1. Поняття загального мовознавства
Курс "Історія лінгвістичних вчень" є складовою частиною курсу загального мовознавства, яким завершується цикл лінгвістичних дисциплін у системі вищого філологічного утворення Росії. Загальне мовознавство сформувалося як особлива дисципліна в першій чверті XІ сторіччя, а навчальні плани університетів і педагогічних інститутів нашої країни воно було уведено в 1963 р.
Загальне мовознавство - це своєрідна філософія мови. Воно займається не вирішеними дотепер проблемами, пов'язаними з мовою, і відповідає на безліч досить складних питань, які цікавили людство з найдавніших часів. Що таке мова? Як виникла мова? Як він улаштований? Як розвивається? З яких елементів складається? Як ці елементи взаємодіють? Чи можна мислити без мови? Чому люди розмовляють різними мовами ? Що дозволяє всім мовам, таким різним, однаково успішно описувати мир? Чи можливо вдосконалювання мови? Як мови діють? Що допомагає людині без видимих зусиль із величезного набору слів і виражень вибирати саме ті, які відповідають даній ситуації? Як неважко помітити, ці питання ставилися й у курсі "Введення в мовознавство". Однак студенти філологічних факультетів повертаються до них уже на новому рівні; після освоєння історико-лінгвістичних дисциплін, вивчення систематичного курсу сучасної російської мови, діалектології, стилістики, лінгвістичного аналізу тексту й ін. Загальне мовознавство не просто теоретично узагальнює весь зміст лінгвістичних курсів, але й знайомить студентів з безліччю фактів, над якими замислювалися видатні розуми різних епох і різних країн; розповідає про теорії й гіпотези, що пояснюють сутність мови й тих процесів, які з мовою зв'язані.
Загальне мовознавство - особлива наука. Взагалі щоб визнати яку-небудь область знання наукою, необхідна наявність свого об'єкта й предмета дослідження, а також своїх спеціальних методів і прийомів одержання знань.
Об'єктом вивчення загального мовознавства, як правило, називають мову. Але, з огляду на новітні досягнення вітчизняного й закордонного мовознавства, точніше було б говорити, що об'єктом вивчення загального мовознавства є мовна діяльність, або мова в дії.
Мовна діяльність здійснюється в різних сферах життя людей (психічної, фізіологічної, соціальної, культурної й т.п.). От чому мовну діяльність вивчають не тільки мовознавці, але й представники інших наук: психологи, фізіологи, антропологи, логопеди, філософи, літературознавці, культурологи; фахівці в області анатомії, кібернетики, семіотики, інформатики й т.д. Але лише для мовознавства "мова в дії" є єдиним об'єктом дослідження, у той час як для кожної з перерахованих вище наук мовна діяльність, або "мова в дії", -і лише один з їхніх об'єктів, що цікавлять, до того ж, не головний. Наприклад, об'єктом вивчення психології є процеси відбиття людиною й тваринами дійсності. Мовна ж діяльність - лише один із процесів, що побічно відбиває сприйняття людиною реальної дійсності; мова "свого роду дзеркало, що коштує між нами й миром; воно відбиває не всі властивості миру, а тільки ті, які чомусь здавалися особливо важливими нашим предкам" (Енциклопедія для дітей, 1998, с. 334).
У світі існує безліч мов. За даними Організації Об'єднаних Націй з питань утворення, науки й культури (ЮНЕСКО), їх налічується 2796. Вчені-лінгвісти більше обережні у своїх підрахунках. Вони називають різні "круглі" цифри -і від 2500 до 5000 (див. Лінгвістичний енциклопедичний словник, 1990, с. 609) або від 4500 до 6000 (див Ажеж К. Людина мовець, 2003, с. 43), тому що границі між різними мовами часто розмиті: іноді неможливо навіть установити, де починається нова мова, а де має місце діалектна форма того самого мови. До того ж, учені зіштовхуються з вимиранням одних мов і з відкриттям інших, раніше невідомих.
Люди на різних континентах умовляють самі різні слова за допомогою надзвичайно різноманітних звуків (мовна апарат дозволяє людині вимовляти до декількох тисяч звуків!) від ніжних сонорних до гострих що клацають, від вузьких високих до низьких гортанних. Слова в мові будуються, у середньому, за допомогою 30-50 фонем (у російському вчені нараховують від 40 до 47 фонем, в англійському 50), але в гавайській мові, наприклад, тільки 16 фонем, ще недавно існував на території Туреччини, з 82 фонеми. Різної може бути й довжина слів (від односкладових, як у китайському, до слів-пропозицій, які важко розташувати на одному книжковому рядку, як у чукотському). Ще більшими відмінностями можуть характеризуватися мови миру з морфологічної точки зору й із синтаксичної. Не збігається число частин мови; по-різному проявляються категорії особи, роду, числа; по-різному будуються пропозиції. Безліч мов не знає відмінювання (таджицький, абхазький, китайський, гавайський й ін.) у той час як у російській мові, наприклад, шість відмінків, а в угорському 22, Своєрідні інтонаційний малюнок кожної мови, наголос, система оцінок навколишнього світу й т.д. Але, незважаючи на це, всі мови мають щось загальне, щось істотне й у своєму застосуванні, і у своєму пристрої, і у своєї історії. Саме цим загальним, цим істотним займаються вчені, що присвятили себе загальному мовознавству.
Отже, предметом дослідження загального мовознавства є загальне й істотне в різних мовах, тобто мова взагалі.
Якої ж властивості всіх мов миру можна вважати загальними й істотними? До них звичайно відносять наступні:
1) всі мови миру служать людям як універсальний засіб спілкування;
2) всі мови беруть участь у формуванні й вираженні думки, тобто є практичною дійсністю нашої свідомості;
3) всі мови представляють собою багатоярусну систему одиниць (фонем, слів, пропозицій, словосполучень);
4) всі мови можуть функціонувати не тільки в усної, але й у писемній формі;
5) всі мови розвиваються за певними законами й у відповідних умовах можуть одержати літературне нормування й стильове членування.
Мовознавство пройшло довгих, повний протиріч шлях розвитку, що й описується в курсі "Історія лінгвістичних навчань". Історія кожної наукової дисципліни знає два способи вивчення свого об'єкта. "Один спосіб, дуже рішучий і сміливий, спрямований на те, щоб звести всю строкатість і різноманіття фактів миру, природного або суспільного, до одного закону, одній формулі, одному поняттю. Так, давньогрецький філософ Фалес із Милета вважав першоосновою всього сущого воду, для Геракліта єдиною першоосновою всіх речей був вогонь, для Дарвіна причина еволюційного розвитку живої природи полягала в природному доборі" (див. Енциклопедичний словник юного філолога, 1984, с. 5). Цей спосіб дослідження можна було б умовно з дедуктивним. Учений створює теорію, прагнучи до того, щоб вона була несуперечливої, а потім шукає підтвердження своєї правоти у фактах. Так виникло навчання швейцарського лінгвіста Фердинанда ДЕ про мову й мову, що зробила переворот у європейській лінгвістиці початку XX в. Таким же способом створювалася глоссематика, одне із самих оригінальних навчань про мову, автором якого був талановитий датський вчений-структураліст Луи Ельмслев.
Інший спосіб наукового дослідження складається в ретельному збиранні всіх фактів, скрупульозному їхньому описі й систематизації. Так нерідко вивчають фауну ботаніки, підводний мир -і океанологи, тваринний мир біологи й т.д. Іноді відомості, добуті таким шляхом, виявлялися цінніше найкрасивіших і витончених теорій. В.И. Даль, все життя копітко збирало слова, залишив після себе прекрасний пам'ятник "Тлумачний словник живої великоросійської мови". Автора численних теоретичних заміток і статей И.И. Срезневського зараз більше знають як укладача "Матеріалів для Словника давньоруської мови".
Якщо в цілому оглянути поглядом шлях, пройдений мовознавством, можна переконатися, що обидва способи вивчення язикових фактів активізувалися, заміняли один одного залежно від потреб суспільства, що розвивається, від логіки розвитку самої науки про мову.
В "античну (древню греко-римську) епоху філософи вирішували проблеми походження мови, взаємодії мови й мислення, сутності слова. У середні століття, в епоху Відродження й у Новий час ішла титанічна робота зі збору й опису язикових фактів, поки загальнотеоретичні проблеми знову не стали ведучими в мовознавстві початку XІ в., щоб змінитися приватними дослідженнями окремих явищ у працях младограмматиков. Мовознавство XX-XXІ сторіч прагне не стільки до того, щоб зібрати з багатьох мов миру й розглянути їх під певним кутом зору, скільки до того, щоб виробити теорію, застосовну для пояснення багатьох мов разом і кожного окремо .
Якщо використати терміни інваріант (від фр. туапат букв, що незмінюється) і варіант, то загальне мовознавство це наука про інваріант, здійснюваному й видозмінному в конкретних мовах народів і націй.
Загальне мовознавство це загальна теорія мови, іншими словами філософія мови.
Загальне мовознавство покликане вирішити цілий ряд проблем, відповісти на складні питання. До найважливішого з них ставляться:
1) проблема об'єкта лінгвістики, його границь, отчленення його від суміжних об'єктів. Це пошук відповіді на питання: "Що таке мова?", "Як він пов'язаний з мисленням?";
2) проблема структурного членування мови й внутрішніх зв'язків язикової структури;
3) проблема функціонування мови, його зовнішніх зв'язків;
4) проблема історичного розвитку мови, пов'язана з рішенням ряду питань: "Як і коли виникла мова?", "Які етапи у своєму розвитку він проходить?", "Чому вмирають або "хиріють" мови?", "Як із себе мови малих племен і народностей в епоху НТР, засилля машин, стандартизації?";
5) проблема знаковості мови, що припускає відповіді на питання: "Що таке мовний знак?"; "Матеріальний він або ідеальний?"; "Чому він дорівнює? Фонемі? Слову? Пропозиції?"; " чиМоже визначення язикового знака бути універсальним, застосовним для всіх мов?";