регистрация / вход

Невласне-пряма мова у художньому дискурсі

Типологія видів прозаїчної мови за М. Бахтіним. Порівняльний аналіз двох видів мовлення (внутрішнього монологу та невласне-прямої мови) у романах Ліона Фейхтвангера. Функції дейксисів в романах Л. Фейхтвангера. Компресія інформації невласне-прямої мови.

Вступ

Дана дипломна робота присвячена невласне-прямій мові у художньому дискурсі на матеріалі романів німецького автора Ліона Фейхтвангера.

Невласне-пряма мова - особлива лінгвопрагматична категорія художнього тексту, сформована на основі злиття перспектив автора й персонажа, яка особливим чином взаємодіє із сюжетною лінією оповідання й відрізняється набором специфічних лінгвопрагматичних ознак.

Актуальність дослідження обумовлена тим, що роботи, які присвячені різновидам мови, а саме вивченню невласне-прямої мови, носять фрагментальний характер. Можно також стверджувати, що інтереси щодо вивчення цієїтеми в значній мірі зросли. Тому актуальність роботи зумовлена ще й необхідністю поглибленого вивчення даної теми і проблем, котрі з нею пов’язані. Той, хто вивчає німецьку мову як іноземну, зіштовхується з труднощами, які пов´язані зі стилістикою, аналізом текстів іноземної літератури, різновидами мови та вибором правильного матеріалу збезкінечної кількості допоміжної літератури.

Об’єктом дослідження виступає категорія невласне-прямої мови.

Предметом дослідження є засоби організації невласне-прямої мови в романах німецького автора Ліона Фейхтвангера.

Матеріалом дослідження виступають твори Ліона Фейхтвангера:

1) Die Brüder Lautensack.

2) Erfolg, Drei Jahre Geschichte einer Provinz.

3) DieFüchseimWeinberg

4) Die Hässliche Herzogin Margarete Maultasch

Вибірку прикладів здійснено із загального обсягу текстів 1991 сторінок.

1
При дослідженні тексту виникають питання пов'язані з окремими реальними текстами, яким чином вони передають зміст, не тільки слідуючи нормам, відомим граматиці і стилістиці мови, але і на основі значущих відхилень. Що таке текст? Для чого служить текст? Яку інформацію він собою несе, що собою являє?

Види мови, як і проблеми,що виникають з нею, безпосередньо торкаються питань тексту тому, що види мови це різновиди самого тексту. Сюди входять лінгвістичні явища різновидів мови, категорії видів мови, теорії, яким чином відокремлюється невласне-пряма мова в тексті, за якими ознаками вона проявляється в тексті.

Теоретичне значення роботи визначається тим, що її основні положення та висновки можуть сприяти поглибленому розумінню будь-якого з видів тексту та застосуванню набутих знань при вивченні німецької мови, ліпшому розумінню специфіки німецької літератури і культури.

Практична цінність роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані при написанні курсових чи дипломних робіт, для розробок методичної літератури, а також у практиці відпрацювання навичок розуміння та розбору тексту на уроці німецької мови.

Наукова новизна полягає у комплексному аналізі практичного уживання невласне-прямої мови з використанням творів німецького автора Ліона Фейхтвангера, що в деякій мірі розкриває індивідуальний стиль цього письменника.

В даній дипломній роботі, спираючись на досвід дослідників в області лінгвістики, розглядаються такі аспекти: поняття тексту, теорії тексту; поняття дискурсу, його структура і типологія; різновиди мови, як лінгвістичного явища; невласне-пряма мова, концепції невласне-прямої мови, гострополемічні проблеми категоріальної і сутнісної природи невласне-прямої мови.

Структурароботи. Дипломна робота складається звступу, трьох частин, висновків після кожної частини, та загальних висновків.Після загальних висновків йдуть додатки та список використаної літератури.


Розділ I. Теоретичні засади дослідження

1.1 Концепції тексту у філологічних дослідженнях

Стилістика мови вивчає окремі реальні тексти, розглядаючи, яким чином вони передають зміст, не тільки слідуючи нормам, відомим граматиці і стилістики мови, але і на основі значних відхилень від цих норм.

При тлумаченні тексту важливо пам'ятати, що інформація в мові може бути двох видів:

А) інформація була не пов'язаною з обстановкою акту комунікації, а складова самий предмет повідомлення;

В) інформація додаткова, пов'язана з умовами і учасниками акту комунікації.

Події, ідеї, емоції, відношення автора до зображення кодуються в літературі засобами мови - вони перетворюються на текст. Для читача текст повинен знову стати ідеями і чинами, читач повинен відновити повідомлення, користуючись своїм знанням кодів і кодових комбінацій мови і інших семіотичних систем. При будь-якому підході читач повинен бути спроможний бачити внутрішню єдність всіх елементів тексту, підлеглих єдиній художній задачі. Стилістика не забезпечує читача набором думок і готових оцінних думок, позбавляючи його від праці творчо сприймати витвір мистецтва.

Що має на увазі під собою поняття текст? Посилаючись на Ю. М. Лотмана і його школу - текстами є будь-які витвори мистецтва: поеми, картини, симфонії, архітектурні ансамблі. Але, тут потрібно звернути увагу на те, що один і той же термін використовується в різних галузях науки з схожим, але не тотожним значенням, що детермінується цілями тієї науки, в якій він застосовується. Наприклад, текст, який використовується в літературі, слід вважати, згідно теорії Ю. М. Лотмана, літературно-художнім текстом, а ось, наприклад, текст симфонічної музики слід вважати симфонічним текстом.

Будучи призначеним не тільки для передачі, але і для зберігання інформації, літературно-художній текст представляє собою внутрішньо зв'язане ціле, що володіє ідейно-художньою єдністю.

Головним чинником тексту є його комунікативне призначення, тобто його прагматичне єство, оскільки текст призначений для емоційно-вольової і естетичної дії на тих, кому адресований, а прагматичним в лінгвістиці називається функціонування язикових одиниць в їхньому ставленні до учасників акту спілкування.

Внутрішня смислова цінність тексту і його цільнооформленність, яка забезпечує виконання текстом його основного призначення передачі і зберігання інформації, створює його зв'язністю логічною, тематичною, структурною і знову-таки прагматичною. Як і на всіх інших рівнях, значення цілого не є простою сумою значень компонентів; тільки в тексті ця ідиоматичність, природно складніше, ніж у одиниць інших рівнів.

Внутрішня цілісність тексту сприймається читачем з самого тексту, вона забезпечується трьома типами відносин між його одиницями, а саме: відносинами парадигматичними, синтагматичними і інтеграційними. Парадигматичні відносини – це не лінійні відносини, що зв'язують одиниці одного рівня і мають асоціативний характер. Синтагматичні відносини також зв'язують одиниці одного рівня, але вони засновані на лінійному характері тексту, на послідовності одиниць. Інтеграційні відносини складаються між одиницями різних рівнів.

Головну опору при виявленні внутрішньої зв'язності тексту читач одержує від значень, котрі повторюються в тексті, вони складають його тематичну сітку. Повторюватися можуть зображення, символи, теми, окремі сцени тощо.

1.1.1 Природа тексту

Текст, як найкрупніша комунікативна одиниця, має подвійну природу, будучи продуктом, результатом мовної діяльності, і в той же час, аналогом «відбитком» самого процесу мовної діяльності [4:21]. Це означає, що в тексті з більшим або меншим ступенем точності, залежної від типу тексту, відображається послідовність протікання акту комунікації. Текст, як продукт мовної діяльності, як мовний твір, представляє собою не довільно, від випадку до випадку, створюваний ланцюжок пропозицій або абзаців, а цілісну єдність, що будується за певними правилами. Послідовно розмежувавши мову, можна передбачити, що ці правила утворення текстів закріплені в системі мови і лежать в основі схем, або моделей, текстів різних типів. Перетворення моделей текстів в конкретні мовні твори (породження тексту) відбувається в процесі мовної діяльності і складає її основний зміст і одну з цілей. Таким чином, початковою ціллю, при розгляді тексту з точки зору загально-лінгвістичних понять, служить тріада: моделі тексту (план мови) – сукупність способів породження тексту (мовна діяльність) – текст/сукупність текстів (план мови) [12:16-18].

Ґрунтуючись на деяких класифікаціях текстів, всю сукупність текстів можна розбити на дві великі групи. Першу групу складають тексти, побудовані по моделях жорсткого, клішируваного типу, де регламентуються не тільки характер самих компонентів схеми і їхня послідовність, але і характер заповнення компонентів моделі. До цієї групи відносяться тексти офіційно-ділового стилю (заяви, довідки, протоколи, юридичні документи, афіші, оголошення, інструкції, тощо) і деякі тексти науково-технічної прози, що носять інформативний (анотації статті) або юридичний (патенти) характер. В другу групу включаються тексти, побудовані по моделях гнучкого типу, які, у свою чергу, можуть мати узуальний або вільний характер. На основі узуальних моделей, достатньо строго регламентуючих характер компонентів схеми і частково їхня послідовність, створюються тексти наукової прози (статті, дисертації, автореферати, рецензії) і деякі газетні тексти (короткі інформаційні повідомлення, коментарі, репортажі).

По вільних моделях, несучи не регламентуючий характер, а орієнтаційний характер, створюються художні тексти і публіцистичні нариси.

Таким чином текст як одиниця мови представлений моделями тексту, які реалізуються в текстах одного з трьох указаних типів, мають інваріантний характер і вступають в парадигматичні відносини друг з другом [33:60]. Характеризуючи модель тексту в самому загальному вигляді, можна представити її як деяку функціональну систему, тобто сукупність компонентів, представлених комунікативними блоками, які вступають друг з другом в синтагматичні відносини і розрізняються своїми функціями по ставленню друг до друга, і по відношенню до всього тексту в цілому. Вони об'єднані загальною функціональною спрямованістю на виконання конкретної язикової задачі [9:20].

Основна характеристика тексту – комунікативно-функціональна: текст служить для передачі і зберігання інформації і дії на особистість одержувача інформації [23:31]. Найважливішими властивостями будь якого тексту (не тільки художнього) є його інформативність, цілісність, і зв'язність. Текст може бути письмовим і усним (фольклор) [5:165]. Обсяг тексту може бути дуже різним і залежить від автора, жанру і інших чинників. В межах художньої літератури обсяг тексту і його сегментація можуть бути регламентовані стосовно літературного жанру [23:99]. В забезпеченні зв'язності тексту велику роль відіграють різні типи висунення. Сприяючі експресивності, емоційності і естетичному ефекту [44:121]. Констатуючим чинником є комунікативне завдання, тобто розв'язання відправника повідомлення або, іншими словами, прагматичний аспект [5:36].

Тут потрібно почати з останнього питання, тобто потрібно звернутися до співвідношення тексту і інших одиниць мови: фонеми, морфеми, слова, пропозиції. Чи можна вважати, що в мові існує текстовий рівень, а текст є одиницею цього рівня? Мабуть, така схема виправдана. В мові кожний подальший рівень має елементи, що складаються з елементів попереднього: фонеми об'єднуються, утворюючи морфеми; морфеми об'єднуються в слова; слова – в пропозиції, а останні в текст [25:77]. Можна було б ще добавити проміжні рівні, а саме – рівень словосполучень і єдності фразеології, рівень зверх фазової єдності. Проте якщо морфеми функціонують в мові тільки у складі слова, а слово без морфем так само не можливе, як фонема без морфем, або пропозиція без слів, то далеко не всі тексти можна сегментувати в зверх фразову єдність.Розглянута вище схема рівнів є загально-язиковою.

З точки зору стилістики, тобто в мові можна було б в порядку обговорення запропонувати таку послідовність рівнів: графічний рівень, звуковий рівень, лексичний рівень, синтаксичний рівень – і факультативно: рівень стилістичних прийомів, рівень зображень, рівень типів висунення, рівень тексту.

Важливо підкреслити цікаву аналогію між одиницями різних рівнів і математичним поняттям безлічі. Подібно тому як в математиці безліч залишається безліччю, навіть якщо вона містить тільки один елемент, а можлива і порожня безліч, так і в мові слово може полягати з однієї морфеми, а пропозиція тільки з одного слова і, відповідно, текст з однієї пропозиції.

1.1.2 Теорії тексту вітчизняних, російських, німецьких дослідників

М. Холлідей пише: «Текст – операційна одиниця мови, подібно тому як пропозиція їсти його синтаксична одиниця; текст може бути письмовим або усним; він включає специфічний різновид літературно-художній текст, будь то хайку або гомерівський епос. Об'єктом стилістичного дослідження є саме текст, а не яка-небудь зверх фразова єдність. Текст – поняття функціонально семантичне і розміром не визначається».

Таким чином, визначення М. Холлідея, з яким не можна не погодитися, дає відповідь одночасно на декілька вище перерахованих запитань, і, зокрема чи обов'язкова письмова форма презентації тексту. Дійсно, письмова форма зустрічається частіше, але вона необов'язкова. Не тільки гомерівський епос, але і будь-яка народна пісня, навіть до того як її записав фольклорист, володіли великим числом характерних текстових ознак - інформативністю, зв'язністю, комунікативною спрямованістю тощо.

Не дивлячись на те, що дослідження в області тексту за останній час значно просунулися, багато питань залишаються дискусійними. В своїй відомій книзі по лінгвістиці тексту З. Я. Тураєва визнає, що можливе розуміння тексту і як продукту усної комунікації.

Теза про те, що розмір не може служити критерієм для обмеження тексту від не тексту стає все більш загальноприйнятим і підтверджується безліччю робіт про масові засоби комунікації, наприклад, рекламо веденні. В художній літературі тексти з однієї пропозиції, і крім названих Холлідеєм хайку, зовсім не рідкість.

Цікаво, що хоча для визначення поняття «текст» і для того, щоб відрізнити текст від не тексту, довжина до уваги не приймається і не релевантна, вона має істотне значення для класифікації текстів по жанрах і літературних формах. Так, наприклад, стислість входить обов'язковим компонентом у визначення прислів'їв – майже всі прислів'я полягають з однієї пропозиції. Роман, напроти, характеризується як велика форма епічного жанру, відмінна великим, в порівнянні з іншими жанрами, об'ємом.

Важливо звернути увагу і на ставлення лінгвістики тексту до підрозділу науки про мову, семантику, синтактику і прагматику.В роботах по теорії тексту Е. З. Азнаурової і З. Я. Тураєвой підкреслюється, що в теорії тексту переплітаються три аспекти. Семантика ураховується в дослідженнях тексту, оскільки текст є язиковою реалізацією деякої реальної або вигаданої ситуації в зовнішньому світі і співвідноситься з оточуючою дійсністю, утілюючи процес її пізнання. Цей аспект не відокремлюється від синтактики, оскільки текст є інтеграцією фонетичних, морфологічних і лексичних знакових компонентів, і одиниці його можуть бути інтерпретовані не самі по собі, а у взаємодії з іншими одиницями – в контексті. Прагматичний аспект входить в теорію тексту органічно, оскільки текст - це основна одиниця комунікації і разом з функцією передачі наочно-логічної інформації володіє функцією передачі оцінної і іншої прагматичної інформації, а отже, має і функцію дії. Урешті, прагматичне вимірювання визначається тим, що текст будується по комунікативному плану відправника, реалізуючи стратегію комунікації між ним і читачем, одержувачем інформації .

Зовнішня цілісність літературного тексту сигналізується для читача різними закріпленими в історії культури засобами: публікація окремою книгою або на окремому листі, наявність окремої назви, заголовка, вказівка імені автора і інших вихідних даних, титульний лист, зміст, тощо - все це зовнішні, констатуючі текст чинники.

Рішення про закінченість тексту ухвалюється його автором. Публікуючи той або інший роман, повість, поему тощо, автор обов'язково інформує читача про те, чи вважає він повідомлення закінченим або передбачає його продовження (для цього існує певна формула «далі буде»). Відповідне рішення, за домовленістю з автором, при необхідності такої сегментації, при публікації може приймати і редактор або видавець. Можна навіть стверджувати, що зі всіх виразів задуму автора саме це рішення про початок і кінець, тобто цілісності тексту, є найобов'язковішим для читача.

Вище вже говорилося про те, що, на відміну від деяких інших напрямів, стилістика звертає перш за все увагу на те, що в тексті дійсно сказано, а не на те, що можливо хотів сказати автор, оскільки автору далеко не завжди вдається реалізувати свій задум. Але в питанні цілісності тексту і його окремих частин все залежить від автора.

1.2 Аспекти дискурсу

1.2.1 Дискурс як мисленнєво-комунікативна діяльність

Дискурс є складним багатоплановим феноменом, що знаходиться у центрі уваги сучасної науки у цілому і лінгвістики зокрема. Однак в різних науках і в різних парадигмах самої лінгвістики в термін «дискурс» вкладаються різні значення, що утруднює спілкування між науковцями. У статті І. С. Шевченко та О. І. Морозової «Дискурс як мисленнєво-комунікативна діяльність» представлена численна кількість визначень дискурсу, що підтверджує: на сьогоднішній день не існує єдиного визначення, який охоплює всі контексти його вживання. Звернімось до визначень дискурсу:

1) еквівалент поняття «мовлення», тобто будь-яке конкретне висловлення;

2) одиниця, що за розміром більша за фразу, висловлення в глобальному сенсі, послідовність окремих висловлень(граматика тексту);

3) вплив висловлення на його одержувача, внесення висловлення в мовленнєву ситуацію, що включає суб’єкта та адресата, час та місце мовлення (прагматика);

4) бесіда як основний тип мовлення (аналіз діалогу);

5) мовлення, що привласнюється мовцем, на противагу «оповіданню», що розгортається без експліцитного втручання суб’єкта (Е. Бенвеніст);

6) еквівалент поняття «мовлення» як актуалізація, диверсифікованість на поверхневому рівні, на противагу «мові» як системі мало диференційованих віртуальних значень (дослідження мовних одиниць «у мові» і «у мовленні»);

7) система обмежень, що накладаються на необмежене число висловлень у силу певної соціальної чи ідеологічної позиції (наприклад, «феміністський дискурс», «адміністративний дискурс») (напрямок критичного аналізу дискурсу);

8) висловлення/текст із погляду дискурсного механізму (французька школа аналізу дискурсу). (ДИСКУРС;22)

З наведених визначень видно, що дискурс іноді ототожнюється з мовленням – на противагу мові (визначення 1 і 6); при такому підході дискурсом може бути й окреме висловлення. Визначення 2 – дискурс як лінійна послідовність висловлень – є звуженням попереднього визначення, але також структурно орієнтованим, тобто воно не виходить за межі дихотомії де Соссюра. При прагматичному підході дискурс визначається як висловлення в комунікативній ситуації (визначення 3); при цьому формою дискурсу може бути як діалог, так і монолог. Дискурс передбачає наявність двох фундаментальних ролей – автора і адресата. При цьому ролі автора і адресата можуть по черзі перерозподілятися між особами – учасниками дискурсу; у такому випадку йде мова о діалозі. Якщо на протязі дискурсу (або значної частини дискурсу) роль автора закріплена за однією особою, такий дискурс називається монологом. Невірно вважати, що монолог – це дискурс з одним учасником: у монолозі адресат також необхідний. Визначення 4 виходить із попереднього, звужуючи поняття дискурсу до діалогу – висловлень, породжених різними мовцями. У визначенні Е. Бенвеніста (5) природа дискурсу уточнюється: це «мовлення, що привласнюється мовцем», яке протистоїть «оповіданню, що розгортається без експліцитного втручання суб’єкта висловлення» та виводиться за межі дискурсу. У визначенні 7 уводиться поняття соціального контексту, під яким розуміється система соціальних обмежень/ідеологічних позицій. У визначенні 8 до уваги приймаються механізми сприйняття й породження дискурсу. (ДИСКУРС;23)

Визначення змісту терміну «дискурс» вимагає його відмежування від суміжних, до яких, у першу чергу, належать «текст» й «мовлення». (ДИСКУРС;24) Термін дискурс, як він розуміється у сучасній лінгвістиці, близький за змістом до поняття «текст», однак підкреслює динамічний характер мовного спілкування, який розвивається у часі. На протилежність цьому, під текстом розуміється статичний об’єкт, результат мовної діяльності. У тій самій статті наводиться цитата Г. Г. Почепцова, який вважає, що текст і дискурс можна розглядати за аналогією з реченням і висловленням: «Речення – звичайний для нас елемент структури. Висловлення поєднує в собі як власне речення, так і соціальний контекст його використання. На вищому рівні ті ж відносини повторюються в тексті й дискурсі.»(ДИСКУРС;24) Основна відмінність дискурсу від тексту полягає у властивих першому ідеях розвитку та зумовленості екстралінгвістичними чинниками, а відмінність між дискурсом і мовленням – у чітко вираженій соціальній орієнтації першого й індивідуальному характерові другого. Дискурс – це своєрідне “віддзеркалення” тексту в свідомості конкретного індивіда у конкретній ситуації в конкретний момент. На відміну від тексту, він є носієм не тільки інформації, а й усього, що її спричинило: чинників, що породжують нову інформацію і нові тексти.

Міждисциплінарний напрям, який вивчає дискурс, а також відповідний розділ лінгвістики називаються однаково – дискурсивним аналізом (discourseanalysis) або дискурсивними дослідженнями (discoursestudies). Серед попередників дискурсивного аналізу як окремої наукової дисципліни слід згадати принаймні дві дослідницьких традиції. По-перше, це традиція етнолінгвістичних досліджень, орієнтованих на запис і аналіз усних текстов різних мов; серед найбільш відомих представників цієї традиції – школа американської етнолінгвістики, основана Францем Боасом. По-друге, це чеська лінгвістична школа, створена Вілемом Матезіусом, яка відродила зацікавленість до таких понять, як тема і комунікативна організація тексту. Термін discourseanalysis вперше був використан у 1952 році Зеллінгом Харрісом. Однак оформлення дискурсивного аналізу як дисципліни відноситься скоріш до 1970-х років. У цей час були опубліковані важливі роботи європейської школи лінгвістики тексту (Т. ван Дейк, В. Дресслер, Я. Петефі та ін.) і основоположні американські роботи, які пов’язують дискурсивні студії з більш традиційною лінгвістичною тематикою (У. Лабов, ДЖ. Граймс, У. Чейф).

1.2.2 Одиниці і структура дискурсу

Центральне коло питань, які досліджують у дискурсивному аналізі, - питання структури дискурсу. Для висвітлення цього питання візьмемо за основу статтю І. С. Шевченко «Когнітивно-прагматичні дослідження дискурсу», у якій авторові вдалося виділити і систематизувати важливі складові структури дискурсу і сформувати більш-менш єдине її поняття. Лінгвісти поки не дійшли до спільної думки і кожен має свої уявлення з приводу структурування дискурсу. І. С. Шевченко бачить проблему в тому, що відомі спроби змоделювати структуру дискурсу нерідко змішують в одній типології одиниці мовлення і одиниці дискурсу (ДИСКУРС;111). Різниця між одиницями мовлення і одиницями дискурсу представлена у таблиці.

Одиниці мовлення Одиниці дискурсу
текст дискурс
макродіалог мовленнєва подія
мікродіалог трансакція
діалогічна єдність крок, обмін
репліка хід
висловлення мовленнєвий акт

Отже, мінімальною одиницею дискурсу слід визнати мовленнєвий акт – мовленнєву взаємодію мовця і слухача для досягнення певних перлокутивних цілей мовця шляхом конструювання ними дискурсивного значення у ході спілкування. Мовленнєвий акт складається з аспектів адресанта і адресата (однаково активних у дискурсі), іллокутивного, денотативного, локутивного, інтенційного, ситуативного, контекстуального (у широкому сенсі), мета комунікативного аспектів та розгортається за певним когнітивним сценарієм з урахуванням прагматичних пресу позицій.(ДИСКУРС; 113)

Поєднані у послідовність, мовленнєві акти утворюють мовленнєвий хід, хоча мовленнєвий хід може складатися із одного мовленнєвого акту мовця. Мовленнєвий хід відповідає поняттю репліки і в діалозі визначається межами мовлення одного мовця. Послідовність зв’язаних мовленнєвих ходів складає мовленнєвий крок або обмін, який здебільш трактується як суміжна пара реплік, інтерактивний блок або діалогічна єдність. Послідовність декількох мовленнєвих кроків, з’єднаних тематично і які служать для досягнення поставленої мети спілкування, позначається як трансакція – відповідник поняття (мікро)діалога в мовленні. У фактичному спілкуванні трансакції дискурсу співпадають із фазами комунікації. Найбільшим елементом структури дискурсу є мовленнєва подія, яку визначають як закінчене мовленнєве спілкування, розмову, інтеракцію, що відповідає у мовленні макродіалогу або (мікро)тексту. Прикладом мовленнєвої події служать усні й письмові дискурси: переговори, телефонні розмови, бесіди хворого з лікарем, тексти листів та ін.. (ДИСКУРС;114)

За своєю структурою дискурс може бути простим та складним. Прикладами складних дискурсивних комплексів, де розгортання дискурсу відбувається поступово, слугують парламентські слухання або дебати з певної проблеми, що тривають кілька днів поспіль, телевізійний серіал, книга з продовженням та ін.. Доказом того, що такі комплекси справді утворюють єдиний складний дискурс, слугує наявність категорійних ознак дискурсу: на протязі усього часу розгортання у складного дискурсу зберігається адресант/адресанти і адресат/адресати з їх незмінними інтенціями, зберігається пресу позиція, топік, стилістика мовлення, ті чи інші конверсаційні стратегії кооперації та ввічливості, загальна мета дискурсу тощо.

1.2.3 Типологія дискурсу

При вивченні дискурсу, як будь-якого природного феномену, постає питання о класифікації: які типи і різновиди дискурсу існують. Велика кількість різних типологій дискурсу, пропонованих сучасними дослідниками, є наслідком того, що в основу класифікацій покладено різні принципи. У даній роботі представимо типологію дискурсу, критерії виділення якої пов’язані з категоріями дискурсу (адресатністю, ситуативністю, інформативністю, інтенціональністю, його стратегіями й тактиками, когезією, когерентністю, інтертекстуальністю та ширше – інтердискурсивністю) та можуть бути розрізнені у термінах семіотичної моделі – формальних, функціональних, змістовних критеріїв. Увесь загал дискурсу можна логічно розділити за тим чи іншим окремим критерієм. Зокрема, на цій підставі виділяються такі типи й підтипи дискурсу:

· за критерієм форми дискурсу виділяємо усний і письмовий типи дискурсу;

· за видом мовлення – монологічний або діалогічний;

· протиставлення спілкування, зорієнтоване на індивіда або на його статусну роль (адресантний критерій) дозволяє виділити інституційний і персональний типи дискурсу. У першому адресатом та/або адресантом виступають суспільні інститути, або людина, чия роль зумовлена її статусом представника такого інституту; він же обмежує і набір ситуації спілкування. В останньому має місце спілкування, зорієнтоване на особистість, здебільш у неофіційних ситуаціях;

· за умов різних загальних настанов, комунікативних принципів реалізуються аргументативний (переговори, обмін думками), конфліктний (лайка, сварка, бійка тощо) та гармонійний (унісон) типи дискурсу;

· за соціально-ситуативним параметром логічно виділяти такі підтипи інституційного дискурсу, як політичний, адміністративний, юридичний, військовий, релігійний, медичний, діловий, рекламний, педагогічний, спортивний, науковий, електронний (інтернет-дискурс), медійний дискурс (засобів масової інформації) та ін.;

· фокус на окремих властивостях адресанта і адресата зумовлює виділення дискурсів певних комуні кантів та груп: за соціально-демографічними критеріями виділяються дитячий, підлітковий та дискурс людей похилого віку, або жіночий та чоловічий, дискурс мешканців міста й села тощо. За соціально-професійним критерієм можна говорити про дискурси шахтарів та моряків і т.ін., за соціально-політичним – про дискурс окремих партій;

· функціональна й інформативна складові дискурсу розрізняють такі його типи, як інформативне та фатичне спілкування, де у першому випадку дискурс функціонує для передавання когнітивної значущої, а у другому – мета комунікативної інформації. Серед інформативних типів можна, у свою чергу, також вичленувати окремі підтипи дискурсу, що реалізують ті чи інші функції мовлення: емотивний, оцінний, директивний дискурси тощо;

· застосування формального й змістовного критеріїв в функціонально-стильовому аспекті має результатом виділення різних за жанром типів дискурсу, які припускаються вважати жанровими «форматами дискурсу» відповідно до жанрів і регістрів мовлення: художній, публіцистичний і т.ін., офіційний та неофіційний типи дискурсу. (ДИСКУРС;235-236)

У реальному спілкуванні типи й підтипи дискурсу нечасто зустрічаються у «чистому вигляді», вони здебільшого перемішуються й накладаються один на одного. Отже виділення типів і підтипів дискурсу є евристичним завданням дослідника, який обирає ту чи іншу типологію згідно з конкретними цілями свого аналізу.

1.3 Чужа мова у художніх текстах як лінгвістичне явище

1.3.1 Характеристика чужої мови та її оцінність у художньому мовленні

Під поняттям «непряма чужа мова» ми об’єднуємо різні у стилістичному, комунікативному та семантичному плані конструкції і протипоставляємо прямій мові не тільки непряму, але і сукупність способів непрямої передачі чужого висловлення.(давидова, стр 5)

Переходимо до характеристики семантичних відтінків (різновидів) оцінки чужої мови. Потрібно відзначити, що оцінка чужої мови може характеризувати:

1) вже існуючу думку про чужу мову.

2) безпосередньо представлений вислів.

При описі семантичних різновидів оцінки чужої мови використовувалася класифікація У. В. Лопатіна [15:86]. На основі його робіт було виявлено 12 семантичних різновидів оцінки чужої мови. Іноді, важко точно охарактеризувати різновид оцінного значення, оскільки, на думку Н. Д. Арутюнової «оцінка також невловима, скільки і всюдисуща» [2:270]. Найчисленніший семантичний різновид – «інтенсивність вияву авторської оцінки» (43 факту – 14,3%), а найчисленніший різновид – «темпоральна» (10 фактів, 3,3%) (див. додаток 1):

1. Інтенсивність вияву авторської оцінки (позитивної або негативної) чужої мови:

«Лессинг з незвичайною гостротою відчував, що це мистецтво – породження ненависного йому царства привілейованого». (В. Днєпров. Проблеми реалізму).

«Від статті до статті гадка Белінського робиться все різкіше, рельєфніше та чіткіше». (В. Днєпров. Проблеми реалізму).

«Ще більш яскравий вислів належить Е. Віхерту, нині несправедливо забутому німецькому фізику». (Ю. Чирків. Охота за кварками).

2. Уточнення автором чужої мови:

Звичайно уточнюється не весь вислів, а лише окремі його моменти. При цьому, уточнюючи чужу мову, автор не виражає до неї свого відношення з точки зору її правильності/неправильності, а швидше за все, виступає як коректор стилю:

«Крім цих спостережень Белінський зробив такий висновок: ««Ми раптом переживаємо всі моменти європейського життя, які на заході розвинулися послідовно»». Тут не зовсім точно сказано моменти європейського життя». (В. Кожинов. Книга про російську ліричну поезію XIX століття).

«У Михайла Прішвіна є дуже істотне зауваження: «…необхідно зламати цей стиль повністю, щоб потім він відродився. Тут, мабуть, невдале слово «зламати»». (В. Кожинов. Книга про російську ліричну поезію XIX століття). Таке уточнення чужої мови носить яскраво виразний суб'єктивний характер і є засобом розвитку полеміки між автором і читачем: читач може не погодитися з авторською поправкою.

3. Зацікавленість/байдужість колективного суб'єкта до чужої мови

3.1 Зацікавленість колективного суб'єкта в чужій мові

Таким чином, автор підкреслює істинність висловлюваного і визнання чужої правоти:

«Відкриття Резерфорда було високо оцінено більшістю вчених світу» (Ф. Кедров. Ернест Резерфорд).

«Про значення цього відкриття написано дуже багато і в самих захоплених тонах, що цілком справедливо». (Ю. А. Рябов, Е. А. Гребінників. Пошуки і відкриття планет).

3.2 Байдужість колективного суб'єкта до чужої мови.

В такому разі автор не цікавиться істинністю оцінюваної думки, акцент робиться на емоціях, які вона викликає:

«Вчені європейського континенту зустріли ідеї Ньютона вельми холодно, але це продовжувалося недовго». (Ю. А. Рябов, Е. А. Гребінників. Пошуки і відкриття планет).

4. Посилання автора на чужу мову.

Приводячи чужу мову, чужу думку, автор оцінює їхню важливість для себе і читачів:

«На їх думку, єдиною формою багатства є благородні метали». (Економічна теорія в школі).

«Відповідно до згаданого останнього принципу, Анненській, кажучи словами Якобсона ««з двох аспектів предмета робить дві самостійні речі»». (В. П. Грігорьев, Н. Н. Іванова. Нариси історії мови російської поезії).

«Одні вважають, що не дивлячись на багатообразну русифікацію, наша літературна мова залишилася в своїй основі старослов'янською. (Цієї точки зору дотримувалися такі авторитети, як І. І. Срезневській і А. А. Шахматов)». (В. Кожинов. Книга про російську ліричну поезію XIX століття).

Посилання на чужу мову додає переконливість власної мови автора і показує читачу, чию точку зору він розділяє [30:39].

5. Практична значущість чужої мови.

В цьому матеріалі подібна оцінка чужої мови, гадки, відкриття має тільки позитивний характер:

«Його погляди зробили великий вплив на розвиток економічної думки». (Економічна теорія в школі).

«Потрібно сказати ще про подальшу долю «генеалогічних дерев», званих тепер радіоактивними рядами (вони грали найважливішу роль у вивченні радіоактивного розпаду)». (Ф. Кедрів. Ернест Резерфорд).

6. Справедливість чужої мови, чужої думки.

Оцінюючи таким чином чужу думку, автор показує, що він повністю її розділяє:

«Б. А. Ларін, видав цю граматику в 1937 р., справедливо писав: «Лудольф дав справжній опис розмовної мови». (Е. Г. Ковальовська. Історія російської літературної мови).

«Як справедливо підкреслював В.П. Вищеславцев ««закон є перша субстанція влади»». (К. С. Гаджієв. Політична наука).

У слова «справедливо» з'являється нове значення: справедливо = правильно.

7. Правильність/неправильність чужої мови.

7.1. Правильність чужої мови:

«Белінській був поза сумнівом прав, стверджуючи, що мистецтво… ідеалізує явища дійсності». (В. Днєпров. Проблеми реалізму).

7.2. неправильність чужої мови:

«Толстой додав: «Я знаю, що аналізувати цього не можна, але це відчувається і проглядається». Толстой, ймовірно, не прав». (В. Кожинов. Книга про російську ліричну поезію)

8. Сміливість/обережність чужої мови.

Дослідники, указуючи на те, хто першим виказав ту або іншу думку, часто мають на увазі під цим сміливість поглядів вченого. Чужа мова при цьому оцінюється з позиції сміливості – обережності мови, і в цьому випадку для оцінюючого не важлива її правильність [45:54].

8.1. Сміливість чужої мови:

«Цей факт указує на велику сміливість теоретичних концепцій Бора…» (Ф. Кедрів. Ернест Резерфорд).

8.2. Обережність чужої мови:

«Незадовго до початку Другої світової війни учень Резерфорда П. Л. Капіца вельми обережно висловився з приводу технічного застосування ядерної енергії». (Ф. Кедрів. Ернест Резерфорд).

Семантичний відтінок сміливість/обережність чужої мови не містить позитивної / негативної оцінки чужої мови [15:39].

9. Вказівка на повторюваність чужої думки.

Автору в цьому випадку важливо підкреслити неодноразовий вислів, а не його правильність.

9.1. Вказівка на повторюваність власної думки:

«Вже Філдінг порівнював комедію з романом». (В. Днєпров. Проблеми реалізму)

«Як не раз наголошувалося дослідниками, у Маяковського у багатьох випадках початковим образом-імпульсом виявляється мовна фразеологія». (В. П. Григор´єв, Н. Н. Іванова. Нариси історії мови російської поезії ХХ століття).

В цьому матеріалі зустрівся гібридний факт, коли в межах одного вислову автор оцінює з точки зору повторюваності і неодноразовості свою і чужу мову:

«Наголошується, що художній принцип, розводячий алегорію з уособленням, зустрічається ще у Анненського». (В. П. Грігорє´в, Н. Н. Іванова. Нариси історії мови російської поезії ХХ століття).

10. Інтерес автора до чужої мови:

«Вельми помітно, що недолік романів Вальтера Скотта Гюго бачить в їхньому ««прозаїчному»» характері». (В. Днєпров. Проблеми реалізму).

«Цікаво також відзначити, що Бувар вже мав певну позитивну думку». (Ю. А. Рябов, Е. А. Гребінників. Пошуки і відкриття планет).

11. Згода/незгода з чужою думкою, мовою:

11.1. Згода з чужою думкою:

«З цією заявою не можна не погодитися». (Ю. Чирків. Полювання за кварками).

«Разом з тим ніхто не заперечує, що теорія Кейнса містить ряд безперечних досягнень». (Економічна теорія в школі).

11.2. Незгода з чужою думкою:

«Звинувачення ці просто несерйозні». (А. Руткевіч. Психотерапія і світогляд).

«Таким чином, твердження Р. А. Гуковського… цілком не йдуть до справи» (В. Кожинов. Книга про російську ліричну поезію) [15:46].

12. Темпоральная оцінка думки, мови.

Для дослідників, що оцінюють чужі вислови, ідеї, важливо указати, хто перший виказав ту або іншу ідею і тим самим високо оцінити її. По критерію «хто перший?» оцінюється чужа думка [45:88].

12.1. «Перший»:

«Тоді водень був маловідомим газом…, і Кавендішу належить перший науковий опис його». (Ф. Кедрів. Ернест Резерфорд).

12.2. «Не перший»:

«Блискучий опис атома… зроблено було пізніше Фредеріком Жолио-Кюрі». (Ф. Кедрів. Ернест Резерфорд).

Науковий твір окрім передачі інформації дає можливість представити «портрет автора», авторську оцінку висловлюваного. Кожний дослідник, хоче він того або не хоче, певним чином відображає в своїх творах самого себе. Іншими словами, оцінюючи чужу мову, думку, теорію, автор тим самим відображував власне «Я» [30:36]. В науковому стилі мови представлені різні семантичні різновиди авторського «Я»:

1) Дистанційний автор (термін А. И.Домашнєва), або пасивний автор, вказуює читачу на свою точку зору, але при цьому не називаючи себе:

«Треба сказати, що він відразу уразив вчених винятковою точністю, скрупульозністю своїх досліджень і обчислень». (Ю. А.Рябов, Е. А. Гребеніков. Пошуки і відкриття планет).

2) Суб'єктивне, персоніфіковане авторське «Я» (термін А. И. Домашнєва). Автор в цьому випадку не тільки виражає власну точку зору, але і прямо називає себе:

«Я віддаю собі звіт в тому, що багато що в моїй роботі може бути спірним.» (В. Кожинов. Книга про російську ліричну поезію).

«Як ми говорили вище, закон Ньютона не відразу отримав загальне визнання.» (Б. И. Спасський. Фізика в її розвитку).

Персоніфіковане авторське «Я» більш характерне для науково-популярного стилю. Кількісна характеристика семантичних різновидів категорії оцінки мови представлена в таблиці.

На закінчення слід підкреслити, що досліджені язикові одиниці різних рівнів об'єднані загальним значенням «оцінки чужої мови» і загальною функціональною спрямованістю – їхня ціль виразити ставлення суб'єкта до чужої думки.

1.4 Різновиди мови у епічних текстах

1.4.1 Пряма мова, не пряма мова, невласне-пряма мова

Традиційна теорія трактовки непрямої чужої мови доповнювалась, поширювалася і навіть переглядалась, хоча й доволі обережно. Нові положення, цікаві спостереження, зауваження не становлять цілісної системи, викликають суперечки і вимагають більш переконливих аргументів. Відомо, що чужа мова – «зовнішня» (висловленна, переданна у письмовій формі) або «внутрішня» («мовлення – думка»), становлюючи виключно мовлення в мовленні, висловлення у висловленні, може бути виражена двома основними способами: а) точно, слово в слово, з дотриманням усіх її особливостей, б) за загальним змістом, приблизно. Перший тип називається прямим (прямою мовою), а другий – не прямим (непрямою мовою). Це основні засоби вираження чужої мови.(чумаков,4) Окрім цих двох основних типів існує цілий ряд перехідних типів вираження чужого висловлення, з яких одні (у тому числі і невласне пряма мова) примикають до прямої мови, інші до непрямої, утворюючи стійкі синтаксичні конструкції.

Пряма мова – форма чужої мови, яка вводиться у текст авторською ремаркою й відтворює висловлювання (або думку) від тієї особи, якій воно належить, зі збереженням граматичних, лексичних й інтонаційних особливостей. Завдяки цьому формами прямої мови передається індивідуальний стиль мовлення кожного героя і вона справляє враження, ніби її видновили буквально.(Мілих, стр 3) Конструкції прямої мови є найбільш стародавніми за способами передачі чужого мовлення, протягом значного історичного періода пряма мова була єдиним способом для передачі чужого висловлення.

Непряма мова – форма чужої мови, яка будується на основі безпосереднього висловлювання, але передається від особи автора у формі підрядного речення або зворотами всередині простого речення, у більшості випадків з різними ступенями скорочення, з лексичними замінами, що зумовлює зміну інтонації; у непрямій мові переважає стиль автора.(Мілих, стр 3) Виникненню непрямої мови передувало утворення системи складнопідрядного речення.(Давидова, стр 8)

Терміни «пряма» та «непряма» мова вживаються на позначенні синтаксичних конструкцій, які використовуються для оформлення чужої мови.(Васильева, стр 17) В даній роботі розглядатимемо невласне-пряму мову, яка разом з мовою автора та героїв відноситься до числа основних стилістичних понять у художньому творі.

Невласне-пряма мова – це третя форма чужої мови, яка займає проміжне положення між прямою та непрямою мовою. Невласне-пряма мова належить авторові, усі займенники та форми особи дієслова оформлені у ній с точки зору автора (як у непрямій мові). Однак, невласне-пряма мова має яскраві лексико-синтаксичні та стилістичні особливості прямої мови персонажа; оформлюється як самостійне речення. Невласне-пряма мова дозволяє тонко характеризувати героя, проникати у його внутрішній світ.

Отже, це три основні типи передачі чужої мови. М. М. Бахтін надає більш повну й більше деталізовану типологію видів прозаїчної мови, яка представлена у наступному підрозділі.

1.4.2 Типологія видів прозаїчної мови за М. М. Бахтіним

Мовні форми, розглянуті як вихіднийматеріал, утворюють внутрішню структуру композиційно-мовного рівня. Зовнішнім матеріалом для цього шару є різнівиди авторської, прямої, непрямої і невласно-прямої мови.

М. М. Бахтін дає глибоку типологію видів прозаїчної мови, засновану на критерії «діалогічних відносин», яка може послужити основою для створенняспеціального «лексикона» видів мови. При розгляді стилю творів ця класифікація виявляєтьсяособливо цінною, різноманіття видів мови в прозаїчному творі поняттями авторської, прямої, непрямої і невласно-прямої мови характеризується дуже сумарно.

Виділяють три типи мови:

I тип мови — власно-авторська мова— це пряме, безпосередньо направлене на свій предмет слово, як вираз останньоїсмислової інстанції говорячого.Ця мова розрахована на безпосереднє наочнерозуміння, подібно науковій мові, офіційній тощо. Пряме наочно направлене слово знає тільки себе і свій предмет, за для якого воно прагне бути максимально адекватним.

Другий тип слова — об'єктне слово (слово зображеноїособи) - пов'язано з прямою мовою героїв. Об'єктне слово, як і безпосереднє пряме слово, направлене напредмет, але воно в той же час саме є предметом авторського зображення. Авторське слово не проникає всередину об'єктного слова, а бере його як ціле, не змінює його значення і тону, підпорядковувавши його своєму завданню.

В словах першого і другого типу міститься по одному голосу(одноголоса мова).

IIтип- інколигерої твору на певних ділянках оповіданняможуть виступатиу вигляді оповідачей (автор ніби на якийсь час передає їм свою роль). Ступінь об’єктності даного слова може бути різною - вона може слабшати -в цьому випадку мова героїв наближається до власне авторської мови. Це має місце особливо, якщо соціально-типова і індивідуально-характерологічна визначеність не яскраво виразна. Але чисто об'єктним слово (мова) в даному випадку, тобто коли герой бере на себе функції оповідача,бути не може. Тому, що автору в ньому важлива не стільки індивідуальна манера мислити, переживати, говорити, скільки манера бачити і зображати; в цьому його пряме призначення як оповідача, що заміняє автора.

Пряма мова може зображатись в 2-х формах: у формівиголошеної промови (deklamativ) і у формі внутрішньогомонологу (meditativ).

Цікаво розглянутиIII тип слова — слово з установкою на чуже слово (двоголосе слово). Такі форми цього слова як стилізація, оповідь, пародія, діалог, невласне-пряма мовленнявідомі давно.

Слово цього типу має подвійний напрямок - і на предмет мови, як звичайне авторське слово і на інше слово, на чужу мову. В одному слові виявляютьсядві смислові спрямованості - два голоси. Якщо пряме авторське слово співвідноситься з аукториальним типом оповідача, який знаходиться зовні світу подій, що зображуються, а об'єктне слово (героя) співвідноситься з оповідачем, який є «належністю» світу, то III тип слова співвідноситься з оповідачами, які займають проміжне положення між цими крайніми крапками.

Слово третього типу підрозділяється на три підгрупи:

1. Однонаправлене двоголосе слово.

2. Різнонаправлене двоголосе слово.

3. Активний тип (відображене чуже слово).

Перша підгрупа включає:

а) стилізацію

б) розповідь оповідача

в) необ'єктне слово героя-носія (частково) авторських задумів

г) слово, пов'язане з оповіданням у формі 1-го обличчя однини

Об'єктом стилізації може бути тільки слово першого типу (безпосереднє пряме слово) [31:20]. При стилізації слово не стає об'єктомзображення, хоча стилізаторі користується чужим словом як чужим, воно набуває легкий об'єктний наліт, тобтонабуває наліт мови, що зображується. Стилізатору важлива сукупність прийомів чужої мови, як вираз особливої точки зору. Тому деяка об'єктна тінь падає саме на саму точку зору, у наслідок чого вона стає умовною [13:61-62]. Об'єктнамова героя ніколи не буває умовною. Герой завжди говорить всерйоз. Авторське відношення не проникає всередину його мови, автор дивиться на неї ззовні. Умовне слово - завжди двоголосе слово. Умовним може стати лише те, що колись було не умовним, серйозним. Це первиннепряме і безумовне значення служить тепер новим цілям, які опановуються ним з середини і роблять його умовним.

Аналогічна стилізації - розповідь розповідача. Розповідь розповідача може розвиватися у формах літературної мови або у формах усної мови-оповіді у власному значенні слова. Словеснаманера використовується автором як точка зору, як позиція, необхіднайому для ведення розповіді. Але об'єктна тінь, падаюча на слово розповідача, тут набагато густіше, ніж в стилізації (тобто слово не тільки відображає, але й саме стає предметом зображення), а умовність – набагато слабкішою.

Як і в стилізації, відношення автора не проникає всередину слова розповідача, роблячи його в більшому або меншомуступені умовним. Автор примушує нас відчувати дистанцію між собою і цим чужим словом. Коли ж дистанція зникає, то розповідь і навіть оповідь втрачають всяку умовність і стають прямим авторським словом.В таких випадках немає стилізації чужої індивідуальноїі соціальної манери розповіді. Розповідь перетворюєтьсяна простий композиційний прийом, саме як усна форма оповідання, але для прямого виразу авторського задуму [14:90]. Елемент оповіді, тобто установки на уснумову, обов'язково властивий всякій розповіді. Розповідач, хоча і пише свою розповідь, та дає йому відомулітературну обробку, все ж таки не літератор-професіонал, він володіє не певним стилем, а лише соціально і індивідуально певною манерою розповідати, яка тяжіє до усної оповіді. Якщо ж він володіє певним літературним стилем, який і відтворюєтьсяавтором від імені розповідача, то перед нами стилізація, а не розповідь.

Аналогічна розповіді розповідача форма «розповідь від першоголиця» ich-erzählüng: іноді її визначає установкана чуже слово, іноді вона зливається з прямим авторським словом. Розповідь від 1-ої особи повинна створювати ілюзію сприйняття живого голосу героя. Читаючи очима, ми повинні все ж таки чути цей голос в його реальній плотіі мелодиці.

Різно направлене двоголосе слово має наступні форми:

а) пародія зі всіма її відтінками;

б) пародійна розповідь в 1-ій особі єдиного числа (ich-erzählüng);

в) слово пародійно зображеного героя;

г) всяка передача чужого слова із зміною акценту.

В пародії автор, як і в стилізації, говорить чужим словом. Але, на відміну від стилізації, він вводить в це слово смислову спрямованість, яка прямо протилежна чужій спрямованості. Голоси в пародії не тільки відособлені, розділені дистанцією, але і вороже протиставлені.

Чужий стиль можна пародіювати в різних напрямах і вносити в нього нові акценти,тоді як стилізувати його складно, в єстві, це можна зробити лише в одному напрямку - у напрямку його власного завдання.

Третя підгрупа в цьому типі слова «активний тип» існує як:

а) прихована внутрішня полеміка;

б) полемічно-забарвлена автобіографія і сповідь;

у) всяке слово з оглядкою на чуже слово;

г) репліки діалогу;

д) прихований діалог.

В цьому різновиді чуже слово залишається за межами авторської мови, але авторська мова його враховує і до нього віднесена. Тут чуже слово не відтворюється з новим осмисленням, але впливає, так чи інакше визначає авторське слово, залишаючись саме зовні його. Таке слово в прихованій полеміці і в більшості випадків в діалогічній репліці [43:56].

В прихованій полеміці авторське слово направлене на свій предмет, як і всяке інше слово, але при цьому кожне твердження про предмет будується так, щоб окрім свого наочного значення полемічно вказувати за чужим словом на ту ж тему, за чужим твердженням про той же предмет.

Саме чуже слово не приводиться, воно лише мається на увазі, але вся структура мови була б абсолютно іншою, коли б не було цієї реакції на чуже слово, яке мається на увазі.

В пародії в корені міняється семантика слова; поряд із змінним значенням з'являється друге значення - напрямок на чуже слово. Полемічне забарвлення слова виявляється і в інших чисто язикових ознаках: в інтонації і синтаксичній конструкції.

Внутрішньо-полемічне слово - слово з оглядкою на вороже чуже слово надзвичайно поширене як в практичній, так і в літературній мові і має величезне стилеутворююче значення. В практичній мовісюди відносяться всі слова «с камінчиком в чужий город», слова з «шпильками». Сюди ж відноситься і всяка принижена, витіювата мова, мова з тисячею обмовок, поступок, лазівок та ін. Індивідуальна манера людини будуватисвою мову в значній мірі визначається властивимйому відчуттям чужого слова і способами реагувати на нього.

В літературній мові значення прихованої полеміки особливовелике. Всякий літературний вислів, більше або менше,гостро відчуває свого слухача, читача, критика і відображає в собі його заперечення, що передбачає оцінку точки зору. Надзвичайно велике стилеутворююче значення внутрішньої полеміки в автобіографії і у формах оповідання в 1-м обличчі однини (ich-erzählüng) сповідувального типу.

Отже, в цій підгрупі чуже слово впливає із зовні, воно активно, тоді як в стилізації, в розповіді, пародії воно пасивно в руках орудуючого їм автора. Форми взаємовідношення з чужим словом можуть бути найрізноманітнішими, його деформуючий вплив також може мати різний ступінь.

Така у загальних рисах типологія прозаїчної мови, розроблена М. М. Бахтіним.

Третій тип слова М. М. Бахтіна близький до традиційногопоняття невласно-прямої мови в широкому значенні.Невласне-пряма мова це двоголоса мова, в якій контамінована мова автора і мова героя. В більшвузькому значенні невласне-пряма мова - це промова, яка є не виголошеною, медитативною, яка використовується для виразу гадок, безпосередніх асоціацій, емоційтощо. І в медитативному значенні невласне-пряме мовлення має різні модифікації, які коливаються між крайніми крапками — невласно-авторською і невласне-прямою мовою — і які залежать від характеру контамінації.

1.5 Гострополемічні проблеми категоріальної і сутнісної природи невласне – прямоїмови

Значний інтерес представляють гострополемічні проблеми категоріальної і сутнісної природи невласне-прямого мовлення.

Що представляє собою невласне-пряме мовлення? Стилістичний прийом? Спосіб передачі чужої мови?

Синтаксичну конструкцію? Е. В. Гулига і М. Д. Натанзон характеризують невласне-пряме мовлення як «особливий стилістичний прийом передачі чужої мови», А. А. Андрієвська — як мовностилістичний прийом, Е. А. Гончарова називає невласне-пряме мовлення «грамматико-стилистичним явищем», 3. Р. Різель, Р. М. Чумаков, Р. Р. Інфантова, Д. Штефан, Х. Біссингер і інші дослідники — способом передачі чужій мові, чужого вислову; синтаксичною структурою вважають невласне-пряме мовлення Л. А. Булаховській, А. Н. Гвоздєв; Р. Шторц називає невласне-пряме мовлення «художнім засобом», Л. А. Соколова — «способом виклади зміста» тощо. В деяких дослідженнях про невласне-пряме мовлення говориться то як про спосіб передачі чужій мові, то як про прийом, то як про синтаксичну конструкцію. Як приклад такого категоріального різнобою Л. А. Соколова називає дослідження Т. Ф. Мартинюк, в якому по відношенню до невласне-пряме мовлення використовуються терміни «стилістичний прийом», «синтактико-стилістичний прийом», а потім проводиться думка про необхідність виділити невласне-пряме мовлення в самостійний спосіб передачі чужих висловів. Л. А. Соколова піддає подібну термінологічну неврегульованість різкій критиці і стверджує, що «тільки чітке розмежування всіх названих понять може знищити різнобій у визначенні невласне-прямого мовлення».

Прагнення до «знищення» різнобою і «розмежування» представляється щонайменше слідством непорозуміння. Не можна знищити те, що закладено в найбагатограннішій і постійно еволюціонуючій природі явища, не можна розмежувати (хіба що умовно) те, що діалектично взаємозв'язане, взаємодіє і взаємнозумовлене. Стилістична природа невласне-прямого мовлення (невласне-пряме мовлення як стилістичний прийом) визначається її лінгвістичною структурою, лінгвістична структура (невласне-пряме мовлення як спосіб передачі чужій мові) в художньому творі набуває стилістичний зміст, стає стилістичним засобом, лінгвістичною базою стилістичного прийому (невласне-пряме мовлення як стилістичний прийом)…

Невласне-пряме мовлення як спосіб передачі чужій мові, безпосередньо співвідноситься з прямою і непрямою мовою, може розглядатися так само, як синтаксична структура. Як синонім, до нього використовується термін синтаксична конструкція. Синонімами до невласне-прямого мовлення як способу передачі чужої мови можуть бути — форма, тип, вид передачі мови т.щ. Лінійна однопланова категориальність виключається самою природою невласне-прямого мовлення [45:22].

В. Н. Волошинов порівняв невласне-пряме мовлення з дволиким Янусом. Він вважав, що її цілком можна віднести і до феноменів багатоликих, оскільки вона володіє властивістю виступати одночасно як прийом, спосіб передачі чужій мові, синтаксичною структурою і, як невід'ємна властивість мови, язиковою комунікацією. Значить, цілком закономірний і навіть неминучий категоріальний різнобій, а вірніше категоріальна термінологічна багатоплановість [27:95].

Найбільш спірна проблема невласне-прямого мовлення - проблема її сутнісної субстанції. Багато дослідників невласне-прямого мовлення виказували свої міркування з цього питання, виходячи, як правило, з різних методологічних принципів наукових концепцій. В різноманітті цих висловів і зауважень все ж таки досить чітко визначилися наступні три сутнісні концепції невласне-прямого мовлення, що співвідносяться з певними термінологічними концепціями:

1. Єство у «прихованості», «завуальованості» мови.

2. Єство у «пережитій» мові, в наявності психологічного «співчуття».

3. Єство у « контанімірованій » мові.

В історії дослідження невласне-прямого мовлення значна роль належить Т. Калепки, він визначив невласне-пряме мовлення як самостійний спосіб передачі мови, відмінний від мови прямої і непрямої. Т. Калепки вказав на лінгво-стилістичну природу невласне-прямого мовлення, на її художньо-естетичну дієвість в літературному творі, конститутивні особливості, охарактеризував невласне-пряме мовлення як «відмінний стилістичний засіб».

Проте єство невласне-прямої мови Т. Калепки зрозумів дещо обмежено, виходячи з практики мовностилістичного аналізу тих випадків невласне-прямого мовлення, коли виникає сумнів в приналежності передаваних автором гадок. Таким чином, єство невласне-прямого мовлення в концепції Калепки — в прихованому, завуальованому характері мови персонажів (в мові автора). Відповідно до цієї концепції, багато випадків невласне-прямого мовлення, а саме ті, в яких мова або думка персонажа проступає не прихованою, а цілком виразною, повинні бути виключені з сфери невласне-прямого мовлення і віднесені до якогось іншого (невідомого) мовностилістичного явища, оскільки категоріально вони не відповідають ані прямій мові, ані авторській, ані персонажній.

Типовим в цьому відношенні є наступний приклад з романа Б. Апітца: «Plötzlichriß HöfeldieAugenaufundwarfsichmiteinemRückherum. Nein, fort. Fort! Das Kind mußte weg, morgen, übermorgen!» У цьому випадку передаються думки не автора, а головного героя, і не приховано, а відкрито.

В статті німецького дослідника Н. Міллера «Пережита і завуальована мова» виказані цікаві міркування відносно цієї сутнісної концепції з позицій філологічної науки 50-х років. Н. Міллер звертає увагу на еволюційний розвиток невласне-прямого мовлення від «завуальованої мови» до «пережитої». Ці два основні типи невласне-прямого мовлення, як вважає Н. Міллер, представляють собою два полюси амбивалентного язикового процесу, аналогічного по своїй граматичній структурі, але в корені відмінного в практичній літературно-художній реалізації. Проте в цьому амбивалентному язиковому розвитку, на думку Н. Міллера, унаслідок посилення тенденції дистанціюваного зображення «завуальована мова» стала домінуючою.

Отже, єство невласне-прямого мовлення в концепції Н. Міллера полягає в її прихованій завуальованості; цією «вуаллю» автор завжди прикриває невласне-пряме мовлення, незалежно від того, в якому вигляді вона виступає: як «пережита мова» або ж як її основна сучасна модифікація внутрішній монолог. Можна цілком погодитися із спостереженнями і логічними висновками Н. Міллера відносно ролі авторської партитури в невласне-прямому мовленні, в оповідній тканині літературних творів, відносно безперервно еволюціонуючої стилістичної структури, але потрібно заперечити лейтмотивну тенденцію його статті — абсолютизацію «завуальованої» мови як нібито домінуючого типу невласне-прямого мовлення. Концепцію «завуальованої», «прихованої» мови розділяє також відомий західнонімецький стиліст Р. Зайдлер. Головне, визначальне єство невласне-прямого мовлення, стверджує Р. Зайдлер, полягає в тому, що читач відчуває мову персонажа, але в авторському оформленні. Автор приховує, чиї мовні позиції, чия точка зору передається: його власна або створеного їм персонажа.


Висновки до першого розділу

Якщо підвести підсумок першої частини, то можна зробити такі висновки.

Текст служить для передачі і зберігання інформації і діїна особистість одержувача інформації. Найважливішими властивостями будь-якого тексту(не тільки художнього) є його інформативність, цілісність, і зв'язність. Текст може бути письмовим і усним (фольклор). Величина тексту може бути різною і залежить від автора, жанру і інших чинників. В межах художньої літератури обсяг тексту і його сегментація можуть бути регламентовані стосовно літературного жанру. В забезпеченні зв'язності тексту і його запам´ятовуваності велику роль грають різні типи висунення, котрі сприяють експресивності, емоційності і естетичному ефекту. Конституючим чинником є комунікативне завдання, тобто розв'язання відправника повідомлення або, іншими словами, прагматичний аспект.

Число робіт по загальній теорії тексту безперервно росте, текст і його теорія посідає в лінгвістиці все більше місця.

Дискурс є складним багатоплановим феноменом, що знаходиться у центрі уваги сучасної науки у цілому і лінгвістики зокрема. Визначення змісту терміну «дискурс» вимагає його відмежування від суміжних, до яких, у першу чергу, належать «текст» й «мовлення». Основна відмінність дискурсу від тексту полягає у властивих першому ідеях розвитку та зумовленості екстралінгвістичними чинниками, а відмінність між дискурсом і мовленням – у чітко вираженій соціальній орієнтації першого й індивідуальному характерові другого.

Мінімальною одиницею дискурсу слід визнати мовленнєвий акт – мовленнєву взаємодію мовця і слухача для досягнення певних перлокутивних цілей мовця шляхом конструювання ними дискурсивного значення у ході спілкування. Структура дискурсу являє собою ієрархію одиниць, перелічених за ступенем зменшення: мовленнєва подія, трансакція, крок, хід, мовленнєвий акт.

Потрібно відзначити, що оцінка чужої мови може характеризувати:1) вже існуючу думку про чужу мову, 2) безпосередньо представлений вислів. Досліджені язикові одиниці різних рівнів об'єднані загальним значенням «оцінки чужої мови» і загальною функціональною спрямованістю – їхня ціль виразити ставлення суб'єкта до чужої думки.

Архетиктоніко-мовні форми (види мови)- це загальне поняття: для передачі реального усного висловлювання, та висловлювання в художній літературі. В епічному творі розрізняють мову автора, та мову персонажів, тобто висловлювання дійових осіб.Автор не може відкрито грати роль дійової особи (щоденник, мемуари , автобіографія в розповіді від першої особи), але ми завжди можемо прослідити його індивідуальність. У творах також може існувати розповідач від першої або третьої особи. Оповідь героїв може виражатись за допомогою прямої мови, невласне-прямої мови, а також непрямої мови.

пряма мова художній дискурс


Розділ II.Невласне-пряма мова у художньому мовленні

2.1 Поняття невласне-прямої мови

В живому, інтенсивному процесі мови сучасної художньої літератури відображається структурно-семантична еволюція способів передачі мови автора і мови персонажів; підвищена структурно-семантична багатоплановість прямої мови, порушення традиційних схем і поява емоційних елементів в непрямій мові, подальша еволюція, а іноді і повна трансформація форм невласне-прямої мови.

Невласне-пряма мова як спосіб передачі мови, як стилістичний прийом і синтаксична конструкція володіє невичерпними естетичними можливостями, вона широко використовується в літературі різних методів і напрямів, стала невід’ємною рисою літератури XX ст., тому цілком зрозуміло звернення дослідників до вивченнятеоретичних проблем невласне-прямої мови, її стилістичного потенціалу, естетичних можливостей.

Невласне-пряма мова - складне і багатогранне явище мови і стилю літератури ХХ ст. В її вживанні відображаються, а іноді і тісно переплітаються різноплановічинники лінгвістичного і екстралінгвістичного характеру. Язикова структура зумовлюється певними психологічними чинниками; психологічна природа нерідко надає філософське значення.

Історія дослідження невласне-прямого мовлення - це історія наукових суперечок, дискусій, теоретичних пошуків. В німецькій мові для позначення досліджуваного феномена вживалися терміни verschleierteRede (Kalepky), berichteteForm (Bechaghel), ImperfektumderRede (Е. Lerch), RedealsTatsache (Е. Lerch), erlebteRede (Lorck), uneigentlichdirekteRede (G. Lerch), pseudoobjektiveRede (Spitzer).

Проте найспоживаннішим в німецькій філологічній літературі є термін Е. Лорка erlebte Rede (пережита мова) - ним користувалися

O. Вальцель, В. Шоллер, До. Бюллер, В. Кайзер, Х. Біссингер, Ф. Штанцель, P. Шторц, Ф. Мартіні, Д. Штефан, А. Нойберт, В. Гюнтер, В. Гофмейстер, Е. Р. Різель та інші дослідники.

Мабуть, через традицію термін erlebteRede стає відносно стабільним, витісняє існуючі раніше і нові терміни, що з'являються, вірніше, перетворює їх на доповнююче-уточнюючі синоніми до основного терміну (erlebteReflexion, erlebteEindrucke, dargestellteRede, halbdirekteRede та ін.), репрезентуючи різні сторони цього багатопланового явища, різний підхід до нього (з лінгвістичних, стилістичних або психологічних позицій) [27:9].

У французькій мові відносно стабільним є термін discoursindirectlibre, в англійському freeindirectspeech (можливе, із тієї причини, що невласне-пряма мова в цих мовах ближче до непрямої мови). В інших європейських мовах переважає термін, що калькувався, з німецького uneigentlichdirekteRede. Цей термін Р. Лерха, перекладений на російську мову В. Н. Волошиновим (невласне-пряме мовлення), стабілізувався також в російській мові.

Невласне-пряма мова – особлива лінгвопрагматична категорія художнього тексту, сформована на основі злиття перспектив автора й персонажа, особливим чином взаємодіюча із сюжетною лінією оповідання й відрізняється набором специфічних лінгвопрагматичних ознак [47:17].

За змістом і мовленнєвим оформленням невласне-пряма мова відрізняється як від авторського мовлення, так і від мови героя. Невласне-пряма мова представляє собою поєднання суб’єктних планів автора і героя, сполучає ознаки і знаходиться ніби у проміжньому положенні: вона включається в авторську мову, але не настільки, щоб злитися з нею; і вона виділяється з неї, але не настільки, щоб стати мовою героя.

Критеріями відмежування невласно-прямої мови від авторського оповідання служать: прономінальна транспозиція, темпоральне зрушення, модально-прагматичний і синтаксичний аспекти. Розходження невласно-прямої мови й мови героя складається, по-перше, у неоднаковій взаємодії із сюжетною лінією, а по-друге, у розбіжності лінгвістичних ознак.

Чільною прагматичною характеристикою невласно-прямої мови є дейксис, що у її структурі має наступні види: прономінальний, локальний, темпоральний, іменний, дискурсивний. Кожний з перерахованих видів дейксиса має свої підвиди й засоби вираження.

Темпоральний, іменний і дискурсивний дейксис формують, у свою чергу, прагматичну функцію більш високого рівня - компресію інформації, під якою розуміється здатність язикових одиниць імпліціювати додатковий зміст, а саме вбирати в себе значеннєву інформацію значного обсягу [36:40].

2.2 Концепції невласне-прямої мови

Існує багато концепцій невласне-прямої мови. Але, на мій погляд, Кусько Е. Я. вдалося чітко систематизувати їх та зробити найбільш повну та деталізовану класифікацію, яка представлена у її монографії.

Концепція I, представників і послідовників женевської школи Ш. Баллі, інтерпретуючих невласне-пряме мовлення як різновид, модифікацію непрямої мови, звідси відповідний цій концепції термін, запропонований Ш. Баллі: Lestyleindirectlibr.

Концепція II, представлена в дослідженні Р. Лерх і її численних послідовників, що сприйняли невласне-пряме мовлення як модифікацію прямої мови, або ж як спосіб її репрезентації в структурі авторського оповідання. Слідством такого підходу до сприйняття єства невласне-прямого мовлення є самий споживаний в сучасній філологічній науці термін uneigentlichdirekteRede.

Концепція III, представлена, зокрема, першими дослідниками невласне-прямого мовлення А. Тоблером і П. Козловськім, вони сприйняли її як змішення прямої і непрямої мови. Якщо положення про «змішуванні» (в механічному розумінні) неодноразово піддавалося різкій критиці, то сама ідея «змішування» в розумінні стилістичного возз'єднання лягла в основу новітніх концепцій невласне-прямого мовлення. «Невласне-пряме мовлення пише А. А. Андрієвськая— возз'єднує в собі особливості прямої і непрямої мови, відрізняючись в той же час від кожного з цих способів передачі мови...».

Концепція IV, представлена більшістю дослідників невласне-пряме мовлення, радянських і зарубіжних, котрі вважали її не модифікацією прямої або непрямої мови, а самостійною формою передачі чужого вислову (Т. Калепки, Е. Лерх, Лорк, О. Вальцель, В. Гюнтер, Е. В. Гулига, Ю. Я. Никуліхин, Р. М. Чумаков та ін.). Наявність загальної теоретичної позиції в підході до невласно-прямого мовлення, як самостійної форми передачі мови у даних авторів в практиці конкретних спостережень над лінгвістичною і стилістичною структурою невласне-прямого мовлення, особливо в інтерпретації її сутнісної природи, привело до розгалуження цієї концепції (виникненню модифікацій), а разом з тим і до різнопланової термінологічної системи.

Т. Калепки, один з перших дослідників невласне-прямого мовлення, сприйняв її як засіб приховати, завуалювати пряму мову, звідси введений їм термін verschleierteRede (концепція «прихованої, завуальованою мови»).

Інакше до розуміння єства невласне-прямого мовлення підходить Е. Лерх. В статті про генезис невласне-прямого мовлення він підкреслює, що у французькій мові, так само як і в німецькій, у випадках з невласне-прямим мовленням ми спостерігаємо не різновид непрямого стилю, а передачу фактичної мови (коли мова або гадка відображається як факт).

Проте щонайбільше розповсюдження серед концепційчетвертого типу отримала психологічна концепціяневласне-прямого мовлення, висунута в дослідженні Е. Лорка. Звертаючись до психологічного генезису, Е. Лорк підкреслює в ній перш за все наявність чинника «співчування», орієнтацію невласне-прямого мовлення на «співчуття», коли автор не тільки бачить і чує своїх персонажів безпосередньо, він чує і їхню промову «тиху мову їхніх гадок, бажань, почуттів». Таке психологічне проникненняавтора у відчуття героя, інтимне «співчуття», становить, на думку Лорка, єство невласне-прямого мовлення, відобразилосяу введеному їм терміні erlebteRede, який в німецькій філологічній науці, по суті, витіснив всю решту. Якщо всі попередні концепції, не дивлячись на їхні сутнісні і термінологічні відмінності, можна характеризуватияк мовностилістичні (оскільки Ш. Баллі, Е. Лерх, Е. Лорк, Р. Лерх і всі інші представники розглянутих теоретичних концепцій невласне-прямого мовлення виділяють її двопланний філологічний аспект), то, згідно однієї з останніх концепцій, невласне-пряме мовлення відноситься до явищ виключно стилістичного плану.

Найбільшповно ця концепція висловлена в монографії Л. А. Соколової, в якій традиційний термін невласне-пряме мовлення замінюється терміном невласно-авторськамова, оскільки Л. А. Соколова відносить невласне-пряме мовлення не до форм передачі мові, а до «способів викладу зміста» і відповідно розглядання в плані синтаксичного ряду: пряма мова, непряма, невласне-пряма мова тощо.

Отже, можливо констатувати наявність наступних сутнісно-термінологічних концепцій невласне-прямого мовлення:

I. — модифікація непрямої мови

II. — модифікація прямої мови

III. — змішення прямої і непрямої мови

IV. — самостійний спосіб передачі мови.

2.3 Засоби вираження невласне-прямої мови

2.3.1 Способи розташування невласне-прямої мови у контексті

Для невласне-прямої мови є типовим включення у авторське оповідання у вигляді безсполучникового сполучення самостійних речень, які утворюють складну синтаксичну єдність. Однак, способи розташування невласне-прямої мови в авторському контексті не вичерпуються безсполучниковими сполученнями, тому значною мірою залежать від різновидів даної категорії.

Оформлення невласне-прямої мови визначається перш за все такою ознакою, як тривалість невласне-прямої мови та чіткість межі, яка відділяє її від авторського контексту. Тому для невласне-прямої мови, яку ми умовно відносимо до І розряду і яка характеризується відомою тривалістю та наявністю чіткої межі між невласне-прямою мовою і контекстом, найбільш типовим є безсполучникове сполучення декількох самостійних речень. Тривалість невласне-прямої мови та чіткість межі між нею та авторським оповіданням є наслідком того, що невласне-пряма мова І розряду служить для передачі внутрішнього та зовнішнього монологу героя чи для оформлення діалогу, або здійсненного або уявленого.(васильева, стр 44)

Для невласне-прямої мови ІІ розряду є характерною нетривалість та постійне переплетення з мовою автора. У цьому випадку невласне-пряма мова служить для передачі виключно внутрішньої мови героя, але не закінченої і яка поступово розвивається, а яка мовби постійно проривається крізь авторське оповідання у вигляді окремих думок. (васильева, стр 46) У зв’язку з цим, невласне-пряма мова ІІ розряду формується переважно в складі авторського оповідання, а типовою формою синтаксичного побудування є протилежна формі синтаксичного побудування невласне-прямої мови І розряду: це одно-два коротких самостійних речення.

Невласне-пряма мова ІІІ розряду характеризується вираженням тільки загальної точки зору героя без розгортання її у промову. З синтаксичної точки хору невласне-пряма мова цього розряду представляє собою органічну єдність з мовою автора і не може бути виділеною з неї без порушення зв’язної мови. Найкрупнішою одиницею оформлення невласне-прямої мови цього різновиду є частина речення, а найтиповішою – словосполучення й окремі слова.

Таким чином, можна назвати типові способи розташування невласне-прямої мови по відношенню до авторського контексту для кожного з основних розрядів. При однаковому оформленні різних типів невласне-прямої мови принципом розмежування різновидів є зміст: невласне-пряма мова І розряду служить для вираження міркування або висловлення; особливістю ІІ розряду є здатність виражати не тривале обміркування, а одиничну думку. Це служить основою для розрізняння І і ІІ розрядів у випадку їх однакового оформлення. Елементи невласне-прямої мови ІІІ розряду не містять окремої думки, а вказують на точку зору героя, у той час як за допомогою невласне-прямої мови ІІ розряду виражається думка хоча й нетривала, але самостійна, нова і завершена у зрівнянні з авторським контекстом. Це служить ознакою розмежування ІІІ розряду і ІІ у випадку їх однакового оформлення.

2.3.2 Засоби вираження невласне-прямої мови

В роботах, де невласне-пряма мова розглядається поряд з авторською мовою та мовою персонажів, можна виділити прагнення знайти засоби, які дозволяють впізнати цю категорію в авторському контексті. На даний момент існує 3 типи засобів вираження невласне-прямої мови:

· засоби, які виділяють невласне-пряму мову із контексту;

· засоби, які включать невласне-пряму мову до контексту;

· засоби, які одночасно і виділяють невласне-пряму мову із контексту, і включають її до нього.

Найбільш повною в цьому відношенні є дисертаційна робота І.І. Ковтунової, у якій розглядаються синтаксичні і лексичні засоби, які дозволяють впізнавати невласне-пряму мову, і виділяти її із контексту. Засобами, які виділяють невласне-пряму мову, вважаються:

· зміна часового плану. Невласне-пряма мова має відносне значення часу: минулий час зіставляється не з загальним оповіданням, а з моментом розмірковування героя. (васильева 52) Зміна форм часу, значення або відтінку значення є характерною рисою невласно-прямої мови І-го розряду.(50-52)Наприклад: KönigHeinrichschrakzurück. DasSalzamtvonHall! DieersteEinnahmequelledesLandes! (S.30)

· Зміна модального плану. Як відомо, зміна модальності може бути досягнута граматично або лексично, тобто: зміною способу дієслова, або введенням питальних речень, наприклад: „ BereitwilligstrecktenseineHerrenihmdiegroßenSummenvor, bereitwillig, infröhlicherGebelaune, entlohnteerdieseGefälligkeitmitderVerpfändungvonreichenDörfern, Pflegen, Herrschaften, ZöllenundGefällen. Warum sollte er seinem lieben Burggrafen Volkmar nicht Visiaun und Möltern überlassen?(27)56-57

· Лексичні засоби. Звичайно, своєрідний підбір лексики (яка характерна герою) допомагає виявленню невласне-прямої мови із авторського контексту. До лексико-фразеологічних і семантичних засобів виявлення невласне-прямої мови відносяться наступні дві великі групи: 1) слова і словосполучення, які виділяються з авторського контексту дякуючи емоційно-експресивній або стилістичній забарвленості слова, наприклад: Manwußtenicht, wohin, wie, warum. Ach, ginge er doch zurück in sein Land, der Verfluchte! (S.34) 2) слова і словосполучення, які виділяються із контексту своїм особливим значенням.63

· Авторське указання на приналежність окремих елементів мови герою, воно представлене, як правило, у вигляді будь-якої вставної конструкції72

· Повторення. Окремі слова і словосполучення сприймаються як елементи невласне-прямої мови тільки тоді, коли вони вживалися раніше у мові героя. Повторюватись тільки в складі невласне-прямої мови і виділяти її можуть слова, словосполучення і навіть цілі фрази, які не мають інших засобів виділення, тому що повторення само по собі перетворює спокійне оповідання на емоційне, а наявність емоції є характерним для невласне-прямої мови.74

· Інверсія. Ця ознака стає суттєвою, коли нема інших ознак, більш помітних. В авторський контекст включається не тривалі уривки невласне-прямої мови, а окремі елементи. Стиль мови героя відтворюється не лексично, а за допомогою незвичного порядку слів, який підкреслює особливу значущість слів, що важливі для героя, а не для автора.76 Наприклад: Vielmehrsaß dieserHerrJohannheiterundfestindembesonntenTrient, dehntesich, rekeltesich. Überließ sein langes Haar, den schönen, vollen Bart den wohligen Winden des Südlichen Herbstes. Hofierte die deutschen und die welschen Damen Tirols.(S.36)

· номінативні підметкові речення, які служать для встановлення наявності предмету або явища і мають тільки формі теперішнього часу. 77 наприклад: DiebeidengeistlichenHerrenschimpftenweidlich. DerHeide, der! Der Jerobeam!(S.34)

· вказуючи частки і деякі прислівники часу та місця;

· інтонація

Поява невласне-прямої мови в авторському контексті завжди логічно обґрунтована, але прийоми її введення і формальні ознаки виявлення різноманітні та знаходяться в певній залежності від різновидів даної категорії. У якості засобів, які створюють єдність авторського контексту та невласне-прямої мови, вказуються тільки форми 3-ої особи займенників і дієслів а також підрядні сполучники. Однак, як визнано усіма, підрядні сполучники не обов’язкові, а займенників і взагалі може не бути. У дійсності, засоби, які включають невласне-пряму мову до контексту, дуже різноманітні. Загальновизнаними засобами зв’язку невласне-прямої мови з контекстом є сполучники, при чому не тільки підрядні, але й сурядні. Отже:

· Сполучники підрядності й сурядності;

· Слова, які з’єднують. Цей спосіб зв’язку полягає в повторенні одного й того ж слова у невласне-прямій мові і контексті, який оточує її.(стр 98)

· Займенники. Займенники, як відомо, заміщають яку-небудь частину мови і позо контекстом не зрозумілі. Тому різні займенники, які входять до складу невласне-прямої мови у той час, як слово, яке вони заміщають знаходиться у авторській, можуть виконувати функції засобу для з’єднання. Вживаються займенники різні за значенням, але найбільш розповсюдженими є особові займенники 3-ої особи.(стр99)

· Неповні речення. Оформлення невласне-прямої речі у вигляді неповних речень є достатньо вдалим прийомом її введення. Оскільки зміст неповних речень не зрозумілий без контексту, то для невласне-прямої мови таким контекстом є авторська мова. Наприклад: Hatte selbst vor dem Grab des heiligen Albert nicht haltgemacht, es nach Schätzen durchwühlen lassen Kirchenschänder! Herodes!(34)

Але серед засобів оформлення невласне-прямої мови є і такі, які одночасно і включають її до контексту і виділяють з нього. Сюди відносяться, перш за все, слова, що вводять або включають невласне-пряму мову у контекст. Вони мають не тільки включаючи функцію, бо також служать засобом виділення, оскільки сприяють створенню чіткої межі між авторським контекстом і невласне-прямою мовою.(васильева, стр 109) У якості таких слів можуть виступати дієслова мовлення, дієслова та словосполучення думки, словосполучення на позначенні почуттів або стану тощо. Наприклад: «Er erinnerte sich sehr deutlich, wie er zuletzt mit Johann zusammengewesen war, und alles abgesprochen hatte.“(S- 9)

Як відомо, такі слова як «ja», «nein» і тому подібні часто виступають у ролі слів-речень, конкретних зміст яких виявляється із контексту. Тому вони сприяють встановленню єдності авторського тексту і невласне-прямої мови. З іншого боку, вони також і виділяють невласне-пряму мову, тому належать до модальних часток, і сприяють перенесенню оповідання в модальний план героя.


Висновки до другого розділу

В сучасній художній літературі відображається структурно-семантична еволюція способів передачі мови автора і мови персонажів; підвищена структурно-семантична багатоплановість прямої мови, порушення традиційних схем і поява емоційних елементів в непрямій мові, подальша еволюція, а іноді і повна трансформація форм невласно-прямої мови.

Невласне-пряма мова як спосіб передачі мові, як стилістичний прийом і синтаксична конструкція володіє невичерпними естетичними можливостями, вона широко використовується в літературі різних методів і напрямів, стала невід’ємною рисою літератури XX ст., тому цілком зрозуміло звернення дослідників до вивченнятеоретичних проблем невласне-прямого мови, її стилістичного потенціалу, естетичних можливостей. Найбільш спірна проблема невласне-прямої мови - проблема її сутнісної субстанції. Багато дослідників виказували свої міркування з цього питання, виходячи, як правило, з різних методологічних принципів наукових концепцій.

По змісту і язиковому оформленню невласне-пряма мова відрізняється як від авторського мовлення, так і від внутрішнього монологу. Критеріями відмежування невласно-прямої мови від авторського оповідання служать: прономінальна транспозиція, темпоральне зрушення, модально-прагматичний і синтаксичний аспекти.

Чільною прагматичною характеристикою невласно-прямої мови є дейксис, що у її структурі має наступні види: прономінальний, локальний, темпоральний, іменний, дискурсивний. Кожний з перерахованих видів дейксиса має свої підвиди й засоби вираження. Темпоральний, іменний і дискурсивний дейксис формують, у свою чергу, прагматичну функцію більш високого рівня - компресію інформації, під якою розуміється здатність язикових одиниць імпліціювати додатковий зміст (вбирати в себе інформацію).


Розділ III. Невласне-пряма мова у романах Ліона Фейхтвангера («Erfolg, DreiJahreGeschichteeinerProvinz», «DieBrüderLautensack», «DieFüchseimWeinberg»)

3.1 Невласне-пряма мовла як особливий текстотип оповідання у романах Ліона Фейхтвангера («Erfolg, DreiJahreGeschichteeinerProvinz», «DieBrüderLautensack»,«DieFüchseimWeinberg»)

Невласне-пряму мову можна охарактеризувати в такий спосіб: невимовлений спонтанний монологічний мовний добуток, що є складовою частиною іншого мовного добутку (авторське мовлення), тісно пов'язане із ситуацією, перериване за своїм характером, що володіє повторюваним набором лінгвістичних ознак і реалізує ряд прагматичних функцій, насамперед у рамках гіперфункції компресії інформації отриманих результатів.

В самому загальному змісті під невласне-прямою мовою розуміється синтез авторського й персонального мовлення, у результаті якого оповідання формально залишається авторським, але зміст висловлення переноситься в область мислення героя.

Невласне-пряма мова підрозділяється на зовнішню й внутрішню.

Зовнішня невласне-пряма мова містить у собі тематичне мовлення, сховане мовлення, цитатне мовлення, мовлення в мовленні, колективне невласне-пряме мовлення. Загальним для них є те, що вони співвідносяться із прямою, тобто усною мовою персонажа. Це обумовлює їхню стислість, лаконічність, появу в тексті відразу після прямої мови, включення в авторське оповідання у вигляді мікроформ.

Більшість випадків невласно-прямої мови в художньому творі відносяться до внутрішньої невласно-прямої мови. Вона поєднує внутрішні рефлексії, внутрішній монолог і потік свідомості. На відміну від зовнішньої, в основі підвидів внутрішньої невласно-прямої мови лежить внутрішня мова. Ми розуміємо внутрішню невласно-пряму мову, як внутрішнє мовлення в рамках авторського типу викладу, наслідком чого є відсутність слів, які вводяться, і зворотів, також більша орієнтованість на об'єктивне, що виражається в здатності продовження сюжетної лінії, а не випаданням з неї. Внутрішня невласне-пряма мова характеризується розгорненням своєї структури, синтаксичною складністю, а також здатністю реалізовувати деякі прагматичні функції.

Оскільки зовнішня схожість і схожість художніх функцій внутрішньої невласно-прямої мови й внутрішнього монологу часто приводить до їхнього ототожнення, варто виявити критерії з розмежування.

Головні характеристики внутрішнього мовлення як психологічного явища, безвідносно до художнього тексту, випливають із її основної властивості. Тому що в інтракомуникації відправник і одержувач - одна особа, засоби синтагматичної організації зводяться до мінімуму. Звідси граматичне усічення внутрішнього мовлення. Її самоспрямованість породжує надзвичайну асоціативність розгортання і ємний, конденсований характер знакових носіїв.

У художньому творі внутрішнє мовлення припускає деяку авторську обробку, щоб стати більше зрозумілої для стороннього (яким є читач). У художньому аналогу внутрішньої мови виділяють потік свідомості, внутрішній монолог, малі вкраплення внутрішнього мовлення, аутодіалог. В основу класифікації покладені критерії розчленованості й обсягу. Найменш розчленований і найбільш об'ємний потік свідомості. Він також найбільш складний для сприйняття читачем у силу ослаблених змістовних зв'язків усередині себе. Найбільш розчленовані й найменш об'ємні малі вкраплення внутрішнього мовлення, що служать для миттєвої реакції виділяється пунктуаційно. Внутрішня мова у всіх її проявах зображає внутрішній мир героя - його емоції, думки, переживання. Вона є складовою частиною мовної партії персонажа. Однак, вона відрізняється від зовні виявленого висловлення й за формою, і по змісту, і по графічній пунктуаційній репрезентації в тексті. Останні три зауваження служать для деяких дослідників аргументом на користь ототожнення внутрішньої й невласно-прямої мови.

3.1.1 Порівняльний аналіз двох видів мовлення (внутрішнього монологу та невласне-прямої мови) у романах Ліона Фейхтвангера («Erfolg, DreiJahreGeschichteeinerProvinz», «DieBrüderLautensack»,«DieFüchseimWeinberg»)

Однак, порівняльний аналіз двох видів мовлення (зокрема внутрішнього монологу як виду внутрішнього мовлення) виявляє принципові розходження між ними. Виявляються дві істотні відмінні ознаки. По-перше, невласне-пряма мова й внутрішній монолог по-різному взаємодіють із сюжетною лінією в романах. Невласне-пряма мова містить у собі елементи й логічного, і емоційного пізнання факту. На відміну від внутрішнього монологу невласно-пряма мова не перериває рух сюжету, а є його органічною частиною:

1) An diesem Mittwoch der ersten Maiwoche im Jahre 1931 saß der Hellseher Oskar Lautensack in der Wohnung seines Freundes Alois Pranner in München und sah trübe. Da ist er also wieder einmal gestrandet, da muß er also von neuem unterkriechen hier bei seinen Freund (1:7).

2) Pierre trat für die Amerikaner nicht nur mit Herz und Mund ein, er förderte ihre Sache durch die Tat. Er war in allen Kreisen der Londoner Gesellschaft wohlgelitten, er war befreundet mit Führern der Konservativen und der Liberalen, er hatte Gelegenheit, sich Kenntnis zu verschaffen über mannigfache Einzelheiten des Konflikts mit den Kolonien. Er trug reiches Material zusammen, ordnete es, zog Folgerungen, und ohne dass ihn jemand dazu beauftragt hätte, sandte er Louis dem Sechzehnten und seinen Ministern Berichte, die sich auszeichneten durch Sachkenntnis, Klarheit, Weitblick (2:12).

Внутрішній монолог зупиняє рух сюжету. Персонаж міркує, і дія завмирає, щоб повернутися в активну фазу на тій же крапці, на якій воно було перервано його введенням. В якості прикладу можна привести епізод з роману Л. Фейхтвангера «DieFüchseimWeinberg». Герой розмірковує про своє майбутнє та майбутнє своєї держави, та відносини з оточенням:

3) Mit schneller Fantasie malte er sich die Zukunft. Sah in den Vorratshäusern der Häfen Frankreichs Gewehre und uniformen sich stapeln, sich immer höher schichten. Was nun! Sagte er sich…

Героя переповнюють емоції вони виходять на зовню у вигляді монологу, де він розмірковує на тему права, виконаного обов’язку та ін. Потім поновляється перервана ситуація:

Dann kamen seine beiden ersten Stücke, er schrieb sie zwischen viel Liebe un vielen Geschäften mit der linken Hand…(2:16-17).

Аналогічний уривок можна також привести на основі роману«DieBrüderLautensack»: Герой йдучи з гостей, занурюється у думки, та розмірковує про своє соціальне положення в суспільстві, про його приховану сутність, яку він ховає за маскою, та наслідки, що можуть на нього очікувати.

4) ErtritteinparSchrittezurück. Tausendmal hat er die Maske betrachtet, doch jetzt beschaut er sie, als sähe er sie zum erstenmal. Durch diese Maske ist dafür gesorgt, dass die Nachwelt einmal feststellen wird, was mit ihm los war. Wenn es die Mitwelt nicht tut, so ist das ihr Schade. Es ist ein Skandal, dass sich ein Mann von seiner Begabung immer wieder aus seiner Wohnung fortstehle muß, damit ihn die Hauswirtin nicht sehe und nicht ein Geschrei anstimme wegen der unbezahlten Miete. Aber es ist beschämend nicht für ihn, sondern für die Epoche.

По-друге, існує лінгвістична дивергенція на морфологічному рівні. Внутрішній монолог офіційно передається діючій особі за допомогою слів, що вводять, і зворотів, наслідком чого є зміна граматичного часу на форми презенсу, а особистих і присвійних займенників на форму 1 особи однини:

5) Ich habe einen Antwort für Sie. Aber es ist keine angenehme Antwort, und ich weiß nicht, ob es Ihnen von Nutzen sein kann, sie zu erfahren.

6) Ich tue das übrigens schon seit zwanzig Jahren. Erst hielt ich ihrer fünfte aus, vier Schwestern und eine Nichte. Jetzt sind von diesen ausgehaltenen weibern leider zwei geschtorben, ichhalte ihrer also nur mehr dreie aus, zwei Schwestern und eine Nichte, freilich immer noch eine Verschwendung für einen Mann ohne Rang und Titel (3:52).

У невласно-прямій мові слово діючій особі не передається - це специфічна риса цього виду мовлення. У ній мова автора вбирає в себе мовлення й мислення персонажа, зберігаючи всі морфологічні ознаки авторського оповідання. Отже, граматичний час (форми претерітуму), особисті й присвійні займенники у формі 3 особи однини залишаються незмінними:

7) Er schließt die Augen, zieht sich auf sich selber zurück. Es glückt, es kommt. Er spürt jenes leise, feine reißen, wie wenn seidiger Stoff zerreißt (1:83).

8) Sie war sehr anmutig, wie sie von ihren Plänen schwatzte, verspielt, ein Kind und eine Frau. Sie gefiel Josef, und ihr Trianon gefiel ihm (2:233).

Таким чином,ми можемозробитивисновок, що внутрішній монолог і невласне-пряма мова - це різні лінгвістичні явища.

3.2 Специфічні ознаки невласне-прямої мова у романах Ліона Фейхтвангера («Erfolg, DreiJahreGeschichteeinerProvinz», «DieBrüderLautensack»,«DieFüchseimWeinberg»)

У специфічних ознаках невласне-прямої мови ми виявляємо засоби демаркації невласне-прямої мови: темпоральне зрушення, прономінальна транспозиція, модально-прагматичний аспект й синтаксичні особливості.

Слід нагадати, що у більшості випадків формальні (морфологічні) ознаки авторського оповідання й невласно-прямої мови збігаються - у таких випадках виявлення невласно-прямої мови повинне опиратися не на прономінально-вербальну структуру, а на виявлення ознак дистанціювання у середині гаданої значеннєвої однорідності. Інакше кажучи, необхідно виявити суб'єктивність автора-героя в структурі автора-оповідача. На основі робіт Л. Фейхтвангера можна виявити чотири критерії відмежування невласно-прямої мови, що відповідають її лінгвістичним конститутивним ознакам: темпоральні зрушення, прономінальна транспозиція, модально-прагматичний аспект і синтаксичні особливості.

3.2.1 Темпоральне зрушення в невласне-прямій мові у романах Ліона Фейхтвангера («Erfolg, DreiJahreGeschichteeinerProvinz», «DieBrüderLautensack»,«DieFüchseimWeinberg»)

Темпоральне зрушення в невласне-прямій мові виражається у відмінній від авторського оповідання співвіднесеності дієслівної форми й дії. Дія сьогодення передається претерітумом, що є конститутивною формою невласно-прямої мови. Якщо в авторському мовленні претерітум виступає у своїй основній функції, описуючи минулі дії, то тут він виступає в значенні сьогодення або майбутнього в минулому. Тим самим читач переводиться зі сфери оповідання в сферу переживання. За допомогою наступного прикладу можна прослідити зміну координат на осі часу, тут цю зміну сигналізує прислівник jetzt:

8) Und um dieses eine, das Martin Krüger gerettet hatte, war jetzt die schlechte Luft dieses widerlichen Prozesses (3:14).

10)Erst hat er’s ihm versprochen, der Proell, dieser Hundsknochen und jetzt ist eindicker Akt da (1: 274).

11) Auf alle Fälle wollte Monsieur Lenormant die Gelegenheit wahrnehmen, dem amerikanischen Geschäftsträger etwas auf den Zahn zufühlen. Mit harmloser Hinterhältigkeit fragte er nach den Siegen, im Kopf eines so maßgebedenden Herrn wie des Doktor Franklin die militärische Lage der Insurgenten male. Und jetzt stand ein Mensch vor ihm…(2:134).

12) Aber Sie darf doch nicht so weitermachen, es wäre unvernünftig, sie ist jetzt einundzwanzig, da darf sie sich nicht mehr so gehenlassen. Sie hat sich auch fest vorgenommen, sie wird heute abend nicht spielen (2:148).

Для вираження дії в минулому в невласно-прямій мові Л. Фейхтвангер використовує форму плюсквамперфекта:

13) Sie war tot, sie hatte sich auf üble Weise umgebracht, und nichts mehr war davon ihr außer diesem unappetitlichen Prozeß und diesem einen Bild. Denn sie war eine sonderbare Person gewesen, sie hatte ihre Bilder vernichtet (3:23).

14) Er hatte es weit gebracht in den wenigen Monaten seines Berliner Lebens. Er durfte mit Genugtuung hineingehen in dieses neue Jahr 1932(1:69).

15) Bisher hatte da Pierre ein wenig ins Blaue hinein gewirtschaftet. In London hatte sich ihm als Vetreter der Kolonien vorgestellt ein gewisser Mr. Artur Lee, ein jüngerer Herr, begeistert von der Sache seines Landes und von sich selber (2:53).

Плюсквамперфект, як правило, демонструє в її структурі висновки, результати, узагальнення. Претерітум і плюсквамперфект є в сучасній прозі самими продуктивними формами невласно-прямої мови. Що стосується тимчасової форми презенса в темпоральній системі досліджуваного виду мовлення, то він зустрічається від 1 особи, а також у внутрішньому монолозі, потоці свідомості як видах невласно-прямої мови:

16) Noblesse oblige, mein Freund. Eine schmutzige Seherbinde, das geht nicht. Ich finde,ein Sehermantel sollte immer ausschauen wie frisch aus der Reinigungsanstalt (1:88).

17) Das könnte Monsieur Caron passen, daß er die Gewinne einstreicht und ich die Verluste zahle. Ich bin kein Trottel, der sich von jedem Hochstapler ausplündern lasst(2:746).

Претерітум і плюсквамперфект по суті витісняють із темпоральної системи невласно-прямої мови перфект, у рідких випадках передавальна дія в минулому. Темпоральне зрушення виражається також у тому, що дії в майбутньому оформляються в невласно-прямій мові в більшості випадків кондиціоналісом I, втрачаючи в цьому виді мовлення модальну семантику, та передаючи значення футуральності з відтінком гіпотетичності:

18) Er dachte daran, dass ihm dieser Zinsdorff bereits 32 000 Emm schuldete, 32 297 waren es, seine Deggenburger Gründlichkeit in Gelddingen hatte ihm die Summe genau ins Gedächtnis geprägt, und was hatte er davon, wenn das also 42 000 wurden?.

19) Als sich Toinette in den Gemächern der Prinzessin Rochan einfand, wurde sie, wie immer, begrüßt vom Gekläff der kleinen Hunde und vom Geschrei des Papageis (2:149).

Темпоральне зрушення на тлі оповідання є маркером включення в авторське оповідання суб'єктного плану персонажа й служить критерієм відмежування невласне-прямого мовлення.

3.2.2 Опозиція прономінальних систем оповідання невласне-прямого мовлення у романах Ліона Фейхтвангера («Erfolg, DreiJahreGeschichteeinerProvinz», «DieBrüderLautensack»,«DieFüchseimWeinberg»)

Опозиція прономінальних систем оповідання невласне-прямого мовлення полягає в характерному зрушенні від імені героя до форм особистих займенників.

Самої продуктивною прономінальною формою є займенник 3 особи у всіх відмінках. Цю форму можна вважати конститутивної для невласно-прямого мовлення, оскільки вона якнайкраще дозволяє виразити злиття перспектив автора й персонажа: автор відстороняється від імені героя, «ідучи в тінь» як оповідач; персонаж відстороняється від себе, відмовляючись від уживання займенника 1 особи:

20) Durch ein umständliches Spiel von Intrigen, setzte er dem Bruder auseinander, habe man Hindenburg soweit, dass er den Reichswehrminister, den schlimmsten Feind der Partei, entlassen werde (1:133).

21) Schön, da man es von ihr verlangte, brachte sie Vernunft genug auf, sich des Spielens zu enthalten. Aber war es nicht schmählich, dass sie, die Königin, so gar keine Freiheit hatte? Auf Schritt und Tritt war sie behindert durch eine blöde Etikette, nicht einmal in ihren wenigen freien Stunden durfte sie tun, was ihr Freunde machte, und führ all den Zwang und die Entbehrung erntete sie nichts als Vorwürfe(2:151).

Крім 3 особи однини в прономінальній системі невласно-прямої мови вживані форми 1 особи однини і множини, а також 2 особа однини числа. Невласне-пряме мовлення з формами 1 особи однини числа зустрічається в творах від 1 особи, що викликає додаткові складності при демаркації даного виду мовлення. Маркeрами суб'єктивного викладу можуть служити модальні слова й вираження, розмовно-побутова лексика, емоційно-експресивний синтаксис:

22) Sie nickt. Jetzt kann sie wohl nicht anders. Jetzt muß sie ihm den Schlüssel geben (1:269).

23) Gewiß musste man jede Aktion unterstützen, die England schwächte; doch konnte der Sieg von Rebellen welcher Art immer der absolute Monarchie Frankreich nicht erwünscht sein. Versailles war mit seiner Rüstung noch nicht fertig. Versailles´ Ziel musste sein, den Konflikt zwischen Amerika und England so lange zu schüren, bis sich Versailles selber stark genug fühlte, den alten Streit mit England auszutragen(2:130).

24) Aber wie sollte er, der Jüngere, Unerprobte, dem großartigen Römischen Kaiser Moral predigen? Der würde ihm sicherlich mit zahllosen guten Gründen über den Mund fahren. Nein, er musste es schon so machen, wie er sich´s vorgenommen, musste ausweichen, eine Diskussion ablehnen (2:193).

25) So hatte sie´s auch gehalten, und es war ihr nicht schwergefallen. Hätte sie sich villeicht doch mehr um diesen Amerikaner kümmern sollen? WarersosehrdieMode? (2:201).

Форма 1 особи множини може носити в невласно-прямому мовленні як інклюзивний, так і ексклюзивний характер. У першому випадку займенник wir сприймається одночасно як оповідання автора, оповідання персонажа і як звертання до читача, у другому випадку воно являє собою об'єднання плану «автор-персонаж» - мається на увазі не настільки відчутне залучення читача в оповідання:

26) Wir können uns das leisten. Wir sind wir und schreiben uns Uns (1:161).

27) Als wir, der junge König und ich uns die bisher verschlossenen, kleinen Gemächer der alten Majestät zum erstenmal anschauten, stießen wir auf diese Bilder (2:135).

Форма 2 особи однини властива внутрішньому невласне-прямому мовленню як механізм внутрішнього рефлектиювання, коли персонаж звертається до свого внутрішнього «я» на «ти», щоб порадитися із самим собою про щось важливе:

28) Es ist eine Fahrt ins Blau. Zeit unbestimmt. Wirklich? Du muß wirklich fort? Aber wo? Kann man zu dir gehen? Das Restaurant hier ist ja sehr gemütlich, aber für einen solchen Bericht kaum der rechte Ort(1:249).

Остання можлива форма в прономінальній системі невласне-прямого мовлення - невизначено-особистий займенник man, що у більшості випадків співвідноситься із суб'єктом мовлення й виступає субститутом займенника er, він виконує додаткову функцію узагальненої оцінки:

29) Gute Musik. Die Norgler mogen sagen, was sie wollen, gute Musik macht man(Der Komponist)in München (3:192).

30) Verlangte, dass man den Aufsatz streiche (Hannsjörg wunderte sich, dass Oskar sich wegen einer solchen Lappalie dermaßen errege.) (1:126).

31) Oskar suggerierte ihm, man sei auf dem Weg ins Freibad Wannsee. Man war in Wannsee (Der Soldat) (1:134).

32) Auf Schloß Etioles, der Besitzung Monsieur Lenormants, feierte man(Das Volk) seinen einundsechzigsten Geburtstag. Monsieur Lenormants Feste waren berühmt, jedermann kann gerne (2:65).

Розглянута прономінальна транспозиція служить сигналом зміни або злиття художніх перспектив і формування специфіки невласно-прямого мовлення.

3.2.3 Модально-прагматичний аспект невласне-прямого мовлення у романах Ліона Фейхтвангера («Erfolg, DreiJahreGeschichteeinerProvinz», «DieBrüderLautensack»,«DieFüchseimWeinberg»)

Модально-прагматичний аспект невласне-прямого мовлення представлений по-перше,модально-пофарбованою лексикою, а по-друге, широким уживанням кон’юнктивних форм. Модально-пофарбована лексика містить у собі модальні слова й частки типу wohl, vielleicht, eigentlich, ja, doch і ін., які передають почуття суперечливості, непевності, страху, сумніву, що супроводжують міркування людини в складні життєві моменти. Такі модальні слова характерні для внутрішнього невласно-прямого мовлення і є засобом її демаркації(часто єдиним):

33) Ja, Hannsjörg schaute zu, er grinste, dass seine kleinen spitzen Raubtierzähne sichtbar wurden, und jetzt war es Herrn Mantz klar, wer ihn da tanzen ließ (1:263).

34) Das war richtig. Es konnte aber auch lange dauern bei der Willkür der Gerichte, und ein kleines Unbehangen war in ihm, dass er seine Heiratsvorschlag befristet hatte. Doch nun war es einmal geschehen, und es war gut, dass sie es dabei bewenden ließ (2:65).

35) Der Adler öffnete seine Fänge und wollte die Katze fallen lassen. Doch der Katze war der Sturz zu gefährlich, sie krallte sich fester und sagte (2:143).

36) Ja, auch Arthur Lee hatte sich heute eingestellt (2:444).

Ствердно-негативні слова типу ja, nein, вигуку ah, oh і ін. зустрічаються й у внутрішньому (вони надають розумовому процесу емоційне фарбування), і в зовнішньому невласно-прямому мовленні. Емоційно-експресивні слова oh, mein Gott! Zum Teufel! і ін. представляють відбитки розмовного мовлення персонажа, що привносяться в його невласне-пряме мовлення. Лейтмотивні слова й вираження, що входять до складу модально-пофарбованої лексики, також відіграють значну роль у демаркації, тому що слово-мотив персонажа, предметний мотив, мотив жесту сигналізують про її появу. Наприклад таким лейтмотивним словом, що сигналізує про появу невласно-прямого мовлення, являється слово denn на початку речення:

37) Denn sie war eine sonderbare Person gewesen, sie hatte ihre Bilder vernichtet (3:23).

38) Nein, gut eingemacht ist das nicht, irgendetwas stimmt da nicht (3:23).

39) Er müsste mit dem Teufel zugehen, wenn er sich, so vorbereitet, nicht sollte in den Führer einfühlen können.

40) „Sieg Heil!“ sagte der Führer, und: „Heil, Herr Hitler!“ erwiderte Dr. Kadereit (1:108).

41) Welch ein Glück, dass keine noch so wirdigen Umstände mich haben abhalten können… (2:446).

42) Denn nicht nur die Bilder waren waren gekommen, die Maria Theresia der Tochter versprochen hatte… (2:383).

Таку ж дію роблять і цитатні вставки. До них ставляться цитати з літературних творів, прислів'я, приказки, лексичні елементи з мовлення самого персонажа:

43) …Gott und der Welt in jeder Situation recht (1:134).

44) «L´art pour l´art. Elfenbeinturm. Die goldene Kette gibt mir nicht, und so…».

45) AufSchrittundTrittwarsiebehindertdurcheineblödeEtikette, nichteinmalinihrenwenigenfreienStundendurftesietun, wasihrFreundemachte, undführalldenZwangunddieEntbehrungerntetesienichtsalsVorwürfe (2:151).

46) Sie fuhr durch das Portal mit der Aufschrift: »Vanitas, vanitatum vanitas» (2:486).

Таким чином, всі перераховані види модально-пофарбованої лексики репрезентують суб'єктну транспозицію в авторському оповіданні, а саме злиття модально-оцінних перспектив автора й персонажа, що формує специфіку невласно-прямого мовлення.

Кон’юнктив у структурі невласно-прямого мовлення зустрічається в трьох видах: незалежний кон’юнктив у самостійних реченнях; залежний кон’юнктив з потенційно-ірреальною модальністю в значенні гіпотетичності в підрядних реченнях; квотативний кон’юнктив, що не володіє гіпотетичністю й службовий для вираження непрямої модальності чужого висловлення, який включений в невласне-пряме мовлення. Поява кон’юнктива в авторському оповіданні є надійним засобом зміни перспективи оповідання й демаркації невласно-прямого мовлення.

Невласне-пряме мовлення характеризується полярними синтаксичними формами: на одному полюсі представлені мікроформи й емоційно-експресивний синтаксис, оформлений різного роду неповними структурами, на іншому - нагромаджуються друг на друга об'ємні складнопідрядні речення.

3.2.4 Емоційно-експресивний синтаксис у романах Ліона Фейхтвангера («Erfolg, DreiJahreGeschichteeinerProvinz», «DieBrüderLautensack»,«DieFüchseimWeinberg»)

Він уміщає в себе різноманітні види коротких структур: еліптичні, називні, субстантивовані, номінативні, дієслівні, бездієслівні, вигукові, інфінітивні й інші види:

47) Da sitzt also, treibt ihre dumme Schreiberei und ist unzufrieden mit sich, mit Paul, mit allem (1:90).

48)Aber was die Franzosen aus den englischen Ideen gemacht hatten, das war bewundernswert. Ihre scharfe, konsequente Logik, ihre Emanzipazion von den Autoritäten der Vergangenheit, das blitzend Kämpferische ihrer geistigen Haltung, das gehörte ganz ihnen (2:501).

49) Dieser seufzte, sagte: Nun ja! Nunschön! (2:519).

У невласне-прямїй мові вони співвідносяться з мовою зовнішньою. Конденсуючи її емоційний зміст, структури часто мають питальний і окличний характер. Ця синтаксична особливість невласно-прямої мови пов'язана з її психологічною природою, оскільки діюча особа, якій належить невласне-пряма мова, нерідко перебуває в стані афекту, переживає, шукає виходу зі складної ситуації. Дуже часто питально-окличні речення відіграють роль зачинів невласне-прямої мови й ще більш рельєфно відмежовують її від авторського мовлення.


3.2.5 Мікроформи невласне-прямої мови у романах Ліона Фейхтвангера («Erfolg, DreiJahreGeschichteeinerProvinz», «DieBrüderLautensack»,«DieFüchseimWeinberg»)

До мікроформ невласне-прямої мови відносять окрему лексему або групу слів, синтаксично відособлену в реченні, що створює тим самим неоднорідність авторського синтаксису, або не виділяється з нього ні інтонаційно, ні графічно.

Для внутрішньої невласне-прямої мови характерні не короткі синтаксичні структури, а розгорнуті складнопідрядні речення великого обсягу, що мають у своєму складі різні види підрядних речень:

50) Anna Tischenreuth beschaute die junge Frau, die ihr gegenübersaß, das lange, schmale, ein bißchen scharfe Gesicht; es war ein sehr deutsches Gesicht, in sich gekehrt, sich nur langsam erschließend (1:255).

51)Als indes Louis die Dokumente aufmerksam durchlas, hatte er gefunden, dass in dem Handels- und Freundschaftsvertrag auf Seite 3, Zeile 17, ein Punkt so ausgefallen war, daß er für ein Komma hätte angesehen werden können(2:256).

Таким чином короткі синтаксичні структури зовнішньої, з одного боку, і складний синтаксис внутрішньої невласно-прямої мови, з іншого боку, в сполученні з усіма вищезгаданими критеріями обмеження служать засобом її демаркації.

3.3 «Лінгвопрагматична природа невласно–прямої мови» художньоготексув роботах Ліона Фейхтвангера

3.3.1 Компресія інформації невласне-прямої мови. Види дейксису у романах Ліона Фейхтвангера («Erfolg, DreiJahreGeschichteeinerProvinz», «DieBrüderLautensack»,«DieFüchseimWeinberg»)

Даний вид мови здатний до компресії інформації. Під язиковою компресією розуміється синтаксична компресія, механізмом якої є використання односкладних, неповних речень, безсоюзність і т.д.

Під компресією інформації розуміється здатність мовних одиниць убирати в себе певний обсяг значеннєвої інформації. Компресія інформації (комунікативна компресія) в невласно-прямій мові заснована на мовній (синтаксичній) компресії.

Компресія інформації здійснюється в невласно-прямій мові різними видами дейксиса, що є чільною прагматичною характеристикою цього виду мовлення. У структурі дейксиса виділяється прономінальний, локальний, темпоральний, іменний і дискурсивний види. У свою чергу, кожний із цих видів дейксиса має свої підвиди.

Прономінальний дейксис підрозділяється нами на наступні групи:

1). Персональними, вираженими особистими займенниками, що сприяють злиттю перспектив автора й персонажа:

52) Siewagtesnicht, denPortierherauszuläutenfürdenLift, liebersteigtsiediefünfTreppen (1:265).

53) Siehattemehr auf den Klang seiner Worte geachtet als auf ihren Sinn, mehr auf die umständliche, gravitätische und doch scharmante Art, wie er sie vorbrachte (2:359).

2). Вказівний займенниковий дейксис виражається вказівними займенниками dieser, derselbе, die, der, das, selbst і ін., що сприяють виділенню персонажа без його прямого вказування й мовлення, що надають, відтінок розмовності:

54) ImmerwarsiegeteiltenGefühlesvordiesem Flügel gesessen (1:264).

55) Sein treuer Freund und Sekretär, Wagniere, der ihn jetzt begleitete, hatte dringlich abgeraten (2:530).

3). Узагальнено-займенниковий дейксис виражається невизначено-особистим займенником man і невизначеними займенниками jemand, alle, viele, einer і сприяє вираженню узагальненої оцінки:

56) Daß hier ein Albert Schneider wohnt, kann man bei jedem im Haus erfahren (1:265).

57) „Weil ich gut zu allen bin, glauben alle, sie dürfen auf mir herumtreten.“ sagte Toinette (2:263).

4). Прономiнально-локальний дейксис поєднує у собі засоби вираження прономінального й локального дейксисів й сприяє уявному переміщенню персонажа в певну ситуацію:

58) Sie zittert, sie fühlt sich vergehen. Es ist vor allem seine Freunde, die sie überwältigt, diese hemmungslose, kindliche Freunde(1:269).

59) In den achtzehnten Band also der „Interessanten Reisen“, der von Kamtschatka und von Grönland handelte, war er vertieft, als ihn die Botschaft von dem Spielabend bei der Prinzessin Rochan erreichte (2:417).

Локальний дейксис у невласне-прямій мові може виражатися прислівниками місця dort, dorthin, da, hier, hierher, links, rechts, прийменниками місця vor, an, hinter, zwischen, neben та ін., займенниковими прислівниками, утвореними від цих прийменників, наприклад, davor, daneben, і т. д.

60) Müde sitzt sie da, ein wenig leer, es war eine schwere Anstrengung, die sie hinter sich hat (1:269).

61) Am andern Tag, mit der amerikanischen Post, erhielt Franklin amtliche Nachricht über die Ereignisse (2:437).

Проаналізований матеріал дозволяє розділити групу локального дейксиса на дві підгрупи в залежності від типу об'єкта, на який він указує. У невласно-прямому мовленні розрізняються два основних типи таких об'єктів: фізичні й духовні. В відповідності із цим ми виділяємо предметний локальний дейксис і духовний локальний дейксис.

1). Предметний дейксис зачіпає фізичний простір, у якому перебуває персонаж, тобто вказує на розміщення предметів, розташування осіб і інших фізичних об'єктів у реальній площині:

62) InFrankreichwurdenOffizierederamRheinstehendenBesitzungsarmeenachTotungvonDeutschenfreigesprochen, PariserKommunisten, die bei Zusammenstoßen verhaftet worden waren, um nicht erweislicher Gewalttätigkeiten willen auf Jahre ins Gefängnis gesperrt. In England erging es ähnlich irischen Nationalisten. Einzelne starben im Hungerstreik. In Amerika wurden Mitglieder eines nationalistischen Klubs, die unschuldige Neger gelyncht halten, freigelassen. Eingewanderte Italiener, Kommunisten, wurden um eines angeblichen Mordes willen trotz glaubhaft gemachten Alibis von den Geschworenen einer mittelgroßen Stadt zum elektrischen Stuhl verurteilt (3:677).

63) Der Mantel hängt, schlampig hingeworfen, über einem Stuhl, ein Paket in hartem, braunem Papier liegt auf dem Tisch, der abgewetzte Lederkoffer mit den paar dringlichsten Habseligkeiten steht mitten im Zimmer (1:7).

64) Um den geräumigen, altmodischen Reisewagen, der vor dem Tor des schloßartigen Hauses hielt, hatte sich die Dienerschaft versammelt (2:529).

2). Духовний дейксис не пов'язаний з фізичними характеристиками, він спрямований на внутрішній простір людини, отже, виходить за рамки реального. Під впливом психологічних характеристик, властивих невласно-прямій мові, лексичні одиниці одержують переносне значення й здобувають локальний характер, окреслюючи духовний світ персонажа. Питальні слова концентрують локальну семантику:

65) In ihrer Maske hat sie diesen Glauben sichtbar gemacht. Diese Maske, die in Wahrheit ein Abbild seines Innern ist, zeigt jedem, der es sehen will, dass er es hat, das Schöpferische (1:9).

66) Aber immer noch nicht wagten sie, ihr Vergnügen zuzeigen, ihr Lachen klangt unbeholfen, und sie erstickten es gleich wieder; wer wußte, ob nicht auf einmal die großen Herren die Laune verloren und überm Kirschenessen ungnädig wurden? (2:598).

Темпоральний дейксис може бути спрямований на минуле та майбутнє. Обидві групи мають свої засоби вираження. У групі дейксиса, спрямованого на минуле, дейктичним актуалізатором є форма плюсквамперфекта, одна або в сполученні з тимчасовими прислівниками й темпоральними сполучниками, а також лексичними засобами темпорального характеру. В окремих випадках функцію передування виконує перфект. Темпоральний дейксис, спрямований на минуле, актуалізує події, що мали місце в житті персонажа, поглиблюючи тим самим перспективу оповідання й створюючи компресію. У випадку вказівки на момент породження невласно-прямого мовлення, що передує що вказується дії, засобом його вираження є кондиціоналис I.

3.3.2 Функції дейксисів у романах Ліона Фейхтвангера («Erfolg, DreiJahreGeschichteeinerProvinz», «DieBrüderLautensack»,«DieFüchseimWeinberg»)

Іменний дейксис у невласно-прямій мові виконує кілька функцій:

1). Інтродуктивна ідентифікація імен:

67) DieAnnaElisabethHaider, dieMalerindesAkts, hattejanunnichtsmehrvondemAufsehen, das ihr Bild jetzt machte(3:45).

68) Der Hellseher Oskar Lautensack hat Grund zum Verdruß. Zweiundvierzig Jahre ist er alt, und weiter fort ist er von der Erfüllung seiner Träume als je (1:7).

19) Wenige Wochen später war Keiser Josef auf dem Weg nach Paris. Josef, der Zweite seines Namens, war Beherrscher des Römischen Reiches Deutscher Nation nur dem Titel nach (2:186).

2). Оцінна кваліфікація:

69) Aha, dachte Oskar, da ist der Pferdefuß. Wenn er das unterschreibt, dann ist es ein für allemal aus mit den Plänen, die der Alois für ihn hat. Dann ist es Essig mit Geld und Ruhm und sensationellen Erfolg begeistertem Publikum. Dann wird sein Name höchstens alle Vierteljahre einmal in Fachzeitschriften erscheinen, und niemand wird um ihn und seine Begabung wissen als ein kleiner Kreis von gelehrten (1:17).

70) Nun also wußte Franklin, zu welchem Zweck der alte Diplomat ihn allein hatte sprechen wollen. Er wollte ihm auf seine verschnörkelte Art klarmachen, daß es rein persönliches Wohlwollen war, wenn er und Vergennes ihn unterstützten, er wollte ihm vorführen, dass er, Franklin, ein Mann war, der nichts zu bieten hatte und sehr viel verlangte (2:139).

3). Створення позитивної або негативної характеристики персонажа через ім'я особисте іншої діючої особи:

71) „Du bist ein Idiot“, sagte freundschaftlich Hannsjorg. „Ich habe Geld, und solange ich’s habe, hast du’s auch.“ Oskar wurde es bei diesen einfachen, großmütigen Worten warm ums Herz (1:45).

На перший погляд слово einIdiot надає головному герою негативну характеристику, якщо б не емоційно-пофарбована лексика freundschaftlich,großmütigen, яка передає щире відношення головного героя до свого брата, з яким у нього пов’язане все життя: обов’язок перед матір’ю за виховання, та подальшу долю молодшого брата, не зважаючи на те, що брат вже давно не мала дитина, готовність розділити усі свої статки з ним - усе це характеризує головного героя з найкращої сторони, а емоції, які визивали ці слова в серці молодшого брата, ще одне підтвердження позитивної характеристики.

72) Schade, dass er für seine Geschäfte nicht jemand hatte wie zum Beispiel diesen Monsieur Theveneau. Der opferte sich für seinen windigen Chef, ging für ihn nach Amerika: er, Franklin, hatte keinen einzigen richtigen Helfer (2:285).

Aось, наприклад, у романі «Лиси у винограднику» можна виділити наступну негативну характеристику головного героя. Вираз diesenMonsieurTheveneau свідчить, аж ніяк не гарне ставлення героя до цієї людини, та ситуації в цілому. Хоча в цьому прикладі і важко виділити справжнє негативне ставлення головного героя стосовно ситуації, проте такі слова як schade, windig, dieser- характеризують його емоційний стан не з кращої сторони. Проаналізувавши уривок, можна зробити висновок, що головним героєм володіють зневіра, безвихідь з ситуації, котра існувала на той момент його життя, та заздрість. Головний герой не бачить виходу з ситуації, та виступає спостерігачем; він аналізує стан своїх справ, своє положення, та якість життя інших людей, які його оточують, та підлеглим яких він є. На нашу думку усі ці емоції надають негативної характеристики головному героєві.

4). Метафорична функція:

73) Käthe Severin, Schreibarbeiten jeder Art… Ungeniert, beinahe schamlos mustert er ihr langes, schönes, schmales Gesicht, die geschwungenen Lippen, die braunen Augen unter den vollen Braunen, die breite, unten leicht gebuckelte Stirn, das dichte, dunkelblonde, schön ansteigende Haar, das gegen die Mode in einen Knoten geflochten ist (1:92-93).

Цей приклад міг би цілком існувати і без ім’я Käthe, але в невласне-прямій мові головного героя це ім’я є ключовим словом, через яке він передає почуття, усю гамму позитивних емоцій. Ім’я Käthe становиться для героя символом вроди, правильності, тендітності, чистоти та ефемерності. Щоб прикрасити опис дівчини, Ліон Фейхтвангер використовує ряд прикметників voll, breit, leicht, dicht. Асоціативний ряд можна продовжити за допомогою таких прикметників, як zärtlich, gutmütig тощо. Таким чином власне ім’я в невласне-прямому мовленні «метафоризується», перетворюючись в символ позитивного, тим самим значно посилює позитивну характеристику персонажа.

74) Dubourg lag zu Bett, den Kopf in der Zipfelmütze, auf vielen Kissen. Die kleinen freundlichen Augen in dem sackig eingefallenen Gesicht leuchteten auf, als Franklin eintrat (2:437).

Функцію дискурсивного дейксиса в досліджуваному виді мовлення ми визначаємо як вказівку на дію, котра вже відбулася або майбутню подію чи щиросердечний стан, супровідну яку-небудь ситуацію, з метою підкреслити важливість цієї події для даного персонажа, загострити на ній увагу читача, виділити, вичленувати її з потоку оповідання, конкретизувати її, зробити з неї висновок. Дискурсивний дейксис не має власний набір язикових одиниць і використовує засоби інших видів дейксиса. Дискурсивний дейксис розглядається нами у двох аспектах: по способу вираження й по виконуванню їм функції.Актуалізаторами дискурсивного дейксиса можуть виступати вказівний займенник das, dieser у сполученні з іменником, прислівник способу дії so, займенникові прислівники, підрядні суб'єктні й додаткові в препозиції:

75) Ob der Dr. Krüger in der fraglichen Nacht bei Fräulein Haider gewesen sei, konnte die Hofratin nach so langer Zeit nicht mehr angeben. Jedenfalls habe sie, daß der Flerr einige Male zu unziemlichen Zeiten das Atelier betrat oder verließ, deutlich gesehen, beziehungsweise gehört (3:544).

76) Aber wenn einen etwas so hinnimmt wie das, was Sie da aus sich herausgeholt haben, dann bemüht man sich natürlich, aufzuhorchen (1:93).

77) In dieser Lage fühlt er sich durch humanitäre Erwägungen veranlasst zu dem Vorschlag, das Leben tapferer Männer zu schonen falls die Bedingungen ehrenvoll sind; er glaubt diesen Vorschlag durch heilige Prinzipien der Moral und der Geschichte gerechtfertigt (2:439).

Виявивши й описавши прагматичні характеристики невласно-прямого мовлення, ми підтвердили свою гіпотезу про її властивість компресувати інформацію. З виділених видів дейксиса такою здатністю володіють темпоральний, іменний і дискурсивний дейксис.

Як показав аналіз матеріалу, невласне-пряме мовлення, перебуваючи на стику авторського й персонального мовлення, породжує сполучення перспектив автор-персонаж. Не зупиняючи рух сюжету, вона стає непрямим джерелом характеристики персонажа, що може охоплювати широкий тимчасовий діапазон.

Інакше кажучи, невласне-пряме мовлення має здатність темпорального ущільнення, тобто здатністю вміщати в себе тривалий часовий континуум із значним обсягом інформації. Актуалізаторами темпорального ущільнення виступають:

1). Тимчасова форма дієслова плюсквамперфект:

78) Sie war tot, sie hatte sich auf üble Weise umgebracht, und nichts mehr war da von ihr außer diesem unappetitlichen Prozeß und diesem einen Bild. Denn sie war eine sonderbare Person gewesen, sie hatte ihre Bilder vernichtet. Und um dieses eine, das Martin Krüger gerettet hatte, war jetzt die schlechte Luft dieses widerlichen Prozesses (3:23).

79) Angezogen und mit Scheu schauten sie auf ihn und wünschten sich mehr, immer mehr. Alle bedauerten es, als er seine Vorführungen beendete. Er hatte seinen Zweck erreicht (1:213).

80) Es hatte ihn aber noch niemals jemand auf französisch so genannt, und er hatte Mühe, seinen Namen zu verstehen (2:726).

У цих випадках події, що відбуваються протягом тривалого часу, виступають як результат, висновок, підсумок. В основі таких висловлень лежать спогади.

2). Субстантивовані інфінітиви, концентрована семантика дії яких створює ефект великої кількості подій і інформації. У результаті чого "пружина часу" ще щільніше стискується:

81) Dazukommtferner, dassdieGroßkopfigenleidermitvielenihrerForderungenrechthaben. DafindensiezumBeispiel, ersolle einige seiner Freunde, die er in hohe Ämter geschoben hat, abschütteln, weil sie sich zu ungebärdig aufgeführt hatten. Er muß zugeben, es ist mit diesen seinen Freunden kein Staat zu machen (1:276).

82) Endlich gelangte Vaudreuil zu dem Kai. Dort hielt er zu Pferde, die Menge überragend und spähte nach den Schiffen. Es war schwül, Roß und Reiter schwitzten heftig. Es hieß, die „Surveillante“ habe die „Quebec“ in die Luft gesprengt, doch habe sie selber Feuer gefangen, und ihr Kapitän, der Chevalier de Couedic, sei schwer vewundet (2: 213).

3). Кондиціоналіс I. У цьому випадку ми маємо справу з іншою спрямованістю темпорального ущільнення, оскільки в цій тимчасовій формі дієслова в невласне-прямому мовленні проявляє себе катафорична функція:

83)Wurde der alte Oskar, fühlte sich männlich, gab sich männlich. Er musste wohl oder übel von ihr ablassen. Dabei hatte er ernstlich Lust auf sie (1:172).

84) Sie sprang über ihn hinweg, herunter, er jagte sie täppisch, sie sprang auа den Werktisch einiges fiel mit großem Geklirr, er wurde immer wütender, öffnete die Tür, jagte die Katze, sie flüchtete in den entgegengesetzten Winkel. Er war ein maßvoller Mann, der selten laut wurde (2:799).

У всіх названих випадках реалізації темпорального ущільнення воно є проявом компресії інформації.

Імена особисті також демонструють високий прагматичний потенціал усередині невласне-прямого мовлення, воно реалізується перерахованими вище функціями. Ці функції, у свою чергу, реалізують функцію більш високого прагматичного рівня - функцію компресії інформації. Аналізуючи романи Фейхтвангера, можна також помітити те, що значення імен особистих ускладнене характеризацією, воно містить у собі порожнечу, яка може заповнитися безліччю семантичних ознак. Опис усього, що відбувається з носієм ім'я в тексті, заповнює порожнечу в його значенні.

За рахунок придбання ім'ям особистим конотацій воно може концентрувати в своїх значеннях зміст значної частини тексту (окремої підтеми, теми цілого тексту, ідейного мотиву). Це виражається в здатності нести в собі лаконічну, але ємну по змісту характеристику персонажа, що успішно заміняє авторські коментарі, одночасно охарактеризувати й самого героя, і розкрити його відношення до іншої діючої особи, увібрати в себе певну інформацію («метафоризуватися») і транспонувати її далі по тексту. Ім'я особисте може бути засобом компресії позамовної і текстової інформації. Специфікою невласно-прямого мовлення можна вважати лише компресію текстової інформації, оскільки компресія позамовної інформації, котра міститься в промовляючих іменах типу dieAnnaElisabethHaider, dieMalerindesAkts, проявляється незалежно від виду мовлення. Компресія текстової інформації можлива тільки в зазначеному виді мовлення, оскільки в авторському або прямому мовленні антропоніми позбавлені тої мотиваційної спрямованості, яку вони здобувають лише в невласне-прямому мовленні.

Функція дискурсивного дейксиса складається у вичленовуванні з потоку інформації деякої попередньої або майбутньої ситуації, її конкретизації. У засобах вираження дискурсивного дейксиса акумулюється якийсь обсяг значеннєвої інформації, якого включає в себе сама подія (його опис займає часом кілька сторінок тексту), ступінь участі в ньому персонажа, його емоції, супровідна ця подія на різних його етапах, кінцева оцінка що виникла або прогнозування розвитку майбутньої ситуації, а також асоціації, зосталися у персонажа від цієї події. Таким чином, дискурсивний дейксис убирає в себе всі названі моменти й транспонує їх у тексті, не згадуючи в розгорнутому виді.

3.4 Оцінність видів мовлення на основі робіт Ліона Фейхтвангера («Erfolg, DreiJahreGeschichteeinerProvinz», «DieBrüderLautensack»,«DieFüchseimWeinberg»)

У третьому розділі дипломної роботи аналізувалися романи Ліона Фейхтвангера, та виконувалися певні розрахунки, для того, щоб прослідити в якій пропорції автор використовував види мовлення. При обчисленні використовувалася формула, та враховувалася похибка обчислення, зводився отриманий результат до максимуму (див. додаток 2). Отримані результати вносилися в таблиці(див. додатки 3, 4, 5), за якими можна зробити висновок, що непряма мова у романі «DieBrüderLautensack» зустрічається більше ніж пряма, або невласне-пряма мова. Така ж ситуація спостерігається і в романі «DieFüchseimWeinberg», хоча в романі «Erfolg, DreiJahreGeschichteeinerProvinz» ми можемо спостерігати інші результати. Звідси можна зробити висновок, що Ліон Фейхтвангер використовує у своїх творах приблизно однакову кількість видів мови, хоча й виділяється на їхньому тлі непряма мова, але різниця не дуже суттєва.


Висновки до третього розділу

У третій частині моєї дипломної роботи перед мною були поставлені такі завдання:

Проведений аналіз невласно-прямої мови як лінгвопрагматичної категорії довів, що вона володіє в художньому добутку повторюваним набором лінгвістичних ознак (дискурсивною, прагматичною і синтаксичною) і реалізує ряд прагматичних функцій, які, у свою чергу, створюють компресію інформації. Досліджений матеріал продемонстрував, що в структурі цього виду мовлення спостерігаються практично всі види зв’язності - лексична, семантико-синтаксична, граматична. Особливе значення, мають лексичний і семантико-синтаксичний види зв’язності. Лексична зв’язність реалізується за допомогою ім'я особистого, котре завдяки мотиваційній спрямованості невласно-прямого мовлення вбирає в себе певний обсяг значеннєвий інформації (позитивна або негативна характеристика персонажа, створення символу, метафори) і транспонує його далі по тексту. Механізмами семантико-синтаксичної зв’язності в цьому виді мовлення служать, прономінальний, локальний, темпоральний, іменний і дискурсивний дейксиси. На основі аналізу романів Л. Фейхтвангера можна зробити висновок, що зв’язність у невласне-прямій мові носить як внутрішній, так і зовнішній характер. Це означає, що синтаксична зв’язність створює зчеплення у середині самого багаточленного комплексу невласно-прямої мови. В свою чергу усі види дейксиса забезпечують зв’язність із попередніми або наступними частинами тексту. Зроблені висновки дозволяють стверджувати, що невласне-пряма мова дійсно є особливим текстотипом оповідання в художньому тексті. Невласне-пряма мова це самостійне лінгвістичне явище, що володіє типовими, повторюваними морфологічними, лексичними й синтаксичними ознаками, а також володіє особливими прагматичними функціями, за допомогою яких створюється функція більше високого прагматичного рівня - компресія інформації.

Загальні висновки

На сьогодні дуже актуальною залишається царина вивчення стилістики, тексту, та видів мови, що неодмінно супроводжують будь-який текст. А тому й досі залишаються актуальними дискусії, та проблеми пов’язані з цією сферою.

В сучасній художній літературі відображається структурно-семантична еволюція способів передачі мови автора і мови персонажів; підвищена структурно-семантична багатоплановість прямої мови, порушення традиційних схем і поява емоційних елементів в непрямій мові, подальша еволюція, а іноді і повна трансформація форм невласно-прямого мовлення (невласне-пряме мовлення).

У цій роботі ми намагалися щільніше скомпонувати матеріал, та зробити більш доступнішим до сприйняття, та розуміння актуальні питання лінгвістичного аспекту,зокрема ті, що належать до видів мови тощо.

Кожен раз матеріал, на основі якого зроблена робота, поповнюється, що дає змогу подальшого спостереження та вивчення спірних проблем з актуальності, та природи видів мови.

Той, хто вивчає німецьку мову як іноземну, зіштовхується з труднощами, які пов´язані зі стилістикою, аналізом текстів іноземної літератури, різновидами мови та вибором правильного матеріалу з безкінечної кількості допоміжної літератури.

Цей матеріал може бути корисним для студентів, котрі вивчають іноземні мови, а саме німецьку, бо саме на основі німецької мови зроблена ця робота, і можливо може стати джерелом необхідної інформації. Основні положення та висновки можуть сприяти поглибленому розумінню будь-якого з видів тексту та застосуванню набутих знань при вивченні німецької мови, ліпшому розумінню специфіки німецької літератури і культури.


Список використаних джерел

1. Арнольд І.В. Стилістика сучасної англійської мови. – М.: Высшая школа, 1990. – 368 c.

2.Арутюнова Н.Д. Типи язикових значень. Оцінка. Подія. Факт. – М.: Наука, 1988. – 244 с.

3. Баженова И.С. Эмоции, прагматика, текст. - М: Изд. Диалог, 2003. – С. 110-123.

4. Баженова И.С. Способы обозначения эмоции и роль в структуре художественного текста. - М.: Высшая школа, 1990. - С. 23.

5. Бакланова А.Г. Лингвостилистическая характеристика драмы как типа текста. - М.: ACADEMIA, 2005. - 336 с.

6. Бельчиков Ю.Я. Лексическая стилистика: проблемы изучения и обучения. М.: Высшая школа, 1988. – 157 с.

7. Беспалова Е.В. Употребление сложных слов для реализации функции оценки в текстах немецкой публицистики Аспекты становления и функционирования западногерманских языков. - Самара: Полиглот, 2003. – С. 31-38.

8.Брандес М.П. Стилістичний аналіз (на матеріалі німецької мови). - М.: Вища школа, 1971. – 305 с.

9. Брандес М.П. Практикум по стилістиці німецької мови. -М.: Вища школа, 1983. – С. 28–90.

10. Брандес М.П. Стилистика немецкого языка. - М.: Высшая школа, 1983. – С. 88-91.

11. Боброва Г.П. Синтактико-стилистическая характеристика эпической повествовательной речи (на материале немецкой эпической прозы). – Минск: Минск, 1982. – 205 с.

12. Брандес М.П. Стилистика текста: Теоретический курс (на материале немецкого языка). - М.: Прогресс-Традиция, 2004. - 412 с.

13. Буркова Т.А. Стилистические коннотации прозвищных имён в немецких литературных текстах // Теории поля современного языкознания. – Уфа: Буква, 2002. – С. 60-67.

14. Винокуров Н.А. Компрессия как стилевая черта немецкой научной прозы. Липецк: Ясень, 1984. - 16 с.

15. Вольф Е.М. Функціональна семантика оцінки. - М.: Наука, 1985. – 273с.

16. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. – М.: Лингвистическое наследие, 2007. – 139 с.

17. Гладкая Н.М. Лигвистическая природа и стилистические функции. – М.: МПГУ, 1977. – 288 с.

18. Голуб И.Б. Стилістика сучасної російської мови. - М.: Вищашкола, 1986. 365 с.

19. Гончарова Е.А. Лингвостилистические особенности «авторской» и «персональной» несобственно-прямой речи // Стилистика художественной речи. – Липецк: Ясень, 1977. – С. 67-74.

20. Девкин В.Д. Немецкая разговорная речь в сопоставлении с русской. – М.: Высшая школа, 1981. – 158 с.

21. Дзекиревская Л.Н. Система стилистических оппозиций. – Тамбов: Изд-во ТГУ им. Г.Р. Державина, 1965. – 314с.

22. Домашнев А.И. Интерпретация художественного текста. – М.: Высшая школа, 1989. – 278 с.

23. Зарубина Н.Д. Текст: лингвистический и методологический аспекты. - М.: Русский язык, 1981. – 113 с.

24. Іваненко С.М. Лінгвостилістична інтерпретація тексту. - Київ: Ocвіта,1998. – 121 с.

25. Коваленко В.И. Современная новелла ГДР как тип текста в лингвистическом аспекте. – М.: Высшая школа, 1981. – 123 с.

26. Косова В.А. Косвенная речь в немецком языке. – М.: МГУ, 1997. – С. 30-35.

27. Кусько Е.Я. Проблеми мови сучасної художньої літератури. Не власнe-пряма мова в літературі ГДР. - Л.: Видавництво при Львівському Державному Університеті видавничого об'єднання «Вища школа», 1980. – 204 с.

28. Левицкий Ю.А. Лингвистика текста: учебное пособие для вузов. – М.: Высшая школа, 2006. – 207 с.

29. Лехнер Г. Введення в лінгвістичний аналіз та інтерпретацію тексту. - Воронеж: Ранок, 1991. – 154 с.

30. Лопатін У.В. Оцінка як об'єкт граматики // Російська мова: Проблеми граматичної семантики і оцінні чинники в мові. Віноградовські читання XIX XX. - М.: Наука, 1992. – 96 с.

31. Марова Н.Д. Некоторые вопросы лингвостилистической итерпретации художественного текста (проблема перспективы повествования) на материале современных немецких коротких рассказов. – М.: Высшая школа, 1968. – С. 16-20.

32. Мороховській А.Н., Воробйова О.П., Ліхошерст Н., Тімошенко З.І. Стилістика англійської мови. - До.: Головне видавництво видавничого об'єднання «Вища школа», 1984. – 442 с.

33. Мотина Е.И. Аспекты изучения текста: Сборник научных трудов // Университет дружбы народов им. Патриса Лумумбы. – М.: РУДН, 1984. – 137 с.

34. Несобственно-прямая речь в аспекте компрессии информации. Теория и практика германских и романских языков: Материалы III

Всероссийской научно-практической конференции. - Ульяновск: УлГПУ им. И.Н. Ульянова, 2002. –С. 159–161.

35. Несобственно-прямая речь в лингвопрагматическом аспекте. Вестник факультета иностранных языков. - Самара: Изд-во СГПУ, 2003. –С. 30–42.

36. Новикова Е.И. Метафора в немецкоязычной художественной прозе: Когнитивно-синтаксический подход. – Самара: Просвещение, 2004. – С. 20.

37. Помазан Н.Г. О стилистическом использовании диалектизмов в современной прозе. Текст // Стилистика художественной речи. – Л.: Константа, 1975. – С. 130-137.

38.Разінкина Н.М. Стилістика англійської наукової мови. - М.: Наука, 1972. – 230 с.

39. Рахимов Х. Лингвостилистическая характеристика прогрессивного художественно-публицистического репортажа как типа текста. – М.: Наука, 1980. – С. 97.

40. Рыжманова З.М. Лингвостилистические особенности повествования в художественном тексте (на материале немецкоязычной художественной прозы). – М.: Русский язык, 1986. С. – 65.

41. Сакиева Р.С. Немецкий язик: Эмоциональная речь. – М.: Высшая школа, 1991. – 190 с.

42. Скорнякова Р.И. Стилеобразующие функции в немецком языке. – Воронеж: Знамя, 1973. – С. 44.

43. Стегер Л.В. Специфика экспрессивности в немецкоязычной литературе. Вопросы функциональной лексикологии. – М.: Высшая школа, 1987. – С. 54-56.

44. Тураева З.Я. Лингвистика текста. Текст: структура и семантика. – М.:Просвещение, 1986. – 126 с.

45. Фокерман Р.Р. Лингвистическая характеристика жанра. – М.: МГУ, 1968. 339 с.

46. Черемисина И.В. Виды оценок в тексте немецкоязычного художественного репортажа (Когнитивно-коммуникативные аспекты процедуры оценивания). – М.: ИТДГК «Гнозис», 1994. – 198 с.

47. Щукина И.А. Стилистическая дифференциация устойчивых словосочетаний и их использование в современной художественной литературе. – М.: МГУ, 1953. – С. 17.

48. Юганов В.И. Коммуникативно-информационная структура немецкого микротекста. – Калининград: МИОН, 1980. – 241 с.

Джерела іноземної літератури

1. FeuchtwangerL. DieBrüderLautensack. - Rudolstadt:Greifenverlag, 1956. – 346 с.

2. FeuchtwangerL. Die Füchse im Weinberg. - Berlin: Aufbau–Verlag, 1956. –845 с.

3. Feuchtwanger L. Erfolg. Drei Jahre Geschichte einer Provinz. - Berlin, Weimar: Aufbau Verlag, 1993. –489 с.


Додаток № 1

Оцінність чужої мови

СЕМАНТИЧНІ РІЗНОВИДИ КАТЕГОРІЇ «ОЦіНКА ВЛАСНОї І ЧУЖОї МОВИ» АБСОЛЮТНІ ЦИФРИ %
1 Інтенсивність вияву авторської оцінки чужої мови 43 14,3
2 Уточнення автором чужої мови 39 13
чужої мови 27 9
3 Зацікавленість / байдужість в чужій мові Зацікавленість в чужій мові 28 32 9,3 10,7
1,4
байдужість до чужої мови 4
4 Посилання автора на чужу мову 28 9,3
5 Правильність/неправильність чужої мови Правильність чужої мови 9 27 3 9
6
неправильність чужої мови 18
6 Практична значущість чужої мови 26 8,7
7 Справедливість чужої мови 23 7,7
8 Сміливість/обережн. чужої мови сміливість чужої мови 16 20 5,3 6,7
обережність чужої мови 4 1,4
9 Вказівка на повторюваність чужої думки думки ,3
чужої думки 15 5
10 Інтерес автора до чужої мови 17 5,7
11 Згода/незгода з чужою мовою згода з чужою мовою 9 16 3 5,3
незгода з чужою мовою 7 2,3
12 Темпоральная оцінка «перший» 8 10 2,6 3,3
«не перший» 2 0,7
ВСЬОГО 300 100

Додаток №2

Формула для обчислень видів мови у роботах Ліона Фейхтвангера («Erfolg, DreiJahreGeschichteeinerProvinz», «DieBrüderLautensack», «DieFüchseimWeinberg»)

DR - DirekteRede

ID - IndirekteRede

ER - ErlebteRede

Розрахунки були проведені за допомогою формули:

Кількість прикладів одного типу * 100%

в главі

_________________________________= %

Кількість прикладів типів мови

в главі (DR, IR, ER)

При розрахунку враховувалась похибка обчислювання( +, - 1%)


Додаток № 3

Роман «Die Brüder Lautensack»

Die Brüder Lautensack частини сторінки види мови %

Erster Teil:

München

5-64

Direkte Rede

Indirekte Rede

Erlebte Rede

33

48

19

Zweiter Teil:

Berlin

69-214

DR

ID

ER

61

35

14

Dritter Teil: Sophienburg 217-346

DR

ID

ER

37

42

21


Додаток № 4

Роман « Die Füchse im Weinberg»

Die Füchse im Weinberg частини сторінки види мови %

Erster Teil:

Waffen für Amerika

Erstes Kapitel: Beaumarchais

Zweites Kapitel: Franklin

Drittes Kapitel: Louis und Toinette

Vierte Kapitel: Josef

11-186

Direkte Rede

Indirekte Rede

Erlebte Rede

25

53

22

Zweiter Teil:

Die Allianz

Erstes Kapitel: Das lange Warten

Zweites Kapitel: Die Begegnung

Drittes Kapitel: Eine gewonnene Schlacht

Vierte Kapitel: Gezeichnet und gesiegelt

229-450

DR

ID

ER

47

32

20

Dritter Teil:

Der Preis

Erstes Kapitel: Voltaire

Zweites Kapitel: Das Verbot

Drittes Kapitel: Figaro

Vierte Kapitel: Ca ira

529-769

DR

ID

ER

31

69

40


Додаток № 5

Роман « Erfolg. Drei Jahre Geschichte einer Provinz»

Erfolg. Drei Jahre Geschichte einer Provinz. Erfolg. Die Geschichte einer Provinz. частина сторінки видимови %

Das erste Buch

1-489

Direkte Rede

Indirekte Rede

Erlebte Rede

15

23

61

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий