Дієслово як центральна частина мови

Початкова форма дієслова: неозначена форма (інфінітив). Лексичне значення, часи, способи та схема морфологічного розбору дієслів. Дієвідмінювання, перехідні і неперехідні, безособові дієслова. Дія або стан як змінна ознака та процес, що триває в часі.

Міністерство освіти та науки України

Ізмаїльський державний гуманітарний університет

Кафедра української мови

РЕФЕРАТ

На тему:

Дієслово як центральна частина мови

Студентки 5 курсу

філологічного факультету

Кряскової Світлани

Ізмаїл - 2010


План

I. Дієслово як частина мови

II. Форми дієслова

III. Дієвідмінювання

IV. Часи дієслів

V. Способи дієслів

VI. Перехідні і неперехідні дієслова

VII. Безособові дієслова

VIII. Схема морфологічного розбору дієслова

Список літератури


I. Дієслово як частина мови

Дієслово – це самостійна частина мови, що означає дію або стан предмета як процес і відповідає на питання що робити? що зробити? Початковою формою дієслова є неозначена форма, або інфінітив. Лексичне значення дієслова “дія, стан” дуже широке: конкретна фізична дія (малювати, писати), стан особи чи предмета (лежати, спати), переміщення (ходити, їхати), ставлення (поважати, зневажати), зміни (старіти, худнути).

Дієслово, на відміну від прикметника чи іменника, називає дію або стан як змінну ознаку, як процес, що триває в часі. Дії завжди пов’язані з виконавцем:

1. людиною (робітник працює, учень відповідає)

2. твариною (кінь біжить, півень кукурікає)

3. неістотою (стовп хитається, сонце світить)

4. явищем природи (сніг іде, вітер віє)

Стани також у переважній більшості випадків є ознакою якогось їх носія (квітка розквітає, дерево зеленіє), але так звані безособові дієслова виражають стан безвідносно до їх носія: смеркає, світає тощо.

II. Форми дієслова

У систему дієслова входять такі п'ять основних форм (дієслівних утворень):

1. інфінітиви чи неозначені форми (ходити, працювати, носити).

2. дієприкметники (писаний, зроблений, вмитий, побілілий)

3. дієприслівники (відкриваючи, запитавши, друкуючи)

4. форми дієслова на –но, –то.

Кожна з форм дієслова відповідає на певні питання, буває змінною або незмінною і виступає тим чи іншим членом речення:

Початковою формою дієслова є неозначена форма, або інфінітив. Лексичне значення дієслова “дія, стан” дуже широке: конкретна фізична дія (малювати, писати), стан особи чи предмета (лежати, спати), переміщення (ходити, їхати), ставлення (поважати, зневажати), зміни (старіти, худнути).

Форма дієслова На яке питання відповідає Як змінюється Яким членом речення виступає
Інфінітив, неозначена форма що робити? що зробити? незмінна форма будь-яким
Способова що роблю? що робив? що буду робити? що робив би? що роби? тощо за способами, часами, осо­бами або ро­дами, числами присудком
Дієприкметник який? за відмінками, родами й чис­лами означенням, іменним присудком
Безособова форма на -но, -то що зроблено? незмінна форма присудком у безособовому реченні
Дієприслівник що роблячи? що зробивши? незмінна форма обставиною

1. Неозначена форма дієслова

Неозначена форма дієслова або інфінітив – це початкова форма дієслова. Це форма дієслова, яка означає дію, але не виражає способу, часу, особи, числа і роду. Неозначена форма дієслова вживається тоді, коли треба назвати дію взагалі, безвідносно до того, хто її виконує і коли. Інфінітив закінчується на -ти або –ть. Можна вибрать друга і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати.

Дієслова у формі інфінітива бувають доконаного і недоконаного виду. Дієслова доконаного виду означають дію, яка завершилась у минулому або обов’язково відбудеться в майбутньому. Вони можуть вказувати на початок, тривалість, раптовість та результативність дії (заспівати, подумати, стукнути).Дієслова цього виду мають форми минулого і майбутнього часу Дієслова недоконаного виду означають незавершену дію і можуть додатково вказувати на повторюваність (примовляти), протяжність (іти), необмеженість. Більшість дієслів недоконаного виду утворюють парні форми доконаного виду. Форми одного виду дієслова утворюються від форм іншого виду цього ж дієслова за допомогою таких засобів:

1. додавання і відкидання префіксів: питати > спитати, в’янути >зівянути.

2. Зміни, появи, або відкидання суфіксів: звільняти > звільнити, трусити, трусонути.

2. Дієприкметники

Дієприкметник – це форма дієслова, яка виражає ознаку за дією. За горами гори, хмарою повиті, засіяні горем, кровію политі.

За відношенням до часу дієприкметники бувають теперішнього і минулого часу. За відношенням до стану – активні (процвітаючий) і пасивні (скошений). У реченні дієприкметники виконують функцію означень.Активні дієприкметники виражають ознаку предмета за його ж дією. Вони мають форму теп. і мин. часу. Утворюються за допомогою суфіксів: -ач, -яч, -уч, -юч, -л. Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета за дією, яка зумовлена дією іншого предмета: зоране поле, посіяне жито. Утворюються за допомогою.: суфікси -н, -ен, -єн, -т.

3. Дієприслівники

Дієприслівник – це незмінювана форма, яка пояснює в реченні дієслово, вказуючи на додаткову дію: Берези й клени, ще недавно голі, стоять, зеленим маючи гіллям.Дієприслівник у реченні є обставиною. Утворються: за допомогою суфіксів. – учи, - ючи, - ачи, - ячи (недоконаний вид) і – ши, - вши (доконаний вид).

4. Безособова форма на –но, -то:

Безособова форма на –но, -то, твориться від пасивних дієприкметників за допомогою суфікса –о: записаний-записано, налагоджений – налагоджено.


III. Дієвідмінювання

Зміна дієслів за способами часами і числами називається дієвідмінюванням.

При творенні особових форм дієслів, дієприкметників та дієприслівників важливо знати, до якої дієвідміни вони належать. Дієслова I та II дієвідмін на письмі мають такі особові закінчення:

Число Особа 1 дієвідміна II дієвідміна
Однина 1-а 2-а 3-я -у, -ю -еш, -єш -є, -є -У, -ю -иш, -їш -ить, -їть
Множина 1-а 2-а 3-я -емо, -ємо -ете, -єте -уть, -ють -имо, -їмо -ите, -їте -ать, -ять

При дієвідмінювані дієслів можливе чергування приголосних.

Дієслово бути у всіх особових формах однини і множини має одну форму – е.

IV. Часи дієслів

В українській мові є три часи дієслова: теперішній, минулий і майбутній.

Теперішній час означає дію, яка відбувається постійно або в момент мовлення. Дієслова у теперішньому часі завжди недоконаного виду і змінюються за особами й числами.

Минулий час означає дію, яка відбувалася або відбувалася до моменту мовлення про неї. Дієслова минулого часу можуть бути і недоконаного і доконаного виду. Минулий час змінюється за родами і числами.

Майбутній час означає дію, яка відбувається після мовлення про неї. Майбутній час має три форми: просту доконаного виду (посаджу, зберу), просту недоконаного виду (садитиму, збиратиму) та складену недоконаного виду (буду садити, буду збирати).


Утворення простої форми дієслова майбутнього часу

Особа Однина Множина
1-а знати + му — знатиму знати +мемо - знатимемо
2-а знати + меш — знатимеш знати +мете - знатимете
3-а знати + ме — знатиме знати +муть- знатимуть

Утворення складеної форми дієслова майбутнього часу

Особа Однина Множина
1-а буду знати будемо знати
2-а будеш знати будете знати
3-я буде знати будуть знати

Дієслова майбутнього часу змінюються за особами і числами.

V. Способи дієслів

В українській мові розрізняють три способи дієслів: дійсний, умовний і наказовий.

Дійсний спосіб означає реальну дію, тобто таку, яка відбулася чи відбувалася, відбувається чи відбудеться. Н-д: пожовтіла картопля: «Жовте листя так легко летить повз вікно». Дієслова дійсного способу можуть вживатися із заперечною часткою не: “Не грію сонце на чужині» Дієслова дійсного способу змінюються за часами, а в теперішньому і майбутньому час – за особами.

Умовний спосіб означає дію бажану або можливу за певних умов: “Хотіла б я піснею стати у свою хвилину ясну». Дієслова умовного способу утворюються від дієслів минулого часу за допомогою частки б і би. Дієслова умовного способу не мають часу і особи, а змінюються за родами і числами.

Наказовий спосіб дієслова через наказ, прохання, побажання, заклик, пораду виражає спонукання до дії. Дія реально щ не існує і не існувала, але той, хто говорить, сподівається що вона повинна відбутися: “Грай же, море, мовчіть, гори, Гуляй, буйний, полем! Плачте, діти козацькії, - Така ваша доля!”

Дієслова наказового способу не мають форм часу, але вони змінюються за особами в однині і множині. В однині вони мають форму 2-ї особи, а в множині – 1-ї і 2-ї.

Спеціальної форми 3-ї особи наказовий спосіб не має. Якщо треба передати наказ у 3-їй особі, то вживаються частки хай, нехай і форма 3-ї особи дійсного способу: Хай не зітруться підкови, хай не підіб’ються ваші коні (Гонч).

VI. Перехідні і неперехідні дієслова

Дієслова можуть означати дію, яка переходить або не переходить на інший предмет. Залежно від цього вони поділяються на перехідні і неперехідні.

Перехідні дієслова означають дію, спрямовану безпосередньо на якийсь предмет. Після них стоїть прямий додаток, виражений іменником або займенником у знахідному відмінку без прийменника: зустрічати (кого? що?) друзів, виорати (к о г о? щ о?) поле, прочитавши (к о г о? щ о?) книжку, готуючи (кого? що?) питання, виконано (кого? Що?) роботу. Додаток, залежний від перехідного дієслова, може стояти в родовому відмінку без прийменника:

а) якщо перед дієсловом є заперечна частка не: розроблено (к о г о? щ о?) заходи — не розроблено (кого? чого?)

заходів, проклали (кого? щ о?) дорогу — не проклали (кого? чого?) дороги, посадили (кого? що?) дерева -— не посадили (кого? чог о?) дерев',

б) якщо дія переходить не на весь предмет, а тільки на його частину: принеси сіль (усю) — принеси солі (частину), розвантажити иукор (увесь) — купив цукру (частину). Лише від перехідних дієслів творяться пасивні дієприкметники (прочитаний) та безособові форми на -но, -то (прочитано).

Неперехідні дієслова означають стан або дію, яка не спрямована на якийсь предмет. Неперехідні дієслова не мають при собі прямого додатка (іменника в знахідному відмінку без прийменника): іти, працювати, дякувати, зустрічатися, турбуватися, ходити.

Характерною ознакою неперехідності дієслова є наявність у нього частки (постфікса) -ся: сміятися, спізнитися, рухатися (виняток становить дієслово дивитися, яке тепер набуло перехідності: дивитися фільм). Частка -ся, приєднуючись до перехідного дієслова, нейтралізує його перехідність: готувати — готуватися, зустрічати — зустрічатися. Показником перехідності чи неперехідності бувають суфікси -и- та -і-: білити — біліти, коптити — коптіти тощо.Лише від неперехідних дієслів творяться активні дієприкметники (зеленіючий, позеленілий).

Деякі дієслова, залежно від контексту, бувають то перехідними, то неперехідними. Наприклад, у словосполученнях малює картину, вишиває рушник, співає пісню, пише листа всі дієслова перехідні (бо мають при собі додатки в знахідному відмінку без прийменника). А в реченні Петрусь уже гарно малює й пише, а Олеся не гірше від нього співає та вишиває ті самі дієслова вже неперехідні (бо не мають при собі відповідних додатків і не потребують їх). Відрізняються ці дієслова й відтінками значення: у першому випадку (як перехідні) вони означають дію, спрямовану на певний предмет; у другому (як неперехідні) — мають додатковий відтінок «уміти».

Від таких дієслів, залежно від контексту, можуть утворюватися як пасивні (писаний), так і активні (пишучий) дієприкметники

VII. Безособові дієслова

Безособовими називаються дієслова, що означають дію (або стан), яка реалізується сама по собі, незалежно від діяча (особи чи предмета).

Н-д: вечоріє, смеркає, підмерзає, розвидняється, щастить.

Безособові дієслова означають:

1. явища природи (розвидняється, підмерзає, смеркає);

2. стихійні явища (замело, занесло, висушило, залило);

3. фізичний стан людини або її відчуття (нудить, трусить);

4. психічний стан людини (гнітить, хочеться, не віриться);

5. буття, існування, стан або нестачу їх (минулося, не стало);

6. випадковість явища, незалежність його від особи (щастить, таланить).

VIII. Схема морфологічного розбору дієслова

1. Початкова форма, на яке питання відповідає.

2. Дієслівна форма.

3. Перехідне чи неперехідне.

4. Вид: доконаний чи недоконаний.

5. Спосіб: дійсний, умовний, наказовий.

6. Час: минулий, теперішній чи майбутній(проста, складна чи складена)

7. Якщо теперішній чи майбутній час, то треба визначити особу і число.

8. Якщо минулий час, умовний спосіб, то треба визначити рід в однині.

9. Дієвідміни: перша або друга.

10.Якщо дієприкметник, то назвати: активний чи пасивний; час, вид, рід, число відмінок.

11.Якщо дієприслівник, то назвати час і вид.

12.Особливості творення.

13.Правопис.

14.Синтаксична роль у реченні

Морфологічний розбір дієслова

Від зорі до зорі стукотіли сокири.

Стукотіли – початкова форма: стукотіти, дієслово, неперехідне, доконаний вид, дійсний спосіб, минулий час, префіксальний спосіб творення, присудок.


Список літератури

1. Копитіна І.В. Українська мова: Фонетика. Будова слова. Словотвір. Морфологія. – Харків: Веста Видавництво “Ранок”, 2005 – 64 с.

2. Сидоренко О.М. Навчальний посібник з української мови. 5-те видання. Видавництво “Либідь”, 2004 – 420с.