Смекни!
smekni.com

Лизинговые операции коммерченских банков (стр. 5 из 6)

Таблиця 1.

Середньорічна вартість комп’ютерів у періоди дії лізингової угоди

Розрахунок суми лізингових платежів по роках:

1-й рік:

Сума амортвідрахувань А(1)= 21580 х 10 / 100 = 5395 грн.

Розмір комісійних виплат банкові П(ком1)=18882,5 х 58 /100=10951,85грн.

Виручка В=10951,85грн.; ПДВ= 10951,85 х 0,2=2190,37грн.

Загальна сума лізингового платежу:

Л(п1)= 5395 + 10951,85 + 2190,37=18537,22грн.

2-й рік:

Сума амортвідрахувань А(2)= 21580 х 10 / 100 = 5395 грн.

Розмір комісійних виплат банкові П(ком2)=13487,5 х 55 /100=7418,12грн.

Виручка В=7418,12грн.; ПДВ= 7418,12 х 0,2=1483,62грн.

Загальна сума лізингового платежу:

Л(п2)= 5395 + 7418,12 + 1483,62=14296,74грн.

Загальна сума лізингових платежів за час дії лізингової угоди складе:

Л(п)= 18537,22 + 14296,74= 32833,96 грн.

Графік виплати лізингових внесків виглядатиме наступним чином:

Дата

Сума, грн.

Аванс: 01.01.1997 року

5000

Лізингові платежі:

01.04.1997 року

700

01.07.1997 року

1500

01.10.1997 року

2750

01.01.1998 року

3600

01.04.1998 року

4850

01.07.1998 року

5750

01.10.1998 року

86383,96

Разом:

32833,96

Залишкова вартість обладнання складе 21580 х 2 х 25 /100=10790 грн. При бажанні після закінчення строку дії угоди лізингу, у відповідності із договором, фірма може викупити за цю суму обладнання у свою власність.


Розділ ІІІ. Проблеми та перспективи розвитку проведення лізингових операцій комерційними банками в Україні.

Розглядаючи проблеми проведення лізингових операцій комерційними банками України, треба виділити два їх аспекти: правовий та економічний.

Як уже відзначалось, прийняття у 1997 році закону “Про лізинг” було значним проривом у формуванні правової бази проведення лізингових операцій. Але разом з тим цей закон має ряд явних “білих плям” у цьому законі, головними із яких є такі:

обмеження об’єктів лізингу, зокрема можливість передачі в лізинг лише майна, що належить до основних фондів, що не відповідає світовій практиці лізингу, згідно з якою об’єктами лізингу є і майнові комплекси підприємств, і майнові права та інші нематервальні активи;

визначення у ст.4 закону лише двох видів (фінансовий та оперативний) та трьох форм (пайовий, зворотний, міжнародний) лізингу є недостатнім з огляду на вимоги практики;

“незадовільне розмежування понять фінансового та оперативного лізингу. За кількісним критерієм, що подано як основний, договори лізингу зі строком дії 69-90% від терміну повної амортизації об’єкта лізингу підпадають під обидва визначення. Інший критерій- можливість викупу майна- є якісним і тому мав би бути головним[7]”;

зі статті 18 “Амортизаційні відрахування” в процесі доопрацювання закону було вилучено конкретний розмір максимально можливого коефіцієнта прискорення амортизації (у сусідніх державах дозволяється прискорена амортизація з коефіцієнтом до 3), а регулювання її прискорення сьогодні відбувається за законом “Про оподаткування прибутку підприємств” у спосіб, який не відповідає потребам амортизації об’єктів лізингу;

у процесі роботи над проектом зхакону з нього було вилучено статті, що надавали пільги суб’єктам лізингу з оподаткування прибутку та доданої вартості.

Крім того, на нашу думку невиправданим є обмеження проведення лізингових операцій банками, що відбувається внаслідок дотримання закону “Про банки і банківську діяльність”, в якому сказано, що банки можуть здійснювати операції придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг), тобто фактично забороняється проведення банками операцій суборенди та сублізингу.

Виходячи з вищесказаного, можна сказати, що нагальними завданнями вдосконалення правового регулювання лізингу є прийняття змін і доповнень до Законів України “Про оподаткування прибутку підприємств” та “Податок на додану вартість” з метою приведення їх положень у відповідність із прийнятим Законом України “Про лізинг” і забезпечення економічного стимулювання розвитку лізингу; розроблення передбачених Законом України “Про лізинг” підзаконних актів та інших нормативно-методичних документів.

Переходячи до економічного аспекту проблем та перспектив розвитку проведення лізингових операцій банками України, почнемо з засад тих переваг, що спонукають та спонукатимуть у майбутньому економічних суб’єктів (підприємств, банків, лізингових компаній) до розширення обсягів проведення саме лізингових операцій. Для лізингоодержувача це[8]:

- можливість уникнути залучення кредитів для придбання техніки із інших джерел фінансування (у тому числі власних), що дасть можливість використовувати ці джерела для інших потреб;

- достатня гнучкість лізингових платежів (можливість зростаючих, спадаючих виплат, можливість компенсаційних виплат та ін.);

- відсутність витрат, пов’язаних з володінням майном та веденням бухобліку, особливо при оперативному лізингу);

- спрощення доступу до використання різноманітної, у т.ч. імпортної техніки, забезпечення її сервісного обслуговування;

- скорочення строків організації виробництва нової продукції;

- зменшення ризику у випадку введення виробництва нової продукції через можливість повернення обладнання за договором оперативного лізингу.

Для банку-лізингодавця сутність лізингових операцій обумовлює наступні їх вигоди:

- зменшення порівняно із кредитуванням ризику неплатоспроможності споживача техніки: у випадку припинення платежів лізингодавець має можливість вилучити обладнання та знов здати його в лізинг або продати;

- отримання лізингового відшкодування (відсотків);

- розширення кола партнерів та встановлення з ними довгострокових тісних взаємовідносин;

- зменшення видатків на страхування об’єкту лізингу, бо операції лізингу вважаються менш ризикованими.

Необхідно відмітити, що у своїй сутності проблеми розвитку лізингових операцій в Україні взагалі, і банковського лізингу зокрема, виростають ще з початку 90-х років, а саме з 1992 року, коли повна дерегуляція цін та нестримна інфляція, що почалась в Україні, дестабілізували всю фінансову та кредитно-грошову систему країни. Економічна криза, що згодом переросла у депресію, спричинила величезний спад виробництва та інвестиційну кризу. Невигідність інвестування в умовах гіперінфляції, недостатня розробка правових аспектів лізингових послуг та відсутність цільових пільг по лізингу (що розглянуто вище) зменшувала ефективність лізингу, що призводить до заміни лізингу звичайною орендою. Власне тому підвищення ефективності лізингу для інтенсифікації інвестиційного процесу в Україні напряму залежить від загального “одужання” господарського організму.

До сих пір лізингова форма кредитування банками не одержала належного розповсюдження. Серед однієї з голвних причин те, що в умовах високої інфляції та загальної нестабільності великий попит на кредитні ресурси робив для банків більш привабливим короткострокове кредитування за високими процентними ставками з отриманням великого рівня прибутку у короткостроковому періоді. Підприємства та організації, за старою схемою, розв’язували тактичні завдання, мало турбуючись про реальність повернення отриманих позик у надії списання їхніх боргів державою, що проводило політику дешевих грошей. Але із ходом приватизації, зниженням темпів інфляції, “дорожчанням” грошей відбулося значне зниження попиту на банковські кредити, що викликає потребу у пошуку нових форм співробітництва банків із своїми клієнтами. Тут значну роль можуть відіграти лізингові операції.

Нині в Україні утримується тенденція короткострокового кредитування. За висновками головного експерта групи фінансового лізингу компанії Укрексімлізинг Смоляра А.Ю., серед лізингових операцій нині в Україні переважають операції оперативного лізингу з правом наступного викупу майна. Пояснюється це тим, що операції фінансового лізингу є як правило, більш довгостроковими. Загальноекономічна ситуація в Україні ж є важкопрогнозованою, тому ризик по цим операціям є надто великим, до того ж встановити адекватні комісійні ставки, обумовлені у договорі фінансового лізингу заздалегідь, стає майже неможливо.

Оскільки лізинг вимагає від банка-орендодавця вкладень на довгостроковий період, то для підтримання ліквідності балансу сукупний обсяг лізингових операцій повинен бути обмежений обсягом довгострокових ресурсів, що є у розпорядженні банку. Проблема ресурсів є особливо актуальною на початковій стадії здійснення лізингових операцій, коли відбуваються головним чином вкладення коштів у операції лізингу.

Одним з можливих рішень продовження строку лізингу- це встановлення надійних відносин між декількома банками, з якими можна було б укласти угоду про гарантований кредит (за строками і сумою). Це дало б можливість перекрити довгостроковий лізинговий договір декількома короткостроковими банківськими кредитами.

Оцінюючи перспективи розвитку лізингових операцій комерційними банками України, необхідно відмітити, що на перших порах комерційним банкам не до снаги надавати весь комплекс послуг по лізингу (вивчення ринку тих чи інших засобів, що здаються в оренду, проведення технічного обслуговування і консультацій, і т ін.). Тому є сенс говорити про створення на цьому етапі банками спеціальних лізингових фірм за аналогією розвинених країн.