Якщо багато лінгвістичних дисциплін мають давню історію свого існування й розвитку, то лінгвістика тексту формувалася буквально в нас на очах. Після бурхливих дискусій про тім чи потрібна взагалі ця дисципліна - наука про тексти - і що саме є безпосередньою областю її аналізу, дослідження текстів у самих різних відносинах й аспектах зайняли помітне місце не тільки в потоці робіт з лінгвістики, але й у практиці викладання рідної й іноземної мов.
Тим більше дивно, що розглянута нами дисципліна не має загальноприйнятого визначення головного свого об'єкта - тексту й майже кожне дослідження в даній області починається з міркувань про те, що ж таке текст й які ознаки або властивості характеризують те, що позначається даним терміном.
Не можна не погодитися з Л.Г. Бабенко і її співавторами, які в спеціальній роботі про лінгвістичний аналіз художнього тексту (Бабенко й ін., 2000) визнають, що загальновизнаного визначення тексту дотепер не існує й що, відповідаючи на це питання, різні автори вказують на різні сторони цього явища: Д.Н. Лихачов - на існування його творця, що реалізує в тексті якийсь задум; О.Л. Каменська - на основну роль тексту як засобу вербальної комунікації; А.А. Леонтьев - на функціональну завершеність цього мовного добутку й т.д. На закінчення ними приводиться визначення І.Р. Гальперина, дане в 1981 р. як "ємко розкриває природу тексту й найбільше що часто цитується в літературі по питанню".
Відповідно до цього визначення, "текст - це добуток мовотворчого процесу, що володіє завершеністю, у вигляді письмового документа добуток, що складається з назви (заголовка) і ряду особливих одиниць (сверхфразових єдностей), об'єднаних різними типами лексичного, граматичної, логічної, стилістичної зв'язку, що має певну цілеспрямованість і прагматичну установку".
Нітрохи не применшуючи достоїнств піонерської книги І.Р. Гальперина про текст як об'єкті лінгвістичного дослідження, хотілося б разом з тим відзначити, що всі виділені тут критерії ознак тексту (крім останніх) можуть бути поставлені під сумнів й оскаржені. Про цілий ряд текстів ми можемо сказати, що вони так і не були завершені авторами й залишилися незакінченими; нерідко текст окремого вірша завершується три крапками, що припускає, мабуть, що закінчення вірша варто додумати.
Поряд з письмовими текстами можна, як видно, виділити й тексти усних виступів (про них часто говорять "текст доповіді/повідомлення/мови й т.п. так і не був опублікований"), а також тексти, записані на звукозаписній апаратурі і призначені для прослуховування. Далеко не у всіх текстів є заголовки (окремі вірші, рекламні тексти, оголошення, анонси).
Нарешті, не всі тексти можуть бути представлені у вигляді послідовності сверхфразових єдностей - у всякому разі, якщо визнавати, що й напису типу "Вхід заборонений" або "Рвати квіти категорично забороняється" теж виявляють собою особливі тексти.
Тим часом текст ставиться до найбільш очевидних реальностей мови, а способи його інтуїтивного виділення не менш укорінені у свідомості сучасної людини, чим способи обмеження й виділення слова, і засновані вони на розумному припущенні про те, що будь-яке завершене й записане вербальне повідомлення може ідентифікуватися як текст, якщо, звичайно, і сама завершеність тексту підказана нам тим або іншому формальному способу.
Одночасно не може не вразити та розмаїтість і різноманіття самих мовних добутків, стосовно яких ми легко використаємо позначення "текст", і не випадково лексикографи задовольняються вказівкою на те, що текстом є "усяка записана мова", і перераховують як приклади документи, твори, літературні твори й т.п.
Труднощі визначення поняття тексту, таким чином, цілком зрозуміла: відомість усього безлічі текстів у єдину систему так само складно, як виявлення за всією цією безліччю того набору достатніх і необхідних рис, що був би обов'язковим для визнання тексту утворюючу категорію класичного, Аристотелевого типу.
Показово, що ще до поширення термінів когнітивного підходу до явищ мови вчені говорили про "розмитість" системних, онтологічних і функціональних властивостей тексту, що, властиво, і змушує помістити сьогодні категорію тексту в число "природних" і побудованих за принципом "фамільної подібності" або ж по прототиповому зразку. Запропонувати ж опис категорії з розмитими границями, звичайно, завдання досить нелегка: тверде її визначення, як видно, і неможливо.
Дійсне повідомлення тому - це міркування про те, як можна підійти до такого опису з когнітивної точки зору, тобто з огляду на, з одного боку, роль текстів у пізнавальних процесах (що явно в межах одного короткого повідомлення попросту неможливо), але, з іншого боку, застосовуючи для дефініції тексту ті методики й процедури аналізу, які вже зложилися в когнітивній лінгвістиці.
Такий підхід змушує задуматися насамперед про те, у якому діапазоні характеристик звичайно досліджуються різні тексти й чому в практичній діяльності людей - публіцистичної, видавничої, при написанні наукових праць і т.п. - відсутність твердого визначення категорії тексту ніяк не заважає здійсненню цієї діяльності, точно так само, як відсутність дефініції тексту не дуже заважало розвитку лінгвістики й граматики тексту або ж проведенню лінгвістичного аналізу текстів різного жанру, стилю, типу й різної функціонального призначення.
Із сучасної точки зору це, мабуть, можна пояснити тільки одним: якщо людям ясна загальна ідея, покладена в основу категорії й усвідомлена її прагматична доцільність, якщо категорія будується навколо певного концепту, а сам концепт укорінений у нашій свідомості, у розумінні такої природної категорії люди часто задовольняються досить гнучкими й рухливими границями, та й розширення границь такої категорії відбувається досить просто.
Що ж покладено в основу категорії тексту і який концепт утворить її ядро, або, якщо користуватися термінологією А.В. Бондарко, її інваріантний початок? Здається, що такою основою є розуміння тексту як інформаційне самодостатнього мовного повідомлення з ясно оформленим цілісним поляганням й орієнтованого по своєму задумі на свого адресата.
Таке визначення визнає, однак, тільки нижню границю тексту, тому що у відомих умовах самодостатнім виявляється й окремо взята пропозиція й навіть окреме висловлення (предикат, але не утримуюче його в явній формі). Такі, наприклад, тексти заголовків або назв добутків живопису. Такі різні "заборонні" написи на різного роду об'єктах типу "Руками торкати забороняєте або "Не ходите по газоні". Вони інформаційні, самодостатні для інтерпретації, мають свого адресата й переслідують цілком ясні цілі. І все-таки, хоча й можна погодитися з формулою, із якої Т => П (текст дорівнює пропозиції або ж "більше" пропозиції), такі мінімальні тексти - тільки крапка відліку для подальшого збагнення природи тексту, і, звичайно, не вони являють собою звичайні й і найбільше що часто зустрічаються мовні утворення як результати мово розумової діяльності.
Однак уже вони як намічають такий критерій тексту, як інформаційна самодостатність (тобто породжують враження його змістовності, значеннєвий завершеності й прагматичної цілісності) і адрес (орієнтації на певне коло людей).
Цікаво, що й критерій цілеспрямованості очевидний і для цього типу текстів, що наводить на думку про те, чому вся теорія мовних актів і вся їхня класифікація будується на матеріалі ізольованих пропозицій. Мене завжди дивувало, як можна встановити сутність мовного акту по окремо взятій пропозиції.
Але сьогодні, мабуть, це можна пояснити тим, що таке гранично стисле мовне (вербальне) повідомлення дозволяє вказати на одну з найважливіших властивостей тексту - його прагматичну орієнтацію, що втримується в ньому установку, що виходить від мовця. Уже це дозволяє визнати, що текст завжди повинен розглядатися як підсумок розумової діяльності його творця, що втілює особливий задум у його спрямованості на певного слухача/читача. Одне задає інтенційність тексту: він завжди створюється для реалізації якого-небудь задуму, інше - його інформативність: інформація вводиться в текст і фіксується в ньому не сама по собі, а для чогось, для досягнення певної мети, і з погляду відправника вона завжди істотна, релевантна, повинна змінити поводження сприймаючого й у відомому змісті розрахована на певний ефект і вплив на адресата.
Розглядаючи такі міні-тексти, розумно порушити питання про те, що ж все-таки перетворює слово або коротку послідовність слів у текст і чи не може бути текст дорівнює окремо взятому слову. Чи можемо ми, наприклад, уважати, що напис типу "Вхід" або "Гастроном" - це теж текст? Здається, що визнання таких написів (однослівних, у всякому разі) текстом навряд чи доцільно. Текст, як правило, це структуроване утворення, що відрізняється від одиниці номінації тим, що повідомляє про що-небудь у вигляді комунікативно орієнтованого добутку, а воно характеризується такою базовою рисою як зв’язність.
Однак і із цього приводу думки лінгвістів можуть розходитися. До числа текстів-примітивів нерідко зараховують і вивіски, і заголовка книг, назви спектаклів і кінофільмів і т.п., а також предметні рубрики в традиційних предметних каталогах і предметних покажчиках. Якщо бачити й у цих одиницях підсумки акту комунікації, а також убачати в них змістовну закінченість і цілісність, як це роблять окремі вчені, то в критерії тексту варто включити його існування (потенційне) у вигляді представника особливого парадигматичного ряду, де самий стислий текст перебуває в одному ряді із синонімічними йому розгорнутими ("нормальними") текстами й де в початковому тексті-примітиві вже втримується якась згорнута до межі програма його подальшого можливого розгортання (Кубрякова).
Але, повторюю, все-таки не окремо взяті пропозиції можуть уважатися текстами й навіть, як правильно відзначає Т.М. Миколаєва питання про їхню віднесеність до категорії текстів залишається дискусійним, а в число критеріїв тексту включається його довжина. Адже й поняття зв’язності, що вважається головною ознакою тексту, указує на те, що в ньому щось повинне зв'язуватися, сплітатися й формувати тканина оповідання.