регистрация / вход

Проблеми впорядкування й удосконалення сучасної української термінології

Проблема розвитку сучасної української термінології, вимоги до створення термінів. Зміни в лексичному складі, стилістиці усного і писемного мовлення. Сучасний стан україномовної термінології окремих галузей: музичної, математичної, науково-технічної.

Зміст

Вступ

1.Визначення термінології

2.Сутність проблеми

3.Сучасний стан україномовної термінології окремих галузей

3.1Музична

3.2Математична

3.3Науково-технічна

Висновок

Перелік використаної літератури


Вступ

Один із розділів навчального курсу "Українська мова професійного спрямування" називається "Термінологічна система української мови". Він є дуже важливим для студентів, оскільки для успішної діяльності в будь-якій галузі науки фахівцеві необхідно правильно розуміти й грамотно застосовувати відповідну спеціальну термінологію.

Сьогодні у розвинених мовах близько 90 % нової лексики становлять терміни в таких галузях науки, як комп'ютерна техніка, біохімія, кібернетика, мікробіологія, хімія тощо. Поняття, які з'являються в науці вимагають появи нових термінів.

Українська мова запозичувала в різні історичні періоди з інших мов слова-терміни та окремі елементи усним та писемним шляхом.

· Грецьке походження мають терміни: психологія, ксерокс, скелет, бібліотека, бібліографія, біологія, фонетика, космос, ідея, метод, аналіз, історія;

· німецьке – штаб, шахта, крейда, ландшафт, бутерброд, лейтенант, лозунг, ланцюг, майстер, сигнал, офіцер, матриця;

· англійське – комбайн, спонсор, менеджер, трамвай, тролейбус, ескалатор, аероплан, мітинг, ринг, джин, матч, старт, фініш, теніс, хокей, футбол, аут, ленч, лідер, ноу-хау, піжама.

Музичні терміни наша мова запозичувала:

· з італійської: акорд, композитор, піаніно, опера, соната, соло, мінор, мандоліна, легато, браво, ліра;

· із французької – назви предметів туалету, страв, побуту: бюро, купе, шасі, лото, блуза, жабо, грим, кокарда, мансарда, манжета, медаль, метрдотель, пансіонат;

· з голландської мови прийшли терміни мореплавства: флот, лоцман, трап, шлюпка, баркас, каюта, матрос, гавань.

Є тенденція вживати іншомовні терміни і в офіційно-діловому стилі, і в публіцистиці, і в художній літературі. Та все ж основною сферою застосування термінологічної лексики є науковий стиль української мови. У таких текстах, призначених для фахівців певної галузі, терміни не пояснюються, тому таким важливим стає засвоєння терміносистеми фаху вже з першого курсу навчання.


1. Визначення термінології

Терміни — це слова або усталені словосполучення, що чітко й однозначно позначають наукові чи інші спеціальні поняття. Як правило, терміни — це слова іншомовного походження (вектор, генератор, політологія) або кальки з них, утворені на питомому матеріалі (кисень, напівпровідник, теплообмін).

З одного боку, термінологія повинна обслуговувати потреби тієї нації, в мові якої створена, з іншого боку, при творенні термінології слід зважати на її інтернаціональну комунікативну функцію, яка дедалі зростає. Спільні тенденції в розвитку термінології різних мов переплітаються з власними національними традиціями. Поєднання запозичених і питомих елементів у сучасній українській термінології не порушує її фонетичної га граматичної структури, її самобутнього обличчя.

Професіоналізми — це слова та словосполучення, властиві мовленню певної професійної групи людей (назви знарядь праці, трудових процесів, специфічні професійні вислови тощо). Наприклад: дупло (у зубі), удар (у друкарстві), підвал, шапка (у газеті). За межами даного професійного середовища ці слова не завжди зрозумілі або не становлять інтересу.

Найчастіше професіоналізми застосовуються в усному мовленні людей певної професії. У писемній формі нони вживаються у виданнях, призначених для фахівців окремих галузей науки та виробництва (буклети, інструкції тощо).

Неологізми — слова, що означають нові поняття й предмети. Найчастіше неологізми — це слова, які стали термінами або професіоналізмами.


2. Сутність проблеми

Між термінологічною лексикою і загальновживаною існує постійний зв'язок і взаємовплив. Є кілька шляхів творення української науково-технічної термінології. Дослівний переклад російських термінів виявився неефективним, адже в українській мові іноді відсутні повні й точні аналоги таких термінів.

Другий шлях, яким пішли науковці й лінгвісти у спільному пошуку нових науково-технічних термінів, – це запозичення іншомовних термінів. Проте цей шлях також не дав максимального результату, оскільки був обмежений рамками іноземних термінів.

І тоді науковий пошук спрямували на створення власних українських термінів, враховуючи попередні надбання. Та, не маючи такого необхідного зв'язку між собою, науковці почали створювати власні терміни, які часом не зовсім відповідали суті поняття, і як наслідок – почали з'являтися терміни, однакові за змістом. Згодом ця невідповідність значно ускладнювала роботу зі стандартизації науково-технічної термінології.

Аналізуючи сучасні тенденції розвитку мови, ми не можемо не виділити зміни, які відбуваються в її лексичному складі, особливо у стилістиці усного і писемного мовлення. Це так звані "сленги" або "арго". Термін "сленг" в українську мову прийшов з англійської (slang – жаргон) – жаргонні слова або вирази в англійській усній мові, характерні для людей певних професій або соціальних прошарків. Термін "арго" прийшов із французької мови (argot – жаргон) – мова якоїсь вузької соціальної чи професійної групи, не зовсім зрозуміла для сторонніх. Останнім часом термін "сленг" вживають більш активно, ніж терміни "жаргон" і "арго". Це можна пояснити тим, що сьогодні англійська мова домінує серед інших мов і сленг використовують майже всі люди планети.

З одного боку, це явище негативне, оскільки "засмічує" літературну мову. Мова стає грубою та не зовсім зрозумілою.

Серед молоді все частіше використовується комп'ютерний сленг. Наведемо деякі приклади з цього сленгу із коротким тлумаченням: вінт – жорсткий диск, вінда – операційна система Windows, геймер – гравець, клава – клавіатура, мама – материнська плата.


3. Сучасний стан україномовної термінології окремих галузей

3.1 Музична

Музична термінологія – один із значних за обсягом пластів спеціальної лексики, вона має свої специфічні особливості, а також риси, що поєднують її з терміносистемами інших галузей та із загальновживаною лексикою.

Ґрунтовно та різноаспектно розглядали музичну термінологію російські вчені (Ж. Назарова, Ш. Самушиа, В. Філіппов), польські (Г. Добковський, К. Пісаркова), німецькі (Г. Еґґебрехт) та ін.

Українська музична термінологія вже була предметом наукового зацікавлення. У праці "З історії української церковно-музичної термінології" О. Горбач скрупульозно проаналізував музичну лексику, зафіксовану в писемних джерелах ХІ-ХVІІІ ст.; у центрі зацікавлень З. Булика була діалектна музична лексика; окремі аспекти музичної термінології фрагментарно висвітлювали В. Ярмак і М. Шекера; певні спостереження над музичною термінологією наведено у колективній монографії Т. Панько, І. Кочан, Г. Мацюк "Українське термінознавство"; проблеми російської музичної термінології розглядала І. Саєвич, в окремих випадках порівнюючи її з українською. Однак системного діахронно-синхронного наукового лінгвістичного дослідження музичної терміносистеми української мови ще не здійснено.

Cучасна українська музична термінологія містить велику кількість окремих слів і словосполучень, які називають різноманітні предмети і явища, пов’язані з цим видом мистецтва. За підрахунками, вона налічує понад п’ять тисяч одиниць, з яких лише незначна частина подана й пояснена у словниках. Визначити межі музичної термінології та назвати точну кількість термінів важко, оскільки фахові слова створювалися різними народами світу і формувалися протягом багатьох віків. Тому в українській музичній терміносистемі маємо назви з різних історичних епох і значну кількість запозичень.

3.2 Математична

Від 90-х років ХХ сторіччя відбувається низка Всеукраїнських, регіональних, Міжнародних наукових конференцій, присвячених українській науково-технічній термінології (наприклад, Міжнародні наукові конференції "Проблеми української науково-технічної термінології", Львів, 1992-1994 рр..), створюються у багатьох вузах, науково-дослідних закладах України центри стандартизації наукової та технічної термінології (наприклад, у Національному Київському університеті ім. Т. Шевченка, Національному технічному університеті України "КПІ"), перевидаються старі та створюються нові словники та ін.

Та велика частка роботи над проблемами української математичної термінології, її розвитком, удосконаленням лежить безпосередньо на вчителях, викладачах математики. І найкращими зразками для наслідування є наукові праці українського математика світової слави М. Кравчука (1892-1942 рр..). Його "Вибрані математичні праці", видані 2002 р., повинні стати настільною книгою для кожного математика. А підручник Л. О. Дундученка, В. В. Ясінського, "Вища математика" (у 2-х томах, виданий у 2006–2007 рр..) – гідне продовження математичних праць М. Кравчука із методичною та термінологічного погляду. Саме ці книги написані воістину живою українською мовою, становлять унікальне явище в навчально-методичній літературі за останнє півсторіччя!

3.3 Науково-технічна

На сучасному етапі можна простежити 5 підходів до розв'язання проблем упорядкування української науково-технічної термінології.

1-й підхід - формальний. Головним для нього є кількісний показник - якнайскоріше видання словника. Поквапливість у термінологічній справі не приносить користі - це в кращому випадку. У гіршому - розхитує терміносистему, подає неправильні орієнтири для користувачів. "Термінологія - це не поле для добуття слави, для козакування. Це... натомість муравлина, забарна праця, найчастіше зовсім недооцінювана" (А. Вовк).

2-й підхід - етнографічний. Він ґрунтується на ідеї відродження національної термінології НТШ та Інституту Української Наукової Мови. Творці словників прагнуть повернути до сучасної української термінології майже всі терміни початку століття.

3-й підхід - консервативний. Його прихильники виступають за збереження української науково-технічної термінологї такому вигляді, якого вона набула за радянського часу. Це так званий принцип "реальної мови".

4-й підхід - інтернаціональний. Для нього характерне введення до української науково-технічної термінології великої кількості запозичень із західноєвропейських мов, особливо з англійської.

5-й підхід - поміркований. Він передбачає упорядкування української науково-технічної термінології з урахуванням історичних, національних, політичних чинників і вироблення її оптимального варіанту.

Сучасні українські термінологи глибше, ніж їх попередники початку століття, розробляють теорію терміна як мовного знака, теорію термінології як підсистеми загальнолітературної мови.

Так, В. Перхач вважає, що термінологія, як і загальнолітературна мова, повинна характеризуватися такими чинниками: досконалість, економічність, консонансність. Під досконалістю термінології дослідник розуміє її чітку граматичну структуру, логічність та вмотивованість термінів; під економічністю - її інформативність, легкість у вивченні, короткість терміноодиниць; під консонансністю - милозвучність, артикуляційну та правописну зручність термінів.

А. Зелізний формулює такі вимоги до терміна:

1) змістовність - точна відповідність слова поняттю, прозора внутрішня форма терміна;

2) пластичність (гнучкість) - здатність до творення похідних термінів;

3) мовна досконалість - короткість, милозвучність, легкість для запам'ятовування;

4) відповідність міжнародним нормам.

За подібними критеріями радять оцінювати термінологічні одиниці Л. Петрух, Б. Рицар та інші дослідники.

Під час визначення основних принципів термінотворення українські термінологи спираються на досвід європейської науки в цій справі - над виробленням образу ідеального терміна працювали такі відомі термінологи, як Е. Вюстер, Д. С. Лотте, О. О. Реформатський, Ш. Баллі та ін.


Висновок

У наш час, коли українська мова стала державною, актуальними завданнями національного мовознавства є створення і внормування терміносистем, міжнародне узгодження термінів, теорія і методика термінологічної роботи.

Упродовж останніх десятиліть українська термінологія є об'єктом широкого зацікавлення науковців, які досліджують її в синхронному та діахронному аспектах з метою впорядкування та систематизації.

Дослідження галузевих термінологій пов'язані з розглядом вузькоспеціальних питань про зміст та історію тієї чи іншої науки, з вирішенням загальних проблем лексикології, дериватології, граматики та історії літературної мови, а також найбільш складних проблем загального мовознавства (проблеми знака, значення, слова і поняття).

Отже, найскладнішим у вирішенні проблеми є те, що в українському мовознавстві якщо й зустрічаються праці, присвячені дослідженню галузевих термінологій, більшість із них вже застарілі та не відповідають актуальним потребам суспільства.


Перелік використаної літератури

1. КНД 50-011-93 Основні положення та порядок розробки стандартів на терміни та визначення. – К. : Держстандарт України, 1993.

2. ДСТУ 3966-2000 Термінологія. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять. – К. : Держстандарт України, 2000. – 32с. 3. Хроніка НДІМ (Науково-дослідного інституту мовознавства) 1933–1934. //Мовознавство, № 2, 1934, С. 139–145.

3. Резолюції Комісії НКО для перевірки роботи на мовному фронті в справі граматичній // Хвиля А. Знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті. – Харків:Радянська школа, 1933.

4. Математичний термінологічний бюлетень. Виправлення до математичного словника чч. 1,2,3 ВУАН, Інститут мовознавства, № 2, Вид. ВУАН, 1934.

5. Фізичний термінологічний бюлетень УАН, Інститут мовознавства, № 4, К. : Вид. УАН, 1935.

6. Виробничий термінологічний бюлетень /УАН, Інститут мовознавства, № 5, К. :Вид. УАН, 1935.

7. Словники України. Версія 1. 0. – К. :Український мовно-інформаційний фонд, 2001.

8. Російсько-український словник. К. : АН УРСР, 1955. – 804с.

9. Словник української мови в 11-и тт. – К. , 1970 – 1980.

10. Орфографічний словник української мови. – К. : Довіра, 1994. – 846с.

11. Інверсійний словник української мови. – К. : Наукова думка, 1985. 13. Український правопис. – К. : АН УРСР, 1960. – 272 с.

12. Сучасна українська мова: Довідник/ Л. Шевчено, В. Різун, Ю. Лисенко; За ред. О. Пономарева. – К. : Либідь, 1993. – 336с.

13. Сучасна українська мова: Підручник /О. Пономарів, В. Різун, Л. Шевчено, та ін. ; За ред. О. Пономарева. – К. : Либідь, 1997. – 400 с.

14. О. Пономарів. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навч. посібник. – К. : Либідь, 1999. – 240с.

15. Український правопис / АН України, Ін-т мовознавства, Ін-т української мови. – К. : Наук. думка, 1993. – 240 с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий