регистрация / вход

Международная политика Украины в 90-е годы ХХ века /Укр./

Основные организации, занимавшиеся вопросами международных отношений: Комитет Министров, Парламентская Ассамблея. Декларация о суверенитете Украины 1990 года.

Международная политика Украины в 90-е годы ХХ века

ПЛАН:

I. Вступ

II. Основні відомості про Раду Європи

1. Напрямки діяльності організації

2. Структура Ради Європи:

а) Комітет Мінстрів

б) Парламентська Асамблея

в) Конгрес місцевих та регіональних властей

III. Вступ України до Ради Європи

1. Умови вступу

2. Законодавче підгрунтя для вступу (етапи об`єднання з РЄ)

IV. Ретроперспектива і перспектива України в Раді Європи

1. Зобов`язання України взяті при вступі до Організації.

2. Виконання зобов`язань:

а) Позитивні наслідки

б) Проблемні питання співпраці з РЄ

3. Контроль та допомога Ради Європи у приведенні законодавства України до стандартів РЄ

4. Заходи, що проводяться щодо ліквідації невиконаних зобов`язань

5. Перспективні напрямки співпраці з РЄ

V. Висновок

Одним із основних факторів, що сьогодні впливають на рівень світового прогресу, розвиток будь-якої окремо взятої держави, є міжнародне співробітництво.

Жити нині ізольовано від світового співробітництва не можливо жодній країні. Саме в зв`язку з цим важко знайти таку, яка б не вступила в певні міжнародні відносини з іншими державами світу. Саме міжнародна політика є головним чинником популярності країни.Не є винятком і наша держава. Ще у Декларації про державний суверенітет України, прийнятій Верховною Радою 16 липня 1990 року, Україна чітко визначила свої позиції стосовно організації та здійснення міжнародних відносин. У цьому документі, зокрема, говориться, що наша держава, як суб`єкт міжнародного права бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів республіки у політичній, економічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах. Основні положення Декларації реалізувались на самперед у новій Конституції України, інших законодавчих актах, і у рішучих кроках держави на міжнародній арені.

Одним з важливих напрямків міжнародної діяльності України є участь її у співробітництві з міжнародними організаціями, перш за все європейського континенту. В цьому напрямку особливий інтерес для неї, як і для всіх інших країн континенту, представляє Рада Європи.

Падіння залізної завіси і берлінського муру стало сигналом до об`єднання всіх європейських держав на принципах демократії, верховенства права і поваги до прав людини, особливо щодо країн Центральної та Східної Європи. Ключову роль в цьому процесі взяла на себе Рада Європи - найавторитетніша загальноєвропейська міждержавна інституція у галузі правового та гуманітарного співробітництва. Тому в якості пріоритетного завдання вона визначила підтримку правових реформ, поселення нових інститутів в цих країнах.

Членство держави у Раді Європи розглядається впливовими світовими та європейськими фінансово-економічними структурами (Міжнародним валютним фондом, Світовим банком реконструкції та розвитку та іншими), як показник внутрішньої стабільності та додаткова гарантія захисту власних інвестицій та кредитів в цю державу.

Вступ України до Ради Європи традиційно свідчить про її демократичний вибір, послідовність у проведені реформ, спрямованих на захист прав людини та зміцнення демократичних інститутів.

Тому одним із перших кроків міжнародного спрямування нашої молодої держави було здійснено заходів щодо вступу до цієї авторитетної міжнародної європейської організації.

Основні відомості про Раду Європи

Рада Європи - це одна з авторитетних міжнародних організацій. Вона займається всіма важливими питаннями, які виникають у європейському суспільстві, за винятком питань оборони. Програми її діяльності охоплюють такі сфери суспільного життя, як права людини, засоби масової інформації, правове співробітництво, соціальні та економічні питання, охорона здоров`я, культура, освіта, культурна спадщина, спорт, молодь, місцева демократія, транскордонне співробітництво навколишнє середовище, регіональне планування. Одним із важливих напрямків діяльності цієї організації є також розвиток політичного партнерства з новими демократіями Центральної та Східної Європи, подання допомоги країнам цього континенту, в їх політичних, законодавчих, конституційних реформах. Коло питань, якими займається вона не є постійним, навпаки воно розширюється, еволюціонує, адаптується до нових процесів і ситуацій. Хоч поле діяльності Ради Європи до якої входить 41 держава-член, і не є всеосяжним, однак цього не можна сказати про їх плани і прагнення.

Заснована Рада Європи була 5 травня 1949 року спочатку десятьма державами: Великобританією, Францією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом, Швецією, Норвегією, Данією, Італією, Ірландією, до яких пізніше приєдналася Греція та Туреччина (серпень 1949 року). Сьогодні вона нараховує 41 державу-учасницю після того, як до неї приєдналися Ісландія та Німеччина (1950 року), Австрія(1956 року), Кіпр (1961 року), Швейцарія (1963 року), Мальта (1965 року), Португалія (1976 року), Іспанія (1977 року), Ліхтенштейн (1978 року), Сан-Марино (1988 року), Фінляндія (1989 року), Угорщина (1990 року), Польща (1991 року), Болгарія (1992 року), Естонія, Литва, Словенія, Словакія, Румунія, Чеська Республіка (1993 року), Андора (1994 року), Албанія, Латвія, Молдова, Україна, колишня Югославська Республіка Македонія (1995 року), Росія і Хорватія (1996 року), Грузія (1999 року).

Новими державами-кандидатами є Азербайджан, Білорусь, Боснія і Герцеговина, Вірменія.

Сполучені Штати Америки, Канада та Японія наділені статусом спостерігачів у міждержавних органах Ради Європи.

Штаб-квартирою цієї організації є Палац Європи, що знаходиться у Страсбурзі (Франція). Рада Європи фінансується урядами держав-членів пропорційно до кількості їхнього населення та державних ресурсів. Бюджет на 1999 рік склав 155034100 євро, з них 2663497,86 євро - внесок України.

Офіційними мовами є англійська та французька, але під час сесій Парламентської Асамблеї як робочі мови використовуються також німецька, італійська та російська. За певних умов під час обговорів може здійснюватись переклад також іншими мовами.

Від самого початку свого існування Організація намагається усувати будь-які перешкоди між народами, створюючи в Європі єдиний простір, в основі якого лежать загальнолюдські цінності. Тому вона була створена саме для захисту прав людини і парламентської демократії, забезпечення принципу верховенства права, для прийняття європейських угод, які мають стандартизувати діяльність держав-членів у соціальній та правовій сферах, для того, щоб сприяти усвідомленню існування європейської культурної самобутності, яка базується на різних системах суспільних цінностей і охоплює різні культури.

Прийнята в 1950 році Європейська Конвенція з прав людини увінчує склепіння споруди, якою стала Рада Європи. Конвенція якій постійно надає нових імпульсів її охоронець - Європейський Суд з прав людини - стала центральним елементом європейського правового порядку.

До цієї Конвенції додалися також багато інших правових документів: Європейська соціальна хартія, конвенція у запобіганні катувань, Рамкова конвенція на захист національних меншин, а також 173 інші документи, в яких розглядаються найрізноманітніші питання - від студентських обмінів, захисту культурної та природної спадщини - до боротьби з корупцією та організованою злочинністю.

Як і кожна міжнародна організація Рада Європи має свої керівні, або як їх ще називають, статутні органи. Головним органом є Комітет Міністрів, Парламентська Асамблея. Конгрес місцевих та регіональних властей Європи. Слід зазначити що для забезпечення діяльності цієї міжнародної організації, та її статутних органів створено Секретаріат, який має постійний штат із 1300 осіб. Його очолює Генеральний секретар, який обирається Парламентською Асамблеєю на п`ятирічний строк. Генеральний секретар координую та визначає діяльність Ради Європи.

Комітет Міністрів є основним розпорядчо-виконавчим органом. До його складу входять міністри закордонних справ всіх держав - членів Ради Європи, або їхні постійні представники у Страсбурзі, які визначають основні напрямки діяльності Організації. Борис Тарасюк представляє Україну в Комітеті Міністрів, а Постійним представником нашої держави з березня 1998 року є посол Олександр Купчишин. Цей орган визначає напрямки діяльності Ради Європи, розглядає та приймає рішення щодо висловлених Парламентською Асамблеєю та Конгресом місцевих та регіональних властей рекомендації, пропозиції різних міжурядових комітетів та конференцій галузевих міністрів. Він затверджує програму діяльності та бюджет. Разом з Парламентською Асамблеєю Комітет Міністрів стоїть на сторожі основних цінностей Ради Європи, і, крім того він уповноважений здійснювати нагляд за дотриманням зобов`язань, які взяли на себе держави-члени.

Міністри закордонних справ держав-членів збирається, як мінімум, двічі на рік для оцінки співробітництва, що здійснюється на європейському рівні, для обговорення актуальних політичних питань, та для надання необхідного політичного імпульсу діяльності Ради Європи. Їх заміщають як правило, постійні представники уряду. Останні збираються щонайменше двічі на місяць для зустрічі на рівні послів (рівень А). Ці зустрічі доповнюються зустрічами на рівні заступників постійних представників (рівень Б) та зустрічами доповідачів, яким доручено поглиблено займатися окремими питаннями для підготовки прийняття рішень з цих питань.

Міністри по черзі головують у Комітеті Міністрів, перебуваючи на посаді голови протягом 6 місяців.

Рішення цього органу передаються урядам як рекомендації або як проекти Європейських конвенцій та угод для визначення щодо участі в них. Комітет також ухвалює декларації та резолюції з актуальних політичних питань. Основна маса рішень приймається більшістю 2/3 голосів від загальної кількості, однак для ухвалення рішень у процедурних питаннях достатньо простої більшості голосів.

Свою роботу Комітет Міністрів здійснює через підпорядковані йому 17 комітетів: з прав людини, з питань засобів масової інформації, соціальної безпеки, соціальної політики, міграції, рівноправ`я чоловіків та жінок, культурного співробітництва, розвитку спорту, координації і збереження культурної спадщини, охорони здоров`я, міжурядового співробітництва, молодіжні галузі, охорони навколишнього середовища, органів місцевої та регіональної влади, юридичного співробітництва, боротьби із злочинністю. Цей орган може тимчасово позбавити державу її права представництва, запропонувати їй вийти з Ради або навіть ухвалити рішення про припинення її членства, якщо державою були порушені основні статутні зобов`язання. На Комітет Міністрів покладені контрольні функції щодо застосування державами-членами конвенцій та угод, сторонами яких вони є. Він також повинен ухвалювати останнє рішення у справах, що не передаються до Європейського Суду з прав людини, слідкувати за виконанням державами ухвалених Судом рішень.

Комітет Міністрів здійснює свої повноваження неупереджено і конструктивно, приділяючи особливу увагу діалогу то поступовому створенню політичних та матеріальних умов, що повинні привести до подальшого позитивного розвитку. З цією метою запроваджено систему контролю, що отримала назву "моніторинг" і забезпечує виконання всіма державами-членами їхніх зобов’язань. Комітет також розширює співпрацю з іншими європейськими організаціями, зокрема з Європейським Союзом та Організацією за Безпеку та Співробітництво в Європі (ОБСЄ).

Парламентська Асамблея є першою з європейських асамблей в історії нашого континенту, вона є дорадчим органом Ради Європи. Її члени, яких налічується 286 депутатів та 286 їх заступників, призначаються національними парламентами. Кількість представників від кожної держави-члена залежить від кількості населення і коливається від 2 до 18, при цьому мають бути представлені основні політичні партії, які є в національному парламенті. Українська делегація складається з 12 членів і 12 заступників, очолює її Борис Олійник (Комуністична партія).

Асамблея налічує 5 політичних груп: соціалістів, європейських демократів, групу лібералів, демократів і реформаторів, європейську народні партію та групу за об`єднання лівих сил. Деякі члени асамблеї не входять до жодної з цих політичних сил. Цей орган збирається на свої пленарні засідання, які тривають один тиждень, чотири рази на рік (січень, квітень, червень, вересень) в залі засідань Палацу Європи у Страсбурзі. Щовесни одна сесія проводиться в одній із держав - членів Ради Європи.

Парламентська Асамблея з числа власних членів обирає Президента, який перебуває на цій посаді три однорічні строки. Президент та віце-президенти, які обираються на однорічний строк, а також голови 5 політичних груп складають Бюро Парламентської Асамблеї. На даний момент Президентом є лорд Рассел-Джонсон. Асамблея також обирає Генерального секретаря Ради Європи, заступники Генерального секретаря Парламентської Асамблеї, та суддів Європейського суду з прав людини.

Роботу Асамблеї готують спеціальні комісії, які працюють в таких сферах: політичні питання, правові питання, і захист прав людини, соціальні питання, охорона здоров`я та питання що пов`язані з сім`єю, охорона навколишнього середовища, регіональне планування та місцеві власті, наука та наукові технології, сільське господарство, та розвиток сільської місцевості, питання економіки та розвитку, міграція, біженці і демократичні проблеми, парламентські та громадські зв`язки, рівноправність жінок і чоловіків, виконання зобов`язань державами-членами.

Асамблея є також парламентським форумом і для інших міжнародних організацій, таких як: Європейський Банк Реконструкції та Розвитку, ОБСЄ, Європейська Космічна Агенція, багатьох установ ООН. Представники неурядових організацій беруть участь у роботі окремих комісій в якості експертів.

Цей орган також проводить регулярні конференції, симпозіуми, та відкриті парламентські слухання, на яких обговорюються найбільш важливі сучасні проблеми (захист прав людини, навколишнього середовища, боротьба зі СНІДом тощо).

Слід також зазначити, що парламенти Канади та Ізраїлю наділені статусом "спостерігачів" в Парламентській Асамблеї, а парламенти Азербайджану, Боснії та Герцеговини, Вірменії мають статус "спеціальних запрошених".

Конгрес місцевих та регіональних властей Європи є консультативним органом, який представляє місцеві та регіональні власті. Тому місцеві та регіональні власті представлені в Раді Європи окремо. Цей орган був заснований Комітетом Міністрів у 1994 році, він замінив Постійну конференцію місцевих та регіональних властей Європи.

Так як і Парламентська Асамблея Конгрес складається з 286 членів та 286 заступників, які є депутатами місцевих та регіональних органів влади, або посадовими особами, що підпорядковуються їм. Делегації держав-членів Ради Європи, повинні представляти різні типи місцевих та регіональних властей з урахуванням представлених в них різних політичних сил. Українська делегація також складається з 12 членів і 12 заступників.

Складається Конгрес з Палати Місцевих властей і Палати регіонів. Один раз на два роки він обирає свого президента та бюро. Президент обирається з числа членів однієї з палат при цьому новий президент повинен бути представником іншої палати. При Конгресі можуть створюватись спеціальні робочі (ad hoc), групи для вивчення різних спеціальних питань. Цей орган Ради Європи проводить свою пленарну сесію один раз на рік у Палаці Європи в Страсбурзі.

Щоб надати регіональним властям свободу дії, демократичні структури, а також відповідні фінансування та персонал, для забезпечення власної управлінської діяльності щоб уникати непотрібної залежності від держави, Конгрес прийняв Європейську хартію регіонального самоврядування.

Конгрес місцевих та регіональних властей взяв собі за мету забезпечити участь місцевих та регіональних властей у роботі Ради Європи, сприяти місцевій та регіональній демократії, а також посилити транскордонне і міжнародне співробітництво в Європі. Він розглядає широке коло питань, зокрема такі, як місцеве та регіональне самоврядування, розвиток міст і сіл, проблеми територіального управління, захист довкілля, культура, освіта, соціальна служба та охорона здоров`я, контролює, як держави-члени застосовують принципи місцевої демократії, що докладно викладені у Європейській хартії місцевого самоврядування.

Якщо члени цього органу дізнаються про серйозні проблеми у роботі місцевих органів самоврядування в державах, які є членами Ради Європи, то Конгрес надсилає групу доповідачів, або готує доповідь, яка стосується тієї чи іншої проблеми.

Отже, з вище викладеного можна зробити висновок, що поле діяльності Ради Європи охоплює всі найбільш важливі сфери суспільного життя, в яких вона намагається ліквідувати основну масу проблем. Тому плідна співпраця з Організацією в недалекому майбутньому приведе до посилення економічної могутності навіть слабкої в цьому плані країни. В зв`язку з цим одним з основних завдань нашої молодої держави було здійснення заходів щодо вступу до Ради Європи.

Вступ України до Ради Європи

Процес входження до Ради Європи для молодої Української держави міг реально розпочатися лише після 1 грудня 1991 року. Ще с самого початку свого самостійного існування вона намагалася самостійно формувати свій зовнішньополітичний курс. Лише підписавши Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва у Європі (лютий 1992 року), Паризьку хартію для нової Європи (червень 1992 року) і Декларацією Гельсінської зустрічі на вищому рівні "Виклик часові перемін" (липень 1992 року), Україна стала 52 повноправним членом Гельсінської родини, підтвердивши цим самим намір брати участь у загальноєвропейських інтегруючих процесах. Вже з перших років свого незалежного існування наша держава зробила рішучі кроки на зближення з європейською сім`єю.

Серед найважливіших критеріїв вироблених на грудневій (1991 року) нараді Ради Європи, для офіційного визнання світовим співтовариством нових держав, що виникли на уламках колишньої тоталітарної імперії, були:

1. Дотримання статуту ООН та зобов`язань, прийнятих згідно з Гельсінським Заключним актом та Паризькою хартією, особливо це стосується питань верховенства закон, демократії та прав людини.

2. Гарантія прав етнічних національних груп і меншин

За статутом Ради Європи кожна з європейських держав може стати членом цієї організації за умови, якщо вона дотримується принципів верховенства права, гарантує та забезпечує основні права та свободи кожної людини, яка перебуває під її юрисдикцією.

З перших років свого самостійного існування Україна прагнула до того, щоб отримати статус "повноправного" члена Ради Європи. Тому для підтримання постійних зв`язків з нею, регулярної участі у засіданнях ПАРЄ і в інших її органах, реальної підготовки до вступу в організацію були створені Робоча група Верховної Ради і Державна міжвідомча комісія з питань вступу країни до РЄ. Комісія, зокрема, слідкувала за змінами у національному законодавстві і приведенням його у відповідність до загальновизнаних європейських і світових стандартів.

Але процес інтеграції у європейську сім`ю проходив у складній внутрішній і зовнішній ситуації, адже наша держава перебувала на стадії перехідного періоду, тому для нас було практично не можливо швидко влитися в колію європейського життя. До того ж багато країн ще не звикли бачити в Україні суверенного, рівноправного партнера. До складнощів зовнішньополітичного життя додавалися ще й проблеми в середині самої країни: багато хто ще не повністю усвідомлював, що розвиток України як незалежної європейської демократичної держави - це її історичний і остаточний вибір.

Тому для республіки, яка в складі СРСР усередині 80 років займала 62 місце у списку країн-членів ООН за рівнем визнання міжнародних документів з прав людини, інтеграція в Раду Європи не могла відбуватися швидко і легко. Процес цей був надзвичайно важким і пройшов ряд етапів.

Вже після 17 днів після всенародного референдуму 1 грудня 1991 року Міністерство Закордонних справ України звернулося до Генерального секретаря Ради Європи з пропозицією провести переговори з метою визначення сфери і форм співробітництва. У відповідь на це Рада Європи запросила делегацію Верховної Ради України на чолі з тодішнім її Головою І.Плющем взяти участь у 42 спеціальній сесії Парламентської Асамблеї 1-6 лютого 1992 року у Палаці Європи в Страсбурзі (в статусі "запрошених"). Саме з цих рішучих прагнень України до об`єднання розпочався зустрічний рух. Українська делегація брала участь у спеціальних слуханнях у міжурядовому Комітеті по зв`язках з європейськими країнами - не членами Ради Європи, беручи за мету розпочати процес входження України в Парламентську Асамблею Ради Європи. Від імені Верховної Ради України І.Плющ офіційно звернувся до головуючого на Асамблеї Джефері Фінсберга з заявою про надання Україні статусу "спеціально запрошеного члена", який уже одержали деякі країни Центральної та Східної Європи.

Вже 10 березня 1992 року відбулось надзвичайне засідання Комітету Міністрів Ради Європи, на якому обговорювались питання щодо встановлення контактів Ради Європи з державами СНД, в розвитку співробітництва з цими державами. На засіданні були присутні також міністри закордонних справ країн, які знову звернулися до Ради Європи з проханням надати їм статусу "повноправного" або "спеціально запрошеного" члена. Керівник української делегації, перший заступник Міністра Закордонних справ М.Макаревич підкреслив, що "зміни в Україні створили сприятливі умови для її входження до співтовариства європейських культур на основі загальнолюдських цінностей, єдиних принципів і зобов`язань". М.Макаревич, повідомивши про готовність проведення реформ щодо проблематики прав людини підтвердив бажання України тісно взаємодіяти з усіма державами згаданої вище організації. Керівництво нашої держави також виявило бажання піддати експертизі Радою Європи проект нової Конституції, Закону "Про вибори", а також прохання надати експертної допомоги у проведенні судово-правової реформи, з питань масової інформації. Було знову підкреслено, що Україна зацікавлена у приєднані до конвенцій Ради Європи, зокрема, до найважливішої - Європейської конвенції з прав людини.

Україна вже у 1992 році одержала від Комітету Міністрів Ради Європи запрошення приєднатися до Європейської культурної конвенції, Європейської конвенції про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними громадами або органами влади 1980 року, Європейської конвенції про інформації щодо іноземного законодавства 1968 року, Часткової Угоди щодо захисту та надання допомоги у разі великих природних та технологічних катастроф, у рамках якої було розроблено міжнародний проект "Система епідеміологічного спостереження і аналізу за станом здоров`я населення, яке постраждало в результаті Чорнобильської катастрофи”.

Верховна Рада України вирішили приєднатися до цих конвенцій. Відбувалося поступове зближення України і Ради Європи. Нашу державу прийняли як асоційованого члена у комісію "За демократію через справу" ("Венеціанську комісію"), яка була створена для спостереження за виконанням правових норм, які є гарантом демократичного розвитку суспільства.

Слід відмітити, що саме в цей час Україна почала приводити своє законодавство у відповідність з міжнародними нормами і стандартами, щоправда, цей процес відбувався дуже повільно. Це пояснюється нестабільною політичною ситуацією та великою кількістю проблем які постали перед молодою державою.

Все ж у перші роки свого існування Верховна Рада України прийняла велику кількість найважливіших законів і постанов щодо прав людини, які стали основою для демократичних перетворень нашого суспільства. Зокрема Закони "Про свободу совісті і релігійних організацій", "Про громадянство України", "Про національні меншини", "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні". Українська держава переконала всіх, що вона має намір стати учасницею конвенції Ради Європи з широкого кола питань, приєднатися до всіх тих угод міжнародного значення, виконання яких вона ще на себе не взяла, визнати всі документи з прав людини і одержати статус повноправного члена цієї організації.

У квітні 1992 року відбувся візит української делегації юристів до Страсбурга на запрошення Генерального секретаря Катрін Лялюм`єр. Секретаріатом Ради Європи в зв`язку з цим було підготовлено спеціальний документ стосовно зв`язків з Україною - "Відносини з Україною". В цьому важливому документі містилися рекомендації що до того, щоб Комітет Міністрів Ради Європи розглянув питання про приєднання України до цілого пакету його конвенції. Комітет Міністрів мав розглянути можливість запрошення України, як спостерігача на засідання Європейського Комітету правового співробітництва, Керівного комітету з прав людини, Європейського комітету з кримінальних проблем, Керівного комітету з питань місцевої і регіональної влади.

Після цього спостерігається суттєве потепління відносин з Організацією 14 липня 1992 року Україна подала заяву про вступ до неї. Міністр закордонних справ нашої держави А.Зленко вручив керівникам Ради Європи - голові Комітету Міністрів Х.Чатіну і Генеральному секретарю К.Лялюм`єр під час їх візиту до Києва офіційний лист с проханням про прийняття України до ради Європи.

Тому вже 16 вересня 1992 року Верховній Раді України було надано статус "спеціального запрошеного гостя" Парламентської Асамблеї РЄ. Це дало змогу нашій делегації брати участь у пленарних засіданнях ПАРЄ. Цей статус стимулює продовжувати процес демократизації країни, створює умови необхідні для вступу України до РЄ як повноправного члена.

Після цього відносини з РЄ суттєво покращилися. Відбулися візити парламентських делегацій України до столиці цієї організації французького міста Страсбурга, а також відвідали Київ керівники Ради Європи, експерти і доповідачі комісії і комітетів. Обидві сторони були переконані у необхідності прискорення взаємного співробітництва у різних сферах, однак наша держава ще повністю не відповідала всім вимогам. Відзначалося, що сфера прав людини ще не відповідала положенням Європейської конвенції з прав людини. В той час Україна ще була дуже далекою від демократичної держави з дотриманням усіх прав людини і громадянина Тоді тільки Президент був обраний шляхом дійсно вільних виборів. Але Конституція ще не була прийнята, правова реформа проводилась дуже повільно, великою проблемою була міжконфесійна, українсько-російські відносини, проблеми Криму та закриття ЧАЕС також викликали занепокоєння. Було ще й багато інших проблем, які заважали розвиткові партнерства з цією інтегруючою організацією.

Але разом з цим керівники Ради Європи неодноразово висловлювали своє задоволення до того, як проходить робота українських парламентарів у комітетах і комісіях з економічних питань, сільського господарства, з юридичних питань і прав людини, а також у комісію по зв`язках з європейськими країнами - не членами РЄ. В Україні вони зустрічалися не лише з керівниками урядів і депутатами а й з лідерами різних партій, рухів представниками національних меншин та конфесій з журналістами тощо. Представники Секретаріату і ПАРЄ були запрошені на перші демократичні парламентські вибори, які з їхньої сторони були позитивно оцінені.

Все ж, на зважаючи на всі проблема, перед якими зіткнулася молода держава, та значне відставання від інших європейських держав, в Україні прослідкувалися суттєві зміни на вдосконалення законодавства, з`явилися реальні ознаки прогресу.

Дострокові парламентські вибори 1994 року, багатопартійна політична система, нові підходи до проблематики прав людини, та інші правові зміни, які відбулися в Україні відкривали реальні можливості для приєднання до Європейської конвенції з прав людини і стати повноправним членом Ради Європи.

З кінця 1994 року відносини нашої держави та Ради Європи суттєво покращилися з січня 1995 року розпочала роботу Місія Постійного спостерігача України при РЄ у Страсбурзі. Українське законодавство швидкими темпами наближалося до загальноєвропейських стандартів, це було відзначено керівниками Ради Європи, тому в 1995 році майже щомісяця вони відвідували Київ. Вони також дійшли до висновку, що необхідно проводити більш глибокі реформи, але ці зміни в повній мірі можуть бути здійснені лише після вступу України до Ради Європи.

Виступ міністра закордонних справ України Геннадія Удовенка на засіданні Комітету Міністрів - найвищого міжурядового органу РЄ - в квітні 1995 року, відповіді Президента Леоніда Кучми, голови ВР О.Мороза і прем`єр-міністра Є.Марчука на запитання РЄ (27 липня 1995 року) та "Роз`яснення з деяких питань судово правової реформи та забезпечення прав людини в Україні", численні візити керівників та експертів РЄ до України з перевірками того на скільки країна відповідає стандартам цієї організації показали, що наша держава суттєво просунулася по шляху демократизації суспільства і залучена до діяльності РЄ.

В свою чергу Президент ПАРЄ Мігель Мартінес у травні 1995 року заявив: "Україна найближчим часом буде прийнята до сім`ї європейських партнерів. Це буде корисним як для України, так і для Європи в цілому. Участь України в європейських проектах тільки збагатить досвід і почуття ввсієї європейської спільноти."

Отже, 4 вересня 1995 року на вересневій сесії ПАРЄ в Парижі було внесено до порядку денного питання про рекомендацію для вступу України до РЄ. Через кілька днів у Києві відбулися зустрічі Генерального Секретаря РЄ Данієля Таршиса з Президентом та головою ВР України. 26 вересня 1995 року на пленарному засіданні ПАРЄ у Страсбурзі було розглянуто питання про прийом України до РЄ. Підсумки голосування засвідчили прийом України у члени цієї організації. 31 жовтня ВР України прийняла Закон України, в якому говорилося: "Підтверджуючи відданість Україні ідеалам та принципам, які є спільним надбанням європейських народів, та враховуючи, що інтереси збереження та подальшого втілення в життя тих ідеалів, а також сприяння економічному та соціальному прогресі потребують більш тісного єднання між всіма європейськими країнами, ВР ухвалює: приєднатися від імені України до Статуту РЄ".

В свою чергу Комітет Міністрів 8 листопада 1995 року запросив Україну стати 37 членом Організації. Офіційне оформлення документів щодо вступу України до РЄ відбулося 9 листопада у Страсбурзі.

Ретроперспектива і перспектива України

в Раді Європи

Під час вступу до Ради Європи Україна, як і всі країни-члени Організації зобов`язувалась виконувати положення статі 3 Статуту: реалізація принципу верховенства права та забезпечення кожному основних прав і свобод людини. Вона також взяла на себе низку особливих зобов`язань, які містяться у Висновку №190 (1995 рік), Парламентською Асамблею. Було також узгоджено терміни їх виконання від одного до трьох років по різних позиціях.

Згідно з вимогами Парламентської Асамблеї протягом одного року з моменту вступу повинні бути прийняті: нова Конституція, рамковий документ про правову політику України у сфері прав людини, рамковий документ про правову та судову реформи, нові кримінальний, кримінально-процесуальний, цивільний та цивільно-процесуальний кодекси, нові закони про вибори та політичні партії. Разом із тим передбачалося що роль і функції Генеральної прокуратури будуть змінені (особливо щодо здійснення загального нагляду за додержанням законності) шляхом перетворення цього інституту в орган, який відповідатиме всім стандартам Ради Європи. Відповідальність за управління та пенітенціарною системою, за виконанням судових рішень та реєстрації осіб, які прибувають до країн або від'їжджають з неї, буде покладено на Міністерство Юстицій до кінця 1998 року. Також наголошувалось на необхідності забезпечити незалежність судової влади відповідно до стандартів Ради Європи, та здійснити інші заходи. Зокрема, Україна також може підписати у момент приєднання Європейську Конвенцію з прав дитини протягом одного року ратифікувати її та протоколи №1, 2, 4, 7, 11 до неї. Протягом одного року з моменту вступу підписати та протягом 3 років ратифікувати Протокол №6 Європейської конвенції з прав людини, який передбачає скасування смертної кари в мирний час та ввести мораторій на виконання смертних вироків який набирає негайної чинності з моменту приєднання до Конвенції. Крім того, протягом одного року з моменту вступу необхідно підписати й ратифікувати Європейську конвенцію про запобігання тортурам, нелюдському та принижуючому гідність поводженню або покаранню, а також Європейську рамкову конвенцію про захист національних меншин, Європейську хартію місцевого самоврядування і Хартію регіональних мов та мов національних меншин, Генеральну угоду про привілеї та імунітети та додаткові протоколи до неї, здійснити ряд інших заходів. У сфері зовнішньої політики України зобов`язувалась вирішувати спори мирним шляхом.

Як видно, у сукупності вище зазначені зобов`язання - це зобов`язання виключної ваги для будь-якої держави, їх виконання, а тим паче - у встановлені Висновком надзвичайно стислі терміни, вимагає швидкої докорінної трансформації, як внутрішньої правової системи держави, так і системи її міжнародно-правових зобов`язань, перш за все у галузі правового та гуманітарного співробітництва.

Деякі з означених вище зобов`язань Україна взяла на себе навіть за умов, коли чимало старих членів Ради Європи, включаючи деяких її засновників, такі зобов`язання на себе не брали і відповідні європейські договори не ратифікували. Українська ж дипломатія хотіла прискорити приєднання своєї країни до європейського простору і, як бачимо, взяла на себе дещо завищені зобов`язання, до виконання яких Україна не була повною мірою готова. Все ж найголовніше, на мою думку, це не стільки реальність виконання цих зобов`язань у встановлені строки, скільки їх векторна спрямованість на впровадження принципів і стандартів Ради Європи у національне законодавство.

Але нашій молодій державі дуже важко виконувати зобов`язання, які були взяті при вступі до Ради Європи. Країна переживає серйозну економічну кризу, яка супроводжується зростанням організованої злочинності та високим рівнем корупції. За останні роки радикально погіршався життєвий рівень населення, більше того, зарплати та пенсії не виплачуються протягом кількох місяців. Високий рівень безробіття ще більше ускладнює рівень життя народу.

Все ж наша держава робить усе можливе для того щоб виконувати вимоги Парламентської Асамблеї, насамперед слід зазначити, що 28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла нову Конституцію України, багато положень якої привела у відповідність до стандартів Ради Європи.

Потрібно також підкреслити, що незважаючи на проблеми, які виникли в останні роки Україна змогла відносно успішно забезпечити внутрішню стабільність. Країна довела свою здатність уникати широкомасштабних соціальних заворушень або громадянської війни. Крім того держава зробила значний внесок у зміцнення регіональної стабільності шляхом підписання у травні 1999 року Договору про дружбу, співробітництво та партнерство з Російською Федерацією та Угоди про статус Чорноморського флоту. Варто також зазначити, що в червні 1997 року Президенти України, РФ, Молдови підписали декларацію про трьох стороню співпрацю з метою створення єврорегіонів - "Нижній Дунай" та "Верхній Прут". Ці різноманітні кроки відображають зусилля України спрямовані на виконання зобов`язань перед Радою Європи стосовно врегулювання внутрішніх та міжнародних конфліктів.

На сьогоднішній день відбулася ратифікація Україною Європейської конвенції з прав людини та Протоколів №1, 2, 4, 7, 11 до неї (липень 1997 року), Європейської конвенції про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність погодженню чи покаранню (січень 1997), Рамкової конвенції про захист національних меншин (грудень 1997 року), Європейської конвенції про передачу засуджених осіб (вересень 1995 року), Європейської конвенції про видачу правопорушників, Додаткового та Другого Протоколу до неї (січень 1998 року), Європейської конвенції з кримінальних справ та Додаткового протоколу до них (січень 1998 року), Конвенції про відмивання, пошук, арешт, та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (грудень 1997). Україна також приєдналась до Генеральної Угоди про привілеї та імунітети Ради Європи і Протоколу до неї (жовтень 1996). На цей час наша держава приєдналась також до Європейської конвенції щодо іноземного законодавство та Додаткового протоколу до неї (закон України про приєднання від 14 липня 1993 року), європейської рамкової конвенції про основні принципи транскордонного співробітництва між кордонними общинами та властями (закон України від 14 липня 1993 року), Європейської культурної конвенції (закон України від 24 лютого 1994 року), Європейської конвенції про транскордонне телебачення (14 червня 1996 року), Європейської хартії місцевого самоврядування (6 листопада 1996 року).

24 листопада 1996 року Верховною Радою України був прийнятий закон "Про приєднання України до Часткової Угоди про Європейську комісію "За демократію через право". Враховуючи це, розпорядженням Президента України Леоніда Даниловича Кучми від 11 березня 1996 року утворено Державну міжвідомчу комісію з питань впровадження законодавства України норм і стандартів Ради Європи. Наша держава підписала Європейську хартію регіональних мов (травень 1996), Протокол №6 Європейської конвенції з прав людини (травень 1997 року). Значна робота проведена у галузі реформування внутрішнього законодавства України відповідно до норм і стандартів Ради Європи. Як уже зазначалося 28 червня 1996 року була прийнята нова Конституція України, норми якої будують на фундаментальних принципах Ради Європи: верховенство права плюралістичної демократії, та поваги до прав людини; рамковий акт про правову політику України щодо захисту прав людини (червень 1999), який забезпечую практичні юридичні механізми реалізації положень Конституції України відносно основних прав та свобод людини. Було прийнято низку законів стосовно виборів; а саме:

а) Закон України "Про вибори народних депутатів України" від 24 вересня 1997 року;

б) Закон України "Про вибори народних депутатів Автономної Республіки Крим" від 12 лютого 1998 року;

в) Закон України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 14 січня 1998 року;

г) Закон України "Про вибори Президента України" від 5 березня 1995 року.

Вдосконалення демократичних засад нашої держави пішло ще далі. Верховною Радою України було прийнято закон від 24 березня 1998 року "Про державну виконавчу службу" що забезпечує механізм виконання судових рішень в Україні; утворено Державний департамент України з питань виконання покарань (Указ Президента від 22 квітня 1998 року), який виведено з підпорядкування Міністерства Внутрішніх Справ в окрему структуру, підпорядковану уряду України. Створено конституційні механізми, які гарантують незалежність суддів (червень 1996 року), прийнято закон "Про Конституційний Суд України" (жовтень 1996 року). Верховною Радою затверджено Конституцію Автономної Республіки Крим (грудень 1998 року), прийнято закон "Про статус столиці України - міста Києва" (січень 1999 року). Важливим елементом виконання вимог ПАРЄ є запровадження мораторію де-факто на виконання смертних вироків: після проголошення мораторію в Україні не було виконано жодного смертного вироку.

Верховна Рада прийняла також відповідні постанови організаційного характеру. Так, 22 вересня 1995 року була прийнята постанова "Про приведення законодавства України у відповідність з Європейськими конвенціями з питань кримінального судочинства". На виконання зобов`язань Верховна Рада прийняла також постанову про основи судово-правової реформи.

Як бачимо, наша держава зробила багато роботи в напрямку дотримання зобов`язань перед Радою Європи. Разом з тим у відносинах України з Організацією залишається ряд проблем, пов`язаних з невиконанням деяких суттєвих зобов`язань, а саме стосовно прийняття протягом року після вступу рамкового документа про правову та судову реформу, нового Кримінального, Кримінально-процесуального, Цивільного та Цивільно-процесуального кодексів, нового закону про політичні партії.

Крім того не було ратифіковано Протокол №6 Європейської конвенції з прав людини стосовно скасування смертної кари. Не виконано також зобов`язання щодо ратифікації протягом року після вступу Європейської хартії про регіональні мови та мови національних меншин. До зауважень ПАРЄ щодо України належать такі: відсутність чіткого розмежування між судовою, законодавчою і виконавчою гілками влади, намагання контролювати ситуацію і утримувати політичну владу інколи навіть незаконно з боку органів виконавчої влади, зростання корумпованості, злочинності повільний процес законодавчих реформ, застосування катувань, поганого поводження до осіб які перебувають у місцях позбавлення волі, державний контроль за засобами масової інформації тощо.

Всі ці негативи привели до того, що в Раді Європи почала назрівати думка щодо припинення повноважень наших делегацій в усіх структурах вказаної міжнародної організації.

На мою думку, Верховна Рада швидше б прийняла всі закони, яких вимагає Організація, якби уряд на завалював парламент надтерміновими економічними законопроектами, які нібито важливі для країни, а насправді сприяють інтересам лише деяких груп.

Рада Європи робить усе можливе для того, щоб ліквідувати усі негативи, що стають перепоною економічного демократичного, піднесення країни. Комітет з правових питань та прав людини відповідно до Постанови Асамблеї №508 (1995) з 11 грудня 1995 року розпочав процедуру моніторингу зобов`язань, взятих Україною. Комітету з політичних питань та Комітету по зв`язках з європейськими країнами-нечленами було доручено надавати висновки.

Процес виконання Україною зобов`язань відповідно до висновку ПАРЄ №190 (1995) з самого початку знаходиться під постійним контролем з боку Ради Європи та її компетентних органів.

Так, 28-29 листопада 1996 року Україну відвідали доповідачі Парламентської Асамблеї. За результатами цього візиту було підготовлено Меморандум щодо виконання нашою державою зобов`язань перед організацією, який було надіслано для коментарів представникам Уряду України та Постійній делегації ВРУ у ПАРЄ. Ці коментарі за підписом Голови Постійної делегації Б.І.Олійника в серпні 1997 року були передані доповідачам та керівникам Ради Європи.

Відповідно до Резолюції № 1115 від 29 січня 1997 року Асамблея передала відповідальність за моніторинг виконання Україною своїх зобов`язань перед РЄ новому комітету з питань дотримання обов`язків та зобов`язань державами-членами, який 16 травня 1997 року призначив своїми співдоповідачами на Україні Т.Келама (Естонія) та Х.Северінсен (Данія).

Перший ознайомчий візит в нашу країну новопризначених доповідачів відбувся 7-10 грудня 1997 року. За результатами візиту було підготовлено проект доповіді, який був схвалений Комітетом з питань моніторингу 28 січня 1998 року і надісланий Український делегації в Асамблеї для коментарів.

15-18 вересня 1998 року відбувся другий ознайом чий візит в Україну вищезгаданих співдоповідачів Комітету ПАРЄ з питань моніторингу, в ході якого було уточнено багато питань для підготовки кінцевого проекту доповідей. Обговорення доповіді вказаного вище комітету стало, по суті, кульмінацію січневої частини сесії Асамблеї 1999 року. Обговорення в цілому відзначалося атмосферою взаєморозуміння і конструктивного діалогу. Було також зроблено висновок, який полягав у тому, що потрібно зберегти членство України як повноправного члена організації в усіх її структурах.

На запрошення Голови Верховної Ради України О.М.Ткаченка 6-9 квітня 1999 року Україну відвідав з офіційним візитом лорд Рассел-Джонсон - Президент ПАРЄ. Він зустрівся з керівництвом країни, головами Верховного та Конституційного суду України і міністрами закордонних справ, юстиції та внутрішніх справ. На зустрічах обговорювались питання щодо подальших шляхів розвитку відносин України і Ради Європи, зокрема стосовно дотримання нашою державою зобов`язань.

9-12 травня 1999 року відбувся 3 ознайомчий візит співдоповідачів Комітету з питань моніторингу Т.Келамо і Х.Северінсен до Києва. Під час візиту відбулися зустрічі з Головою ВРУ, міністрами закордонних справ, юстиції та внутрішніх справ, Главою Адміністрації Президента, Генеральним прокурором, Першим заступником Голови Верховного суду України, Конституційного суду, Уповноваженим ВР з прав людини, Головою Державного департаменту виконань покарань, керівництвом Спілки Журналістів, представниками фракцій і депутатських груп Парламенту, членами Державної міжвідомчої комісії з питань впровадження в законодавство України норм і стандартів Ради Європи, керівництвом Київської міської виборчої комісії, опозиційними журналістами, представниками неурядових організацій. Співдоповідачі підкреслили що відбулись певні зрушення на шляху виконання Україною своїх зобов`язань перед РЄ, але в цілому було зроблено зауваження нашому керівництву щодо повільного впровадження в законодавство України норм Організації.

З огляду на відсутність суттєвого прогресу щодо виконання обов`язків, візитери пропонували Парламентській Асамблеї розпочати на червневій сесії ПАРЄ 1999 року процедуру призупинення прав на представництво України в Раді Європи.

В зв`язку з цим члени Української делегації у всіх п`яти політичних групах та 30 комітетах Асамблеї провели роз`яснювальну роботу. Вони підготували меморандум щодо реального стану виконання Україною обов`язків перед РЄ та розповсюдили його серед членів ПАРЄ. Виходячи з цього, ПАРЄ відклали рішення щодо застосування санкції до січня 2000 року. Більшість членів ПАРЄ побоювалося, що запроваджування санкцій у розпалі осінньої президентської передвиборчої боротьби могло негативно вплинути на європейський вибір України, зашкодити налагодженню співпраці з європейськими організаціями.

Таким чином завдяки консолідованим діям української парламентської делегації та українських дипломатів щодо правового та політичного обґрунтування реального прогресу, що досягла Україна, і передусім - національний парламент, на шляху виконання зобов`язань перед Радою Європи, в цілому вдалося переконати Асамблею не застосовувати будь-які санкції - а значить, запобігти можливій шкоді міжнародному авторитету нашої держави.

Слід зазначити що співпраця України з Радою Європи з її структурами є не лише корисна, а й в ряді випадків економічна вигідна. Для прикладу можна привести підписання "Спільної програми Комісії європейських співтовариств та Ради Європи щодо реформування правової системи, місцевого самоврядування та вдосконалення системи правозастосування в Україні". Загальний обсяг її фінансування з боку Європейського Союзу та Ради Європи становить близько трьох мільйонів доларів, що перевищувало суму щорічного внеску нашої держави до бюджету останньої.

Україна через Раду Європи здійснює більш активне та широке співробітництво у вирішені широкого кола питань, які мають не лише європейське, а й світове значення. Це, наприклад, стосується такої проблеми, як вироблення загальноєвропейської системи безпеки, міграції, переливання крові, та імунології, соціальної політики, рівноправ'я жінок і чоловіків, біосистеми та інших. Експерти цієї міжнародної організації допомагали в прийняті Конституції України. В результаті Основний закон нашої держави, за оцінками експертів Ради Європи, став одним з найдемократичніших в Європі, адже багато її положень приведено у відповідність до стандартів Організації. Розглядаючи конституційні норми, що стосуються прав людини і громадянина, які закріплені у другому розділі, можна зробити висновок, що значна кількість норм бере витоки із Європейської конвенції з прав людини, і відповідає їй.

Статті Європейської конвенції з прав людини Відповідні статті Конституції України

2

3

5

8

9

10

11

27

28

29

30, 31, 32

34

35

36

Важливо також наголосити, що згідно зі статтею 55 Конституції України, “кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Ця норма Основного закону також відповідає нормам Європейської конвенції з прав людини, за якими Європейська комісія з прав людини і Європейський Суд з прав людини розглядають звернення громадян країн-членів щодо захисту своїх прав і свобод”. Виходячи з цього кожен громадянин України може звернутися за захистом своїх прав до цих органів.

Рада Європи виділяє різноманітні субсидії під проведення демократичних перетворювань та підвищення добробуту населення нашої держави. Слід також зазначити, що Асамблея рекомендує Комітету міністрів підсилити програми із Заходів Розвитку та Консолідації Демократичної Стабільності для України з метою допомогти країні подолати згадані проблеми, зокрема, пов`язані з підготовкою судів, поновленням соціальних та економічних прав кримським татарам. Юристи, експерти від неї проводять консультації з українськими фахівцями. Організація ретельно слідкує за законодавчими, соціальними і економічними змінами в Україні. Щорічно відбуваються візити парламентських делегацій Ради Європи до України. Експерти вивчають ситуацію в державі, зустрічаються з представниками органів вищої влади: президентом, депутатами, прем`єр-міністрами. Але візити не обмежуються лише діалогом з державними службовцями. Делегати активно спілкуються з представниками різноманітних політичних партій, громадських об`єднань, науковцями, представниками народу.

Рада Європи проводить активну роботу щодо вивчення проблем з якими зіткнулася Україна на шляху демократичних перетворень, а також намагається залучити європейські країни до їх вирішення. Так, 26 січня 1996 року ПАРЄ ухвалила резолюцію 1078 (1996) про економічну ситуацію в Білорусії, Росії та Україні, в якій міститься звернення до держав Європи активізувати торгівельні економічні відносини з цими країнами, уникати протекціонізму та адаптувати програми подання їм допомоги до нових реалій. Резолюція ПАРЄ 1087 (від 26.04.96) та 1127 (від 24.6.97) були присвячені проблемам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та уникненню подібної трагедії в майбутньому. Резолюція 1180 (1999) від 28 січня 1999 року про економічну ситуацію в Росії та Україні була присвячена наслідкам економічної кризи у 1998 році.

Напередодні виборів Президента України 31 жовтня 1999 року представники моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Анне Северінсен і Тюнне Келам перебувала в нашій державі для того, щоб прослідкувати за демократичністю виборів. Анне Северінсен заявила, що після кількох днів перебування в Україні, представники ПАРЄ зробили висновки: передвиборна компанія не є чесною і відкритою, є численні погрози на адресу деяких кандидатів у президенти та журналістів, втручання адміністративних структур в передвиборчий процес. Не всі кандидати зазначила Анне Северінсен мають рівні можливості (поява на телебаченні кандидатів, тощо).

Таким чином, можна зробити висновок, що подібні візити зобов’язують Україну до проведення різноманітних політичних акцій на основі засад демократії, з дотриманням усіх прав людини і громадянина, адже це сприяє міжнародному авторитету держави. Але, нажаль, в обстановці, яка склалась це не так уже й просто зробити, хоча і зроблено уже багато.

Клопітка робота проводиться щодо ліквідації невиконаних зобов`язань. Так, 7 квітня 1999 року, Верховна Рада України розглянула проекти законів про судоустрій, і прийняла у першому читані за основу проекти законів, внесені народними депутатами В.Ф. Сіренком і В.І.Шишкіним. на сьогодні опрацьовується єдиний узгоджений проект цього закону для внесення на розгляд парламенту. Його прийняття дасть можливість завершити підготовку законопроектів по процесу кримінальному, цивільному (відповідно до пакета наших зобов`язань перед Радою Європи), а також адміністративному, арбітражному та головних кодексів таких як Цивільний та Господарський.

На виконання зобов`язань перед Радою Європи ВРУ 21 травня 1999 року прийняла Постанову “про засади судово-правової реформи”, якою доручила Комітету з питань правової реформи підготувати нову редакцію концепції судово-правової реформи. В даний час документ опрацьовується в зазначеному комітеті. 20 вересня 1998 року Верховною Радою було прийнято проект нового Кримінального кодексу України. Після цього від народних депутатів надійшла велика кількість законодавчих пропозицій до його Загальної та Особливої частини. На сьогодні завершується підготовка до подання проекту нового Кримінального кодексу України на розгляд сесії ВРУ у другому читані.

Також уже прийнято у першому читані проект Цивільного кодексу України. Постановою ВРУ від 20.10.99 утворено Тимчасову спеціальну комісію по підготовці і попередньому розгляду проекту нової редакції Цивільного кодексу України., затверджено персональний склад комісії, що сприятиме як найшвидшому прийняттю Кримінального і Цивільного кодексів.

Проект Господарського кодексу також внесено на розгляд ВРУ, але він не був прийнятий у першому читані. На комісію, що працює над підготовкою цивільного кодексу покладено обов`язок по опрацюванню та розгляду ВР проекту Господарського кодексу.

Проблема прийняття Закону України “Про політичні партії” полягає перш за все, у принциповій розбіжності, щодо процедури і термінів перереєстрації політичних партій згідно з цим Законом. Ще 4 лютого 1999 року ВРУ розглянула законопроект “Про політичні партії” у третьому читані і направила його на доопрацювання до Комітету з питань правової реформи. Зараз доопрацювання законопроекту завершено, але перспективи його розгляду і остаточного затвердження ВРУ залежить від розвитку внутрішньополітичної ситуації в країні.

7 травня і 18 червня 1999 року ВРУ обговорювала проект Закону “Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин”, однак його не було прийнято. На даному етапі відбувається також доопрацювання Закону у чотирьох профільних комітетах Парламенту.

В центрі уваги Ради Європи знаходиться питання щодо розвитку місцевого самоврядування в Україні. В цьому напрямку намітився суттєвий прогрес. Органами державної влади України готується внесення змін та доповнень до закону “Про місцеве самоврядування” з метою приведення його положень у відповідність Європейської хартії місцевого самоврядування.

Президентом України доручено підготувати найближчим часом для внесення на розгляд ВРУ проекти Законів “Про комунальну власність”, “Про місцеві податки та збори”, “Про статус міста Севастополя” та інших.

Отже, всі ці кроки свідчать про те, що всі гілки влади в Україні докладають максимум зусиль для якнайшвидшого приведення національного законодавства у відповідність з правовими нормами і стандартами Ради Європи.

Безумовно, співпраця із Радою Європи для нашої держави носить позитивний характер. Адже це робить Україну дійсно європейською державою з закріпленням і практичним забезпеченням демократичних принципів. Подальша співпраця, на мою думку, сприятиме ліквідації більшості економічних та політичних проблем.

Серед перспективних напрямків співпраці України з Організацією є продовження роботи по впровадженню в національне законодавство ратифікованих Україною конвенцій та угод РЄ, а також широко прийнятих норм і принципів, закладених в різноманітні конвенції та угоди, стороною яких Україна ще не стала; систематичне вивчення доцільності участі держави в багатосторонніх договорах РЄ, не передбачених Висновком ПАРЄ №190 (1995), в якому міститься положення щодо виконання Україною зобов`язань у перші роки співпраці. Хочеться сподіватись, що за підтримки Організації держава здійснюватиме широкомасштабні програми щодо підготовки соціальної сфери та правової системи до впровадження в національне законодавство норм і принципів Європейської соціальної хартії; держава буде залучена до активної участі в реалізації проектів Фонду соціального розвитку РЄ. Всі ці дії, безумовно, приведуть до підвищення рівня життя населення та покращення загального становища взагалі.

Подальша участь України в реалізації програм співробітництва Ради Європи з державами Центральної та Східної Європи (“Феміда”, ”Демосфен”, “Демправо”) сприятиме процесу реформування правової системи України.

Активізація участі представників нашої держави в робочих органах Комітету Міністрів Ради Європи, діяльність яких пов`язана з розробкою нових міжнародно-правових документів та спільних програм співробітництва, механізмів їх імплементації, системи моніторинг за виконанням державами положень Конвенцій РЄ, вироблених рекомендації країн членам з різноманітних питань – це суттєвий елемент належного забезпечення інтересів в цій організації.

Хочеться вірити що за допомогою фахівців з РЄ наша держава зможе ще до початку чергової, січневої, сесії Парламентської Асамблеї 2000 року прийняти такі важливі документи, як Кримінальний, Кримінально-процесуальний, Цивільний, Цивільно-процесуальний кодекси, остаточно буде скасовано смертну кару та інше. Адже, якщо цього не буде зроблено, то Парламентська Асамблея прийме рішення відповідно до правила 6 Правил Процедури порушити процедуру анулювання вірчих грамот постійної делегації України у ПАРЄ до того моменту, поки взяті зобов`язання не будуть повністю виконані. Безумовно, це завдасть сильного удару авторитету нашої держави.

Хочеться сподіватися, що за допомогою РЄ в недалекому майбутньому наша держава зможе налагодити більш тісніші зв`язки з провідними європейськими країнами і наблизиться до них за рівнем розвитку, що незабаром Україна виконає все обіцяне і процедуру моніторингу над нею припинять.

Висновок

Вступ України до Ради Європи свідчить про її свідомий європейський демократичний вибір, що європейські країни визнали Україну як рівну серед них, яка проголосила політику пріоритету особистості над державою. Співробітництво між Україною і Радою Європи розглядається як вагома складова процесу інтеграції нашої держави до європейських структур, як важливий чинник внутрішніх перетворень.

Важливим досягненням Організації є те, що вона стала відкритою організацією, яка об`єднує переважну більшість європейських націй. Таким чином робить свій вагомий внесок у концепцію неподільної Європи.

Відіграючи важливу роль в інтеграційних процесах на континенті, будучи провідною організацією у галузі захист прав людини, розвитку демократичних інститутів, Рада Європи посідає важливе місце в системі європейських організації.

З огляду на велику кількість європейських конвенцій, які в цілому створюють єдине правове поле в Європі, Рада Європи також відіграє роль своєрідного загальноєвропейського нормотворчого органу.

Членство України в цій міжнародній організації надає їй широкі можливості для більш активного міжнародного співробітництва, створює необхідні умови для гармонізації національного законодавства з міжнародно-правовими актами РЄ, а це значить – і з законодавством країн-членів, тобто правова система України стає більш досконалою.

Процес приведення нашого законодавства у відповідність од європейських стандартів є надзвичайно важливим для України, адже документи Ради Європи після приєднання до них нашої держави стають невід’ємною частиною національного законодавства. Практична користь очевидна – замість укладання низки двосторонніх угод Україна стає стороною багатасторонього договору, який є обов`язковим для держав членів РЄ.

Співробітництво розвивається по багатьох напрямках. Україна є учасником у програмах міжурядового співробітництва РЄ, Спільна програма ЄС та РЄ по наданню допомоги Україні у проведені правової реформи підносить її на якісно новий, вищий ступінь розвитку. Всі ці заходи спрямовані на становлення в Україні правової держави, в якій повною мірою мають дотримуватися принцип верховенства права та забезпечуватися основні права і свободи людини. Вступ до РЄ виводить на новий рівень проблему дотримання прав кожної людини, принципово змінилась правосвідомість населення: нині кожен наш громадянин може звернутися за захистом своїх прав до Європейської комісії та Європейського Суду з прав людини.

Незважаючи на всі проблеми, перед якими зіткнулася наша молода держава, Україна досягла значних успіхів у створені правової системи, спрямованої на зміцнення демократії та захисту прав людини. Але ще потрібен час для досягнення стандартів Ради Європи та розвитку ринкової економіки, яка базувалася б на принципах чесної конкуренції, поваги до закону та боротьби з корупцією.

Все ж, незважаючи на тимчасові труднощі, Україна користується авторитетом в Організації. Я вірю, що в майбутньому існуватиме лише одна панєвропейська інституція, яка охоплюватиме всі країни Європи, і спиратиметься на найбільш інтегровані структури.

В Українському суспільстві формується хибне уявлення про РЄ, як про організацію, яка нам постійно щось нав`язую. Але прийняття всіх законів яких вимагає Організація потрібне насамперед самій Україні. Рада Європи Виступає лише міжнародним механізмом, який здійснює контроль і надає допомогу.

Отже, співробітництво України з Радою Європи має великий потенціал і має динамічно розвиватися й надалі, наближаючи нас до об`єднаної Європи.

Список використаної літератури:

1. “Рада Європи. Діяльність та здобутки”.

2. Микола Томенко “Абетка Української політики” (Довідник). Київ “Смолоскип” – 1998

3.

4.

5. “Голос України” 29.06.99

6. “Голос України” 24.06.99

7. “Голос України” 13.05.99

8. “Голос України” 8.04.99

9. “Голос України” 14.09.96

10. “Голос України” 29.09.99

11. “Голос України” 10.10.99

12. “Голос України” 7.10.99

13. “Голос України” 15.07.99

14. “Голос України” 20.07.99

15. “Голос України” 17.06.99

16. “Голос України” 6.04.99

17. “Урядовий Кур ` єр” 10.02.99

18. “Урядовий Кур ` єр” 24.09.96

19. “Урядовий Кур ` єр” 6.05.99

20. “Київські відомості” 30.09.95

21. “Зеркало недели” 4-10.03.95

22. “Международная жизнь” №1, 1999 рік.

23. “Международная жизнь” №4, 1999 рік.

24. “Українське слово” 15.01.98

25. “Політика і час” №5, 1995 рік.

26. “Політика і час” №10, 1995 рік.

27. “Політика і час” №12, 1995 рік.

28. “Право України” №7, 1999 рік.

29. “Право України” №6, 1997 рік.

30. “Віче” №6, 1997 рік.

31. “Вісник” №3, 1995 рік.

32. Декларація “Про державний суверенітет України”.

33. Конституція України.

34. Конвенція з прав людини.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий