регистрация / вход

Мовознавчі інтереси І. Франка у Галичині

Боротьба І. Франка за широке запровадження фонетичного правопису в Західній Україні та його пропаганда "конечності літературного і національного поєднання галицьких русинів з українцями". Перехід західноукраїнської інтелігенції до фонетичного правопису.

Міністерство освіти і науки України

Українська академія друкарства

Реферат на тему:

„Іван Франко у питанні мовознавства.

Боротьба за фонетичний правопис у Західній Україні”

Виконала:

студентка групи Р-11

Дзендзелюк С.

Керівник:

Левицька М.Я.

Львів – 2007

Зміст

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3

Основна частина . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .5

Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11

Список використаної літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .13

ВСТУП

Багатими на знаменні події виявились 90-ті роки XIX ст. — перші два десятиліття XX ст. Вони сприяли розвитку і зміцненню соціального престижу української мови. Це роки від утвердження реформованого в 1893 р. НТШ до видання першого офіційного українського правопису 1918 р., що становлять окремий дуже бурхливий і разом з тим дуже плідний період в історії нашої мови. Вони неповторні ще й у тому відношенні, що їх наповнювала творчість корифея української літератури — І. Франка.

Він був не лише письменником, а й талановитим мислителем, літературознавцем, фольклористом, мовознавцем, перекладачем і перекладознавцем, палеографом, етнографом, істориком, економістом, публіцистом, і найважливіше – активним громадським діячем. Організатор випуску ряду періодичних видань. Йому належать визначні зразки політичної, філософської та інтимної лірики, прозові, драматичні твори. Він — автор праць з історії і теорії літератури, історії образотворчого мистецтва тощо, численних перекладів творів світової літератури (французької, німецької, англійської, російської, польської, чеської, сербської, хорвацької, старогрецької, латинської, арабської, ассиро-вавилонської та ін.).

Боротьба І. Франка проти ворожих розвиткові літературної мови тенденцій, прагнення розширити її можливості і добитися того, щоб українська мова повністю забезпечувала усі сфери духовного життя народу, щоб художнєукраїнське слово було „правдивою іскрою Прометея”, а також велика праця Франка-художника над словом – ось ті причини й фактори, які зумовили появу ряду мовознавчих праць в його науковій спадщині.

Мовознавчі інтереси Франка досить широкі та багатопланові. Відомо більше 20 лінгвістичних праць, заміток та рецензій українською, польською, німецькою мовами, а також майже 150 праць, які мають безпосередню дотичність до мовознавства. Розуміючи мову як „спосіб комунікації людей з людьми”, Франко відзначав, що її виникнення має реальний грунт — здатність людського горла творити звуки. У статті «Мислі о еволюції в історії людськості» (1881) він пише: „Аж коли чоловік почав жити громадами, показалась у нього потреба постійного порозуміння у всяких речах і виробився систем таких голосових знаків”. Поділяючи біологічну концепцію німецького славіста А. Шлейхера, Франко розглядав мову як живий організм, що постійно розвивається.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

У центрі уваги Франка були питання історії української літератури та мови 2-ї пол. ХІХ — поч. ХХ ст. Поборовши мовні вагання перших років літературної праці, мовознавець рішуче виступив проти москвофілів, язичія,зазначивши, що літературна мова повинна формуватися на народній основі. У статті «Етимологія і фонетика в южноруській літературі» (1894) автор науково обгрунтував переваги фонетики правопису для української літературної мови. Виступив Франко і проти намагань „латинізувати” українську графіку, заявивши у праці «Азбучна війна в Галичині 1869 р.» (1912), що це був би найтяжчий удар не лише по українській мові, а й по всій українській культурі. Він дав досить повну і загалом об’єктивну картину розвитку літературно-писемної мови XVI — XVIII ст. У відомій статті «Літературна мова і діалекти» (1907) Франко заявив, що укр. народ повинен мати одну літературну мову, в основі якої лежать говори Середньої Наддніпрянщини, мова І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, Марка Вовчка, І. Нечуя-Левицького, бо „у мові тих письменників лежить основа того типу, яким мусить явитися вироблена літературна мова всіх українців”, бо „а мова на величезному просторі від Харкова до Кам’янця-Подільського виявляла таку одностайність, такий брак різкіших відмін, який вповні відповідав українському національному типові”

Неперевершеною була мова Франка. З одного боку, це феномен високорозвиненої, філософськи виваженої мови українського інтелігента, з другого — зразок побутової мови освічених галичан. Еталоном для нього була мова Т. Шевченка. Він глибоко вивчав її і перший дослідив мовну лабораторію Великого Кобзаря. Франко вважав, що українська літературна мова повинна обслуговувати всі сфери людської діяльності. Наприкінці XIX — поч. XX ст. українській мові, за його словами, „приходилось здобувати нові поля невідомих досі понять” (ст. «Михайло Старицький», 1902). Франко робив усе, щоб для цих нових понять з’являлися в літературній українській мові відповідні слова та терміни, взяті з народної мови, запозичені з інших мов, інтернаціоналізми, утворені діячами науки і культури («Ковані слова»). Він дав сучасне тлумачення поняття «науковий термін» і фактично став основоположником наукового та публіцистичного стилів української мови. Сприяв утвердженню новітньої мовознавчої термінології. Одним із перших впровадив в українську. мову терміни «арго», «фонетична альтернація», «ономастика», «синтаксична конструкція», «суфікс», «означення» та ін.

Значні заслуги є і в інших ділянках українського мовознавства. Діалектологічні погляди викладено в ст. «Літературна мова і діалекти» (1907). Він чітко розрізняв і послідовно вивчав територіальні і соціальні діалекти, визначив їх особливості, вказав на характер взаємодії літературної мови і діалектів, дав класифікацію західноукраїнських говорів, яка майже не відрізняється від прийнятої сучасною діалектологією. Дослідженням «Причинки до української ономастики» (1906) було започатковано українську ономастичну науку, а тритомною працею «Галицько-руські народні приповідки» (1901-10) дав неперевершений зразок лексикографічної розробки української фразеології. Не втратили наукової цінності. праці Франка «Увага про назву „Палінодія"» (1903), «Кінцеві записки в староруських рукописах» (1906), «Дві замітки до тексту найдавнішої літописі» (1908) та ін.

Іван Франко був незрівнянним практиком і теоретиком перекладу. Праця «Каменярі. Український текст і польський переклад. Дещо про штуку перекладання» (1912) — своєрідна енциклопедія перекладознавчої думки і справи того часу в Україні. Франка знали і глибоко шанували відомі філологи —В. Ягич, О. Потебня, О. Шахматов, А. Кримський та ін.. В 1906 рада Харківського університету одностайно присудила йому ступінь доктора російської словесності. В 1907 з політичних міркувань реакційні кола Росії перешкодили обранню його дійсним членом Петербурзької Академії Наук.

Важливу роль відіграли і тогочасні історичні події, а саме революція 1905 р. у Росії, що змінила суспільне становище української мови. Аж до початку І світової війни зростала українська преса, множилася кількість видань, сталися певні зміни в мовному менталітеті селян і міщан : у них похитнулася впевненість у тому, що українська мова мужича, а російська – панська. Проблеми творення української літературної мови з Галичини й Буковини знову були перенесені на Наддніпрянську Україну. Тут розгорнулася нова дискусія з приводу того, на яку базу має спиратися українська літературна мова — наддніпрянську чи галицьку. В дискусії взяли участь І. Нечуй-Левицький, М. Грушевський, А. Кримський, І. Стешенко, Б. Грінченко, І. Франко, М. Филипович, М. Пачовський та ін. На цей раз йшлося про те, що взяти в спільноукраїнську літературну мову з західноукраїнської мовно-літературної практики. Одні дискутанти (І. Нечуй-Левицький, А. Кримський) обстоювали думку, що це мають бути одиниці, інші (М. Пачовський, І. Верхрадський, І. Франко та ін.) наголошували на тому, що практику розвитку української літературної мови на західних землях не можна змарнувати.

Питання мови для І.Франка становить собою один з аспектів дослідження життя народу, його суспільної організації, духовного світу, морального стержня. Франко завжди виступав на захист української мови як мови великого народу, що має право на власне духовне, культурне, економічне й державне життя. Він гостро критикував побутування й утвердження двомовності з боку австрійської влади; наголошував на тому, що двомовність є причиною внутрішнього роздвоєння людини. «Двоязичність і дволикість» – саме таку назву має праця І.Франка 1905 р. де він, критикуючи москвофільство як явище, зауважує: „Отеє внутрішнє роздвоєння було також, можна сказати, трагедією нашого галицького москвофільства. Люди, що могли б бути зробитися пожиточними діячами на рідній ниві, люди талановиті і працьовиті, перенявшися нещасною манією – міняти свою рідну мову на чужу, раптом робилися мов духовно в части спаралізовані, тратили живе чуття до живих потреб рідного народу і вимогів сучасності”.

Іван Франко тоді, в умовах поширення химерної мішанини церковщини, російщини й польщини, розведеної на галицько-руськомудіалекті, побачив у цьому язичії деструктивну загрозу не лише для української мови, що само по собі було величезним злом, а й для національної духовності. Ревний захисник української мови відстоював її право на побутування у різних сферах і галузях життя українців, прагнув, щоб українська мова стала мовою освіти, науки, церкви, виступав проти утисків та переслідувань українського слова. Хоч українців близько тридцяти мільйонів (3 мільйони у Галичині і на Буковині, півмільйона в Угорщині та близько 27 мільйонів у Росії), вони можуть лише в Галичині та на Буковині користуватися своєю мовою в установах, судах, школах та пресі, але й тут на їхньому шляху часто стоять перешкоди й обмеження. В Росії українська (малоруська) мова вилучена зі шкіл – від університету до початкової, із церковних проповідей, установ, українською мовою нині там не дозволено видавати жодного журналу, не можна друкувати популярних, наукових книг, ані перекладів.

У поезії «Антошкові П. (Азь покой)» Франко-поет вступає у гостру дискусію з Петрушевичем Антонієм Степановичем – українським істориком та етнографом, який належав до кола тих, хто заперечував самостійність української мови, називав її діалектом і по суті тим самим ставив під сумнів існування українців як окремого етносу. У відповідь на закиди щодо української мови усім українофобам І. Франко категорично і стверджувально запевняє:

Хай та мова вбога в славнім роді,

Хай московська, польська, чеська краща –

Поки служить Матері в пригоді,

То вона культурі не пропаща.

Діалект, а ми його надишем

Міццю духу і огнем любови

І нестертий слід його запишем

Самостійно між культурні мови.

(«Азь покой»)

Поет відстоює абсолютну рівність усіх мов у природі, запевняє, що не від того, як назвати – чи "діалектом" чи "жаргоном" ту або іншу мову, залежить її доля, а лише від того, які культурницькі, духовні, суспільні функції вона виконує, – буде залежати також доля її носія – народу. У статті «Літературна мова і діалекти» І.Франко наголошував на тому, що без діалектів, без мовного багатства кожного регіону України літературна мова не може розвиватися: "Кожна літературна мова доти жива і здібна до життя, доки має можність, з одного боку, всисати в себе всі культурні елементи сучасності, значить, збагачуватися новими термінами та висловами відповідними до прогресу сучасної цивілізації, не тратячи при тім свойого основного типу і не переходячи в жаргон якоїсь соціальної верстви чи купи людей, а, з другого боку, доки має тенденцію збагачуватися новими елементами з питомого народного життя і з відмін та діялєктів народного говору".

Особливу місію у збереженні, примноженні та ствердженні української мови І.Франко покладав на письменство: "Писатель мусить поперед усього владати добре мовою свого народу, і то не мовою одного села, одного повіту або одної губернії, але мовою такою, котра була б однаково своя, зрозуміла і люба всім повітам, губерніям та селам, мовою літературною, мовою школи і інтелігентного товариства". Франко запевняв, що мова може розвиватися лише тоді, коли для вислову своїх думок нею користується не лише простий народ, а власне його передові культурні верстви. Він завжди виступав проти витворення штучної "російсько-церковно-галицької мови", так званого "язичія", оскільки розумів, що це веде до спотворення народної мови, відречення від природної мовної стихії українців, що у свою чергу призводить до асиміляції й деградації національної інтелігенції й розпорошення українського народу як такого. Не залишався байдужим дослідник і до тогочасних правописних питань української літературної мови. І.Франко аналізує складність і дискусійність правописних питань для літературної мови, що лише визначається в колі слов'янських народів («Етимологія і фонетика в южноруській літературі») та аргументує логіку фонетичного правопису. Правописна непримиренність, на думку дослідника, є шкодою для розвитку літературної мови, а праця «Азбучна війна в Галичині 1869 р. » є обґрунтуванням авторської позиції щодо тяжкого удару, якого зазнала в результаті цієї війни не лише національна мова, але й українська культура в цілому. Парадокс, але думка дослідника актуальна і сьогодні, коли правописні проблеми знову поставлені в центр уваги і дискусій української інтелігенції.


ВИСНОВКИ

Виступи І.Франка в справі правопису – це один з проявів його великої і важкої праці в галузі створення передової демократичної культури у Західній Україні. У діяльності Франка це не була звичайна „війна за букви”, а відстоювання народності, реалізму та друкованого слова. І коли в середині першого десятиріччя ХХ ст. представники західноукраїнської інтелігенції масово почали переходити до фонетичного правопису, то в цьому була значною мірою заслуга Івана Франка.

Таким чином, багатогранна й невпинна робота Івана Франка в боротьбі за широке запровадження фонетичного правопису в Західній Україні та його пропаганда „конечності літературного і національного поєднання галицьких русинів з українцями” відіграли важливу роль у повороті від „язичія” і засміченої діалектизмами мови Галичини до літературної мови на загальнонародній основі та до фонетичного правопису.

Його мовознавча і художня спадщина і по сьогодні залишається актуальною. Ігнорування рідної мови, вилучення її зі сфери повсякденного життя у різних сферах та галузях функціонування нашого суспільства є болючим питанням. Варто згадати слова І.Франка : "Здається, що таке рідна мова? Чим вона ліпше для мене від усякої іншої і що мені вадить при нагоді заміняти її на всяку іншу? Практик, утилітарист, не задумуючись ані хвилини скаже: пусте питання! Мова – спосіб комунікації людей з людьми, і, маючи до вибору, я беру ту, яка дає можливість комунікуватися з більшим числом людей. А тим часом якась таємна сила в людській природі каже: Pardon, ти не маєш вибору, в якій мові вродився і виховався, тої без скалічення своєї душі не можеш покинути, так як не можеш замінятися з ким іншим своєю шкірою". Поки кожен українець не буде керуватися тією загадковою "таємничою силою", імення якій національна свідомість, патріотизм, генетична пам'ять і громадянська позиція, доти ми будемо підривати престиж не лише української мови, але й авторитет Української держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

:

1. Панько Т . Мова і нація в естетичній концепції І. Франка. – Л.: Світ, 1992.

2. Франко І. Двоязичність і дволикість // ЛНВ. – 1905. – Т. 30. – Р. 8. – Кн.6. – С. 233 – 234.

3. Жулинський М. Двомовність? Ні – загроза дволикості // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2000. – № 1. –С. 6.

4. Франко І. Літературна мова і діялєкти // Літературно-науковий вісник. – 1907. – Т. 37. – С. 226.

5. Шевченко Л. Концепція розвитку української літературної мови у дослідженнях І.Франка // Літературознавчі студії. -К .: Видав. – поліграф. центр "Київський університет", 2002. – С. 390.

6, Білодід І. К. Каменяр українського слова.– К., 1966.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий