регистрация / вход

Характеристика періодичних видань національних меншин багатонаціонального краю на прикладі газет

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КАФЕДРА СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ Курсова робота: «Характеристика періодичних видань національних меншин багатонаціонального краю на прикладі газети «Хронос»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ

Курсова робота:

«Характеристика періодичних видань національних меншин багатонаціонального краю на прикладі газети «Хронос»

Студентки 3 курсу

Спеціальності «Журналістика»

Марини Кемічаджи

Науковий керівник: М. А.Корольова

Маріуполь, 2010

Зміст

Вступ ………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1СПЕЦИФІКА ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАНЬ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН

1.1. Дефініція термінів «національна меншина» та «етнічна меншина»………………………………………………………………………….6

1.2. Огляд національних меншин, що проживають на території Приазов’я. Заселення греків…………………………………………………………………..8

1.3. Історія відродження національної культури та освіти еллінів Приазов’я. Специфіка національних свят та фестивалів………………………………………………………………………..11

1.4. Причини створення перших періодичних видань національних меншин Приазов’я…………………………………………………………………………14

1.5. Аналіз газет «Коллективістис» та «Елліни України», як попередників газети «Хронос»……………………………………………………………….....17

РОЗДІЛ 2 ГАЗЕТА «ХРОНОС» ЯК ПЕРІОДИЧНЕ ВИДАННЯ МАРІУПОЛЬСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ МЕНШИНИ

2.1 Історія виникнення газети «Хронос»………………………………….. 20

2.2. Аналіз тематики публікацій газети «Хронос» та її основних рубрик…………………………………………………………………………….21

2.3 Авторська категорія в газеті «Хронос» за роки її існування……………23

2.4. Роль газети «Хронос» на регіональному та міжнародному рівні……...26

2.5 Недоліки газети «Хронос» та перспективи розвитку……………………28

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..30

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………...........................................33

Вступ

Зростання рівня свідомості етнічних меншин, пошук ними свого місця в сьогоднішньому поліетнічному суспільстві – це невід'ємні складові національних інтересів в Україні. У цьому контексті дослідження минувшини окремих етносів, аналіз сучасних проблем збереження і розвитку їх самобутності не тільки є необхідними умовами комплексного вивчення історії країни, але й закладають підґрунтя для формування виваженої державної політики, спрямованої на забезпечення гармонійного співіснування всіх етнічних спільнот.

Греки України не належать до групи найбільш чисельних національних меншин. Втім досвід їх буття на українських теренах, започаткований ще античною колонізацією Північного Причорноморя, демонструє як специфіку етнокультурного, соціального розвитку цієї спільноти у відриві від основного ядра, так і значну роль греків у культурному і суспільному житті окремих регіонів. [18,5]

Одним з основних джерел з вивчання національно-культурного руху на сучасному етапі є газети грецьких товариств - «Елліни України» (газета Федерації грецьких товариств України), «Хронос» (газета маріупольського товариства греків) [1, 216]

Актуальність теми. Для Маріуполя питання національних меншин є перманентно актуальним і потребує постійного вивчення та аналізу. Тема актуалізується і тим, що на сучасному етапі спостерігається зростання ролі національних меншин в національно-культурному розвитку Маріуполя. Підтвердженням цього є створення товариств,періодичних видань окремими національними меншинами (наприклад, греками) та їх участь в суспільному та культурному житті, як самостійних суб’єктів.

Сьогодні національні меншини борються за розвиток своєї культури, освіти. І тому тема цього дослідження актуальна, адже для реалізації своїх планів національна меншина випускає свою газету, яка є інформатором для великої частини греків Маріуполя про історію, культуру, побут Греції,

про розвиток грецько-українських відносин, про події, пов’язані з греками Маріуполя.

Предмет дослідження : передумови і обставини формування періодичного видання національної меншини, умови і проблеми його існування.

Об’єкт дослідження: газета «Хронос» як періодичне видання національної меншини греків Приазов'я.

Мета роботи полягає у аналізі газета «Хронос» як періодичне видання національної меншини греків Приазов'я.

У відповідності до поставленої мети необхідно виконати наступні завдання :

· дати визначення поняттям «національна меншина» та «етнічна меншина»

· дослідити етапи заселення греків в Приазов’ї.

· проаналізувати етапи відродження національної культури греків Приазов’я.

· виявити причини створення перших грецьких періодичних видань на території Приазов'я.

· охарактеризувати інші грецькі газети, що видавалися на території Приазов'я.

· дослідити історію виникнення газети «Хронос»

· визначити тематику публікацій, основні рубрики газети «Хронос»

· ознайомитись з авторами публікацій газети «Хронос»

· виявити роль газети «Хронос» на регіональному та міжнародному рівні.

· Відзначити недоліки газети «Хронос» та перспективи її розвитку.

Хронологічні межі роботи охоплюють період з 1779-го до 2010 року.

Під час написання курсової роботи були використанні наукові праці К. Балабанова, Н. Пахоменко, Н.Терентьєвої, І. Папуш, С. Темір, І. Пономарьової, Д. Табачника, Т. Сороки, В. Кондрашової, Ю. Пряхина, статті В. Єфременко, В. Помазан, П. Мазура, А. Балджи, О. Смирнової, Л. Кириченко.

Протягом написання роботи були використані такі методи дослідження: діалектичний, дедуктивний, синтетичний – для визначення поняття «національна меншина» та «етнічна меншина», аналізу етапів відродження національної культури греків Приазов’я, виявлення причини створення перших грецьких періодичних видань на території Приазов'я, характеристики інших грецьких газет, що видавалися на території Приазов'я, статистичний, синтез, аналіз, метод моніторингу, систематизація, інтерв'ю, математичний метод - для дослідження історії виникнення газети «Хронос», визначення тематики публікацій, основних рубрик газети «Хронос»,ознайомлення з авторами публікацій газети «Хронос»,виявлення ролі газети «Хронос» на регіональному та міжнародному рівні, відзначення недоліків газети «Хронос» та перспектив її розвитку.

Курсова робота складається з вступу, основної частини, яка містить два розділи: теоретичний та практичний, висновку та списку використаної літератури. Список використаної літератури налічує 32 назви.

РОЗДІЛ 1 СПЕЦИФІКА ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАНЬ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН.

1.1.Дефініція термінів «національна меншина», «етнічна меншина». Термін "меншина" з´явився в 1947 р., коли Економічна та Соціальна Рада уповноважила Комісію з прав людини ООН розробити рекомендації щодо захисту прав національних меншин. Так, уперше в документах ООН згадуються права етнічних, релігійних та мовних меншин. Визначення ж меншини було розроблене Франческо Капоторті (членом цієї Ради) в 1971 р. і виглядає в перекладі на українську так: "Меншина - порівняно з іншою частиною населення це менша за кількістю, така, що не займає панівного становища, група, члени якої, громадяни цієї держави, володіють з етнічної, релігійної та мовної точок зору характеристиками, які й відрізняються від характеристик іншої частини населення і виявляють нехай не безпосередньо, почуття солідарності з метою збереження своєї культури, традицій, релігії та мови". Таке визначення існує й донині в різних інтерпретаціях. Отже, меншина етнічна - це спільнота людей, яка: 1) існує в поліетнічному суспільстві; 2) якій властиве уявлення про спільне походження (напр., країна первісного проживання), спільні мовно-культурні та національно-психологічні особливості; 3) яка в порівняні з місцевим аборигенним етносом становить меншу кількість. [30]У проекті Декларації Центральноєвропейської ініціативи про захист прав меншин було зроблено спробу юридичного визначення: «Термін 'національна меншина' означає групу, яка має чисельність, меншу ніж решта населення країни, члени якої є громадянами цієї країни, мають етнічні, релігійні або мовні характеристики, відмінні від решти населення і бажають зберегти свою культуру, традиції, релігію або мову». Це визначення дуже схоже на визначення Капоторті, але воно не згадує про здоміноване (дискриміноване) становище меншин. Це визначення стосується тільки національних меншин, і тільки громадян певної країни, а тому може бути інтерпретоване як таке, що не поширюється на інші типи меншин (мовні або релігійні), а також на іммігрантів (негромадян)[31]

Різні підходи сучасних українських дослідників щодо тлумачення терміна «національна меншина» можна об’єднати у дві групи. Перша включає такі визначення, яким притаманна диференціація понять «національна» і «етнічна» меншина. Так, В. Архіпов вважає етнічною меншиною групу з власною мовою, культурою й історією, що усвідомлює себе як група і чиї члени бажають підтримувати її особливості. Національній меншині, на думку дослідника, притаманні риси етнічної меншини в поєднанні з бажанням брати участь у процесі визначення політики.[1,8]

Інший підхід до визначення поняття національні меншини є більш широким. Так, на думку М. Панчука, «…національні меншини – це групи, які відрізняються своєю національною належністю від більшості населення країни»

У словнику-довіднику «Міжнаціональні відносини: терміни та визначення» національними меншинами названі ті групи населення, які складають меншість основної маси населення держави. Вони мають спільну матеріальну та духовну культуру, побут, психічний склад характеру, можуть мати спільну територію, релігію, загальну самосвідомість про уявлення свого національного походження.[1,8]

Закон України «Про національні меншини в Україні» інформує, що до національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою.

Національні меншини, тобто історично усталені спільноти, мають свою власну мову, культуру чи релігію. Дуже часто вони стають меншинами в результаті змін міжнародних кордонів і передачі територій їхнього мешкання від однієї країни до іншої; або ж вони є такими етнічними групами, які з тих чи інших причин не дійшли до створення власної державності і замість того складають частину однієї чи кількох більших країн.[30]

Кандидат політичних наук, Галина Іванівна Луцишин пропонує таке визначення поняття національні меншини. Це групи населення, осілі в даній

державі, які перебувають у кількісній та фактичний меншості щодо титульної нації або становлять менше 50% усього населення, культивують свою національну окремішність, відрізняються від більшості громадян своїм етнічним походженням, мовними, культурними або релігійними ознаками, усвідомлюють свою етнічну окремішність.[29]

Віл Кімлічка дає своє визначення поняттю. Національні меншини – це «групи, які сформували повні функціональні суспільства на своїй історичній батьківщині, перш ніж опинилися інкорпорованими у більшу державу. Їх можна поділити на субдержавні нації та корінні народи. Субдержавні нації – це нації, які на даний момент не мають власної держави, в якій вони б становили більшість, але які чи то мали таку державу в минулому, чи то прагнуть утворити таку державу. Натомість корінні народи – це народи, чиї традиційні території виявилися захоплені поселенцями, а їх самих силою інкорпорували до держав, що ними керують народи, яких вони вважають чужинцями» [32]

1.2.Огляд національних меншин, що проживають на території Приазов'я. Заселення греків.

Етнос — це стійка сукупність людей, яка належить до пев­ного народу, проживає на території чи в складі іншого наро­ду, зберігає свою культуру, побут, мовні та психологічні особ­ливості.

Етнос формується здебільшого на основі єдності території та економічного життя, але в процесі історичного розвитку ба­гато які етноси втрачають спільність території (наприклад, ук­раїнці живуть зараз у багатьох країнах близького й далекого зарубіжжя). Там вони утворюють етнічні групи (національні меншини), що входять до єдиної нації тієї чи іншої країни.[4, 140]

За етнічним складом населення Україна належить до поліетнічних країн.[15, 239]

За даними останнього перепису населення (2001 р.), національні (етнічні) меншини в Україні становили 14 млн. чол., або 27.3 % від усіх

жителів. Тут живуть представники понад 100 націй. Найчисельнішими з них є росіяни, євреї, білоруси, молдавани, болгари, поляки, угорці, румуни, греки, татари, вірмени, цигани та ін.

Конституція України накладає на державу обов’язок підтримки меншинам в їх культурних прагненнях, формуванням у громадян почуття взаєморозуміння, миру, згоди.

Конституція України зобов’язує державу забезпечити захист етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин.[16]

Закон України «Про національні меншини" забезпечує права національних груп країни і свободу діяльності, спрямованої на їх духовний і культурний розвиток.

Донецька область ї однією з багатонаціональних в Україні, що пояснюється цілим рядом факторів історичного, політичного та економічного характеру. Це видно за національним складом населення Донецької області.

(Таблиця 1)

Динаміка найбільш крупних етносів, що проживають у Донбасі(2001)

Населення області

Українці

2744,1

(56,9%)

Росіяни

1844,4 (38,2%)

Греки

77,5

(1,61 %)

Білоруси

44,5 (0,92%)

Татари

19,2

(0,4%)

Вірмени

15,7 (0,33%)

Євреї

8,8

0,18%)

За даними відділу у справах національностей та міграції Донецької облдержадміністрації, на Донеччині зареєстровані і діють 92 національно-культурних формування, що поєднують в своїх рядах греків, євреїв, іспанців,

поляків, німців, вірменів, росіян, татар, представників дагестанських народів

загальною чисельністю понад 70 тис. чоловік.[4, 194-195]

Перші грецькі поселення у Північному Причорномор'ї з'явилися ще у VIII столітті до н. е.. Елліни принесли на праукраїнську землю елементи класичної цивілізації, свою культуру, мову, християнство. У 1778-1780 роках відбулося переселення греків-християн з Криму та заснування ними грецьких поселень у Приазов'ї. Сьогодні в Україні за підсумками перепису 2001 року ідентифікували себе греками 91,5 тис. осіб, з яких 85% проживають у Донецькій області.

У 1779г. за указом Катерини Великої греки переселилися в Приазов'ї і заснували місто Маріуполь, а також близько 20 сіл. Майже третя частина всіх греків (близько десяти тисяч), які залишили свої будинки, загинули, не витримавши випробування долі. Землі, на які вони переселилися, були абсолютно не обжиті.

Але швидкому і успішному розвитку цього регіону сприяли економічні пільги, звільнення від сплати податків в поєднанні з працьовитістю, властивому грецькому етносу.[15, 239]

У мовному відношенні приазовські греки діляться на дві відмінні одна від одної групи: румеї, які спілкуються румейським діалектом грецької мови та уруми, мова яких відноситься до групи тюркських мов. У сучасному Приазов'ї греки-румеї і греки-уруми проживають окремо. Ще в Криму у середовищі греків відбувалися складні етнічні процеси, які призвели до формування двох різних у мовному відношенні субетнічних груп — румеїв та урумів. Румеї розмовляють на діалекті, близькому до новогрецької мови, а уруми — на тюркському діалекті.

Дослідники досі не визначилися повністю із питання походження кожної з цих груп. Так, наприклад, одні дослідники вважають румеїв прямими нащадками давньогрецьких колоністів, які асимілювали місцеві племена скіфів, меотів, таврів. Інші вчені впевнені в тому, що формування румейської групи здійснювалося за рахунок різних хвиль міграції з Малої

Азії і Балкан впродовж 6-17 століть. Походження урумів найчастіше пов'язують з мовною асиміляцією частини грецького населення кримськими татарами, в результаті чого греки перейшли на тюркські діалекти. Незважаючи на мовні відмінності, що збереглися до цих пір обидві групи — румеї та уруми — мають багато спільних рис матеріальної і духовної культури, загальну грецьке самосвідомість і православну віру, що дозволяє їх розглядати як єдиний етнос.[21, 167]

1.3. Історія відродження національної культури та освіти еллінів Приазов'я. Специфіка національних свят та фестивалів.

Сьогодні національно-культурні товариства виступають провідниками відродження і розвитку мов, звичаїв, традицій, культурно-художніх надбань національних меншин.

У середині 1920х показником швидкого розвитку було будівництво церков, шкіл, Педагогічної Академії, а в Маріуполі відкрилося Грецьке Консульство. В цей час було утворено три національних района, 250 сільських національних Рад, виходило 4 газети грецькою мовою, функціонували школи з грецькою мовою навчання, в Маріуполі був Грецький національний театр.[9, 3]

Всі ці досягнення в розвитку були різко припинені при сталінському режимі, але все ж таки, 70% грецького населення зберігали і продовжували говорити на грецьких діалектах, родинних говірці північній Греції з візантійськими коренями. Починаючи з 70х р.р.., А також у часи правління Горбачова, створюються грецькі товариства з метою поширення грецької мови, збереження етнічних традицій, пісень, віршів, національних костюмів греків Приазов'я. [4, 195]

Історичні зміни, реабілітація національних меншин, демократизація, а також можливість спілкування з Грецією призвели до світанку еллінізму, відродженню національної культури. У 1991 році було засновано Маріупольський Гуманітарний Інститут, де почав діяти факультет грецької філології. У співпраці з Федерацією грецьких товариств України,

Генеральним консульством Греції в Маріуполі, за підтримки різних приватних і державних організацій Греції почалося стрімке відродження еллінізму. Міністерство освіти Греції направляє викладачів грецької мови в школи і університети. Місцеві викладачі грецької мови беруть участь в освітніх програмах Грецьких університетів. Видаються книжки про історію греків діаспори, збірники віршів, пісень на грецьких місцевих діалектах.

У Маріуполі за підтримки грецького уряду, спонсорської допомоги приватних осіб, а також греків діаспори США і Європи відкривається сучасний Медичний Грецьку Центр. [7, 34-35]

Культурні потреби представників етнічних меншин задовольняють національні свята та фестивалі, Дні національної незалежності, пам'ятні дати нації, релігійні свята. Традиційним в області став фестиваль греків Приазов'я „Мега юрты“, в якому беруть участь і російські, і грецькі, і українські творчі колективи. [4, 140]

Серед славних імен еллінів України найчастіше називали ім'я доктора політичних наук, Почесного консула Республіки Кіпр в Маріуполі, беззмінного ректора МДГУ Костянтина Балабанова. І це закономірно. Завдяки тісній співпраці гуманітарного університету з Федерацією грецьких товариств, Міністерством освіти і релігії Греції, Міністерством освіти і культури Кіпру, провідними університетами Греції та Кіпру, САЕ Периферії країн колишнього СРСР сьогодні успішно реалізуються положення Конституції України, Європейської Хартії про мови, спрямовані на вільний розвиток і захист мов національних меншин, а також підтримку грецької культури і національних традицій.

У 2009-2010 навчальному році новогрецьку мову планово вивчають 6148 учнів (з них як предмет - 2820 учнів, факультативно - 3328 осіб) в 106 навчальних закладах (у 60 загальноосвітніх школах, трьох спеціалізованих школах з поглибленим вивченням новогрецької мови, в п'яти дошкільних установах, чотирьох ліцеях, 16 недільних школах, 6 гімназіях, в Маріупольському центрі позашкільного виховання. [22]

При національно-культурних об'єднаннях діють декілька десятків колективів художньої самодіяльності. Серед них найбільш відомі: грецькі фольклорні ансамблі „Сартанські самоцвіти“ та „Ілюс“, танцювальний колектив „Танаїр“, хоровий — „Астері“, народний хореографічний ансамбль „Тайфа“, дитячий театр „Анаянісі“.[4, 141]

У 1925 році в Сартані член Центральної комісії національних меншин при Всеукраїнському центральному виконавчому комітеті, керівник грецької секції комісії Сава Ялі підготував «Доповідну записку про положення грецького населення в Маріупольському повіті»

«…Своєї культури (літератури, писемності взагалі), - йшлося у доповідній записці, - маріупольські греки не мають, навчання в школах велося і ведеться на російській мові. Греки звикли дивитися на свою мову як на мову некультурну, а мову російську, оскільки доволилося мати справу з нею в зношеннях з руським, вважається передовим. І грек, який добре знав російську мову, вважається серед греків освітньою людиною». Ось чому в середі тодішньої грецької інтелігенції першочерговим стало вирішення мовної проблеми, створення писемності, розвиток на цій основі національної культури та освіти.[16, 4]

В результаті мовної реформи в 1926 році був прийнятий новий грецький алфавіт. Мовна реформа усі роки була в центрі уваги Ялі. У зв’язку з цим виникає інтерес до публікації Ялі «Против реакционной теории, за язык «димотики» в газеті «Приазовський пролетарій» 25 серпня 1931 року. Ось декілька фрагментів з цієї статті.

«К созданию греческой культуры, нам, мариупольским грекам, приходится идти через восстановление уничтоженной царизмом греческой письменности. Возникает вопрос. На какой язык ориентироваться в этом процессе? В самой Греции до сих пор еще не объединены разбросанные по различным областям страны разнообразные диалекты. Официальным языком признан язык «катаревуса», искусственно созданный, очищенный от народных слов, язык которого никто не понимает и на котором пишут

ученые книги, газеты и законы… Только в художественной литературе Греции полулегально, полуоткрыто нарождается, формируется на базе всех народных диалектов язык «димотика»…У нас этот вопрос правильно решается для греков… Еще в 1926 году у нас среди греков отброшен в сторону никому не нужный язык «катаревуса», с его заржавелой, тысячелетиями не реформированной исторической орфографией. Мы об’явили официальным языком – язык «димотики» с новой фонетической орфографией, выбросив ненужные знаки. [16, 4]

1.4.Причини створення перших періодичних видань національних меншин Приазов’я. На процес етнокультурного відродження греків Приазов'я впливають засоби масової інформації, зокрема періодична преса, а в першу чергу, ті видання, які мають відповідне призначення. У 1990-ті роки продовжувалося видання газети Союзу греків України «Логос». Не вдалося створити міцну фінансову базу для видання, а організоване з цією метою мале підприємство «Логос» із завданням не впоралось. Газета, яка в 1990 р. мала навіть загальносоюзний статус, у 1993 році поширювалася тільки в межах Донецької області. У період 1998-2001 рр. газета призупинила своє існування. Слід зазначити, що видання не було парадним рупором, намагалася підіймати гострі й актуальні проблеми національного руху, надавала місце на своїх сторінках для різних точок зору. [1, 160]

Життя національних груп, діяльність громадських національно-культурних формувань центрів широко висвітлюється в ЗМІ.

Маленький народ, підхоплений вихором оскаженілої історії, в злякано очікуванні своєї долі. Приблизно так охарактеризував свого часу відомий український письменник і публіцист Скуратівський історичну долю приазовських греків, що переселилися сюди з Криму.

Ми – маленький народ, вважає Анатолій Балджи, однак наша культура існує не тільки для насолоди етнографів, наша культура - це не тільки пісні, танці та кухня, вона здатна досягати рівня професійної художньої творчості, А практичні справи його соратників дозволяють вирішувати в ім'я

одноплемінників звід актуальних завдань. І в цьому цінність книги ветерана маріупольської журналістики, який в 1990 року сміливо освіжив маріупольське медіа-простір випуском першої в регіоні розважальної газети для сімейного читання. "Маріупольська тиждень" до цих пір є улюбленою газетою багатьох городян. Газетою для дозвілля, в той же час не опускається до рівня бульварщини. З 1996 р. він випускає газету "Елліни України", яка не просто є офіційним рупором Федерації грецьких товариств України, а й популяризатором історичного, духовної спадщини, сучасного культурного творчості греків, сполучною ланкою між еллінами різних куточків нашої країни - від Львова до Луганська.

Наше місто, що має неофіційний статус столиці грецької діаспори України п'ятого, звітно-виборного з'їзду Федерації грецьких товариств України, який відбувся в минулу суботу. У переповненому актовому залі Маріупольського державного гуманітарного університету, який визнаний провідним центром еллінізму як на європейському, так і на пострадянському просторі, зібралися депутати, що представляють 102 грецьких суспільства в 19 областях України та АР Крим, народні депутати України, Відомі вчені та бізнесмени, іноземні дипломати, представники міських і обласних властей, а також закордонні гості з Російської Федерації, землі Древньої Еллади.

Грецька національність зробила великий крок вперед в справі колективізації, в справі національного культурного будівництва. Вперше за

150 років з дня переселення греків з Криму, греки мають свою газету і

журнал (піонерський), утворена база для випуску своєї нацлітератури.

З випуском грецької газети утворився загін сількорів, звідки висувалися, вирощувалися нові пролетарські кадри грецьких письменників. З'явилось тяжіння до утворення свого художнього слова. З кожним днем зростали і міцніли лави пролетарських письменників національних меншостей. У своїх творах вони відбивали нове грецьке колгоспне село, класову боротьбу, нових людей, героїку громадянської війни.[16, 4]

В ефірі обласного радіо виходить передача „Слово за слово“, яка знайомить радіослухачів з життєдіяльністю етнічних національно-культурних товариств регіону; щомісячно українською і польською мовами виходить радіопрограма „Польська хвиля Донбасу“. Періодично в містах і районах області, в яких компактно мешкають представники національних меншин, виходять теле- і радіопередачі, присвячені їх діяльності.[1, 162]

Маріупольське товариство греків – це єдине національне об’єднання нашого міста, яке має свій друкований орган ,що регулярно (з невеликим перервами) видається протягом такого вже достатньо великого періоду часу. В цьому – свідоцтво високого інтелектуального та організаційного рівня грецького товариства, розуміння його керівництвом пріоритетності інформаційного напрямку роботи[8 ,3]

28 серпня 1830 року Маріупольська окружна газета «Наша правда» вперше випустила додаток під назвою «Грецька сторінка». Цих додатків грецькою мовою вийшло всього чотири, тому що незабаром, у зв'язку з ліквідацією округів і організацій районів та областей, «Наша правда» припинила своє існування.

В Приазов'ї видавалися пересувна газета «Махітикос колхознікос», багатотиражка «Махітис», піонерський журнал «Неос махітис», який пізніше був перейменований у «Піонерос». Велику роль грали літературно-художні альманахи, в яких друкувалися твори Г. Костоправа, А. Димитріу, В. Галли, К. Пастура, Л. Кір'якова, і др. Так, у січні вийшов альманах маріупольської грецької літературної групи «Флагомінітрес спітес»(«Іскри, що передбачують

полум’я») та в липні 1934 року – альманах «Неотина»(«Молодість»). [24, 2]

Слід зазначити, що грецькі періодичні видання протягом усього періоду свого існування виходять виключно за рахунок спонсорів та фінансової допомоги грецької сторони. На сторінках грецьких газет висвітлювалися культурі здобутки різних етносів України – насамперед українського і російського, зосереджувалася увага на взаємозв’язках етнокультур, на творчих контактах між митцями, на перекладацькій діяльності грецьких

літераторів, які перекладали кращі зразки української та російської словесності. Водночас всі грецькі видання друкувалися не мовою національної спільноти, для задоволення духовних потреб якої воні створені, і не державною мовою, а російською. Тільки окремі матеріали грецьких газет публікувалися новогрецькою чи українською. Це обумовлено тим, що більшість українських греків (88,5%) є російськомовними. [1, 161]

Засоби масової інформації, зокрема періодична преса, впливали і впливають на процес етнокультурного відродження греків Приазов'я.

Національна Рада України з питань телебачення та радіомовлення надала телерадіоорганізаціям Донеччини (ТРК «Україна», маріупольські ТРК «Сигма», «Новый Донбасс», ТВ-7), ліцензії на здійснення мовлення мовами національних меншин. Однак, трансляція телепередач етнічними мовами, зокрема грецькою, практично не здійснюється.

Отже, єдиним постійним засобом задоволення інформаційних потреб є грецька, переважно російськомовна, преса, а грецьке слово поки що фрагментарно присутнє в національних ЗМІ.[1, 162]

1.5.Аналіз газет «Колективістис» та «Елліни України», як попередників газети «Хронос».

Після припинення існування газети «Наша правда», одразу почала виходити грецька газета «Коллективістис». Перший номер нової газети прийшов до читача 27 листопада 1930 року. Спочатку газета виходила щотижнево, а потім перейшла на п'ятиднівку. До кінця 1931 року вийшло 78 номерів, а 21 квітня 1932 року газета відсвяткувала свій перший ювілей, видав сотий

номер. Редагував газету Федір Ялі . В перших числах січня 1932 року нароботу в редакцію нової газети перейшов Георгій Костоправ. У починаючих журналістів накопичувався досвід, навколо газети виник творчий колектив штатних та позаштатних працівників.[17,3]

З січня 1932 по лютий 1934 року міська газета виходила українською мовою, і тепер вона називалася «Приазовський пролетар». 15 квітня 1932 року газета розмістила публікацію Ф. Ялі «Наші найближчі завдання» про

групу грецьких письменників Приазов'я , яка входила до складу ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників) – «Забой». Організатором та керівником цієї спілки був поет та журналіст Георгій Костоправ. Грецька газета «Коллективістис» випустила за короткий час сім літературних сторінок грецької групи ВУСПП – «Забой» Але «ми ще не зуміли мобілізувати увагу громадськості й широких трудящих мас навколо утворення грецької пролетарської літератури, не провели призиву ударників до літератури, не організували літературних гуртків по селах, колгоспах, підприємствах» - пише редактор газети «Коллективістис» у своїй статті «Наші найближчі завдання»[16, 4].

Великі труднощі виникли перед новою газетою у зв’язку з невистачанням кадрів газетних працівників і , найголовніше, вважаючи незнання населенням літературної грецької мови. По відношенню до мови, газеті потрібно було взяти такий курс, щоб її наблизити до існуючих діалектів живої мови так, щоб газету могла розуміти колгоспна бідняко-середняцька маса.

А звідси вже робити подальші кроки з розвитку культурної мови газети

Правильність курсу, який обради редактори газети , помітна з росту її тиражу.

Якщо в травні тираж газети доходив ледве до 1000 екземплярів, то в червні та серпні тираж виріс до 3600 екземплярів. Це говорить про підвищення інтересу мас до грецької національної печаті. [17,3] Видавництво «Коллективістис» знаходилося в Маріуполі на вул. Італьянській,50/52, де у 1935-1936 роках розміщувалося Донецьке обласне грецьке видавництво. Воно грало велику роль в культурному відродженні грецького населення Приазов'я: раніше грецькі культурні просвітницькі установи в Україні користувалися навчальною літературою, виданою в Росії, в яких не було

місцевого краєзнавчого матеріалу, не враховувалися особливості діалектів грецької мови, які формувалися на території України. В Маріуполі видавалися шкільні підручники для 1-7-х класів українських греко-елінських

шкіл, навчально-методична література різних напрямів, художня література.[24, 2] Однією з відомих періодичних видань нашого краю є газета «Елліни України», яка видається у Маріуполі з 1995 року. У перші роки свого існування газета переживала значні матеріальні труднощі, виходячи раз на 2 місяці за умов майже повної відсутності реклами і штату журналістів. Наприкінці 1990-х років ситуація в газеті стабілізувалася. З'явився постійний штат працівників – діячі культури, науки, учасники національно-культурного руху. З початку 200-х років працівниками газети була здійснена робота з висвітлення діяльності регіональних національних товариств, підготовки інформаційно-аналітичних матеріалів про діяльність грецької діаспори України та її організацій у Всесвітній Раді греків зарубіжжя, що значно збагатило загальну інформаційну картину розвитку грецького руху в Україні. У 2001 році газета отримала підписний індекс і увійшла до всеукраїнського каталогу.[1,160] Високе призначення газети разом з великим професіоналізмом, творчим даруванням та енергією її редактора Анатолієм Балджи, участю в газеті великої кількості талановитих активістів здобули газеті визнання та авторитет. [29,6]

Єдине в Україні національне видання з тиражем 1500 екземплярів за 10 років проробило величезну роботу з організації національних суспільств в

містах та селах України, відродженню побутових традицій та мови греків Приазов'я, вихідців з Криму. Тематика газети присвячена аналізу діяльності нижчих національних суспільств у Федерації загалом.[13, 382-385]

РОЗДІЛ 2 ГАЗЕТА «ХРОНОС» ЯК ПЕРІОДИЧНЕ ВИДАННЯ МАРІУПОЛЬСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ МЕНШИНИ.

2.1.Історія виникнення газети «Хронос»

Перший номер газети Маріупольського товариства греків вийшов у грудні 1994 року та був присвячений приїзду в Маріуполь першої партійно-державної делегації Греції на чолі із заступником міністра закордонних справ Григорісом Ніотісом. Анатолій Балджи запропонував назву газети - «Елліни Приазов'я». Не випадково, що саме Анатолію Яковичу було доручено створення газети Маріупольського товариства греків, адже серед активістів товариства він був не просто журналістом, але і людиною авторитетною в своїй справі, який здобув відомість в Маріуполі багаторічною працею в інформаційній сфері. Спонсором першого номеру газети була Віра Миколаївна Черемних, номер був повністю підготовлен у «Приазовському робочому». [8, 3] Після перших випусків номерів видання «Еллінів Приазов'я» було призупинене через відсутність коштів. В 1995 році, коли з ініціативи Маріупольського і Донецького товариств греків була створена Федерація грецьких товариств України, постало питання про її друкований орган. Анатолія Балджи призначили головним редактором газети ФГТУ, яку за його пропозицією назвали «Елліни України». В тому 1995 році, її поява фактично значило, що Маріупольське товариство втратила свій друкований орган, оскільки знайти в Маріуполі гроші на видання двох газет – федеративної і міської – уявлялося нереальним. Іншої думки була Валентина Коноп-Ляшко, яка стала в тому ж році головою Маріупольського товариства греків. Вона доводила, що товариству необхідно мати свою газету та шукала шляхи для її реанімації. В наслідок цих зусиль в жовтні 1996 року «Елліни Приазов'я» поновили свій вихід у світ. З метою мінімізації витрат газета видавалася форматом звичайного листа і невеликим тиражем. Оскільки Валентина Іллівна керувала роботою над газетою, вона фактично стала і її головним редактором. В 1996-1997 роках в редакцію також входили Олена Коноп та Василь Єфременко, пізніше до них приєдналася Вікторія Іващенко.

Щоб усунути плутанину з назвами газет «Елліни Приазов’я» - «Елліни України», в 1998 році було вирішено перейменувати газету в «Хронос». До того часу вона вже знайшла свого читача, в ній сформувався творчий колектив постійних авторів. Кількість смуг збільшилось до шістнадцяти. У 1999 році газета перейшла на випуск у збільшеному форматі (А3), чим і зрівнялася з «Еллінами України» С 2000 року була заключена угода з «Укрпоштой» на адресну доставку газети, і «Хронос» став приходити до читачів додому. [8, 3]

«Видання газети є дорогим задоволенням, і робота над нею завжди передбачала пошук коштів на випуск чергового номеру. Спонсорами в різні роки виступали Держкомітет України, Генеральний Секретаріат по справам греків закордоння, українські підприємці, громадяни Греції.» На початку 2002 року фінансова проблема стала тяжко вирішальною, і в квітні та в травні «Хронос» не видавався. Виникли зміни в складі редакції – з нею пішли В. Коноп-Ляшко та Е. Коноп. З 2002 року творчий колектив «Хроноса» очолив Василь Єфременко. «Окрім редагування «Хроносу», він між виготовленням номерів очолює кафедру ПДТУ та захищає докторську дисертацію. На щастя «чорна» полоса, хай і не надовго, але залишилася позаду. Саме «Хронос» відкликнувся на створення в Маріуполі на початку 2003 року товариства краєзнавців та надає свої сторінки для краєзнавчих нарисів» [7, 17]

2.2.Аналіз тематики публікацій газети «Хронос» та її основних рубрик.

З часу заснування газета витримувала свою тематичну спрямованість у таких напрямах: актуальні проблеми національного руху, його організаційні питання; література і мистецтво греків Приазов’я; проблеми науково-краєзнавчого характеру.[1,161] «Взагалі тематика статей газети «Хронос» різна, головне, щоб стаття якимось чином стосувалася греків», - каже головний редактор «Хроноса» Василь Єфременко.

Це і історичні матеріали з Древньої Греції, це статті про боротьбу Греції за незалежність, сучасне життя Греції, і, звичайно, греки України,

Маріуполя - поточні події в Маріупольському суспільстві греків, персоналії членів суспільства, культура і традиції греків Приазов'я і т.д.

На сторінках газети публікуються статті з історії, культурі, філософії, філології, літератури, педагогіки як самої Греції, так і Приазов’я, яке з легкої руки журналістів та культурологів називають «Маріупольською Грецією»[10,1]

Активно розвивається в газеті тема грецьких літераторів Приазов’я минулого і теперішнього, тема ветеранів нашого товариства та їх бойові та трудові досягнення, багато статей присвячено музиці, історії, видатним грекам, походженню прізвищ приазовських греків, мові і культурі еллінів Приазов’я, а також тривозі за їх долю.

За останні роки в «Хроносі» публікуються дуже цікаві статті на тему культури їжі, одягу, зачіски епохи античності, напої Стародавньої і сучасної Греції. Наприклад, у статті «Из повседневной жизни древних греков» Тетяна Бурлаченко розповідає про одяг і моду Стародавньої Греції, про те як жінки виробляли одяг, з чого він складався, який він був у чоловіків, а який у жінок. Також в статті йдеться про їжу та її виготовлення: яке м'ясо використовували для виготовлення їжі, скільки їли хліба, що випивали, яким був десерт.

Багато статей «Хроноса» присвячено мовній тематиці. У своїй статті «И снова о языке. Непраздничные заметки» Вадим Джувага наголошує на проблемі вивчення новогрецької мови в Приазов’ї, а Павло Мазур у статті «Листая старые газеты» розповідає про реформу грецької мови.

Н. Терентьєва, яка є постійним автором газети «Хронос», публікує історичні нариси з торгівельної, благодійної діяльності грецьких купців України, заснування грецьких храмів тощо.[1,165]

Газета «Хронос» виходить для досить вузького кола читачів, які проживають, головним чином, в Маріуполі, хоча її читають і в інших містах України, і в Греції.

Постійних рубрик в газеті майже немає. Декілька років в «Хроносі» існувала рубрика «Література і мистецтво греків Приазов’я», яку вів Лель

Кузьменков. В останні роки досить часто працює рубрика "Новини з Росії від Нікоса Сідіропулоса"

Газета займається культурно-просвітницькою діяльністю, відображає діяльність Маріупольського товариства греків, розповідає про легендарні особистості епохи еллінізму, про яскраві моменти історії грецького народу та її вплив на сучасне життя греків, які живуть в Україні і за кордоном. Газета виходить з 1994 року, а її тираж – 500 екземплярів.

2.3. Категорія авторства в газеті «Хронос».

В числі «патріархів» «Хроноса» першим треба назвати видатного маріупольського художника , краєзнавця Леля Кузьмінкова. Всі роки існування газети він був разом з нею. Публікації Леля Миколайовича різнопланові – це і репортажі з художніх виставок, і історичні замальовки, і статті про творчість грецьких літераторів Приазов'я минулого і майбутнього, та багато іншого. Треба відзначити, що Лель Миколайович протягом багатьох років вів у «Хроносі» рубрику «Література та мистецтво греків Приазов'я».

Таку ж творчу активність виявляє і Павло Мазур – краєзнавець, який довгий час з захопленням досліджував культуру греків Маріуполя. Протягом майже десяти років публікував не один цикл статей, в тому числі цикли «За что, Господи?»(про трагічні події репресій 1937-1938 років), «Етюди народной пелагогики», «Листая старые газеты...», ряд матеріалів про Георгія Костоправа.

Невичерпана творча енергія відрізняє ще одного «патріарха» - члена організації греків-ветеранів Івана Чапні. У своїх публікаціях він регулярно знайомить своїх читачів «Хроноса» з долями ветеранів нашого товариства, з його бойовими та трудовими досягненнями. В статтях Івана Георгійовича виявлен той внесок, який греки Приазов'я вклали в перемогу над ворогом в роки Великої Відчизняної війни.

Олімпіада Хаджинова активно «розробляє» тему грецьких літераторів - вроженців наших міст. Її публікації зайняли достойне місце серед тих

матеріалів, якими «Хронос» відсвяткував 100-річчя з дня народження основоположника літератури приазовських греків Георгія Костоправа. Завдяки Олімпіаді Кузьмінічній газета знайомить читачів з матеріалами з архіва етнографа і фольклориста Едуарда Хаджинова.

Завжди цікаві, завжди мають щось особливе публікаціїпочесного громадянина Маріуполя, видатного дослідника-краєзнавця Аркадія Проценко. З його допомогою читач дізнається багато цікавого про Маріуполь, про його старі вулиці, про знаменитих греків, які залишили помітний внесок в історії міста.

Недивлячись на захоплення Миколи Токія етімологіїю, ого статті привячені і музиці, і історії, і видатним грекам, і іншій тематиці. Ну, і авжеж, коник Миколи Миколайовича – багаторічні дослідження про походження прізвищ приазовських греків, результати яких друкувалися в «Хроносі» протягом декількох років.

В останні роки достатньо часто публікуються матеріали Генадія Аніміца. В статтях він намагався пердти свою любов до мови та культури греків Приазов'я, а також хвилювання за їх долю, скликаючи ближче познайомитись з культурною спадщиною цього народу.

Свої розгорнуті статті, як регулярно з'являються на сторінках «Хроноса», кандидат педагогічних наук Віктор Харабет присвячує проблемам збереження етнічної самобутності малих народів в умовах культурної асиміляції, що особливо актуально для греків України. Раніше ця тематика в додатку до проблем глобалізації достатньо часто висвітлювалася в аналітичних статтях кандидата технічних наук Олега Ляшко.

Дуже цікавими були і статті, написані спеціально для «Хроноса» Миколою Аджавенко і научними робітниками, кандидатами історичних наук Наталею Терентьевою, Степаном Янковським, Александром Сивером. Але співтовариство з цими авторами останніми рокмаи призупинилось. Газета

плідно співпрацює з Тетяною Богадицей, Галиною Косяковою, Георгієм Бадасеном, які неодноразово готували для «Хроноса» матеріали на

етнографічну тематику.

З новинами Греції та своїми коментарями до них протягом років знайомив читачів Федорос Халмукіс, викладач з Греції, який працював в МДГУ. Зараз «грецьким» авторам є Хайдо Христу, яка замінила Федороса в гуманітарному університеті.

Соціальна та виховна робота , що проводилася в рамках Асоціації жінок-гречанок, літній відпочинок дітей та пенсіонерів висвітлюються в матеріалах Людмили Любанської та Любові Лобас. Кореспондентський зв'язок з грецько воскресною школою Маріуполя забезпечує Ганна Кропивянська.

Останніми роками інтересними статтями заявила про себе член ради МТГ Ольга Партакела. Культура їжі, одяг, заческа епохи античності, напої Стародавньої та сучасної Греції – це далеко не все, з чим читач знайомився у статтях Ольги Андріївни.

Великий вклад в газету вносять молоді автори. Значущі події та яскраві постаті в історії греції та греків України, історіографя маріуполя – в центрі уваги статей Вадима Джуваги та Сергія Кутнякова. Духовна сфера, історія православної релігії, православні корені кримських та приазовських греків широко висвітлюються в публікаціях Андрія Беша. Про активне життя грецької молоді, громадських форумах та фестивалях, літніх програмах гостинності та про багато іншого читачі дізнаються з живих репортажів та інтерв'ю Вікторії Помазан. Статті Констянтина Хаджинова відрізняються не тільки вибором цікавої теми, але і її глибинною переробкою; разом з тим читачі здійснювали паломництво на Афон, шукали рідний острів митрополіта Ігнатія, розмовляли з сучасником Костоправом. В матеріалах Олени Узбек відтворюються духовний та культурний зв'язок приазовських греків з греками в північних областях України.[12, 1]

2.4. Роль газети «Хронос» на регіональному і міжнародному рівні у культурному аспекті.

Навесні 2003 року в Донецьку проходив регіональний фестиваль преси та книги, присвячений 60-річчу визволення Донецької області від німецько-фашистських завойовників. Він був організований Донецько обласною адміністрацією, управлінням по справам преси та інформації, управліням культури.

Редакція газет «Хронос» направила на конкурс «Пресса Донбасу - 2003», який проводився в рамках цього фестивалю, відбірку опублікованих матеріалів про життя та творчість Георгія Костоправа. Рішенням жюрі «Хронос» був названий в числі лауреатів конкурсу. 5 червня в Донецьку зійснювалося вручення нагород. Голова жюрі В. П. Безродний вручив газеті (в обличчі одного з членів редакції «Хроноса» Л. М. Кузьминкова) диплом лауреата в номінації «За кращу публікацію з питань розвитку національних меншин».[9, 3]

В цьому ж 2003 році «Хронос» отримав і міжнародне визнання – газета стала переможцем конкурсу ЗМІ грецької діаспори, який був організован міністерством засобів масової інформації Греції, в номінації «Краще періодичне видання». Для отримання відповідного диплому і премії (яка суттєво доповнила небагатий бюджет газети) Василь Єфременко виїжджав в Афіни. В рамках нагородження він був прийнятий президентом Греції Констянтиносом Стефанопулосом.[9, 3]

Конкурс, оголошений Міністерством друку Греції для журналістів та засобів масової інформації грецької світової діаспори проводився в 2003 році 5 раз. На ньому були заявлені наступні номінації: «Краще ЗМІ 2002 року грецької діаспори»; «Краще радіо- (теле-) репортаж 2002 року»; «Кращій репортаж в друкованому виданні 2002 року»; «Краща сторінка в ЗМІ 2002 року».

Газета «Хронос» подала заявки в номінацію «Кращій друкований

репортаж-2002» - із статтею В. Єфременко «Далёкие и близкие Кикладские

острова»(одна з небагатьох, ця стаття була надрукована в газеті і російською,і в перекладі Р. Ляшко на новогрецьку мову). [16]

В конкурсі приймали участь 75 грецьких засобів масової інформації з 19 країн. В номінації «Краще ЗМІ 2002 року» поряд з іншими тридцятьма п'яти учасниками з 14 країн брала участь і газета Маріупольського товариства греків «Хронос». Газета увійшла до трійці призерів номінації за «серйозне освітлення питань життя греків та їх внесок в збереження зв’язків з історичною батьківщиною».[9, 3]

Підведення підсумків конкурсу і церемонія нагородження відбулася в Афінах, куди були запрошені представники всіх ЗМІ-лауреатів, в тому числі – і головний редактор «Хроноса» В. Єфременко.

Слід сказати, що з кожним роком в Греції стає все менш людей, які, почувши про Маріуполь, питають: «А де це?» И маріупольські греки вносять вагомий внесок в популяризацію міста за кордоном, можливо, не менший, ніж промислові гіганти Маріуполя (до речі, в нещодавно виданій Міністерством друку та ЗМІ Греції інформаційній збірці «Коротко о Греции», в розділі «Греки зарубежья» серед декількох перерахованих міст світу значиться і Маріуполь – у зв’язку з використанням імені Ректора МДГУ Констянтина Балабанова).[16, 3]

2. 5. Недоліки газети «Хронос» і перспективи її розвитку.

За винятком перших двох номерів газета робилася і робиться людьми, які не є професіоналами у журналістиці. Недолік професіоналізму невелика редакція «Хроноса» завжди намагалась компенсувати щирістю, творчим відношенням до діла. Але найголовніше – була зроблена ставка на позаштатних кореспондентів – людей неординарних, якими багата діаспора маріупольських греків. Відсутність професіоналізму суттєво впливає на якість газети. Матеріали в «Хроносі» практично не редагуються і подаються у тому вигляді, в якому отримані. Недоліком газети є також відсутність оперативних матеріалів. Зараз, в епоху Інтернету, практично всі «черпають»

готові матеріали для своїх публікацій з світового інформаційного павутиння

Цим грішить і «Хронос». Але, тем не менше, редакція намагається робити і свої ексклюзивні матеріали, залучаючи до їх написання вчених, краєзнавців, творчих особистостей-ентузіастів в тій чи іншій сфері культури. [12,1]

Кожне видання «Хроноса» вимагає численних фінансовів, які Маріупольське товариство греків регулярно відриває від інших, не менш важливих справ. Газета «Хронос» є для багатьох єдиною зв’язкою з товариством. [12, 1]

Проблеми з версткою теж наявні в газеті. Тут розміщуються великі статті на цілу сторінку, що не є практичним для використання і це тягне за собою наступний недолік газети: «Хронос» не є читабельною газетою. Такі статті «на сторінку» тяжкі для сприйняття звичайного читача і зазвичай вони не дочитуються до кінця.

Ще одним недоліком для газети, я вважаю, є практично одностороння тематична спрямованість. Майже половина статей «Хроноса» присвячена темі політичного становища сучасної Греції, багато праць в газеті присвячені мові, при цьому в одному номері газети, може бути декілька статей, присвячених мовній тематиці.

Відсутність професіоналізму позначається і на тому, що при написанні матеріалів зовсім не розмежуються жанри. І тому немає в газеті жанрового розмаїття, завдяки якому читати газету було б цікавіше. Необхідна наявність постійного моніторингу як культурних, так і політичних подій; не випадкових, час від часу, не позв’язаних із будь-якими подіями та ювілеями. Необхідна постійно діюча сторінка професійної критики. Думка про газету формується, якщо читач бачить, що є якесь «критичне око», дієвість та ефективність газети підвищується. Це просто обов’язок журналіста (не роздача компліментів або зведення рахунків) — створити, нарешті, практику критичної оцінки. «Хронос» не продається на прилавках, його можна придбати лише за підпискою. Перспективи розвитку газети поки що туманні,

тому що видання газети - річ дорога, і немає впевненості, що в найближчому

майбутньому редакція зможе знаходити гроші. Такий прогноз дає майбутньому газети Василь Єфременко. Але, проаналізувавши газету, я дійшла висновку, що роботи над нею ще дуже багато: можна змінити концепцію газети, залучати до її випуску професіональних журналістів, замислитися над зміною чи чергуванням деяких тематик «Хроноса», зробити газету більш доступною та цікавою до читача, та ін. Можна давати більше цікавої інформації щодо національних свят, традицій, а меншу частину приділяти політиці, щоб люди, читаючи газету, могли відпочивати.

Розвиватися «Хроносу», безперечно, треба. Тому що ця газета висвітлює життя своєї громади та відтворює рівень існуючого життя.

ВИСНОВКИ

Етнічна історія греків України неодноразово привертала увагу дослідників і тепер має чисельну репрезентативність в історіографії. Необхідність усебічного системного погляду на комплекс проблем, пов’язаних із збереженням і розвитком періодичних видань, культурної самобутності греків Приазов’я у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. стала мотиваційним чинником здійсненого дослідження.

Зростання уваги до національних потреб етнічних меншин у роки перебудови супроводжувалося формуванням політико-правових основ їх суспільного буття і спричинило розширення офіційних меж функціонування культури греків Приазов’я та спектру засобів збереження народних традицій.

Підвищення загального інтересу до національної проблематики, а також фінансування і видання робіт грецькими товариствами обумовило значну орієнтацію місцевих краєзнавців, не лише греків за походженням, на грецьку тематику. Співдружність ФГТУ, Маріупольського товариства греків з маріупольськими краєзнавцями позначилася виданням низки книг та статей, що висвітлювали окремі аспекти грецької історії на Маріупольщині. За своєю тематикою вони вписувались в три основних сюжети: висвітлення історії окремих сіл та селищ, біографії видатних представників грецького етносу, дослідження історії грецьких культурних закладів. [1, 214]

Проаналізувавши періодичне видання національної меншини Маріуполя, я дійшла висновку, що грецька меншина намагається відроджувати і зберігати свою культуру, традиції, звичаї, намагається бути обізнаною про суспільне життя свого народу і робить вона за допомогою створення товариств і періодичних видань.

Газета займається культурно-просвітницькою діяльністю, відображає діяльність Маріупольського товариства греків, розповідає про легендарні особистості епохи еллінізму, про яскраві моменти історії грецького народу та її вплив на сучасне життя греків, які живуть в Україні і за кордоном.

Але сьогодні ще є багато проблем, пов’язаних з недостатнім фінансуванням друкованого періодичного видання, з нестачею професіоналів для того, щоб робити газету більш читабельною і думати про подальші перспективи розвитку.

Основним змістом етнокультурного відродження грецької спільноти є багатоаспектність національно-культурної самореалізації її представників, а саме: освіта, культурно-просвітня робота, інформаційно-видавнича діяльність, фольклорне мистецтво, а також створення і функціонування культурно-освітньої інфраструктури для задоволення потреб етнічного розвитку. Найрозвиненішою ця інфраструктура є на Донеччині (особливо, у Приазов'ї із її центром у Маріуполі), де сконцентровано значну кількість її елементів (Маріупольський державний гуманітарний університет, національно-культурні товариства, самодіяльні художні колективи), діє найвпливовіше громадське об’єднання грецької меншини – Федерація грецьких товариств України і відбуваються активні культурно-освітні зв’язки з Грецькою Республікою та Республікою Кіпр.[1, 216]

Слід зазначити, що грецькі періодичні видання протягом усього періоду свого існування виходять виключно за рахунок спонсорів та фінансової допомоги грецької сторони. На сторінках грецьких газет висвітлювалися культурі здобутки різних етносів України – насамперед українського і російського, зосереджувалася увага на взаємозв’язках етнокультур, на творчих контактах між митцями, на перекладацькій діяльності грецьких літераторів, які перекладали кращі зразки української та російської словесності. Водночас всі грецькі видання друкувалися не мовою національної спільноти, для задоволення духовних потреб якої воні створені, і не державною мовою, а російською. Тільки окремі матеріали грецьких газет публікувалися новогрецькою чи українською. Це обумовлено тим, що більшість українських греків (88,5%) є російськомовними. [1, 161]

Професійні досягнення греків регіону в різних царинах життя є невід’ємною частиною сучасного наукового, політичного, економічного, освітнього потенціалу та культурного розмаїття Маріуполя.[7, 35]

Підвищення результативності національно-культурного розвитку залежить від вирішення наступних актуальних завдань:

- вдосконалення правової бази щодо національних меншин;

- віднаходження нових і підтримка вже існуючих джерел матеріально-фінансового забезпечення повноцінного функціонування національної культури;

- вироблення і послідовна реалізація культурними силами грецької спільноти Приазов'я програми щодо збереження румейської та урумської мов, обрання такоо шляху діяльності в цьому напрямку (дослідження мов, використання їх у інформаційній діяльності тощо), який би запобіг втраті цих етнокультурних особливостей, а з іншого боку – не сприяв би культурно-мовній ізоляції приазовських греків від історичної батьківщини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Балабанов К. , Пахоменко С. Національно-культурне та громадське життя греків України у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. /К. В. Балабанов, С. П. Пахоменко.– Маріуполь, 2006. – 260 с.

2. Балджи А. Музей Сартани – про грекыв Приазов'я //Приазовский рабочий. – 1998. - №53. – С. 4

3. Бондаренко А. В гостях у Леля Кузьменкова // Приазовский рабочий. – 2005. - №148. – С. 16

4. Бородинов В. Политология / Бородинов В. Д. // Учебное пособие. – Донецк: КИТИС, 2000. – 392 с.

5. Вареник Н. Наша сестра – Греція // Освіта. – 2003. - № 12. – С. 4

6. Говорунов Л. Нова книга про греків Приазов'я / Л. Говорунов// Азовский машиностроитель. – 2005. - № 99. - С. 4

7. Дегтеренко А. Етнічна індивідуальність у відсотках / А. Дегтеренко // Зовнішні справи. – 2008. - № 11. – С. 34-35

8. Джувага В. «Хронос» маріупольських греків // Ильичевец. – 2007. - № 47. – С. 17

9. Єфременко В. Из Афин – с призом // Хронос. – 2003. - № 7. – С. 3

10. Єфременко В. Газета «Хронос» - лауреат регіонального фестивалю ЗМІ // Хронос. – 2003. - № 3. – С. 1

11.Єфременко В. Газеті Маріупольськог товариства греків – 10 років // Хронос. – 2004. - № 10. – С. 3

12. Єфременко В. Є 100-й номер // Хронос. – 2007. - № 4. - Т.3. – С. 1

13. Кондрашова В. Греки в Приазов’ї: декотрі аспекти і проблеми. – Т.1, 4, 2. – С. 382 - 385

14. Кириченко Л. Газета «Эллины Украины», издающаяся в Мариуполе, - во всеукраинском «Созвездии дружбы» // Приазовский рабочий. - 2006. - № 14. - С. 4

15. Лукашевич М., Туленков М. Соціологія. Загальний курс: Підручник. – К.: Каравела, 2004. – 456 с.

16. Мазур П. Листая старые газеты // Хронос. - 2005. - № 10. - С. 4

17. Мазур П. Листая старые газеты // Хронос. - 2005. - № 8. - С. 3

18. Мазур П. Грецька гілка маріупольського краєзнавства/П. Мазур // Хронос. – 2005. - № 4. – С. 6

19. Папуш І. Творча діяльність греків Приазов'я. – Маріуполь, 2000. – 112 с.

20. Папуш І. Історія и творчість греків Приазов’я.— Мариуполь, 2005. — 338с.

21. Пилипенко Т., Осадленко А. Національні меншини України. Інформаційний довідник / Упоряд.: Пилипенко Т. І., Осадленко А. І. – К. – 135 с.

22. Пономарьова І. Етнічна історія Греків Приазов'я. – К., 2006. – 300 с.

23. Пономарьова І. Хто ми, звідки ми: До витоків етнічної історії урюмов та румеїв // Эллины Украины. – 2004. - № 4. – С. 5

24. Смирнова Е. Издательство «Колективистис» было в этом доме // Мариупольское время. – 2008. - №33. – С. 2, 3

25 Сорока Т., Пономарьова І. До проблеми етнічної історії маріупольських греків. – Маріуполь, 1993. – С. 121-124

26 Табачник Д. Українці зарубіжжя та Україна. – К.: Знання, 2007. – 399 с.

27. Темір С. К., Греки Приазов’я: нариси з історії та культури. – Маріуполь. – 2001. – 112 с.

28. . Терентьєва Н., Балабанов К. Греки в Україні: історія та сучасність. – К., 2007.- Т.1. – 354 с.

29. Темир С. Юбилей газеты // Елліни України. – 2001. - № 4. - С.1, 6.

Інтернет-джерела:

30. Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект: [Електронний ресурс] / Г. С. Лозко // Навчальний посібник - 2001.- С. 304 Режим доступу до книги:

http://www.info-library.com.ua/books-text-2461.html

31. Права меншин:Декларація ліберально-демократичних принципів стосовно етнокультурних, національних меншин

та корінних народів [Електронний ресурс] / У. Кімлічка, Х. Лекс, Е. Мендес, Г. Райхле, Б. Родд, Р. Джонстон, Е. Шандор, Д. Спіннер, А. Вілджоен // Декларація – 2000. – Режим доступу до декларації: http://www.cidct.org.ua/uk/studii/7/14.html

32. http://uk.wikipedia.org/wiki/

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий