регистрация / вход

Особливості сенсорних систем людини

РЕФЕРАТ на тему: Сенсорні системи” Сенсорна система – органи чуття, забезпечують сприйняття дії факторів, як внутрішнього, так і зовнішнього середовища.

РЕФЕРАТ

на тему:

“Сенсорні системи”


Сенсорна система – органи чуття, забезпечують сприйняття дії факторів, як внутрішнього, так і зовнішнього середовища.

Діяльність сенсорної системи відображає зовнішній матеріальний світ, що дає змогу людині не тільки пристосуватися до навколишнього середовища, а й пізнавати закони природи, а й пізнавати закони природи та активно змінювати це середовище.

Цій складній системі видатний фізіолог І.П.Павлов дав назву аналізатора.

Кожний аналізатор складається із сприймаючих утворів рецепторів, нервів, що відходять відповідних, і відповідних ділянок кори і підкірки головного мозку, де й відбувається остаточний аналіз і синтез збудження і формування наших відчуттів.

Органи чуття забезпечують такі основні види чутливості: зір, слух, шок, смак, дотик, рівновагу та відчуття положення тіла у просторі.

Дотик – це прийняття форми, розміру, щільності, температури різник предметів. У слизових оболонок шкіри містяться дотикові рефлектори. Найбільше їх на губах, кінчику язика, пальців, а також на долоні. Користуючись дотиком, людина може: визначити фізичні властивості предметів такі, як форма, твердість, м’якість, характер поверхні, тепло-холод, орієнтуватися в темряві, блискавично реагувати на загрозливу небезпеку.

Нюх – це сприйняття запахів різних речовин. Велика кількість нюхових рецепторів міститься в слизовій оболонці порожнини носа. Від нюхових рецепторів у проміжний мозок і потім у лобову частку кори де проходить аналіз речовин, що вдихаються.

За запахом людина відрізняє недоброякісну їжу, вловлює появу в повітрі шкідливих для її здоров'я домішок.

Смак - сприйняття смакових особливостей речовин, що потрапляють в ротову порожнину. Рецептори смаку розташовані в смакових цибулинах виростів слизової оболонки язика – сосочків на стінках глотки і м'якого піднебіння. Збудження від рецепторів передається по волокнах язикового нерва у довгастий мозок, міст, до скроневої кістки, де формується сприйняття у вигляді різних смакових відчуттів. Смак допомагає людині визначити якість їжі, сприяє виділенню травних соків і прохолодження процесу травлення в цілому.

Орган слуху – забезпечує сприйняття слухових коливань. Завдяки слуху розрізняють звуки навколишнього середовища. Людина спроможна визначити напрямок звуку з джерела, що дає змогу орієнтування в навколишньому середовищі, а також висоту, тембр, силу звуку. Слух є одним із чуттів людини, які сприяють психічному розвитку повноцінної особистості. З слухом пов'язані звукові, мовні спілкування. Орган слуху розташований в отворі слухового проходу скроневої кістки черепа. Він складається з 3-х основних відділів: зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха. Перші два беруть участь тільки в проведенні звукових коливань, а третій містить звукосприймальний і вестибулярний апарат.

Функція регуляції положення тіла в просторі і рівноваги заперечується вестибулярним апаратом, який утворюється рецепторами мішечків і пів колових каналів внутрішнього вуха. Коли змінюється положення голови або людина рухається, рецептори збуджуються, виникають нервові імпульси. Вони проходять по нервових шляхах у середній мозок, мозочок і кору великих півкуль. Завдяки аналізатору контроль рівноваги і положення тіла забезпечується прямоходіння.

Орган зору людини складається з очного яблука і допоміжного апарату. Очне яблуко розміщене в очній ямці черепа. Має кулясту форму і складається з трьох оболонок: зовнішньої – щільної білкової, яка захищає очне яблуко від пошкоджень та проникнення сторонніх тіл ззовні (спереду вона переходить у прозору і проникну для світла рогівку); до неї прикріплюються м'язи, які рухають око; середньої – судинної (пронизаною густою сіткою кровоносних судин, що постачають кров очному яблуку); внутрішньої – сітчастої (в ній розміщені рецептори ока – палички і колбочки), де під дією світла виникають нервові збудження, які по зоровому нерву передаються в зорову зону кори головного мозку. Передня частина судинної оболонки очного яблука утворює райдужну оболонку, яка має забарвлення від світло-блакитного до темно-коричневого завдяки пігментним речовинам. У центрі райдужної оболонки знаходиться зіниця – круглий отвір, здатний за допомогою м'язів змінювати свій діаметр в залежності від інтенсивності світла. За зіницею міститься прозорий двоопуклий кришталик, оточений війковим м’язом. Судинна оболонка утворює рідину, що міститься в камерах ока – між рогівкою та райдужною оболонкою, а також у внутрішній частині очного яблука, заповненого скло видним тілом – прозорою драглистою речовиною. Зоровий нерв виходить із сіткової оболонки, його закінчення підходить до паличок і колбочок збоку скло видного тіла. Місце його виходу позбавлене світло сприймаючих клітин (колбочок і паличок) – це сліпа пляма. Збоку неї розміщена жовта пляма, де знаходяться в основному колбочки. Навколо жовтої плями є як колбочки, так і палички, а на периферії – лише палички.

Палички є рецепторами присмеркового зору; вони збуджуються слабким світлом і при цьому не розрізняють королів і бачать нечітко. Колбочки є рецепторами денного зору; вони сприймають яскраве світло і здатні розрізняти кольори.

Допоміжний апарат органа зору людини складається з брови (захищає око від поту); повіки та вій (прикривають око від пилу та інших сторонніх тіл; задню поверхню повік вкриває оболонка – кон’юнктива, яка частково переходить на очне яблуко); м'язів, які рухають око; слізного апарату. Слізна залоза виділяє рідину, яка зволожує око, змиває з нього сторонні тіла, виконує терморегуляторну функцію, містить речовину, що вбиває мікроорганізми, - лізоцим.

Завдяки зору відбуваються сприйняття форми, розмірів та кольорів оточуючих предметів, орієнтування серед них, визначаються відстань до предметів та їх об’ємність. Завдяки йому отримується зорова інформація, сприймається навколишнє середовище і забезпечується виконання складної роботи.

Рецепторні апарати, специфічними подразнювачами яких є хімічні речовини різної природи, носять назву неморецептори і являються периферичним відділом відповідних аналізаторів. У внутрішніх органах і тканинах є велика кількість неморецепторів, які відносяться до внутрішніх аналізаторів. Що стосується внутрішніх аналізаторів, то серед них є два аналізатори, то серед них є два аналізатори, які сприймають хімічні подразнення, - нюховий і смаковий.

Рецепторний апарат нюхового аналізатора знаходиться в середині носа. В області верхнього носового хода і задньої верхньої частини носової перегородки слизиста оболонка відрізняється своєю товщиною і жовтокоричневим забарвленням.

Рецепторний апарат нюхового аналізатора складається із трьох клітин: нюхових, опірних, базальних, які базують нюховий епітелій. Нюхові клітини мають форму веретена. Вільний кінець клітини досягає поверхні нюхового епітелію і закінчується невеликим здуванням – нюховим міхуром – з віями. На кожні 160 нюхових клітин нарахується близько 100 опірних. Опірні клітини, які мають циліндричну форму, проходять через всю товщину епітелію і своєю основою прилягають до базальних клітин. Епітелій просочений вивідними протоками серозних залоз.

У нюховому епітелії верхнього носового ходу у людини виявлено нюхові клітини двох видів: палично – і клобочкоподібні,; в зовнішніх відростках цих клітин відзначальність міоідних елементів, які дають можливість нюховим міхурам як підніматися над поверхнею нюхового епітелію, так і заглиблюватися в епітелій, перериваючи цей контакт. Внутрішній кінець кожної нюхової клітини продовжується у вигляді нервового волокна. Ці волокна об’єднуючись в тонкі нитки, проходять через отвір решітчастої кістки в середину черепа і зв’язуються з нервовими клітинами нюхових цибулин. Нервові волокна, які відходять від двох нюхових цибулин з’єднуються в товстий пучок – нюховий тракт, який утворює на своєму подальшому шляху трикутне розширення. Нюховий тракт людини разом із цибулиною представляють собою недорозвинуту нюхову складки макроаматичних тварин. Від нюхового трикутника волокна нюхового тракту ідуть окремими пучками; в складі бокового нюхового пучка – в складки морського коня; невелика кількість волокон проходять через передню каліссуру на протилежну сторону; частина волокон іде до сірої речовини прозорої перегородки, а друга частина направляється до substantia perforata anterior. У тварин з сильно розвинутим нюхом остання частина мозку досягає значних розмірів.

В час акта їди має місце подразнення рецепторів нюхового аналізатора також в повітрі, яке ми видихаємо при пережовуванні їжі через хоани. Таким способом, нюховий аналізатор диференціює по запаху не тільки той, який поступає із зовні через носові – повітря, але й їду, яка заходиться всередині рота. Деякі пахучі речовини не тільки являються адекватними подразнювачами нюхових клітин, але подразнюють такі чутливі закінчення потрійного нерва, які закладені в слизистій оболонці середини носа. При дії таких речовин, особливо при значній їх концентрації, спостерігається ряд рефлекторних змін в організмі, головним чинником із сторони дихання. Зупинка дихання, яка наступає несподівано на самому початку ефірного або хлороформного наркозу являється одним із приладів таких рефлекторних реакцій.

Гострота нюху характеризується порогом відчуття, тобто мінімальною кількістю пахучих речовин, які здібні викликати відчуття запаху. ???? вимірювати гостроти запаху запропоновані спеціальні прилади (ольфантометри). В наших клініках і лабораторіях часто використовують модифіцирований прилад Ельберга-Леві. Цей прилад складається із ширфогорної склянки ємністю біля 500 см3 , в яку поміщають пахучу речовину в рідкому або твердому стані. Крізь резинову трубку, яка закриває горло склянки, проходять дві трубки – скляна і металева. У зігнутій під прямим кутом скляної трубки один кінець сильно заглиблений всередину склянки, а інший кінець має резинову насадку з краном. Коротка металічна трубка з’єднана із зовнішнім кінцем через випускний клапан з трубкою, який закінчуються двома оливами. При вимірюванні гостроти нюху всередину склянки вводять з допомогою шприца через резинову насадку в скляну трубку строго дозовану кількість повітря, завдяки чому тиск в середині склянки підвищує порівняно з зовнішнім. Після цього кран закривають, а оливи вводять в ніздрі досліджуваного лиця. При відкриванні випускного клапана, наступає вирівнювання тиску, і з склянки поступає в ніздрі промінь повітря, який містить пору пахучої речовини, яка діє на нюхові рецептори.

При такому способі визначення мірою гостроти нюху – “нюховим коефіцієнтом” – служить мінімальний, вимірювальний в кубічних сантиметрах, об’єм повітря, який необхідно для того, щоб поступаючи в середину носа струя повітря визвала нюхове відчуття. Цей спосіб дозволяє вводити в носову порожнину пори пахучих речовин в строго дозованій кількості. Знаючи атмосферний тиск і температуру, можна розрахувати порційний тиск і також концентрацію пари пахучих речовин в банці.

Гострота нюху у відношенні одної і тої ж пахучої речовини широко варєрує в різних людей. Вона міняється також у одної тої ж людини в широких границях в залежності від багатьох умов. Значний вплив на зміни нюхових порогів мають зовнішні фактори – волога, температура, атмосферний тиск і інші.

Периферичний, або рецепторний, апарат смакового аналізатора находиться в порожнині рота, тобто на початку системи органів травлення. З допомогою смакового аналізатора виробляється випробування їди при безпосередньому дотику її з слизистою оболонкою порожнини рота. Крім того, з рецепторного поля порожнини рота при участі смакового аналізатора рефлекторно пускається в хід складний механізм апарата травлення. Досить згадати рефлекторне виділення слини різного якісного складу в залежності від хімічних властивостей подразника, який знаходиться в порожнині рота, і також виділення шлункового соку.

В слизовій оболонці ротової порожнини є особливі утворення – смакові цибулини, які являються специфічними кінцевими апаратами, які сприймають смакові подразники. В дорослої людини смакові цибулини розміщуються на кінчику язика, на докові або дорзальній його поверхні, а також на передній і задній поверхні надгортанника, на задній стінці глотки, на передньому і м’якому піднебінні. У дітей область розташування смакових цибулин значно більша ніж у дорослих. В старості їх кількість зменшується. Смакові цибулини зустрічаються у виді окремих включень в епітелії слизової оболонки, але на язиці вони знаходяться в складі сосочків. У людини є желобовидні, листоподібні ,грибоподібні сосочки, які містять смакові цибулини. Смакові цибулини розміщені таким способом, що проникають через всю товщину епідермісу, досягаючи його вільної поверхні. Вони мають вид пляшки, яка відкривається назовні невеликим отвором – смаковою порою. Кожна смакова цибулина складається із двох родів клітин: зовнішні – підтримуючих і внутрішніх – смакових. Нервові волокна із субепітеліального сплетіння входять в середину смакової цибулини і там вільно закінчуються; друга частина волокон розміщена між окремими смаковими цибулинами.

Іннервація смакової області дуже складна. У хребті тварин немає окремих смакових нервів, як для рецепторів нюху. Смакові цибулини різних областей слизової оболонки порожнини рота одержують нервові волокна від чотирьох різних нервів. Після пере різання смакових нервових волокон спостерігається дегенерація смакових цибулин з послідовним повним їх зменшенням.

Всі смакові волокна входять в склад одиночного пучка продовгуватого мозку і закінчуються в області його ядра. Звідси смакові волокна ідуть по глядацькому бугру. Тут починається третій неврон. Що ж стосується нейтрального, або коркового, кінця смакового аналізатора, то до цього часу його локалізація точно не встановлена. Подразнювачами смакових рецепторів є самі різні речовини у водних розчинах. Речовини, нерозчинні у воді, не мають смаку; немає смаку також дистильована вода. Існують три групи смакових речовин, які визивають чотири види перших відчуттів смаку: кислого, соленого, гіркого і солодкого.

Різні смаки нашої їди є результатом рудя відчуттів, які виникають завдяки тому, що крім специфічних смакових цибулин, на поверхні язика є чутливі закінчення другого роду, який сприймає температурні, тактильні і больові роздратування. Таким чином одночасно з смаковими виникає ряд інших відчуттів, до яких присвоюється також відчуття запаху. В результаті складного комплексу подразнень виникають різні відтінки смакових відчуттів. До них може бути віднесений металічний смак колоїдних розчинів тяжких металів і також лужний смак.

Досліди із змішанням різних смакових речовин, виготовлені в лабораторії П.П.Лазарева, підтверджує можливість синтезувати різновидні смакові властивості (смак чаю, какао, кави, винограду і ін.) з допомогою чотирьох основних смакових подразників, взятих в різних концентраціях.

Використана література:

1. Біологія: Навч. посіб. / За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. — 3тє вид., випр. і допов. — К.: Вища шк., 2002. — 622 с.: іл.

2. Медична енциклопедія. В 4-х томах. – М., 1992.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий