регистрация / вход

Формування в учнiв 6 класу загальноосвiтньоi школи лексичних навичок i3 використанням навчальних

Чернігівський національний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка Кафедра педагогіки та методики виконання іноземних мов Курсова робота на тему:

Чернігівський національний педагогічний університет

імені Т.Г. Шевченка

Кафедра педагогіки та методики виконання іноземних мов

Курсова робота на тему:

ФОРМУВАННЯ В УЧНІВ 6 КЛАСУ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ ЛЕКСИЧНИХ НАВИЧОК ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ НАВЧАЛЬНИХ ІГОР

Студентки 33 групи

філологічного факультету

Макаренко Альони Валеріївни

Науковий керівник:

викл. Бичек О.А.

Чернігів – 2011

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ…………………………………………

ВСТУП……………………………………………………………………………..

РОЗДІЛ 1. Дидактичні та психолінгвістичні передумови навчання лексичного матеріалу з використанням різних видів навчальних ігор в 6 класі загальноосвітньої школи…………………………………………………

1.1 Цілі та зміст навчання активній лексиці в 6 класі загальноосвітньої школи……………………………………………………………………

1.2 Навчальна гра як засіб формування лексичних навичок……………...

1.3 Урахування вікових та індивідуально-психологічних особливостей учнів 6 класу у процесі формування лексичних навичок……………

РОЗДІЛ 2. Організація процесу формування лексичних навичок з використанням ігор у 6 класі загальноосвітньої школи…………………….

2.1

РОЗДІЛ І ДИДАКТИЧНІ ТА ПСИХОЛІНГВІСТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ НАВЧАННЯ ЛЕКСИЧНОГО МАТЕРІАЛУ З ВИКОРИСТАННЯМ РІЗНИХ ВИДІВ ІГОР В 6 КЛАСІ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ

1.1Цілі та зміст навчання активній лексиці в 6 класі загальноосвітньої школи

Навчання іноземним мовам у 6 класі загальноосвітньої школи визначається як система, функціонування якої обумовлюється багатьма чинниками. Головними з них є: цілі навчання та виховання, принципи і зміст навчання іноземній мові. Цілі навчання іноземній мові в 6 класі загальноосвітньої школи представлені в Державному освітньому стандарті з освітньої галузі “Іноземна мова”. Вони визначають очікувані результати навчальних досягнень учнів в оволодінні іноземною мовою. В сучасній методиці навчання іноземним мовам у середніх навчальних закладах висуваються чотири цілі: практична, виховна, освітня і розвиваюча. Практична мета є провідною, тому що націлена на практичне опанування учнями умінь мовлення на рівні, достатньому для здійснення іншомовного спілкування в чотирьох видах мовленнєвої діяльності: аудіювання, говорінні, читанні та письмі в типових ситуаціях. Виходячи з цього, оволодіння учнями іншомовним спілкуванням передбачає формування у них певного рівня комунікативної компетенції, яка включає мовленнєву та мовну, соціокультурну та соціолінгвістичну, дискурсивну та стратегічну компетенцію [Програми для середніх загальноосвітніх шкіл. Іноземні мови. 5-12 класи // English. – 2001. - №29-30– С. 2-28].

Учні повинні засвоїти програмовий мовний матеріал як засіб оформлення або розуміння висловлювань у процесі спілкування на рівні, визначеному стандартом. Для цього учням необхідно зрозуміти і засвоїти комунікативні функції засобів спілкування та їх коректного вживання у відповідних мовленнєвих ситуаціях.

Цілі навчання тісно пов’язані зі змістом навчання. Зміст навчання має забезпечити досягнення головної мети навчання, яка полягає в тому, щоб навчити учнів спілкуватися іноземною мовою в типових ситуаціях повсякденного життя в межах засвоєного програмного матеріалу. Здатність учнів спілкуватися іноземною мовою забезпечується формуванням у них іншомовної комунікативної компетенції, зміст якої зумовлений такими видами: мовною, мовленнєвою та соціокультурною. Мовна компетенція включає мовні знання (в тому числі і лексичні), а також відповідні навички, мовленнєва – чотири види компетенцій: в говорінні, аудіювання, читанні та письмі. Так, компетенція у говорінні включає компетенцію в діалогічному та монологічному мовленні. Виходячи з того, що дана робота спрямована на формування лексичних навичок говоріння (монологічного мовлення), наведемо найбільш важливі компоненти змісту навчання монологічному мовленню. Воно може бути спрямоване до однієї особи або до необмеженої кількості осіб. З огляду на те, що навички і вміння, які мають бути сформовані під час навчання, визначені Державним освітнім стандартом, ми наведемо лише ті, які безпосередньо стосуються монологічного мовлення і можуть бути сформовані при використанні ігор на уроках англійської мови.

Державний стандарт з ІМ (загальна середня освіта) передбачає оволодіння такими типами монологу: коротке повідомлення, розповідь, опис, міркування / переконання.

Згідно чинної Програми від 2001 року, до принципів відбору змісту належать: повторюваність, поступове зростання складності, мотивація, потенціал вивчення мови, поняття, функції та функціональні показники.

Знання ІМ асоціюється зі знанням слів, в той час як володіння мовою – з лексичними навичками, які саме і забезпечують функціонування лексичних одиниць у спілкуванні. Саме тому, лексичні навички слід розглядати як найважливіший і невід’ємний компонент змісту навчання ІМ, а їх формування саме і є метою навчання лексичного матеріалу [Ніколаєва С.Ю. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах: Підручник. –К.: Ленвіт, 1999. - С.92].

Сучасна методика вимагає, щоб слова і словосполучення засвоювались не в ізольованому (відірваному від контексту) вигляді, а в єдності трьох аспектів – лексики, граматики і фонетики [Зимняя И.А. Психологические аспекты обучения говорению на иностранном языке . – М.: Просвещение, 1991. – С.140]. Кожен з цих аспектів має надзвичайно важливе значення у процесі спілкування, але дана робота розглядає процес формування лексичних навичок говоріння, тому найбільша увага буде приділятися саме лексичному аспекту, при цьому аспект буде зроблено на монологічному мовленні.

Слід зазначити, що умови навчання в середніх закладах (обмежена тематика і певна, чітко визначена кількість уроків) викликають необхідність відбору лексичного мінімуму, що має відповідати цілям та змісту навчання ІМ. Відбір лексичних мінімумів проводиться укладачами програм та авторами підручників, які визначають кількість ЛО та їх віднесення до активного чи пасивного мінімумів. Таким чином, Державною програмою визначено, що по закінченні 6 класу учні повинні володіти лексикою, що відповідає сферам спілкування, мовленнєвим функціям та наявним навчальним матеріалам. У середніх навчальних закладах є чітко визначені сфери спілкування, до яких входять: “Я, моя сім’я”, “Шкільне життя”, “Дозвілля”, “Природа”, “Наука і культура”, “Робота і професії”, “Життя суспільства”, “Люди”. В середніх навчальних закладах вчитель має справами з результатами відбору лексичних мінімумів, працюючи у відповідності до чинної програми з певним підручником. Конкретні кількісні дані про активний лексичний мінімум для різних класів не є остаточними, бо вони безпосередньо пов’язані з умовами навчання, що весь час змінюються, а також з цілями і змістом навчання. Ця категорія лексичного матеріалу постійно змінюється, зокрема розширюється в міру збагачення досвіду людини [Ніколаєва С.Ю. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах: Підручник. –К.: Ленвіт, 1999. - С.15].

Лексичний аспект спілкування має певні особливості, які полегшують його засвоєння, і такі, що його ускладнюють. До перших відноситься зв’язок лексики із змістом комунікації, на що спрямована увага комунікантів. Це сприяє концентрації їх уваги і засвоєнню. До других відноситься практично невичерпний запас лексики будь-якої західноєвропейської мови, а також великі труднощі засвоєння іншомовної лексики, що пов’язано з формою слова, його значенням, сполучуваністю з іншими словами, а також розходження зі словами рідної мови [Вишневський О.І. Діяльність учнів на уроці іноземної мови. – К.: Рад. школа, 1989, С. 19].

Викладене дозволяє зробити висновок про необхідність тривалої і клопіткої роботи по засвоєнню іншомовної лексики, що передбачає, головним чином, оперування нею у різних видах мовленнєвої діяльності, в тому числі і говорінні.

Кінцевою метою Програми є розвиток здібностей та здатності учні користуватися ІМ для досягнення комунікативних цілей.

1.3 Урахування вікових та індивідуально-психологічних особливостей учнів 6 класу у процесі формування лексичних навичок

Результативність навчально-виховної роботи вчителя ІМ значною мірою залежить від знання та врахування ним вікових та індивідуально-психологічних особливостей учнів. Над цим питанням працювали І.О. Зимня, В.А. Артемов, Б.В. Бєляєв.

Ознайомившись з їхніми роботами можна зробити висновок, що вік учнів з 10 до 14 років – це новий етап розвитку, де провідна роль в розвитку учня, за словами І.О. Зимньої, належить спілкуванню з однолітками і особливості його навчальної діяльності. Це складний перехід від дитинства до дорослості, коли виникає центральне психічне, особистісне новоутворення - “почуття дорослості”. В цьому віці головною цінністю є система відносин з однолітками, дорослими наслідування свідомо або несвідомо “ідеалу”. Провідним видом діяльності є суспільно корисна діяльність, що включає трудову, суспільно-організаційну, художню та навчальну. У молодших підлітків з’являється “прагнення знати по-справжньому” [Зимняя И.А. Психология обучения иностранным язикам в школе .- М., Просвещение, 1991 – 125 с.].

Учень повинен відчувати віру в свої здібності, радість за свої успіхи, бажання йти вперед. При невдачах необхідно допомогти школяреві осмислити їх, оцінити їх як тимчасові труднощі, які можна подолати, побачити шляхи свого подальшого просування й успіху.

Вивчення ІМ із психологічної точки зору – це складний процес формування в корі головного мозку нової мовної системи, яка починає співіснувати і постійно взаємодіяти з уже виробленою системою рідної мови, випробуючи на собі її інтерферуючий вплив.

Комунікативний підхід до навчання ІМ вимагає від учителя створення атмосфери співпраці з учнями, їх активної участі в процесі навчання на уроці, коли діти охоче висловлюють свої думки, роблять висновки та пропонують свої варіанти вирішення складних життєвих проблем. Навчальний матеріал на уроці має бути максимально наближеним до реального життя учнів, до проблем, що їх цікавлять, і види діяльності мають бути природними.

Як відомо, в підлітковому віці розвиток мови йде за рахунок розширення словникового запасу та засвоєння багатьох значень слів. Тому актуальним є використання на уроках ІМ різноманітних буквених ігор. Підліток підходить інтуїтивно до відкриття того, що мова, по своїй суті, є знаковою системою, тому дозволяє відображати навколишню дійсність і фіксувати певний погляд на світ. Саме в підлітковому віці людина розуміє, що розвиток мови визначає пізнавальний розвиток самої людини. В підлітковому віці формується теоретичне мислення, з’являється здатність встановлювати максимальну кількість розумових зв’язків у оточуючому світі, у системі історично обумовленої реальності людського існування. У підлітків з’являється прагнення до відчуття мови, вони підходять до розуміння того, що “слово” допомагає концентрувати думки, робить самосвідомість більш об’єктивною [Ніколаєва С.Ю. МНІМ у середніх навчальних закладах, с. 95].

Молодші підлітки характеризуються значним розвитком психіки, пізнавальних процесів. Навчання залишається основним видом діяльності, проте зазначає значних змін у організації, змісті. Воно характеризується довільністю, зростанням активності і самостійності, зміною пізнавальних і соціальних мотивів навчання. Удосконалюється сприйняття, стаючи більш плановим, різнобічним, але не досягає ще повного розвитку. На нього впливає не лише характер об’єкта, що сприймається але й емоційний стан підлітка.

Зазнає якісних змін мотивація навчання. Навчальний процес ставить підвищені вимоги до уваги молодших підлітків, здатності зосереджуватись на змісті навчальної діяльності й відволікатись від сторонніх показників. Навчання вимагає як мимовільної, так і довільної уваги, сприяє зростанню обсягу уваги, сприяє зростанню обсягу уваги, вдосконаленню уміння розподіляти і переключати її. Для підлітків характерним є прагнення виховувати в собі здатність бути уважними, елементи самоконтролю й саморегуляції [Мухина В.С. Возрастная психология, 86 с.].

У цьому віці пам’ять набуває більшої логічності, довільності й керованості. Підлітки використовують різноманітні засоби запам’ятовування: логічну обробку матеріалу, виділення опорних пунктів, складання плану, конспектування. Більше розвинута механічна пам'ять. Загальний обсяг та швидкість запам’ятовування збільшується. Спостерігається розвиненість не лише конкретного, а й абстрактного мислення.

Разом з тим, як зазначає В.А. Артемов, у цей період спостерігається зростання показників логічності, усвідомленості, вдосконалення процесів та операцій мислення. Це безумовно має вплив на формування рецептивних лексичних навичок. Зокрема, В.А. Артемов відмічає позитивну динаміку розвитку механізму ймовірного прогнозування від молодшого шкільного до середнього шкільного віку. Це виражається в збільшенні в молодших підлітків лінгвістичного досвіду, який визначає успішність здійснення мовленнєвого прогнозу [Артемов В.А. Психология обучения иностранным язикам, М., 1969 – 167 с.].

Основним у мовному розвитку молодших підлітків є вдосконалення уміння користуватись мовою як засобом спілкування. У здатності користуватися словом, зовнішнім мовленням підлітки вбачають свою інтелектуальну силу, ознаку свого авторитету в колективі. У зв’язку з цим посилюється інтерес до оволодіння засобами виразної мови, до алегорій, крилатих слів і метафор. Підлітки розуміють гумор, мовні засоби його вираження. Користуючись внутрішнім мовленням, вони шукають адекватні способи передачі своїх думок [Беляев Б.В. Психологические основы усвоения лексикииностранного языка, 67 с.].

Ігрова діяльність зберігає своє значення, але набуває якісно іншого характеру за змістом і способами здійснення. Виділяють такі її види: творчі ігри (драматизація, ігри-походи, імпровізація й фантазування при відтворенні історичних подій, сучасних ситуацій); інтелектуальні (шахи, шашки, розв’язування різних мисленнєвих завдань); комп’ютерні, військові ігри тощо. Особливо захоплюють підлітків колективні ігри, адже для цього віку є характерним прагнення до змагання. Успіхи та помилки їх стають предметом жвавих обговорень, критичних зауважень. В іграх підлітки проявляють підвищену емоційність.

У молодших підлітків актуалізується потреба в самоповазі, загальному позитивному ставленні до себе як до особистості. Головним стає аналіз рис свого характеру і особливостей взаємин з іншими людьми. Прагнення розібратися в собі та своїх особливостях, бажання порівняти себе з іншими та оцінити їх якості породжують підвищену чутливість до оцінювання особистісних якостей, поведінки, ставлення до себе загалом. Це основна причина вразливості підлітка, його невмотивованих, безпідставних, із погляду дорослих, бурхливих реакцій на зауваження [Психолого-педагогические основы совершенствования содержания методов обучения предметов гуманитарного цикла, 27 с.].

Отже, при використанні ігор у вдосконалення лексичних навичок, слід брати такі вікові та індивідуально-психологічні особливості учнів: прагнення до самостійності, перевага наочно-образного мислення, розвиток механізму ймовірного прогнозування, підвищена сприйнятливість, розвиток пам’яті та уваги, цілеспрямованість, зростання самосвідомості та контролю за власною діяльністю.

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ ЛЕКСИЧНИХ НАВИЧОК З ВИКОРИСТАННЯМ ІГОР У 6 КЛАСІ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ

2.1 Класифікація навчальних ігор

У наш час мова – це важливий засіб міжнародного спілкування, і зараз українське суспільство відчуває потребу у фахівцях різних галузей, які активно володіли б іноземною мовою для розв’язання своїх професійних та особистих проблем. Це означає, що школа повинна готувати своїх випускників до спілкування в реальних життєвих ситуаціях, учити здобувати знання самостійно, шукати шляхи вдосконалення в галузі професії, яку вони обрали на майбутнє.

Найсильнішим мотивуючим фактором є ті прийоми навчання, які забезпечують учням новизну матеріалу, що вивчається, а також, різноманітних вправ, які виконуються. Використання різноманітних прийомів навчання сприяє закріпленню мовних явищ у пам'яті, створенню більш стійких зорових і слухових образів, підвищенню зацікавленості й активністю учнів.

Учитель працюючи за новою програмою, оволодіває комунікативною методикою навчання іноземних мов, яка розглядає навчальну діяльність на уроці як діяльність спілкування. Це потребує широкого використання інтерактивних форм навчання, різноманітних навчальних ігор.

Ігрова діяльність на уроці дуже важлива. Як відомо, велике значення в організації навчального процесу відіграє мотивація навчання. Вона сприяє активізації мислення, викликає інтерес до того чи іншого виду занять, до виконання того чи іншого завдання.

Місце та роль ігрового методу в навчальному процесі, поєднання елементів гри та навчання багато в чому залежать від розуміння вчителем функцій та класифікацій різного роду ігор.

Ігри діляться по виду діяльності на: 1) фізичні; 2) інтелектуальні; 3) трудові; 4) соціальні; 5) психологічні.

За характером педагогічного процесу виділяють наступні групи ігор:

1. навчальні, тренувальні, контролюючі

2. пізнавальні, виховальні, розвиваючі;

3. репродуктивні, продуктивні, творчі;

4. комунікативні, діагностичні, профорієнтаційні, психотехнічні.

За характером ігрової методики ігри можна розділити на предметні, сюжетні, рольові, ділові, імітаційні, ігри-драматизації.

Якщо розглядати гру з точки зору цільових орієнтацій, то в цьому випадку ігри можна поділити на:

1. Дидактичні, які використовують для розширення кругозору і пізнавальної діяльності, вони формують певні уміння та навички, необхідні для практичної діяльності, в ході їх виконання розвиваються загально навчальні вміння та навички, а також трудові навички.

2. Виховальні, які виховують самостійність, волю, співпрацю, колективізм, комунікативність, формують певні підходи та позиції, естетичні установки.

3. Розвиваючі, які розвивають мотивацію навчальної діяльності, увагу, пам’ять, мову, мислення, уяву, фантазію, творчі можливості, емпатію, рефлексію, вміння порівнювати, зіставляти, знаходити аналогії, оптимальні рішення. А.Н. Леонтьєв вважав, що “гра – свобода особистості і уяви, ілюзорна реалізація не реалізуючих інтересів”.

4. Соціалізуючи, які залучають до норм і цінностей суспільства, адаптуються до умов оточення, які навчають спілкуванню. За визначенням Л.С. Виготського “Гра – простір внутрішньої соціалізації дитини, засіб засвоєння соціальних установок”.

Формуванню та розвитку лексичних навичок та навичок вимови в деякій мірі сприяють орфографічні ігри, загальна мета яких – засвоєння правопису вивченої лексики. Більшість ігор можна використовувати в якості тренувальних вправ на етапі як первинного так і вторинного закріплення.

Одна й та ж гра може бути використана на різних етапах уроку. Але все залежить від конкретних умов роботи вчителя, його темпераменту та творчих можливостей. Тут потрібно відмітити, що при всій привабливості та ефективності ігрового методу потрібно дотримуватися чуття міри, інакше ігри стомлять учнів та втратять свіжість емоційного впливу. Успіх використання ігор залежить від атмосфери необхідного мовного спілкування, яке вчитель створить в класі. Важливо, щоб учні звиклі до такого спілкування, захопились і стали разом з учителем учасниками цього процесу. Досвід запевнює, що використання ігрового методу навчання сприяє розвитку пізнавальної активності учнів у вивченні ІМ. Мета ігрового методу навчання – сприяти розвитку мовних навичок та вмінь. Можливість проявляти самодіяльність в вирішенні мовно-мисленнєвих задач, швидка реакція у спілкуванні, максимальна мобілізація мовних навичок – характерні якості мовного вміння – можуть проявлятися під час проведення ігор.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий

Все материалы в разделе "Иностранный язык"