Необхідність, сутність і розвиток системи автотранспортного страхування (стр. 1 из 3)

1.1. Необхідність, сутність і розвиток системи автотранспортного страхування

Динамічний розвиток вітчизняної економіки, що на­ступив після тривалої кризи, зумовив пожвавлення виробничої й комерційної діяльності підприємств, нарощування експортно-імпортних вантажопотоків, збільшення добробуту й мобільності людей, що призвело до помітного зростання потреби в транспор­тних засобах. Уже зараз автомобільний парк України налічує понад 9 млн одиниць транспортних засобів різних марок і призначення. У міру зростання платоспроможності громадян, розвитку кредитування і страху­вання попит на автомобілі та інші транспортні засоби безперечно збільшува­тиметься.

Автомобільний транспорт є найбільш поширеним видом транспорту і це зумовлює безліч аварій з нанесенням шкоди життю, здоров'ю та майну громадян. Наявність значної чисельності ризиків, пов'язаних з використанням автотранспорту обумовлює популярність даного виду страхування серед населення і підприємницького сектора. Значною мірою у розвитку страхування автотранспортних засобів зацікавлене і держава, так як захист від ризиків у цьому секторі має велике соціальне значення (особливо це стосується страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів). Страхування автотранспортних засобів залежить від масових видів страхування з досить стандартизованими умовами. У розвинених країнах договору цього виду страхування часто складаються по телефону. Наявність значної за обсягом інформації про дорожньо-транспортних пригодах створює значну статистичну базу для розрахунку страхових тарифів. Сутність автотранспортного страхування полягає в захисті майнових інтересів юридичних і фізичних осіб, які зазнали збитків, які стали наслідком використання автомобілів [13,С. 154].

Як показує практика найбільш розвинені країн світу , найпоширенішім видом майнового страхування є страхування автотранспортних засобів. У США, приміром, на офіційних засідань вид страхування припадає близьке 45% загального збору премій за майнові страхування. Це пояснюється, з одного боку, стрімкім зростанням чисельності власників автотранспортних засобів та високим рівнем небезпеки задовольняють увазі транспорту - з іншого.

Об'єкти страхування:

• автомобілі та причепи до них, які належать фізичним та юридичним особам та зареєстровані в Державтоінспекції ;

• додаткове обладнання та приладдя автотранспортних засобів, які не входять до комплекту, згідно інструкції заводу виробника ;

• багаж;

• життя та здоров'я водія та пасажирів автотранспортних засобів;

• цивільна відповідальність власників автотранспортних засобів перед третіми особами за нанесення шкоди їх здоров’ю та життю в наслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також нанесення шкоди майну третіх особ.

Розвиток автотранспортного страхування почалося разом з розвитком автомобілебудування в країнах заходу. При цьому має місце тенденція до постійного зменшення тарифів з цієї страхової послуги. Даний вид страхування характеризується підвищеним ступенем збитковості. Співвідношення між страховими відшкодуванням та страховими преміями коливається в межах 60-80%. А зменшення тарифів, яке відбувається на тлі значного рівня збитковості, можна пояснити постійним зростанням чисельності застрахованих об'єктів. Кількість проданих автомобілів у світі зростає з року в рік, що викликає автоматичне розширення страхового поля. До того ж разом зі страхуванням автомобілів і відповідальності, страхові компанії часто реалізують поліси страхування водіїв та пасажирів від нещасних випадків, що також сприяє збільшенню надходження страхових премій. Більшість експертів вказують на те, що автотранспортне страхування має хороші перспективи на найближчі роки, як у розвинених країнах, так і в тих, які нещодавно прийшли до ринкових відносин[7,С. 209].

Головним ризиком знищення або пошкодження транспортного засобу є дорожньо-транспортна пригода (ДТП).

В Україні щороку від автотранспортних пригод гине понад 5000 осіб і отримують травми понад 12 тисяч осіб. Збитки завдані через ДТП обмірюються мільярдами. При цьому у винуватця автотранспортної пригоди часто не вистачає або відсутні кошти для відшкодування збитків потерпілим особам.

В Україні стра­ховий захист, пов'язаний з експлуатацією автомобіля, забезпечу­ється такими формами й видами страхування:

- добровільне страхування транспортних засобів (авто-каско) на випадок його пошкодження або повного конструктивного знищення внаслідок ДТП, стихійного лиха або крадіжки;

- обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу від шкоди, що може бути заподіяна екс­плуатацією автомобіля чи мотоцикла здоров'ю й майну третіх осіб;

- добровільне страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспорту (може здійснюватися з метою збільшення ліміту відповідальності страховика);

- обов'язкове страхування водіїв на випадок смерті або тілес­них ушкоджень унаслідок ДТП;

- страхування пасажирів на випадок смерті або втрати здоров'я;

- міжнародна система автострахування “Зелена Картка”.

- добровільне страхування відповідальності автоперевізника та експедиторів.

1.2. Розвиток системи автотранспортного страхування та становлення її законодавчої бази в Україні

Страхування автомобілів має вже більш як столітню іс­торію. Перший автомобіль був застрахований у 1901 році в Лондо­ні. Оскільки досвіду страхування автомобілів не було, синдикати Ллойда пристосували до автострахування морський страховий поліс. Вважалося, що новий вид транспорту є аналогом корабля, але призначений для навігації на суші. Згодом швидкими темпами зро­стала кількість автомобілів, посилювалася потреба в захисті від ри­зиків з урахуванням специфіки, зумовленої цим ттранспортом. Усе це сприяло виокремленню обсягів страхування автомобільних ри­зиків, удосконаленню умов надання таких послуг.

Даний вид страхування почав стрімко розвиватися починаючи з 1920-х років минулого сторіччя, що було пов’язано з бурхливим розвитком автотранспорту в ті часи в Європі і США. В Австрії цей вид страхування введено в 1929 році, в Англії – в 1930 році, у Німеччині – у 1939 році. Причому в переважній більшості країн Європи відповідальність за полісом початково була безлімітною. Тобто, покривалися ризики завдані автомобілем третім особам, їх майну, навколишньому середовищу, об’єктам , що перебувають поза межами дороги тощо. Зараз всі країни встановили ліміти відповідальності, але на достатньо високому рівні (600 тис. Євро – 1 млн. Євро) [13,С. 160-161].

В травні 1948 року було внесено пропозицію про введення в дію міжнародної системи страхування автоцивільної відповідальності, заснованої на системі, що діяла в Скандинавії протягом кількох років. Таким чином було покладено основу для створення системи, яка отримала назву "Зелена карта".

В 1949 році представники автострахувальників кожної з зацікавлених країн зустрілися в Лондоні і створили орган управління - Раду Бюро. У грудні 1951 року Рада Бюро повідомила Європейську Економічну Комісію в Женеві про створення структури по введенню Системи "Зелена карта". Система вступила в силу з 1 січня 1953 року.

Тривалий час було відсутнє цілісне законодавче забезпечення автострахування. Так, після визнання страхування цивільної відпові­дальності власників автотранспортних засобів обов'язковим видом (передбачено ще Законом України «Про страхування» від 6.03.96) Верховна Рада лише 1.07.04 ухвалила Закон про умови його здійс­нення з 1 січня 2005 року.

Страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів до 2005 року відносилося до добровільного страхування і не було особливо поширеним. Так, даним законом було врегульовано відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а п. 12 Перехідних та прикінцевих положень внесено зміни до Закону України «Про страхування» щодо включення до переліку обов’язкових видів страхування і такого виду як страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів[11].

Говорячи про передумови прийняття такого Закону, необхідно зазначити, що їх декілька. По-перше, та обставина, що транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки, внаслідок чого цивільна відповідальність водія транспортного засобу перед третіми особами настає майже завжди у випадках скоєння дорожньо-транспортної пригоди. По-друге, масовість дорожньо-транспортних пригод. По-третє, надання гарантій потерпілому щодо відшкодування завданої йому та його майну шкоди, незважаючи на майновий стан власника джерела підвищеної небезпеки та інші суб’єктивні фактори.

Щодо норм самого Закону, то даним Законом передбачено як загальні правила страхування так і деякі особливості даного виду.

Відповідно до ст. 21 даного Закону, на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України [11].

Підсумовуючи, можна зазначити, що з прийняттям Верховною Радою України Закону N 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Україна ще на крок стала ближча до законодавства розвинутих країн світу, в яких даний інститут існує вже не одне десятиліття.

В Україні все ще низький рівень страхової культури як се­ред автовласників, так і працівників місцевих адміністрацій, пра­воохоронних, податкових органів, банків. Це заважає реалізації вигод, які дав би більш високий рівень охоплення автовласників страхуванням.

Названі чинники відчутно впливають на розвиток страхування автомобільних ризиків. Але, попри це, ринок автострахування з кожним роком зростає більш високими темпами, ніж приріст ВВП.


Copyright © MirZnanii.com 2015-2018. All rigths reserved.