регистрация / вход

Публічний виступ як різновид усної мови

Офіційно-діловий стиль і культура мови. Публіцистичний і науковий стилі. Групи книжних стилів. Повідомлення фактів державного чи приватного значення. Бесіда, доповідь, промова, лекція, репортаж. Етапи публічного виступу. Писемна форма мовлення.

План

Вступ

1. Публічний виступ. Офіційно-діловий стиль і культура мови.

2. Публіцистичний і науковий стилі. Культура діалогу.

3. Бесіда, доповідь, промова, лекція, репортаж.

4. Етапи публічного виступу.

Висновок

Вступ

Публічний виступ – лекція, повідомлення, бесіда, доповідь, репортаж – це ознаки як офіційно-ділового стилю, так і публіцистичного, в залежності від жанрової специфіки тексту. Спробуємо дати відповідь на специфіку офіційно-ділового стилю, повязавши з культурою мови. Дамо відповідь на такі питання:

1. Яка функція офіційно-ділового стилю?

2. Чому він належить до групи книжних стилів?

3. Що спільного й відмінного в науковому й офіційно-діловому стилях?

4. Якими ознаками характеризується офіційно-діловий стиль?

5. Де вживаються тексти офіційно-ділового стилю?

Отже, основна функція офіційно-ділового стилю повідомлення фактів державного чи приватного значення. Обставини мовлення: ділові контакти між державними установами, окремими мовцями. Сфера вживання цього стилю: документи державних і окремих осіб (ділові папери). Загальні ознаки: офіційність, конкретність змісту, чіткість, стислість, логічна послідовність. Мовні ознаки: писемна (зрідка усна) форма мовлення, слова ділової лексики, канцелярські штампи і шаблони, розповідні речення, монологічна (зрідка діалогічна) форма тексту. Тип мовлення — розповідь, опис.

Публічний виступ. Офіційно-діловий стиль і культура мови

Як ми помітили, основна функція офіційно-ділового стилю – повідомлення. Більшість жанрів ділового мовлення відображають позаіндивідуальне спілкування. Власне, функція офіційно-ділового стилю виражається в тому, що він, вимагаючи певної форми при письмовому викладі змісту, надає висловлюванню характер документа і тим самим надає відображеним у цьому документі різним сторонам людських стосунків офіційно-ділового забарвлення.

Офіційно-діловий стиль обслуговує адміністративно-господарську діяльність, законодавство та інші ділянки життя, пов'язані з діловодством, звітністю та документацією. Він потрібний для зв'язку державних і громадських установ як між собою, так і з населенням, для оформлення різних постанов, обліку фактів, подій. Цей стиль визначається безособовістю, стереотипністю, відсутністю емоційного забарвлення, що наближає його до наукового. Йому властиві конкретність змісту і абстрактність засобів вираження.

Найголовніша ознака цього стилю – офіційність. Слово офіційний має значення урядовий, службовий. Тому в його текстах використовуються слова і словосполучення – назви документів і ділових, службових відносин: акт, заява, протокол, заактувати, вищесказане, згідно з розпорядженням, на підставі наказу, до заяви додаю тощо.

Суттєвими ознаками його є стислість і чіткість. Це найбільш стабільний, консервативний стиль. Різні явища життя він зображає в суто стандартних формах висловлення. Для офіційно-ділового стилю характерні канцелярські штампи. Одноманітність є невід'ємною ознакою ділового стилю, в якому основна мета – продуманість, чіткість формулювання. Тому «штампи» і «канцеляризми» є стилістичною особливістю офіційно-ділового стилю. Будова тексту. Для чіткішої організації текст ділять на параграфи, пункти, підпункти. Тут переважають прості речення з однорідними членами (по кілька підметів при одному присудку, присудків – при одному підметі, додатків тощо). Використовуються вставні слова по-перше, по-друге, по-третє, безособові речення.

Основним видом офіційно-ділового стилю є документ. Документ (слово латинського походження, що означає «доказ») – це засіб закріплення на папері основної думки з використанням культури мовлення (інформації про факти, події, явища).

Вимоги до документів, що мають бути повноцінним джерелом інформації.

1. Документ повинен видаватися повноважним органом або особою у відповідності з її компетенцією.

2. Документ не повинен суперечити діючому законодавству і директивним указівкам вищестоящих органів.

3. Документ повинен бути достовірним і відповідати завданням конкретного керівництва, тобто базуватися на фактах і містити конкретні та реальні пропозиції або вказівки.

4. Документ повинен бути складений за встановленою формою.

5. Документ має бути бездоганно відредагований і оформлений.

Зовнішній вигляд документа є незаперечним свідченням стилю роботи управління, дисципліни і особистої культури працівників.

Публіцистичний і науковий стилі. Культура діалогу

Продовженням першого питання – культура мови – є публічний виступ і мовленнєва культура, культура діалогу. Однак ми знаємо, що усне спілкування поділяється на публічне й приватне. Особливим різновидом усного спілкування є публічний виступ. Пристрасне переконливе слово – дійовий засіб впливу на слухачів.

Але якщо у першому питанні ми детально зупинялися на офіційно-діловому стилі, то тепер поглянемо на публіцистичний стиль і дамо відповідь на такі питання:

1. Яка функція публіцистичного стилю?

2. Які є різновиди публіцистичного стилю?

3. Коли вживаються тексти публіцистичного стилю?

4. Які особливості цього стилю?

5. Які жанри публіцистичного стилю?

4. Що спільного в текстах публіцистичного, наукового й офіційно-ділового стилів?

Завважимо, що основна функція публіцистичного стилю – це діяння, вплив на читача або слухача, переконання в правильності висловлених думок. Обставини мовлення: передача інформації з метою пропаганди певних ідей, впливу на широкі верстви населення. Сфера вживання: публіцистичні статті, виступи в газетах, журналах, по радіо, на телебаченні, на зборах, мітингах тощо. Загальні ознаки: пропагандистський характер, точність, логічність доводів, урочистість, піднесеність, офіційність, експресивність. Публіцистичний стиль атрибутують такі мовні ознаки: писемна й усна форми мовлення; суспільно-політичні слова, емоційно забарвлені слова і вирази, газетні штампи, речення різної структури; монологічна (іноді діалогічна) форма тексту. Типи мовлення — розповідь, опис, роздум.

Публіцистичний стиль є одним з найбільш дійових, широковживаних з-поміж інших стилів. Як бачимо, основна функція публіцистичного стилю – діяння, вплив на читача (слухача).

Слово публіцистичний (від латинського publicus – суспільний, народний) послужило для утворення слова публіцистика – особливого жанру літературних творів, в яких висвітлюються актуальні питання суспільного життя людей.

Публіцистичний стиль забезпечує різні потреби суспільства, пов'язані з політикою, адміністративною і господарською діяльністю. На відміну від наукового й офіційно-ділового публіцистичний стиль визначається пропагандистським характером. Його завдання – агітація, активний вплив на читача і слухача. Цей стиль поєднує в собі точність висловлення, логічність доводів з відкритим вираженням експресії та емоційного забарвлення окремих фраз. Мета публіцистичних творів полягає у з'ясуванні певних суспільно-політичних питань, переконанні читачів та слухачів у правильності висловлених думок, а також в активності впливу цих думок на них.

У публіцистичному стилі широко використовуються суспільно-політична лексика, політичні гасло й заклики, урочисті фрази, риторичні запитання та засоби сатири й гумору. Основна форма викладу – монолог. Публіцистичний стиль вбирає в себе елементи офіційно-ділового і наукового стилів. Про силу впливу наукового стилю і спеціальної фразеології на публіцистичний стиль свідчить активне, образне, метафоричне застосування наукової термінології. Не останнє місце в публіцистичному стилі посідають образність та інші риси художнього стилю. Вживаються в мові публіцистики і штампи. Але надмірне вживання готових сполук і конструкцій псує мову газет, журналів, тому треба уникати надмірності штампів у публіцистичному мовленні. У статтях, виступах на зборах, мітингах, міжнародних конгресах відбиті важливі питання політики держави й уряду. Автори цих статей, виступів намагаються активно впливати на розум людей, достукатися до сердець кожного індивіда, переконувати слухачів і читачів у правильності своїх думок. Ось тому для публіцистичного стилю властиві урочистість, піднесеність. Тут вживаються слова суспільно-політичної лексики та словосполучення на зразок: суверенна Україна, ринкова економіка, українська культура, демократія, посланці народу та ін. Вживаються лозунги, заклики, гасла у вигляді окличних речень: Слава Україні! Слава і честь людям праці! Братаймося – поборемо!

Тексти публіцистичного стилю бувають різних жанрів: інформаційна стаття (замітка), стаття (замітка) дискусійного характеру, нарис, репортаж, інтерв'ю, памфлет та інші. Зразками публіцистичного стилю є статті, публічні виступи І.Франка, М.Коцюбинського, Лесі Українки, Б.Грінченка, В.Винниченка, О.Гончара, І.Дзюби, В.Дончика, А.Погрібного, В.Яворівського, Р.Лубківського й багатьох інших громадських діячів.

Сучасний публіцистичний стиль – це мова газет, журналів, радіо-, телепередач, кінопубліцистика, ораторське мовлення.

А тепер розкриємо сутність наукового стилю. Саме до цього стилю студенти звертаються під час написання рефератів, курсових і дипломних робіт. Спробуємо дати відповідь на такі питання:

1. Яка функція наукового стилю?

2. Які є різновиди наукового стилю?

3. Коли вживаються тексти наукового стилю?

4. Які особливості цього стилю?

5. Що спільного в текстах публіцистичного, наукового й офіційно-ділового стилів?

Отже науковий стиль – це мова науки, техніки, освіти. Його основна функція – повідомлення про наукові досягнення в різних галузях знань. Одначе заакцентуємо: в науковому стилі авторське «я» відсутнє.

В межах цього стилю виділяються різновиди (підстилі):

а) власне науковий підстиль. Він розрахований на фахівців певних галузей (сільське господарство, техніка, математика, хімія, філологія тощо). Ось приклад речення з філології: «У прозовому тексті письменники вживають метафори-субститути (порівняння), що виконують передовсім образотворчу функцію; звідси виникає розгорнута метафора. Метафора-субститут (означник-субститут) є саме тим ґрунтом, де виростає розгорнута метафора»;

б) науково-публіцистичний підстиль (літературно-публіцистичні статті, висвітлення наукових проблем з точки зору публіциста);

в) виробничо-технічний підстиль – це фахова література різних сфер господарства й виробництва;

г) науково-навчальний підстиль використовують ті, хто опановує знання. Зразок з навчального посібника Г.Осовської «Основи менеджменту» (К. Кондор, 2003. – С.352): «Класичний підхід до прийняття управлінського рішення полягає в дотриманні певної процедури і виконання обов’язкових дій. Основою будь-якого рішення є проблемна ситуація, що вимагає розв’язання. Завдання менеджера на цьому етапі полягає в аналізі проблемної ситуації, тобто у визначенні симптомів «хвороби», вивченні стану справ і мети, попереднього формулювання критеріїв рішення»;

д) науково-популярний підстиль адресований для широкого кола читачів-нефахівців. Наведемо зразок з історичного дослідження: «Багатьох судили в той час, посилювалися репресії. Тільки у Волочиському районі 1932-го репресували 922 чоловіки, що на 516 чоловік більше з попереднім роком [Державний архів Хмельницької області. – Ф.Р.50: 197]. Виходячи з наведених архівних даних, отже, підсумуємо: в держави зерна було достатньо, лише не для селян. Влада на місцях, відчувши підтримку згори, спеціально знущалася над хліборобами, над їхніми дітьми. Таємними циркулярами через спецдонесення верховоди Кремля скеровували політику на великий терор, що нині поіменовуємо геноцидом. Такий курс більшовиків взято ще 1929-го».

Як бачимо, кожен підстиль характеризується особливостями, зумовленою сферою його вживання. Ознаки, властиві науковому стилю – чіткі й точні формулювання, аргументація положень, висновків, об’єктивність, логічна послідовність й однозначність викладу, що досягається завдяки використання спеціальних термінів (характерні для тієї чи іншої галузі), стійких термінологічних сполучень, загальнонаукової абстрактної лексики. В науковому стилі широко використовуються схеми, таблиці, графіки, символи, формули. Текст ділиться на розділи, пункти, підпункти, параграфи. Цим самим досягається чіткість та логічність викладу (подібно до офіційно-ділового стилю). Треба пам’ятати, що текст наукового стилю насичений цитатами, покликаннями на архівні матеріали, літературу – джерела інформації. В науковому стилі – на першому місці новизна досліджень, викладення теоретичних положень, аргументів, власне бачення проблеми і шляхи її розв’язання.

Науковий стиль виділяється синтаксичною будовою: переважають складні речення, ускладнені дієприслівниковими та дієприкметниковими зворотами, вставними словами й конструкціями. Власне, науковий стиль характеризується переважанням іменників над дієсловами (значна частина наукових термінів – це іменники), відносних прикметників над якісними.

Зупинимося на культурі діалогу. Культура діалогу залежить від загальної культури, начитаності. Скажімо, культура ділового мовлення вимагає від студента умінь писати заяву, протокол, акт, розписку, доручення тощо. Але кожна людина повинна ще й уміти читати та розуміти ділові папери.

У кожному конкретному випадку написання ділових паперів треба знати їх будову і ті мовні засоби, за допомогою яких вони оформляються.

Щоб забезпечити культуру ділового мовлення, треба дотримуватись вимог, що ставляться до оформлення ділових паперів. Це такі вимоги:

1. Чітке дотримання прийнятих форм ділового спілкування (їх будови, набору реквізитів, правильне використання слів – рекомендуємо, наказую, доповідаю, гарантуємо, прошу, ухвалити та їм подібні.).

2. Дотримання норм літературної мови, вживання зрозумілих, найбільш переконливих слів.

3. Відповідність мовних засобів їх стильовому призначенню (уникнення розмовних, емоційно-забарвлених, діалектних, просторічних слів).

4. Логічність формування думки, чіткість і послідовність викладу, членування тексту відповідно до будови ділового паперу.

5. Стислість вираження думки, строга відповідність слова його значенню, об'єктивність викладу фактів.

В офіційно-діловому стилі вживаються пасивні конструкції: визначаються завдання, доводиться до відома, обговорюється план, встановлюються строки виконання, задовольняються вимоги.

Бесіда, доповідь, промова, лекція, репортаж

Як ми уже зазначали, залежно від змісту, призначення, способу проголошення, обставин мовлення публічні виступи бувають таких жанрів: бесіда, доповідь, промова, лекція, репортаж.

Бесіда — це агітаційний виступ, що проводиться з невеликою кількістю учасників. У бесіді викладаються найголовніші положення теми, даються відповіді на запитання.

Доповідь — найпоширеніше з форм публічних виступів. Доповіді бувають політичні, звітні, ділові. Політична доповідь виголошується державним чи громадським діячем (доповідь Президента України, Прем'єр-міністра). Політична доповідь ставить нові проблеми, визначає програму дій держави чи її органу. Звітна доповідь — це промова, в якій аналізується діяльність роботи депутата, керівника колективу, установи, організації тощо. Звітна доповідь за схемою нагадує письмовий звіт. Ділова доповідь — це документ, який містить виклад певних питань з висновками і пропозиціями.

Промова — це виступ на мітингах, масових збоpaxна честь певної події, ювілею тощо. Промови бувають мітингові, агітаційні, ювілейні.

Мітингова промова присвячена злободенній проблемі. Це короткий виступ, розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Він відзначається емоційністю, імпровізацією та індивідуальним стилем оратора.

Агітаційна промова спрямована на роз'яснення, з'ясування певних питань. Вона передбачає психологічний вплив на слухачів.

Ювілейна промова присвячена певній даті, ювілеєві людини чи установи, підприємства. Ця промова відзначається експромтами, імпровізацією, дотепністю, невимушеністю.

Лекція також є однією з форм пропаганди, передачі наукових знань. Ця форма публічного виступу відзначається більшою офіційністю, академічністю викладу. Вона має чітку структуру (вступ, головна частина, висновки). Текст лекції звичайно пишеться. А майстерність лектора полягає в досконалому знанні матеріалу і вмінні його донести до слухачів.

Репортаж — це жива розповідь очевидця про якусь подію суспільного життя. Темою репортажу можуть бути політична чи виробнича подія, спортивні, культурні заходи.

Усна пропаганда, агітація — важливе знаряддя в руках держави і суспільства. Живе слово, особистий приклад активно впливають на слухачів. Справжній оратор – яскрава особистість. Але талант промовця, як правило, є наслідком тривалої і наполегливої роботи над удосконаленням свого мовлення. Для публічного виступу важливе значення має індивідуальний стиль, у якому проявляються характер, світогляд, ерудиція, мовні здібності людини і не менш важливо – знайти контакт із аудиторією.

Етапи публічного виступу

Отже, виходячи з вищеозначеного, скажемо, що індивідуальний стиль з'являється тоді, коли людина часто користується публічним мовленням і постійно працює над його удосконаленням, уникає «чужих слів». Публічний виступ включає кілька етапів:

1. Підготовка до виступу.

2. Композиція виступу.

3. Написання конспекту (плану, тез) виступу.

4. Встановлення контакту зі слухачами.

5. Виголошення виступу (доповіді, лекції).

Звернення до великої аудиторії слухачів створюєатмосферу офіційності й особливої відповідальності за сказане.

Людина, яка звертається до аудиторії, повинна поводитись природно, уникаючи штучності і надмірної офіційності. В голосі та поведінці мають відчуватись доброзичливість, теплота, повага до слухачів. Слова оратора повинні звучати переконливо й дохідливо, послідовно й аргументовано. До майстра ораторського мистецтва ставляться такі вимоги: точність формулювань, стислість, небагатослівність, доречність, виразність, своєрідність, оригінальність, краса й багатство мови.

Порушення мовних норм, вади вимови, зловживання іншомовними словами (суржиком), виразів, неправильне наголошення – все це погіршує сприймання змісту публічного виступу, знижує авторитет промовця. Наприклад, часто з трибуни лунає словосполучення «Я так рахую» (неправильний переклад з російської «Я так считаю») замість «Я так думаю», «Як на мене», «На моє переконання», «Вважаю», «На мою думку».

Важливими компонентами публічного виступу є інтонація, міміка, жести. У поняття інтонації входять сила і висота голосу, темп мовлення, паузи, тембр голосу. Завдання інтонації – різними засобами відтворювати почуття, настрої, наміри людей. Завдяки інтонації написаний текст при його виголошенні стає живим, емоційним, переконливим. Інтонація оратора повинна бути природною, відповідати нормам літературної мови й поєднувати в собі логічну та емоційну сторони публічного виступу.

Важливу роль в усному спілкуванні відіграє пауза. Вона використовується на початку промови, щоб зібратися з думками промовцеві, а слухачам – сподіватися на оратора, на сприймання виступу. У процесі виголошення промови паузи відділяють частини викладу думки. Одначе, у непідготовленому (імпровізованому) виступі пауз більше.

Міміка і жести також є важливими засобами посилення чи пом'якшення сказаного, емоційного впливу на слухачів, але зловживати ними не слід. Темп мовлення і тембр голосу у різних людейнеоднакові. Оратор повинен вибрати такий темп мовлення і тембр, висоту голосу, щоб не викликати роздратування у слухачів. Але слід говорити темпераментно, зберігаючи міру, бути тактовним, ввічливим. Найголовніше у публічному виступі – це інтонація, міміка, жести, уся сукупність виражальних засобів мови підпорядковані тому, аби засвідчити про правдивість і переконливість думок та почуттів оратора.

Отже, прочитайте текст. Скажіть, до якого з жанрів публічного виступу його можна віднести? Чому? Якими мовними засобами вплинув автор на читача (слухача)?

«Дуже гостро, нестерпно боляче відчував гніт рідної культури й мови Михайло Михайлович Коцюбинський.

Висновок

Я вже не раз говорив, що моє духовне змужніння починалося на незабутніх «суботах» у Коцюбинського. Це він, благородний із благородних, відкривав перед нами, чернігівськими юнаками, небачені, захоплюючі й чарівні обрії розквіту рідної мови і літератури за умов вільного розвитку народу. Він пристрасно вірив і нас навчав вірити, що прийде вільний час, і скоро вже прийде... Ми вчилися у Коцюбинського ненавидіти гноблення і палко любити рідну мову й культуру, переслідувану і гнану царатом. Це він навчає нас розуміти красу і глибину рідної мови, її суспільну і художню силу і багатющі барви, бачити її потенціальні можливості до розвитку всіх стилів... Вчилися ми в Коцюбинського любити і цінувати українську народну пісню, фольклор, думи і мудрість народну». (П. Тичина).

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий

Другие видео на эту тему