Смекни!
smekni.com

Логічні основи ораторського мистецтва (стр. 1 из 4)

Вступ

Обов’язкова умова сучасного ораторського мистецтва – це відповідність промови оратора вимогам логіки, дотримання яких веде до правильних висновків, до досягнення істини. Коротко ці вимоги можна сформулювати у такий спосіб.

По-перше, мова оратора повинна бути визначеною, тобто ясною, чіткою, конкретною, вільною від розпливчастих, двозначних міркувань, невиправданих стрибків від однієї думки до іншої.

По-друге, не можна допускати суперечливих висловлювань, важливо завжди принципово відстоювати свою точку зору.

По-третє, міркування варто ретельно обґрунтовувати шляхом доказування фактами, прикладами з життя і підтвердженими наукою істинами. Логічна доказовість, тобто вміння обґрунтувати свою думку за допомогою інших уже відомих істин, є основою переконливості промови, показник логічної культури оратора. Виваженість, доказовість суджень, науковість підходу особливо цінні в наш час, коли людська свідомість відкидає аксіоматичність суджень.

Логічність як комунікативна якість речі має багато спільного з точністю. Як і точність, логічність характеризує мову зі сторони її змісту. Логічність формується і усвідомлюється на основі тих же зв’язків речі з неречовими структурами, що і точність (зв’язок з дійсністю та мисленням).

Логічність характеризує організацію мови.Цією якістю оцінюється характер значеннєвих поєднань одиниць мови у промові з погляду їхньої відповідності законам логіки і правильного мислення. Ці поєднання значень можуть усвідомлюватися як логічно несуперечливі, якщо вони вірно моделюють зв'язки і відносини реальної дійсності, вірно передають структуру думки. Значеннєві зв'язки компонентів мови можуть усвідомлюватися як логічно суперечливі, якщо вони спотворюють зв'язки і відносини реальної дійсності, порушують закони правильного мислення. У першому випадку мова буде оцінена як логічна, у другому — як нелогічна.

Логічність промови можна визначити як вираження в значеннєвих зв'язках її компонентів, зв'язків і відносин між частинами і компонентами думки. Логічність пов'язана з правильністю. Структурною передумовою логічності є правильна синтагматика (сполучуваність) знаків на лексико-семантичному, морфологічному і синтаксичному рівнях.

Сама логічність є базою формування таких якостей мови, як доступність, дієвість, доречність. Логічна мова добре моделює структуру думки і тому доступна, сприймається як доречна.

Є підстави, як і при характеристиці точності, розрізняти логічність предметну і логічність понятійну. Предметна логічність полягає у відповідності значеннєвих зв’язків і відносин одиниць мови у промові зв’язкам і відносинам предметів і явищ у реальній дійсності. Логічність понятійна є відображенням структури логічної думки і логічного її розвитку у семантичних зв'язках елементів мови в промові. Звичайно, ці два види логічності тісно взаємозалежні й у конкретному акті мови виступають у єдності.

Існують форми мови, де предметна логічність майже усунута (вірніше, істотно трансформована) свідомо — казки, твори художньої фантастики та інші форми художньої словесної творчості. Але логіка понятійна як відображення структури думки і її розвитку в семантичних зв'язках елементів мови повинна бути присутньою і тут.

Розрив предметної і понятійної логічності можна спостерігати тоді, коли зв'язки і відносини об'єктивної дійсності, сутність явищ і подій свідомо спотворюються чи неправильно усвідомлюються.

Логіка понятійна, без опори понять на міцний базис «сутнісних» зв'язків і відносин дійсності (без опори на предметну логічність), дає лише жалюгідну подобу логічної мови. Логічність понятійна без опори на логічність предметну, у принципі, не існує, це лише імітація логічності.

Розрив предметної й понятійної логічності має місце і тоді, коли «сутнісні» зв'язки і відносини дійсності спотворюються ненавмисно в процесі пізнання через прорахунки й логічні помилки, допущені у мисленні. І тут мовне повідомлення про явище при всій зовнішній логічності зв’язків елементів мови без опори на логічність предметну (втрачену за рахунок помилок у пізнанні) не буде по-справжньому логічним.

Отже, логічність предметна і логічність понятійна існують у тісній взаємодії, але в різних типах і формах мови може актуалізуватися одна з них.

Природно, у будь-якій розмові ми звичайно логічно обґрунтовуємо те, що вже довели собі, що стало власним переконанням. Логічний механізм доказування складається з трьох взаємозалежних елементів: тези, доводів (аргументів) і способу доказування (демонстрації).

Логічні основи ораторського мистецтва

Теза — це думка чи положення, істинність якого потрібно довести. Теза, висунута у виступі, розмові, повинна володіти однією важливою якістю — бути щирою. Інакше ніякими доказами не вдасться її обґрунтувати. По суті, переконати когось — виходить, створити у нього впевненість в істинності тези.

Доводи (аргументи) — думки чи положення, істинність яких уже перевірена наукою і практикою і які звичайно відомі аудиторії. Найдужчим і незаперечним аргументом є сукупність фактів, що мають відношення до тези.

Спосіб доказування (демонстрація) — форма логічного зв'язку між аргументами і тезою. Доказ може бути прямим чи непрямим. При прямому доказі аргументи безпосередньо обґрунтовують істинність тези. У побічному доказі істинність тези обґрунтовується тим, що доводиться хибність конфронтуючого положення.

Існує кілька правил висування тези: вона повинна бути чітко сформульована, залишатися тим самим у ході всього доказу, не містити в собі логічного протиріччя.

Перше правило вимагає повної визначеності, ясності й зрозумілості тези. Розпливчастість і нечіткість її формулювання утруднюють процес доказування, приводять до плутанини. Правило визначеності застосовують не тільки стосовно своєї тези, але й до виcтупy опонента. Щоб не допустити необґрунтованої критики його суджень, корисно використовувати засіб давньоіндійських мудреців: вступаючи в суперечку із супротивником, вони запитували: «Чи так я вас зрозумів?» І тільки після позитивної відповіді переходили до критики думки опонента.

Результатом порушення другого правила є такі серйозні логічні помилки, як втрата тези чи її підміна. Мимовільна втрата тези буває у недосвідчених ораторів, що, захопившись, втрачають нитку міркування. Тому під час виступу й особливо суперечки рекомендується стежити за ходом власної думки, перевіряти себе.

Підміна тези — це навмисне перетримування, свідчення несумлінності оратора. Часто цей прийом застосовують тоді, коли не в силах довести висунуте положення. В інших випадках вдаються до штучного переключення уваги публіки на інше питання. Різновидом підміни тези є «апелювання до людини», коли замість обговорення проблеми починають оцінювати особистість того, хто висунув цю проблему. Розповсюджено і такий варіант логічної підміни, як замовчування невигідних фактів і подій.

Третє правило висування тези вимагає її несуперечності. Протиріччя в думках ісловах — явище суб'єктивне. Зустрічаються люди, що можуть висловити одне судження про даний предмет і трохи пізніше інше, прямо протилежне. Непослідовність, суперечливість у мисленні ймові може бути наслідком низької логічної йзагальної культури, а в деяких випадках свідчить про безпринципність.

У процесі логічного доказування висунутої тези треба подбати, щоб вона спиралась на достатню підставу,тобто була доведена реальними і переконливими аргументами.

Характерною помилкою в аргументації є порочне коло,коли теза доводиться за допомогою аргументів, останні ж обґрунтовуються тезою. У цьому випадку і теза, і аргумент виявляються непідкріпленими, зависають у повітрі.

Логічний зв'язок тези заргументами — демонстрація— здійснюється різними способами. Сьогодні найчастіше оратор спирається на яскраві, вражаючі факти дійсності, йдучи, таким чином, від фактів до узагальнень і висновків (індуктивний метод). Звичайно, у доказуванні можливий і протилежний хід думок — загальнотеоретичні положення застосовуються для доказування істинності тих чи інших явищ (дедуктивний метод).

Процес доказування в усному виступі буває особливо ефективним, якщо поряд з аргументами наводяться і контраргументи, особливо відомі аудиторії. Спроби ж приховати такі контраргументи звичайно викликають негативну реакцію, підозру в тенденційності доказу.

Важливе місце в логіці публічного виступу, особливо в суперечці, посідає логічне спростування, тобто доказ хибності чи неспроможності якої-небудь тези. Найбільш простий і надійний спосіб спростування — за допомогою фактів. Надійним способом спростування є показ логічної помилки чи навмисної підміни, допущених опонентом у доказі.

Умови логічності, як і умови точності, можуть бути екстралінгвістичні (внутрішньоструктурні) і структурні (власне лінгвістичні).

Перша умова — екстралінгвістичне оволодіннялогікою міркування. Людина, що поставила за мету навчитися говорити і писати логічно, повинна насамперед навчитися логічно мислити. Будь-який акт мислення повинен відповідати законам логіки. Необхідно виховувати в собі сувору дисципліну думки, не допускати в самому мисленні логічних помилок і прорахунків. Логічним може виявитися лише повідомлення про явище, у процесі пізнання якого автор промови суворо дотримувався логіки міркування.

Друга умова — структурна чи власне лінгвістична: знання мовних засобів, що сприяють організації значеннєвої пов'язаності й несуперечності елементів мовної структури. Ця друга умова діє на рівні комунікації мови і може бути позначена як оволодіння логікою викладу (повідомлення). Логіка викладу відрізняється від логіки пізнання виразною орієнтацією на співрозмовника, на ситуацію промови. Дотримання чи порушення логіки викладу позначається на розумінні промови слухачем або читачем. З погляду культури мови оволодіння логікою викладу є не менш актуальною задачею (і в принципі, більш доступною), ніж оволодіння логікою пізнання. Зовнішня виразність логіки викладу в конкретних мовних ланцюжках, реальність мовної ситуації і залучення розуміння як критерію оцінки робить логіку викладу доступною для аналізу, дає можливість визначити типові помилки логіки викладу, а отже, і тренувати навички логічного оформлення змісту, що виражається.