регистрация / вход

Визначення спільних слів у складносурядному реченні

Реферат на тему: Визначення спільних слів у складносурядному реченні В українському мовознавстві питання про так звані "спільні слова" (чи "спільні члени речення") у складному реченні спеціально не розглядалися. У російській лінгвістиці зустрічаємо зазначене поняття як не строго термінологічне.

Реферат на тему:

Визначення спільних слів у складносурядному реченні


В українському мовознавстві питання про так звані "спільні слова" (чи "спільні члени речення") у складному реченні спеціально не розглядалися. У російській лінгвістиці зустрічаємо зазначене поняття як не строго термінологічне.

Під "спільними словами", як правило, розуміють "такі слова і групи слів, які однаковою мірою стосуються всіх частин складносурядного речення". Термін "спільні слова" як "загальнозрозумілий" не є чимось новим. Він уведений в ужиток академічною "Грамматикой русского языка", хоча зазначене явище згадується вже в ХІХ столітті, зокрема у праці М.І.Греча "Практическая русская грамматика" при описі процесу злиття речень. При цьому М.І.Греч розрізняє два випадки: "…в первом от слияния подобных между собой частей происходит одно предложение с разностию в некоторых частях; во втором совокуплены два предложения, в коих общи некоторые части". Перший випадок ілюструється таким прикладом: "Звери и птицы живут без труда", другий - таким: "Птицы живут в воздухе, а рыбы в воде". Обидва речення представляють для нас інтерес, адже у структурі цих складних речень дійсно наявні спільні слова. Традиційний синтаксис речення, що ілюструють перший випадок, визначає як прості, ускладнені однорідними членами речення, а речення другого випадку - як складні з неповною другою частиною.

Згадки про спільні слова знаходимо при описі процесу злиття речень і в працях О.Х.Востокова, Д.М.Кудрявського, Е.О.Будде, П.Перевлеського, О.О.Шахматова, А.М.Пєшковського, Ф.І.Буслаєва.

У працях сучасних лінгвістів "спільне слово" визначається як:

- явище, що має місце у структурі складносурядного речення (Г.О.Козачук, К.Ф.Шульжук);

- засіб тіснішого смислового (у деяких працях лінгвістів - і лексичного, і граматичного) взаємозв`язку частин складносурядного речення, що допомагає уникнути вживання коми перед єднальними сполучниками І , Й (С.І.Абакумов, В.В.Бабайцева, А.П.Загнітко, С.П.Бевзенко, П.С.Дудик, Т.Г.Козирева, З.В.Ніколаєва);

- виразник значення одночасності дій, виражених сурядними частинами складного речення (Н.С.Валгіна, Граматика русского языка,1954, А.П.Загнітко, С.Є.Крючков, Л.Ю.Максимов);

- "координатор однорідності (однаковості, рівності)" (Є.А.Ларіна, І.І.Слинько, М.М.Холодов);

- обставинний детермінант, що служить для вираження єдності часового чи просторового плану (Г.Ф.Гаврилова, В.М.Перетрухін, Н.І.Формановська);

- засіб формування мови в більш лаконічну, стилістично завершену (С.П.Бевзенко, К.Ф.Герман).

Однак, як окреме поняття граматичного змісту "спільне слово" в граматиках не виділяється.

Отже, в сучасних синтаксичних працях (в основному з русистики) спільні слова найчастіше описані у двох аспектах. У першому, з погляду на їх загальну семантику, що вноситься у зміст складносурядного речення, зокрема для підкреслення значення одночасності дій, виражених предикативними частинами. Наприклад: "По утрам кумысный домик привлекал людей со слабыми легкими и пятна солнца, прорвавшиеся сквозь листву на столики, освещали около недопитых стаканов неподвижно лежащие бледные длиннополые руки" (К.Федин). У другому, з погляду їх функціонально-синтаксичної ролі у реченні (як засіб тіснішого смислового взаємозв`язку частин складносурядного речення, що, як правило, виконує роль обставини). Наприклад: "А по избам, как в старые-старые времена, светилась лучина и бабы натягивали основы на прабабкины ткацкие станки" (Л.Толстой).

Предметом дослідження нашої статті є спільні слова у складносурядних реченнях, складність яких не викликає сумніву. Адже частини цих речень мають власні предикативні вузли, причому жоден із компонентів одного вузла не є одночасно компонентом іншого, що, за словами М.І.Черемісіної, є визначальною рисою власне складних речень2 . Щодо складності так званих "злитих речень" (або речень з однорідними членами), при характеристиці яких теж зазначаються спільні слова, у багатьох лінгвістів виникають сумніви. Але останні не є предметом дослідження у цій статті.

Найчастіше спільне слово у складносурядному реченні виступає зі значенням темпоральності, підкреслюючи одночасність дій, виражених предикативними частинами речення, наприклад:

"Вночі спадали хмари куряви і затихав Путивль" (П.Воронько); "Глибока ніч. Будинки сплять і люди. Лиш інколи промчить автомобіль та сяйво зблисне та не знать відкіль озветься голос" (М.Рильський),

зі значенням просторового поширення дій, наприклад:

"Від лісу тягло свіжим настоєм живиці та долітали лункі удари сокири" (Ю.Збанацький); "Поверх трави тільки гарячий вітер гуляє… та сонце розсіває своє пекучо-іскристе проміння" (П.Мирний).

Зрідка спільне слово має значення мети, наприклад:

"Для повної подібності - наш двір піском посипано й колючками засаджено!" (Л.Українка),

значення об`єкта поширення дії, наприклад:

"Панські пси його рвали, німчура хтіла на той світ загнати, / а він - біг дав - вижив" (М.Олійник)* ,

значення приналежності, наприклад:

"От і одходилися, Андроне, твої ноги, одробилися руки" (М.Олійник).

Звернемо увагу тепер на ці спільні елементи у функціонально-синтаксичному плані, коли вони виступають в обсязі поняття "член речення", і тому в цьому випадку доцільніше застосовувати до них термін "спільний член речення". Спільні члени речення найчастіше виконують роль обставини, зокрема:

а) обставини часу: "А тепер шепочуть колоски у полі й сонцем налилося золоте зерно" (В.Сосюра);

б) обставини місця: "За селом знов шелестіли хліба й пахло полином" (А.Головко),

рідше - додатка, наприклад:

"У неї важко було повірити, але доводилося вірити" (М.Олійник),

обставини способу дії, наприклад:

"Мимохіть піднімалися шапки на головах вгору і по-вовчому загорялись очі" (С.Васильченко),

або означення, наприклад:

"Нашої дружби ніхто не зламає, Сили ніхто не здола" (М.Рильський).

Спільні слова можуть бути виражені так званими "повнозначними словами":

1) займенником: а) особовим: "Не гріє мене кожух, а лиш слово гріє й тішить" (Нар. тв-ть); б) означальним: "Всі старі обличчя розцвіли, очі засяяли" (С.Васильченко); в) присвійним: "От і одходилися, Андроне, твої ноги, одробилися руки" (М.Олійник) тощо;

2) прислівником: а) іменникового походження: "Часом у блакитній вишині пропливала біла хмара або пролітала пташина" (А.Шиян); б) відзайменникового походження: "Сонце там ніколи не заходило, день не згасав, не вщухали пташині співи…" (М.Олійник); в) відприкметникового походження: "Десь зблизька , од хутора, чулася пісня, долітали нетверезі вигуки, / і йому чомусь подумалось про марність людського життя" (М.Олійник) тощо;

3) прийменниково-іменною сполукою: "На хуторах знялася безладна стрілянина, запалали будівлі" (М.Олійник) - "прийменник + іменник"; "Мало що розумів і Тарас Шевченко з того, що співав кобзар, / проте і в нього ворушилось у грудях щось гаряче і завмирало чогось маленьке серце" (С.Васильченко) - "прийменник + займенник",

і "неповнозначними", зокрема частками (видільно-обмежувальна, спонукальна тощо), наприклад:

"Лише зашерхоче десь суха зелена ящірка, пробігаючи в траві, бризнуть врізнобіч з-під ніг коники-ковалі / та ще жайворонки дзюркочуть у тиші…" (О.Гончар); "Хай трава не в`яне і під вітру свист знов зеленим стане пожовтілий лист" (В.Сосюра).

Крім зазначених способів вираження, "спільні слова" можуть бути виражені і словосполученнями: "В одну мить розсунувся простір і стали ближчими зорі" (Ю.Мушкетик), "І в цей час світло в коридорі погасло і залунав отой моторошний крик" (А.Дімаров), в тому числі фразеологічними сполуками: "Десь у долині бриніла дівоча пісня, / а з другого боку рівномірним цокотом відповідала сокира і м`яко шелестіла поздовжня пила по деревині" (М.Стельмах).

Слід зауважити, що роль об`єднувача частин складного речення виконує і спільна предикативна частина. Серед спільних предикативних частин знаходимо спільні підрядні частини часу, наприклад:

"Коли Павло зайшов , гомін притих, на деякий час запанувала напружена мовчанка, / затим його запитали: - Хто такий?" (М.Олійник),

рідше - підрядні умови, наприклад:

"І чим ближче токовище , тим дужче билося Павлове серце, тремтіли руки" (М.Олійник),

підрядні міри й ступеню якості дії, наприклад:

"Небо так невинно голубіє над стінами скель і сонце так світить ласкаво, що аж каміння сміється " (М.Коцюбинський),

підрядні з`ясувальні, наприклад:

"Спасибі дощу і тобі спасибі, що доню рощу (вже й ніжками диба)…" (А.Мойсієнко).

Як правило, спільні слова наявні в першій предикативній частині складносурядного речення. Причому вони можуть займати позицію на початку предикативної частини (таких випадків найбільше), наприклад: "Під канчуком стогнали села і давні гнулися міста" (М.Рильський), всередині предикативної частини: "Лист жовтий поволі на землю спадав та ніжні стократки схилялись з журбою" (О.Олесь) та в її кінці: "Не цвітуть квітки зимою і дерева не шумлять" (О.Олесь).

Спільні повнозначні чи службові слова у межах складносурядного речення по-різному комбінуються, групуються, переплітаються, наприклад:

обставина часу + обставина місця: "Всю ніч над майданом лунко тріщали постріли, не вмовкав лемент, вилися дими" (М.Олійник);

обставина часу +додаток: "І водночас більшали у графа зіниці, мало не лізли на лоб очі" (М.Олійник);

обставина часу + обставина місця + обставина часу: "Тоді десь раптом ударив грім і метнулась блискавка" (М.Хвильовий);

обставина місця + додаток + обставина способу дії: "Бо ніде не бачили такого багатства риби та дичини, / ніде не співали їм так мило пташки і не шуміли броди" (М.Олійник).

Належність спільного слова однаковою мірою до усіх предикативних частин складносурядного речення дає право на поновлення його в усіх складових частинах складного речення зазначеного типу. Наприклад: "На хвилину раптом стихли голоси і спинилися тіні" (Ю.Смолич) - "На хвилину раптом стихли голоси і на хвилину раптом спинилися тіні"; "У хаті бумкав бубон, бряжчали цимбали" (Ю.Смолич) - "У хаті бумкав бубон, у хаті бряжчали цимбали". Отже, предикативні частини зазначених складносурядних речень є контекстуально неповними. Але пропуск члена речення, що повторюється в одній із частин, за словами П.А.Леканта, є нормою для складного речення та показником тіснішого зв`язку частин у складі складного речення3 , причому спільні слова "роблять нашу мову більш лаконічною, стилістично завершеною"3 . Порівняйте, наприклад, складносурядні речення, що містять однакові члени речення, але ще не зазнали процесу спрощення: "Другий день він у Глуші, і другий день душа його не на місці" (М.Олійник), "Тільки небо і тільки пшениця (над нами, над нами, над нами)" (Б.-І.Антонич), або ж речення, що зазнали спрощення, але не остаточно: "Так йому казали всі ці роки, так його вчили" (М.Олійник), "Є єноти в зоопарку , є єхидна, заєць є " (В.Гринько). Звичайно, ці речення, як і ті, що зазнали спрощення, стилістично виправдані, емоційно наповнені, проте відсутність спрощення однакових членів речення не сприяє економії мовних зусиль.

Отже, на нашу думку, спеціальне дослідження спільних елементів дає можливість глибше пізнати структуру складного речення і деяких нерозв`язаних питань щодо неповних речень.


ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий