регистрация / вход

Пропозиції щодо реформування чинного українського правопису

Процес творення єдиних мовних норм. Проект Українського правопису за редакцією В. Німчука. Проект Правопису за редакцією В. Русанівського. Проект змін до чинного Правопису Інституту української мови НАНУ. Секрети української мови.

Інститут журналістики Київського національного університету

ім. Т. Шевченка

Реферат

на тему:

«Пропозиції щодо реформування

чинного українського правопису»

Виконала

студентка 1 курсу (ВСР)

група 1

Костюченко Аліна

2006

План:

1. Вступ;

2. «Проект Українського правопису» за редакцією В. Німчука (1999 рік);

3. Проект Правопису за редакцією В. Русанівського

4. Проект змін до чинного Правопису Інституту української мови НАНУ

5. Висновок.

Вступ

Мова народу відбиває його історію. Коли, не маючи власної держави, українці жили «в гостях» у своїх близьких чи далеких родичів, їхня мова зазнавала певних змін, залежно від місця «гостювання». Лише об’єднані в одну державу, ми можемо виробити соборну українську мову. Сьогодні така мова ще тільки формується. Вироблення єдиних для всіх мовних норм, а відтак – і правопису – процес тривалий, і відбуватиметься він іще не одне десятиліття. І доки він триватиме, потрібна співпраця усіх, хто шанує українське слово. Така співпраця, крім любові до рідної мови і здорового глузду, потребує ще й певних «правил гри». Слід визнати рівні права за всіма мовними «знахідками», виявляти толерантність до творчих пошуків, не обмежувати вільного обміну думок. І звичайно ж, потрібна доктрина, рекомендації якої після її схвалення мають шанувати всі.

«Проект Українського правопису» за редакцією В. Німчука (1999 рік)

Проект 1999 р. пропонує поширити правило «дев’ятки» (тобто написання и у словах іншомовного походження після д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р ) на правопис власних назв на зразок Сиракузи, Едип, Аристотель. Втішає те, що з Правопису 1929 року вціліло правило «дев’ятки» в загальних назвах іншомовного походження на зразок тактика, сюрприз, казино. Поширення його на власні назви зумовлене невиправданим протиставленням запозичених загальних і власних найменувань. Позаяк вже дозволено писати и в кінцевих -ида, -ика , а також після ж (дж), ч, ш, ц, р (тобто після п’яти букв) у чинному кодексі та в багатьох винятках — і після д, т, з, с : Братислава, Единбург, Бразилія, Сицилія, то є сенс уникнути правописної плутанини, наприклад, і в прізвищах та у похідних від них термінах тощо: Дізель (Diesel) — дизель, Зіверт (Sievert) — Зиверт, Сіменс (Siemens) — Сименс і т. д.

Слід зауважити, що слова з церковно-релігійної сфери (особливо давні запозичення з грецької мови) з правилом «дев’ятки» не пов’язані, і в них між усіма приголосними пишемо и : євангелист, єпископ, митрополит, архимандрит, єпитрахиль, кивот, прокимен, алилуя.

На думку Василя Німчука, біблійні власні назви з и потрібно виділити окремо, адже в релігійній літературі зазвичай уживають топоніми: Вавилон, Вифанія, Вифлеєм, Галилея, Ганисарет, Єрихон. Так як багато біблійних антропонімів стали для українців іменами, тому і в церковних текстах треба узаконити їхнє вживання: Іван, Матвій, Пилип і т.д. У Проекті 1999 р. запропоновано не передавати подвоєння приголосних у загальних назвах іншомовного походження: тона, нето, бруто тощо; а у низці загальних назв зберігати подвоєння, щоб уникнути у мовленні омонімності чи дуже близького звучання з іншими словами або словоформами на зразок білль, вілла, пенні, авва, аллах, мулла, бонна.

Щодо неподвоєння у власних назвах, то Проект залишає до роздумів і такий варіант: відповідно до живого мовлення не відбивати подвоєння приголосних в іншомовних власних назвах-антропонімах (Тромбеті), топонімах (Голандія).

Своїм проектом академік Німчук намагався відтворити історичні фонетичні традиції, притаманні саме українській мові, взявши за основу так званий скрипниківський правопис 1928 року. Особливістю цього проекту є те, що в ньому враховано й ті фонетичні та морфологічні зміни, що склалися в мові від 1928 р. Таким чином, проект Німчука є синтезом українських історичних норм та традиційно усталеної розмовної мови. На противагу правописові Німчука в 2003 році з’явився український правопис, автори: В. Русанівський (науковий редактор), Б. Ажнюк, С. Єрмоленко, Н. Непийвода, О. Татаренко, Л. Шевченко. Його на засіданні комісії не розглядали, до публічної дискусії не допускали. В. Русанівський фактично запропонував ідею так званого реального правопису, на жаль, максимально зближеного з російським.

Проект Правопису за редакцією В. Русанівського

Щодо питомих українських слів і вживання розділових знаків, то в проекті, виконаному під керівництвом академіка В.М.Русанівського, зроблено низку уточнень у примітках, але не запропоновано жодних помітних нововведень у правописі іншомовних слів. Зате у проекті спостерігаємо відхід від новацій 1993 р., які за десять років увійшли до загального вжитку, і повернення до старих правил. Так, у редакції 1993 р.: бароко, беладона, бравісимо, групето, інтермецо, лібрето, піанісимо, піцикато, стакато, фортиссимо; у проекті 2003 читаємо: барокко, беладонна, группето, інтермеццо, лібретто, піаніссимо, піццикато, стаккато, фортіссімо , у редакції 1993р.: Корсика, Лейпциг, Цюрих, Сиракузи, Сирія і в проекті 2003 р.: Корсіка, Лейпціг, Сіракузи, Цюріх .

До слів, у яких усупереч їхньому написанню і звучанню в мовах-джерелах дотепер пишемо зайвий й , автори додали ще одне — церковнослов’янізм грецького походження вайя , який пояснюють “листок папороті, пальми”. Показово, що з тексту 1993 р. видання “Українського правопису” до проекту 2003 р. перекочували навіть лінгвістичні “ляпи”: до іменників другої відміни, мішаної групи віднесено іменник бабище , а іменник ворота — до першої відміни, які в орудному відмінку мають закінчення -ми: ворітьми (воротами). Проект містить прикрі помилки: замість ѣ надруковано ь , замість g — j, замість грецького знаку “густого” придиху (названого тут придиховим звуком) — знак °. Нічого не залучено з проекту 1999 р., зокрема, відміну слова Господь.

Проект “Українського правопису”", підготовлений під керівництвом акад. В.М.Русанівського, не можна назвати новоюредакцією, бо редакція передбачає якісь помітні зміни в правилах, а тут їх немає.

У кінці проекту 2003 р. вміщено як додаток “Правила відтворення українських власних назв та імен англійською мовою” (наче імена — не власні назви!). Слід зазначити, що в них не витримано єдиного принципу транслітерації українських букв. Букву h пропонують вживати як додатковий елемент для передачі українських шиплячих: ж — zh, ч — ch , ш — sh та х — kh, але при цьому українську буквосполуку зг вважають за можливе передавати через gh (Згорани — Zghorany ). Не дотримано єдиного принципу і в засобах передачі українських йотованих голосних. На початку слова українські є , ї, ю, я запропоновано передавати через уе, уі, уи, уа (Йосипівка — Yosypivka; Єнакієве — Yenakiive), а в інших позиціях відповідно через і — іе, іі, iu, іа (Стрий — Stryi, Гаєвич — Haievych, Кадіївка — Kadiivka). До того ж українська буква и тут передається через у (Медвин — Medvyn).

Інститут української мови НАН України разом із Науковим товариством ім. Т.Шевченка в США дійшли згоди, щоб при транслітерації українських букв засобами латинської графіки літеру h вживати тільки на позначення українського г та в постпозиції в сполуках з іншими приголосними для передачі відповідно ж — zh, ч — ch, ш — sh, щ — shch, х — kh. Українську сполуку зг запропоновано передавати як z-h (Z-horany), йотований ї — через букву ї , наявну в латинській графіці (Ïzhakevych, Київ — Kyïv), а йотацію перед іншими голосними — через і в усіх позиціях (Ienakiieve, Haievych, Iosypivka, Stryi , Iurii, Kriukivka, Iahotyn, Ichnia, Znamianka). Ігрек (у) вживається тільки для транслітерації української букви и.

Проект змін до чинного Правопису Інституту української мови НАНУ

1. Писати послідовно букву ґ у питомих (ґава ), засвоєних (ґанок ) загальних назвах та у власних найменуваннях (Ґіґа — прізвище; Ґаничі — топонім).

2. Писати літеру и на початку українських питомих та засвоєних слів перед приголосними н та р , на початку відповідних вигуків, звуконаслідувань і похідних від них утворень: инший, ирій, ирод, ич!, икати , на початку іншомовних запозичень — загальних і власних, коли в мові-донорі на початку слова наявний звук, близький до українського и : ир “загальна назва пісні в деяких тюркомовних народів”, Игиатта “річка в Якутії”.

3. Писати слово пів у значенні “половина” тільки окремо від сусідніх слів. Коли елемент пів має інше значення, писати його разом: пів ночі , але північ, півночі і т. д. Разом пів писати і в прикметниках, похідних від сполуки пів із іменником: пів години — півгодинний.

4. В іменниках третьої відміни з кінцевою групою приголосних, а також у словах кров, любов, сіль, осінь, Русь , у родовому відмінку однини вживати флексію –и .

5. Вживати закіненчення –и в родовому відмінку однини іменників четвертої відміни, які при відмінюванні приймають -ен -: ім’я — ім-ен-и.

6. Відмінювати іноземні запозичення на –о , крім тих, у яких перед –о є інші голосні: пальто — пальта, бюро — бюра і т. д.; Леонардо — Леонарда , але радіо — радіо, Маріо — Маріо.

7. Писати в запозичених загальних назвах тільки г , незалежно від того, h чи g вимовляють у мові-джерелі: гербарій, гіпотеза, газета, гол . В окремих словах, запозичених переважно через російську мову з англійської, відповідно до h передбачено й далі писати х: хобі, хокей, ноу-хау.

8. В антропонімах та похідних від них лексемах вживати г або ґ відповідно до звукового складу (hg ) назв у мовах-донорах: Ґете, Геґель . У власних географічних назвах вживати г , незалежно від того, h чи g маємо в мові-джерелі.

9. Вживати як нормативні паралельні форми: ефір — етер, кафедра — катедра, марафон — маратон і т. д. у словах грецького походження на місці букви θ (th).

10. У загальних назвах іншомовного походження подвоєння приголосних звичайно не передаємо: тона, нето, бруто , але ванна, вілла, манна, булла та деякі інші (бо є слова віла “русалка в сербів”, мана і т. д.).

11. Слова з церковно-релігійної сфери (давні запозичення) з “правилом дев’ятки” не пов’язуються. У них між усіма приголосними пишемо и: євангелист, єпископ, алилуя, Вифлеєм..

12. Поширити “правило дев’ятки” на правопис іншомовних власних назв: Аристотель, Едип, Сизиф; Занзибар, Сіракузи..

13. У загальних назвах іншомовного походження перед йотованими після губних писати апостроф: б’юро, б’юджет, п’юпітр, м’юзикл.

14.У словах іншомовного походження, де в мові-джерелі звучить j , у позиції перед о писати й : йон, йонійський, йоаніт, Йоан, Йов.

15. Писати слово проєкт і похідні від нього з буквою є .

16. Написання ія всередині слів іншомовного походження на місці іа : артеріяльний, геніяльний, матеріял .

17. Не писати зайвої букви й у словах, де його немає в мові-джерелі запозичення: гуаява “вид тропічних деревних рослин”, мая “індіанський народ у Латинській Америці”, фоє .

18. Писати тільки початковий ю в словах, де в мові-джерелі початкова група ju: Юда .

19. Передавати іншомовний дифтонг au через ав у загальних найменуваннях: авдит, авдиторія, авкціон, автобіографія, автор, інавгурація.Au передавати через ау тільки в словах: аут, джоуль, клоун, ноу-хау, Каунас, Лаура, Фауст, Пауль та деяких інших (за традицією).

20.Писати м’який знак після р в іменах по батькові: Ігорьович, Лазарьович.

Висновок

Як ми могли переконатися, процес творення єдиних мовних норм надзвичайно складний і тривалий. Навколо нього завжди виникає чимало суперечок. Та не слід цим нехтувати, адже наша мова – наш скарб. Особисто я вважаю, що вдосконалювати правопис повинні фахівці – філологи, але й серед нашого народу є багато мудрих людей, які мають право на власну думку. Думаю, що участь у вдосконаленні правопису можуть брати і представники національних меншин України. Мусимо правописом захистити свою мову, адже наша Конституція поки-що її не захищає.

Використані джерела:

1. С. Караванський «Секрети української мови»;

2. І. Фаріон «Правопис – корсет мови?»;

3. В. Німчук стаття «Доля Проекту 1999 р.»;

4. http://www.slovoprosvity.com.ua.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий