Функціонування паронімів в сучасній англійській мові

Дослідження паронімічних та парономастичних явищ, і паронімічних конструкцій. Паронім як частина словникової системи англійської мови. Явище паронімії і парономазії (парономасії) та особливості, пов’язані з вживанням паронімів в англійській мові.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ПАВЛА ТИЧИНИ

Кафедра германської філології

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПАРОНІМІВ В СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

КУРСОВА РОБОТА

Підготувала:

Студентка 4 курсу 1 групи

факультету іноземної філології

Нагорна Т.О.

Науковий керівник:

канд. філол. наук, доцент

Кирилюк Марія Андріївна

Умань-2008

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Пароніми у мовній системі англійської мови

1.1. Паронім як частина словникової системи англійської мови

1.2. Явище паронімії і парономазії(парономасії) в англійській мові

РОЗДІЛ 2. Функціональні особливості паронімів в сучасній англійській мові

2.1. Особливості функціонування паронімів в англійській мові

2.2. Особливості, пов’язані з вживанням паронімів в англійській мові

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


ВСТУП

Явище паронімії привертає увагу вчених уже протягом багатьох століть. Будучи однією з актуальних проблем сучасного мовознавства, паронімія розглядалася з різних точок зору представниками філософії, психології, лінгвістики.

Серйозне дослідження паронімічних та парономастичних явищ, і паронімічних конструкцій зокрема, розпочалося тільки у 60-х роках ХХ століття. У зв’язку з цим питання про паронімічні явища лишається на сьогоднішній момент одним із найбільш дискутованих та недостатньо розроблених. Як відомо, пароніми – пари, рідше групи слів, які внаслідок звукової подібності, а іноді й часткового збігу морфологічного складу, можуть використовуватися в мовленні з певними семантично-стилістичними настановами. У ролі паронімів можуть також виступати фразеологічні одиниці та синтаксичні конструкції.

В англійській мові це явище вивчене недостатньо повно, про що свідчить наявність у сучасній лінгвістиці суперечливих поглядів на проблему паронімії, прагнення виявити нові підходи до вивчення цього явища, знайти більш адекватні способи опису паронімічних відносин між словами. У лінгвістичній літературі відсутнє всебічне висвітлення сутності паронімів, у кожному дослідженні пропонується своє визначення, досліджується обмежене коло питань, по-різному інтерпретуються лексико-семантичні контакти в групах співзвучних слів. Відсутність комплексного підходу до вивчення явища паронімії пояснюється структурною й функціональною неоднорідністю цього явища.

Визначення суті явища паронімії, встановлення факторів, механізмів і функцій, що спонукають до актуалізації в мовній свідомості й мовномисленнєвій діяльності смислової взаємодії формально подібних, але семантично різнородових одиниць, представляє значний науковий і практичний інтерес.

Цим і визначається актуальність обраної теми роботи.

Об'єктом дослідження є пароніми і явища паронімії та парономазії в англійській мові.

Предметом аналізу є особливості функціонування та вживання паронімів в сучасній англійській мові.

Теоретичну основу даної роботи склали дослідження таких учених як И. В.

Арнольд, О. С. Ахманової, И. Р. Гальперина, Н. П. Колесникова, Д. Н. Розенталя, В. В. Виноградова й інші роботи з проблеми.

Метою курсової роботи є вивчення особливостей функціонування паронімів у сучасній англійській мові.

Ціль дослідження визначила постановку наступних завдань :

1) вивчити, систематизувати й провести критичний аналіз досліджень, присвячених проблемі паронімії в англійській мові;

2) проаналізувати фактори, що спричиняються функціонування паронімів у мовленні;

3) виявити основні проблеми, пов’язані з вживанням паронімів.

Для рішення поставлених завдань у роботі застосовуються такі методи дослідження як

- комбінаторно-семантичний і комунікативно-прагматичний метод аналізу словникових дефініцій,

- метод компонентного й контекстуального аналізу - для опису змістовної структури паронімів,

- пошуковий метод,

- систематизація та узагальнення.

Матеріалом дослідження послужили близько 4000 прикладів мовних і контекстуальних паронімів, відібраних методом суцільної й часткової вибірки з художніх і публіцистичних здобутків англомовних авторів (у тому числі тексти поетичного жанру), а також дані англійських словників слововживання.

Наукова новизна роботи визначається тим, що в ній є спроба всебічного розгляду вживання паронімів в англійській мові, при цьому, наскільки можливо й необхідно, ураховується масив попередніх досліджень.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що її результати й висновки, поряд з поглибленням наукових видань про пароніми, паронімію і парономазію, сприяє з'ясуванню й вирішенню проблеми паронімії.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати й мовний матеріал можуть бути використані в практиці викладання англійської мови на різних етапах навчання, у читанні лекцій і проведенні семінарів по лексикології, стилістиці, прагмалінгвістиці, а також у науково-дослідній роботі студентів і аспірантів.


РОЗДІЛ 1

ПАРОНІМИ У МОВНІЙ СИСТЕМІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

1.1. Паронім як частина словникової системи англійської мови

Пароніми є одним із джерел мовних труднощів, у зв'язку із чим, у ряді досліджень паронімія розглядається з боку теорії культури мовлення (Гречок, Гвоздьов, Винокур, Костомаров, Розенталь, Шпаків, Akhmanova, Idzelis).

Паронімія - неодмінний предмет дослідження для авторів різних словників труднощів, паронімів, правильного й помилкового слововживання (Акуленко, Бєльчиков, Панюшева, Колeсникoв, Горбачевич, Fowler, Bryson, Herd, Morris, Partridge, Room, Wessen,). Однак у своїй діяльності лексикографи або обмежуються констатацією паронімічних помилок, спонукаючи до боротьби з ними (Grandjouan, Moufflet, Therive,) [30], або, беручи до уваги негативний характер паронімічних помилок, пропонують зробити цей матеріал предметом докладного лінгвістичного дослідження (Frei, Баллі,) [2]. У наш час програму багатьох наукових досліджень у сфері мовознавства визначає прагнення виявити нові підходи до проблеми паронімії й знайти раціональні способи опису паронімічних відносин між словами.

Актуальними являються питання сутності паронімії, відносини даного явища до суміжних понять, а також питання семантичного й прагматичного аналізу паронімії. Досліджуючи проблему паронімії, знаходимо безліч висловлювань і описів того, які слова є паронімами, хоча розробити чітке визначення цього явища, на жаль, не просто, через це лінгвісти по-різному трактують його. У вітчизняному мовознавстві паронімічне змішання розглядалося як певне порушення мовної норми. Про вивчення негативних фактів мови неодноразово писали В.В.Виноградов, Л.В.Щерба, Г.С.Винокур, Ш. Баллі, A.M. Пєшковський і ін. Л.В.Щерба писав про необхідність пильного вивчення "негативного мовного матеріалу", помилок мовлення, які "особливо показові тому, що вони-то й розкривають механізм цих (словотворчих) процесів; вони найчастіше дають ключ до розуміння причин історичних змін у мові" [27, 70]. Г.О.Винокур вважав за необхідне вивчати відхилення від мовної норми, які визначаються внутрішніми законами мовної комунікації [5,18-20]. Особливе значення вивченню нелітературної мови надавав A.M. Пєшковський, що підкреслював, що до будь-яких "окремих мовних фактів лінгвіст може ставитися в цей час тільки об'єктивно-пізнавально. Для нього немає в процесі вивчення <...> ні "правильного" і "неправильного" у мові, ні "гарного" і "некрасивого", ні "вдалого" і "невдалого" "[19].

Про необхідність вивчення мовних паталогій писав Ш. Баллі, що звертав увагу на те, що мовознавця повинні цікавити огріхи, що відбуваються в мовленні "у силу прихованого прагнення заповнити недоліки правильної мови" [2,35]. У сучасній лінгвістиці, як відзначає О.В.Вишнякова, немає "вірної думки про сутність паронімів, по-різному інтерпретуються лексико-семантичні контакти в групах співзвучних слів" [6,4]. Формальний критерій паронімів - "ті, що вимовляються подібно", "ті, що мають певну фонетичну подібність", "близькі, подібні за звучанням" (Gabrielli, Якобсон, Ахманова, Розенталь, Вишнякова, Колeсникoв, Федотова,) [1,313; 22,64; 6,8; 16,31]дуже приблизний. О.С.Ахманова визначає пароніми як "...слова, які внаслідок подібності у звучанні й частковому збігу морфемного складу можуть або помилково, або каламбурно використатися в мовленні" [1,313]. У даному визначенні вказується не тільки на сам факт фонетичної близькості, але й на результат такої близькості -змішання паронімів у мовленні. Подібна з даною позицією є і точка зору Д.Э. Розенталя, який розглядає пароніми як "слова, близькі за звучанням, але різні по семантиці, які у першу чергу розмежовуються по властивому їм значенню" [22, 64]. Важливість мовного змішання паронімів відзначається Ю.А. Бєльчиковим [3, 368], Н.І.Колесниковим [16, 3]. Так, Н.І.Колесников розуміє під паронімами "будь-які подібно звучні слова, що мають різне значення, які можуть помилково вживатися одне замість іншого" [16, 3], наприклад: контузити - конфузити, боцман - лоцман і ін. Того ж думки дотримується й Ж.Марузо, що розуміє під паронімом "...слово, близьке іншому слову своєю зовнішньою формою" [18, 202].

У деяких роботах паронімами називають тільки однокореневі слова (Вишнякова, Пономаренко, Бєльчиков, Панюшева, Никонов,Фоміна, Каратюк, WEUDEL,)[6,9; 3,3-4; 26,129; 15,81-87]. Фоміна, займаючись проблемою семантики однокореневих дієслів, вводить у своє дослідження пароніми, які розглядає як одиниці мови, і на матеріалі однокореневих дієслів російської мови показує розходження, з одного боку, між паронімічними й синонімічними дієсловами, де до уваги приймаються інтегральні ознаки, а з іншого боку, між паронімічними й антонімічними дієсловами, де на перший план виступають диференціальні ознаки [26, 3]. На думку О.В.Вишнякової, збіг кореня повинен підкріплюватися реалізацією ряду інших умов: "Пароніми - це близькі по звучанню однокореневі слова з наголосом на тому самому складі, які відносяться до одного логіко-граматичного ряду - до однієї частини мови, одного роду й різних понять, що позначають," [6, 8-9]. Наприклад: радник-порадник; означати-позначати; класний -класовий. М.І.Фоміна підкреслює у визначенні паронімів спільність лексико-граматичної приналежності слів-паронімів і споріднення кореня [26, 129]. У рамках такого підходу паронімія розглядається як прояв системних зв'язків мови, носить регулярний характер і займає певне місце в мовній структурі. У такому випадку прикладами служать: в українській мові: адресат -адресант; в російській мові: восход - всход; безответный - безответственный; в англійській мові: amiable - amicable; credible - credulous.

Члени паронімічної пари маніфестують різний ступінь семантичної близькості. Слова, які плутають, що є синонімами, взаємозамінними в певних оточеннях, називаютьсинонімічними паронімами .

Наприклад:

- canal – channel

- raise – rise

- human – humane

Паронімічна помилка відбувається лише в тому контексті, коли проявляється розходження таких синонімів у семантичному або стилістичному відношеннях. Інший вид паронімів – це контактні пароніми. Вони не мають загальних словникових значень і тому в нормі не є взаємозамінними. Однак такі пароніми належать до одного семантичного поля.

Наприклад:

- special – specific

- campaign – company

Нарешті, дистантні пароніми відрізняються тим, що не мають явних семантичних зв'язків. Однак, на відміну від випадкових застережень, змішання дистантних паронімів регулярно відтворюється в мовленні й може бути розцінене як явище «негативної мовної норми», наприклад, помилкова взаємозаміна англійських слів

- accept «приймати» - except «заперечувати, виключати»

- bear «ведмідь» – beer «пиво»

- very «дуже» – vary «різноманітний»

- quiet «тихий» - quite «лише»

У загальній кількості виявлених співвідношень переважають контактні пароніми (близько 47%), далі випливають синонімічні (близько 30%), і, нарешті, найменша кількість випадків представлена дистантними паронімами (близько 23%).

Пароніми (від гр. раrа - поблизу, поруч і оnyma - ім'я) – це слова (пари слів) , які мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням. Не всі слова, схожі за звучанням, мо­жна вважати паронімами. До паронімічних належать тільки ті, що мають неве­лику відмінність у вимові. Інколи в паронімів є спільна морфема:

- personal – personnel;

- anterior – interior;

- popular – populous;

- corps - corpse

Мовознавці давно звернули увагу на існування таких близькозвучних слів, на відмінності між ними у значенні та на можливі помилки у їх вживанні. Проте й до цього часу існує чимало розбіжностей у поглядах дослідників і на саме явище паронімії, і на групи, які можна включати до паронімів. При широкому розумінні паронімії до паронімів зараховують усі слова, що мають звукову подібність, не враховуючиморфемного складу слова, – і різнокореневі, і спільнокореневі (досвід –дослід, громадський – громадянський, верба–вербена, дерен–терен; hare – hair, skirt – shirt, diary – dairy, wander - wonder). Якщо ж розуміють паронімію вужче, то в паронімічні групи включають тільки спільнокореневі слова, які мають певний змістовий зв’язок (комунікативний–комунікаціиний, хронікальний–хронічний, фабрикант–фабрикат, співак–співець; career – carrier, human – humane, physics – physique). Семантичнізв’язки між паронімами можуть бути різними – синонімічними, антонімічними, іноді це слова з близьким, суміжним значенням або члени однієї тематичної групи. Основну групу паронімів становлять слова, що семантично пов’язані між собою, частково збігаються за морфемним складом, близькі за походженням. Паронімічними відношеннями поєднується пара слів (lay – lie, suit – suite, seize – cease), значно рідше–три або більше (draught – draughts – drought).

За характером смислових зв’язків пароніми поділяють на кілька груп:

а) пароніми синонімічні ( special – specific, campaign – company, canal – channel, raise – rise, human – humane);

б) пароніми антонімічні (employer – employee,immigrant – emigrant, evolution – revolution). Пароніми переважно належать до однієї частини мови, мають однакові граматичні ознаки. На відміну від синонімів - слів, що позначають близькі поняття і тому можуть заміняти одне одного, – для паронімів така взаємозамінність неможлива. Якщо омонімія як різновид лексичних відношень, пов’язаних із формою знака, ґрунтується на повному збігові його фонетичного складу, то паронімія передбачає частковий збіг, подібність структури і вимови слів, різних за значенням (дефектннй–дефективний, психіатричиий–психічний; mayor – major, low –law ). Серед основних чинників, що визначають особливості паронімів, є семантична зумовленість. Кожна паронімічна пара чи група здебільшого має свою специфіку, тому при зіставленні паронімів слід виявляти здатність кожного з них до сполучення з іншими словами.

За ступенем зближення (подібності) звукового оформлення морфемного складу виділяють як мінімальні, так і максимальні пароніми.

Максимальні відрізняються не більше, ніж однією звуковою одиницею: стрес-струс, гамувати-тамувати; hare – hair,wander – wonder.

Мінімальні–більш ніж однією: апендикс–апендицит; company – campaign.

На основі паронімії будується парономазія (гр. paronomasia ) – сти­лістична фігура, в якій поряд розміщуються різні за значенням, але подібні за звучанням слова з метою їх зіставлення.

1.2. Явище паронімії і парономазії(парономасії) в англійській мові

Твердження, що співзвуччям приділяється істотне місце в сучасній практиці мовного спілкування, ставить лінгвістів перед необхідністю детального й планомірного вивчення співзвучних слів у мовленні. У зв'язку із цим, звернемося до явища, основна категоріальна особливість якого полягає в частковому (неповному) збігу звукових оболонок, а саме, до паронімії.

"Паронімія" (від греч. para - біля, біля; onyma - ім'я) - досить неоднозначне явище, що йде коріннями в глибоку давнину. Уже класична філософія виділяла паронімію як особливе явище в колі загальної проблеми зв'язку звуку й змісту.

Перші спроби філософського осмислення питання були початі давньогрецькими риториками (Горгій, Трасімах), які на основі вивчення звукової організації змов, заклинань і молитов зробили висновок про вплив звуків мовлення на "душу" слухача. Горгій є одним з перших, хто виявив і класифікував різні форми співзвуччя в мовленні: на початку, всередині й в кінці слова. Продовжуючи традиції давньогрецьких риториків, римські філософи Діонісій, Деметрій, Квінтиліан, Цицерон займалися вивченням і розробкою словесних фігур. Великий інтерес представляють роботи Квінтиліана, що виділив і описав цілий ряд фігур, утворених співзвуччям. Для нас важливий "третій рід фігур - той, коли увага слухача збуджується й загострюється або співзвуччям, або подібністю, або протилежністю слів" .

Викладене вище свідчить про те, що явище паронімії цікавило лінгвістів з давніх часів, незважаючи на те, що спроби рішення даної проблеми в античній філології носили емпіричний характер. Явище паронімії залишається у фокусі уваги вчених протягом декількох століть. Будучи однією з актуальних проблем сучасного мовознавства, паронімія розглядалася з різних точок зору представниками філософії, психології, лінгвістики. Згадки про це явище знаходимо в роботах таких видатних вітчизняних і закордонних лінгвістів, як Ш.Балли [2], В.В.Виноградов [4], Г.О.Винокур [5], А.М.Пєшковський [19], А.А.Реформатський [20], Д.Э.Розенталь [21], Л.В.Щерба [27], E.Elster [28] і ін.

У другій половині XX століття у вітчизняному й закордонному мовознавстві з'явилися спеціальні дослідження, присвячені паронімії на матеріалі різних мов: Багударова, Вишнякова, Голуб, Горкинский, Грабчиков, Григор'єв, Граник, Бондаренко, Кінцева, Евграфова, Критенко, Колeсникoв, Никонов, Пономаренко, Расторгуева, Снетова, Фоміна, Щепин, Янко-Триницкая, - на матеріалі російської мови; [ 6; 8; 10; 6; 26; ]; Каратюк, Яркова, - на матеріалі німецької мови [ 15 ]; Воронюк, Розенталь, Теленкова, Смирницкий, Nikolenko - на матеріалі англійської мови [ 7; 23; 21; 22; 24; 28 ].

Питання паронімії викликають інтерес також у тих учених, для яких пароніми не є спеціальним предметом дослідження: Розенталь, Ахманова, Шумиліна, Щепин, Duch'acek, Me. Neill, Matthews, Postman, Keppel [ 23; 22; 21; 1].

Велику увагу проблемам паронімії приділяє В.И.Каратюк, що на матеріалі німецької мови ретельно досліджує онтологію однокореневих слів з певною звуковою подібністю й семантичною спільністю [15, 81-87]. Відзначаючи, що співзвучні слова, які можуть змішуватися в мовленні (наприклад: Diplomat-Diplomand; verteilen-zerteilen і ін.), безсумнівно повинні представляти окремий об'єкт вивчення з боку лінгвістів, автор не намагається виділити пароніми як особливий клас слів у лексичній системі мови.

У ряді випадків паронімія трактується як неповний збіг коренів [5, 76]. Винокур розглядає стилістичні функції словосполучень із однаково або подібно звучними коренями для створення комічного ефекту (каламбуру) і наводить різні приклади прояву паронімічної атракції [5].

Деякі дослідники розуміють під паронімами різнокореневі одиниці (Elster, Гвоздьов, Григор'єв) [ 27,34; 10,264 ]. Так, В.П. Григор'єв відзначає: "<...> паронімію ми визначаємо як систему парадигматичних відносин між подібними в плані вираження різнокореневими словами" [10, 264].

В.Д. Горкінський у статті "Розмежування абсолютної паронімії й суміжних лексичних явищ у синхронії польської мови" зіставляє паронімію з варіантністю слів, антонімією, омонімією й парономазією [8, 112].

Явище парономазії (із гр. para – біля, onomazo – називаю) полягає у звуковій подібності слів, що мають різні морфологічні корені (порівн.: лоцман – боцман, кларнет – корнет, ін'єкція – інфекція; pour – poor, modal – model, price – prize). Як і при паронімії, лексичні пари при парономазії належать до однієї частини мови, виконують у реченні аналогічні синтаксичні функції. У таких слів можуть бути однакові префікси, суфікси, закінчення, але корені у них завжди різні. Крім випадкової фонетичної подібності, слова в подібних лексичних парах нічого спільного не мають, їхнє предметно-означальне співвідношення зовсім різне. Парономазія на відміну від паронімії не носить характеру закономірного й постійного явища. І хоча в мові є чимало подібних у фонетичному відношенні слів, зіставлення їх як лексичних пар є результатом індивідуального сприйняття: один побачить парономазію в парі тираж - типаж, іншої - у тираж - міраж, третій - у тираж - вітраж. Однак паронімія й парономазія близькі з погляду вживання в мовленні подібних по звучанню слів.

Приклади парономазів:

Low – law

Quay – queue

Hair – hear

Very – vary

Здатність паронімів до змішання в мовленні призвела до того, що під терміном «паронімія» нерідко поєднуються два поняття - власне паронімія, тобто вид мовних системних відносин між лексичними одиницями, і парономазія (або парономасія) - стилістичний прийом, що складається в навмисному зближенні слів, що мають подібність у звучанні. Ці слова не обов'язково повинні бути паронімами, часто для цілей автора буває досить випадкового звукового збігу. Використання парономазії дозволяє підсилити виразність тексту; особливо часто цей прийом зустрічається в поезії й фольклорі.

Наприклад: «Леса – лоси – лисы / Леса обезлосели, Леса обезлисели» (В. Хлебников). Отже, парономазія - це навмисне вживання паронімів Якщо змішання паронімів - груба лексична помилка, то навмисне вживання двох слів-паронімів в одному реченні являє собою стилістичну фігуру, що називається парономазією (пари + поруч + називаю).

Також паронімія відноситься до феномена «фальшивих друзів перекладача». Найбільш точним слід визнати визначення паронімів О.В. Вишнякової, а саме: «пароніми – це близькі за звучанням однокореневі слова з|із| наголосом на одному і тому ж складі, що відносяться до одного логіко–граматичного ряду|лави,низки| – до однієї частини|частки| мови|промови|, одному роду (і вигляду|виду|, якщо це дієслова і їх форми) – і що позначають|значать| різні поняття» [6, 5].

Розглядаючи|розглядуючи| слова, схожі по звучанню і формі, але|та| різні по значенню, що відносяться до лексики двох різносистемних мов|язиків| слід говорити про змішання співзвучних слів, різних по значенню на міжмовному рівні.

Готліб, розглядаючи|розглядуючи| слова німецької і російської мов, схожі за звучанням і формою, але|та| різні по значенню в лінгвістичному аспекті, вважає|лічить|, що «більш відповідним|придатним| в цьому випадку є термін «междуязычные| аналогизмы|» для позначення слів з|із| аналогічним (схожим) зовнішнім оформленням» [9, 437].

В.В.Дубічинський пропонує нову концептуальну систему – теорію лексичних паралелей. Під «лексичними паралелями» автор розуміє «співпадаючі в плані виразу і схожі/несхожі в плані змісту|вміст,утримання| лексеми двох і більше синхронно| порівнюваних або контактуючих мов|язиків|» [12, 4]. У разі міжмовної паронімії наголос може падати і на інший склад. Так, в англійській і українській мовах існують пароніми desert[′dəzət] «пустеля» і «десерт», які відрізняються зокрема наголосом. Лексема dessert [di′zə:t] "десерт" є|наявний| і в англійській мові, а тому ці слова по суті не омоніми, а пароніми. Категорії міжмовних омонімів і міжмовних паронімів взаємозв'язані і взаємозалежні|, проте|однак| на відміну від омонімів пароніми можуть істотно|суттєво| розрізнятися своїм написанням. Відповідно відрізняється і механізм «заплутування» перекладача, оскільки змішання подібної лексики під впливом міжмовної інтерференції відбувається|походить|, як правило, на рівні однієї лексичної одиниці, а не двох: через співзвучність слова мови|язика|, що вивчається |речи| з|із| схожою лексичною одиницею рідної мови, по загальному|спільній| логіко–понятійному співвіднесенні. Більшість міжмовних паронімів – слова полісемантичні. «Наявність одного або декількох загальних|спільних| значень схожих по звучанню слів двох мов приводить|призводить,наводить| до механічного перенесення іншим значенням слова рідної мови на іноземне, в якому цих значень фактично немає. Так, наприклад, хто вивчає німецький мову неправильно переносить на німецьке слово die Garderobe значення «Шафу для одягу» з української мови, а ті, хто вивчають українську мову додає слову гардероб значення «Убиральня актора, вішалка для верхнього одягу», що має німецьке слово, оскільки ті, хто говорять на цих мовах знають два загальні|спільні| значення даних слів: «роздягальня і весь носильний одяг однієї людини» [ 15, 75–76]. Слід помітити|відмітити|, що О.В.Вишнякова розуміє міжмовні пароніми трохи інакше, на її думку: «до міжмовних паронімів належать тільки|лише| такі лексичні одиниці мов, що зіставляються|співставляються|, які в обох даних мовах|язиках| можуть викликати|спричинити| помилкові асоціації, ототожнюватися одна з|із| іншою при фактичній розбіжності|розходженні| їх значень, наприклад, українські пароніми емігрант – іммігрант і англійські emigrant – immigrant » [ 6, 10].

Паронімія являє собою особливе лексичне явище, багатоплановість якого визначила можливість його вивчення як у функціональному, так і в нормативному аспекті. Нормативна точка зору лінгвістів на паронімію найповнішим чином представлена дослідженнями довідково-методичного характеру: «словниками труднощів», «словниками паронімів», різними дидактичними посібниками, підручниками, що включають вправи на розмежування й коректне використання паронімів, та ін.

Вітчизняну лексикографію відрізняє прагнення виділити пароніми із загального масиву «труднощів», присвятивши їм окремі «словники паронімів». Найбільше активно область паронімії почала розроблятися російськими лексикографами. В останні два-три десятиліття ними були створені чотири повноцінних словники паронімів.


РОЗДІЛ 2

ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ПАРОНІМІВ В СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

2.1. Особливості функціонування паронімів в англійській мові

Паронімія як лексичне явище, що полягає у двосторонній фонетико-семантичній взаємодії співзвучних слів, характеризується своєрідним переплетенням формальних (фонетичних) і значеннєвих (семантичних) факторів, що визначають його сутність і закони функціонування. Паронімічна функція мови привертала увагу мислителів протягом багатьох століть. Інтерес до паронімії нітрохи не слабшав як у минулому сторіччі, так і в наші дні. До проблем паронімії в різних мовах зверталися Ш. Балли, Ф. де Соссюр, В. В. Виноградов, Ю. С. Степанов, О. В. Вишнякова, Н. П. Колeсникoв, В. И. Червоних, Т. Г. Пономаренко, Г. П. Снетова, Л. Н. Федотова й безліч інших авторів. Завдяки наполегливій роботі лінгвістів пароніми були ретельно вивчені з різних точок зору: формальної, семантичної, етимологічної, словотворчої, функціональної, нормативної, стилістичної й психолінгвістичної.

Пароніми, а часто й подібні по звучанню слова виконують у мовленні стилістичні функції.

Перед кожним автором може виникнути проблема вибору одного з паронімів. Якщо синонімічний відбір лексичних засобів незмінно супроводжує словесну творчість, то проблема вибору одного з паронімів виникає лише в тих випадках, коли в мовлення включаються паронімічні слова.

Уміле вживання паронімів допомагає письменникові правильно й точно передати думку, саме пароніми розкривають більші можливості мови в передачі тонких значеннєвих відтінків. У художньому мовленні звичайно спостерігається правильне, досить мистецьке використання паронімів. Однак можливо й свідоме відхилення письменника від норми, якщо він хоче показати мовні помилки своїх героїв. Таким чином, в основі схованого використання паронімів у художньому мовленні можуть лежати різні естетичні принципи їхнього відбору, продиктовані стилістичною установкою автора.

Інший характер носить відкрите використання паронімів, коли письменник ставить їх поруч, показуючи їхні значеннєві відмінності при видимій схожості. У цьому випадку пароніми виконують різні стилістичні функції, виступаючи як засіб посилення дієвості мовлення.

Зіткнення паронімів використається для виділення певних відповідних понять.

Сполучення паронімів може створювати тавтологічний і звуковий повтор, що сприяє їхньому посиленню.

Уживання паронімів може бути засобом уточнення думки. Іноді авторові досить звернути увагу на різну лексичну сполучуваність паронімів, щоб уточнити їхнє значення.

Можливе зіставлення паронімів, якщо автор хоче показати тонкі значеннєві розходження між ними.

Поети люблять зближати самі «невідповідні» слова, дивуючи нас своєю фантазією.

Яскравий стилістичний ефект народжує протиставлення паронімів. Звичайно в цьому випадку пароніми з'єднані протиставним сполучником і одне зі співзвучних слів дається із запереченням.

Пароніми й ще частіше співзвучні неспоріднені слова використаються в каламбурах.

Паронімія й парономазія виконують роль звукового курсиву, виділяючи співзвучні слова, яким автор надає особливого значення.

Прослідкуємо як паронімія і парономазія можуть емоційно впливати на художній текст на прикладі цитат з творів відомих англомовних письменників.

1. a) And now, perhaps, you had better leave me. The doctor made a point of quiet and repose. (P. G. Wodehouse)

b) The drawings were pleasing enough, with quite a sense of atmosphere. (J. Galsworthy)

2. a) Than the moon rose like a wonderful silver shield. (O. Wilde)

b) At a less anxious moment he might have been amused by the conflict his words aroused (J. Galsworthy)

c) Forgive me, old man, for asking you not to raise your voice (P. G. Wodehouse)

d) “Not dangerous?” “Yes, sir, when roused .” (Id.)

3. a) I remember before the war, when Charles inspected the Corps on a white horse ( J. Le Carre)

b) There were noises and directions from Cramer, about removing the corpse , and in a couple of minutes heavy feet as they carried it out (R. Stout)

4. a) “Nuclear physics ”, said Erik reflectively. “Maybe that’s for me… Did fox ever ask you why you wanted to be a physicist when you first came here?” (M. Wilson)

b) “Hello, doc. You got a job here as house physician ?” ( R. Stout)

5. a) Shearing was conscious of the madman behind him, he could hear every one of Dean’s gasps (J. Kerouac)

b) John was such a tender-hearted chap, affectionate to his bones, and conscientious , too… ( J. Galsworthy)

6. a) I have no idea what this talk with you will do to me. I see no reason why it should have any effect one way or another (R. Stout)

b) The truth is, my dear, we both have pasts, which it is now my task to make known to you, because they grievously and deeply affect your futures (J. Galthworthy)

7. a) “I apologize”, said Loring persuasively. “It’s a personal idiosyncrasy and has nothing to do with our business” (R. Ludlum)

b) The major was gone taking hospital personnel in the staff car (E. Hemingway)

8. a) Early the next morning the Mayor was walking in the square below in company with the Town Councilors (O. Wilde)

b) The major … had been in the war in Libya and wore two wound-stripes (E. Hemingway)

9. a) He was wearing a navy blue suit , a blue shirt and a white starched collar (M. Wilson)

b) We went into a motel court and bought a comfortable little suite for about four dollars ( J. Kerouac)

10. a) There was nothing remarkable in the expression of her face except its utter immobility (J. Galsworthy)

b) People always accepted an accomplished fact in time! (Id.)

c) “I expect you’re right”, he said slowly: “but I want to think it over” (Id.)[28, 220]

З поданих прикладів видно, що змішання або неправильне вживання даних паронімів може призвести до грубих лексичних помилок, до каламбурів або може стати причиною комічних ситуацій. Тобто, можна відзначити, що вживаючи пароніми в мовленні треба бути досить обережним, щоб фраза не виявилась абсурдною.

2.2. Особливості , пов’язані з вживанням паронімів в англійській мові

Проблеми паронімії давно привертають увагу викладачів мови й тих, хто її вивчає його. Часто, яке слово-паронім ужити, як правильно сказати - “a historic event”, або “historical event”- ставить у глухий кут навіть людей, що непогано володіють мовою.

Отже, що ж таке пароніми? У працях різних мовознавців дане явище відзначене під різними назвами, як то: квазіомонімія, гетерофемія, парономазія й т.д., що свідчить, звичайно, про відсутність єдиного підходу до визначення даного явища. У лінгвістиці склалося два основних підходи до визначення паронімії – вузький і широкий. У рамках вузького підходу (О. В. Вишнякова, Д. И. Розенталь/Теленкова й ін.) [ 6; 23 ] пароніми обмежуються областю співзвучних однокореневих слів з різним значенням, що належать до одного лексико-граматичного розряду. Прихильники ж широкого підходу (В. П. Григор'єв, В. Д. Девкин, Ю. М. Скребнев, О. С. Ахманова й ін.) [ 10; 1 ] відносять до паронімів і однокореневі, і різнокореневі слова. У нашому випадку, ми будемо вести мову про слова, які відносяться до паронімів, відповідно до вузького визначення й будемо називати їх надалі мовними паронімами. Цей вибір обумовлений тим, що неправильне вживання мовних паронімів зумовлено найчастіше незнанням значень однокореневих слів-паронімів, низькою культурою мовлення, тобто – об'єктивним факторами, як у випадку c historic/historical event. Уживання мовних паронімів обумовлено, в основному, суб'єктивними факторами, таких як: бажання скаламбурити, спросоння, п'яне й інші подібні стани, а також реалізувати певні стилістичні цілі, якщо мова йде про художній твір. Погодьтеся, об'єктивно складніше вирішити, який іменник ужити в тому або іншому контексті: радник або порадник (мовні пароніми),а не радник/порадник , або рядно , наприклад.

Мовні пароніми нерідко зустрічаються в різних областях навчання мові - Business English і ESP, де студенти часто не знають, або, навіть знаючи, нерідко роблять помилки при використанні або перекладі таких слів [14 ]. Наприклад, при навчанні ESP студентів юридичних факультетів, часто зустрічалися помилки в таких словах, як:

а) inhuman/inhumane prison conditions;

b) judicial – 1.of or by a court of justice-судовий ( e.g. judicial branch) 2. showing or using judgement in thinking about something (e.g. “He is rather talented”-replied Sarah judicially) і judicious – showing or having good sense - розумний, розважливий (e.g.You put your case most judiciously);

c) credible - that can be believed-заслуживающий довіра (e.g. a credible witness)

credulous - ready to believe things-довірливий (e.g. credulous consumers).

d) politic - acting or judging wisely, prudent. Політичний, рассчетливый.

political - of the state, of government, of politics. Політичний.

При навчанні BE або ESP студентів економічних факультетів часто взаємозамінялись або невірно перекладалися такі слова, як:

a) economic - економічний;

economical- ощадливий

b) enviable - causing envy-завидний, привабливий ( e.g. The company made profit at an enviable rate);

envious - full of envy-заздрий ( e.g. The company's success was watched enviously by the competitors);

c) exhausting- виснажливий, стомлюючий (e.g. It was a difficult and exhausting job);

exhaustive - thorough or complete - вичерпний ( e.g. This list is by no means exhaustive);

exhaustible- smth. that exists only in a limited quantity- обмежений, небезмежний (e.g. … possible long term shortages of exhaustible resources)... possible long term shortages of exhaustible resources) [ 14 ].

У зв'язку з явищем паронімії, тобто неможливістю взаємозаміни мовних паронімів в різних фразах, постає питання про варіантність - можливість взаємозаміни без перекручування змісту тієї або іншої фрази. До варіантності слова відносяться такі випадки, як advance, advancement; analytic, analytical, де зовнішнє розходження не веде до розриву тотожності слова.

Явище паронімії варто відрізняти від інших подібних з ним явищ. Крім варіантності, це такі явища, як однокоренева синонімія, однокоренева антонімія, омонімія.

Від однокореневих антонімів (наприклад: godly-набожний, благочестивий; і godless- безбожний) пароніми відрізняються тим, що значення слів-паронімів ніколи не досягають повної протилежності.

У плані розмежування паронімів від інших однокореневих утворень найбільші труднощі являють собою однокореневі синоніми. У багатьох роботах по паронімії однокореневі синоніми розглядаються як окремий випадок мовних паронімів. Співставлення однокореневих синонімів до паронімів викликає наступні заперечення: справа в тому, що синоніми - це такі тотожні або близькі за значенням слова, незбіжні семантичні ознаки яких можуть нейтралізуватися в певних контекстах. Принцип нейтралізації застосовується в якості одного з основних критеріїв при подачі й тлумаченні синонімів у словниках. Так, іменник anarchism семантизується через його однокореневий синонім anarchy. Однокореневі пароніми, на відміну від однокореневих синонімів, що допускають нейтралізацію диференціальних ознак і, як наслідок цього, їхня взаємозамінність у певних контекстах, не здатні до взаємозаміни (наприклад, psychic - psychological - психічний, психологічний).

З паронімами тісно стикаються омоніми. Основне розходження паронімів і омонімів укладено в їхньому фонетичному оформленні. Якщо омоніми у своєму звучанні повністю тотожні, то пароніми мають лише часткову звукову подобу.

У розмежуванні однокореневих паронімів і суміжних явищ нам представляється важливим керуватися не тільки результатами аналізу значень афіксів, але й ознакою паралельності паронімів: "Віднесення ознаки паралельності до паронімії логічно з погляду єдиних принципів підходу до характеристики розходжень у співвідношенні форми й змісту лексичних одиниць: значення паронімів не збігаються (не перетинаються як у синонімів), не протиставляються (як в антонімів), їхній зовнішній вигляд не однаковий (як в омонімів) - пароніми існують поруч, паралельно один іншому" [ 6 ].

При зустрічі зі словами-паронімами варто приділяти їм особливу увагу. Є доцільним вводити пароніми семантизуючи їх через синоніми й антоніми, у міру можливості постачаючи кожну пару (ряд) прикладами сполучуваності. У випадку, коли пароніми англійської мови мають своїх "паронімічних братів" в українській мові (economic/economical – економічний/економний), представляються можливим ці конкретні пари вводити й перекладним способом, що сприяє підвищенню культури мовлення рідної мови.

Уміле вживання паронімів, як і синонімів, омонімів, антонімів сприяє передачі тонких значеннєвих відтінків, допомагає точно передати думку.

Співзвучність паронімів використовується для створення стилістичного ефекту, служить засобом гумору, сатири й т.д. Паронімія лежить в основі створення особливого стилістичного прийому – парономазії (грець. paronomasia від para - біля + onomazo - називаю), сутність якого складається в навмисному зближенні співзвучних слів. Яскравий стилістичний ефект створюється в результаті протиставлення паронімів. На такому протиставленні побудовані, наприклад, багато прислів'їв і приказок. Парономазія як стилістичний засіб широко використовується в поезії.

Нерідко до парономазії, як одного із засобів актуалізації, прибігають автори газетних заголовків: «Відходи й доходи»; «Промисли й помисли».


ВИСНОВКИ

1. Пароніми відіграють важливу роль у вивченні лексикології в цілому.

Пароніми (від грець. para - біля + onyma, onoma - ім'я) ѕ подібні по звучанню, але не співпадаючі по значенню слова. Слід зазначити, що одні лінгвісти до паронімів відносять лише однокореневі слова, що мають звукову подобу, а інші дослідники до паронімів відносять як однокореневі, так і різнокореневі співзвучні слова, визнаючи єдиним критерієм їхнього об'єднання можливість випадкового змішання в мовленні. Різнокореневі співзвучні слова не мають ніяких семантичних зв'язків і поєднуються лише випадковою фонетичною подібністю.

Однокореневі пароніми здебільшого близькі за значенням, але розрізняються тонкими значеннєвими відтінками. Семантичні відтінки паронімів звичайно стільки важливі, що заміна одного слова іншим без порушення змісту неможлива.

Пароніми можуть збігатися не у всіх, а лише в певних значеннях. Нечисленну групу становлять однокореневі слова, що різко розрізняються за змістом.

Пароніми, що збігаються або близькі за значенням, можуть відрізнятися один від одного способами керування, лексичною сполучуваністю, функціонально-стильовим змалюванням, сферою вживання, синтаксичною функцією. Можливість паронімів сполучатися з тими самими словами ще не означає, що утворені словосполучення синонімічні один одному.

Таким чином, у мовній системі співзвучні слова досить чітко відмежовуються один від одного, однак у мовній практиці семантичні й інші розходження співзвучних слів не завжди враховуються, що є причиною їхнього змішання.

2. Проблема дослідження таких явищ як паронімія і парономазія хвилює лінгвістів вже протягом кількох століть. Дослідження її почалося ще за часів Горгія, Тасмаха, Діонісія, Цицерона.

Здатність паронімів до змішання в мовленні призвела до того, що під терміном «паронімія» нерідко поєднуються два поняття - власне паронімія, тобто вид мовних системних відносин між лексичними одиницями, і парономазія (або парономасія) - стилістичний прийом, що складається в навмисному зближенні слів, що мають подібність у звучанні. Ці слова не обов'язково повинні бути паронімами, часто для цілей автора буває досить випадкового звукового збігу. Використання парономазії дозволяє підсилити виразність тексту; особливо часто цей прийом зустрічається в поезії й фольклорі.

Також паронімія відноситься до феномена «фальшивих друзів перекладача». Найбільш точним слід визнати визначення паронімів О.В. Вишнякової, а саме: «пароніми – це близькі за звучанням однокореневі слова з|із| наголосом на одному і тому ж складі, що відносяться до одного логіко–граматичного ряду|лави,низки| – до однієї частини|частки| мови|промови|, одного роду (і вигляду|виду|, якщо це дієслова і їх форми) – і що позначають|значать| різні поняття» [6, 5].

Паронімія являє собою особливе лексичне явище, багатоплановість якого визначила можливість його вивчення як у функціональному, так і в нормативному аспекті. Нормативна точка зору лінгвістів на паронімію найповнішим чином представлена дослідженнями довідково-методичного характеру: «словниками труднощів», «словниками паронімів», різними дидактичними посібниками, підручниками, що включають вправи на розмежування й коректне використання паронімів, та ін.

Вітчизняну лексикографію відрізняє прагнення виділити пароніми із загального масиву «труднощів», присвятивши їм окремі «словники паронімів». Найбільше активно область паронімії почала розроблятися російськими лексикографами. В останні два-три десятиліття ними були створені чотири повноцінних словники паронімів.

3. Пароніми, а часто й подібні по звучанню слова виконують у мовленні стилістичні функції.

Перед кожним автором може виникнути проблема вибору одного з паронімів. Якщо синонімічний відбір лексичних засобів незмінно супроводжує словесну творчість, то проблема вибору одного з паронімів виникає лише в тих випадках, коли в мовлення включаються паронімічні слова.

Уміле вживання паронімів допомагає письменникові правильно й точно передати думку, саме пароніми розкривають більші можливості мови в передачі тонких значеннєвих відтінків. У художньому мовленні звичайно спостерігається правильне, досить митецьке використання паронімів. Однак можливо й свідоме відхилення письменника від норми, якщо він хоче показати мовні помилки своїх героїв. Таким чином, в основі схованого використання паронімів у художньому мовленні можуть лежати різні естетичні принципи їхнього відбору, продиктовані стилістичною установкою автора.

Інший характер носить відкрите використання паронімів, коли письменник ставить їх поруч, показуючи їхні значеннєві відмінності при видимій схожості. У цьому випадку пароніми виконують різні стилістичні функції, виступаючи як засіб посилення дієвості мовлення.

Зіткнення паронімів використається для виділення певних відповідних понять.

Сполучення паронімів може створювати тавтологічний і звуковий повтор, що сприяє їхньому посиленню.

Уживання паронімів може бути засобом уточнення думки. Іноді авторові досить звернути увагу на різну лексичну сполучуваність паронімів, щоб уточнити їхнє значення.

Можливе зіставлення паронімів, якщо автор хоче показати тонкі значеннєві розходження між ними.

Поети люблять зближати самі «невідповідні» слова, дивуючи нас своєю фантазією.

Яскравий стилістичний ефект народжує протиставлення паронімів. Звичайно в цьому випадку пароніми з'єднані протиставним сполучником і одне зі співзвучних слів дається із запереченням.

Пароніми й ще частіше співзвучні неспоріднені слова використаються в каламбурах.

Паронімія й парономазія виконують роль звукового курсиву, виділяючи співзвучні слова, яким автор надає особливого значення.

4. Проблеми паронімії давно привертають увагу викладачів мови й тих, хто її вивчає його.

Змішання або неправильне вживання паронімів може призвести до грубих лексичних помилок, до каламбурів або може стати причиною комічних ситуацій. Тобто, можна відзначити, що вживаючи пароніми в мовленні треба бути досить обережним, щоб фраза не виявилась абсурдною.

Але, разом з тим вживання паронімічних конструкцій сприяє поглибленню семантики тексту, надає йому опуклості, рельєфності, а кожен з компонентів паронімічної конструкції набуває при цьому вагомості, стає неповторним. У такий спосіб досягається індивідуальність стилю письменника та емоційно-семантичне навантаження написаного ним тексту. Отже, цілком закономірним є висновок дослідників про те, що паронімічні конструкції спричинилися до виникнення та актуалізації звуко-смислових асоціацій на фонетичному, лексико-семантичному, структурно-граматичному рівнях та в образній структурі тропів. Цим самим автор впливає на духовний та інтелектуальний світ реципієнта, що, по суті, є чи не найважливішою метою будь-якого письменника.

Роблячи узагальнення, потрібно сказати, що літературна мова багата різноманітністю стилістичних засобів, які надають їй виразності, гнучкості і соковитості. Чільне місце серед стилістичних засобів посідають пароніми – слова, схожі звучанням. Широко використовується в художній літературі також прийом парономазії, тобто спеціальне зближення далеких за походженням і значенням, але схожих за звучанням слів для створення певного стилістичного ефекту.

Дослідження паронімічних конструкцій є актуальним для сучасної мовознавчої і літературознавчої науки, оскільки останнім часом різко зросла їх популярність як стилістичних засобів увиразнення мови, а отже, збільшилася й частота їх вживання. Крім того, для деяких авторів використання паронімів та паронімічних конструкцій стало невід’ємною рисою їх творчості, виразником індивідуального стилю. Паронімічні конструкції займають чільне місце в арсеналі художніх тропів, оскільки при їх творенні слова набувають особливого, поглибленого змісту, відкриваючи читачеві (слухачеві) не виявлені до того структурно-семантичні грані. Крім того, надзвичайно важливим є той факт, що паронімічні конструкції реалізують епідигматичні або дериваційні потенції літературної мови, оскільки кожне слово перебуває в дериваційних відношеннях з іншими словами по лінії фонетичних зближень.

Паронімічні конструкції можуть формуватися на базі членів словосполучення, речення і навіть двох речень. Велике значення для виникнення паронімічного ефекту і формування паронімічних конструкцій має їх розташування у поетичній строфі. Так, Н.Л.Дащенко зауважує: “Співзвучні слова, розташовані на певних долях строфи, утворюють стилістичні фігури, що виявляються універсальними як для фонічних, так і для лексико-семантичних строфічних засобів звукової організації віршів” [12, 15].

Зазначимо також, що художні тропи, створені на основі паронімічних конструкцій, вирізняються поглибленою образністю. Н.Л.Дащенко вважає: “Це пов’язано з накладанням звукової подібності на вихідне лексичне та образне значення компонентів тропів, внаслідок чого ускладнюються та оновлюються їх семантичні зв’язки” [12, 4]. Поети застосовують паронімічні конструкції для створення промовистих епітетів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. – М.: Советская энциклопедия,1969.

2. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французького язика:учебное пособие:пер.с фр.: Вентцель Е.В., Вентцель Т.В.; ред.Будачова Р.А. – М.: Узд-во иностранной литературы,1959.

3. Бельчиков Ю.А., Панюшева М.С. Словарь паронимов современного русского языка. – М.,1994.

4. Виноградов В.В. Русский язык. Грамматическое учение о слове. – М.: Высшая школа,1979.

5. Винокур Г.О. Культура языка. – М.,1925.

6. Вишнякова О.В. Паронимы современного русского языка/Под ред. Розенталя Д.Э. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Русский язык,1987.

7. Воронюк О.В. Паронімічна атракція в заголовках текстів англомовної масової комунікації: Автореф. дис. канд. – Одеса,1998.

8. Горкінський В.Д. Розмежування абсолютної паронімії і суміжних лексичних явищ у синхронії польської мови. – Л.,1977.

9. Готлиб К.Г.М. Немецко-русский и русско-немецкий словарь “ложных друзей переводчика”. – М.: Советская энциклопедия,1972.

10. Григорьев В.П. Поэтика слова. – М.: Наука,1979.

11. Гуревич Т. Межъязыковая омонимия, паронимия (на пимере английского язика).“Ложные друзья переводчика”.//Знания. Понимание. Умение. – 2008. - №2.

12. Дащенко Н.Л. Паронімічна атракція української поезії 60-80 р.р. 20ст.: Автореф. дис. канд. – К.,1996.

13. Дубічинський В.В. Лінгвістичний апарат на опис лексичних та термінологічних паралелей// Збірник харківського історико-філологічного товариства. Нова серія. – Харків,1993. – Т.1.

14. Иванов С.С. Проблемы, связанные с употреблением паронимов в учебном процессе: Автореф. дис. канд. филолог. наук. – М.,2000.

15. Каратюк В.И. Паронимические отношения в сфере однокорневых глаголов современного немецкого языка: Автореф. дис. канд. – Л.: Ленинградский государственный педагогический інститут им. А.И. Герцена,1980.

16. Колесников Н.П. Словарь паронимов и антонимов. – Ростов-на-Дону: Фенікс,1995.

17. Красных В.И. Толковый словарь паронимов. – М.,1999.

18. Марузо Ж. Словарь лингвистических терминов. – М.,1960.

19. Пешковский А.М. Методика родного языка, лингвистика, стилистика, поэтика. – М.,1925.

20. Реформатский А.А. Введение в языкознание. – М.,1967.

21. Розенталь Д.Э., Мамонов В.А. Практическая стилистика современного русского язика. – М.,1957.

22. Розенталь Д.Э. Словарь лингвистических терминов. – М.,1977.

23. Розенталь Д.Э., Теленкова М.А. Словарь-справочник лингвистических терминов. – М.,1975.

24. Смирницкий А.И. Лексикология английского язика. – М.,1956.

25. Степанов Ю.С. Методы и принципы современной лингвистики. – М.: Наука,1975.

26. Фомина М.И. Современный русский язык. Лексикология. – М.: Букинистическое издание,1990.

27. Щерба Л.В. Избранные издания по языкознанию и фонетике. – Л.,1958.

28. Elster. Prinzipien der Literaturwissensschaft/ Band.Stilistik.Halle,1911.

29. Nikolenko A.G. English lexicology. Theory and practice. Vinnytsya, Nova Knyha,2007.

30. Therive Andre. Unique du Langage. Paris,Grasset,1956.