регистрация / вход

Виготовлення скатертини

Изготовление скатертей.

Виготовлення скатертини

Дипломна (кваліфікаційна) робота з декоративно-прикладного мистецтва студентки 4- курсу Триноги Валентини Керівник:

Міністерство освіти і науки України

Коломийський педагогічний коледж Прикарпатського університету імені Василя Стефаника

Відділ образотворчого мистецтва

Коломия 2001

Вступ

Народне декоративно-прикладне мистецтво розвивається в наш час у вигляді домашнього ремесла та художніх промислів. Як результат творчої діяльності народних мас, воно тісно пов’язане з побутом, тому й має головним чином прикладний характер.

Для народного декоративно-прикладного мистецтва характерний постійний зв’язок з традиціями минулого, в ньому знаходять відображення ті соціально-економічні та культурні зміни, що відбувалися у житті народу в процесі його історичного розвитку. Мистецтву в цілому притаманні такі ознаки, як узагальненість художнього образу, стилізація і умовність орнаментальних форм, яскрава декоративність та композиційна ясність.

Вишивка – класичний вид українського народного мистецтва, що розкриває невичерпне багатство творчих сил народу, вершини його мистецького хисту.

Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлено тим, що вона широко виступає в різноманітних варіантах – як прикраса тканин одягового, побутового, інтер’єрно-обрядового призначення.

Численні матеріали свідчать, що вишивкою займались майже в кожній селянській хаті. Популярною вона була і в міському середовищі.

Вишивки на тканинах і шкірі не могли довго зберігатися. Зношувались вишиті речі, але узори з них повторювались, перефразовувались, видозмінювались. До узорів, вшитих матерями, бабусями, прабабусями, дівчата додавали нові мотиви, кольорові акценти, і кожна робила це по-своєму. А всі разом вони створювали співзвучні своєму часові складні орнаментальні композиції, в яких виявляються нашарування тем, образів і сюжетів різного історичного походження.

Вишивка – це унікальне мистецтво народної графіки. Характерно, що у вишивці наглядніше і переконливіше, ніж в інших видах мистецтва, можна спостерігати народну винахідливість щодо методу розміщення мотивів на лінії, яку в народі називають стежиною, дорогою, бігунчиком. Ці лінії стеляться на тканині рівно, зубчастими або хвилястими виступами, строго організуючи в лінійно-стрічковому ритмі безліч мотивів, образів, знаків.

У вишивці найглибше відображене орнаментальне багатство народного мистецтва, вона дає численні зразки геніальних композицій, неперевершених за рівнем художнього трактування в інших видах народного мистецтва.

Вишивка – це орнаментальна скарбниця колективного генія. В ній втілено чудеса народної вигадки, фантазії – геометризований метод зображення краси землі, природи, сонця, людини.

Історією визначена особлива роль вишивки в духовному житті людини, створенні естетичного середовища у праці, відпочинку, святкуванні. Вишиті одяг, рушники, скатертини, завіси тощо, які організовують інтер’єр житлових і ритуальних споруд, супроводжують свята, обряди, несуть в собі не тільки матеріально-практичну, а й духовне самовираження народу, його морального етикету, як утвердження краси земного життя.

Вишивка – це радісне мистецтво, і радісна сама праця над її створенням. Скільки поезії, творчих таємниць у праці вишивальниць на вечорницях, досвітка або в самотині. І пісня за вишивкою завжди поряд. Вони нерозривні супутниці життя народу.

У всезагальній народній культурі важливу роль відіграє декоративне мистецтво – широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище, створене людиною. До нього належать такі види: декоративно-прикладне, монументально-декоративне, оформлювальне, театрально-декоративне тощо.

Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції – пізнавальну, комунікаційну, естетичну та ін.

Життя підтверджує, що декоративно-прикладне мистецтво збагачується новими аспектами філософсько-естетичного звучання, його змістовна краса потрібна людині, в наш час зростає його художньо-культурна цінність.

Декоративно-прикладне мистецтво – предметно-духовний світ людини – включає в себе численні види художньої практики. Це плетіння і ткання, розпис і вишивка, різьбленні і виточування тощо. Одні види – кераміка, обробка кістки і каменю, плетіння – виникли на зорі людської цивілізації, інші – молоді: гобелен, мереживо, вироби з бісеру, витинанки з паперу.

Ткацтво – один з найдавніших і найважливіших елементів національної культури України. Художнє ткацтво – це ручне або машинне виготовлення тканин на ткацькому верстаті. Ткацьке виробництво об’єднує підготовку сировини, прядіння ниток, виготовлення з них тканин і заключну обробку: вибілювання, фарбування, ворсування, вибивання тощо.

Килимарство відоме з прадавніх часів і має свою історію. Воно було поширене і в країнах Сходу, і в Стародавньому Римі, і в Київській Русі. Килими – це унікальні твори, в яких виявлені висока культура технічного виконання, орнаментальне, композиційне, колористичне багатство. Килим ткали з овечої вовни.

Килимарство – це виготовлення килимів, а також килимових виробів (гобеленів, доріжок, килимових покриттів) ручним або машинним способом. Важливе значення мають добір якісної сировини (волокон), відповідна підготовка пряжі, прядіння ниток, їх фарбування, техніка ткання, принципи орнаментально-композиційного розв’язування і кінцева обробка виробів: зарублення, в’язання тороків, вирівнювання, вичісування.

Вишивка – найпоширеніший вид народного декоративно-прикладного мистецтва, орнаментальне або сюжетне зображення на тканинах, шкірі, повсті, виконане різними ручними або машинними швами. Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлене різнотипністю матеріалів, технік виконання орнаментів, композицій, колориту, які мають численні локальні особливості. Художнє обдарування українського народу, вершини його мистецького хисту в повну силу виявлені у вишитих творах. Немає меж розмаїттю їхніх художньо-виражальних засобів.

В’язання – популярний вид в Україні домашнього заняття, який полягає в виготовленні суцільного полотна, або окремих виробів переплітанням нитки у вигляді петель.

Мереживо – один з популярних видів народного декоративного мистецтва; ажурні, сітчасті, декоративні вироби з лляних шовкових, бавовняних, металевих та інших ниток. Мереживо виготовляється для оздоблення одягу, прикрашення тканин інтер’єрного призначення.

Вибійка, розпис (вибивання, набійка, друкування, мальованка, димка, синильниця) – це тканини з візерунками, нанесеними за допомогою різьблених дощок (форм, печаток, степлів); декорування тканин, коли орнамент утворюється не в процесі ткання, а наноситься на готову тканину, друкується. Дослідники вибійки часто називають її народною графікою. Відмінність назв обґрунтовується різними техніками вибивання узорів, періодами виготовлення та побутування в окремих регіонах України.

Художня обробка шкіри – це вид декоративно-прикладного мистецтва із специфічними прийомами формоутворення, оздоблення, утворює чимало естетично досконалих побутових речей,: взуття, одягу і т.д. Основним матеріалом є натуральна шкіра, а з ХХ ст. – штучна.

Художнє плетіння – це вид декоративно-прикладного мистецтва, що означає процес виготовлення творів, виробів з природних, рослинних матеріалів. Плетені вироби відомі з епохи, де їх виплітали як місткості для зберігання зерна. Суцільне плетіння – це переплетення навхрест вертикальних каркасних плотів з горизонтальними стрічками. Візерунчасте плетіння відзначається привабливістю поверхніх виробів. Ажурне плетіння оригінальне за структурою та фактурою поверхні.

Писанкарство. Розпис писанок має стародавнє коріння, характеризується вишуканими, символічними орнаментальними мотивами, які чітко підпорядковуються формі яйця.

Витинанка. Українські народні паперові витинанки як прикраси сільських хат зявляються в середині ХІХ століття. Орнамент традиційних витинанок – це геометричний і рослинний, трапляється також антропоморфний та зооморфні фігурки.

1.1. Історія розвитку вишивки

Вишивка – класичний вид українського народного мистецтва, що розкриває невичерпне багатство творчих сил народу, вершини його мистецького хисту.

Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлено тим, що вона широко виступає в різноманітних варіантах – як прикраса тканин одягового, побутового, інтер’єрно-обрядового призначення.

Проблема походження, еволюції на території сучасних земель України складна і багатогранна. Не тривкі вишивальні матеріали, не піддані вони зберіганню. Невідомо, хто, в який час був першовідкривачем художньої творчості з допомогою голки і нитки. Якими несхожими шляхами проходила еволюція, як формувалась дорогоцінна скарбниця вишивального мистецтва, що ми її отримали як спадщину народної художньої культури?

Нечисленні збережені зразки вишивки зумовлюють необхідність виходу за межі мистецтвознавчого аспекту дослідження проблеми, звернення до інших пам’яток народної творчості, загальних історико-теоретичних основ її розвитку. Окремі питання художньої творчості поставлені цілим рядом гуманітарних дисциплін (археологією, антропологією, етнографією, психологією, лінгвістикою, філософією та ін.). Безперечно важливими є аспекти співставлення даних суміжних наук, фактологічного, археологічно-мистецтвознавчого аналізу першосвідків генезису народної художньої творчості на території України. Історико-мистецтвознавче дослідження дає можливість аналізу художніх аспектів органічної частини цілісних матеріальних комплексів, що відображають складну єдність людської життєдіяльності. Вишивка – складова частина народної художньої творчості. В роздумах про проблеми її походження звертаємося до питань первісної творчості – перш за все як універсальної форми пізнання, до збережених пам’яток мистецтва.

Відомо, що людина палеоліту вперше відкрила можливість творчості шляхом відтворення художньої картини дійсності. Через льодовики і тисячоліття дійшли до нас шедеври епохи палеоліту, не втративши своєї естетичної сили і художньої виразності. З тих віддалених часів збереглися пам’ятки, які в певній історичній послідовності засвідчують високий художній рівень анімалістичних творів (об’ємних, барельєфних, графічних), антропоморфних зображень, знаків, ідеограм, складних геометричних композицій. Славнозвісні пам’ятки археології часів палеоліту на Україні, зокрема Мізина на Чернігівщині та його аналогів розкривають складну абстрактно-знакову систему відображення дійсності, початки зародження геометричного орнаменту, що, як відомо, активних процесів розвитку зазнав у різних видах декоративного мистецтва і досяг вершин художньої довершеності саме у вишивці. Круги, зубці, ромби, зигзаги, ялинки – елементи меандру, ці строгі мотиви, які ми сприймаємо як абстрактно-геометричні, декоративні, у свій час виступали як сюжетні зображення людей, землі, води, птахів та ін. Вони мали символічне значення, в той же час були зрозумілі сучасникам, які їх не лише зображували, а й читали. Протягом тисячоліть вироблялись навики абстрагування, удосконалювались сюжетно-знакові композиції.

Складна історична специфіка знакової системи відображення дійсності. Сучасною наукою немало зроблено в справі розгадки символічного значення окремих геометричних мотивів. Важливі відкриття в галузі семантики вишивок належать В.А.Городкову, Л.А.Динцесу, А.К.Аброзу, В.А.Фадеєвій, Г.С.Масловій, І.Я.Бугославській та ін. Розгляд історичних коренів геометричного орнаменту дослідники починають з часів палеоліту, розкриваючи значення елементів, знаків, аналізуючи вміння людей того часу графічними символами виражати складні поняття. Геометричні мотиви, магічні знаки, символи виникнувши в таку віддалену епоху, зазнавали змін в орнаменті різних часів, племен і народів, в усіх видах їхнього мистецтва. В численних варіантах зображення ними особливо багаті пам’ятки трипільської культури. Мистецтво того періоду – важливе джерело дослідження стану землеробського світогляду, який зберігся впродовж багатьох тисячоліть, характерний він і для слов’янської правітчизни.

В ранніх землеробських культурах ромбічним узором – символом родючості покривала глиняні жіночі фігури богинь, посудин – жертовники. Простий ромб з крапкою посередині виражав ідеограму засіяного поля, ромб з відростками або завитками на зовнішніх кутах був символом родючості. Трипільські художники поєднували реальне і міфологічне. Зберігалися архаїчні пласти, з’являлися нові, відображаючи світоглядні уявлення трипільців про складну картину світу.

Минали віки. На території нашої країни змінювались народи (кіммерійці, скіфи, сармати), культури (зарубинецька, пізньозарубинецька, черняхівська та ін.). Збагачувалися знання людей про навколишній світ і про себе. Магічний зміст геометричного орнаменту поступово змінювався. З’являлися нові мотиви, знаки, обереги. Але в безперервному процесі розвитку нічого не зникало. На старе нашаровувалось нове, в тісних взаємозв’язках відкладалося в народній пам’яті. Унікальні пам’ятки декоративно-прикладного мистецтва давньої словянської культури розширюють погляд на еволюцію орнаменту, появу нових мотивів, їх символічне значення. В ц6ентрі уваги людини першого тисячоліття продовжували залишатися ідеї родючості полів, плодючості тварин, продовження роду. Невипадковим є те, що в пам’ятках мистецтва, які відображають світоглядні та космологічні уявлення людей, продовжують жити згадані раніше орнаментальні композиції, в яких домінуюча роль належить зображенню людини, птахів, звірів складною геометричною мовою. Орнаментальні мотиви образно відображають уявлення людей про життя і смерть, про добро і зло, здоров’я, хвороби тощо. В них магічне та естетичне виступає в єдиному синтетичному взаємозв’язку.

Про поширення вишивки на території сучасних земель України свідчать збережені археологічні матеріали, повідомлення літописців, мандрівників. Важливими свідками про вишивку на території сучасних південноукраїнських земель є численні “кам’яні баби”, на яких чітко позначені вишивки на уставах, подолах, манжетах.

У Х-ХІ ст. для прикрашання тканин одягового та обрядово-інтер’єрного призначення широко застосовувалась вишивка з поховань Х-ХІ ст. відомі фрагменти шовкових тканин з вишивкою золотими нитками; жалобні пов’язки – чільця, стрічкові стоячі комірці, нарукавники, пояси, кайми, плащі.

В епоху Київської Русі вишивка золотими і срібними нитками зазнала розквіту і поширення в побуті і феодальної знаті. Вона була популярною і оцінювалась як надзвичайна коштовність. Нею прикрашали не тільки святковий, ритуальний, княжий, а й цивільний одяг, тканини для храмів.

Вишивки ХІІ-ХІІІ ст. виконані переважно на домотканих матеріалах: лляних, конопляних, вовняних, а також тканинах зарубіжного мануфактурного виготовлення, шкірі, з яких шили різні компоненти одягу, вироби інтер’єрного та побутового призначення. Місцеве виробництво шовкових тканин ХІІ-ХІІІ ст. у таких провідних осередках, як Київ, Корсунь, Кам’янець-Подільський, Львів, Броди, Корець, Івано-Франківськ, мало велике значення для поширення шовкових ниток у народному вишиванні.

Особливого розвитку зазнав рослинний орнамент у вишивках великих скатертин, простирадл. Складні рослинні орнаментальні форми логічно розміщенні на бордюрах, що обрамлюють прямокутну і центральну частини. Цікавими пам’ятками вишивок ХІІІ ст. є скатертини, що датуються 1760-1722 рр., простирадло Галагана 1760 р.

ХІХ ст. – важливий період в історії розвитку української вишивки. Вишивка зазнала масового поширення, стала одним із основних видів народного, декоративного мистецтва. Виділялись великі вишивальні майстерні в селах Качанів ці на Чернігівщині, Григорівні на Київщині, Яланці на Поділлі та ін. У цих майстерна вишивали одяг, гаманці, скатертини, рушники, наволочки.

Художники, народі майстри в своїй творчій практиці розвивають нагромаджений досвід, багато працюють в справі підвищення художнього рівня виробів, декорованих вишивкою. Новий світогляд людей, висока професійна підготовка майстрів спричинились до визначення нових художніх напрямів розвитку вишивального мистецтва. Загальній тенденції – підвищення рівня якості художніх виробів, активізації творчих процесів сприяло покращання підготовки кадрів – художників-професіоналів і майстрів-виконавців.

Важливою формою підвищення кваліфікації виконавців творчих майстрів, художників є семінари, конференції, конкурси, виставки тощо. Обмін досвідом – важлива школа навчання, що зумовлює активізацію новаторських пошуків.

Сучасна вишивка, що виготовляється в системі підприємства народних художніх промислів – складне багатогранне художнє явище.

Численні колективи художників, вишивальниць Київщини працюють у виробничо-художньому об’єднанні ім.Т.Г.Шевченка та його філіалах в Іванкові, Василькові, Кагарлику, на Літківській фабриці виробів ім.Т.Г.Шевченка. Творчо працюють колективи вишивальниць у Харківському виробничо-художньому об’єднанні “Україна”, Львівській фабриці ім.Лесі Українки.

Творчою співпрацею художників, майстрів, які працюють в сфері підприємств різного підпорядкування народних художніх промислів, наромаджений досвід нового підходу до матеріалів вишивки, відродження і вдосконалення різних видів технічного виконання, творчого використання локальних принципів трактовки орнаментальних форм, побудови композицій, кольорових зіставлень. Збагачена композиційно-орнаментальна культура вишитих виробів. Іде постійне оновлення їх символічно-декоративних функцій.

1.2. Територіальні особливості вишивки

Для гуцульських вишивок характерні різноманітність геометричних та рослинних візерунків, розмаїття композицій, багатство кольорових поєднань, здебільшого червоного з жовтим та зеленим, причому червоний колір домінує.

Вишивки Закарпаття визначає мотив “кривулька”, а також техніка зволікання і вишивання хрестиком. Тут часто також використовується гаптування (бісером, золотом, сріблом).

Сьогодні, як і сотні років тому, не старіє стародавнє мистецтво тканих і вишиваних рушників – традиційної окраси українського народного житла. Розвішані у світлиці по стінах і над портретами, картинами, вони надають їй охайності, святковості та затишку.

Чимало уваги довелось би віддати багатьом поміщицьким майстерням, що існували в Україні наприкінці ХVIII – на початку ХІХ ст. Жінки-кріпачки вишивали подушки, скатерки, гаманці, чохли на меблі та інші речі панського побуту. Далеко за межами України відомі майстрині з сіл Григорівна на Київщині, Качанівка на Чернігівщині, Клембівка та Яланець на Поділлі. Бурімка, Долина на Полтавщині. Особливі слова слід було б написати і про жінок-кріпачок із Скоринців – маєтку Галаганів на Чернігівщині, які за малюнком Тараса Шевченка вишивали блузу і хусточку. “Прозора, мов обсипана яблуневим цвітом, вишивка блузи – наче оповідь про цнотливість і сподівання молодості, про чари дівочої вроди, про любов, “що тільки народжується і розквітає в душі”, - так пише Т.В.Кара-Васльєва про цей твір високого народного мистецтва.

На нашу думку, до такої енциклопедії поряд з іменами Г.Герасимович, Л.Богинич, О.Василенко, О.Головко, М.Федорчак-Ткачової неодмінно мало бути занесене ім’я Стефанії Василівни Кульчицької, майстра народної творчості, справжньої наставниці молоді, яка понад 20 років педагогічної діяльності віддала підготовці вишивальниць та швачок, і вони сьогодні також стали відомими майстрами.

Як і більшість народних ремесел в Україні, вишивка не вважається суто жіночою справою. Відомо, що чимало вишивок, виконаних вправними руками чоловіків, зберігається в музеях, представлені на виставках. Багато кому відоме ім’я вчителя географії з Калуша Івано-Франківської області Михайла Покидання, узори якого стали надбанням усієї України, оскільки не раз друкувалися в періодичних виданнях.

1.3. Орнамент та композиційна структура вишивки

У процесі соціально-економічного і культурного розвитку на Україні сформувалися локальні особливості народної вишивки кожного етнографічного регіону – Середнього Подніпров’я, Полісся, Поділля, Карпат і Прикарпаття, Півдня України. Це виявилося у характерних орнаментальних мотивах і композиціях, усталеній колірній гамі і специфічних техніках виконання. Співіснують рослинний і геометричний орнаменти, семантика останнього сягає глибинних джерел. Назви мотивів свідчать про глибоку реалістичність і образність світобачення народу. На зламі ХІХ-ХХ століть улюбленими стають хрестик, квіткові узори червоного та чорного кольорів, які поступово витісняють характерні місцеві засоби м-ва і вишукані сполучення кольорів.

У процесі історичного та культурного розвитку на Україні у кожній місцевості утворились характерні орнаментальні мотиви і композиції, найбільш улюблена і поширена колірна гама, специфічні техніки виконання. Дбайливо передавалися вони з покоління в покоління, майстри відшліфовували кращі досягнення своїх попередників, розвиваючи і вдосконалюючи їх. Вишивкою займалися повсюди. Кожний район, навіть кожне село відзначалися своєрідністю мотивів. У розповсюджених орнаментальних мотивах, їх назвах вражає образна спостережливість, тонке поетичне почуття. Це “барвінок”, “хмелик”, “курячий брід”, “зозулька”, “гарбузове листя” та ін. Ось тому вишивка – це не тільки художнє оформлення речей, а й своєрідне світобачення відтворене специфічними художніми засобами.

В українській вишивці органічно співіснують рослинний і геометричний орнаменти. Геометричні мотиви, такі, як ромб, розетки, хрестоподібні фігури, стали основою східнослов’янського узору.

Найпоширенішим є мотив ромба, який набуває різноманітних окреслень. Ускладнюється не тільки внутрішній простір, а й зовнішній контур. Ромб – один з найпопулярніших мотивів вишивки Волині, Поділля, Гуцульщини. У вишивці у відповідності із застосованою технік4ою від дає різноманітний художній ефект.

У ХІХ ст. підвищення інтересу до рослинної орнаментації сприяють витісненню стародавніх композицій, новому їх переосмисленню. Велике художнє значення мали лінії крою, що їх майстрині не намагалися приховати, а навпаки, виявити за допомогою ажурних швів. Принцип поєднання ажурних швів типовий для всіх районів України, однак колористичне і технічне рішення різне в кожній місцевості.

У Київському і Чернігівському Поліссі поряд з геометричними популярне рослинно-геометричні мотиви в чорно-синій гамі. Улюбленими тут є “рожі”, “берізки”, “хміль”, “барвінок”, а також “гусячі лапки”, “сливки”.

На грані ХІХ-ХХ ст. відбувається кардинальна зміна художньо-образного вирішення народної вишивки. Пояснюється це поширенням техніки хрестика. Цією технікою вишивали в містах та панських маєтках, різноманітні предмети інтер’єрного призначення: панно, скатерки, серветки.

Класичною технікою Поділля є низь чорного і червоного кольорів, які мають стиль “лягання” густими насиченими лініями на полотно. Ця техніка виконується з вивороту, а на лиці, як на негативі має протилежний вигляд щодо розміщення кольорів.

Високим художньо-технічним рівнем виконання вирізняється вишивка багатонаціонального Закарпаття. Вони демонструють, як широту етнокультурних взаємовпливів, так і збереження традицій сивої давнини. Цей регіон відзначається різноманітністю технік виконання і колірної гами, застосуванням бісеру, стелярусу.

Особливу групу утворюють вироби Гуцульщини. Гуцульщина – історично-етнографічний край, що охоплює гірські райони Івано-Франківської та Чернівецької областей, та Рухівський район Закарпатської області.

Кожний район, навіть кожне село має своє художнє обличчя, улюблену колірну гаму. Так, у Яворові були “сливові”, “черешневі”, “соснові” мотиви, а найулюбленішими узорами залишалися “скриньковий” у вигляді ромбів або зигзагів, утворений прямокутними “скриньками”, або ж малюнок “головкатий”. Колорит ворівських вишивок червоний, який підсилено жовтим, зеленим та червоним. Поступово гама змінюється у бік багато барвистості, в ній переважають голубі, зелені, сині кольори, а у брусторівській – зелені, чорні.

Місцевою своєрідністю відзначаються вишивки гірського села Космач. Характерною прикметою є те, що вишивка виконується дрібним хрестиком, стібками, що утворюється завдяки гармонійному поєднанню ясних тонів – жовтого, оранжевого, темно-червоного кольорів, з незначним додаванням зеленого та чорного.

2.1. Матеріали та обладнання для вишивки

Матеріали та інструменти – важливі фактори, які зумовлюють художній рівень вишивки. Вражаюча геніальність народних вишивальниць – у їх глибокому розумінні матеріалу, вмінні використовувати, здавалося б, прості засоби для отримання сильних декоративних ефектів. Згідно призначення матеріали для вишивання поділяються на два види: матеріал, як основа, на якій вишивають (тканини, шкіра), і матеріал, яким вишивають (нитки рослинного, тваринного походження, металеві, бісер, корали, перли, лелітки).

Найпоширенішим матеріалом були льняні і конопляні полотна. Льняні – м’які, мають дрібнішу клітку, сірувато-охристі відтінки. Конопляні – тугіші, зеленувато-сірих відтінків.

Кожен тип тканин відігравав важливу роль – як поле для виділення вишивки, як один із важливих факторів її художнього вирішення. Поетапно в історичному аспектів ішов процес еволюції і відповідного використання матеріалу вишивки.

В усіх районах України поширеним було вишивання ручнопрядними нитками з овечої вовни. Для таких ниток підбирались найкращі волокна вовни чорного, білого, коричневого кольорів.

Льняні, конопляні, вовняні нитки домашнього виготовлення природного кольору, вибілені або пофарбовані, - основний, масово доступний матеріал для вишивання.

Вони забезпечували такий суттєвий фактор мистецтва вишивання, як гармонійне співвідношення фактури ручного виготовлення тканин і фактури вишитих узорів.

Для вишивання використовувались і вовняні нитки фабричного виготовлення. Локальні їх назви залежали від якості структури, кольору тощо. В районах Волині, Поділля, Бойківщини їх називали “волічка”, “лучка”, на Полтавщині – “лучок”, в південних областях – “гарус” та ін.

Побутувало на Україні і вишивання шовком, особливо в міському середовищі.

Матеріалом для вишивання були металеві золота і срібні нитки. Їх застосування у вишивці пов’язане з діяльністю мануфактурних виробництв. Вітчизняне виробництво золотих і срібних ниток створювало можливість їх широкого використання у вишиванні. На Україні були засвоєні відомі техніки виготовлення золотих і срібних тягнутих ниток – тонесеньких дротянок та ниток, які називали “сканим” золотом. Це льняні або конопляні нитки, обкручені дуже тонким срібним або позолоченим дротиком.

Ці нитки, як згадувалось, “тянули” у Львові. Очевидно, при майстерні по виготовленню золотих тканин (1637), заснований у Львоі, були гаптані золотом і сріблом. На замовлення знаті, поміщицько-магнатських маєтків, церков і монастирів виготовлялись дорогі вироби, вишиті золотом і сріблом.

В різних районах виробились певні відмінності поєднання в одній вишивці золотих, срібних металевих ниток з іншими м’якими шовковими, вовняними, бавовняними нитками. В середині ХІХ ст. західноєвропейська мода на вишивку бісером спричинилась до поширення його і в народній вишивці. Різнокольоровими бісеринками доповнювали вишивки на уставках жіночих сорочок, головних стрічках. На Буковині вишивали і металевими тонкими пластинками – “лелітками” круглої, рідше – витягнутої овальної форми, з золотими або сріблястими відтінками.

Бісер, металеві пластинки, ґудзики, корали, стеклярус – матеріали, які в українській народній вишивці були підпорядковані основному вишивальному матеріалу – ниткам, різної структури і якості, від тонких, ледве помітних, до грубих нитяних шнурів.

Інструменти і приладдя. Для вишивання необхідно мати: голки, наперсток, ножиці, виколку, п’яльці та стрічковий метр.

Голки. Потрібно мати 6-7 голок різної товщини і довжини. Тонкими голками вишивають на батисті, крепдешині, тонкому полотні, середніми за довжиною і товщиною – на лляних та бавовняних тканинах, великими – на грубій тканині, зокрема на вовні.

Вушко голки має бути овальним, із гладенькими краями. Голки зберігаються в сухому місці, щоб запобігти корозії.

Наперсток потрібно добирати точно за розміром середнього пальця правої руки так, щоб він і не був великий, і не стискував пальця. Найкращими є наперстки, виготовлені з нержавіючої сталі.

Ножиці. Вишивальниця повинна мати в своєму вжитку три пари ножиць: великі – для розкрою тканини; середніх розмірів – для обрізування кінцівок ниток та маленькі, які особливо потрібні при вишиванні з вирізуванням. Леза ножиць мають щільно змикатися і бути гостро наточеними.

Виколка потрібна для утворення дірок у тканині при вишиванні солов’їних вічок, волового ока.

П’яльця. При вишиванні застосовують круглі та квадратні п’яльці. Квадратні потрібні для великих робіт, гладдьових швів), але вони менш зручні, ніж круглі п’яльця і тому значно менш поширені. П’яльці складаються з двох частин і не складні у користуванні. На менше кільце кладуть тканину з орнаментом, на тканину кладуть більше кільце і затискують її між кільцями. Малюнок вишивки, що має вирізування, у п’яльцях перетягувати не можна, бо інакше зіб’ється сітка. В цьому випадку потрібно обов’язково щоразу виймати з них тканину і перекладати заново.

2.2. Технологічні особливості

Своєрідну групу утворюють вишивки Гуцульщини – історико-етнографічного краю, що охоплює гірські райони Івано-Франківської та Чернівецької області і Рухівський район Закарпаття.

Кожний район, навіть кожне село має своє художнє обличчя, улюблену колірну гаму. З того, як вишито сорочку, кептар, легко можна дізнатися, з якого села їхня власниця. Орнаменти чорного кольору доповнюють украпленнями зеленого, коричневого, жовто-гарячого, вишневого, іноді проступає біле тло. У цілому гуцульські вишивки справляють враження коштовної інкрустації. Кольори завжди згармоновані й підкорені якомусь основному, завдяки чому складається чорно-фіалкова гама верховинських вишивок, темно-вишнева – пистенських, ясно-червона – яворівських, зелено-голуба – села Річки.

У вишивках Городенківського району колір вишневих, малинових відтінків часто поєднується із золотисто-жовтим і зеленим. Цікаві й узори, в яких нитка кладуться у двох протилежних напрямках, від чого кольори мають два різні відтінки. Святинські вишивки виконуються білим, прозорим шитвом, мережками “цирками” багатих рослинних візерунків.

На Гуцульщині й дотепер усі жінки вишивають. Скільки мистецького таланту, тонкого розуміння краси, любові й терпіння ввібрала в себе вишивка. Техніки її дуже складні й потребують великого хисту та копіткої праці. Найпоширенішою серед них є “низинка”. Нитки йдуть паралельно основі, шиється вона з вивороту, під час її виконання стібки лягають суцільними рельєфними площинами, створюючи інтенсивність колірної гами. Майстрині застосовують такі давні техніки, як “колення”, “кручення”, “позаголковий шов”. Рукави жіночих сорочок суцільно вкриті вишивкою дрібними “розетками”, “кочільцями”, ромбиками, або ж на них розміщують скісні різної ширини орнаментальні смуги.

Барвисто і з великим художнім смаком прикрашають на Гуцульщині верхній одяг: кептарі, сердаки, кожухи. Вони також різноманітні за кроєм і оздобленням. Космаціький кептар щедро орнаментований квадратами коричневого сап’яну, густо вибитими металевими прикрасами – капселями; жаб’ївський - вишитий барвистими вовняними шнурками з переважанням зеленого; верховинський – по низу оздоблений широкою узористою смужкою з барвистих кручених ниток. Гаму кольорів доповнюють темно-коричневі сап’янові аплікації та вишивка зеленими нитками. Святково декорують кептарі в селі Розтоки, суцільно вкриваючи їх візерунками “аплікацій” на мотиви “рачки”, “кучері”, “зубці”.

Не можуть залишити байдужою людину кожухи, оздоблені вишивкою, місцеві сердаки з чорного, вишневого, ясно-червоного сукна. Вишивка не лише зміцнювала лінії швів, а й була яскравою декоративною прикрасою. Шви обшивали довкола вовняними нитками червоного, жовтого кольорів, підкреслюючи простому й лаконічність крою, вишивали “кучері”, “звізши”, “зубчики”, нашивали яскраві вовняні ґудзики, китиці.

Багатством вишивок відзначаються сорочки Вижницького і Путивльського районів. Нижня частина рукава в них покрита суцільним узором з незнаними просвітами, що органічно входять у загальну композицію узору. Малюнок вишивки на рукаві найчастіше розміщений скісними смугами або будується по скісній сітці, або в обох випадках складається з ромбоподібних фігур зі складною внутрішньою та зовнішньою розробками. На грудях ромбоподібні фігури повторюють малюнок рукава, але розташовані вздовж розрізу вільніше.

Для колориту вишивок нагірних сіл характерна дзвінка гама глибоких за тоном кольорів – чорного, червоного, жовтого, зеленого. Не широке опріччя зашивається смугами, що складаються з повторюваних геометричних мотивів, які чергуються з гладкими смугами, шитими сріблом або чорною шерстю.

Методика і послідовність виготовлення виробу

Для виготовлення скатертини потрібно придумати орнамент, композиційно розмістити його, вирішити, де буде розміщена мережка. Важливим значенням є підбір ниток для вишивання, і тканина.

Скатертина вишита технікою “хрестик”. Це звичайний хрестик, один з найпоширеніших у сучасних українських народних вишивках. Вишивка “хрестик” виконується двома перехресними діагональними стібками. Верхні стібки лежать в одному напрямі, нижні – в іншому.

Орнамент вишивки поєднаний з мережкою. Мережка – це своєрідна прозора ажурна вишивка, що виконується тільки на тканинах полотняного переплетення, оскільки для виконання мережки необхідно витягти певну кількість горизонтальних ниток, а вертикальні зібрати голкою в кучки і обмежити нитками, окреслюючи первинний орнаментальний мотив.

У кінцевому оформленні вишитих виробів велика роль приділяється їх підрублювання, обметуванню, рубцюванню.

В даній скатертині зроблено тороки, що надають їй естетичного вигляду.

Методика викладання ДПМ в процесі навчання дітей в школі

Тема: Вишивка як вид декоративно-прикладного мистецтва

Мета: Коротко ознайомити дітей з історією виникнення вишивки, основними мотивами українського народного орнаменту, техніками вишивання. Виховувати естетичне почуття, повагу до звичаїв рідного народу. Вчити дітей любити і берегти вишивку в своєму домі і своїй пам’яті.

Обладнання: ілюстративний матеріал: малюнки-зразки, таблиці з зображенням різних технік вишивання.

Хід уроку

І. Організаційна частина.

Організація учнів до уроку під керівництвом вчителя.

ІІ. Подача нового матеріалу.

Сьогодні у нас дуже цікава тема уроку, а яка?

Ви дізнаєтесь тоді, коли розгадаєте кросворд. (Я зачитую загадки, діти відгадують).

* * *

Сам вечірньої години

Заховався в кущ калини,

Й на сопілочку одну

Грає пісню чарівну. (Соловей)

* * *

У вінку зеленолистім

У червоному намисті

Видивляється у воду

На свою чарівну вроду. (Калина)

* * *

Стою стрункий, високий в зелених шатах я,

І золотом оздоблена голівонька моя. (Соняшник)

* * *

Два кільця, два кінця,

А посередині цвях. (Ножиці)

* * *

Дівчина з коромислом вийшла в дощик літній,

А на тім коромислі стрічки семицвітні. (Веселка)

* * *

Кого з підлоги за хвіст не підіймеш? (Клубок)

* * *

Маленького зросту я,

Тонка і гостра,

Носом шлях собі шукаю

За собою хвіст тягаю. (Голка)

С О Л О В Е Й
К А Л И Н А
С О Н Я Ш Н И К
Н О Ж И Ц І
В Е С Е Л К А
К Л У Б О К
Г О Л К А

Правильно, це слово вишивка. Отже, на сьогоднішньому уроці я розповім вам про вишивку.

Вишивка – найпоширеніший вид народного декоративно-прикладного мистецтва, орнаментальне або сюжетне зображення на тканинах, шкірі, повсті, виконане різними ручними або машинними швами. Це унікальне мистецтво народної графіки, вона зберегла і несе в собі багатовікову культуру народної декоративної лінії.

Цей вид мистецтва виник давно – корені його сягають у глибину. Мабуть, ніколи не зможемо ми довідатися, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив, красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо з огляду на довговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва. Відомо багато археологічних доказів відносно давності і поширення народних звичаїв вишивати одяг. У с.Мартинівка Черкаської області було знайдено скарб, що датується VI ст. н.е.

У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалося. Сестра Володимира Мономаха, Анна-Янка організувала в Києві в Адриївському монастирі школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом.

Майже в кожній хаті ткали полотно і шили одяг. А вишивка була найпоширенішим способом прикрасити тканину.

Вишиванням на Україні займалися майже виключно жінки. Для цієї роботи використовувалась кожна зручна нагода, досвідки та вечорниці, на які дівчата збиралися довгими осінніми та зимовими вечорами. Готуючись вийти заміж, кожна дівчина, як правило, повинна була мати багато різних вишивок. Поганою нареченою вважалася та дівчина, яка не володіла цією майстерністю змалку. В одній з народних пісень сестра радить братові кращу обранницю, вказуючи на її перевагу: “Вона вміє шити-вишивати і гарних пісень співати”.

Орнаментальні мотиви українських вишивок сягають своїм корінням у місцеву флору та фауну, в історичну традицію.

За мотивами орнаменти вишивок бувають геометричні, рослинні, зооморфні. Геометричні орнаменти дуже прості: кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести (прості й подвійні). В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи. В українській вишивці часто використовуються такі мотиви, як “виноград”, “хміль”, “дубове листя”, “барвінок” тощо. Деякі з них несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу.

У сучасній вишивці трапляється й древній символ – “дерево життя”, який здебільшого зображується стилізовано у формі листя або гілок.

У вишивках зооморфних орнаментів зображуються: кінь, заєць, риба, жаба, з птахів – півень, сова, голуб, зозуля; з комах – муха, метелик, павук, летуючі жуки.

Вирішальний вплив на характер орнаментальних мотивів мають різноманітні вишивальні шви, так звані “техніки”, яких відомо на Україні близько ста. Окремі вишивальні шви характерні тільки для тих чи інших етнографічних районів України.

Складна техніка “низі” з її різновидами (“занизування”) дійшла до нас з глибини віків. Ймовірно, що колись вона була панівною, а може й єдиною технікою. Вишивальні шви, виконані в цій техніці, в наш час широко відомі по всій Україні, але найчастіше використовуються у вишивка Поділля.

Техніка “занизування” поширена також на Волині. Вона повністю імітує візерункове човникове ткацтво. До найдавніших належить також техніка “завлікання”, що наслідує перетикання на ткацькому верстаті і дає суворо геометричні візерунки. Найбільш поширена вона на Поліссі та в деяких районах Карпат.

Українській народній вишивці притаманні також інші шви: стебнівка, верхуплут, кучері, вирізування, мережка тощо, які раніше поєднувалися в одному узорі.

ІІІ. Повторення вивченого матеріалу.

Які бувають орнаменти вишивок?

Що зображають в геометричному орнаменті?

А що зображають в рослинному і зооморфному орнаменті?

Які ви знаєте вишивальні шви?

IV. Практична робота учнів.

Учні вчаться самостійно вишивати найпростіші шви.

V. Аналіз підсумкового уроку.

Що ви робили сьогодні на уроці?

VI. Домашнє завдання.

Принести необхідні матеріали та інструменти для вишивання орнаменту.

Висновки

Вишивка – складне багатогранне явище художньої культури українського народу. Це один із давніх, найбільш масових і розвинених видів народного декоративного мистецтва. Історичні, літературні, фольклорні матеріали стверджують активне побутування на Україні вишивки одягового, інтер’єрного, побутового та обрядового призначення як у сільському, так і в міському середовищах. Її розвиток ґрунтується на спільній основі мистецької культури трьох братніх східнослов’янських народів у процесах взаємовпливів і взаємозв’язків з мистецтвом інших сусідніх народів. На Україні вишивка розвивалась, як і в інших народів, у двох основних формах: як домашнє заняття, тобто вишивання виробів для себе, і вишивання виробів на замовлення, на продаж. Тобто вишивка розвивалась як домашні ремесла і орнаізовані промисли. Ці дві форми існували паралельно, переплітаючись і взаємозбагачуючись. Кожна історична епоха вносила зміни у їх життя. Впродовж віків кристалізувалась чітка художня система, в якій гармонійну єдність творять матеріали, техніка, орнамент, композиційна-колористичне рішення. Вишивка не піддається довгому зберіганню. Але вишивальниці перефразовують узори, створюючи співзвучні своєму часові складні орнаментальні композиції, в яких виявляються нашарування тем, образів і сюжетів, різного історичного походження. В стійких образах, композиціях, стилістичних засобах, колористичних рішеннях прослідковуються архаїчні пласти, що відображають давні уявлення людини про світ. Цікаво простежуються питання еволюції художньо-виражальних засобів вишивального мистецтва, його естетичної природи, в залежності від конкретних історико-соціальних умов.

Вишивка – цінне історико-художнє джерело, яке дає можливість глибше усвідомити питання специфіки матеріальної і духовної культури українського народу. Це мистецтво всенародне, інтернаціональне за своєю суттю, через віки пронесена і зображена колективна художня пам’ять, пронесені естетичні ідеали краси.

Сучасна вишивка розглядається як активно діючий вид мистецтва, що поєднує в собі минуле з сучасністю. На ниві його розквіту працюють народні майстри, художники-професіонали і самодіяльні умільці. Вишивкою займають в кожній хаті всіх сіл західних областей України, зазнала вона поширення і в міському середовищі.

У творчій практиці вишивальниць нагромаджений досвід нового підходу до матеріалу вишивки, відродження і вдосконалення різних видів технічного виконання, творчого розвитку локальних принципів трак4тування орнаментальних форм, побудови композиції. Збагачується композиційно-орнаментальна вишивка виробів, іде постійне оновлення їх символіко-декоративних функцій.

Сьогодні вишивка розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції – естетичну, пізнавальну, комунікаційну. Це показовий вид мистецтва, який зберіг, доніс до нас і стверджує дальший розвиток орнаментальної графічної живописної культури народу.

У вишивці своєрідними засобами передається прагнення людини возвеличити те, що її оточує, чим вона живе. Це і рослинний світ, земля і небо, усе те прекрасне, що створене працею людини і передане у вишивці образною мовою узагальнення, закування, що зберігається як вселюдська пам’ять про історію, землю, природу. Образи природи особливо емоційно і поетично звучать у вишивці.

Дослідники природи екологічного середовища часто ставлять поряд два поняття – екологію і мистецтво.

Саме життя підтверджує, що вишивка активно розвивається і збагачується новими аспектами філософського, естетичного звучання, що змістовна краса її художньої мови необхідна сьогодні не менш, ніж у минулому, що в наш час зростає її художньо-культурна цінність.

В даній роботі я описала вишивку Гуцульщини. Слід відмітити, що в різних селах району вишивають по-різному. Наприклад, у Косачі в вишивці домінують теплі кольори, у Косові більш до червоного, у Березовах вишивають червоним темним, подекуди зеленим темним, жовтим і т.д.

В даній роботі я намагалася показати як потрібно подати учням матеріал по послідовності виготовлення скатертини. Важливе значення має підбір кольору. Адже співвідношення підібраних кольорів має великий вплив на зорове сприйняття виробу.

В даній роботі я намагалася показати традиції, надбання гуцулів. Бо вони в кожній квітці, дереві бачили прекрасне і зуміли показати це на полотні.

Список литературы

Р.В.Захарчук-Чугай “Українська народна вишивка”.

Е.А.Антонович “Декоративно-прикладне мистецтво”. – Львів, 1992.

О.О.Гасюк “Художнє вишивання”.

М.Сабадаш “Мистецтво”. – Київ, 1990.

А.Моклович “Художні техніки в школі”.

Декоративно-прикладне мистецтво радянської Буковини.

Т.В.Кара-Васильєва, А.О.Заволокіна “Українська народна вишивка”.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий

Другие видео на эту тему