регистрация / вход

Культура /Укр./

Возникновение понятия культуры. Историческая эволюция взглядов на культуру. Природа и культура. Люди как продукт развития культуры и культура как продукт эволюции людей.

Культура як "виробництво людини"

Вступ.

“Я люблю все, що тече”, - сказав великий сліпий Мільтон нашого часу. Може бути, що саме людське життя часто визначається як його течія. Якщо дійсно любити те, що тече, то перший образ, з яким буде асоціюватися культура, буде образ річки. Витікаючи з мален ького джерела, річка поступово набирає свою міць і силу, протікає через різні країни, в яких вона може мати навіть назви на різних мовах. Вона завжди залишається собою і завжди інша. Можна любити горний потік і не любити широке заболочене озеро, не даючі собі звіту в тому, що це таж сама річка. Теж і з культурою. Людині може бути і діла немає до цього, що то є культура, і при цьому вона може всім серцем бути відданою своїй культурі.

Коли ми маємо діло з філософським осмислюван ням культури, то як правило, нашим об ктом є культура, як такова. Подібний підхід потребує залишить за дужками, або в якості прикладів, або образів локальної культури - як національні, так і регіональні. А так як кожний дослідник формується у досконально визначеному фокусі культури та ідентифікує себе з конкретним народом, то мета осмислення культури у всякому випадку визначає вихід дослідника, його думки за межі наявного буття.

Однак проблема л окальних культур, а не проблема локальної культури, не віддаються повністю на відкуп частинній культурології, наприклад: соціології культури, культурної антропології, етнографії. Локальні культури становляться предметом філософського знання у тому випадку, коли ставлять питання про основи буття даної локальності і її специфіки. Повертаючись до образу річки, можна сказати, що адекватне розуміння кожної її ділянки, можливо виключно при опануванні її як цілого, а саме кожної ділянки як частини цілого.

Поняття культура відноситься до фундаментальних в сучасному суспільстві. Важко назвати інше слово, яке мало б таке різноманіття змістовних відтінків.

Питання культури як “виробництво людини” можна розглядати з двох боків: культура як творець людини та людина як творець культури.

1. Поняття культури.

1.1. Виникнення поняття культури. Історична еволюція поглядів на культуру.

Культура як зміст і певна характеристика життєдіяльності людини та суспільства багатогранна. Тому при розгляді її сутності, структури, специфіки можливі різні підходи. Як результат багатогранності культури існує велика кількість її визначень у філософії.

Сам термін “культура” (від лат. cultura - обробка, виховання, освіта) налічує сьогодні багато тлумачень. Загальним для них є і те, що під культурою на противагу “натурі” (природі, природному) розуміють те, що створено людиною, штучно.

Раніше цей термін зустрічався тільки в словосполученнях, означаючи функцію чогось: вироблення правил поведінки, здобуття знань, удосконалення мови і т.п. У більшості лінгвістів не виникає сумніву, що своїм походженням слово “культура” забов`язане латинським словам соlo, colere - (зрощувати, обробляти землю, займатися землеробством). Сultus - це землеробська праця.

Це поняття поширюється і на інші сфери людської діяльності, зокрема на виховання і навчання людини. У листах римського філософа Ціцерона “Тускуланські бесіди” він пише “cultura animi philosophi” (культура духу є філософія). Пізніше слово “культура” все частіше починає вживатися як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьому значенні воно увійшло у всі європейські мови, у тому числі і слов`янські. Проте на цьому еволюція терміна “культура” не закінчується. У середні віки набирає поширення комплекс знань вказаного слова, згідно з яким культура стала асоціюватися з міським укладом життя, а пізніше в епоху Відродження, з удосконаленістю людини. У ХVIII ст. слово “культура” набуває самостійного наукового значення.

Цей термін, не випадково, оформлюється у наукове поняття саме в добу Нового часу. Відчутні зрушення у соціальному бутті людей, які сталися на зламі Середніх віків і Нового часу, характеризувалися, передусім, початком глибоких змін у становленні людини до природи (промисловий переворот, пов`язаний з переходом від мануфактурного до машинного виробництва). Людина починає усвідомлювати себе силою, здатною протистояти природі, а “культура” європейська людина Нового часу наділяється якостями, які значно відрізняють її від “природної” людини минулого. І в цей час постає питання про сутність нового середовища життя, що створюється людиною на противагу природі, про характер його впливу на саму людину, про те, злом чи благом є новий, штучно створений людьми світ. Виникає потреба у понятті , яке фі ксує новий “неприродний” стан суспі льства і людини.

Численні концепції культури, що виникали на грунті є вропейської фі лософії Нового часу, об`єднувались ідеалі стичною методологіє ю. Культура розглядалась, передусі м, як феномен ду ховного порядку, як наслі док і прояв творчої діяльност і в гадуз і науки, мистецтва, релі гії . Матері ально-виробнича ді яльні сть поняттям культури не охоплювалась. Матері альне ви робництво у цей пері од мало примусовий характер. Тобто не створювало належного простору для творчої активності людини. Погляд на культурно-і сторичний процес як на розповсюдження знань, осві ти, удосконалення розуму був притаманний як гумані стам епохи Ві дродження, так і мислителям доби Просві тництва. Зокрем а, францу зькі просві тителі Вольтер, А.Тюрго, М.Кондорсе вважали, що “культу рні сть”, “циві лі зовані сть” нації чи краї ни полягають у “розумності ” суспі льних поря дкі в, вимі рюються сукупні стю досягнень у галузі нау ки ім истецтв.

Але в межах Просві тництва виникає к ритика існу ючої “культури”. Жан Жак Руссо протиставляє зі псованості та моральні й розбещен ості “культурних” є вропейських наці й п ростоту і чистоту нравів народі в, які знаходяться на патрі архальні й стадії розвитку, але це не варто трактувати як заклик до повернення назад, швидше це заклик до того, щоб в иходячи із знання певних переваг мин улого і ві д сучасності знайти шлях для виправлення людини.

Засновник ні мецької класичної фі лософії І. Кант вважав що культура базується не ті льки на розумі, а й на сфері моральності . У його розумінні культура - це здатні сть індиві да пі днятися від тваринного, природного до морального існування при якому людина, ді стає можливі сть ді ят и ві льно, заради мети, яку вона сама ставить перед собою ві дпові дно до вим ог морального обов`язку.

Шіллер вважав, що завдання к ульту ри полягає у розвитку і гармоні йному примиренні фі зичної і моральної природи людини, чут тє вого і розумного. Ві дновити ці лі сні сть людини, визволитисві т від в ластивих йому суперечнсотей, зді йснивши тим самим головне завдання культури, може лише мистецтво.

Г. Гегель зробив спробу зняти протилежні сть між просві тницьким і романтичним трактуванням культури. На його думку, сутні сть культури визначає ться не наближенням людини до прир оди, а наближенням індиві да до сві тового ці лого, яке включає в себе як природу так і суспі льну історі ю.

Велику увагу фі лософи надавалирелі гі йному аспекту культури. Яскравими передставниками релігійно-ідеалістично ї фі лософії другої половини XIX - початку XX ст. є “українська школа” російської філософії - В.С.Соловйов, М.О.Бердяєв та інші . Представники ц ього самобу тнього напрямку пі дкреслювали важлив у особливі сть культури -вона виражає прагнення людини, добудувати своє природне і соці альне життя до духовності . Тобто лише з а допомогою культури розкриваються найкращі якості людини, досягає ться її гармоні я з оточуючим сві том, реалі зується її вище призначення. Вищ им виразом духовності на думку православних фі лософі в, є релі гі я і культура народжується таким чином, з релі гі йного культу .

Протилежну позиці ю займав революці йно-демократичний напрям, представники якого акцентували увагу на залежності культури ві д матері ально-виробничої ді яльності людей.

Синтезувати матері алі стичне та ідеалі стичне ставлення до культури важко. Обидва напрямки, висві тлюючи скла дний феномен культур и з рі зних бокі в, сприяють збагаченню наших уявлень про ку льтуру і виробленню власної точки зору.

1.2. Сучасне розуміння категорії “культура”.

Залишивши поза увагою вузькоспеціальне користування терміном “культура”, можна виділити не менше як три основних підходи.

Перший серед них - філософсько-антропологічний. Культура в цьому випадку сприймається як вираз людської природи. Вона виводиться з особистостей самої людини. Різноманітні риси культурного процесу безпосередньо зчитуються з людської натури. Культура при цьому оцінюється як феноменологія людини.

Перше антропологічне трактовання феномена культури дав у 1871 році Едуард Тейлор (1832-1917), визначивший культуру як сукупність знань, моралі, права, мистецтва, звичаїв і інших особливостей, притаманних людині, як члену суспільства.

Послідовний філософсько-антропологічний підхід до культури реалізується дуже рідко. Справа в тому, що культура як феномен не виникає з біологічної природи людини. Французський релігійний філософ Жак Марітен підкреслює, що розум і благочинність у вищій степені відповідають природі людини. Але в цьому і парадокс, що результати розуму і плоди моральності у людській натурі не закладені початково. Вони додаються до того, що виробляється почуттєвою, інстинктивною природою. Тоб то перехід до культури визначає пошук у людській істоті щось таке, що не міститься у ній як у тварині.

Другий підхід до культури - філософсько-історичний. Він претендує на те, щоб розкрити механ ізм н ародженн я, в иникн ення самої історії людств а. Людина якимось незрозумілим шляхом робить стрибок від тварини до самої себе, від природи до історії.Й мовірно, якась якість в природі людини є незвичайною, вона радикально виключає “тваринність”. Воно й забезпечує рух людини від зграї в історичний простір.

Тейлор заснував філософсько-антропологічну базу для тлумачення культури і звів все різнобарв`я природничих явищ до діяльності людини, до культури. Він поєднав це поняття з історією, яка розумілась як сукупність культурних процесів і феноменів, як історія цивілізації. Саме він поставив проблему куьтури на антропологічний фундамент і зробив людину суб ктом культури. Культура стала антропологічним поняттям. Вона розумілась як сукупність різних діянь homo faber .

Філософський погляд на культуру був розвинутий І.Г.Гердером, який розглянув її у контексті еволюції. Для нього філософія” людини відповідала роздумам п ро “освіту” людства і її переходу з “варварського стану у “цивілізоване”. Зміст культури в цьому контексті -відгороження людського від тваринного. Культура тлума читься як друге народження людини. “Якщо б людина, - писав І.Г.Гердер, - все брала з само ї себе і розвивала це без зв зку з зовнішніми предметами, то, правда, була б можлива історія людини, але не людей, не всього людства”. Але наш специфічний характер є таким, народжені майже без інстинктів, ми тільки шляхом вправ на протязі всього життя виховуємся до рівня людяності, і на цьому базується наша здібність як до удосконалення, так і до порчі і занепаду. Ми можемо при бажанні дать цьому другому народженню людин и, що проходить через все її життя, назву, пов`язану з обробкою землі - “культура”, або з образом світу - “освіта”.

Третій підхід до трактування культури - соціологічний. Культура тут трактується як фактор організації і утворення життя будь-якого суспільства. У кожному суспільстві (як і у кожному живому організмі) є деякі культуроутворюючі “сили”, що спрямовують його життя по організованому, а не хаотичному шляху розвитку. Культурні цінності створюються самим суспільством, але вони ж потім і визначають розвиток всього суспільства вцілому, життя якого починає все більше залежати від вироблених їм цінностей. Така своєрідність суспільного життя: над людиною часто панує те, що народжено нею самою.

К.Юнг визначає культуру, як “загальний і прийнятий спосіб мислення”. Термін “культура” у соціологічному розумінні не містить у собі ніякої оцінки. Він відповідає образу життя будь якого суспільства в цілому. У кожного суспільства є своя культура, і кожна людина культурна в тому розумінні, що приймає участь у тій або іншій куьтурі.

Сучасні фі лосо фи-д ос лідник и, дають означення культури, підкреслюючи або філософсько-антропологічну, або філософсько-історичну, або соціологічну природу даного феномена.

Світ культури - це світ самої людини”, - стверджує В.М .Межуєв. Е.С.Макарян ототожнює культуру з технологією відтворення і виробництва людського суспільства. Іншими словами, під культурою розуміють не просто засіб опанування світу, а функціонал ьну спрямованість цих засобів на розвиток самого суспільного цілого. Культура у Макаряна - це “позабіологічний вироблений спосіб діяльності”.

Таким чином, аналі з розвитку уяв лень про культуру та сучасні інтерпретації культури дають можливі сть для деяких узагальнень . По-перше, культура являє собою створену людиною “другу природу”. Це сві т, який “надбу дований” над нез айманою п риродою. Іншими сл овами, культу ра не може висту пати щодо людства як щось з овні шнє . Там, де є суспі льство, там є і культура. По-друге, культура виступає як система спі льних ці нностей, матері альних або духовних.

1.3. Природа і культура.

Особливий характер перетворюючої дії людини на природне середовище був зумовлений, у першу чергу тим, що він як і інші специфічні проявлення активності людей, став позагенетично програмуватися і виконуватися, завдяки механізмам культури. Давно вже стала афоризмом фраза, яка говорить, що культура протилежна природі. Кінець кінцем, практично всі підходи до опанування суті культури так або інакше виходять з ціє ї ставшої вже аксиомою опозиції. Що ж таке культура і в чому її позаприродність.

На перший погляд, виключення позаприродності культури можливо двома шляхами. Перший - вона є історичний образ суб`єктивного духу (у Гегеля). Другий - вона є суспільна сфера, що забезпечує у поступі генетичну тотожність певної нації, відтворює людину, формує, зберігає і передає з покоління у покоління схеми діяльності (у Тейлора). Однак, при більш близькому розгляді, обидва ці шляхи збігаються у перспективі.

Філософи здебільше відносять до культури все рукотворне. Природа існує для людини. Вона ж, працюючи, зробить “другу природу”, тоб то простір культури. В традиційному поданні культури як “другої природи” існує фундаментальне протиріччя. Трактуючи культуру як дещо, надбудоване над природою, дослідники створили ефект їх взаємної ворожості.

Природа і культура дійсно протистоять одна другій. Але, за виразом П.А.Флоренського, вони існують не поза одна від іншої, а лише разом. Бо культура ніколи не дається нам без стихійної основи, яка є її середовищем і матерією. В основі всякого явища культури лежить деяке природне явище, що неперервно твориться культурою. Людина як носій культури не творить нічого, а лише створює і перетворює стихійне. З другого боку П.А.Флоренський вважає, що природа не дається нам без культурної своєї форми, яка містить її і робить її доступною для пізнання.

Отже, культура - специфічний спосіб існування людини в природі - не тільки не усуває значення останньої в людському бутті, але й сама є засобом взаємозв`язку, засадою людської єдності з природою. Адже “хитрість розуму”, яку виділяли в людині Гегель та Маркс, полягає в тому, що природним силам людина протиставляє вже приборкані сили при роди, вже знані закономірності природних п роцесів. Культура сприяє виділенню людини (суспільства) із природи, відносному вивільненню її щодо природно-необхідного шляхом оволодіння ним. Водночас культура є засобом “вписування” людини у природу. Чим гармонійніша взаємодія людини і природи, тим якісніше її життя з точки зору культурного розвитку.

Природа як сукупність властивостей зовнішньої матеріальної дійсності, виявлених та узагальнених у процесі взаємодії із колективною родовою життєдіяльністю, є об`єктивною засадою людського буття як культури, її загальною та необхідною передумовою. Культура ж є суспільно вироблена загальна форма зв`язку, що характеризує єдність людини з природою і виступає необхідним засобом людського існування в природному універсумі. Отож, за всієї своєї своєрідності культура перебуває в органічній єдності з природою.

Для подальшого визначення сутності культури необхідно проаналізувати засадничі умови її виникнення в системі природного цілого, унікальність та сп ецифічні прояви щодо закономірностей природи. Це передбачає звернення до аналізу властивостей людської істоти як єдиного з усіх живих істот носія культури, а також до розгляду способу людського буття, в якому народжується культура і який здійснюється завдяки їй.

1.4. Культура і цивілізація.

Культура існує в предметних та особистих формах. Предметні форми культури - це наслі дки ді яльності людей, певна система м атері альних та ду ховних ці нностей: засоби і знаряддя праці , предмети побуту, наукові знання, фі лософські та релігійни сист ем и, традиції , юридичні закони і т.і н.. Особисті форми культури - це люди як суб`єкти ді яльності , носії та творці певних культурних ці нностей.

Рані ше ми звертали увагу на культуру, як на процес нагромадження мудрості і як визначальний чинник поступу економі ки та суспі льства. Тепер настав час, коли ми можемо подивитись на к ульту ру у бі льш широкому плані , а саме як на творчий аспект духовного життя суспі льства. Культура- це без посередня реалі з аці я людс ької свободи, що створює нові символи - ці нності , зразки людської поведі нки, виробництва і ві дношень. Тому кожне досягнення культури пі дносить людину, і неповторне по свої й значимості, сві дчить про нові людські можливості . Отже чим рі зномані тні шими стають людські ві дношення, тим різноплановішою стає і культура.

Але творіння к ультури не мало б ні якого значення, якби воно не було об ктом успадкування, копі ювання, словом поширення. Маса творі в майстрі в культури минулого якими ми тепер користує мось, не ді йшла до нас, коли б вони не копі ювались і не тиражувались. Процес масового наслі дування, повторення витворі в культури здобув назву “циві лі заці я”. Слово “циві лі заці я” походить ві д латинського слова civilis , яке означає в перекладі на українську мову - циві льний, державний. Поняття циві лі заці я з вилось уХVШ ст. у ті сному зв`язку з поняттям культури. Воно інколи застосовується як синоні м культури. Але здебі льшого ві дображує рі вень суспі льного розвитку в загалі , або степі нь розвитку матері альної і духовної культури того чи іншого суспі льства. Поняття “циві лі заці я” ві дноситься до того промі жку часу в історія розвитку людства, який спі впадає з пері одом зародже ння культури.

З другого боку латинське сло во civilis означає “мі сто”. Це говорить про те, що саме у мі стах вперше виникає потреба масового повторення здобуткі в культури, одже утворення цивілізації. У мі стах утворюються і кращі умови для ві дбору й збереження зразкі в минулих культур. Саме з мі ст ці твори поті м поширювались у сі льські й мі сцевості . Тому циві лі заці я - це завжди напласту вання ку льтур, що мали мі сце у минулому. Це - своє рі дний, актуально ді ючий музей культури. Адже і у наші дні живуть і конкурують, наприклад, наукова медицина і знахарство, плуг і трактор.

Суспі льний занепад нації завжди починає ться з того, що люди все бі льше і часті ше повторюють ві домі здобутки культури і все менше створюють нові культурні ці нності . Тому ні мецький фі лософ О.Шпенглер вважав циві лі заці ю наві ть ознакою смерті культури, так як циві лі заці я спирає ться на стереотипи, шаблон, масове копі ювання, а не на творчі сть нового, незнаного.

Людське життя внаслі док неспі впадання суті культури іц иві лі зації постає суперечливим. Бі льше того, людина може споживати рі зні копії культурних ці нностей і таким чином бути циві лі зованою, проте залишатись при цьому не культурною, рабом чужих ідей, знань, ці нностей. Сучасна циві лі заці я спе цифі чна. Формування масового споживача культури, що проявляє ться у стандартизації життя, у його однобі чності .

Циві лі зоване життя одномі рне, шаблонне, оріє нтовне не на творчі сть, а на споживання нових стандарті в: но вих шаблонних думок, будівель, одягу і зразкі в для наслі дування. Нері дко циві лі зована маса чинить опі р культурі, тобто тв орчості , саме тому, що остання ламає певні шаблони буття.

Проблема спі вві дношення культури та циві лі зації набула останні м часом надзвичайної гостроти. Одні дослі дники розці нюють зустрі ч культури з сучасною цивілізацією як кризу культури, наві ть як її катастрофу. І нші бачать у цьому народження нової культури. Наприклад, ві домий математик і фі лософ І.Шафаревич бачить у сучасні й “техні чні й” циві лі зації загрозу для культури.

“В Історії , -пише він, - бувають лі нії розвитку, які закі нчуються невдач ею. Здає ться, що такою є й лі ні я розвитк у техні чн ої циві лі зації , яка заснована на науково- техні чні й утопії. .. Її невдача загрожує загибеллю не ті льки локальні й культурі , а всьому людству й усьому живом у на Землі ”.

При всі й правильності в оці нках існуючих бездуховних та антикультурних тенденці й в сучасному суспі льстві позиці я вченого нас не може задовольнити, тому що, заперечуючи будь-який культурний змі ст в сучасні й циві лі зації , ми зводимо циві ліз аці ю ікультуру д о непримеренного конфлі кту, прочимо загибель культури. Так, ми не зможемо вже буквально ві дродити в наші дні , скаж емо , давньосхідну або античну к ультуру, але зберегти і використовувати к ультурні надбання попередні х епох та поколі нь ми можемо й повинні . Тому актуальним завданням зараз є не ві длучення сучасної циві лі зації ві д культури, не спроба повернути “колесо історії ”назад, а виявлення культурного змі сту нашої циві лі зації та його реалі заці я.

Мабуть, варто дивитися на циві лі заці ю ік ультуру не як на ворогі в, а як на союзникі в. І якщо ми хочемо мати майбутнє , то повинні прагнути до розумного компромі су мі ж теперешністю та минулим. Будь-яка спроба ві ді рвати культуру ві д циві лі зації перетворює в утопі ю ідею культурного відрод ження народу, адже культура потребує циві лі зації , як душа потребує ті ла. Циві лі заці я - це ті ло культури, її матері альний носі й, який має не природне, а соці альне походження. Бездуховна циві лі заці я жахлив а річ , культура позбавлена своєї матері альної оболочки - рі ч не можлива.

Потрі бно не забувати, що існує межа, за якою циві лі заці я заснована сучасною культурою, може обернутися непоправним лихом для суспі льства. Так, здобутки культури (промислові винаходи, нау кові відкриття, нов і засоби мистецтва тощо) при перетворенні у факти циві лі зації ( індустрі алі зація , атомні бомби, електростанції тощо) завдають шкоду екології і ставлять під знак питання існування сві ту і людини.

2. Людина як продукт культурної еволюції і культура як продукт еволюції людини.

Як людське творіння культура перевершує природу, хоч її джерелом, матеріалом і місцем дії є природа. Діяльність людини не дається природою, хоч і пов`язана з тим, що природа дає сама собі. Природа людини, що розглядається без цієї розумової діяльності, обмежена тільки здібностями чуттєвого сприйняття і інстинктами або ж розглядається в стані запліднення та недорозвинутості.

Людина перетворює і добудовує природу. Культура - це формування і творчість. Протиставлення “природа і людина” не має виняткового змісту, так як людина в визначній мірі є природа, хоч і не тількі природа... Не було й нема чистої природної людини , за словами П.А. Флоренського.

Протилежністю культурної людини є зовсім не природна людина, а варвар. Ніякої природної людини не існує. Є лише людина культурна або варвар. Від початків до кінця історії, є й буде тільки “людина культурна”, тобто “людина, творець”.

Однак, оволодіння зовнішньою природою само по собі ще не є культурою, хоч це одна з її умов. Опанування природи означає оволодіння не тільки зовнішньою, а й внутрішньою, тобто людською природою, на що здатна тільки людина. З цієї точки зору культуролог А. де Бенуа дає означення культури: “Культура - це специфіка людської діяльності, те що характеризує людину як вид. Даремні пошуки людини культури, появу її на арені історії слід розглядати як феномен культури. Вона глибоким образом спряжена з сутністю людини, є частиною визначення людини”. Людина і культура нерозривні, подібно рослині і грунту, на якому вона росте.

Людина зробила перший крок до розриву з природою, почавши будувати на ній свій світ, світ культури, як подальший щабель у світовій еволюції. З другого боку, людина є єдине кільце між природою і культурою.

Культура - це природа. Яку “перетворює” людина стверджуючі засобом цього себе в якості людини, їх протиставлення завжди несе збитк и гідності людини. Вона - єдина істота, здібна до неперервного новаторства.

Людина - унікальний творець історії, що надає їй змісту через регулярну зміну символів. Для людини, культура первинніша від природи, історія первинніша від біології. В літературі радянського часу протиріччя між природою і культурою вирішується через категорію діяльності. Багато вчених відмічають, що культура як феномен, стала можлива тількі завдякі здібності людини, як діяльності. Тоді культура - це результат всього людського життя.

Але такий тезіс потребує критичної оцінки. Справа в тому, що розширене тлумачення діяльності як подоснови культури не дає можливості виявити специфіку культури як феномена. Чи можливо у цьому контексті співставити культуру і суспільство. І те і друге є продукт людської діяльності. Але ці феномени не тотожні.

Культура не може існувати без людини: він її створив. Що при цьому його надихало? Бажання затвердити себе у природі в якості господаря, здібне змінити обдаровання? Намагання перебудувати природу? Несвідома гра творчих сил, здібних безмежно розгортати свій потенціал? Як тількі виникає питання: ради чого? - людська активність виявляється зовсім не однаковою по власн ій націленості і джерелам.

Не всяка діяльність народжує культуру, а тількі та її частина, яка носить сакральний характер і пов зана з відшуканням змістів, що вичитуються в бутті. Щоб збагнути таємницю культури, необхідно вийти за її межі і відшукати критерії, які знаходяться поза нею. Людина далеко не завжди відповідає на питання призначеності буття і своєї особистої долі. Діяльність людини різноманітна, можна вказати на такі дії людини, які спряжені з напруженим творчим актом, проривом у новий духовний простір, розкриттям змісту оточуючого. Це і є культура. Але є й такі артефакти, які не містять у собі сакрального змісту, не народжують горіння людського духу.

У людській діяльн ості багато що народжується вперше як виявлення змісту. Але багато служить процесу тиражування знайденого колись. Між краном і храмом - велика різниця. Храм - це ієрархічність буття, щось, що стоїть над людиною, над його людськими потребами.

На думку П.А. Флоренського не створення знарядь праці виступає в якості існування культури. І справа не в тому, що природа знарядь інша. Створення корисних для людини речей набуває сакральний, тобто культурний зміст, тількі тоді, коли знаряддя розглядається, як проекція позатворчих недр людської істоти, і все його власне емперічне буття - тіло, її духовне життя. Зміст палкі, молота, насоса не розглядається безпосередньо. Творчість розуму виявляється у виробництві речей. Зміст яких не явний. Це виробництво символів, тобто створення культури.

Діяльність людини багатопланова. В одному випадку вона породжує культуру, а в другому дещо інше: форми соціальності, цивілізації і т. д. Далеко не завжди людська активність пов зана з поривом в області духу. “Друга природа” включає в себе акти копіювання, відтворення. Людина, яка винайшла колесо, - творець культури. Робітни к, який робить це колесо на конвейєрі- людина цивілізації.

2.1. Людина як продукт культурної еволюції.

Специфіка людини як продукту культурної еволюції є фокусом визначення своєрідності культури та її закономірної необхідності на шляхах здійснення універсального процесу еволюції природи.

Виявлення особливостей людини та способу її буття зобов`язує до розгляду цього феномена в системі універсуму. Як підкреслював Тейяр де Шарден, у процесі самопізнання людина не може цілісно осягнути ні себе поза людством, ні людства - поза життям, ані життя - поза універсумом.

Таке бачення з`ясовує той факт, що людина - не статичний центр Всесвіту, який виникає водночас і раптово. Людина - продукт складного, досить тривалого еволюційного процесу, що не обмежився формуванням її як природної, біологічної істоти. Біологічні якості та закономірності людини як живої істоти є лише частиною того природного, що втілено в ній. За даними сьогоднішньої науки, людина є вищим синтезом усіх сил саморозвитку матерії у Всесвіті. В цьому розумінні вона - не тільки біологічна чи соціальна істота, а, до певної міри, і космічна. Ще В.І.Вернадський наголошував, що людина повинна розуміти те, що “вона не є випадкове, незалежне від довкілля - біосфери чи ноосфери - вільно діюче природне явище. Вона - неминучий вияв більшого природного процесу, який закономірно триває протягом щонайменше двох мільярдів років”. Таким чином, у людині вбачається вісь та ви шина еволюції, в процесі якої антропогенез вінчає собою космо- та біогенез. Але це не означає закінчення еволюційного процесу. Адже з появою людини в системі універсуму з`являється нова світотворча сила, з котрої розпочинається новий етап еволюцїї.

Людина - продукт двох типів еволюції. За розгляду як представника ссавців та вищих приматів, її потрібно вважати продуктом біологічної еволюції. Однак людина більшою мірою і продукт еволюції культурної, бо ті суттєві ознаки, що відрізняють її від тварини, є результатом саме цього етапу еволюції.

Однак парадоксальність феномена людини проявляється вже на рівні її біологічного становлення у відхиленнях від загального механізму. Так, мінливість та спадковість, які належать до загальних законів універсального еволюціонізму, при формуванні людини принципово змінюються за змістом, набуваючи характеру “надорганізмових” процесів її розвитку, стаючи засобами формування культурної конституції людини.

Тільки у людини генетичні зміни в мозку та центральній нер вовій системі привели до більш радикальних, ніж у тварин, змін поведінки. Розум - еволюційне досягнення саме людини, що дає їй докорінну перев агу над іншими тваринами. Людина -єдиний носій свідомості, котрий досяг ступеня думки. З моменту переходу порога думки еволюційний розвиток її починає виходити за фізиологічні межі. Коли для перших представників гомінідів типовим є реалізація в життєдіяльності законів біогенезу, то вже Homo sapiens став тим щаблем антропогенезу, де класичний механізм біогенезу, природного відбору починає “відмовляти” і перебудовується. Включає ться механізм культурної еволюції, який радикально змінює можливості людської істоти щодо пристосування: межа (щоб не сказати - прірва) між природним і людським буттям виявляється абсолютно чітко, розщеплюючи цілісність природи на субстанційно тотожні, але різко відмінні реалії за способом, типом та ритмами існування.

Увесь цей процес переходу від суто біологічних закономірностей розвитку людини як виду до культурних закономірностей її існування окреслюється досить широкими хронологічними рамками, у межах яких антропогенез, що розпочався близько двох з половиною мільйонів років тому, доповнений соціогенезом (близько 1,6. млн років), завершився появою Homo sapiens (35—40 тис. років тому). Розвиток людини як біологічної істоти закінчується у кінці мезоліту - на початку неоліту. З точки зору морфологічної будови вона відповідає сучасним стандартам: за способом існування повністю вивільнилася з біологічно-інстинктивної форми, всі біологічні інстинкти взяті під соціальний контроль. Людина остаточно перейшла у стадію культурно-еволюційного розвитку. Розпочинається найбільш стрімкий та найбільш значущий етап еволюційного процесу, де людина продовжує своє вдосконалення за рамками біологічно-природного обмеження у сфері культурно-духовного саморозвитку. Якісна відмінність духовно-культурного виміру сучасної людини та біологічно- морфологічно однакового з нею кроманьйонця є найкращим доказом значення та можливостей культури як різновиду еволюції.

З переходом до виробничої діяльності по виготовленню штучних знарядь праці, до наслідування через передання знань необхідної для виживання інформації, до використання мови як засобу негенетичного кодуван ня цієї інформації та спілкування, із освоєнням соціальних стосунків в організації свого існування людина включилася в нову стадію еволюції, де рушійними силами стали колективні творчі можливості людства, яке існує та розвивається засобами культури.

Людина як продукт цих стадій еволюційного процесу є “точкою перетину”, яка поєднує культуру та природу поза їх різноякісністю. Природа і є тією першоосновою, на якій розвинулася людина. Вона знаходиться не лише “поряд”, а становить саме її буття. У той же час культура - це існування буття в його людській специфіці яка виділяє л юдську істоту з безпосередньої тваринної залежності від природи. Саме завдяки культурній еволюції людина придбала і вдосконалила свої найхарактерніші риси та властивості пристосування і виживання в навколишньому світі. Творячи культуру, людина постійно спонукується на подальший саморозвиток, а також стає силою розвитку природи. Досягши в культурі опосередкованого опанування фундаментальними засадами свого існування, людина хоч і виробила засоби підпорядкування природно-необхідного своїм потребам, однак остаточно не вивільнилася від нього, не стала поза природою. Навпаки, як продукт природи, що займає найвищий щабель у природній ієрархії завдяки володінню силою розуму в творенні свого бутт я та буття природи, людина ще тісніше пов`язана з природним універсумом мірою відповідальності за перетворен ня, які вона привносить у нього. Навіть поза усвідомленням своїх обов`язків як носія величезної творчої, але водночас і руйнівної сили, людина пов`язана з природою у своєму фізичному існуванні, що потребує гарантій стабільності та надійності у стихії природного середовища. Руйнуючи природу, людина зменшує свої життєві шанси. Біосфера може існувати без людини. Людина ж існувати без біосфери не здатна.

Отже, за всієї відмінності у формуванні культури як засади людського буття, постійно простежується необхідність співвідносити її з природою. Вєсь досвід історико-культурного буття людства свідчить, що культура не може розвиватися всупереч своїй субстанційній основі - природі. Але, з іншого боку, простежується, особливо у зв`язку з радикалізацією людського активного втручання у природні процеси, зворотна залежність. Олюднена природа дедалі більше потребує культурного ставлення. З кожним кроком у розвитку людських діяльних можливостей вона чимраз більше зале жить від рівня розвитку культури, від її здатності до відповідної взаємодії з природними силами, від рівня свідомості і відповідальності людського ставлення до неї. Відповідно до цієї залежності якість взаємовідношення людини та природного універсуму стає показником рівня розвитку культури, її типологічних різновидів .

Можна сказати і по іншому. Якщо культура і є те, що складає сутність людського буття або, хоч, те, що відрізняє людське буття від усякого іншого, або сама є способом або функцією цього буття. В останньому випадку буття завжди буде виступати для людини як людське буття. У цьому і криється основа онтологізації феномена культури, розгляд її поперш за все як реальності людського світу.

Ототожнення людської і кульурної реальностей приводить до висновку: культура є дещо людське у людині, а людина є людиною так як вона опанувала світ культури. Або: людина є мірило наявної культури, а культура, в свою чергу, є критерієм розвитку людини. Тому ототожнення культурної і людської реальності дає дуже сумнівне знання. Питання про те, що в людині є людським, дає лише одну відповідь - все. При чому ця відповідь є універсальною, що стосується кожного окремого індивіда, і людського роду. Уні версальність же однозначної відповіді і є викладенням проблеми. Або як писала Урсула Ле Гуін: “Коли знаєш відповідь, тоді і питання не існує, а якщо відповіді не має, тоді і питання не повинно існувати”.

Становлення людини відбувається у культурі. Культура стискає у своїх міцних обіймах інваліда, надаючи йому певної форми. Безформне “Я” немовляти попадає у жорсткі рамки культури, як рідина у тверді стінки ск лянки. Тільки від густини і в зкості цієї рідини залежить, чи встигне вона до свого затвердіння - в аналогії - до становлення з “Я” особистості - повністю прийняти форму склянки, або ж в ній зал ишаться пустоти, опуклості, впадини, які тільки й надають твердій масі елементи неповторності, індивідуальності. Обриси, визначеність, жорсткі форми залежать від жорсткості людського “Я”, від його здібності до опору зовнішнім факторам, в якості яких і виступає наявна культура.

Гегель говорячи про розвиток “абсолютного духу”, вказував на щаблі релі гії , мистецтва, фі лософії . Це найважливіши форми духовності , без опанування якими неможливо стати культурною, тобто освіченою і вихованою людиною. Це “три кити” к ультурного розвитку і саморозвитку . Взагалі до сфери духовної к ульту ри належать всі форми суспі льної сві домості - полі тич на, правора, моральна, естетична, релі гі йна, фі лософська, національна.

Основа духовності - діяльність людей і їхнього спілкування. Духовні сть виявляє ться на двох рі внях- загальном у іособистісному. На суспіл ьному рі вні вона виявляє ться у знаннях, теорі ях, ідеях, моральних якостях іосвіченості населення. Духовні сть суспі льства виявляє ться у формах суспі льної сві домості - філософії , релі гії , науці , моралі , мистецтві .

Духовні сть особистості - це духовний світ окремо ї конк ретної особи, її погляди, уявлення і настрої . Її особливості визначаються конк ретними обставинами життя людини, її мі сцем в системі суспі льних ві дносин, рі внем осві ти, ви хованням, набути м життє вим досві дом. Духовний сві т людини за свої м характером соці альний. Кожна особа є представником певної соці альної групи, нації , народу і виступає як продукт суспі льних умов. Український філософ Д.Донцов писав: “Чи селянська культура не має права на існування? Ніхто їй того заперечувати не буде. Селянська культура може бути по своєму багата і стародавня, але тим не менше лишиться вона селянською себто культурою нижчої верстви, яка сама звичайно шукає взірців у культурі панській, а не навпаки. Селянська культура, культура провансальця, гуцула, або баска існувала і існуватиме, але трагедія нашого часу в тім, що наша інтелігенція намагається з культури підрядної кляси, з принципів рідного провансальства зробити орієнтаційний осередок для національної культури взагалі. Культура орачів може бути симпатична й високо моральна, але абсурдно було б робити з неї “формуючу засаду для культури людини взагалі””.

Роль культури у творенні людської духовності полягає в пості йному творенні , від творенні із бі льшенні матері альних і духовних ці нностей, в активному викорис танні культурних надбань для духовного розвитку суспі льства і людської особистості .

Недарма у відомому творі “До кобзи” П.Куліш закликає український народ повернутися до культури. Пише “до сім`ї культурників вертайся”. Він вважає що культура має великий вплив не тільки на мистецтво, а насамперед на людину “землероба”.

2.2. Людина як творець культури.

Як ми зазначили вище, культура має антропологі чні виміри. Людина є мі рою культу ри і в її творенні , і в су спі льном у функціюванні. Адж е кін цевою метою культурного розвитку виступає сві т людини, або “дру га природа”, яка будує ться самою людиною. Антропологіз м к ультури означає , з одного боку, п роцес людинотворення, а з іншого - творення культури “за образом і подобою” людини. Творча людина - наче та кві тка, з якої культура започатковує ться і розквитком якої заверш ує ться.

Творчі сть - то генерування нового, породження у муках і насолоді праці матері альних і духовних ці нностей. “Митець також людина. Він так само родиться, живе і виховується як інші люди”- писав В.Вінниченко. Але творча людина ламає повсякденні стереотипи ді яльності і бачення сві ту, доходить до ві дк риття нестрандартних уні кальних способі в піз нання, виробництва, дозві лля. Успадковуючи певні алгоритми людського буття, вона створює небачені досі форми життєдіяльності, - поліпшує, оптимізу є навколишнє середовище і сві й власний сві т.Творчі сть є сутні стю, “родовою” силою людини. На ві дмі ну ві д тварин, які лише споживають, людина виробляє . Суспі льне виробництво є виробництвом і самої людини і їїтворчих зді бностей.

Отже, творчі зді бності мають суспі льну природу. Вони виникають і формуються у процесі суспі льного становлення людини. Тв орчі сть - це найвища форма людської життє ді яльності , що зароджує ться у трудових процесах, при активному функцію ванні мислення і почуттів.

Якими б не були внутрі шні механі зми творчості , всі вони потребують здатності людини переступати межі досві ду, п рориватися у невід оме. У суч асні й теорії творчої ді яльності цей феномен визначає ться як тр ан сгресі я, тобто прорив, злет, ст ри бок реальності . Трансгресі я - це рішучий к рок ві д однієї мі ри рече й до іншої , ві д банального до гені ального. Це свого роду “злочин” проти з дорового глузду, пересі чної повсяк денності . Ці каво, що французький імпресі оніс т Дега колись напі вжартома зауважив, що художник повинен писати свою картину так, як злочинець справляє злоді янн я. Адже у творчості поруш уються норми і канони, переступає ться межа дозволеного. Яскравими прикладами такої творчості є М.Коцюбинський, М.Гоголь, Л.Толстой, Ф.Достоєвський. Хосе Ортега-и-Гасет писав: “Поет починається там, де людини вже нема. Доля останньої - жити своїм людським життям, доля поета - творити те, що не існує”.

Роль особи у творенні культури полягає ві дтак у здатності мисли ти не так, як інші , “плисти проти течії ”. Всі м здавалося, щ о паралельні прямі не перетинаються, але Лобачевський створив свою теорію “Неевклідову геометрію”, де паралельні прямі завжди перетинаються. Теорія відносності Енштейна у своьому роді теж перевернула світ.

Мі рою творчої особистості є талант, коли вдача приходить не з зовні , як подарунок форту ни, а з середини, як подарунок душі . Талант - то ці лий комплекс творчих зді бностей людини, особливе поє днання інтелектуальних, емоцій них і вольових якостей, яке дає змогу творити у певні й сфері життє ді яльності . До таланту належать як “загальні ” зді бності ( розумові , почуттє ві , естетичні ), так і часткові , спе ці альні ( математичні , музичні , конструкторські тощо). Талановита людина ві дрі зняє ться знанням своєї справи, високою майстерні стю її виконання. Найвища ступі нь обдарування, особистісна репрезен тація зді бностей у сього люд ства складає су тні сть гені альності .

Ви датні творці культури з вляються у бу дь-які часи і у всі х народі в. Кожна сфера матері ального та духовного виробництва потребує таланту, творчої іні ці ативи. Багато техні чних, архі тектурних, художні х па яток к ультури створено неві домими нам майстрами, щирими п ред ставниками народу. Неможливо уявити історі ю украї нської к ультури без імен Г.Сково роди, Т.Шевченка, Л.Українки, М.Грушевського, І.Франка, М.Лисенка, І.Гулака-Артемовського, І.Яблонської, О.Довженка. Всі вони творили в ім`я народу і заради народу.

У твори мистецтва вкладає ться вся сила ідеалі в та пафосу епохи . Творчий пафос митця закарбовує ться в душі глядача, слухача, читача. Поглиблює ться естетичний ісоціальний досві д людини, який стає джере лом натхненної праці.

Головне полягає в тому, щоб саме буття людини стало творчим, насиченим пошуком, з нахі дками, ві дкриттями. Найкращий спосі б розвинути свої творчі зді бності - це творити культуру, засвоювати і утве рджувати культурні ці нності у всі х сферах суспі льного і особистого буття.

Заключення.

Сучасна філософія поставила питання людини і культури дуже близько. Так як проблеми людини і культури дуже тісно пов`язані в повсякденному житті, у всіх сферах людської діяльності. Тому сучасна філософія “вийшла з берегів” філософії на широке поле сучасної культури. А перш за все в такій важливій і необхідній сфері діяльності людини як сфера цінностей. От чому сучасні філософи приділяють велику увагу вивченню етики, естетики, права і держави, релігії і науки, антропології, етнографії, психології, педагогіки, літератури і мистецтва.

Сучасні філософи - люди культури в самому високому значенні цього слова. Багата світова культура притаманна їм органічно: вона їх грунт, середовище, повітря, вони в ній росли, виховувались, жили і вмирали. Вона пронизала все їхнє життя і всю їхню творчість. Тому нічого немає дивного в тому, що питання культури знаходились і будуть знаходиться у центрі їх уваги: на культуру вони покладають свої надії і уповання, з нею вони пов`язують долю людства. Цінності культури для них завжди були і залишались вищими цінностями. Цим і пояснюється широка увага до питань культури взагалі. Всі ми повинні розуміти що з ретроспективи народжується перспектива, з історії - теорія, з традицій - справжнє новаторство. Отже культура - це наше майбутнє.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий