також від фізичних осіб відомості й документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії, якщо одержання їх самими заінтересованими особами утруднено.

Нотаріус сам встановлює термін, протягом якого до нотаріальної контори мають бути надіслані необхідні відомості чи документи з огляду на конкретні обставини вчинюваної нотаріальної дії, але цей термін не повинен перевищувати одного місяця (ст. 42 Закону України "Про нотаріат").

Особливого значення зараз набуває право нотаріуса складати проекти угод і заяв. Якщо раніше було невелике, обмежене коло угод, вчинення яких не викликало труднощів, бо існував установлений зразок для кожного виду, то зараз посвідчення угод вимагає творчого підходу до їх складання, співпраці нотаріуса і заінтересованих осіб. Тому останні дедалі частіше звертаються до послуг нотаріуса, аби впевнитися в тому, що угода чи заява відповідатиме чинному законодавству і не викликатиме ніяких непередбачених негативних наслідків.

При вчиненні нотаріальних дій часто виникає потреба мати копії необхідних документів чи виписок із них. Якщо їх не подали заінтересовані особи, то нотаріус на прохання останніх має право виготовити копії документів. Скажімо, для видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус може на прохання заінтересованих осіб виготовити копії з оригіналів свідоцтв про народження і про шлюб.

Юридична необізнаність заінтересованих осіб може спричинити шкоду чи меншу вигоду від вчинюваної нотаріальної дії або вплинути на суб’єктивні права інших осіб. Тому нотаріус має право давати роз’яснення з питань вчинення конкретної нотаріальної дії, а також консультації правового характеру. Наприклад, посвідчуючи заповіт, нотаріус роз’яснює заповідачеві про право певних осіб мати обов’язкову частку у спадковому майні; посвідчуючи договір про відчуження будинку, що на праві загальної часткової власності належить декільком особам, — про право привілеєвої купівлі; посвідчуючи договір дарування квартири, нотаріус, роз’яснивши наслідки посвідчення такого договору, може порадити краще скласти заповіт або договір довічного утримання.

Перелічені вище дії, що їх мають право вчиняти нотаріуси, розглядаються як додаткові послуги, надавані особам, які звертаються до державного нотаріуса (ст. 19 Закону).

Наказом Міністерства юстиції України від 4 січня 1998 р. затверджено "Примірне положення про порядок надання державними нотаріусами додаткових послуг правового характеру, які не пов’язані із вчинюваними нотаріальними діями, а також послуг технічного характеру".

Відповідно до цього Примірного положення надання консультацій та роз’яснень із питань чинного законодавства, надання усних і письмових довідок із законодавства, складання заяв, проектів угод та інших документів правового характеру тощо розглядаються як додаткові послуги правового й технічного характеру.

У Примірному положенні підкреслюється, що надання додаткових послуг, не пов’язаних із вчинюваними нотаріальними діями, не є здійсненням нотаріусами юридичної практики, а має лише характер правової допомоги без мети отримання прибутку.

Оплата правової допомоги та послуг технічного характеру справляється в розмірах, що встановлюються з урахуванням фактичних витрат на забезпечення якісного й термінового обслуговування громадян, підприємств, організацій та установ.

Це Примірне положення і підтверджена ним практика викликають певні заперечення. По-перше, як розуміти надання додаткових послуг правового характеру, не пов’язаних із вчинюваними нотаріальними діями? На практиці ці дії, як правило, пов’язані саме з вчинюваними нотаріальними діями. По-друге, за дії, що належать до компетенції державного нотаріуса і розглядаються як його службові функції, а отже, оплачуються з державного бюджету, нотаріус одержує ще одну заробітну плату, в декілька разів більшу, ніж перша, але вже за рахунок заінтересованих осіб. По-третє, як розуміти фактичні витрати на забезпечення якісного і термінового обслуговування? Яким є критерій визначення цих фактичних витрат? Бо оплата за ці додаткові послуги перевищує розмір державного мита в декілька разів.

Звісно, можна було б іще розглядати як додаткові, послуги технічного характеру, що за них справлялася б невелика плата. І це було б виправдано. Трактування ж додаткових послуг правового характеру саме в такий спосіб суперечить самій природі державного нотаріату і є прикритим засобом отримання додаткового значного прибутку за рахунок заінтересованих осіб.

Обов’язки нотаріуса теж є реалізацією принципу сприяння фізичним та юридичним особам у здійсненні їхніх прав і захисті законних інтересів.

Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус повинен додержуватися норм Закону України "Про нотаріат", а також норм матеріального права. Така регламентація вказує, що він не може керуватися різними відомчими актами, інструкціями, що не зареєстровані в органах юстиції.

Свої обов’язки нотаріус повинен також виконувати відповідно до присяги, а значить, за вимогами людської моралі добросовісно ставитися до своєї роботи.

Нотаріус зобов’язаний сприяти заінтересованим особам у здійсненні їхніх прав і захисті законних інтересів. Під час бесіди він має: встановити взаємовідносини між заінтересованими особами та мету, яку вони переслідують, вчиняючи нотаріальну дію; перевірити документи щодо їх достовірності, допустимості й належності; правильно визначити норму матеріального права, яка регулює відносини між цими особами, і в разі необхідності роз’яснити її заінтересованим особам.

Обов’язком нотаріуса є роз’яснення учасникам нотаріального провадження їхніх прав та обов’язків, що випливають із вчинюваної дії, щоби прояснити взаємовідносини заінтересованих осіб, запобігти можливим в майбутньому спорам і несподіваним ситуаціям. Крім того, нотаріус зобов’язаний роз’яснити заінтересованим особам їхнє право на вільне волевиявлення під час вчинення нотаріальної дії, право відмовитися від її вчинення, поки вони ще не підписали документа.

На зміст нотаріальної дії часто може впливати юридична необізнаність, помилкова оцінка конкретної правової ситуації, непередбаченість заінтересованих осіб та інші обставини. Тому дуже важливого значення набуває обов’язок нотаріуса попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій, щоб саме ці обставини не могли бути використані їм на шкоду. Цей обов’язок нотаріуса вельми сприяє запобіганню правопорушенням і реальному захистові суб’єктивних прав громадян та організацій.

Обов’язок зберігати таємницю вчинення нотаріальних дій лежить в основі діяльності й запобігає можливості настання несприятливих наслідків у разі розголошення таємниці. Особливо це стосується посвідчення заповітів.

Глава 2. Організація діяльності нотаріальних органів

і посадових осіб, на яких покладено обов’язок

вчиняти нотаріальні дії

Сьогодні основу нотаріальної діяльності в Україні становлять державні нотаріальні контори. Але з розвитком ринкових відносин у нашій країні дедалі більшого значення набуває розширення приватної нотаріальної діяльності. Це буде вигідно і зручно для заінтересованих осіб, вигідно й державі, якій приватні нотаріуси сплачують податки.

Державний нотаріус не заінтересований у підвищенні інтенсивності своєї праці. Він одержує стабільну, хоч і невелику, заробітну плату, а державне мито повністю отримує держава. Штучне підвищення їхньої заробітної плати завдяки так званим додатковим послугам, тобто за рахунок заінтересованих осіб — явище тимчасове, якого не повинно бути в демократичній державі. Необхідно надалі реформувати нотаріальну діяльність, аби вона відповідала вимогам правової демократичної держави.

Державні нотаріальні контори відкриваються і ліквідуються Міністерством юстиції України. Штати державних нотаріальних контор затверджуються Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управліннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій в межах установленої для державних нотаріальних контор штатної чисельності й фонду заробітної плати (ст. 17 Закону України "Про нотаріат").

Призначення на посаду державного нотаріуса та звільнення з посади провадиться відповідними управліннями. На чолі державної нотаріальної контори стоїть завідуючий. Наказом начальника управління юстиції Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 1993 р. було внесено зміни до штатного розкладу державних нотаріальних контор. У кожній нотаріальній конторі м. Києва посаду одного нотаріуса було перейменовано на посаду заступника завідуючого нотаріальної контори, крім першої, де залишаються дві штатні посади заступників завідуючого.

Державна нотаріальна контора є юридичною особою, і як така відповідає за завдану заінтересованим особам шкоду, спричинену незаконними чи недбалими діями державного нотаріуса, який відповідає перед нотаріальною конторою в порядку регресу (ст. 17 Закону "Про нотаріат”).

Відповідно до наказу Президента України від 23 серпня 1998 р. "Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні” вчинення нотаріальних дій не є підприємницькою діяльністю і не має на меті одержання прибутку. Крім того, за цим наказом державні нотаріуси в частині оплати праці та пенсійного забезпечення прирівнюються до державних службовців відповідних категорій.

Державні нотаріальні контори утримуються коштом державного бюджету. Державний нотаріус має печатку з зображенням Державного герба України, найменуванням державної нотаріальної контори і відповідним номером.

Керівництво державними нотаріальними конторами здійснюється Міністерством юстиції України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, державними адміністраціями областей, міст Києва та Севастополя.

Прийняття Верховною Радою Закону України "Про нотаріат" диктувалося новими економічними умовами, в яких опинилася наша держава, ставши на шлях побудови ринкової економіки. Закон містив чимало нових положень, але основним і революційним було створення інституту приватного нотаріату. Започаткування змін у побудові нової системи нотаріату зумовлювалося дедалі відчутнішою нестачею кадрів нотаріусів. У період, коли на систему нотаріату покладалися нові завдання з оформлення договорів приватизації державного майна, коли в цивільно-правовий обіг вводилися нові об’єкти, яких не знало національне цивільне право до періоду перебудови, як-то: квартири, дачі, гаражі, садові будинки, коли для оформлення різноманітних правовідносин громадяни та юридичні особи почали вибирати нотаріальну форму їх укладення, існуюча система нотаріату виявилася не спроможною забезпечити оформлення збільшеного документального обігу. Обсяг завдань, що покладалися на державний нотаріат, перевищив усі допустимі нормативи на підготовку до вчинення нотаріальних дій. Громадяни чи представники юридичних осіб нерідко не могли вчасно вирішити свої питання через недоступність отримання консультаційної допомоги нотаріуса та вчинити певні нотаріальні дії через надмірне завантаження нотаріусів. Тому назріла необхідність доступності нотаріальної діяльності. Вирішити всі ці питання простим збільшенням кількості працівників державних нотаріальних контор не виявлялося можливим. Це потребувало значних коштів на утримання приміщень державних нотаріальних контор і заробітну плату державним нотаріусам. У той період і сформувалась ідея започаткування в Україні інституту приватного нотаріату.

Приватна нотаріальна діяльність — це зареєстрована в установленому порядку органами юстиції та організована на засадах самостійності та особистої відповідальності на випадок заподіяння шкоди діяльністю фізичної особи, яка має свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю, з посвідчення прав і фактів, що мають юридичне значення, вчинення інших нотаріальних дій, передбачених Законом " Про нотаріат" і чинним законодавством із метою надання їм юридичної вірогідності.

Для того, щоб стати приватним нотаріусом, необхідно відповідати певній сукупності вимог і виконати певний перелік обов’язкових дій. По-перше, особа, яка бажає стати приватним нотаріусом, повинна мати допуск до цієї професії, тобто вже мати отримане свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. Наявність такого свідоцтва означає, що особа може взагалі провадити нотаріальну діяльність на території України. По-друге, необхідно зареєструвати цю нотаріальну діяльність в установленому законом порядку в компетентних органах. І після виконання двох попередніх умов організувати цю діяльність.

Допуск до професії нотаріуса, умови й порядок отримання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю детально розглянуто в попередніх параграфах підручника.

Що стосується реєстрації приватної нотаріальної діяльності, то згідно зі ст. 24 Закону України "Про нотаріат" вона провадилась управліннями юстиції Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

У зв’язку з усуненням подвійної підпорядкованості управлінь юстиції зараз ця реєстрація провадиться тими ж органами, але вони мають інше найменування: Головне управління Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управління юстиції областей, міст Києва та Севастополя.

Реєстрація приватної нотаріальної діяльності провадиться на підставі Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності, затвердженого наказом міністра юстиції України від 4 березня 1994 р. за № 10/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 березня 1994 р. за № 41/250. Основою провадження, початком і підставою для реєстрації приватної нотаріальної діяльності є заява особи, яка має свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю і бажає займатися саме приватною нотаріальною діяльністю. Така заява подається до органу юстиції особисто. У заяві вказуються прізвище, ім’я, по батькові особи, яка має намір займатися цією діяльністю, місце її проживання, назва нотаріального округу, в якому громадянин планує цю діяльність, та адреса робочого місця. До заяви також додаються оригінал свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю та дві фотокартки розміром 3x4 см. На оригіналі свідоцтва органом юстиції робиться позначка про проведену реєстрацію приватної нотаріальної діяльності особи, і воно повертається особі, яка його подала.

Нещодавно реєстраційне посвідчення видавалося управлінням юстиції Ради Міністрів Республіки Крим чи управлінням юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій в 15-денний термін із моменту подання заяви. Відмова в реєстрації приватної нотаріальної діяльності не допускалася. Такий порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності проіснував із часу введення в дію Закону України "Про нотаріат" — з 1 січня 1994 р. до на брання чинності Указу Президента України "Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні" від 21 серпня 1998 р. № 392/98. За цим Указом кількість приватних нотаріусів в межах нотаріального округу почала чітко визначатись. За цим указом закінчився певний початковий період становлення інституту приватного нотаріату і почалося реформування приватної нотаріальної діяльності. Відтепер кількість приватних нотаріусів у межах нотаріального округу визначається Міністерством юстиції України залежно від чисельності населення. Норми чисельності нотаріусів у межах нотаріального округу розробляються Міністерством юстиції України на підставі аналізу статистичних даних про діяльність нотаріусів у різних регіонах України. Отже, якщо Міністерство юстиції встановило для конкретного нотаріального округу певну кількість приватних нотаріусів, а така кількість, або й більша, вже зареєстрована, то управління юстиції має право відмовити в реєстрації приватної нотаріальної діяльності.

У реєстраційному посвідченні вказуються прізвище, ім’я, по батькові нотаріуса, територія його діяльності (нотаріальний округ) та адреса розташування його робочого місця. Отримуючи реєстраційне посвідчення, особа, яка вперше приступає до виконання обов’язків нотаріуса, приносить в органі юстиції присягу в урочистій обстановці. Про видане реєстраційне посвідчення органи юстиції повідомляють податкову інспекцію за місцезнаходженням робочого місця нотаріуса.

Нотаріальний округ, в якому працюватиме приватний нотаріус, визначається управлінням юстиції за заявою нотаріуса відповідно до адміністративно-територіального поділу України. За Конституцією України, прийнятою Верховною Радою України 28 червня 1996 р., систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Законодавство не містить положень, які дозволяли б зареєструвати діяльність одного приватного нотаріуса в кількох нотаріальних округах чи виділити для нього кілька адміністративно-територіальних одиниць. Винятком є положення про те, що в містах, які мають районний поділ, округом діяльності нотаріуса є територія відповідного міста.

3 огляду на той факт, що свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю вже містить відомості про знаходження робочого місця майбутнього нотаріуса, він повинен розпочати вирішення основних організаційних моментів своєї діяльності ще до проведення органом юстиції відповідної реєстрації. Отже, одне з основних питань щодо знаходження робочого місця нотаріуса вже повинне бути вирішене.

Робоче місце приватного нотаріуса. Основну вимогу щодо розташування робочого місця нотаріуса чітко визначено в Законі України "Про нотаріат". Робоче місце приватного нотаріуса має знаходитись у межах нотаріального округу.

Враховуючи вимоги щодо культури обслуговування населення приватними нотаріусами та з метою забезпечення законних інтересів громадян і юридичних осіб, Міністерство юстиції розробило і затвердило Положення про вимоги до робочого місця приватного нотаріуса та здійснення контролю за їх дотриманням, у якому містяться додаткові вимоги до робочого місця приватного нотаріуса. Положення затверджене наказом міністра юстиції України від 12.06.1998 р. за № 36/5 та зареєстроване у Міністерстві юстиції України 12 червня 1998 р. за № 376/2816. Ці вимоги не лише дозволяють підвищити культуру обслуговування населення, схоронність документів приватного нотаріуса та дотримання законності під час вчинення ним нотаріальних дій, а підкреслюють ще раз те, що нотаріус є самостійною та незалежною особою у правовому полі нашої держави.

Нотаріус може мати контору. Під конторою розуміється приміщення, яке є робочим місцем приватного нотаріуса. Нотаріус може мати лише одне робоче місце.

Нотаріус не має права працювати в одному приміщенні з особами, діяльність яких не пов’язана з вчиненням нотаріальних дій. Приміщення, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, має складатись із двох чи більше кімнат, має бути забезпечене сейфом для збереження печаток, штампів із посвідчувальними написами та спеціальних бланків нотаріальних документів, металевою шафою для збереження архіву нотаріуса тощо. На вікнах приміщення встановлюються грати, приміщення має бути підключене до засобів сигналізації.

Права нотаріуса на приміщення, яке є його робочим місцем, можуть бути підтверджені договором оренди або іншим документом, що встановлює право власності чи користування зазначеним приміщенням. Безперечно, до моменту набуття особою, яка прагне займатися приватною нотаріальною діяльністю, статусу приватного нотаріуса укласти договір оренди ця особа як приватний нотаріус не може. Враховуючи це при перевірці відповідності робочого місця вимогам указаного Положення, яка проводиться в разі реєстрації приватної нотаріальної діяльності, право на приміщення може бути підтверджене договором, укладеним з особою, яка бажає займатися приватною нотаріальною діяльністю, чи іншим відповідним документом, як-то заявою чи зобов’язанням про надання особі конкретного приміщення після реєстрації приватної нотаріальної діяльності.

Про зміну адреси розташування робочого місця приватний нотаріус повинен у п’ятиденний строк повідомити орган юстиції для внесення відповідних змін до реєстраційного посвідчення. Зі зміною більш як тричі адреси розташування робочого місця приватному нотаріусові видається нове реєстраційне посвідчення під тим самим номером. У разі зміни адреси розташування робочого місця приватного нотаріуса управління юстиції перевіряє відповідність нового робочого місця передбаченим законодавством вимогам.

Після отримання реєстраційного посвідчення приватний нотаріус зобов’язаний у тримісячний строк розпочати свою нотаріальну діяльність. Якщо протягом цього строку без поважних причин нотаріус не приступить до роботи, за рішенням управління юстиції видане йому реєстраційне посвідчення може бути анульоване. Окрім права мати контору, нотаріус для організації своєї роботи має право укладати цивільно-правові та трудові угоди, відкривати розрахунковий та інші рахунки у банківських установах.

Якщо округ діяльності нотаріуса визначено і питання розташування робочого місця вирішено, то для того, щоб приступити до роботи, нотаріусові необхідно мати печатку.

Реєстраційне посвідчення є підставою для виготовлення печатки нотаріуса, відкриття рахунку в установах банків та вирішення інших питань, пов’язаних з організацією нотаріальної діяльності.

Печатка приватного нотаріуса з набранням чинності Законом України "Про нотаріат" мала певні, передбачені чинним законодавством реквізити. На ній зазначалися сталі реквізити, а саме: посада, прізвище, ім’я та по батькові, округ діяльності.

Документи, що оформляються приватним нотаріусом під час вчинення нотаріальних дій, після проставляння посвідчувального напису скріплюються печаткою.

За погодженням з Міністерством внутрішніх справ України форма печатки являла собою правильне коло діаметром 45 мм, краї якого обрамовував подвійний бортик. Посада на печатці вказувалася написом "приватний нотаріус".

Приблизний зразок печатки наведено в додатку до Правил нотаріального діловодства.

Указом Президента України "Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні" від 23 серпня 1998 р. № 932/98 реквізити печатки приватного нотаріуса було змінено. Тепер на печатці приватного нотаріуса передбачено зображення Державного Герба України, зазначення посади, прізвища, імені та по батькові нотаріуса, а також нотаріального округу.

Одним із основних моментів, що відрізняє діяльність приватного нотаріуса від діяльності державного, є його особиста відповідальність за заподіяну шкоду. Шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних дій або недбалості приватного нотаріуса, відшкодовується у повному розмірі. Оскільки приватний нотаріус самостійно відповідає за заподіяну ним шкоду, йому необхідно мати для цього певні кошти, аби відшкодувати клієнтові у грошовому вигляді нанесені збитки.

Щоб наявність цієї суми не залежала від конкретних доходів чи витрат приватного нотаріуса у певний проміжок часу, передбачається існування такої грошової суми (своєрідного фонду), яка має цільовий напрямок для її використання, або ж можливість отримання такої суми від інших органів, зокрема від страхової організації.

Страхування нотаріуса на випадок заподіяння шкоди клієнтові може провадитись у двох формах, а саме:

• приватний нотаріус може укласти з органом страхування договір службового страхування;

• приватний нотаріус може внести на спеціальний рахунок до банківської установи страхову заставу.

Нотаріус має право вибрати з цих двох форм одну, яка є для нього найбільш прийнятною. Своє право вибору він повинен реалізувати протягом трьох місяців від дня отримання реєстраційного посвідчення. Такий строк встановлено приватному нотаріусу ч. 4 ст. 24 Закону України "Про нотаріат", щоб розпочати нотаріальну діяльність; у цей же строк він повинен вжити заходів для того, щоб створити для клієнтів можливість якнайшвидшого забезпечення покриття заподіяної шкоди.

Якщо приватний нотаріус не уклав договору службового страхування чи не вніс страхову заставу для забезпечення покриття шкоди, його приватна нотаріальна діяльність припиняється, а реєстраційне посвідчення анулюється управлінням юстиції.

Страхова сума чи застава має чітко визначений розмір — 100-кратний розмір мінімальної заробітної плати.

Законом України "Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1999 р." від 25 грудня 1998 р. за № 366-ХІV мінімальну заробітну плату встановлено в розмірі 74 гривні. Отже, розмір страхової суми чи застави — щонайменше 7400 гривень. Визначаючи розмір страхової суми або застави, слід виходити з розміру мінімальної заробітної плати, не плутаючи її з розміром неоподатковуваного доходу громадян.

Страхова сума — це сума, на яку приватний нотаріус укладає угоду зі страховою організацією і яка, в разі настання страхового випадку, має бути сплачена клієнтові.

Страхова застава — сума грошей, що міститься на спеціальному рахунку в банківській установі та може бути використана лише для погашення збитків, завданих особі приватним нотаріусом унаслідок незаконних дій або недбалості.

Законодавством установлено строк — один рік — на поповнення внесеної у банківську установу страхової застави в разі її витрачання.

Поповнюватися ця страхова застава повинна до початкового розміру. Якщо приватний нотаріус протягом одного року з дня витрачання не поповнить страхову заставу до початкового розміру, його приватна нотаріальна діяльність припиняється за рішенням управління юстиції, яке анулює реєстраційне посвідчення.

Розмір заподіяної приватним нотаріусом шкоди визначається за згодою сторін або в судовому порядку.

Якщо приватний нотаріус погоджується з тим, що його дії заподіяли шкоду особі, яка звертається за її покриттям, то за взаємною згодою вони визначають розмір цієї шкоди.

Якщо приватний нотаріус не погоджується з тим, що його дії були незаконними чи недбалими, то особа, яка бажає відшкодувати завдані їй збитки, має звертатися до суду.

Розмір заподіяної шкоди може бути меншим чи більшим, ніж розмір страхової суми чи застави. Якщо розмір суми, яка підлягає виплаті заінтересованій особі, менший від розміру страхової суми чи застави, то для її погашення використовуються ці суми.

Якщо ж розмір суми, що підлягає сплаті, перевищує розмір страхової суми чи застави, суд повинен вирішити, в який спосіб провадитиметься покриття заподіяної шкоди.

Слід, однак, зауважити, що наявність у приватного нотаріуса страхової суми чи застави не змушує його обов’язково використовувати їх для погашення збитків, за умови, що він повністю погоджується з доказами іншої сторони.

Якщо приватний нотаріус справді вважає, що його дії заподіяли матеріальної або моральної шкоди клієнту, і якщо сторони досягли згоди щодо розміру заподіяної шкоди, то певні суми можуть бути виплачені особі без використання страхової суми чи застави з доходу приватного нотаріуса.

Про проведену виплату суми, розмір якої встановлюється за домовленістю сторін і яка поменшує завдані збитки, може бути складений відповідний документ (наприклад, акт), за підписом приватного нотаріуса та особи, якій було заподіяно шкоду.

Цей документ може підтверджувати:

• факт наявності підстав для матеріальної відповідальності приватного нотаріуса;

• досягнення згоди між нотаріусом та особою, якій заподіяно шкоду, щодо встановлення розміру заподіяної шкоди;

• факт сплати приватним нотаріусом і отримання особою певної грошової суми для погашення завданих збитків.

У цьому документі повинен міститись опис випадку, коли нотаріус допустив недбалість чи вчинив незаконні дії, прізвища, імена та по батькові, адреси заінтересованих осіб і приватного нотаріуса, округ його діяльності, докази сторін щодо завданої шкоди, розмір суми, яка підлягає сплаті за досягнутою згодою особі, підписи про сплату і отримання коштів тощо.

Порядок заміщення приватного нотаріуса

Саме поняття заміщення приватного нотаріуса врегульоване чинним законодавством з огляду на добросовісність приватного нотаріуса, відданість його складеній присязі, заінтересованість в утвердженні авторитету його як приватного нотаріуса та намагання не створювати перешкод громадянам, які саме у нього вчинили ті чи інші нотаріальні дії у доступі до оформлених документів. У осіб, від імені чи відносно яких учинялися нотаріальні дії, може виникнути необхідність отримати дублікат посвідченої цим приватним нотаріусом угоди, отримати відомості про дійсність посвідченого заповіту тощо. Приватний нотаріус зобов’язаний повідомити управління юстиції про те, що він має намір припинити виконання своїх обов’язків на строк більше одного тижня.

Необхідність цього повідомлення полягає в тому, що саме управління юстиції контролює законність виконання приватними нотаріусами їхніх обов’язків.

Заміщення приватного нотаріуса можливе тоді, коли він має намір тимчасово, на строк більше одного тижня припинити виконання своїх обов’язків. Причини, за яких він бажає тимчасово припинити свою діяльність, можуть бути різними — відпочинок, лікування тощо. Але основне, що відіграє роль у вирішенні питань заміщення, це: по-перше, ініціатива самого нотаріуса тимчасово припинити діяльність; по-друге — повернення до неї після вирішення питань, які стали підставою для зупинення діяльності; по-третє — неможливість, навіть заборона йому особисто виконувати обов’язки приватного нотаріуса і в період заміщення його на посаді іншим нотаріусом.

Приватний нотаріус може укласти угоду з іншим приватним нотаріусом про його заміщення. 3 огляду на те, що сам нотаріус має бути заінтересований у тому, аби його заступала на посаді відома йому особа, законодавство регулює відносини заміщення посади на договірних засадах між нотаріусами. Про укладену угоду приватний нотаріус повідомляє управління юстиції. Отже, за угодою, приватні нотаріуси мають змогу заміщати один одного і мати, в разі необхідності, доступ до документів, посвідчених іншим нотаріусом.

Повідомлення управління юстиції в усіх випадках є обов’язковим. Для того, щоб інформувати громадян, управління юстиції повинно мати необхідні відомості про діяльність приватного нотаріуса.

Управління юстиції, отримавши повідомлення приватного нотаріуса про припинення на певний строк його діяльності в разі, коли нотаріус не уклав угоди з іншим нотаріусом про заміщення його на посаді, може вжити заходів для того, щоб відсутність приватного нотаріуса на робочому місці не заподіяла шкоди законним інтересам громадян. Ці заходи можуть полягати в тому, щоби примірники посвідчених приватним нотаріусом угод були передані до державного нотаріального архіву, до державної нотаріальної контори, розташованої в окрузі діяльності приватного нотаріуса або суміжного з ним, або в призначенні приватного нотаріуса, який заміщатиме того приватного нотаріуса, який тимчасово припинив свою діяльність.

У таких випадках таємниця вчинення нотаріальних дій поширюється й на того нотаріуса, який заміщає відсутнього, і на тих осіб, які мають право доступу за рішенням управління юстиції до посвідчених чи засвідчених документів.

Отже, заміщення приватного нотаріуса — це можливість виконання обов’язків приватного нотаріуса певного нотаріального округу іншим приватним нотаріусом цього ж нотаріального округу на підставі укладеної угоди чи наказу управління юстиції, яке має на меті забезпечити доступ передбачених законодавством осіб до архівних документів тимчасово відсутнього на строк більше одного тижня приватного нотаріуса. Треба мати на увазі, що угода про заміщення на посаді не може бути укладеною нотаріусами, які мають різні нотаріальні округи, бо тоді порушувалися б положення законодавства про те, що нотаріусові надається для провадження діяльності тільки один нотаріальний округ, та положення про розташування робочого місця приватного нотаріуса в межах його нотаріального округу.

У такому випадку, оформлюючи документи при заміщенні, у посвідчувальному написі приватний нотаріус, який заміщає відсутнього, має посилатися на укладену угоду про заміщення чи на наказ органу юстиції, але на всіх документах він проставляє свою печатку.

При цьому нотаріус, якого заміщують, не має права виконувати свої службові обов’язки.

Припинення приватної нотаріальної діяльності регулюється ст. 30 Закону України "Про нотаріат". Із припиненням приватної нотаріальної діяльності реєстраційне посвідчення анулюється, і особа перестає бути приватним нотаріусом. Частина 1 ст. 30 встановлює перелік випадків, коли приватна нотаріальна діяльність особи припиняється. Цей перелік є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Приватний нотаріус із власної ініціативи може припинити свою приватну нотаріальну діяльність, подавши письмове клопотання до управління юстиції. У цьому випадку приватний нотаріус залишається особою, яка зможе в майбутньому посісти посаду нотаріуса в державній нотаріальній конторі чи знову зареєструвати свою приватну нотаріальну діяльність у цьому ж чи в іншому окрузі, оскільки в неї залишається свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю, тобто особа не втрачає допуску до професії.

Чинне законодавство не містить положень, які обмежували б призначення на посаду нотаріуса особи, яка мала перерву в нотаріальній діяльності за умови, що вона має свідоцтво про право на нотаріальну діяльність.

Підстави для припинення з власної ініціативи приватної нотаріальної діяльності можуть бути різними, наприклад: бажання зайнятися підприємницькою чи посередницькою та іншою діяльністю, яка є несумісною з нотаріальною діяльністю, перехід на роботу до державної нотаріальної контори, бажання працювати у штаті громадської організації, зміна нотаріального округу тощо.

Припинення приватної нотаріальної діяльності може бути наслідком втрати особою взагалі вправа на нотаріальну діяльність.

3 анулюванням свідоцтва як підстави для реєстрації приватної нотаріальної діяльності сама діяльність припиняється автоматично.

Якщо особа, свідоцтво про право на нотаріальну діяльність якої анульоване, захоче коли-небудь зареєструвати свою приватну нотаріальну діяльність, вона повинна знову отримати доступ до професії, тобто пройти стажування, скласти кваліфікаційний іспит, отримати свідоцтво і відповідати вимогам до нотаріуса, викладених у ст. 3 Закону.

Припинення приватної нотаріальної діяльності можливе, коли нотаріус протягом тримісячного строку від дня реєстрації приватної нотаріальної діяльності не уклав договір службового страхування чи не вніс на спеціальний рахунок до банківської установи страхову заставу, призначену для покриття шкоди, заподіяної незаконними чи недбалими діями, або ж не поповнив впродовж одного року від дня витрачання коштів розмір страхової застави до початкового розміру.

Якщо приватний нотаріус не виконує своїх обов’язків протягом двох місяців без поважних причин і не повідомив про це управління юстиції, його нотаріальна діяльність припиняється.

Під "невиконанням своїх обов’язків" розуміється те, що приватний нотаріус не вчиняє нотаріальних дій, не надає консультацій правового характеру, не уклав угоди щодо його заміщення і не забезпечив у такий спосіб доступу осіб, якими або щодо яких вчинялися нотаріальні дії, працівникам правоохоронних органів до посвідчених ним документів для скасування чи зміни вчинених нотаріальних дій, отримання дублікатів, отримання відомостей про вчинені нотаріальні дії тощо.

Якщо приватний нотаріус не відповідає своїй посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров’я, що на тривалий час перешкоджає нотаріальній діяльності, ця підстава теж тягне за собою припинення приватної нотаріальної діяльності.

Припинення приватної нотаріальної діяльності та анулювання реєстраційного посвідчення провадиться за наказом управління юстиції. Копія наказу у триденний термін має бути видана або надіслана поштою нотаріусу, приватна нотаріальна діяльність якого припиняється.

Приватний нотаріус, діяльність якого припиняється, в місячний строк зобов’язаний передати документи, що стосуються вчинення ним нотаріальних дій, до державного нотаріального архіву.

Рішення про анулювання реєстраційного посвідчення може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Законодавство містить також положення про призупинення приватної нотаріальної діяльності. Призупинення приватної нотаріальної діяльності можливе лише в одному випадку: в разі припинення права власності чи права користування приміщенням, яке є робочим місцем приватного нотаріуса. Призупинення приватної нотаріальної діяльності може провадитись особисто нотаріусом, який зобов’язаний подати відповідну заяву до управління юстиції не пізніше одного тижня після закінчення строку прав на приміщення і за відсутності прав на інше приміщення, або ж управлінням юстиції за наявності таких відомостей. Нотаріальна діяльність нотаріусом вважається відновленою з моменту внесення відповідних змін до реєстраційного посвідчення про реєстрацію нового робочого місця нотаріуса.

Контроль за законністю виконання приватними нотаріусами їхніх обов’язків здійснюється Головним управлінням Міністерства юстиції Автономної Республіки Крим, управліннями юстиції областей, міст Києва та Севастополя.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про нотаріат" у населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії вчиняються посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад.

Надання виконкомам місцевих рад права вчиняти деякі нотаріальні дії, а це найбільш прості й поширені дії, створює зручності для населення, оскільки позбавляє його необхідності звертатися до нотаріуса, який часом знаходиться на досить великій відстані від села, селища чи міста.

Безпосередньо вчиняти нотаріальні дії у виконкомах мають право голова виконкому, його заступник або секретар виконкому. Але їхнє право на вчинення нотаріальних дій виникає не автоматично, а лише за наявності рішення виконкому про покладення на одного з них обов’язку вчиняти нотаріальні дії. В разі тривалої відсутності посадової особи (відпустка, хвороба), на яку покладено обов’язок вчиняти нотаріальні дії, на час її відсутності нотаріальні дії може за рішенням виконкому вчиняти інша посадова особа. Найчастіше обов’язок вчиняти нотаріальні дії покладається на секретаря виконкому.

Посадові особи виконкомів місцевих рад учиняють нотаріальні дії, реалізуючи ті самі принципи, що й нотаріуси.

Нотаріальні дії за кордоном учиняють консульські установи, а у випадках, передбачених законодавством, — дипломатичні представництва України. Відповідно до розпорядження Президента України "Про затвердження Положення про дипломатичне представництво України за кордоном" від 22 жовтня 1992 р. дипломатичне представництво України за дорученням міністра іноземних справ України може виконувати і консульські функції. Це можливо в тих випадках, коли діяльність консульської установи не поширюється на певну територію; тоді нотаріальні дії вчиняються консульськими відділами дипломатичного представництва.

Безпосередньо нотаріальні дії в консульських установах учиняють консули, а в дипломатичних представництвах — один із членів дипломатичного персоналу.

Діяльність консульських установ і дипломатичних представництв щодо вчинення нотаріальних дій регулюється главою ХІ Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 2 квітня 1994 р., і підпорядкована тим самим принципам, що й діяльність нотаріусів.

Вперше законодавством передбачено створення в обласних центрах, у містах Києві, Севастополі й Сімферополі державних нотаріальних архівів.

Державні нотаріальні архіви є складовою частиною Національного архівного фонду України. Діяльність та організація державних нотаріальних архівів регулюється Положенням про державний нотаріальний архів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 1994 р.

Державні нотаріальні архіви створюються й ліквідуються Міністерством юстиції України. Архів є юридичною особою, має печатку з зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Архіви очолюють завідуючі, яких призначають на посаду та звільняють із неї Головне управління юстиції, Міністерства юстиції Автономної Республіки Крим, управління юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Державні нотаріальні архіви створюються для тимчасового (до 75 років) централізованого зберігання та використання нотаріальних документів, передачі їх у відповідний державний архів, надання методичної та практичної допомоги фондоутворювачам у вдосконаленні роботи з документами.

Створення державних нотаріальних архівів свідчить ще раз про підвищення ролі та значення нотаріату в суспільному житті країни. Ця робота — копітка, вона потребує часу, а головно — коштів. Для належної роботи архівів необхідна повна комп’ютеризація, підготовка спеціалістів.

Безпосереднє керівництво нотаріальними органами здійснюється Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими управліннями юстиції.

Управління юстиції утворюються Міністерством юстиції України та йому підпорядковані.

Одним із завдань управлінь юстиції є організаційне та матеріально-технічне забезпечення роботи нотаріату. Для цього їм надано права:

• організовувати роботу установ нотаріату, перевіряти їхню діяльність, вживати заходів до її поліпшення;

• здійснювати контроль за законністю вчинення нотаріальних дій;

• організовувати роботу з добору кадрів та підвищення кваліфікації працівників нотаріальних органів;

• забезпечувати роботу кваліфікаційних комісій нотаріату;

• здійснювати контроль за організацією та змістом стажування осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю;

• визначати нотаріальний округ, реєструвати приватну нотаріальну діяльність, вносити зміни в реєстраційне посвідчення приватного нотаріуса та анулювати його;

• призупиняти діяльність нотаріусів і готувати подання на розгляд Міністерству юстиції щодо анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю;

• затверджувати розміри оплати за надання державними

нотаріальними конторами додаткових платних послуг правового і технічного характеру;

• здійснювати контроль за використанням спеціальних бланків нотаріальних документів.

Крім того, управління юстиції розглядає скарги громадян щодо роботи нотаріальних органів, забезпечує матеріально-технічними ресурсами установи нотаріату, а також здійснює контроль за збереженням і використанням матеріальних цінностей нотаріальними органами, складає проекти кошторисів видатків на утримання установ нотаріату та ін. Крім того, наказом Міністерства юстиції України від 1 червня 1998 р. затверджено Положення про районні, районні у містах, міські (міст обласного значення) управління юстиції зі змінами, внесеними Указом Мінюсту від 5 лютого 1999 р.

Відповідно до цього Положення щодо нотаріальної діяльності вказані управління мають:

— забезпечити роботу установ нотаріату;

— вести роботу з обліку та підтримання в контрольному стані актів законодавства та нотаріальної практики;

— організовувати роботу установ нотаріату, перевіряти їхню діяльність, вживати заходи щодо її поліпшення;

— здійснювати контроль за законністю вчинення нотаріальних дій державними та приватними нотаріусами, обігом спеціальних бланків нотаріальних документів та за організацією і змістом стажування осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю;

— готувати матеріали на розгляд Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції для підготовки подання щодо анулювання свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Управління юстиції має також залучати в установленому порядку до перевірки роботи установ нотаріату та приватних нотаріусів кваліфікованих державних та приватних нотаріусів з інших нотаріальних округів, а також представництв відділень Української нотаріальної палати за їхньою згодою.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси можуть об’єднуватись у регіональні, загальнодержавні, міжнародні спілки та асоціації. Ці об’єднання репрезентують їхні інтереси у державних та інших органах, захищають соціальні та професійні права нотаріусів, здійснюють методичну та видавничу роботу, можуть створювати спеціальні фонди і діють відповідно до своїх статутів.

Саме на таких принципах створено Українську нотаріальну палату, що діє як добровільна громадська організація нотаріусів. Українська нотаріальна палата має Статут, затверджений Установчою конференцією нотаріусів України 22 квітня 1993 р., зі змінами та доповненнями, затвердженими Третьою конференцією Української нотаріальної палати 9 серпня 1997 р.

Основна мета Української нотаріальної палати — об’єднання на професійній основі нотаріусів для захисту їхніх законних професійних, соціальних та інших інтересів. Завданням палати є сприяння підвищенню професійного рівня нотаріусів, удосконалення правової допомоги, яку нотаріуси надають фізичним та юридичним особам. Також Українська нотаріальна палата повинна сприяти охороні інтересів громадян та організацій, яким було заподіяно шкоду незаконними діями нотаріусів. Зокрема, важливим завданням Української нотаріальної палати є сприяння розвиткові міжнародних зв’язків, обміну досвідом, співробітництва з міжнародними організаціями нотаріату.

Для розв’язання практичних завдань, проведення організаторської та іншої роботи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі створюються відділення нотаріальної палати, які є юридичними особами. За наявності хоча б трьох членів палати в управліннях юстиції та в нотаріальних конторах створюються первинні організації нотаріальної палати.

Центральними органами Української нотаріальної палати є: Конференція членів Української нотаріальної палати, Рада Української нотаріальної палати, ревізійна комісія, Комісія з питань професійної етики. На чолі палати стоїть президент Української нотаріальної палати, обраний більшістю голосів делегатів, які беруть участь у роботі Конференції.

Українська нотаріальна палата створюється на принципах індивідуального та колективного членства. Індивідуальними членами можуть бути нотаріуси та інші працівники органів нотаріату, нотаріуси-пенсіонери, працівники органів юстиції, робота яких безпосередньо пов’язана з організацією нотаріальної діяльності. Колективними членами можуть бути інші об’єднання та організації, які поділяють інтереси й цілі Української нотаріальної палати.

Для здійснення своїх завдань Українська нотаріальна палата може: подавати до республіканських і місцевих органів влади та управління пропозиції з удосконалення діяльності нотаріату; сприяти науковій розробці питань удосконалення нотаріальної діяльності, впровадженню ефективних форм обслуговування; аналізувати нотаріальну практику, готувати методичні рекомендації з питань учинення нотаріальних дій; сприяти підвищенню кваліфікації нотаріусів і організовувати професійну підготовку юристів до роботи в органах нотаріату; проводити видавничу діяльність і т. ін.

Отже, Українська нотаріальна палата є типовою громадською організацією, створеною на професійному рівні. На сьогодні робляться певні кроки в напрямку посилення впливу Української нотаріальної палати на нотаріальну діяльність, створення та забезпечення реальної допомоги нотаріусам.

Українська нотаріальна палата активно діє і в законотворчому процесі. Нею підготовлено проект нового Закону України "Про нотаріат". Палата ініціювала та створила при Інституті туризму, економіки і права кафедру нотаріату, яка є єдиною в Україні, та Кабінет нотаріату як науковий аналітично-методичний центр розвитку нотаріату, видає журнал "Нотаріат для "вас" і "Бюлетень нотаріальної практики". Вживаються й інші заходи, спрямовані на удосконалення діяльності нотаріату в Україні.

У Російській Федерації теж створено регіональні та Федеральна нотаріальні палати на принципах самоуправління. Їхнім завданням є об’єднання всіх приватних нотаріусів для надання їм конкретної реальної допомоги, що важливо саме в період становлення приватної нотаріальної діяльності. Вони організовують стажування осіб, які прагнуть мати нотаріальну практику, та перепідготовку спеціалістів, які працюють у нотаріальних конторах, відшкодовують затрати на експертизи, що призначені судом у справах, пов’язаних із діяльністю нотаріусів, здійснюють контроль за професійною діяльністю нотаріуса, сприяють захистові соціальних, матеріальних прав нотаріусів, поліпшенню умов праці тощо.

Глава 3. Компетенція нотаріальних органів і посадових осіб щодо вчинення нотаріальних дій

Компетенція нотаріальних органів — визначене законом коло дій, що їх учиняють нотаріальні органи для виконання покладених на них завдань. Це — посвідчення угод, видача свідоцтва про право на спадщину, видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, посвідчення безспірних юридичних фактів тощо (ст. 34 Закону України "Про нотаріат").

Але, в поняття компетенції входять не тільки повноваження на вчинення основних нотаріальних дій, вказаних у ст. 34 Закону, а й коло прав та обов’язків, наданих нотаріусові чи посадовій особі відповідно до законодавства. Це — витребування необхідних документів і відомостей, перевірка законності вчинюваної нотаріальної дії, перевірка дієздатності фізичних осіб, правоздатності юридичних осіб, установлення дійсного волевиявлення сторін при посвідченні угод, перевірка повноважень представника, відкладення чи зупинення вчинення нотаріальної дії, роз’яснення прав та обов’язків заінтересованим особам, попередження про правові наслідки вчинюваної нотаріальної дії тощо.

Отже, поняття компетенції нотаріальних органів є широким, бо охоплює й поняття підвідомчості, тобто коло дій, що вчиняються нотаріальними органами відповідно до ст. 34 Закону, а також коло певних, передбачених законом прав та обов’язків, що надають їм можливість здійснити підвідомчі нотаріальним органам дії.

Нотаріальні органи мають право вчиняти лише ті дії, що законом віднесені до їхньої компетенції. Перше, що мають зробити нотаріус чи посадова особа в разі звернення заінтересованої особи, — це перевірити, чи віднесено законом до його провадження питання, з яким до нього звернулися.

Точне і неухильне дотримання правових норм щодо компетенції гарантує належний захист прав і законних інтересів громадян та організацій.

Нотаріальні дії в Україні вчиняються державними нотаріальними конторами, приватними нотаріусами, консульськими установами, посадовими особами виконкомів, державними нотаріальними архівами та посадовими особами, вказаними в ст. 40 Закону України "Про нотаріат".

Розмежування між ними кола нотаріальних дій з урахуванням виду цих дій є предметною компетенцією.

Раніше, за Законом Української РСР від 25 грудня 1974 р., в поняття предметної компетенції входило розмежування нотаріальних дій між Першою нотаріальною конторою та іншими державними нотаріальними конторами. Зараз, коли державні нотаріальні контори мають однакову предметну компетенцію, таке поняття предметної компетенції втратило своє значення.

Предметна компетенція державних нотаріальних контор регулюється ст. 34 Закону України "Про нотаріат". Перелік нотаріальних дій, вказаних у цій статті, не є вичерпним — на державні нотаріальні контори може бути покладено вчинення і інших нотаріальних дій.

Дії, передбачені ст. 34 Закону, можна класифікувати за їхньою цілеспрямованістю. Перша група — це дії, спрямовані на виникнення, підтвердження чи припинення правовідносин: посвідчення угод, видача свідоцтва про право на спадщину, видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, свідоцтва про придбання будинку з прилюдних торгів. Другу групу складають дії, направлені на забезпечення правовідносин: вжиття заходів до охорони спадкового майна, накладення заборони відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки та іншого нерухомого майна, вчинення виконавчих написів, прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів, подання чеків до платежу і посвідчення неоплати чеків, вчинення протестів векселів. До третьої групи відносяться дії, що посвідчують безспірні факти: що громадянин є живим, перебування громадянина в певному місці, тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці, час пред’явлення документів. Четверта група складається з дій, що засвідчують доказові факти: вчинення морських протестів, засвідчення вірності копій документів і виписок із них, справжності підпису на документах, вірності перекладу документів з однієї мови на іншу. І останню, п'яту групу складають дії допоміжного характеру: прийняття на зберігання документів, видача дубліката документів, що зберігаються у справах нотаріальної контори чи в державних нотаріальних архівах.

У деяких міжнародних договорах про правову допомогу, укладених Україною, передбачається вчинення нотаріальних дій, невідомих українському законодавству про нотаріат. Зокрема, до таких дій відносять розкривання та оголошення заповіту, складеного за формою, передбаченою законодавством іноземної держави і поданого нотаріусові після смерті заповідача для розкривання та оголошення. Якщо такий заповіт подається нотаріусу на території України, то ця дія входить до його компетенції та має вчинятися в такому порядку.

У вчиненні нотаріальних дій нотаріуси мають рівні права та однакові обов’язки незалежно від того, чи працюють вони в державній нотаріальній конторі, чи займаються приватною практикою. Документи, складені приватними нотаріусами, мають таку саму правову силу, як і документи, складені державним нотаріусом. І державні, і приватні нотаріуси вчиняють нотаріальні дії від імені держави. Нині приватні нотаріуси відповідно до Указу Президента України "Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні" від 23 серпня 1998 р. мають печатку з зображенням Державного Герба України, зазначенням посади, прізвища, імені та по батькові, а також нотаріального округу.

До предметної компетенції приватного нотаріуса входять майже всі нотаріальні дії, передбачені ст. 34 Закону України "Про нотаріат". Відповідно до ст. 36 цього Закону з компетенції приватного нотаріуса виключалося вчинення таких дій: накладання і зняття заборони відчуження нерухомості, видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них, видача свідоцтва про право на спадщину, вжиття заходів до охорони спадкового майна, посвідчення договорів довічного утримання, засвідчення справжності підпису на документах, призначених для дії за кордоном, посвідчення доручень для цієї ж мети, а також засвідчення справжності підпису батьків чи опікуна (піклувальника) на заяві про згоду на усиновлення дитини. Такі досить широкі винятки з компетенції приватного нотаріуса викликали певні незручності в їхній діяльності; особливо це стосувалося заборони посвідчувати доручення і засвідчувати справжність підпису на документах, які повинні були діяти за кордоном.

3 огляду на викладене вище Указом Президента України "Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні” від 23 серпня 1998 р. було змінено компетенцію приватного нотаріуса. Відтепер вони не можуть учиняти тільки дві нотаріальні дії: видавати свідоцтво про право на спадщину та вживати заходів до охорони спадкового майна.

Залишилося не до кінця вирішеним питання про право приватного нотаріуса засвідчувати справжність підпису батьків, опікунів (піклувальників) на заявах про згоду на усиновлення. Відповідно до Указу Президента можна зробити висновок, що приватні нотаріуси мають право вчиняти цю дію, а відповідно до ст. 105 Кодексу про шлюб та сім’ю вони такого права не мають, бо в названій статті вказано, що справжність підпису на таких заявах може засвідчувати тільки державний нотаріус.

Компетенція консульських установ щодо вчинення нотаріальних дій регулюється ст. 38 Закону України "Про нотаріат" та Консульським статутом України, затвердженим указом Президента України від 2 квітня 1994 р.

Вони можуть посвідчувати угоди, видавати свідоцтво про право на спадщину, на частку в спільному майні подружжя, вживати заходів до охорони спадкового майна, приймати в депозит грошові суми та цінні папери, приймати на зберігання документи, посвідчувати юридичні факти знаходження громадянина в живих, у певному місці, тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці, часу пред’явлення документів, засвідчувати вірність копії документів і виписок із них, справжність підпису на документах і вірність перекладу з однієї мови на іншу, вчиняти морські протести та виконавчі написи.

Крім того, відповідно до Консульського статуту (ст. 44) консульські установи мають право забезпечувати докази. Це пояснюється тим, що за законодавством України (ст. 35 ЦПК України) забезпечення доказів як до порушення справи в суді, так і після порушення здійснює суд. Нотаріус такого права не має.

Оскільки консульські установи діють на території інших держав, вони в ряді випадків не є правомочними застосовувати ті правила й повноваження, що їх мають нотаріальні органи в Україні. Тому з їхньої компетенції виключено деякі нотаріальні дії, а саме: вони не можуть посвідчувати угоди про відчуження нерухомості, що знаходиться в Україні, накладати заборони на відчуження нерухомості, передавати заяви від одних осіб до інших, вчиняти протести векселів, приймати чеки до платежу і посвідчувати неоплату чеків, видавати свідоцтва про придбання жилих будинків із прилюдних торгів.

Консульські установи України мають право вчиняти нотаріальні дії й відносно іноземців, причому не лише тоді, коли угоди укладаються на території України, а й тоді, коли угоди укладаються на території інших держав, якщо це випливає з міжнародних договорів і конвенцій, у яких бере участь Україна.

Законодавством України можуть бути передбачені й інші дії, що вчиняються консульськими установами України.

Консульський статут України передбачає ряд уточнень, що стосуються вчинення нотаріальних дій, а саме:

• консул вживає заходів до охорони майна, що залишилося після смерті громадянина України. Якщо ж залишене майно повністю або частково складається з предметів, що можуть зіпсуватися, а також за надмірної дорожнечі зберігання такого майна консул має право продати майно і надіслати вилучені гроші за належністю (ст. 36 статуту);

• консул має право приймати спадкове майно для передачі спадкоємцям, які знаходяться в Україні (ст. 37 статуту);

• консул може приймати на зберігання гроші, коштовності, цінні папери й документи, що належать громадянинові України, а в разі смерті особи, якій належало майно, здане на зберігання, вживає заходів до його охорони, а при необхідності може його реалізувати і вилучені гроші надіслати за належністю (ст. 38 статуту);

• консул негайно передає до Міністерства закордонних справ України всі відомі йому дані про спадщину і можливих спадкоємців, якщо йому стане відомо про спадщину, котра відкрилася на користь громадян України, які проживають в Україні (ст. 51 статуту);

• консул приймає від капітана морського судна заяву про загибель або пошкодження судна, а також на його прохання складає акт про морський протест (ст. 79 статуту);

• консул вживає заходів до збереження (забезпечення) речових доказів у разі аварії чи вимушеної посадки повітряного судна (ст. 85 статуту); таких самих заходів він вживає, коли мова йде про засоби автомобільного, залізничного транспорту і суден річкового флоту (ст. 88 статуту).

Як уже зазначалося, виконкоми сільських, селищних і міських рад мають право вчиняти деякі найбільш поширені й нескладні нотаріальні дії, якщо в місцевості немає нотаріусів. Це зручно для місцевого населення, бо звільняє його від поїздок до міст і районних центрів; надання виконкомам повноважень вчиняти певні нотаріальні дії є доцільним з огляду на специфіку цих дій.

Посадові особи виконкомів місцевих рад можуть посвідчувати односторонні угоди — заповіти й доручення. Вчинення цих нотаріальних дій у багатьох випадках може бути терміновим, коли зволікати не можна.

Посадовим особам виконкомів надано право засвідчувати вірність копій документів і виписок із них, а також справжність підпису на документах. Це дуже поширені, а водночас нескладні нотаріальні дії, тому віднесення їх до компетенції виконкомів є виправданим.

До компетенції виконкомів місцевих рад входить вжиття заходів до охорони спадкового майна та реєстрація заборон на відчуження нерухомості. Ці нотаріальні дії зручніше вчиняти на місці, тим більш, що вжиття заходів до охорони спадкового майна може вимагати негайного їх здійснення.

Посадові особи мають право вчиняти тільки ці дії, передбачені ст. 37 Закону України "Про нотаріат". Виходячи з того, що посадові особи виконкомів не завжди мають спеціальну юридичну підготовку, вони не є правомочними вчиняти складні нотаріальні дії, а також оформляти документи, що мають діяти за кордоном.

Після визначення предметної компетенції для вчинення нотаріальної дії необхідно визначити територіальну компетенцію, тобто яка саме державна нотаріальна контора, який саме приватний нотаріус і посадова особа якого саме виконкому місцевих рад мають право вчиняти конкретну нотаріальну дію.

Територіальна компетенція — це розмежування кола нотаріальних дій між нотаріальними органами з урахуванням території діяльності цих органів.

Існує загальне правило територіальної компетенції, відповідно до якого нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом чи посадовою особою будь-якого виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради на всій території України (ст. 41 Закону України "Про нотаріат").

Законом передбачено винятки з цього загального правила, коли за вчиненням нотаріальної дії можна звернутися тільки до певного нотаріуса чи посадової особи певного виконкому місцевих рад. Ці винятки стосуються найбільш складних і важливих нотаріальних дій.

Відповідно до ст. 55 Закону посвідчення угод про відчуження чи заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, а також іншого нерухомого майна провадиться за місцезнаходженням цього нерухомого майна.

Вжиття заходів до охорони спадкового майна (ст. 60 Закону), видача свідоцтва про право на спадщину (ст. 66 Закону), видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя (ст. 71 Закону) провадяться за місцем відкриття спадщини.

Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя за життя обох подружжя, якщо до складу майна входять жилий будинок, квартира, дача, садовий будинок, гараж, земельна ділянка, а також інше нерухоме май-но, видається нотаріусом за місцезнаходженням цього майна (ст. 70 Закону).

Так само вирішується питання про територіальну компетенцію щодо видачі свідоцтва про придбання жилих будинків із прилюдних торгів — за місцезнаходженням будинку (ст. 72 цього Закону), щодо накладання заборони відчуження нерухомого майна — за місцезнаходженням жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража чи за місцезнаходженням земельної ділянки (ст. 73 Закону).

Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів провадиться нотаріусом за місцем виконання зобов’язання (ст. 85 Закону).

Прийняття чеків для пред’явлення до платежу і посвідчення неоплати чеків, вчиняється нотаріусом за місцезнаходженням платника (ст. 93 Закону).

Крім того, якщо міжнародним договором установлено інші правила про нотаріальні дії, ніж ті, що їх містить законодавство України, то при вчиненні нотаріальних дій застосовуються правила міжнародного договору. Якщо міжнародний договір відносить до компетенції нотаріусів вчинення нотаріальної дії, не передбаченої законодавством України, то нотаріуси вчиняють цю нотаріальну дію в порядку, встановленому Міністерством юстиції України (ст. 103 Закону).

До таких дій, зокрема, належать розкривання та оголошення заповіту, складеного за формою, передбаченою законодавством іноземної держави, і поданого нотаріусові після смерті заповідача для розкривання та оголошення. Якщо такий заповіт подається нотаріусові на території України, то вказана дія входить до його компетенції і має вчинятися в такому порядку.

Нотаріус повинен оголосити зміст заповіту й скласти протокол про його стан і зміст. Протокол підписується нотаріусом та особою, яка подала заповіт. Цими ж особами підписується кожний аркуш заповіту. Якщо заповіт зберігався в нотаріуса у запечатаному вигляді, то ці дії провадить нотаріус одноособово. До протоколу додається засвідчена копія заповіту, а залежно від вимог договору — копія протоколу та оригінал заповіту. Вказані документи можуть бути видані заінтересованій особі або надіслані конкретній установі іноземної держави за правилами виконання доручень.

3 метою захисту прав та інтересів громадян, які знаходяться на лікуванні, у плаванні, в експедиціях тощо, законом передбачається право посадових осіб окремих організацій посвідчувати заповіти та доручення, що прирівнюється до нотаріального посвідчення (ст. 40 Закону України "Про нотаріат").

Надане посадовим особам право посвідчувати заповіти й доручення обумовлено тим, що за певних обставин, коли немає поблизу нотаріуса, може виникнути нагальна необхідність вчинити ці дії.

Заповіти громадян, які знаходяться на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях, посвідчуються головними лікарями, їхніми заступниками по медичній частині або черговими лікарями цих закладів. Заповіти громадян, які проживають у будинках для престарілих та інвалідів, посвідчуються директорами та головними лікарями цих будинків.

Заповіти також можуть посвідчувати капітани морських суден і суден внутрішнього плавання щодо громадян, які знаходяться у плаванні. Таке ж право мають начальники експедицій щодо громадян, які знаходяться в розвідувальних, арктичних та інших експедиціях.

Надалі посадовим особам надається право посвідчувати не тільки заповіти, а й доручення. Мова йде про заповіти й доручення військовослужбовців та інших осіб, які знаходяться на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах. Таке право надається начальникам, заступникам по медичній частині, старшим і черговим лікарям цих закладів.

Право посвідчувати заповіти й доручення мають командири (начальники) військових части, з’єднань, установ і військово-навчальних закладів щодо військовослужбовців. А в пунктах, де дислокуються ці військові частини, з’єднання, установи та військово-навчальні заклади, командири (начальники) мають право посвідчувати ці угоди і щодо робітників та службовців, членів їхніх сімей і членів сімей військовослужбовців, але тільки за умови, що в пунктах дислокації немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб та органів, що вчиняють нотаріальні дії.

І останнє. Заповіти й доручення осіб, які знаходяться в місцях позбавлення волі, мають право посвідчувати начальники місць позбавлення волі.

Стосовно до посвідчення заповітів треба дотримуватися певних правил подальшої їх реєстрації. Посадові особи, які посвідчили заповіт, повинні негайно передати один примірник заповіту в державний нотаріальний архів чи в державну нотаріальну контору за постійним місцем проживання заповідача. Якщо заповідач не мав постійного місця проживання в Україні або якщо місце проживання його невідоме, заповіт надсилається до державного нотаріального архіву м. Києва.

Капітан морського судна зобов’язаний передати один примірник посвідченого заповіту начальникові порту України або консулові України в іноземному порту для надсилання його до державного нотаріального архіву чи державної нотаріальної контори за постійним місцем проживання заповідача. Державна нотаріальна контора передає одержаний примірник заповіту на зберігання до відповідного державного нотаріального архіву з повідомленням про це заповідача та посадової особи, яка посвідчила заповіт.

Вперше, відповідно до ст. 23 Закону України "Про нотаріат", засновуються державні нотаріальні архіви в обласних центрах, у містах Києві, Севастополі й Сімферополі для тимчасового (75 років) централізованого зберігання й використання нотаріальних документів, передачі їх до відповідного державного архіву, надання методичної та практичної допомоги фондоутворювачам у вдосконаленні роботи з документами.

Положенням про державний нотаріальний архів, що було затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 1994 р., на державний нотаріальний архів покладено обов’язок здійснювати певні функції. Архів складає графіки приймання документів, на підставі яких й приймає документи; забезпечує збереження цих документів і складає щодо них науково-довідковий апарат; проводить експертизу цінності документів, що знаходяться в архіві; здійснює контроль за зберіганням документів у фондоутворювачів, надає їм методичну та практичну допомогу тощо.

Крім того, державні нотаріальні архіви можуть і вчиняти нотаріальні дії. Це — видача дублікатів і засвідчення вірності копій та виписок із документів, що зберігаються у справах архіву. При цьому він повинен додержуватися принципу таємниці вчинення нотаріальних дій.

Державні нотаріальні архіви мають право вимагати від завідуючих державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів і посадових осіб виконавчих комітетів місцевих рад, які вчиняють нотаріальні дії, додержання правил роботи з архівними документами, здійснення контролю за їх зберіганням і використанням. Також вони є правомочними: давати нотаріусам рекомендації з питань, що входять до компетенції архіву; робити запити до нотаріусів, посадових осіб виконкомів і посадових осіб, уповноважених посвідчувати заповіти, що прирівнюються до нотаріально посвідчених; вимагати відомості, необхідні для роботи архіву; залучати в необхідних випадках як експертів і консультантів працівників органів нотаріату. Архіви можуть інформувати Міністерства юстиції України та Автономної Республіки Крим, управління юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій про стан архівної справи та вносити пропозиції щодо її вдосконалення.

Закінчення

Діяльність нотаріату відчутно впливає на різні аспекти суспільного життя країни. Від якості його роботи залежать нормальне функціонування цивільного обороту країни, ефективність охорони й захисту майнових прав та законних інтересів громадян і організацій. Формування ринкової економіки, основу якої складає приватна власність, потребує посилення правового регулювання господарських відносин, а значить, і підвищення ролі нотаріату як регулятора цих відносин. Це, в свою чергу, визначає і завдання нотаріальних органів на нинішньому етапі розвитку нашого суспільства.

Завданням нотаріату є забезпечення захисту та охорони власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, сприяння у зміцненні законності та правопорядку, попередження правопорушень.

У нотаріусів України поки що немає свого етичного кодексу, але це не означає, що нормами етичної поведінки у нас можна нехтувати. Вони частково склались і певною мірою знайшли відображення у чинному законодавстві. Але з розвитком інституту нотаріату виникають проблеми, що не були притаманні державному нотаріату та за умов перехідного періоду розвитку професії не могли бути вирішені законодавством.

У тих країнах, де вільний нотаріат існує вже давно, де нотаріуси мають чітко врегульований статус у суспільстві, ці питання стали нормами професійного життя нотаріусів. Нотаріат України теж готовий до розгляду деонтологічних проблем, бо розуміє важливість їх вивчення, щоб запобігти виникненню в нотаріальній діяльності ситуацій, які могли б похитнути авторитет нотаріуса в суспільстві як незалежного радника громадянина, щоб моральні канони стали обов’язковими нормами поведінки нотаріуса.

Нотаріус — це не просто професія, а стиль життя людини, причетної до цієї системи.

За час існування нотаріату в Україні основні принципи відносин між нотаріусами і державою, між нотаріусами та іншими правоохоронними органами, між нотаріусами та особами, які звертаються до них, не тільки визначились, а й знайшли закріплення в Законі України "Про нотаріат".

Але, хоча відносини нотаріуса з особами, які звертаються до нього, іншими органами та посадовими особами певною мірою відображені в законодавстві, деонтологічні правила як певні норми моралі, вчинки нотаріуса та відносини між нотаріусами в рамках однієї професії не мають законодавчого закріплення.

Обов’язки перед громадськістю полягають у тому, що нотаріус зобов’язаний підтримувати всі заходи, що можуть поліпшити якість або доступність його професійних послуг, підвищувати рівень освіти та поінформованості щодо своєї професійній діяльності, поширювати позитивне ставлення до своєї професії й запобігати заплямовуванню репутації професії, підносити її гідність, охороняючи від неосвічених людей, охороняти громадськість від збитків. Діяльність нотаріуса має здійснюватися так, щоб вона не могла зашкодити ні його особистій репутації, ні репутації професії.

Сприяти заходам підвищення юридичної грамотності населення з питань діяльності нотаріату та надання інформації відносно способів урегулювання правовідносин, що є предметом нотаріального провадження, - це обов’язок нотаріуса перед суспільством.

Обов’язки перед клієнтом - найсуттєвіші обов’язки нотаріуса. Нотаріус у більшості випадків спілкується з громадянами тоді, коли останні вирішують свої питання майнового характеру, як-то: укладають угоди щодо розпорядження майном, оформляють спадкові права тощо. І завданням нотаріуса є допомогти громадянинові, відповідно до чинного законодавства та дійсних намірів, вчинити на його прохання ту чи іншу нотаріальну дію.

Аналізуючи діяльність органів нотаріату в Україні, можна сказати, що обов’язки перед особами, які звертаються для вчинення нотаріальних дій, є найбільш урегульованими в нормативних актах.

Наприклад, відповідно до ст. 8 Закону України "Про нотаріат", нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, зобов’язані додержувати таємниці вчинення цих дій.

Причому обов’язок додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв’язку з виконанням ними їхніх службових обов’язків, що покладає на нотаріусів додатковий обов’язок правильного підбору кадрів своїх працівників.

Деонтологія визначає три основи, на яких базуються стосунки між нотаріусом та особою, яка звертається до нього чесність (порядність); доступність і оперативність; незалежність і безкорисливість.

А починається все з присяги нотаріуса. У багатьох управліннях юстиції молоді нотаріуси присягають в урочистій обстановці, у присутності своїх старших колег із професії. Це сприяє тому, що людина, яка обирає цю професію, відчуває моральну відповідальність за свої дії.

І сам текст присяги вже закріплює певні канони поведінки нотаріуса, стає життєвим кредо. Нотаріус має розрізняти свої інтереси та інтереси особи, яка звертається до нього, керуючись тим, щоб саме інтереси останньої були якнайкраще забезпечені.

А основним критерієм є об’єктивність.

Передбачені законом персоніфіковані обмеження у праві вчинення нотаріальних дій - один із дійових засобів посилення об’єктивності нотаріуса (ст. 9 Закону України "Про нотаріат").

Нотаріус не може вчиняти нотаріальні дії на своє ім’я та від свого імені, на ім’я та від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім’я та від імені працівників нотаріальної контори, працівників, які знаходяться у трудових стосунках із приватним нотаріусом.

У спілкуванні з особами, які до нього звертаються, нотаріус зобов’язаний сприяти їм у здійсненні їхніх прав і захисті законних інтересів, роз’яснювати права та обов’язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду.

Для цього нотаріус повинен усвідомлювати межі своїх знань із предмета, не перебільшувати значущості власних послуг для особи, поважати право особи на консультацію в іншого спеціаліста, діяти як чесний і відвертий порадник і утримуватися від участі у справах свого клієнта з питань, не пов’язаних із його професією.

Для забезпечення об’єктивності та незалежності держава заборонила нотаріусам перебувати в штаті інших державних, громадських і приватних підприємств та організацій, вдаватися до підприємницької та посередницької діяльності, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім супровідної з учиненням нотаріальних дій, а також викладацької та наукової у вільний від роботи час (ст. 3 Закону).

Суттєве коло проблем піднімається при розгляді відносин між самими нотаріусами.

Нотаріуси - це певна професійна спільність людей. І члени цієї спільності мають допомагати один одному.

У розмаїтті нашого законодавства, в умовах неврегульованості багатьох правових питань велику роль відіграє нотаріальна практика. А становлення нотаріальної практики можливе лише в умовах постійного спілкування, вислуховування різних думок і дослідження висновків. Як сьогодні ти поставишся до запитання свого колеги, таке ж ставлення побачиш завтра щодо питання, яке виникло в тебе. Причому специфічність нашої діяльності за нинішнього стану суспільства полягає в тому, щоб надати громадянам та юридичним особам допомогу у вирішенні їхніх питань саме тоді, коли це їм необхідно, і швидко зорієнтуватись у проблемах, які в них виникають, і способах їх вирішення.

Нотаріус, до якого звертається за консультацією колега, повинен висловити свою думку чи дати рекомендацію якомога швидше. Але водночас нотаріус, який співпрацює з колегою, мусить зберігати свою професійну незалежність, яка дає йому право самостійно працювати й приймати рішення.

Той шлях, яким іде нотаріат України у своєму розвитку, є нелегким. Але до нас цим самим шляхом ішли нотаріати різних країн. І їхній досвід у побудові нотаріальної системи треба прийняти до уваги.

Усе те, що служить становленню нотаріату України як органу незалежного, об’єктивного, де працюють і мають працювати люди високої професійної та людської гідності, нам треба сприймати, берегти й застосовувати.

Список використаних джерел та літератури

1. Закон України “Про нотаріат” // Відомості Верховної Ради. – 1993, №39, ст..383.

2. Законодавство України про нотаріат. Організаційно-правові основи діяльності нотаріату: збірник офіційних нормативних актів // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1998. - №5.

3. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 18 червня 1994 р. №18/5.

4. Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності від 4 березня 1994 р. №10/5.

5. Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату від 22 лютого 1994 р. №114.

6. Положення про кваліфікаційну комісію нотаріату від 28 грудня 1993 р. №22/5.

7. Положення про порядок видачі свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю від 20.01.94 р. №3/5.

8. Указ Президента України “Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні” від 23 серпня 1998 р. №392/98.

9. Нотариат в СССР. – М.: Юрид. лит., 1985.

10. Організація судових та правоохоронних органів. За ред. І.Є.Марочкіна, Н.В.Сібільової, О.М.Толочка. – Харків: Право, 2000.

11. Радзієвська Л.К., Пасічнік С.Г. Нотаріат в Україні: [Навч. посібник] / За відп. ред. Л.К.Радзієвської. – К.:Юрінком Інтер, 2000.

12. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под ред. Проф. А.М.Бандурки. – Харьков: Ун-т внутр. Дел, 1999.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий