Страховий ринок характеристика сегментація та учасники визначення страхового тарифу та страхо

Контрольна робота з страхування Страховий ринок: характеристика, сегментація та учасники, визначення страхового тарифу та страхового внеску. 1. Страховий ринок: характеристика, сегментація та учасники

Контрольна робота з страхування

Страховий ринок: характеристика, сегментація та учасники, визначення страхового тарифу та страхового внеску.


1. Страховий ринок: характеристика, сегментація та учасники

Поняття страхового ринку, його види, їх загальна характеристика

Поняття „страховий ринок" поєднує в собі дві неоднозначні категорії, а саме - „ринок" та „страхування". Під ринком ро­зуміють певні економічні відносини з приводу купівлі-продажу, а також систему диспутів, які організують відношення обміну. Під страхуванням, як економічною категорією, розуміють певний вид економічних відносин з приводу організації с страхового захисту за рахунок створення і використання страховою фонду й інших фондів та ресурсів страховика з метою стабілізації економіки, роз­поділу ризиків, задоволення потреб страхувальників та власників, здійснення підприємницької діяльності, інвестування в економіку країни тимчасово вільних коштів.

Використовуючи ці два поняття, можна сформулювати підходи до визначення страхового ринку:

· це сфера економічних відносин, де об'єктом купівлі-продажу є страховий захист;

· це форма організації економічних відносин у сфері гро­шового обігу по формуванню та використанню стра­хового фонду й інших фондів та ресурсів страховика за допомогою купівлі-продажу страхових продуктів;

· це сукупність страховиків, страхувальників, посеред­ників, що приймають участь в реалізації відповідних послуг;

· це середовище, у якому функціонують страхові ком­панії;

· це механізм перерозподілу фінансових ресурсів стра­хувальників та страховиків.

Обов'язковим умовами функціонування страхового ринку с наявність:

· об'єктів страхування, що мають споживчу вартість;

· потреби у страхових продуктах, послугах;

· суб'єктів страхових відносин - страхувальників, стра­ховиків та інших суб'єктів, що здатні задовольнити за­значені потреби або їх споживати;

· можливість прийняття рішення про участь у страховій

угоді.

До основних функцій страхового ринку можна віднести:

організація страхового захисту за допомогою прода­жу страхових полісів;

· акумулювання значних фінансових ресурсів з їх по­дальшим інвестуванням за певними напрямами;

· забезпечення зустрічі страхувальника та страховика. На сучасному страховому ринку будь-якої країни діє систе­ма об'єктивних та суб'єктивних законів економічного розвитку. До основних об'єктивних законів відносяться:

· закон попиту та пропозиції, який забезпечує виникнення тих страхових послуг, що саме необхідні спожива­чеві та формує адекватну ціну, забезпечуючи умови конкуренції для страховиків, створюючи умови для постійного пошуку, удосконалення форм і методів ор­ганізації страхового захисту;

· закон вартості, який діє через ціну (розмір страхових тарифів) та сприяє збалансуванню економічних інте­ресів учасників страхових відносин, є індикатором якості страхового ринку;

· закон конкуренції, забезпечує підвищення якості стра­хових послуг, стимулює розширення меж страхового ринку, розвиток його інфраструктури. Окрім того, на страховому ринку діє безліч суб'єктивних економічних законів, які створюють правове поле держави, міжнародний правовий режим.

З метою наукового дослідження, практичного застосування в умовах глобалізації економіки важливим є створення певної класифікації страхового ринку. Сьогодні науковці та практики не розробили єдиної класифікації чи єдиних підходів до кла­сифікації страхового ринку. Вона може бути здійснена за різними ознаками, в залежності від цілі дослідження чи спостереження, вивчення умов функціонування, напрямків розвитку, потреби аналізу з метою виявлення певних тенденцій тощо.

Сучасний страховий ринок за територіальною ознакою

поділяється на:

· місцевий (регіональний);

· національний (внутрішній);

· світовий (зовнішній).

В залежності від місця споживання страхових послуг деякі вчені та практики виділяють страхові ринки:

· внутрішній;

· зовнішній;

· міжнародний.

Крім того, страховий ринок можна поділити за видами страхування.

· особисте страхування;

· майнове страхування;

· страхування відповідальності тощо.

Ознаки класифікації страхового ринку:

· за територіальною ознакою;

· за місцем споживання страхових послуг;

· за видами, галузями страхування;

· за типом державного регулювання;

· за напрямком розвитку;

· за станом попиту

В свою чергу кожний з цих ринків можна поділити на ок­ремі сегменти у відповідності до підгалузей (підвидів) страхуван­ня, в залежності від форми здійснення страхової послуги, об'єкту страхування, роду небезпек. Наприклад, страхування державно­го майна, колективного майна, приватного майна тощо. А також страхування будівель, споруд, засобів транспорту врожаю тощо. Або страхування від нещасних випадків, страхування дітей, стра­хування додаткової пенсії, змішане страхування життя, страхування до повноліття тощо.

За типом державного регулювання страхові ринки поділя­ються на:

· авторитарний (жорсткий) тип це коли кожний кон­кретний вид страхування проходить процедуру ліцен­зування і повинен відповідати певній системі вимог щодо правил страхування, фінансово-господарській діяльності страхової компанії; конкуренція між стра­ховиками чітко регламентується;

· ліберальний (м'який) тип передбачає, що операції по страхуванню хоча й підлягають ліцензуванню, проте нагляд за діяльністю страхових компаній відносно слабкий;

· змішаний тип використовує в певній мірі два зазначе­них підходи виважена система регламентації діяльності страхових компаній поєднується з досить гнучкими підходами, які дають можливість забезпечити достатній рівень конкуренції.

За напрямком розвитку страховий ринок поділяється на:

· екстенсивний, який передбачає швидке зростання кількості страхових компаній з невисоким рівнем пла­тоспроможності та звуженим асортиментом страхо­вих послуг;

· інтенсивний, який передбачає укрупнення страхових компаній, збільшення власного капіталу, покращення фінансового стану, розширення асортименту страхо­вих послуг.

За станом попиту на страховому ринку він буває:

· насичений;

· ненасичений.

Наведений перелік ознак для класифікації страхового рин­ку не є вичерпним, тому її вибір залежить від багатьох факторів та цілей створення. Наприклад, є пропозиції поділяти страховий ринок за сегментами у сфері маркетингових досліджень. В прак­тичному плані найбільш часто використовуються наступні озна­ки: за місцем споживання страхових послуг, за видами, галузями, підгалузями страхування та за типом державного регулювання страхового ринку.

Товар, Ідо пропонується на страховому ринку, є строковою послугою. А перелік видів страхування, якими може користувати­ся страхувальник, відображає асортимент страхового ринку.

Отже, страховий ринок визначається за трьома основани­ми підходами, має свої умови функціонування, виконує певні функції, класифікується за відповідними ознаками. Страховий ринок представляє собою складну багатофакторну динамічну си­стему за внутрішнім змістом та зовнішнім оточенням з власною структурною будовою та інфраструктурою.

Практика страхування свідчить, що страховий ринок мас могутні важелі свого саморозвитку, такі як: ініціатива, підприємливість, стимули до найбільш повного задоволення по­треб страхувальників. А державне регулювання якісно доповнює ринковий механізм страхування.

Страховий ринок представляє собою досить складне явище, мас свою внутрішню структурну будову та зовнішнє оточення. Його внутрішня будова, з одного боку, представлена суб'єктами страхового ринку, з іншого - страховими продуктами, Ідо ре­алізуються. Зовнішнє оточення представлено ланками фінансової системи держави та сферою міжнародних фінансів, зв'язок з яки­ми визначається за напрямками руху грошових потоків.

Внутрішня структурна будова страхового ринку за суб'єктами страхових відносин представлена трьома основними секторами:

·1-й сектор - уповноважений орган державного нагля­ду за страховою;

·2-й сектор - структурні елементи страхового ринку - страховики страхувальники та об'єднання страховиків;

·3-й сектор - елементи інфраструктури - страхові та не страхові посередники.

Перший сектор - Департамент фінансових установ та ринків міністерства фінансів України.

Другий сектор структурної будови страхового ринку Ук­раїни представлений страховиками - страховими компаніями, перестраховиками у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, державних страхових компаній; страхувальниками - юридичними особами, фізичними особами, фізичними особами, що займаються підприємницькою діяльністю;

об'єднаннями страховиків - страхові бюро; страхові пули, товариства взаємного страхування, спілки, асоціації та інші об'єднання страховиків.

Страховиками в Україні визнаються фінансові установи, які створені у відповідних формах та у встановленому по­рядку отримали ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками-резидентами України.

Акціонерна форма організації страховика найбільш пошире­на в Україні. Створюється за допомогою централізації грошових коштів за допомогою продажі акцій. Бувають відкриті, закриті акціонерні страхові компанії.

Товариства повні, командитні, з додатковою відповідальністю представлені на страховому ринку менше, ніж акціонерні. Створюються за рахунок внесків засновників. Різняться межею майнової відповідальності засновників за зо­бов'язаннями організації. Створення страхових компаній у формі товариства з обмеженою відповідальністю в Україні заборонено.

Державні страхові компанії - це форма організації страхо­вого фонду державою. Формуються на підставі заснування дер­жавою або націоналізацією акціонерних страхових компаній. Як правило, функціонують в конкретному сегменті ринку (страху­вання експортних кредитів, медичне страхування іноземних гро­мадян, які заїжджають в Україну, обов'язкове страхування від не­щасних випадків на залізничному транспорті).

Моторне (транспортне) бюро є об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільної відповідаль­ності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам; участь у ньому страховиків, що здійснюють страхування даного виду, є обов'язковою.

Авіаційне (поро с об'єднання страховиків, які приймають па страхування авіаційні ризики; участь у ньому є добровільною.

Морське бюро об'єднує страховиків, яким дозволено займа­тись страхуванням морських ризиків, на добровільних засадах.

Страхові пули - Ядерний пул - с обов'язковою формою об'єднання страховиків, які мають дозвіл на страхування відповідальності операторів ядерних установок за шкоду, що мо­же бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту.

Товариства взаємного страхування - є формою об'єднання гро­мадян та юридичних осіб з метою захисту своїх майнових інтересів.

Спілки, асоціації (Ліга страхових організацій України) - об'єднання страховиків на добровільних засадах з метою захисту інтересів своїх членів та здійснення соціальних програм; не мо­жуть займатись страховою діяльністю.

Прямі посередники - страхові агенти, що діють від імені страхової компанії; страхові брокери, Ідо діють від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник; пере­страхові брокери, що також діють від свого імені та на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник ;

Непрямі посередники - ті, що професійно оцінюють страхові ризики (андеррайтер, сюрвеєр) та ті, що оцінюють страхові збитки (аварійний комісар, аджастер, диспашер);

Нестрахові посередники - викопують роботу другого напрямку.

Посередники на страховому ринку України існують з момен­ту його виникнення наприкінці 80-х років. Вони були представ­лені тільки страховими агентами. Професійні страхові посеред­ники почали з'являтись на страховому ринку в середині 90-х років в особі страхових брокерів. У вересні 1997 р. дев'ять про­фесійних страхових посередників заснували Асоціацію про­фесійних посередників України (АПСПУ).

Страхові агенти (обов'язкової реєстрації немає) - юридичні особи, для яких посередницька діяльність на страховому ринку є виключним видом діяльності (страхові агентства); інші юридичні особи, що поєднують посередницьку діяльність з іншими видами підприємництва; громадяни-підприємці, що працюють на основі агентської угоди; фізичні особи, що працюють за контрактом; страхові компанії, що мають агентські угоди з іноземними стра­ховиками; спеціалізовані об'єднання страховиків.

Страхові брокери (підлягають обов'язковій державній реєстрації) - юридичні особи, громадяни-підприємці, представ­ництва іноземних страхових брокерів, офіційно зареєстровані в державному реєстрі страхових брокерів України.

Андеррайтер (оцінювач страхових ризиків) -- діє від імені страховика та має право брати на страхування запропоновані ризики, визначати тарифні ставки та умови договорів страхуван­ня на основі норм страхового права.

Сюрвеєр (оцінювач страхових ризиків) - інспектор чи агент страховика, здійснює огляд майна, яке приймається на оцінку, визначає ймовірність реалізації страхового ризику.

Аварійний комісар (оцінювач страхових збитків) - встановлює причини настання страхового випадку, характер та розмір збитків, ж правило займається дорожньо-транспортними пригодами.

Аджастср (оцінювач страхових збитків) - діє від імені стра­ховика при вирішенні та врегулюванні заявлених претензій стра­хувальників.

Днспаїиср (оцінювач страхових збитків) - спеціаліст у галузі морського права, який здійснює розрахунки при загальній аварії, розподіляє збитки між судном, вантажем та фрахтом.


2. Визначення страхового тарифу та страхового внеску.

Поняття „страховий тариф" виходить із розуміння терміну „тариф", а ознака „страховий" вказує на певну галузь його засто­сування.

Слово „тариф" з французького озна­чає ставка чи сукупність ставок обкладання або оплати за кори­стування чим-небудь. Великий тлумачний словник сучасної ук­раїнської мови визначає тариф як офіційно встановлений розмір оплати, оподаткування чогось.

У спеціальній довідниковій літературі „тариф" визна­чається за двома напрямками:

1. як розмір оплати за різні послуги, ціна послуг;

2. як система ставок плати за різноманітні виробничі та невиробничі послуги.

Термін „страховім тариф" означає встановлений розмір плати за послуги страхування, за використання страхового про­дукту, за передачу ризику чи його частини страховику.

Поняття страховий тариф в страховій термінології відповідає термінам: тариф-брутто, тарифна ставка, брутто-ставка і означає ставку платежу за страхування з одиниці страхової су­ми, відображає ціну страхового ризику та інших витрат страхови­ка з організації страхового захисту за укладеним договором стра­хування. Отже, страховий тариф є найважливішим елементом у погодженні інтересів сторін страхових відносин. На страховий та­риф покладено вирішення суперечливого завдання: з одного боку, його мінімізація для можливості здійснення страхування широко­му колу страхувальників, з іншого - його максимізація до можливості забезпечення значних обсягів страхової відповідальності. Отож, однією із умов встановлення раціонального с фахового та­рифу є підтримання еквівалентності інтересів страхових парт­нерів, що відповідає замкнутому розподілу збитку одного застра­хованого на всіх учасників страхового портфелю.

Окрім того, страховий тариф визначає фінансову стійкість ведення страхової справи. Від страхових тарифів залежить ефек­тивність страхових відносин між страховиком і страхувальни­ком, а також весь економічний добробут страхової компанії. Ад­же саме він формує страховий фонд для здійснення страхових ви­плат, який має обмежені джерела свого створення. Саме він за­безпечує відшкодування витрат на фінансування превентивних заходів, на ведення страхової справи та отримання прибутку страховиком.

Встановлення та розрахунок оптимального страхового та­рифу досить складна та клопітка праця, яка вимагає використан­ня теорії ймовірності та теорії великих чисел, високого рівня про­фесіоналізму та значного інформаційного забезпечення. Тарифні ставки визначаються за допомогою актуарних розрахунків та встановлюються на 100 грн. страхової суми або у відсотках до всієї страхової суми.

Розмір тарифної ставки визначається, як правило, в регіональних межах. Наприклад, в Україні - це Степ, Лісостеп, Лісова зона, Полісся тощо. В регіональних межах має відбувати­ся й повернення страхових платежів у вигляді страхового відшко­дування та страхового забезпечення. До того ж, страховий тариф встановлюється на термін 5-10 років.

Отже, страховий тариф виражає ціну страхової послуги, йо­го розмір має забезпечити відшкодування втрат при настанні страхового випадку, має бути достатнім для покриття всіх втрат страховика та забезпечення певного рівня прибутковості, має підтримувати еквівалентність страхових інтересів страхувальни­ка та страховика. Тарифна ставка є адекватним грошовим вира­зом зобов'язань страховика за укладеними договорами страху­вання і встановлюється за допомогою актуарних розрахунків.

Страховий тариф має свою структурну будову, певний по­рядок розрахунку та будується окремо для загальних (ризикових) галузей страхування і накопичувального страхування (страху­вання життя).

В практиці ризикових видів страхування страховий тариф представляє собою тариф-брутто (ТІ), до складу якого входить тариф-нетто (Т) і навантаження (М), тобто

Ть = Тн + К

Кожна із зазначених частин має свою поелементну струк­турну будову.

Термін "страхова премія" - загальноприйнятий у світовій практиці. У практиці українських страховиків і в українському законодавстві частіше використовується термін "страховий платіж" або "страховий внесок". Усе це - синоніми. Але за радянських часів у практиці Держстраху СРСР термін "страхова премія" не використовувався. Плата за страховку за договорами страхування життя мала назву "страховий внесок", що підкреслювало зворотний характер сплачуваних коштів. Плата за страховку в загальних видах страхування мала назву "страховий платіж". Використання перелічених термінів зберігається і досі, хоча слід зазначити, що інтеграція у світовий страховий ринок потребує додержання певних стандартів, зокрема й у визначенні понять. З огляду на це вважається за доцільніше вживати термін "Страхова премія".

Страхова премія визначається залежно від суми, на яку укладається договір страхування (страхової суми), і страхового тарифу (страховий тариф ще називають ставкою страхової премії). Розмір і порядок визначення страхової суми, а також рівень страхових тарифів - це найважливіші елементи договору страхування, адже вони є фінансовою основою взаємовідносин між страховиком і страхувальником, оскільки безпосередньо впливають на ціну страхової послуги. Ціна страхової послуги (страхова премія) у більшості випадків обчислюється за формулою:

Страхова премія = Страхова сума * Страховий тариф.


Література:

С83 Страхування : Підручник / Керівник авт. колективу і наук, ред. С. С . Осадець . - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2002. - 599 с.
ISBN 966-574-374-0

М.М. Александрова А 46 Страхування: Навчально-методичний посібник. — К.:

ЦУЛ, 2002 —208с.