Смекни!
smekni.com

Словотвірна парадигма іменників назв овочів, фруктів і злакових культур (стр. 1 из 8)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

СЛОВОТВІРНА ПАРАДИГМА ІМЕННИКІВ НАЗВ ФРУКТІВ, ОВОЧІВ І ЗЛАКОВИХ КУЛЬТУР

Курсова робота

студентки 4 курсу

українського відділення

заочної форми навчання

Сергієнко Олени Олександрівни

Перевірив

кандидат філологічних наук

доцент Загнітко О.О

Полтава – 2011г.


ВСТУП

За порівняно короткий час дериватологія пройшла не тільки шлях свого становлення, а й бурхливого розвитку й утвердження як провідна галузь лінгвістики. Донедавна її не вважали окремою самостійною галуззю мовознавства, а відносили то до етимології (ХХ ст.), то до морфології (Л.А. Булаховський), то до лексикології (О.О. Потебня). Словотвір сьогодні, за словами відомого мовознавця, – це полігон, де випробовуються прийоми й методи дослідження мови, що мають велику цінність не лише для інших рівнів мови, а й для лінгвістики загалом.

Тісний зв'язок словотвору з граматикою й лексикою, особливий статус дериваційних одиниць, можливість їх процесуальної й результативної інтерпритації призвели до формування принаймі трьох аспектів дослідження словотвору.

Теоретичним питанням української дериватології присвячено праці І.І. Ковалика, Н.Ф. Клименко, В.В. Грещука та інших вітчизняних лінгвістів. Серед російських учених значний внесок у розвиток дериватології зробили В.В. Виноградов, О.А. Земська, О.С. Кубрякова, В.В. Лопатін, І.С. Улуханов та ін. І.І. Ковалик, Л.Л. Гумецька, Г.О.Винокур, В.В. Виноградов обґрунтували необхідність виділення науки про словотвір в окрему галузь лінгвістичних знань із своїм чітко визначеним спеціальним предметом дослідження, системою наукових понять і термінів та властивими їй принципами і методами дослідження словотвору.

Характерною особливістю сучасної науки про лексичну деривацію є зосередження уваги на словотвірному форманті й недооцінка ролі твірної основи в словотворі.

Глава української дериватологічної школи І.І. Ковалик розглядав парадигму в словотворенні як характерний для даної морфеми, типізований, відстояний і узвичаєний набір синтагматичних оточень ланцюгів, а ряд слів, у якому виступає та сама морфема, – як парадигму даної морфеми. До складу словотвірних парадигм учений зараховував кореневі та афіксальні (префіксальні, суфіксальні, мішані, префіксально-суфіксальні і постфіксальні) парадигми виділяючи як найважливіші для словотвору кореневі.

Враховуючи досвід опрацювання цієї проблеми в слов’янському мовознавстві, послідовники І.І. Ковалика поповнюють сучасну дериватологію новими важливими відомостями про словотвірну парадигму. Як стверджує В.В. Грещук, дериваційна парадигма як одиниця, що являє собою сукупність взаємопов’язаних і взаємозумовлених через тотожність твірної основи словотвірних одиниць, експлікує системність словотвору в такому розрізі, при якому вона ґрунтується на константнозмінній рівновазі, консонантна частина якої підтримується формально-сематичною єдністю творної основи, а зміна – різнофункціональними дериваційними формантами.

Специфіка похідного слова – основної одиниці словотвору – як бінарна одиниця, що включає твірну основу й словотвірний формант, не дозволяє обмежитися аналізом ролі в дериваційних процесах лише формуючої частини, нехтуючи базовою, оскільки на думку В.В.Грещука такий аспект аналізу залишає поза увагою реальну взаємодію одиниць словотвірної системи.

У зв’язку з цим у сучасній дериватології одночасно з дальшим розвитком форматоцентричного аспекту вивчення словотвору першорядного значення набуває розробка основоцентричного, тобто такого напрямку у вивченні словотвору, в основі якого лежала б роль твірної основи в актах деривації.

Лише всесторонній аналіз словотвору з позицій як форматоцентричного, так і основоцентричного підходів може забезпечити адекватне відображення всієї складності системи.

Останнім часом спостерігається й інтенсивне становлення терміносистеми галузі мовознавства, що почала складатися в 70-х роках ХХ століття, – словотвірної парадигматики, під якою розуміють систему словотвірних парадигм. Термінологія словотвірної парадигматики – це стабільна, але незамкнена підсистема сучасної української словотвірної терміносистеми, що перебуває в процесі безперервного бурхливого розвитку. Удосконалення словотвірних назв відбувається відповідно до загальних закономірностей розвитку української мови, досягнень вітчизняного та зарубіжного мовознавства, зокрема словотвору.

Хоча мовознавчі терміни “парадигматика”, “парадигма” мають давню традицію вживання, у лінгвістиці ще не досягнуто чіткості в розумінні цих понять. С.Л. Авдєєва зазначає, що ці терміни мають як мінімум чотири значення, які не завжди в повному обсязі відображаються лексикографічними джерелами: парадигматика – 1) один із двох аспектів системного вивчення мови, що виявляється в протиставленні двох типів відношень між елементами та одиницями мови – парадигматичними відношеннями, їхньою класифікацією, визначенням сфери їхньої дії і т.ін.; протиставляється синтагматиці за типом досліджуваних відношень і їхнього групування; 2) у більш широкому значенні – те саме, що й мовна система як сукупність лінгвістичних класів – парадигм; протиставляється синтагматиці як синоніму поняття лінгвістичного процесу і тексту; 3) система парадигматичних відношень, що пов’язує одиниці певного рівня або сукупність таких відношень; 4) система парадигм або їх сукупність в окремій мові, що застосовується до одиниць певного рівня; розділ граматики (морфології чи синтаксису), присвячений опису сукупності відповідних парадигм, принципам їхньої організації; парадигма – 1) у широкому розумінні – ряд протиставлених мовних одиниць, кожна з яких визначається відношенням до інших, групування мовних одиниць однієї мовної системи чи підсистеми в класи на основі їхніх опозицій і в той же час об’єднаних за наявністю у них спільної ознаки чи на основі спільних асоціацій; найчастіше така сукупність мовних одиниць пов’язана парадигматичними відношеннями; 2) модель чи схема організації такого класу чи сукупності; 3) у вузькому значенні – система словоформ однієї лексеми; 4) таблиця схеми словозміни, що виражається за допомогою флексій.

Сьогодні українська мовознавча практика закріплює термін словотвірна парадигма, що позначає ряд дериватів, який об’єднується тотожністю твірної основи і протиставляється словотвірними формантами, тобто сукупність похідних від однієї твірної бази на одному ступені творення. Науковий авторитет терміна в цьому значенні зріс ще й у зв’язку з тим, що знаний дериватолог Н.Ф. Клименко подає його в подібному трактуванні в енциклопедії: сукупність слів, що мотивуються тим самим твірним і перебувають на одному ступені похідності.

Словотвірна парадигма, зазначає В.В. Грещук, – це комплексна одиниця класифікації й опису дериваційної системи мови, що виконує системотвірну функцію і дозволяє виявити систематичні континууми, компонентами яких виступають словотвірні значення дериватів від різних лексико-семантичних, тематичних, структурно-семантичних розрядів слів як твірної бази.

Сучасне вивчення словотвору зумовлює необхідність аналізу ряду нових теоретичних і практичних проблем, які при форматоцентричному підході залишалися поза увагою дослідників. Коло найважливіших питань, які потребують теоретичного осмислення, у найзагальніших рисах можна окреслити як дериваційна валентність потенції і спроможність, зумовленість дериваційної потенції різних слів їхніми формально-смисловими особливостями, способи освоєння семантичних інгредієнтів твірного слова в смисловій структурі похідного у процесах деривації, парадигматика й синтагматика твірних основ, принцип класифікації й опису похідних за ознаками твірних слів.

Кінцевим результатом дослідження словотвору при основоцентричному підході, на думку вчених, повинна стати типологія словотвору, в основі якої лежало б функціональне навантаження твірної основи в словотворі. У зв’язку з цим найперше необхідно з’ясувати ті фактори, які визначають дериваційну поведінку твірних основ, інакше кажучи, виявити ті характеристики твірної основи, які уможливлюють чи унеможливлюють процес творення на її базі дериватів і які саме, позначаються на словотвірній активності і продуктивності твірної основи та її семантико-словотвірних трансформаціях.

Найбільша різниця помітна між парадигмами слів різних частин мови. Однак і в межах однієї частини мови маються суттєві розходження між парадигмами різних слів усередині частин мови, окрім відмінностей у граматичних формах, граматичній сполучуваності, спостерігаються суттєві відмінності і в дериваційній поведінці. О.А. Земська зазначає, що “подібно до того, як в морфології іменник має форми відмінків, але не може мати форми часу або особи, так і у словотворі кожна лексико-семантична група слів породжує свої, закономірно їй властиві похідні, а кожне узуальне похідне є реалізація словотвірного потенціалу певного базового слова.

Тому важливим завданням граматики є вивчення найрізноманітніших семантичних розрядів всередині окремих частин мови з погляду їх дериваційних можливостей. Динамічний аспект системного вивчення словотвору спрямований в першу чергу на виявлення і опис дериваційного потенціалу кожної лексико-семантичної групи всіх частин мови і “передбачає можливість синхронної реконструкції словотвірних процесів і моделювання їх реалізації. Системні дослідження в цьому напрямку ведуть до встановлення складу словотвірних парадигм певних лексико-семантичних груп і до створення структурно-семантичної типології структурної парадигми.

Для цілісного опису словотвірної системи мови необхідне виявлення класів слів, які мають одну й ту ж словотвірну парадигму. Це дозволить встановити, які ознаки є релевантними для вияву дериваційних валентностей слова, і надасть можливість розподілити весь словниковий склад мови відносно до його словотвірного потенціалу. У результаті отримаємо чіткий опис системи словотвору, при якому будуть встановленні класи слів, які мають одні й ті конкретні та типові парадигми, виявлені дефектні парадигми та створена типологія словотвірних парадигм. Отже, словотвірна парадигма дає змогу виявити системну організацію словотвору в такому розрізі, при якому системність грунтується на константнозмінній рівновазі, константна частина якої підтримується формально-семантичною тотожністю твірної основи, а змінна – різнофункціональними дериваційними формантами. Кожна конкретна словотвірна парадигма є мікросистемою, взаємопов’язані взаємозумовлені компоненти якої утворюють повну єдність і цільність. Пов’язані між собою частиномовною спільністю твірних слів, словотвірні парадигми формують своєрідну словотвірну підсистему. Сукупність словотвірних парадигм усіх частин мови в їх зв’язках і взаємодії складає словотвірну систему мови. Актуальність теми курсової роботи визначається загальною спрямованістю сучасних дериватологічних досліджень на розробку основоцентричного напрямку при якому вихідним пунктом класифікації, інтерпритації та опису матеріалу стає твірна основа. Метою роботи є виявлення словотвірної спроможності іменників назв овочів, фруктів і злакових культур, а також структурної й семантичної типології відсубстантивних утворень в українській мові. Це зумовлює реалізацію таких завдань: