Смекни!
smekni.com

Видавництво художньої літератури в Радянському Союзі в 20-90-х роках (стр. 1 из 5)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ. І. І. МЕЧНИКОВА

ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КУРСОВА РОБОТА

ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ В РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ В 20-90-Х РОКАХ

Одеса – 2009


ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. КНИГОДРУКУВАННЯ В РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ

РОЗДІЛ 2. ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА В РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ

2.1 Ідеологічне значення художньої літератури в СРСР

2.2 Поняття «художня література»

2.3 Основні положення видання художньої літератури в СРСР

2.4 «Художественная литература», «Советский писатель», «Радуга» – центральні видавництва художньої літератури в СРСР

ВИСНОВКИ

БІБЛІОГРАФІЯ


Вступ

Період існування Союзу Радянських Соціалістичних Республік (з 1922 по 1991 рік) займав досить специфічний відрізок часу, який був переповнений значними світовими подіями. Найяскравіший приклад  Друга Світова війна, з якої радянський народ по офіційним даним вийшов переможцем.

Ні для кого не секрет, що Радянський Союз у свої часи був дуже могутньою, потужною, територіально величезною державою, і безперечно, являвся конкурентом і потенційно небезпечним ворогом для всіх інших країн світу у будь-якій сфері людської діяльності.

Не було такої галузі, в якій СРСР не відзначив би власні досягнення. І звісно, літературний світ не став винятком. Процес книговидання художніх видань пройшов довгий і складний шлях перед тим як ці книги зайняли почесне місце в світовій класиці. Література і без того торкалась багатьох інших сфер життя; була наповнена ідеологією радянської влади, яка жадала об’єднати народи загальним світосприйняттям; інколи слугувала зброєю жорсткої тоталітарної пропаганди…

У цій курсовій роботі в загальних рисах було досліджено історію радянського книгодрукування починаючи з 20-их років ХX століття. Для цього були проаналізовані таки видання як «Большая Советская Энциклопедия», праці Виноградової Л. А., ІвановоїЛ. В., стаття Маркуса Г. А. 1995 року та інші.

Для розкриття основної теми було проведено дослідження з питання «Що таке художня література», в ході якого також була розкрита тема ідеологічно значення художніх творів у добу Вітчизняної війни.

Завдяки електронному виданню «Современное литературно-художественное книгоиздание РФ» вдалося визначити головні видавництва художньої літератури СРСР, такі як«Художественная литература», «Советский писатель» та «Радуга». Довідники видавництв Росії допомогли більш детально охарактеризувати їх діяльність.

Значення радянських художніх видань ХХ століття було неоціненно значним; література часто несла за собою як наслідки переосмислення сенсу життя. Особливо, коли слугувала ідеологічною зброєю. Тому недивно і досить закономірно, що слов’яни, з їх важким історичним минулим, не помічаючи цього, дозволяють собі пишатись могутнім «руським» словом, хапаючись за свої народні твори як з останніх сил та здебільшого признають тільки їх.

Використаний в цій роботі текст Козлової М. М. є суттєвим доказом цих припущень. Авторка, знаючи, через що довелось проходити радянським видавництвам (постійні забороні, цензура, безпощадний контроль, зміна пріоритетів влади, руйнівні наслідки війн), не соромлячись говорить як сильно радянська художня література впливала на свідомість народу, як вона його виховувала, як підштовхувала до рішучих дій задля радянської влади. Бо хто володіє інформацією – володіє світом.


РОЗДІЛ 1

КНИГОДРУКУВАННЯ В РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ

Видання книжної продукції у Радянському Союзі  це загальнодержавна, загальнонародна справа. Як писав В. А. Маркус у своїй статті «Основы организации и экономики книгоиздательского дела» безпосередньо у той час (1949 рік): «Радянська книга відіграє величезну роль у розвитку народного господарства і соціалістичної культури. Вона є могутнім засобом комуністичного виховання народу» [6: 127]. Він також зазначав, що відмінні особливості видавничої справи в СРСР полягали у тому, що радянські видавництва слугували інтересам народу, керувались у своїй роботі принципом більшовицької партійності. За його словами, видавнича справа в Радянському Союзі слугувала також найбільшим завданням  побудови комунізму. «Видавана радянськими видавництвами література відрізняється високою ідейністю, глибокої принциповістю і правдивістю. Радянська книга виховує людей у дусі самовідданої любові до Батьківщини, в дусі непримиренності до ворогів радянської держави»[6: 127].

Таке ставлення влади до використання книг в свої цілях почалось з Жовтневої революції, яка правильно оцінила значення літературних видань як ідеологічної зброї і з перших своїх кроків поставила собі за мету вирвати їх з рук класових ворогів. У такий спосіб ставало можливо озброїти диктатуру пролетаріату. Внаслідок цього видавнича справа вже в 1918-1919 роках була вилучена з рук приватного капіталу і передана органам радянської влади. За роки громадянської війни внаслідок господарських труднощів (виробництво паперу зменшилось до 1921 року в десять разів) число видань впало до 4 257 у 1918 році, 6795  у 1919 році, 3260  у 1920 році й 4529  у 1921році. Одночасно з цим зменшувався і середній розмір книг з 4,9 листа у 1918 році до 3,4 аркуша в 1921, але проте сильно зростав середній наклад книжок, що випускались радянськими видавництвами. У літературній продукції епохи громадянської війни більше 60% (1921 рік) випадало на бойові книги (брошури) соціально-економічного змісту, що організують сили пролетаріату і всього працюючого народу для боротьби з буржуазією і поміщиками. Революційне, бойове значення видань зростає, незважаючи на падіння кількості та зовнішньої якості продукції [12: 450- 472].

Ще в 1905 році В. І. Ленін віщував появу принципово нового типу видавничого підприємства. Лідер говорив: «Видавництва і склади, магазини й читальні, бібліотеки та різні торгівлі книгами  все це повинно стати партійним, підзвітним. За всією цією роботою повинен стежити організований соціалістичний пролетаріат, всю її контролювати, у всю цю роботу, без єдиного винятку, вносити живий струмінь живого пролетарської справи». І за часів соціалістичної революції цей план зміг реалізуватись [8: 101-102].

Ленінський Декрет про друк, опублікований 28 жовтня (10 листопада) 1917 року, був одним з найважливіших документів революції. Комуністична партія і Радянський уряд з перших же кроків прийняли ряд заходів до становлення та організації радянської видавничої справи. Під час Громадянської війни і військової інтервенції 1918-1920 років було видано понад 500 назв книг. Значною була й видавнича робота військових органів, які випускали газети, плакати, листівки, журнали та книги для солдат Червоної Армії. На базі видавництв, що злились у 1918 році («Прибой», «Жизнь и знание», «Волна»), було засновано перше велике радянське партійне видавництво «Комунист» (Москва). У 1918 році з ініціативи М. Горького було створено видавництво «Всемирная литература», що приступило до реалізації плану випуску бібліотеки класиків світової літератури. [8: 104].

У перші роки після революції в країні налічувалося до 3 тисяч книжкових видавництв, в тому числі сотні буржуазних приватних видавництв. Між ними і радянськими видавництвами йшла гостра політична боротьба. Більшість буржуазних видавництв вороже прийняло новий лад і було закрито; деякі видавництва, які лояльно ставилися до Радянської влади, проіснували більш значний час. З цього приводу В. А. Маркус писав: «недивно, що буржуазні видавництва так швидко знищувались. Мета, яку вони собі ставлять  це одурманення народних мас, духовне роззброєння їх, відволікання від дозволу злободенних політичних питань» [6: 129]. Через ту, що видавнича справа в капіталістичних країнах цілком знаходилась в руках могутніх концернів, трестів і монополій, вона повністю контролювалась фінансовим капіталом. «Свобода друку там перетворена на свободу пропаганди реакційних ідей. Письменники, журналісти, репортери в капіталістичних країнах знаходяться в повній залежності від видавця. Боячись втратити великі гонорари або втратити роботу, вони стають по-рабськи виконавцями волі своїх господарів» [6: 129]. Як говорив Ленін: «Свобода преси в усьому світі, де є капіталісти, є свобода купувати газети, купувати письменників, підкуповувати, купувати і фабрикувати громадську думку на користь буржуазії» [8: 104].

Низка видавництв при пролеткульти народжуються вже після Жовтневої революції. Найбільш значні з них  видавництва Московського і Петербурзького пролеткультів, що випустили крім декількох журналів велику кількість віршів революційних поетів: Тарасова, Кирилова, Герасимова [12: 450- 472].

Вже 21 травня 1919 року ВЦВК було затверджено положення «О Государственном издательстве». Перед Держвидавом були поставлені два завдання:

- регулювання видавничої діяльності в країні

- випуск власних видань

Держвидавом у 1920-1926 роках було здійснено перше видання науково-популярної літератури, підручників; в серії «Народная библиотека» вийшли обрані твори класиків російської літератури. Нові радянські видавництва, численні відділи при видавничих наркоматах, відомствах і губвиконкому випускали друковану продукцію у величезній кількості і поширювали її безкоштовно через «Центропечать».

У 1925 році продукція видавництв досягла довоєнного рівня. У 1927 довоєнний рівень був перевищений за кількістю назв на 26%, за накладом на 157% [8: 130].

Соціалістична індустріалізація країни, колективізація сільського господарства в кінці 20-х  початку 30-х років потребували подальшої концентрації видавництв, поглиблення їх спеціалізації. Важливе значення для розвитку видавничої справи мала постанова ЦК ВКП (б) від 28 грудня 1928 «Об обслуживании книгой массового читателя», яка вказала на необхідність домогтися того, щоб масова література була знаряддям мобілізації народу навколо основних політичних і господарських завдань. Виконуючи вказівки партії, радянські видавництва збільшили наклади книг з 270 млн примірників у 1928 році до 867 млн примірників вже у 1930 році [12: 450- 472].