До питання проблеми прихованих імен в англійській та українській мовах

Реферат на тему: До питання проблеми прихованих імен в англійській та українській мовах Всі ми маємо імена. Традиційно це, як мінімум, ім’я, або ім’я і прізвище, або ім’я, прізвище та по батькові. В офіційному англомовному середовищі використовуються двочленні антропоформули типу

Реферат на тему:

До питання проблеми прихованих імен в англійській та українській мовах


Всі ми маємо імена. Традиційно це, як мінімум, ім’я, або ім’я і прізвище, або ім’я, прізвище та по батькові. В офіційному англомовному середовищі використовуються двочленні антропоформули типу Джон Сміт або Мері Браун , в україномовному тричленні типу Шевченко Тарас Григорович, Костенко Ліна Василівна , або двочленні типу Максим Рильський, Леся Українка . Імена є відмінними між собою і виконують різну мету. Основна їх функція полягає в тому, що ім’я, прізвище та ім’я по батькові і фактично, і юридично виступають як засіб ідентифікації людини у суспільстві.

Як зазначає П.П.Чучка, в антропонімії можна розглядати наступні основні антропонімні класи: антропоніми-імена, антропоніми-прізвища, інші види особових назв [7].

Досить часто, з тих чи інших міркувань, люди самі собі змінюють прізвище або ім’я чи маскують його. Причини і форми цього явища досить різноманітні.

Серед вітчизняних та зарубіжних авторів, які займались вивченням питання прихованого імені, варто згадати А.Барб’є, Ф.Гейслера, Я.Дашкевича, О.Дея, В.Дмитрієва, В.Капелюшного, І.Карамазова, Кравченко-Максименкову, І.Масанова, В.Німчука, Н Н.Подольску, А.Рума, О.Тулуба, П.Чучку, та інших.

П.Чучка приховування імені відзначає наступним чином: ”В Україні до псевдонімів вдаються письменники, публіцисти, рідше – карикатуристи, вчені, артисти, підпільники, військові, скаути, спортсмени... Мотивами до їх творення, за думкою автора, найчастіше виступають: а) бажання уникнути переслідування шляхом приховування від громадськості справжнього прізвища автора твору за якоюсь вигаданою назвою (Теофіл Ортолог, Карпенко-Карий, Самовидець... замість М.Смотрицький, І.Тобілевич, О.Маковей); б) засіб позбутися власного прізвища, яке чимось не влаштовує автора {Олександр Олесь, Юрій Клен, Остап Вишня... замість Олександр Кандиба, Освальд Бурґгард, Павло Губенко); в) нагода автора заманіфестувати через самоназву національне, ідеологічне чи естетичне кредо (Леся Українка, Зореслав Щипавка-... замість Лариса Косач, Степан Сабол); г) спроба гумориста погратися з адресатом, заінтригувати його (Редакційний Приблуда, Клепайло, Віршороб Голопупенко...) [7]

В. Капелюшний, окрім вищевказаних причин, які змушували авторів приховувати ім’я, вказує ще на наступні об’єктивні та суб’єктивні причини: політичні утиски, наявність цензури, політична та ідейна боротьба, авторська скромність, невпевненість в своїх авторських силах, бажання зберегти своє інкогніто, службове становище, або просто данина моді [3].

На думку американських авторів, а саме Андріана Рума, причини приховування імені можуть бути наступні [8]:

· · в ситуації еміграції і наступної адаптації, скорочуючи ім’я так, щоб воно легше звучало іноземною мовою;

· · прагнення свідомо видавати себе за громадянина іншої країни з метою опису вражень від своєї власної країни через призму іноземного спостерігача;

· · зміна імені, пов’язана зі зміною статі;

· · зміна імені тоді, коли людина приймає вигляд протилежної статі (зама сковування);

· · зміна імені злочинцями, щоб бути захищеним від виявлення або ідентифікації їх правоохоронними органами;

· · з причина незаконного походження, наприклад, коли дитина в школі, яка відповідає „Тут!”, щоб покрити друга, який грає у хокей.

· · використання навіть по кілька імен військовими агентами для прикриття ;

· · зміна імені для маскування авторства певного твору або витвору через різноманітні причини.

За винятком фактичного фізичного перевтілення, зміна імені - один із самих популярних й ефективних шляхів, за думкою багатьох людей, які у це вірять, стати новою або іншою людиною. Цей процес можна розглядати як результат радикальної зміни людини в політичному, соціальному й культурному кліматі.

Основною формою зміненого або добровільно обраного неофіційного імені є псевдонім. Як вказує О.І.Дей, термін псевдонім – це узагальнююче поняття в науково-бібліографічній літературі [1]. На думку автора, воно містить різні види творення й графічної передачі придбаних імен і позначень прихованого авторства. О.І.Дей зазначає, що найголовнішими різновидами псевдонімного прикриття авторства в літературі з цієї теми прийнято вважати такі: власне псевдоніми, узагальнюючі псевдоніми, криптоніми, графоніми, алоніми, титлоніми, анаграми тощо.

Бувають випадки, коли взагалі немає ніяких вказівок на авторство. Такі твори, що на них автор ніяк не позначив себе, називаємо анонімними, а їх авторів – анонімами [5].

Предметом нашого вивчення є криптоніми в англійській та українській мовах, тому, обзорово, розглянемо їх місце в підході і класифікації змінених імен з точки зору різних авторів.

О.І.Дей в своїй класифікації розглядає криптонім як один з видів псевдонімів [1]

Криптонім (прихований) – надзвичайно поширена форма приховування авторства шляхом подачі:

а) ініціалів імені або прізвища, або імені й прізвища, а часом – імені, по батькові й прізвища, а також початкових літер псевдоніма автора (Т.Г.Ш. –Т.Г.Шевченко; І.Ф. – І.Я.Франко; Л.У. –Леся Українка );

б) кінцевих літер імені й прізвища (Н.Ч. – Іван Крип'якевич); такі криптоніми пишуть з великих і нерідко з малих літер; часом в цих скороченнях передано й ступінь та фах автора (І.А.С.П.Н.М.У. – ієрей Антон Степанович Петрушевич, нотарій митрополитального уряду );

в) будь-яких літер алфавіту слов'янського, грецького, латинського тощо (А. – Мелітон Бучинський; Н.Н. – П.О.Куліш; X .У. Z . – І.Я.Франко );

г) імені й початкової літери прізвища (Іван Ф. –І.Я.Франко ), або це ж – з псевдоніма (Марко В. – І.Я.Франко, від псевдоніма „Марко Ворона” );

д) різноманітних скорочень власного імені чи прізвища автора або його псевдоніма (Ф—о – І.Я.Франко; ....ий – В.Самійленко; Марко В – а – І.Я.Франко; О. Сл—ко — О.А.Снісар; Й. С. р. з. к. го – І.І.Срезневський );

е) імені або ініціалу із одною або кількома зірочками (М*. – О.С.Маковей; Мирон *** – І.Я.Франко);

є) змішання букв та складів імені й прізвища (ом – О.Маковей; Андру–нюк – Андрій Марцинюк ); таким чином іноді творяться й справжні псевдоніми (їв. Мара – Іван Манжура; Еко – Едуард Козак ).

За глибиною приховання авторства криптоніми поділяють на дешифровані (І.Ф. – Іван Франко; М.П. – Михайло Павлик ) і шифровані (Н.С.Ж. – Л.П.Косач, тобто Леся Українка; Р.Л.Н. М.П.Драгоманов ).

Найпоширенішими формами криптонімів є ті, що походять від прізвищ та імен авторів. Очевидно тому деякі російські бібліографи не вживають терміна „криптонім”, а називають цей вид псевдонімності „ініціалами й літеровими позначеннями”. Дехто з дослідників схильний вважати такі підписи різновидом анонімності або, в крайньому разі – переходовою ланкою між псевдонімами й анонімами. В літературі з даного питання зустрічається й інше трактування терміна „криптонім”: ним іноді позначають узагальнюючі псевдоніми.

П.П.Чучка пише, що головними структурними компонентами криптонімів є літери, склади, морфеми, тире і крапки в різних їх комбінаціях. До найпоширеніших структурних типів криптонімів належать ті, що становлять ініціали імені чи ініціали прізвища або ініціали імені та прізвища. Наприклад: А. (Агатангел Кримський), К. (М.Костомаров, П.Куліш), Т.Ш. (Тарас Шевчненко). Часто скорочуються прізвища або імена до двох чи до трьох ініціальних літер. Наприклад Ал. (Алиськевич Андрій), Василь Ст., рідше – Ст. В. (Василь Стефаник), М. Др., рідше – Др. М. (Михайло Драгоманов, він же і М.П., тобто Михайло Петрович), Мак. (Осип Маковей).

Рідше будуються вони з ініціальної та фінальної літер прізвища. Наприклад: А-с (Микола Аркас), С-ч (Степович Андроник), з ініціалей та фіналей прізвища й імені, напр.: 3-в Мо (Зубков Михайло). Утворюють криптоніми з першої літери прізвища та його постфіксального форманта. Напр.: Ч-енко (Спиридон Черкасенко, він же Черкасен.), П-як (Федір Потушняк), М-ей (Осип Маковей), В-ий і В-ний (Микола Вороний). А є просто телонізніми, тобто фінальні літери авторового прізвища, напр.: -кий (Левицький). Трапляються криптоніми з приголосних літер, напр.: Злтрв (І.Золотарьов), Н-п-в-да (М.Непийвода). Є криптоніми з ініціальних складів імені та прізвища, напр.: СемДор (Семен Дорошенко). Частина криптонімів – це аноніми, тобто прізвище чи ім’я автора, прочитані з кінця наперед, напр.: Ародис, Киднир (з Сидора, Риндик).

На сьогодні „Словник українських псевдонімів” О.І. Дея, який вийшов в 1969р., є єдиним словником українських псевдонімів і криптонімів (16-20 ст.).

Англійські самоназви зібрані і систематизовані у “Dictionary of literary pseudonyms” Atkinson Frank (London, Clive bingley, 1982), “A Dictionary of Literary Pseudonyms in English Language” Carty (Mansell Publishing Limited, London, 1995), “Dictionary of Pseudonyms” Adrian Room (Jefferson, New Carolina, and London, 1998)

Нині майже всі автори, які займалися проблемою вивчення псевдонімів в германських та слов’янських мовах, використовують поняття криптоніма як різновиду псевдоніма. У всіх словниках, які існують сьогодні, криптонім подається як псевдонім автора. Не зустрічається жодного джерела, який би містив окремого словника криптонімів.

На нашу думку, криптонім за своєю формою утворення заслуговує на окремий розгляд. У подальшому нашому дослідженні ми робимо спробу класифікації і розшифрування, виходячи з причин, шляхів й способів утворення з метою системного аналізу та виділення в окрему категорію. У подальшому вважаємо за необхідне порівняти вище згадані моменти у двох мовах.

Література:

1. 1. Дей О.І. Словник українських псевдонімів. – К.: „Наукова думка”, 1969.

2. 2. Дмитриев В.Г. Скрывшие своё имя – М, 1977.

3. 3. Дмитриев В.Г. Придуманные имена – М., 1986.

4. 4. Капелюшний В.П. Замасковані імена: Псевдоніми і криптоніми та проблеми атрибуції авторства в історіографії українських національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. – К.: Нора-Прінт, 2001.

5. 5. Кравченко-Максименкова Н. Аноніми та псевдоніми в загальній та українській бібліографії, – К, 1927.

6. 6. Подольская Н.В. Словарь русской ономастнчсской терминологии. – М., 1988.

7. 7. Чучка П.П.Українські псевдоніми: статус, структура і функції. / Наукові записки. Кіровоград РВЦ КДПУ ім. Винниченка, 2001.

8. 8. Room Adrian. Dictionary of Pseudonims. Third edition. MsFarland & Company, Inc., Publishers. – Jefferson, North Carolina, and London, 1989.

9. 9. Schnaider.G Handbuch der Bibliographie. – Leipzid, 1926.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ