регистрация / вход

Явище синонімії у літературознавчій термінології

Природа явища термінологічної синонімії та її взаємодія із загальновживаною лексикою. Специфіка синонімії у літературознавчій термінології. Проблема термінологічної синонімії в діяльності вчителя-словесника в 5-11 класах загальноосвітньої школи.

Вступ

Літературознавча термінологія починає формуватися з другої половини XIX ст., але своїм розвитком сягає ще періоду існування Давньої Русі. У витоках творення термінів літературознавства стояли такі відомі постаті, як Ф. Про-копович, І. Величковський, І. Франко, М. Грушевський, І. Качуровський тощо. Сучасне термінознавство завдячує В. Лесину, О. Пулинцю, Р. Гром’яку, Ю. Коваліву та ін., за створення словників літературознавчих термінів.

Змінювалися часи і епохи, світогляд поколінь збагачував літературу новими творами, і водночас збагачувалась літературознавча терміносистема, фіксуючи нові поняття та їх наймення.

Розвиток термінології невід’ємний від розвитку загальнонародної мови, що передбачає постійний процес унормування словесних фондів, уточнення їх значень і розподіл на активний і пасивний лексичні запаси.

Рівень парадигматичних відношень передбачає наявність таких найсуттєвіших ознак системної організації термінів, як термінологічна антонімія, синонімія, родо-видові відношення тощо, з’ясування яких передбачає зіставний, якісний і кількісний прийоми аналізу та належить до найскладніших і найменш досліджених аспектів.

Антоніми в будь-якій термінологічній системі творять елементарні мікрополя, у межах яких реалізуються відношення протилежності як однієї із суттєвих ознак системності термінології, а гіпонімічні парадигми передають родо – видові відношення між термінами, зв’язки частини й цілого, суміжності у просторі або часі.

Синонімічні відношення у термінолексиці визначаються загальноприйнятими критеріями: тотожністю або близькістю основних значень. Попередні дослідження цієї проблеми (роботи Т. Панько, В. Андрусенко, Т. Винокура, В. Даниленко, П. Журавльової, В. Кирилової, Н. Овчаренко, Б. Михайлишина та ін.) вказують на наявність протиріч у питанні позитивності і негативності цього явища. Позиція позитивності мотивується потребою точного відображення поняття, вибором з-поміж термінів-синонімів найбільш прийнятних моделей, спроможних творити похідні, які активно використовуються у наукових текстах різного рівня складності (К. Авербух, В. Даниленко, Т. Панько та ін.); прагненням уникнути повторів (Б. Михайлишин). Негативність явища полягає у неповних відношеннях між значною кількістю термінів – синонімів, що призводить до розладу взаємовідповідностей з позначуваними поняттями, зайвої плутанини, що ставляться до терміна (В. Андрусенко, Т. Журавльова, А. Камчатнов); існуванні синонімії в уже сформованій терміносистемі (майже усі

дослідники); вузькоспеціальний термін, виражений невербальними засобами, потребує пояснення словесним дублетом (Б. Михайлишин).

Творення номінативної одиниці – складний процес вже тому, що вона має пройти певний еволюційний розвиток, забезпечити собі стійкість і громадське визнання. Тому й виникнення на цьому етапі розвитку термінології (сукупності термінів, що входять у певну термінологічну систему) корелятів є закономірним, змушує до вибору більш прийнятних найменувань, відшліфувань відпо-відно мовним традиціям та введення їх у взаємообіговий словесний вжиток.

На рівні лексики синоніми (грецьк. synonimia – однойменний) – слова, що означають назву одного й того ж поняття, спільні за основним лексичним значенням, але відрізняються значеннєвими відтінками або емоційно-експресивним забарвленням тощо. У термінології синоніми мають деяку специфіку. Їм не властиве будь-яке рівневе стилістичне забарвлення, а тим більш експресія.

Подібні прояви є однозначно негативними, створюють несприятливі умови для стовідсоткової функціональності терміна як чіткої номінації поняття, вносять розлад у термінологічну систему.

Аналіз особливостей літературознавчих термінів – синонімів, їх системної організації і внутрішнього взаємовідношення, дозволяє з’ясовувати рівень вмотивованості терміноодиниць, ступінь відповідності терміна і поняття, на основі чого можна прогнозувати тенденції подальшого розвитку терміносистеми. У цьому полягає актуальність нашого дослідження.

Метою роботи є виявлення специфічних ознак літературознавчих синонімічних рядів, їх структури, шляхів виникнення; з’ясування через результати семного аналізу синонімічних відношень у терміносистемі, сферу функціонування; пошук методів і прийомів, форм роботи при співставленні явищ лексичної і термінологічної синонімії у шкільній практиці на уроках мови і літератури, через міжпредметні зв’язки.

Відповідно до мети роботи визначаються такі основні завдання:

1. Вивчити вплив термінів-синонімів на закономірний розвиток наукової мови.

2. Порівняти словесні і несловесні засоби на позначення наукових понять при творенні термінів-дублетів.

3. Проаналізувати шляхи виникнення і структуру синонимічних рядів у літературознавчій термінології.

4. Встановити синонімічні відношення у термінолексиці, диференціацію термінів – синонімів за функціональними особливостями.

5. З’ясувати основні засади термінологічної роботи на уроках української мови, української та зарубіжної літератур у 5–11 класах загальноосвітньої школи, запропонувати найбільш прийнятні форми і методи роботи, види вправування, рекомендувати перелік більш вмотивованих номінативних одиниць з ряду синонімів літературознавчої термінології.

Матеріалом для дипломного дослідження послужили термінологічні синонімічні ряди, зафіксовані у літературознавчих словниках.

Об’єктом аналізу є терміни-синоніми літературознавчої терміносистеми.

Наукова новизна дослідження полягає у спробах комплексної характеристики специфічних синонімічних утворень літературознавчої термінології, що дає змогу аргументувати вибір з-поміж корелятів більш доцільного і вмотивованого.

При виконанні роботи використовувалися загальнонаукові методи дослідження: якісний і кількісний аналізи, зіставлення, спостереження.

Методологічну основу дипломної роботи становить розгляд мови як системи, що постійно розвивається та удосконалюється, розуміння зв’язку мови і мислення.

Метою і завданнями роботи зумовлена її структура. Дипломне дослідження складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, списку використаних джерел та додатків.

Апробація дослідження відбулася у 2000 р. на науково-теоретичній конференції на філологічному факультеті Слов’янського державного педагогічного інституту.


1. Терміни-синоніми як чинник закономірного розвитку наукової мови

1.1 Природа явища термінологічної синонімії та її взаємодія із загальновживаною лексикою

Постійне перебуваннятермінології в полі зору дослідників зумовлює досить ретельне вивчення динамічних процесів у сучасних терміносистемах. Проте розв’язання проблем, що торкаються окремих терміносистем, неможливе без з’ясування комплексу загальнотеоретичних понять щодо явища термінологічної синонімії.

У сучасному термінознавстві існують різні погляди на проблему існування термінів-синонімів, але жоден з них не заперечує небажаність згаданого явища і його шкоду. Проте синоніми у науковій мові відіграють важливу роль, впливаючи на закономірний розвиток терміносистеми.

На відміну від полісемії та омонімії, синонімії у термінології властиве вужче функціонування лише в тому плані, що омонімічні та багатозначні терміноодиниці співіснують у різних терміносистемах, що маловірогідне для синонімії.

Процес формування української термінології вимагає якомога точнішої передачі понять. Результати досліджень у цій галузі свідчать, що українські терміносистеми у своєму складі мають значну кількість термінів-запозичень.

«Переважна більшість запозичень-іновацій виправдана потребою номінації нових соціально-політичних реалій, понять, відповідаючи системі української мови, впевнено закріпилася в її узусі, дістала відображення в словниках останніх років «, – стверджує О. Стишов [67,35].

Введення запозиченого слова на зміну україномовному терміну призводить до збіднення національної термінології, переобтяження її іншомовними компонентами, проте, якщо термін є міжнародним і входить у терміносистему разом з поняттям, то надання переваги термінам іншомовного походження є виправданим. Безперечна авторитетність запозичень полягає у чіткому співвідношенні терміна і поняття мови-творця.

Між різними мовами є певні розбіжності на фонетичному, морфемному, морфологічному, синтаксичному та інших рівнях, тому часто терміносистема-запозичник не дуже впевнено приймає первинний варіант, а намагається знайти ряд відповідників. Відібрати найбільш точний термін, який би відповідав тому чи іншому поняттю, не так просто, а вилучення одного з синонімічних термінів тієї чи іншої терміносистеми призведе до порушення закономірного розвитку наукової мови.

Деякі автори досліджень цього явища схильні вважати, що наявність чи відсутність синонімів у термінолексиці свідчить про рівень розвитку певної терміносистеми, адже нові підходи і пошуки чинників більш вдалого вираження понять є важливими факторами цього розвитку.

Нерідко з процесом запозичення терміна, попри небажаність цього явища, в українську термінологію проникають його варіанти на морфемному рівні (наприклад: канцонакансона ). У такій ситуації перевага віддається тому варіанту, який більш прийнятний для норм сучасної української літературної мови.

Серед запозичень можна виділити дві групи:

1) терміни, які вже засвоїлись українськими терміносистемами;

2) номінативні одиниці, які ще не стали у сучасній українській термінологічній мові нормативними і мають різну природу, особливості функціонування й перспективи подальшого закріплення у структурі національної мови.

До другого різновиду запозичень входять чужомовні слова, які мають перспективу освоїтися, бо позначають нові реалії, яким властивий інтернаціональний або європейський характер, та мовні одиниці, що мають дуже мало шансів стати нормативними, оскільки не відповідають словотворчим і лексичним особливостям української мови, мають у ній більш вдалі синоніми-відповідники, а тому вживання їх невмотивоване.

Іншомовний термін, як правило, сприймається вітчизняною термінологією у видозміненій формі, відповідно до специфічних особливостей літературних норм. Процес засвоєння може тривати немалий проміжок часу.

Проблемного характеру набуває питання вибору між терміном-запозиченням і терміном-неологізмом автохтонного походження (О. Медведь, В. Чапленко). Пор. пару слів: автоматсаморух.

Поборники «неологізації» терміносистем наприкінці XIX – на початку ХХ ст. обстоювали такі вимоги до термінів, як прозорість семантики, однозначність, творення на ґрунті рідної мови. У зв’язку з цим робилися спроби відмовитися від багатьох скалькованих термінів. Так, І. Нечуй-Левицький, П. Залоз-ний у книзі «Граматична термінологія» (1917 р.) замість номінації підмет пропонували термін діючий підмет, а замість назви присудок – терміни сказуєме , сказуємість , вислів.

У той час для того самого синтаксичного поняття існувало кілька варіантів назв: додаткове (допомогальне ) слово (І. Нечуй-Левицький, К.Німчинов), додаток (П. Залозний), предмет (О. Курило, О. Синявський), додаток іменниковий (О. Синявський) – сучасний термін «додаток »; складчасте речення (І. Нечуй-Левицький, К.Німчинов), зложене речення (О. Курило), складне речення (О. Синявський) – сучасний термін «складне речення» .

Зазначимо, що в 30–40 рр. XIX ст. над цими термінами кількісно переважали наймення – кальки з російської мови.

Більшість термінологів, торкаючись етимологічних аспектів, розглядають процес поповнення вітчизняних терміносистем запозиченнями з романо-германських мов через посередництво російської (XVIII-ХХ ст.). Негативним у цьому є і те, що іншомовний термін нерідко супроводжувався рядом російських відповідників. У часи особливої реакції відносно української мови першими часто нехтували, порушуючи тим самим природній розвиток наукової мови.

Заради уникнення у подальшому подібних впливів з боку спорідненої мови і ефективнішого унормування термінології В. Поздняков пропонує уникати калькування з російської мови, віддавати перевагу термінам, утвореним за допомогою притаманних українській мові засобів словотворення і відмовитися від термінів, утворених за непродуктивними моделями [58,167].

Явище синонімії у термінології може бути породжене ще декількома чинниками. Загальновживана лексика, як відомо, знаходиться у постійному еволюційному русі, поповнюється новими елементами, відкладаючи у пасивний запас архаїзми. Подібний розвиток не минув і термінологію.

Так, на позначення робітника, який розпилює дошки, на противагу давнішому тертичник у ХХ ст. з’являється термінологізована лексема пиляр , що мотивується приналежністю слова-твірника до активного лексичного запасу сучасної літературної мови.

Назва рымаръ , подібно до муляр (первісно мураръ) або лицар (вихідна форма рыцаръ) зазнала дисиміляції. Ця форма дещо затіняє етимологічну прозорість слова, натомість додаючи йому милозвучності. Подібне нехтування давньоруськими варіантами спричинене також змінами фонетичними, стилістичними, семантичними, словотворчими. Це наявність невластивих новій українській літературній мові суфіксів (-щик), фонетичні історичні чергування – о-, – е- у закритих складах з -і-, перехід з стилістично нейтрального до урочистого тощо.

Аналогію наводимо у літературознавчій термінології з номінативною одиницею повість . У києворуській літературі повістю називали будь – яку об’єктивну розповідь про життєві та історичні події, вона була близькою до літопису («Повість минулих літ»), апокрифів («Повість про Варлаама і Йоасафа»).

Сьогодні повість – це епічний твір (рідше – віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття займає проміжне місце між романом та оповіданням.

Деякі терміни давньоруського творення на сучасному етапі змінили слова локального вжитку, тобто нерідко джерелом поповнення є діалектні лексеми. Іноді, навпаки, діалектизм з часом поступається запозиченій термінологізованій або загальновживаній лексичній одиниці, пор.: рядцабудовникъбудівник.

Також давніші терміни зазнали зміни через асимілятивні процеси: розписка [росписка ], у складах: мрамормармур, протетичні в-, г– : вугляр та ін. Юридична термінологія ХІ – ХІІ ст. фіксує термін наhзд , невживаний на сьогодні, що має омонімічну лексему у групі жаргонізмів і функціонує як одиниця молодіжного сленгу.

Серед багатьох синонімів помічаємо загальновживані слова, що термінологізувалися, внаслідок чого отримали термінологічне значення, яке розвилося на базі головного слова. Таке розширення значення загальновживаного слова вважається «продуктивним способом поповнення спеціальних назв» [59, 125–126].

Лексичне значення загальновживаного слова або збігається з новим термінологічним значенням, або спеціалізується внаслідок різних видів перенесення основного значення, тобто відбувається так звана вторинна номінація, наприклад: регрес – напрямок розвитку від вищого до нижчого, рух назад, занепад, деградація (загальнолітературне слово) і регрес – вимога повернути сплачену суму, яка пред’являє одна особа іншій (соціально-економічний термін).

Різні верстви населення серед синонімів обирають той варіант, який найбільш відповідає їхньому рівню освіченості, зрозуміліший для вживання: трьох синонімічних найменувань гасло , девіз , лозунг перший і третій частіше можна почути з вуст старшого покоління, девіз вживає переважно молодь.

Деякі, здавалося б узвичаєні терміни, вимагають певної корекції, що пов’язано передусім з сповіданням традиційних норм, специфічних для слов’янських мов. Так, у сучасній сакральній термінології зустрічаємо варіацію патріярх, що паралельно існує з термінолексемою патріарх , подібно анатемаанафема. Цей випадок розглядаємо як спробу наближення запозиченої лексеми до орфоепічної та орфографічної моделі, традиційної для історичних основ давньоруської мови (невластива лексема з початковим а (арх) усувається через йотацію цього голосного, непритаманність приголосного фрикативного [ф] компенсується приголосним проривним [т]).

Факт термінологізації слів як результату вторинної номінації вкотре доводить вплив загальновживаної лексики (побутивізмів – Л. Полюга [59,125–126]) на формування нових номінацій терміносистеми. До уваги не береться запозичений термін, а на основі поняття створюється автохтонний варіант (пор.: ікло собачекальцит ). Словосполучення у процесах вторинної номінації нерідко служать для утворення термінів-фразеологізмів, що у багатьох випадках пов'язується з історичними фактами (танець святого Вітта , Городиське (Бучацьке ) євангеліє тощо).

У більшості випадках такі типи відношень у термінологічній синонімії є повними (абсолютними). Термінологами ще виділяються неповні відношення між синонімічними парами термінів. Синоніми-побутивізми, що термінологізуються, можуть нести лексико-експресивне забарвлення, заперечене природою терміна. Тому крім позитивної сторони явище синонімії у термінології вносить негативні моменти. Неповних лексем-відповідників слід уникати й поповнювати терміносистему тими, що якнайповніше передають суть стилістично скомпонованих понять, зможуть утворювати ряд похідних термінів.

1.2 Роль словесних і несловесних засобів на позначення наукових понять при творенні термінів-дублетів

Існування термінів-синонімів на формальному рівні – явище, що майже не викликає певних протиріч у терміносистемі, як правило, це є повні відношення між синонімами. Згадані термінолексеми творяться не за морфологічними, орфографічними чи лексико-семантичними нормами, а словотворчими, є сталими синонімами на позначення одного й того ж поняття.

Деякі форми притаманні певній терміносистемі і рідко можуть виступати на позначення понять в іншій. За формами ми розрізняємо несловесні та словесні типи термінологічних синонімів.

Несловесні форми термінів – синонімів рідко зустрічаються саме у літературознавчій термінології, а більшою мірою притаманні математичній, біологічній, хімічній, подекуди музичній, суспільно-політичній. Порівняно зі словами та словосполученнями, невербальні термінологічні засоби досліджені помітно менше. У сфері функціонування несловесні назви дуже активні.

Частина термінів, складових синонімічних пар, є найменнями-символами, відомими вже школярам: V – швидкість, S – простір, t – час, Н2 О, NaCl, ДНК, РНК тощо. Більшість мовознавців вважає, що такі види позначень є економними і зручними у використані.

Широко застосовує несловесні форми суспільно-політична термінологія. На сьогодні це є найбільш загромаджена подібними утвореннями терміносистема, оскільки основним джерелом творення абревіатурних засобів є саме суспільство. (СДПУ(0) – Соціал -демократична партія України (об’єднана ), СПУ Спілка письменників України тощо). Такі синонімічні ряди, на нашу думку, є типовими для термінознавства.

Символічно навантажені поняття у математичній, біологічній, медичній термінології стали невід’ємними елементами функціонування цих систем наукової мови. Таке явище саме тут є найповніш вмотивованим і цілком відповідає їхній природі. Скажімо, було б нісенітницею формулювати хімічне рівняння словесними засобами (напр.: вода плюс хлорид натрію дорівнює оксид натрію плюс хлор плюс двовалентний водень, що випаровується), чи розписувати у математиці визначення швидкості таким чином: швидкість дорівнює відстані, поділеній на час. Доречніше відображення понять символами-дублетами (літерами різних алфавітів, цифрами, знаками): H2 O + NaCl = NaO Cl + H2 тa

V = S/t

Б. Михайлишин зазначає, що окремі позначення «настільки вузько спеці-альні, що передусім літери, а також небуквені символи (F – руйнівне навантаження, M – коефіцієнт Пуассана, а – абсолютна поперечна деформація тощо) стають зрозумілими хіба що у конкретному вузькогалузевому тексті» [43,155].

Основним недоліком таких синонімічних рядів є те, що лексико-семантичне значення може пояснювати лише словесний дублет (за умови, що символічне зображення терміна специфічне для певного кола науковців і рідко вживане загалом). За цими якостями несловесні засоби дехто з термінологів не відносить до термінів. Але, попри всі протиріччя, вони є безпосередньо рівноправними компонентами у термінолексиці й не шкодять прагненню термінознавства до точності й виразності номінантно-понятійних відношень, а, навпаки, виступаючи абсолютними відповідниками, дають змогу більшому розширенню функціональної діяльності наукової мови.

Серед словесних засобів виділяємо однокомпонентні і багатокомпонентні форми, які виступають за типами міжкатегоріальних і внутрішньо-категоріальних стосунків декількома різновидами синонімічних відповідностей.

За результатом паралельного існування повної і короткої форм розрізняємо:

1) «слово-словосполучення»: раритетбукіністична література , заголовокназва твору , мімезистеорія наслідування та ін.;

2) «словосполучення – словосполучення»: паракситонна римажіноча рима , власна мовапряма мова , епізодична постатьепізодична фігура тощо;

3) «повна форма терміна – коротка форма терміна»: заумна мовазаум , двоголосе словодвоголосся , авторський перекладавтопереклад та ін.

Лексикалізовані словосполучення, як відомо, реалізують існуючу в мові тенденцію до розгорнутого вираження думки.

Наявність значної кількості термінів-словосполучень пояснюється потребою номінації складних понять, точної їх дефініції. Другою загальномовною закономірністю, котра яскраво виявляється при лінгвістичному дослідженні термінології, є «закон скорочення надлишкової частини комунікативних повідомлень» [3,105].

Явище синонімії виявляється на рівні синхронічного існування двох варіативних найменувань. Це пояснюється прагненням короткості терміна як особливого виду мовного знака, пор.: надвартістьдодаткова вартість , тембр звукузвучність , райошний віршрайошник.

В інших випадках можливе звуження або розширення значення синоніма, напр.: райошний вірш – якісна характеристика вірша, а райошник входить у

віршований розмір, вказуючи на особливості його побудови.

До словесних засобів також відносимо функціонування синонімів на рівні варіантності. Терміни-варіанти позначають тотожні поняття, але мають певні видозміни на рівні афіксації: затекстпідтекст, вимиселдомисел , посвята присвята . Вони мають ідентичні і неідентичні значення (терміни з нульовим суфіксом можуть позначати крім значення процесу ще й значення результату): повторповторення , коректакоректура , розриврозривання.

Наведені терміни різняться префіксами, наявністю /відсутністю суфіксів, але поняття, яке вони позначають, є незмінним. Тут немалу роль відіграє лексично навантажений корінь. При заміні кореня синонімічні відношення розриватимуться і не відповідатимуть природі синонімічних рядів на формальному рівні.

У синонімічних відношеннях «слово – словосполучення» один з компонентів може не відповідати своєю лексичною скомпонованістю дублету, але на понятійному рівні бути абсолютним відповідником. Ми маємо на увазі фразеологічні словосполучення (або ж словосполучення метафоричного /переносного / значення). Таких форм порівняно мало: танка – «коротка пісня », гангрена – «антонів вогонь », склероз – «зла пам’ять » та ін. Фразеологічні словосполучення є досить продуктивними, адже на їх базі творяться оказіоналізми, які позначають ті чи інші явища суспільного життя. Лексична стійкість і нерозбіжність між компонентами фразеологізмів вже говорить про те, що мова створила доцільне найменування на позначення поняття, а можливість утворювати похідні терміни виправдовує наявність синонімічних рядів у терміносистемі.

Як показує практика, у термінології синонімія досить широко представлена, що говорить про вагомий вплив цього різновиду парадигматичних відношень на розвиток наукової мови. Синонімію у термінології можна вважати закономірним і не завжди шкідливим явищем, яке дозволяє регулювати рівень відповідності терміна поняттю, і створює сприятливі умови для стилістичного оформлення текстів, що несуть наукову інформацію.

2 . Специфіка синонімії у літературознавчій термінології

2.1 Шляхи виникнення і структура синонімічних рядів у літературознавчій термінології

Розвиток літературознавчої термінології безпосередньо пов’язаний з розвитком вітчизняного літературного процесу, який завжди у процесі еволюційного росту вимагав безперервного унормування термінологічної лексики. Термінознавство цікавить спеціальна діюча лексика, що позначає поняття літературознавства і функціонує у творах українських критиків (І. Франко, М. Коцюбинська, Р. Гром’як, Г. Сивокінь, М. Наєнко та ін.). Важливі свідчення про ранній етап життя окремих слів, що називають літературні поняття, містяться у працях з історії та теорії літератури, історичної лексикології, історії української літературної мови (М. Білецький, І. Огієнко, С. Єфремов, М. Жовтобрюх,

В. Чапленко, Д. Чижевський, Ю. Шевельов, Ф. Прокопович, І. Качуровський тощо).

Проте час зародження літературознавчої термінології, етапи її початкового розвитку ми не можемо однозначно пов’язати з певним історичним етапом нової української літератури, бо процеси номінації окремих понять у літературознавстві сягають періоду існування Давньої Русі.

Подібна позиція дозволяє нам всебічно розглянути шляхи поповнення і формування терміносистеми, найменування понять як засобами чужомовних запозичень, так і утвореннями на власне українському ґрунті, широту функціо-нальної спроможності термінолексем, зміну дефініцій тощо.

Вплив синонімії на закономірний розвиток літературознавчої термінології має свої особливості і дозволяє визначити якість цього розвитку.

Уніфікація термінологічної системи вимагає відбору того терміна, який найбільше відповідає позначуваному поняттю. Однак, в умовах єдиного інформаційного простору, під впливом рівнодіючих тенденцій – максимальної відповідності структурі національної мови і тенденції до інтернаціоналізації – це складний процес. Деякі синонімічні терміни настільки увійшли у літературознавчу термінологічну систему, що говорити про впорядкованість останньої шляхом усунення одного з синонімічних термінів – означає ігнорувати закономірності розвитку мови. Не можна не враховувати і різних джерел формування термінів.

На сьогодні за природою походження синонімічних рядів літературознавчої термінології можна виділити такі групи:

1) пари слів, одне з яких інтернаціональне або запозичене, а інше автохтонне: версифікаціявіршування , приспіврефрен , алегоріяіносказання та ін.;

2) обидва запозичення з різних мов: епіграфмотто , катехрезаоксиморон , аферезагіатус і под.;

3) синонімічні номінати автохтонного творення: билинистарини , скоромовкаспотиканка , веснянкигаївки тощо;

4) пари слів (словосполучень), одне з яких запозичене, інше – автохтонне, що має міжнародний або запозичений елемент з різним ступенем адаптації його в українській мові: готичні романиромани жахів , монографіямонографічна праця , анакрузазатакт та ін.

Більшість понять та їх номінацій з відомих на те причин було запозичено літературознавчою термінологією з іншомовного середовища. Проте двохсот-літня тенденція вітчизняних термінологів до націоналізації терміносистем уможливлює деференціацію синонімічних пар за їх джерелами виникнення, найчисленнішою з яких є група «іншомовний термін – автохтонний термін».

Основний принцип таких утворень – спроба точного перекладу запозиченої термінолексеми (ономатопеязвуконаслідування , білінгвізмдвомовність, акцентнаголос) , більшість з яких є абсолютними синонімами (пор.: грецьк. onomatopeia – звуконаслідування; лат. аccentus – наголос). Це зумовлене прагненням до точності терміноодиниці і її незалежності від контексту.

Проте не завжди націоналізація терміносистеми відбувається через точний переклад запозиченого терміна. Інколи в цьому процесі бере участь лексична синонімія (пари полісиндетонбагатосполучниковість , асиндетонбезсполучниковість ). Так, грецьк. syndeton в перекладі на українську мову – зв’язне , має ідеографічний синонім сполучуване , що взяв участь у творенні власне українського терміна і при термінологізації втратив своє стилістичне забарвлення.

Таким чином, прагнення до більш точної передачі поняття на базі ресурсів рідної мови залежить і від особливостей мови-творця, з якої термінологічна одиниця запозичується.

Крім наведених термінолексем, джерелом яких є загальновживана лексика, українській літературознавчій термінології, як і будь-якій іншій терміносистемі, властива авторська неологізація (відповідниками чужомовним номінативним одиницям виступають українські терміни-неологізми). Наприклад, віртуозну віршову форму паліндром (автохтонний синонім перевертень ) І. Величковський називав «раком літеральним» . Це словосполучення термінологізувалося актом вторинної номінації і пізніше, втративши залежне слово, перейшло в однослівний термін, пор.: паліндромперевертень рак.

Проте неологізми творяться не лише вітчизняними словотворчими засобами, пор.: зіткненняанадиплозисакромонограма і под. Остання термінолексема наведеного синонімічного ряду (грецьк. akros – зверхній, зовнішній; monо – один; gramma – риска, знак, напис) була запропонована О. Квятковським, але термінологи рідко фіксують її у літературознавчих словниках.

Інколи при перекладі терміна лінгвісти-термінологи створюють автохтонний варіант, використовуючи специфічні словотворчі моделі, що дозволяє нехтувати однією з основ іншомовного слова: віршування – версифікація (лат. versus – вірш, facio – роблю). Афіксальна морфема – уванн – слугує для позначення узагальненої дії, продукту дії, тому у вживанні дієслівної основи немає потреби.

Не меншу специфіку відбивають терміни-синоніми іншомовного походження, що увійшли у вжиток в українській літературознавчій термінології. Через повну або часткову їх транслітерацію такі одиниці широко представлені варіантами латинської або грецької першооснови: аутоауту , віланелавіланель , гекзаметргексаметр , анадиплосисанадиплозис , дисфемізмдифемізм , хоку (хокку ) – хайку.

Так, віланелавіланель варіанти різномовного походження (фр. villanel-le; лат. villanus), чи аутоауту – кальки з іспанської та португальської мов. Українська наукова мова з іншомовного середовища запозичила їх синонімічною парою.

Інакше з парами гекзаметргекзаметр , анадиплосисанадиплосис , що мають грецьку етимологічну природу. Утворення варіантів відбулося вже на

вітчизняному ґрунті – грецька літера S етимологічно відповідала українським з , с: anadiplosis. У другому випадку спостерігаємо дисимілятивний процес: гексаметр (hexametr) – гекзаметр.

Терміноодиниця дисфемізм українською термінологією була запозичена з іспанської (dusfemismo). Випадання глухого приголосного перед іншим глухим приголосним одного й того ж способу творення (с, ф – фрикативні) властиве українській мові: дисфемізмдифемізм .

Синоніми у термінології на рівні варіантності – явище специфічне. Терміни – варіанти позначають як правило, тотожні поняття (одне поняття), але мають певні видозміни на рівні афіксації: затекстпідтекст (контекстуальні синонімічні префікси), коректакоректура (усічена форма + флексія а – калька), циклічні поемикиклічні поеми (грецьк. kyklos – коло, синонім – цикл; переклад – калька), самототожність письменникасамтожність письменника (усічення складів), вірелеле (фр. основи virrer – lei; нехтування першою основою); чи у назвах літературних творів, пам’ятках києворуського письменства (Городиське євангелієБучацьке євангеліє , «Послання оріян хозарам » – «Рукопис Войнича », «Олександрія » – «Чин Олександра » – «Роман про Олександра » тощо).

Найдавнішими утвореннями, на нашу думку, є синонімічні ряди автохтонного походження, що виникли на ґрунті лексичної синонімії, а згодом термінологізувалися: бандуристкобзар , мандрівні сюжети – «бродячі сюжети» , голосіннятужіння , веснянки гаївки та ін.

Синоніми посвятаприсвята ототожнюються поняттям за допомогою близьких за семантикою префіксів (аналогічно вимиселдомисел) , а пари повторенняповтор , думкадума мають різницю у наявності / відсутності суфіксів.

Різницю між термінами однієї синонімічної пари вбачаємо у різних категоріальних формах субстантивованих лексем: наперсникнаперсниця (категорія роду), величаннязвеличання (форми категорії виду дієслів) тощо.

Термінофонд немислимий без іменних терміноодиниць. Однак практика показує, що процес субстантивації слів як шлях поповнення термінології, спричинений різним ступенем їх термінологізації, хоча й вимагає повної втрати первинних категоріальних особливостей: билинистарини (віддієслівний іменник – відприкметниковий іменник).

Націоналізація термінолексики інколи не завершується точним або наближеним перекладом запозиченого терміна, а виражається власне українською терміносполукою з різним ступенем адаптації її складових (міжнародних або чужомовних елементів): локальний колоритмісцевий колорит , жіноча рима паракситонна рима , антиутопіянегативна утопія тощо.

Синонімічні пари літературознавчої термінології представляють окремі різновиди синонімічних відповідностей:

1)«слово – слово»: ескіззарисовка , етюдстудія , зіткненняконкатенація тощо;

2)«словосполучення – словосполучення»: готичні романиромани жахів , дискриптивна поемаописова поема , вольність поетичналіцензія

поетична (двокомпонентні), історико-культурна школакультурно – історична школа , психологічний метод у літературознавствіпсихо-логічний напрям у літературознавстві (багатокомпонентні) та ін.;

3)» слово – словосполучення»: буколікабуколістична поезія , метрвіршовий розмір , діалогдіалогічна мова , класикакласична література та под.

Серед способів словотворення однослівних термінів-синонімів виділяємо наступні:

- суфіксальний (повтор – повторення);

- префіксальний (величання – звеличання);

- суфіксально – префіксальний (дар – обдарованість);

- основоскладання (дистихдвовірш) ;

- словоскладання (пейзажкрайобраз).

Синонімічні пари термінів-словосполучень літературознавчої термінології у більшості представлені типовими словотворчими моделями: квалітативне віршування якісне віршування , вірш прозою поезія в прозі . Інколи синонімом до терміносполуки виступає номінативна одиниця, утворена сполученням двох іменників семантично і стилістично рівноправних: пейзажна лірикалірика-пейзаж , не виключені й варіації у коренях: менніппова сатираменніппова сатура .

У синонімічних парах структури «слово – словосполучення» в однослівній назві означуване слово компенсується граматично навантаженою флексією: гліконівський вірш – гліконей, (– ей – парадигма ч.р., одн., Н.в.), основоскладанням: житійна літератураагіографія (грецьк. hagios – святий, grapho – пишу), безафіксальним словотворенням: блатна моваблат , заумна мовазаум , чи префіксально-суфіксальним способом словотворення: назва творузаголовок .

На відміну від однослівного терміна, термін-словосполучення є більш конкретною номінацією, оскільки «словосполучення – це перший ступінь у конкретизації лексичних значень слів «[75,87].

Атрибутом у термінологічних словосполученнях-синонімах можуть виступати відносні прикметники: авантюрний романпригодницький роман , оповите римуваннякільцеве римування , віршовий рядоквірш, якісні: стиль новийстиль сучасний , чисте мистецтвомистецтво для мистецтва , «кривий ямб » – хоріямб , і присвійні: жіноча римапаракситонна рима , авторський перекладавтопереклад , чоловіча римаокситонна рима. У складі термінологічних словосполучень якісні прикметники не виступають у формах ступенів порівняння, не вказують безпосередньо на якість, а виражають лише загальну, уже сталу, незмінну ознаку.

Атрибути у термінологічних сполуках можуть виражатися складними прикметниками, наприклад: історико-культурна школакультурно-історична школа , порівняльно-історичний методкомпаративізм тощо.

Окремі прості терміносполуки утворюються за моделлю: «іменник у Н.в. + іменник у непрямому відмінку»: комедія масоккомедія дельарте , поезія в прозівірш прозою. Інколи стрижневий компонент одного з синонімів може бути виражений віддієслівним іменником: спадкоємність у літературітрадиції у літературі . Трапляються випадки творення термінологічних словосполучень на основі ускладнених компонентів у вигляді прикладки: вірш-пейзажпейзажна лірика .

Моделям, в яких залежне слово виражається іменником у непрямому відмінку, притаманне використання форм орудного, родового і місцевого відмінків: поезія в прозівірш прозою , мистецтво для мистецтваштука для штуки , романи жахівготичні романи , інструментовка віршазвукова інструментовка . У склад словосполучень входять і прийменники разом з іменниками у непрямих відмінках, але їх кількість незначна.

Те, що літературознавчим термінам-словосполученням, які вступають у синонімічні відношення, не притаманна модель: «іменник у Н.в. + іменник у З.в.», підтверджує факт існування такого виду зв’язку, як слабке керування, пор.: реституція тексту реконструкція тексту , назва творузаголовок , лінгвістика текстутранслінгвістика.

Словосполученням-синонімам, у яких атрибутом виступає прикметник, властиве узгодження, напр.: менніппова сатираменіппова сатура , двоголосе словодвоголосся , гліконівський віршгліконей тощо; для три-, чотирикомпонентних – поширене узгодження: українська література ХХ століттяновітня українська література , здогадна мованевласне-пряма мова , де залежні компоненти вважаються складеним словом.

Трикомпонентним словосполученням іноді властиві два типи підрядного зв’язку: узгодження і слабке керування (напр.: «переносне значення слова » – троп ). Специфічним для таких синонімічних утворень є слабке керування і повне узгодження відповідно, як от: фігура поетичної мовипоетична фігура , мистецтво для мистецтвочисте мистецтво.

У термінологічних словосполученнях літературознавчої термінології з узгодженням нерідко на першому місці знаходиться головне слово, що називає лексичне значення поняття, а ознака залежного з часом приглушується, пор.: адресат ліричнийти ліричне , метод художнійметод творчий.

У структурному типі «словосполучення – словосполучення» допускається варіант, утворений прийомом інверсії (образна аналогіяаналогія образна) .

Таким чином, спосіб найменування спеціальних понять шляхом залучення до термінолексики номінативних одиниць різних видів синонімічних відповідностей належить до традиційних і зберігає свою високу продуктивність у сучасній українській науковій мові.

Літературознавча термінологічна синонімія представлена моделями номінативних одиниць, які характеризуються подібними словотворчими і морфологічними ознаками, що і загальновживана лексика літературної мови. І все ж таки виділяємо окремі особливості творення термінів-синонімів, властивих лише літературознавчій терміносистемі (тип узгодження у словосполученнях слабке керування, незначна кількість у терміносполуках прийменників разом з іменниками у непрямих відмінках, субстантивація дієслівних і прикметникових форм, повна або часткова націоналізація і транслітерація іншомовних слів тощо).

2.2 Основні риси синонімічних відношень між термінами літературознавства

Найточніша передача наукового поняття – одна з основних вимог до терміна. На відміну від загальновживаного слова, що виражає загальні уявлення або побутові поняття, термін реалізує своє значення у повному обсязі лише в умовах спеціальної комунікації.

Певний час вважалося, що синонімія у термінології – явище неприроднє, а якщо факти синонімії термінів підтверджувались, то кваліфікувались як небажані, хоча мали місце спроби пояснення існування термінів-синонімів у функціонально-стилістичному аспекті [20,85].

На сьогодні синонімія у термінології сприймається не тільки як «негативна неуникненість при становленні статуса терміна» [2,9–10], але й, за думкою багатьох науковців, продовжує існувати в оформлених терміносистемах як природнє явище. Синонімія також здобуває статус повноправного виду відношень у сфері фіксації термінів (А. Крижанківська, А. Шнирельман та ін.).

Синонімічні відношення у ряді терміносистем, зокрема в гуманітарних, – явище ймовірне і, на думку термінознавця Б. Михайлишина, не завжди шкідливе [44,3]. Мотивується це прагненням уникнути повторів, а також найбільш точно і повно відобразити поняття, що і призводить до існування термінів-синоні-мів.

Синонімія, як повний або частковий збіг значень двох або кілька слів, у термінології має свою специфіку «функціональної комунікативної діяльності за своїм лексичним і семантичним складом» [44,7], простою чи складною структурою.

Результати семного аналізу термінів, їх частиномовного походження, дозволяють визначити поняття «тотожність значень» як повний збіг їх вищезгаданих характеристик і «близькість значень», що прогнозує неповний семантичний збіг і частиномовну похідність. Такий підхід у розумінні синонімічних зв’язків лежить в основі кваліфікації термінів на дублети (абсолютні, повні, ідентичні, яких у літературознавчій терміносистемі близько 24%) і семантичні синоніми (термін Б. Михайлишина) (неповні, ідеографічні, квазісиноніми та ін. –76%).

Недостатність традиційного визначення синонімічних зв’язків шляхом співставлення значень термінів зі словесними дефініціями вважаємо суттєвою підставою для наголошення на функціональній сфері при вивчені термінів-си-нонімів. Функціональна сфера уможливлює двоєдність термінів як «професійних знаків (план змісту) і понять (план вираження)» [44,8].

Подібний аспект дослідження термінологічної синонімії має свої особливості, пов’язаний з їх вживанням у наукових текстах різної складності.

В українській літературознавчій термінології як системі з визначеними типами парадигматичних взаємозв’язків між її елементами синонімічна організація прийнятна на рівні взаємовідношень термінів-дублетів.

Природну дублетність розуміємо як наявність ідентичних у лексико-семантичному і граматичному плані корелятів, котрі ввійшли до складу українського термінофонду при наявності «різнонаправлених і різночасових тенденцій у процесі його формування» [44,8]. Семантична ідентичність, однаковий словотворчий і словосполучниковий діапазон – важливі вимоги, що мають місце у досліджені термінів-дублетів, і це підтверджується можливістю їх повної взаємозаміни на функціональному рівні, пор.: живописмалярство , бандуристкобзар , сонетмагістрал тощо.

Дублетність термінів-словосполучень (терміносполучень – Б. Михайлишин) – явище більш складне у літературознавчій термінології, ніж однослівних термінів, і певною мірою пов’язане зі стилістикою наукового тексту, його функціональними параметрами (напр.: мандрівні сюжети – «бродячі сюжети» , квалітативне віршуванняякісне віршування , авантюрний романпригодницький роман тощо).

Семантичним синонімам, яких у літературознавчій термінології значно більше, ніж дублетів, притаманний цілий ряд розбіжностей: від різних семантико-граматичних відмінностей до стилістичного й емоційного акцентування синонімічних корелятів, їх функціонального навантаження в текстах. Семантичні терміни-синоніми як слова, так і терміносполучення – мають певні відмінності хоча б за одним компонентом їх семного складу (без порушення предметно-логічної основи їх значень) або ж на словотворчому чи сполучневому рівнях (напр.: інструментовка вірша звукова інструментовка , здогадна мованевласне-пряма мова , ономатопеязвуковідтворення ).

Спостереження доводять, що вживання семантичних термінів-синонімів зумовлене:

– бажанням уникнути надмірних повторів одних і тих же лексем;

– неоднаковою науковою строгістю текстів, що передвизначає вибір термінів різної понятійності й розповсюдженості. Важливу роль тут відіграє прагнення передати у випадку необхідності національні, історичні та інші особливості тексту;

– наявність у наукових текстах лексем з емоційно-естетичним і суб’єктив – ним відношенням до викладених фактів і мало відчутних конотативних нашарувань, від яких, за словами Т. Панько, «термін у контексті не завжди вільний» [55,90].

Функціональні можливості неповних термінів-синонімів значно більші, ніж дублетних. Досліджуючи подібну проблему, Є. Мягкова зазначає: «кожний член такого ряду (синонімічного) виконує свої індивідуальні функції у процесі професійного спілкування, не ускладнює його, а робить більш чітким. Тому синонімія у термінології не може розглядатися як недолік «[47,1].

Семантичні терміни-синоніми, диференціюючись за функціональними відмінностями, поділяються на такі групи:

1) синоніми у функції заміщення;

2) синоніми у функції тлумачення;

3) синоніми у функції кваліфікативності.

У функції заміщення (близько 46%) знаходяться перш за все однозначні терміни, які, не володіючи суттєвою семантичною різницею, характеризуються різними словотворчими потенціями, і поділяються на три формально диференційні підгрупи:

а) у тлумаченні обох членів яких беруть участь терміни, що знаходяться у синонімічних відношеннях, напр.: ВідродженняРенесанс , пейзажкрай-образ , геройперсонаж і под.;

б) у тлумачені одного з подібних семантів бере участь його термін-синонім (восьмивіршоктава сициліана , паліндромперевертень – «рак літеральний»рак , конфліктколізія тощо);

в) у тлумачені яких терміни, що знаходяться у синонімічних відношеннях, участі не беруть (образперсонаж , течіянапрямок , інтермедіяінтерлюдія та ін.).

Певна частина термінів у функції заміщення представлена різноструктурними терміносполученнями: стилістична фігурафігура поетичної мови , новітня українська літератураукраїнська література ХХ століття , кільцеве римуванняоповите римування тощо.

Одним із важливих критеріїв розмежування термінів-синонімів у функції заміщення і тлумачення слід вважати різний ступінь їх зрозумілості, мотивації, вживаності, семантичної прозорості тощо.

Значна частина синонімічних кореляцій у функції тлумачення (приблизно 27%) – це терміни-слова і терміни-словосполучення. Їх використання в основному залежить від спеціального призначення тексту, коли залежно від стилю представлена собою діалектична єдність «то слово, то сполучення виступає на перший план» [70, 162–163], напр.: агіографіяжитійна література , віршове закінченняклаузула , діалогдіологічна мова та ін.

Конотативний підбір мовних засобів найбільш ефективно здійснює синонімічна кореляція – «разючий прийом, що відстояв себе в узуальному плані, – на думку Т. Винокура, – заснований на зіставленні слів, які вступають у контекстно зумовлені синонімічні відношення» [9,152].

Особливість термінів, що мають конотативне забарвлення (близько 30%), полягає перш за все у комплексному характері їх вивчення, що передбачає врахування історичної, культурної, естетичної та інших специфік.

Ряд термінів здобуває позитивні чи негативні конотативні відтінки шляхом приєднання прагматичних маркерів або індикаторів, що надають термінам ознаку професійності.

Таким чином, терміни-синоніми у функції кваліфікативності це терміни, що мають крім денотативних компонентів конотативні співзначення. Останні знаходимо і в межах одного слова (бібліоманбібліофіл , акмеїзмадамізм, етюдстудія ), і у так званих індикаторах або маркерах (вірш-пейзажпейзажна лірика , байковий віршсвобідний віршвольний вірш ).

Отже, синонімічність у межах літературознавчої термінології вважаємо особливим видом лексико-семантичних відношень. Причинами існування термінів-синонімів виступають як внутрішньолінгвістичні, так і позамовні фактори. Актуалізація одного з критеріїв визначення однозначності (логіко-граматичного або комунікативно-прагматичного) дає можливість розрізняти серед номінатів дублети і семантичні синоніми, а останні диференціювати залежно від функцій (заміщення, тлумачення, кваліфікативності).

Таким чином, всебічний аналіз синонімічних рядів доводить, що:

- явище синонімії у галузі літературознавчої термінологічної лексики характеризується особливостями, зумовленими специфікою позначуваних наукових понять;

- відмінності між синонімічними термінами можуть набувати функціональної цінності й підтримувати співіснування синонімічних термінів у терміносистемі;

- вживання термінів-синонімів у потоці української наукової мови підпорядковане принципу комунікативної доцільності;

- словотворчі моделі різних видів синонімічних відповідностей і шляхів виникнення подібні до будови загальновживаних слів української літературної мови, проте відбивають загальноприйняті норми творення термінологічних одиниць.


3. Термінологічна синонімія: проблематика явища і діяльність вчителя-словесника (на досвіді роботі в 5–11 класах

3.1 Методична робота в школі на уроках української мови при вивчені явищ термінологічної і лексичної синонімії

Прагнення термінологів забезпечити виразність, лаконічність, поліфункціональність номінативної одиниці в терміносистемі таке ж суттєве й водночас проблемне, як спроби домогтися повної логічної унормованості всієї лексики української мови в її комунікативному аспекті. У зв’язку з цим вважаємо доцільним при формуванні у дитини словникового запасу загальновживаної лексики не цуратися термінологічної (специфічної, вузькоспеціальної). У час інтенсивного науково-технічного прогресу, удосконалення інформаційного простору це є необхідним і потребує змістовної та багатоспектральної роботи.

При диференціації термінів за їх комунікативним потенціалом можна виділити два їх типи: 1) номінативна одиниця, що не визначається (її значення не виражається за допомогою несинонімічних засобів мови). Це той випадок, коли поняття і значення терміна засвоюється у процесі оволодіння мовою (напр.: зміст – очевидно, що у всякому повідомленні є певний зміст); 2) номінативна одиниця, що засвоюється через поняття, яке їй логічно відповідне (або ж штучно прикріплення термінологом) і вимагає пояснення через компенсуючі засоби мови (напр.: танка – п’ятивірш, що складається із чергування п’яти – та семи-складових рядків). Зрозуміло, що вивчення термінів першого типу можливе з раннього дитинства й не потребує великих зусиль.

У формуванні словникового запасу досить важливий і адаптаційний період першачків. Перебуваючи певний час у школі, діти підсвідомо поповнюють свою лексику поняттями атрибутів навчання (підручник , парта , перерва тощо). Поступове засвоєння термінологічної лексики другого типу дасть кращі резуль-тати, якщо безпосередню участь у цьому процесі бере вчитель (наприклад, при засвоєнні слів на зразок цифра, число , знак рівності та ін.).

Розмежування терміна і загальновживаного слова відбувається під час вивчення лексикології у 6 класі. Основна мета – досягнення позитивних результатів при виокремленні загальновживаного слова, професійної лексичної одиниці і терміна (хоча деякі автори підручників для 6 класу професійне слово і термін взагалі не розмежовують, або виділяють термін у складі професійної лексики як номінацію наукових понять, що «широко використовуються у текстах наукового стилю мовлення» [62,24]).

Дослідник – мовознавець А.М. Камчатнов у своїх працях дає таке визначення терміна: «…слово, відносно якого можна з повною ясністю сказати, яке поняття ним позначається. Інакше кажучи, терміну можна дати визначення. Поки термін не визначений, він лишається словом з більш чи менш ясним понятійним змістом» [23, 41].

Зважаючи на це, на нашу думку, слід наголошувати на специфічності термінологічної лексики (вмотивованість, точність, відсутність експресивного забарвлення, побічного лексичного навантаження тощо).

Автори сучасних підручників з української мови при вивченні термінів і професійних слів пропонують такі види вправ:

– вправи на розмежування слів за сферою вживання;

- вправи, у яких досліджується стиль мовлення тексту через визначення насиченості його специфічною лексикою;

- творчі вправи на складання речень з однією і тією ж мовною одиницею (як загальновживаним словом так і професійним);

- вибіркові диктанти (вибір термінів з мовного потоку із зазначенням належності до тієї чи іншої галузі);

- складання усних повідомлень з використанням слів-термінів;

– робота з термінологічними словниками [62,17–37].

Звичайно, потенціал розробленого матеріалу спрямований передусім на засвоєння поліфункціональності слова як мовної одиниці, тому тут торкатися явища синонімії у термінології буде недоречним, крім питань загального характеру (вправи на орієнтацію недоцільності даного явища, адже це суперечить природі терміна). Компенсувати прогалину можна через міжпредметні зв’язки (вивчення дублетів кобза -бандура музичної термінології на уроках музики, номінатів-одиниць мінералогічної термінології – під час вивчення географії тощо).

Міжпредметні зв’язки є таким співвідношенням між двома або кількома шкільними предметами, що передбачає взаємовикористання і взаємозбагачення спільних для них знань, практичних умінь і навичок, а також методів, прийомів, форм і засобів навчання, необхідних для розв’язання пізнавальних завдань, забезпечення належного рівня освіти.

За характером спільного у змісті навчальних предметів учені виділяють три види міжпредметного матеріалу: понятійно-термінологічний, комунікативно – мовленнєвий і навчально-дидактичний [14,17].

Зміст розділу «Лексикологія» вступає у міжпредметні зв’язки за всіма трьома напрямами:

а) понятійного – термінологічний зв’язок на рівні тотожних понять має

місце між українською та іншими мовами (слово, лексичне значення, синоніми, антоніми), а на рівні суміжних понять (найчастіше з літературою) вивчаються поняття «епіграф», «підтекст», «анакруза», пряме і переносне значення слів, метафоричне наповнення термінів – дублетів;

б) комунікативно-мовленнєвий зв’язок встановлює між усіма навчальними предметами на рівні норми (робота над вживанням термінів у науковому стилі мовлення);

в) навчально-дидактичний зв’язок виявляється між усіма навчальними дисциплінами (інформація у вигляді окремих слів, словосполучень, речень, текстів може бути використана на уроках лексики для ілюстрації тих чи

інших лексичних явищ, для формування мовних умінь).

Так, ознайомлення з темою «Синоніми» у 5-му класі, на нашу думку, не слід ускладнювати явищами термінологічної синонімії взагалі, а можна розпочати з ситуації, де учні поставлені в умови вибору із синонімічного ряду одного з лексичних синонімів, який був би адекватний ситуації спілкування. Після цього можна запропонувати виконати вправу, що, окрім опори на знання, здобуті у початковій школі, спрямувала б учнів на використання синонімів у науковому (географія, природознавство) та художньому (література) стилях мовлення.

Наприклад: Вправа. Користуючись словником – довідником, що додається до вправи, поясніть, чи можна замінити у наведених реченнях виділені слова близькими за значенням. Чому?

1. Простір землі, який ми можемо окинути оком, називається горизонтом (з підручника).

2. Неначе райдуга з металу, через Дніпрові береги мости за обрій пролягли – з землею небо поєднали ( Л. Дмитерко ).

3. Сміється сонце з небозводу (П. Тичина ).

4. Починало світати. Крайнебо жевріло рожевим вогнем, горіло й миготіло ясним полум’ям ( Панас Мирний ).

5. На гарячім світанку зорею цвіте небокрай (А. Малишко ).

6. Над ними від сонця гарячі стоять небосхили ( В. Бичко ).

7. Який чудовий кругозір і даль яка барвиста (М. Шеремет ).

Словник для довідок. Горизонт – частина земної поверхні, яку можна бачити на відкритій місцевості. Обрій – лінія зіткнення неба з землею чи водною поверхнею. Небозвід – увесь видимий простір неба. Крайнебо (небокрай) – частина неба над лінією горизонту. Виднокрай (виднокруг, видноколо, круговид, кругозір) – те саме, що горизонт , обрій.

Домашнє завдання після виконання цієї вправи теж може сприяти реалізації міжпредметних зв’язків: виписати з підручника географії, історії чи природознавства (можна за варіантами) по три речення з синонімами, підкреслити синоніми, визначити, з якою метою і в якому стилі вони вжиті. Учитель української мови, ознайомившись з підручниками, має сказати, у якому параграфі найлегше можна знайти приклади виучуваних явищ.

Найтісніший функціональний зв’язок встановлюється з літературою, оскільки вона органічно пов’язана з мовою. Основою такого зв’язку, на думку вчених, є вивчення художнього стилю і його ознак у системі п’яти стилів мовлення, використання зразків цього стилю на уроках української мови, спостереження над мовою художніх творів на уроках літератури і навпаки. Так, вивчаючи на уроках літератури оповідання В. Винниченка «Федько-халамидник», на уроці мови працюють над синонімічним рядом до слова халамидник (Халамидник – шибеник, паливода, шибайголова, ланець) [11,170]. З метою закріплення теми «Групи слів за значенням» пропонуємо виписати з тексту цього оповідання синоніми до слів хоробрість , чесний , стрімко .

У процесі підготовки до уроків розвитку зв’язного мовлення (опису окремих предметів, тварин у художньому стилі) використовується матеріал зазначеного підручника з літератури: М. Чабанівський «Вірний», Ю. Збанацький «Дике козеня», П. Тичина «Хор лісових дзвіночків», «Дощ» та ін.

У сучасній лінгводидактиці широко застосовується лексико – семантичний підхід до вивчення лексики, який є основою збагачення учнівського словника, а також усієї словникової роботи, яка передбачає такі форми: а) пояснення (тлумачення) або уточнення значення незнайомих слів і окремих значень багатозначних слів, навчання дітей точному вживанню слів у мовленні; б) введення у мовну свідомість дитини лексичних об’єднань (тематичних, синонімічних та ін.), система яких дає можливість відбирати для будь-якого висловлювання найбільш потрібні слова, виділяти мікротеми тексту. Засвоєння системних зв’язків лексико-семантичного рівня сприяє збагаченню індивідуального словника дитини; в) розвиток у дітей уміння вживати слова відповідно до типу мовлення, а також стилю і жанру [71, 12–16].

Важливим, з огляду на це, є ситуативно-тематичний добір ілюстративного матеріалу. Тематичні групи об’єднань слів розглядаються з певних позицій і з конкретною метою (написання твору, переказу тексту, вивчення конкретних частин мови тощо). Опрацьовані таким чином синонімічні ряди, які входять до тематичних груп, лексико – семантичних групувань, сприятимуть збагаченню словникового запасу, розвитку в учнів зв’язного мовлення.

Запропонуємо конкретний приклад такої роботи у взаємозв’язку з вивченням літератури та підготовкою до уроків розвитку зв’язного мовлення: докладного переказу тексту – опису тварини за власними спостереженнями у художньому стилі.

На узагальнюючому уроці з теми «Групи слів за значенням» пропонуємо виконати вправи на редагування текстів за допомогою синонімів, оскільки використання синонімів у власних висловлюваннях запобігає повторенню тих самих слів та сприяє виразності, багатству, образності мовлення. Письмове завдання доцільно провести у формі рольової гри «Кращий редактор». Учням потрібно прочитати текст і, щоб уникнути набридливого повторення того самого слова, замінити його синонімами, але так, щоб вони якнайкраще відповідали змісту. Після тексту на картках наводимо синонімічний ряд, у якому слів запропоновано набагато більше, ніж речень для редагування. Виграє і одержує високу оцінку той учень, у роботі якого використані синоніми відповідають авторському задуму. Гру можна продовжити на матеріалі поетичного тексту (в усній формі).

Наприклад: з дужок доберіть такі синоніми, щоб слова у вірші римувалися, тобто кінцівка останнього слова першого рядка звучала так, як кінцівка останнього слова третього рядка, а другого – як четвертого. Вірш прочитайте виразно. При цьому має зберігатися силабічна структура вірша (розмір).

Мрія

Як виросту – збудую (дім, будинок, хату),

На хаті колесо (приладнаю, приб’ю, прикріплю),

А там я поселю (крилату, летючу, літаючу)

Лелечу клекітну (родину, сім’ю, пару).

Нехай розводяться, (селяться, гніздяться)

По всіх деревах і (будинках, оселях, хатах),

Нехай мені щоночі (здається, сниться, ввижається),

Що я літаю, наче (пташка, птиця, птах).

Д. Павличко,

або:

Лелека

Понад шляхом кружляє (лелека, бусол, чорногуз),

Що шукає засмучений (птиця, пташина, птах)?

Чи гніздо з діточками (неблизько, далеко),

І ніяк не знайде собі (дорогу, путь, шлях).

Може в темних очах (заблукали, згубились, заблудились)

Не пташина тривога і (біда, зло, горе),

Та ненависть до ти, що (згубили, знищили, пошкодили),

Зруйнували сімейне (кров, притулок, гніздо).

В. Щербатюк.

Під час підведення підсумків уроку акцентується увага на ролі синонімів у художньому стилі мовлення, оскільки наступний урок буде присвячено розвитку зв’язного мовлення (докладного переказу тексту – опису тварини в художньому стилі). Цей урок проводиться з використанням короткого словника синонімів описової лексики.

За чинним підручником [61, 201] дається всього одна підготовча до переказу вправа, а для самого переказу – текст «Зимородок» (Є. Носова), тобто перекладний. Тому ми пропонуємо дещо змінити зміст і структуру уроку, доповнити його дидактичним матеріалом з оригінальної української літератури.

Хід уроку

1. Повторення відомостей про стилі і типи мовлення, акцентується увага учнів на особливостях художнього стилю, описові (за узагальнюючими таблицями).

2. Виконання завдання: переписати текст, вставляючи замість крапок назви ознак. Позначити в реченнях «відоме» й «нове» початковими буквами над відповідними словами.

Білка має видовжене тіло і… хвіст. На гарній головці звіра виблискують… очі. Вушка в білки… й…. Загальне забарвлення тваринки…, хвіст і голова…, черевце….

3. Ознайомлення з текстом – зразком опису тварини.

Проживав у нас довго собака Пірат. Це був високий на зріст, немолодий уже, поважний і серйозний пес з волохатим хвостом і з двома парами очей, з яких верхня пара, коли придивитися ближче, виявлялась парою рудих плям на темному лобі

(За О. Довженком).

4. Бесіда за змістом, стильовими особливостями та художніми засобами тексту.

– Чи можна за описом тварини зробити висновок про ставлення до неї автора? Які синоніми вжиті у тексті? Чи є серед них слова, що виступають синонімами лише у цьому тексті (контекстуальні синоніми)?

– Які синоніми можна підібрати до слова собака (пес), щоб уникнути повторення і висловити водночас своє ставлення до цієї тварини?

5. Ознайомлення зі словником синонімів до опису тварини, його складовими частинами (додаток №2).

6. Читання та аналіз тексту для переказу (ми обрали саме цей текст тому, що він є оригінальним, насиченим лексичними явищами, які вивчались у розділі «Лексикологія»).

…Собака був не з дворяг-доходяг, що тиняються без прив’язі будь-де, харчуються, чим трапиться, можуть пристати до кожного, хто на мить приголубе, кине кусок хліба, покличе за собою. Незважаючи на майже повну безпорадність, безпомічність, що викликає живе співчуття, собака, однак, зберігав те характерне благородство, яке вказувало в ньому на породу. Чи не гончак? Він мав чорно – рябі круп і плечі, чорні плями покривали спину: біліли ноги і запале черево, череп довгастий і широкий, вуха розкішні, трикутної форми. Якого кольору очі? Та, либонь, карі. Хвіст – неначе холодна зброя тих часів, коли воювали на конях і ходили в січі з найрізноманітнішими шаблями. Під еластичною шкірою, покритою короткою шерстю, проступали міцні м’язи (Є. Гуцало).

7. Після аналізу складається план опису, один учень усно переказує текст, звертається до словника синонімів, з усіма іншими проводиться робота над підкресленими словами з метою добору синонімів.

8. Користуючись словником, учні опрацьовують перший (чорновий) варіант переказу.

Домашнє завдання. Переписати вдосконалений текст переказу.

На наступному уроці розвитку зв’язного мовлення пишеться твір – опис тварини за власними спостереженнями в художньому стилі. Завдання: уявіть собі, що хочете розповісти товаришеві (подрузі) про добре відому тварину, за якою ви спостерігали (собаку, кота, їжака, папугу, хом’яка та ін.). Опишіть її зовнішній вигляд, звички. Дотримуйтесь характерних особливостей художнього стилю. Намагайтесь використовувати багатозначні слова, синоніми, антоніми, вживати слова у переносному значенні. У творі має бути передано ваше ставлення до тваринки: радість, захоплення, цікавість, любов…

Напередодні уроку можна запропонувати учням знайти в улюблених оповіданнях, віршах опис тварини, звернути увагу на використання виражальних засобів, мету їх вживання.

Сутність викладеного дає підстави стверджувати, що ґрунтовна робота над лексичною синонімію у 5-му класі забезпечує і створює сприятливі умови для розгляду термінологічної синонімії у 6-му класі при вивченні теми «Лексикологія».

Як зазначалося раніше, основна акцентуалізація спрямована на розрізнення терміна і загальновживаного слова, а за допомогою систематизуючих прийомів це дозволить вивчати досліджуване нами явище. Разом з тим це не суперечить принципу спіральної структури вивчення шкільного курсу української мови за діючою програмою [60].

Наведемо приклад фрагменту уроку, де основною метою буде з’ясування різниці між терміном і загальновживаним словом.

Хід уроку

1. Актуалізація опорних знань. Репродуктивна бесіда.

– Що таке слово? Що ми розуміємо під лексичним значенням слова?

– Що вивчає розділ мови «Лексикологія».

– Які ви знаєте слова за сферою вживання?

– Визначте, у яких стилях мови і мовлення доречно використовувати термін, а в яких загальновживану лексику. У чому, на вашу думку, полягає різниця вживаності цих слів?

Узагальнення роботи учнів і формування рис, за якими розмежовуються термін і загальновживане слово пропонуємо зробити вчителю, а надалі закріпити різними видами справ.

2. Закріплення

1. Вибірковий диктант (вчитель зачитує текст наукового стилю реченнями, а діти виписують у робочі зошити терміни; далі краще за все укласти термінологічний міні – словник або ж, щоб не гаяти час, цю роботу запропонувати виконати вдома, а на уроці задовольнитися коротким тлумаченням).

Як виникла мова – дуже складне питання, котре вивчається не лише мовознавством, а й іншими науками: антропологією, психологією, біологією, етнографією. Складність вирішення цієї проблеми полягає в тому, що про первісну людську мову і причини її виникнення ми можемо судити тільки на підставі непрямих джерел. Історія сучасних мов не може пролити світло на проблему виникнення мови взагалі як засобу спілкування. Від часу зародження людської мови взагалі як засобу спілкування нас відокремлює щонайменше кількасот тисяч років. Історію ж деяких сучасних мов вдається прослідкувати щонайбільше протягом кілька тисяч років (З підручника).

2. Лексичний розбір слова (загальновживаного і терміна).

3. Вправи творчого характеру.

Дітям пропонується скласти речення з термінами, запропонованими вчителем, використовуючи для уточнення їх значення відповідні словники:

стиль, нота, текст, оповідання, дума, балада, лисичка звичайна (якщо терміносистемою передбачено синоніми або варіанти, то вказати:

– який термін вживаніший і більш відповідний поняттю;

– походження термінів /запозичений чи власне український/).

За аналогією до розмежування терміна і загальновживаного слова проводиться робота щодо розрізнення лексичної і термінологічної синонімії. Бажано, щоб діти в процесі зіставлення цих явищ самі дійшли висновку, що синонімія для термінологічних систем негативна, спричиняє плутанину при вживанні термінів (існування корелятів з різними семасіологічними відтінками суперечить їх природі).

При закріпленні вивченого матеріалу радимо поряд з традиційними засобами навчальної діяльності (аналогічними тим, що містяться у підручнику) скористатися пошуково-дослідницькою роботою (на уроках мови, на індивідуальних консультаціях, у позаурочний час в роботі гуртка «Юні філологи»). Базою для ефективної діяльності можуть послугувати синонімічні ряди, що виникли на українському ґрунті: глава розділ, забавлянки утішки потішки чупилки, живопис малярство, заговори замовляння заклинання, частушки частівки та інші.

Роботу можна провести за такою схемою:

1. Відповідність термінів – синонімів поняттю;

2. Наявність у запропонованих формах різних словесних засобів, їх семантика;

3. Наявність діалектного варіанта чи маловідомого дублета;

4. Широта лексичного значення;

5. Багатозначність / однозначність терміна.

Зрештою, відповідна діяльність вчителя дасть учням змогу краще засвоїти запропонований матеріал, розширити світогляд, розвиватиме логіку мислення й спостережливість, збагатить словниковий запас, сприятиме прищепленню культури мовлення.

3.2 Методична робота на уроках літератури при вивчені понять теорії літератури (терміни-синоніми літературознавчої термінології)

Уроки літератури не є окремим видом педагогічної діяльності вчителя – словесника, а продовжує формувати у дитини естетичні смаки, виховує моральні якості. Під час бесід учні розвивають зв’язне мовлення, вчаться мислити, зі зразків художніх творів набувають життєвого досвіду. Проте навчальний процес на цих уроках немислимий без вивчення понять теорії літератури, окреслених специфічними номінативними одиницями. Однією з основних проблем при цьому є наявність у літературознавчій термінології синонімічних рядів, що спричиняють труднощі при вивченні літературознавчих понять. Учитель може знехтувати такий стан речей і подати на розсуд учнів усі варіанти або ж запропонувати якийсь один, що буде неправильним рішенням.

Назріла необхідність зробити певні зауваження і пропозиції щодо розрізнення й вибору якнайточнішої номінативної одиниці.

Як показала практика попередніх досліджень цього явища, «у процесі розгляду синонімів слід співставляти не слова, а їх окремі значення» [25, 61] підтверджується факт можливого виокремлення з ряду синонімів точного відповідника певному поняттю.

Наприклад: віршпоезія . Стосовно поняття ритмічно організованого мовлення більш доцільним буде вживання другого номіната, як показника ширшої зіставленості і лексичної наповненості.

Проте нами зафіксована ще одна синонімічна пара: віршстрофа . Подані номінати мають майже тотожні поняття (система поетичного мовлення, що має іманентні закономірності внутрішньої ритмічної організації та структури). Однак, термін «вірш», як бачимо, має у терміносистемі омоніми, і це дозволяє надавати перевагу терміну «строфа».

Думка про те, що серед можливих синонімів власне українського походження та запозиченого перевагу слід надати першому лише тому, що це ліпший варіант для засвоєння понять теорії літератури, не є достатньо обґрунтована. Інколи запозичений термін більш повно відповідає галузевому поняттю (РенесансВідродження ), є номінатом широкої семантики і окреслює відповідну епоху у літературі та мистецтві загалом.

Іншого характеру синонімічних відношень терміни акцентнаголос , які є за семасіологічними ознаками дублетами.

Літературознавча синонімія також представлена варіантами типу: волапюк воляпюк , аутоауту , канцонакансона , гекзаметргексаметр тощо, при вивчені яких особливих труднощів не спостерігаємо і пропонуємо вживання відповідно до орфоепічних норм мови – творця.

Стосовно синонімічних пар, які створилися історично (алкеєва строфа гораціанська строфа ), чи мають історичне обґрунтування (акмеїзмадамізм ), вбачаємо вживання всіх варіантів.

Певної уваги заслуговують терміни – синоніми, утворені актами вторинної номінації, стійкі словосполучення (наприклад: комедія масоккомедія дель арте , «коротка пісня»танка та ін.), що передбачають використання обох номінатів.

Безперечно, якщо серед синонімів є інтернаціональні терміни, то вживання зазначених є більш вмотивованим, а єдине, що може вплинути на віддання переваги одному терміну замість іншого – власне українське походження (скоромовкаспотиканка , забавлянкиутішкипотішкичупилки , частушкичастівки ), проте один з термінів може сприйматися як застарілий, інший як регіональний, розмовний і т.д.

Синонім, утворений на базі ресурсів рідної мови, може збігатися з оцінками вмотивованості та кількістю лексичних складників з інтернаціоналізмом (авантюрний романпригодницький роман ). Це дозволить при вивчені понять теорії літератури надавати перевагу українському терміну завдяки зрозумілості та органічному засвоєнню внутрішньої форми рідного слова.

У випадку неоднакових параметрів умотивованості термінів – синонімів перевагу слід надавати термінам з більшою мотивацією. Ми пропонуємо вчителям-словесникам ряд літературознавчих термінів, найбільш вмотивованих з – поміж синонімів і радимо ними скористатися у шкільній практиці при вивчені понять теорії літератури (додаток №3).

На закінчення є підстави стверджувати, що:

а) ефективність вивчення у школі термінологічної синонімії можлива при систематизації й узагальнені набутих знань, вмінь і навичок з лексичної синонімії та співставленні цих явищ на уроках української мови і через міжпредметні зв’язки;

б) створення якнайточнішого алгоритму відмінностей між загальновживаним словом і терміном закріпить в учня певне відношення до функції слова і спонукатиме до точного підбору мовних одиниць при комунікації, збагачення словникового запасу;

в) при відборі рекомендованого терміна з групи синонімів, як правило, слід спиратися на головні вимоги, що ставляться до термінів:

– однозначність;

– системність;

– короткість;

– повнота;

– відсутність експресивності;

– дериваційна спроможність;

– лінгвістична правильність;

– вмотивованість.


Висновки

Українська термінологія є невід’ємною складовою частиною сучасної української літературної мови, що зумовлює існування на термінологічному ґрунті парадигматичних відношень, зокрема синонімії. Це явище ми розглядаємо у контексті закономірного розвитку наукової мови, що створює сприятливі умови при унормуванні термінофонду функціонально спроможною лексикою і шкодить у подальшому існуванні в уже сформованій терміносистемі.

Є підстави стверджувати, що синонімічні відношення у літературознавчій термінології визначають рівень розвитку терміносистеми, зумовленого як мовними, так і позамовними факторами.

Тенденція до націоналізації термінологічної лексики, запозичення готових номінативних одиниць з іншомовного середовища, калькування, переосмислення, розвиток нових значень характеризуються як основні джерела і способи поповнення синонімічних рядів.

У процесі дослідження було проаналізовано особливості синонімічних відношень у літературознавчій термінології у порівнянні з іншими терміно-системами. Зазначимо, що специфічною для літературознавчих термінів – синонімів є диференціація на чотири відмінні групи за джерелами виникнення:

1) «запозичений – автохтонний»;

2) «запозичений – запозичений»;

3) «автохтонний – автохтонний»;

4) «запозичений – автохтонний із запозиченим елементом різного ступеня адаптації його в українській мові».

Структура синонімічних одиниць не є однорідною: однослівні, дво -, три -, чотирикомпонентні сполуки слів.

Терміни – словосполучення характеризуються узгодженням компонентів або слабким керуванням, що говорить про чітку взаємодію головного і залежного слів (головне слово номінує поняття, а залежне ознаку або сферу функціонування цього поняття.

Важливо зазначити, що відрізняється літературознавча термінологія від інших терміносистем відсутністю невербальних номінацій та обмеженою кількістю абревіатур.

Різноплановою є картина способів словотворення термінів – синонімів (різні види афіксальних та безафіксних).

Неповні синонімічні відношення представлені їх окремими модифікаціями: заміщення, тлумачення, кваліфікативності. Це дозволяє систематизувати термінофонд літературознавчої терміносистеми у довершену структуру, що спроможна функціонувати у науковому стилі української мови. Безсумнівно, це є один з основних критеріїв оцінки терміна у системі мови.

Отже, термін це стилістично маркована номінативна одиниця у вигляді слова чи словосполучення, основною функцією якої є вираження поняття певної галузі науки чи виробництва.

Термін має бути лаконічним і простим у використанні утворенням, рівноправним елементом загальнонародної мови поряд із загальновживаним словом.

У період інтенсивного розвитку вітчизняної термінології особливо важливим є сприяти оволодінню нею широких верств населення, у першу чергу учнівства, яке стикається з науковими поняттями при вивченні шкільних дисциплін. Термінологічна робота вчителя – словесника на уроках мови і літератури, позаурочний час сприятиме:

а) поповненню учнями власного словникового запасу;

б) засвоєнню основних відмінностей між стилями мовлення і вживання їх відповідно до ситуації;

в) усвідомленню специфічності вузькоспеціальної лексики, відмінностей між терміном і загальновживаним словом, лексичною і термінологічною синонімією;

г) розвитку в учнів зв’язного мовлення, логічного мислення;

ґ) виховуванню прагнення до витонченої і лаконічної комунікації;

д) інтересу до літературознавчих і мовознавчих процесів.

Таким чином, синонімія як вияв семантичних відношень між поняттями на парадигматичному рівні є рівноправним видом лексико – семантичної взаємодії терміна і поняття.

Список використаної літератури

1. Авербух К.Я. Терминологическая вариантность: теоретический и прикладной аспекти // Вопр. языкознания. – 1986. – №6. С. 38 – 49.

2. Андрусенко В.И. Явление синонимии в терминологической лексике // Науково-технічний прогрес і проблеми термінології (Тези допов. Респ. Конф. (Львів, травень 1980). – К.: Наук. думка, 1980. – С. 8 – 15.

3. Божно Л. Научно – техническая терминология как один из объектов изучения закономерностей развития языка // Филол. науки. – 1971. – №5. – С. 105 – 112.

4. Бойко Н.М. Функционирование профессионально – терминологической лексики в языке современной украинской прозы (семантическая и стилистическая характеристика): Автореф. дис….канд. филол. наук. – К., 1984. – 24 с.

5. Брагина А.А., Лопатин В.В. Рождение слова. Неологизмы и окказионализмы // РЯШ. – 1974. – №3. – С. 111 – 114.

6. Бурдин С.М. О терминологической лексике // Филол. науки. – 1958. – №4. – С. 57 – 64.

7. Васильева М.В. К семантическому и функциональному написанию греко – латинских терминоэлементов в лингвистической терминологии // Вопр. языкознания. – 1983. – №3. – С. 71 – 79.

8. Василькова Л.З. З історії формування і становлення української юридичної термінології // Українська термінологія і сучасність. – К.: НАН України, 1998. – С. 49 -55.

9. Винокур Т.Г. Закономерности стилистических исследований языковых единиц. – М.: Высш. школа. – 1987. – 168 с.

10. Володина М.Н. Специфика терминологической номинации // Вестн. Моск. ун-та. Сер. филология. – 1986. – №5. – С. 38 – 47.

11. Волошина Н., Бандура О. Українська література: Підруч. для 5 кл. – К.: Освіта, 1992. – 304 с.

12. Гейченко В. Наукові терміни і національна мова // Соц. культура. – 1990. №8. – С. 36 – 38.

13. Головин Б.Н., Кобрин Р.Ю. Лингвистические основы о терминах. – М.: Высш. школа, 1987. – 103 с.

14. Груба Т. Засвоєння синонімічних форм на міжпредметній основі // Дивослово. – 1998. – №7. – С. 17 – 19.

15. Давыденко В.И. Изучение заимствованных слов на уроках русского языка // Русс. яз. и лит. в учеб. заведениях. – 1998. – №1. – С. 22 – 25.

16. Даниленко В.П. Еще раз к вопросу о кратких вариантах терминов // Культура речи в технической документации. – М.: Наука, 1982. – С. 36 – 53.

17. Даниленко В.П. Лексико-семантические и грамматические особенности слов – терминов // Исследование по русской терминологии. – М.: Наука, 1971. – С. 7 – 67.

18. Дячук Т. Семантичні зсуви (розширення і звуження) як способи поповнення складу соціально – економічної термінології // Українська термінологія і сучасність. – К.: НАН України, 1998. – С. 125 -126.

19. Елисеева И.Ю. Формирование литературоведческой терминологии в русском языке XVIII века (обозначение жанров): Автореф. дис….канд. филол. наук. – Л., 1984. – 19 с.

20. Журавлева Т.А. Особенности терминологической номинации. – Донецк: Донбасс, 1998. – 252 с.

21. Зарицький М. Проблема теорії і практики сучасного українського термінознавства // Вісн. Кн. палати. – 1998. – №1. – С. 20 -23.

22. Казарина С.Г. Типологические исследование в терминоведении // Филол. науки. – 1998. – №2. – С. 66 – 73.

23. Камчатнов А.М. Подтекст: термин и понятие // Науч. докл. высш. шк. Филол. науки. – 1988. – №3. – С. 40 -45.

24. Канделаки Т.Л. Семантика и мотивированность терминов. – М.: Наука, 1977. – 166 с.

25. Кириллова В.В. Полисемия и синонимия в терминосистеме. На материале терминологической лексики по целлюлозно-бумажному производству // Вестн. Ленинград. ун – та. Сер.2, История, языкознание, литературоведение. – 1991. – Вып.4. – С. 60 – 64.

26. Кіцера О. Деякі міркування з приводу української медичної термінології // Українська термінологія і сучасність. – К.: НАН України, 1998. – С. 136 – 140.

27. Коваль А.П. Синоніміка в термінології // Дослідження з лексикографії та лексикології. – К.: Наук. думка, 1965. – С. 157 – 169.

28. Ковальчук Л.Ю. Синонімія термінів у російському усному науковому мовленні: Автореф. дис…. канд. філол. наук. – Одеса. 1993. – 16 с.

29. Кочерган М.П. Слово і контекст (лексична сполучуваність і значення слова). – Львів: Вища школа, 1980. – 183 с.

30. Крыжанковская А.В., Симоненко Л.А. Актуальные проблемы упорядочения научной терминологии. – К.: Наук. думка, 1987. – 163 с.

31. Куцак Г. Міжгалузева термінологічна омонімія // Українська термінологія і сучасність. – К.: НАН України, 1998. – С. 74 – 76.

32. Лагутіна А.В. Морфологічна варіантність і лексична синонімічність // Морфологічна будова сучасної української мови. – К.: Наук. думка, 1975. – С. 23 – 39.

33. Лексика и словообразование русского языка: Сб. науч. трудов / Под ред. В.Д. Бондалетова. – Рязань: Изд-во Рязан. гос. ун-та, 1982. – 156 с.

34. Лексика и текст: Сб. науч. трудов / Под ред. Е.В. Розена. – Калинин: Изд-во Калин. гос. ун-та, 1983. -140 с.

35. Лексика. Терминология. Стили: Межвуз. сборник / Под ред. Б.Н. Головина. – Горький: Изд-во Горьк. гос. ун-та, 1976. – 168 с.

36. Лексика. Терминология. Стили: Межвуз. сборник / Под ред. Б.Н. Головина. – Горький: Изд – во Горьк. гос. ун-та, 1977. – 134 с.

37. Лексико – грамматические исследование по русскому языку: Межвуз. темат. сборник / Под ред. Р.В. Туркиной. – Калинин: Изд – во Калинин. гос. ун – та, 1977. – 134 с.

38. Лексические и грамматические компоненты в семантике языкового знака: Межвуз. сб. науч. трудов / Под ред. З.Д. Поповой. – Воронеж: Изд-во Воронежского гос. ун – та, 1983. – 156 с.

39. Лепеха Т. Лексико – семантичні особливості термінів судово – медичної експертизи // Українська термінологія і сучасність: – К.: НАН України, 1998. – С. 141 -145.

40. Лутицька Т. Корекція (з української мови) робота творча // Почат. школа. – 1998. – №1. – С. 50 – 51.

41. Мацюк Г.П. Роль терминологии в обогащении значений общеупотребительной лексики украинского языка: Автореф. дис…. канд. филол. наук. – Днепропетровск, 1986. – 22 с.

42. Медведь О. До проблеми вивчення української синтаксичної термінології // Українська термінологія і сучасність. – К.: НАН України, 1998. – С. 82 -86.

43. Михайлишин Б. Несловесні позначення та їх роль у термінотворенні // Українська термінологія і сучасність. – К.: НАН України, 1998. – С. 155.

44. Михайлышин Б.П. Парадигматические связи и функциональные особенности украинской терминолексики изобразительного искусства (антонимические и синонимические отношения): Автореф. дис… канд. филол. наук. – К., 1990. – 17 с.

45. Молодец В.Н. Синонимия в современной немецкой лингвистической терминологии: Автореф. дис…. канд. филол. наук. – К., 1979. – 18 с.

46. Молодець В.М. Класифікація варіантів російських лінгвістичних термінів // Мовознавство. – 1977. – №4. – С. 38 -45.

47. Мягкова Е.В. Некоторые особенности синонимии в терминологических системах (на материале английской терминологии живописи и графики): Автореф. дис…. канд. филол. наук. – М., 1979. – 19 с.

48. Нечитайло О.І. Синоніми в лексикографії. – К.: Наук. думка, 1987. – 132 с.

49. Нечитайло О.И. Синонимы как средство лексикографической интерпретации слова (на материале украинских словарей): Автореф. дис…. канд. филол. наук. – К., 1983. – 25 с.

50. Нікітіна Ф.О. Семантичні та словотворі проблеми сучасної термінології: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1978. -31 с.

51. Новоселова В. Збагачення мовлення учнів лексичними синонімами // Дивослово. – 1998. – №4. С. 18 – 22.

52. Овчаренко Н.І. Синонімічні кореляції як вияв парадигматичних зв’язків у сучасних вітчизняних терміносистемах // Слово и время: Сб. науч. метод. статей. – Славянск: СГПИ, 1997. – С. 64 – 69.

53. Овчаренко Н.І. Способи номінації і словотворення у сучасній українській мінералогічній термінології: Дис…. канд. філол. наук. – Дніпропетровськ, 1996. – 218 с. – Машинопис.

54. Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство. – Львів: Світ, 1994. -216 с.

55. Панько П.І. Лексико – семантичні особливості терміносистем // Склад і структура термінологічної лексики української мови. – К.: Наук. думка, 1984. – С. 86 – 93.

56. Панько Т.І. Проблеми вивчення і розбудови терміносистем української мови // Другий міжнародний конгрес україністів. Мовознавство. Доповіді і повідомлення. – Львів: Вид-во АН України, 1993. – С. 240 -245.

57. Пічкур В. Екстралінгвістичний контекст рекламних термінів. // Українська термінологія і сучасність. – К.: НАН України, 1998. – С. 93 – 96.

58. Поздняков В. До проблеми унормування будівельної термінології // Українська термінологія і сучасність. – К.: НАН України, 1998. – С. 166 -167.

59. Полюга Л. Національна термінологія і термінографія у державотворчому процесі України // Український правопис і наукова термінологія: історія, концепції та реалії сьогодення: Матеріали засідань мовознавчої комісії всесвітньої літератури НТШ у Львові 1994–1995 рр. – Львів, 1996. – С. 122 – 126.

60. Програми для середньої загальноосвітньої школи: Рідна мова 5 -11 класи / Л.В. Скуратівський, Г.Т. Шелехова, В.І. Новоселова. – К.: Перун,

1998. -80 с.

61. Рідна мова: Підруч. для 5 кл. / Г.Р. Передрій, Л.В. Скуратівський, Г.Т. Шелехова, Н.Г. Остаф. – К.: Освіта, 1996. – 287 с.

62. Рідна мова.: Підруч. для 6 кл. /Г.Р. Передрій, Л.В. Скуратівський, Г.Т. Шелехова, Н.І. Остаф. – К.: Освіта, 1996. – 286 с.

63. Рогожникова Р.П. Варианты слов в русском языке. – М.: Просвещение, 1966. – 83 с.

64. Соколова С.О. До питання про формування української аспектологічної термінології // Мовознавство. – 1993. – №1. – С. 33 -35.

65. Стасевський С.Б. Шляхи виникнення термінологічних значень. // Культура слова. – 1978. – Вип. 15. – С. 66 -70.

66. Сташко М. Абсолютні синоніми в бібліотечній термінології // Українська термінологія і сучасність. – К.: НАН України, 1998. – С. 178 – 180.

67. Стишов О. Іноваційні процеси в суспільно – політичній лексиці сучасних засобів масової інформації // Українська термінологія і сучасність. – К.:НАН України, 1998. С. 29 -37.

68. Суперанская А.В., Подольская Н.В., Васильева Н.В. Общая терминология: Вопросы теории. – М.: Наука. – 1989. – 248 с.

69. Тараненко О. Лінгвістичні проблеми української термінології на сучасному етапі // Вісн. Кн. палати. – 1997. – №11. – С. 16 -19.

70. Теория и практика английской научной речи / Под ред. М.И. Глушко. – Изд – во Моск. гос. ун-та, 1987. – С. 162 – 162.

71. Усатенко Г. Лексична семантика і розвиток мовлення учнів. – К.: Наук. думка, 1984. – 108 с.

72. Худолєєва С.П. Про природу термінів – синонімів // Мовознавство. – 1978. – №4. – С. 49 – 52.

73. Худолєєва С.П. Термін та його лінгвістична сутність // Мовознав – ство. – 1979. – №5. – С. 60 -69.

74. Циткіна Ф.А. Термінознавство на Україні й аспекти зіставних досліджень // Мовознавство. – 1993. – №2. – С. 67 – 71.

75. Шило Н.І. Терміни – словосполучення в лісовій та деревообробній термінології // Дослідження з словотвору та лексикології. – К.: Вища школа, 1985. – С. 87 -90.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий