ТЕМА: Власне українська та іншомовна лексика у професійному мовленні. Терміни, виробничо-професійні та науково-технічні професіоналізми, фразеологізми
МЕТА: Навчити студентів доречно використовувати в мовленні власне українську та іншомовну лексику, термінологічну лексику та виробничо-професійні, науково-технічні професіоналізми; користуватися словником іншомовних слів, термінологічними словниками та довідковою літературою;
розвивати комунікативні здібності, логічне мислення;
виховувати повагу до рідної мови.
ХІД ЗАНЯТТЯ
Вживання власне української та іншомовної лексики у професійному мовленні
У сучасній українській мові вживаються слова, засвоєні з інших мов. Вони вливалися до складу української мови з різних джерел. Це, зокрема, економічні, політичні та культурні взаємозв'язки українського народу з народами Заходу й Сходу, внаслідок чого українська мова перейняла значну кількість слів. Запозичуючи їх, підпорядкувала своїм законам фонетики і граматики, пристосувала до правил українського словотвору семантичних систем
Так, одні з них, що давно вже засвоєні означають назви загальновідомих явищ і предметів, увійшли до Української мови і вже сприймаються як активна лексика. Наприклад: крейда, м'ята, агроном.
Інші засвоєні слова, що означають назви понять і явищ, які не є загальновідомими і рідко вживаються в мові мають виразні ознаки іншомовних слів, не властиві українській мові, наприклад: адажіо, мольберт, фрикасе, вуаль, ланцет, ландшафт.
У словниковому складі української мови особливе місце посідають запозичення грецького походження. Вони означають:
- назви рослин, тварин: кедр, мигдаль, мак, кит, крокодил;
- назви побутових предметів: парус, миска, ванна;
- поняття церковно-релігійного вжитку: вівтар, ангел, антихрист, ікона, ієрей, ладан, ідол;
- терміни науки, культуру, мистецтва: апостроф, ідея, театр, музей, корал, філософія, комедія.
З грецької мови засвоєно чимало імен людей: Софія, Федір, Олена, Петро.
В українській мові чимало слів латинського походження вони належать до понять наук, техніки, мистецтва, політичних і суспільних відносин, медичної, юридичної термінології. Наприклад: індустрія, меридіан, екзамен, депутат, декан.
З латинської мови запозичені імена: Юлія, Валерія, Віктор, Павло, Марко.
З французької мови засвоєні слова що стосуються побуту, назв одягу, науки, техніки, мистецтва, технічних і військових понять. Наприклад: абажур, браслет, пудра, бюлетень, екіпаж, бюст, кабінет, маршал, пансіон.
З німецької мови прийшли деякі адміністративні, технічні, медичні, торговельні, військові, виробничі терміни, назви предметів побуту, рослин, птахів, ігор, наприклад: штат, шахта, цех, бухгалтер, бинт, фельдшер, кеглі, матрац.
Чимало слів в українській мові засвоєно з італійської. Наприклад: опера, бемоль, інтермецо, бас, лібрето, арлекін, дебет, кредит, банк, вата, барикада.
У словниковому складі української мови є елементи, що прийшли через посередництво російської та інших мов. Але представлені вони здебільшого одиницями й вживаються рідко. Наприклад: булат, тахта, караван, гиря, сакля, чурек, орангутанг.
Термінологічний словничок
Акцентологія – 1) вчення про акцентні засоби мови; розділ мовознавства, що вивчає питання наголошування; 2) система акцентних засобів.
Варіант – форма мовлення, що характеризується зміною висловлювань двох, кількох осіб або обміном репліками. Розмова між двома або кількома особами.
Дикція – вимова, манера вимовляти слова. Добра дикція (ясність, чіткість, правильність вимови) – одна з найважливіших ознак культури мовлення.
Інтонація – ритміко-мелодійний лад мови, послідовна зміна висоти тону, сили й часу звучання, що відображає інтелектуальний та емоційно-вольовий зміст мовлення; тональність, тембр, нюанс; манера або відтінок вимови.
Кліше – мовленнєвий стереотип, мовний зворот, що використовується як стандарт (шаблон, штамп) для розв’язання завдань комунікації.
Комунікативнакомпетенція – сукупність знань, умінь, навичок у сфері вербальних і невербальних засобів для адекватного сприймання і відтворення дійсності в різних ситуаціях мовлення.
Комунікативні якості мовлення – системно взаємозв’язані якості мовлення, що створюються взаємодією одиниць усіх рівнів і проявляються на основі внутрішніх та зовнішніх зв’язків мовлення з не мовленнєвими структурами.
Комунікативні вміння – практичне володіння мовними засобами, що дає змогу організовувати мовленнєве висловлювання, яке оптимально розв’язує комунікативне завдання.
Мовлення – послідовність знакових одиниць спілкування в їх конкретному застосуванні. Мовлення - реалізація мови (система мови), яка знаходить себе лише в мовленні й тільки через значення. Мовлення розуміється як процес говоріння (мовленнєва діяльність) і як результат цього процесу (усні або письмові висловлювання).
Монолог – форма розгорнутого мовленнєвого висловлювання, що являє собою мовлення, звернене до самого себе чи до інших; на відміну від діалогу, не розраховане га безпосередню мовленнєву реакцію іншої особи.
Правильність мовлення – комунікативна якість мовлення. Правильним є мовлення, структура якого не суперечить системі даної мови, літературній мові.
Лексична норма – закріплене за кожним словом значення, що фіксується у тлумачних словниках. Лексична норма передбачає вживання слова у мовленні відповідно до мовного значення, з урахування його стилістичного забарвлення і сфери вживання
Проблеми української термінології
Українська термінологія вже упродовж двох століть привертає до себе увагу багатьох учених, фахівців, ентузіастів національного відродження. Адже українська мова стоїть як рівноправна серед інших мов, і є цілком придатною для творення наукового стилю. Інша справа, що через історичні обставини та політичні спекуляції вона не завжди мала право вільно і беззастережно виконувати свої прямі функції, обслуговуючи різні сфери людського життя.
Особливістю нашого часу, який межує не лише зі століттями, а й тисячоліттями, є те, що нарешті після багатьох років поневірянь та утисків українська мова знову зайняла своє достойне місце в усіх сферах життєдіяльності, і зокрема у науковій галузі. Поступово на державну мову перейшла освіта і переходить наука. Як писав колись І. Огієнко, ""українська мова здатна бути мовою науки, як і всі інші мови..." [ 2, С. 198] .
Національна термінологія як складова частина наукової мови знаходиться на гребені свого третього національного відродження. На запити середньої і вищої освіти упродовж 1990-х років з'явилася низка термінологічних словників, які в тій чи іншій мірі заповнювали прогалину спеціальних назв і понять. Звичайно, не усі лексикографічні праці відповідали духові і завданням часу, але кожна з них по краплиночці додавала снаги нашій науковій мові, пробуджувала її від десятилітньої сонливості, заставила запрацювати на рівні найпрестижніших європейських мов, а може, й краща.
За останні десять років з'явилося близько сотні різноманітних термінографічних праць різного статусу і ґатунку, які виходили у різних містах України. Крім словників, написано чимало роздумів з приводу термінологічної справи, які друкувалися як на сторінках періодики, так і на сторінках спеціальних журналів. Вийшло кілька підручників, посібників, монографій.
Уся ця продукція є наслідком живого діалогу між фахівцями-ученими, спеціалістами різних сфер і філологами, що відбувається постійно на внутрішньовузівських і міжвузівських семінарах, термінологічних нарадах і конференціях як регіонального, державного, так і міжнародного рівня.
Уже давно побутує думка, що в Україні на сьогодні є кілька термінологічних центрів, основні з яких знаходяться у Харкові, Києві і Львові. Зокрема Львівський термінологічний центр, започаткований у свій час на кафедрі української мови Львівського національного університету ім. Івана Франка, успішно функціонує як самостійна номенклатурна одиниця і установа при державному університеті "Львівська політехніка". Це Комітет науково-технічної термінології, який веде широку просвітницьку роботу, виконує державне замовлення на створення держстандартів, а також плідно працює в лексикографічному та організаційному напрямах. Так, під егідою центру за останні десять років з'явилися такі словники: "Російсько-український електрорадіотехнічний словник" (за ред. В.С Перхача), "Російсько-український та українсько-російський словник з радіоелектроніки" (Б. Рицар, К. Семенистий, І. Кочан); "Російсько-український словник термінів і зворотів з технології нафти" (А. Зелізний, Г.О. Літковець, З.В. Гуменецький, М. Ганіткевич); "Російсько-український словник з хемії та хемічної технології" (А. Зелізний та М. Ганіткевич); "Російсько-український автошляховий словник" (І. Фецович), "Англійсько-український словник-довідник інженерії довкілля" (Т. Балабан) тощо.
Одним з напрямів роботи Комітету є проведення міжнародних термінологічних конференцій з проблем української термінології.
У вересні 2000 відбулася VIМіжнародна конференція, яка тепер має назву “Проблеми української термінології”. У ній взяли участь 104 учасники, виголошено 138 доповідей. До початку конференції вийшли матеріали, які засвідчили високий рівень конференції та її учасників.
Основна увага на конференції була звернена на такі проблеми:
• Теоретичні засади термінознавства та лексикографії.
• Лексикографія та міжмовні зв'язки.
• Нормування та стандартизація термінології.
• Термінологія природничих знань.
• Термінологія гуманітарних знань.
Вони стали віхами розділів збірника "Проблеми української термінології"".