Культура як "виробництво людини"
Вступ.
“Я люблю все, що тече”, - сказав великий сліпий Мільтон нашого часу. Може бути, що саме людське життя часто визначається як його течія. Якщо дійсно любити те, що тече, то перший образ, з яким буде асоціюватися культура, буде образ річки. Витікаючи з маленького джерела, річка поступово набирає свою міць і силу, протікає через різні країни, в яких вона може мати навіть назви на різних мовах. Вона завжди залишається собою і завжди інша. Можна любити горний потік і не любити широке заболочене озеро, недаючі собі звіту в тому, що це таж сама річка. Теж і з культурою. Людині може бути і діла немає до цього, що то є культура, і при цьому вона може всім серцем бути відданою своїй культурі.
Коли ми маємо діло з філософським осмислюванням культури, то як правило, нашим об`єктом є культура, як такова. Подібний підхід потребує залишить за дужками, або в якості прикладів, або образів локальної культури - як національні, так і регіональні. А так як кожний дослідник формується у досконально визначеному фокусі культури та ідентифікує себе з конкретним народом, то мета осмислення культури у всякому випадку визначає вихід дослідника, його думки за межі наявного буття.
Однак проблема локальних культур, а не проблема локальної культури, не віддаються повністю на відкуп частинній культурології, наприклад: соціології культури, культурної антропології, етнографії. Локальні культури становляться предметом філософського знання у тому випадку, коли ставлять питання про основи буття даної локальності і її специфіки. Повертаючись до образу річки, можна сказати, що адекватне розуміння кожної її ділянки, можливо виключно при опануванні її як цілого, а саме кожної ділянки як частини цілого.
Поняття культура відноситься до фундаментальних в сучасному суспільстві. Важко назвати інше слово, яке мало б таке різноманіття змістовних відтінків.
Питання культури як “виробництво людини” можна розглядати з двох боків: культура як творець людини та людина як творець культури.
1. Поняття культури.
1.1. Виникнення поняття культури. Історична еволюція поглядів на культуру.
Культура як зміст і певна характеристика життєдіяльності людини та суспільства багатогранна. Тому при розгляді її сутності, структури, специфіки можливі різні підходи. Як результат багатогранності культури існує велика кількість її визначень у філософії.
Сам термін “культура” (від лат. cultura - обробка, виховання, освіта) налічує сьогодні багато тлумачень. Загальним для них є і те, що під культурою на противагу “натурі” (природі, природному) розуміють те, що створено людиною, штучно.
Раніше цей термін зустрічався тільки в словосполученнях, означаючи функцію чогось: вироблення правил поведінки, здобуття знань, удосконалення мови і т.п. У більшості лінгвістів не виникає сумніву, що своїм походженням слово “культура” забов`язане латинським словам соlo, colere - (зрощувати, обробляти землю, займатися землеробством). Сultus - це землеробська праця.
Це поняття поширюється і на інші сфери людської діяльності, зокрема на виховання і навчання людини. У листах римського філософа Ціцерона “Тускуланські бесіди” він пише “cultura animi philosophi” (культура духу є філософія). Пізніше слово “культура” все частіше починає вживатися як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьому значенні воно увійшло у всі європейські мови, у тому числі і слов`янські. Проте на цьому еволюція терміна “культура” не закінчується. У середні віки набирає поширення комплекс знань вказаного слова, згідно з яким культура стала асоціюватися з міським укладом життя, а пізніше в епоху Відродження, з удосконаленістю людини. У ХVIII ст. слово “культура” набуває самостійного наукового значення.
Цей термін, не випадково, оформлюється у наукове поняття саме в добу Нового часу. Відчутні зрушення у соціальному бутті людей, які сталися на зламі Середніх віків і Нового часу, характеризувалися, передусім, початком глибоких змін у становленні людини до природи (промисловий переворот, пов`язаний з переходом від мануфактурного до машинного виробництва). Людина починає усвідомлювати себе силою, здатною протистояти природі, а “культура” європейська людина Нового часу наділяється якостями, які значно відрізняють її від “природної” людини минулого. І в цей час постає питання про сутність нового середовища життя, що створюється людиною на противагу природі, про характер його впливу на саму людину, про те, злом чи благом є новий, штучно створений людьми світ. Виникає потреба у понятті, яке фіксує новий “неприродний” стан суспільства і людини.
Численні концепції культури, що виникали на грунтієвропейської філософії Нового часу, об`єднувались ідеалістичною методологією. Культура розглядалась, передусім, як феномен духовного порядку, як наслідок і прояв творчоїдіяльності в гадузі науки, мистецтва, релігії. Матеріально-виробнича діяльність поняттям культури не охоплювалась. Матеріальне виробництво у цей період мало примусовий характер. Тобто не створювало належного простору для творчої активності людини. Погляд на культурно-історичний процес як на розповсюдження знань, освіти, удосконалення розуму був притаманний як гуманістам епохи Відродження, так і мислителям доби Просвітництва. Зокрема, французькі просвітителіВольтер, А.Тюрго,М.Кондорсе вважали, що “культурність”, “цивілізованість” нації чи країни полягають у “розумності” суспільних порядків, вимірюються сукупністю досягнень у галузі науки імистецтв.
Але в межах Просвітництва виникаєкритика існуючої “культури”. ЖанЖак Руссо протиставляє зіпсованості та моральній розбещеності “культурних” європейських націй простоту і чистоту нравів народів, які знаходяться на патріархальній стадії розвитку, але це не варто трактувати як заклик до повернення назад, швидше це заклик до того, щоб виходячи із знання певних переваг минулого і від сучасності знайти шлях для виправлення людини.
Засновник німецької класичної філософіїІ. Кант вважав що культура базується не тільки на розумі, а й на сфері моральності. У його розумінні культура - це здатність індивіда піднятися від тваринного, природного до морального існування при якому людина, дістає можливість діяти вільно, заради мети, яку вона сама ставить перед собою відповідно до вимог морального обов`язку.
Шіллер вважав, що завдання культури полягає у розвитку і гармонійному примиренні фізичної і моральної природи людини, чуттєвого і розумного. Відновити цілісність людини, визволитисвіт від властивих йому суперечнсотей, здійснивши тим самим головне завдання культури, може лише мистецтво.
Г.Гегель зробив спробу зняти протилежність між просвітницьким і романтичним трактуванням культури. На його думку, сутність культури визначається не наближенням людини до природи, а наближенням індивіда до світового цілого, яке включає в себе як природу так і суспільну історію.
Велику увагу філософи надавалирелігійному аспекту культури. Яскравими передставниками релігійно-ідеалістичної філософії другої половини XIX - початку XX ст. є “українська школа” російської філософії - В.С.Соловйов,М.О.Бердяєв та інші. Представники цього самобутнього напрямку підкреслювали важливу особливість культури -вона виражає прагнення людини, добудувати своє природне і соціальне життя до духовності. Тобто лишеза допомогою культури розкриваються найкращі якості людини, досягається її гармонія з оточуючим світом, реалізується її вище призначення. Вищим виразом духовності на думку православних філософів, є релігія і культура народжується таким чином, з релігійного культу.