Смекни!
smekni.com

Диференціація відсоткової ставки комерційного банку (стр. 4 из 6)

В умовах жорсткої конкуренції банки зазнають впливу багатьох видів ризику.

Огляд економічної літератури свідчить про застосування різних підходів до їх класифікації, а найпоширенішим є поділ ризиків на зовнішні та внутрішні (залежно від сфер виникнення та можливостей управління) [8, 453]. До зовнішніх належать ризики, не пов’язані з діяльністю банку чи конкретного клієнта, а до внутрішніх – ті, що виникають безпосередньо у зв’язку з діяльністю конкретної банківської установи. При цьому одним із основних джерел ризику для будь-якого фінансового інструменту є ризик зміни ринкових процентних ставок, або процентний ризик, який вважається одним із основних внутрішніх ризиків. Це пов’язано з тим, що динаміку процентних ставок складно прогнозувати і їм властива мінливість, тому зростаючий процентний ризик перетворюється на головне джерело банківського ризику взагалі.

З іншого боку, процентний ризик за своєю природою є спекулятивним, адже зміни процентних ставок можуть спричиняти як прибутки, так і збитки.

Мінливість процентних ставок та збільшення числа банківських продуктів, які відображаються в балансі та поза ним, обумовили те, що управління процентними ризиками стало важливою складовою банківського управління загалом. У зв’язку із цим органи, які регулюють і контролюють банківську діяльність (передусім Національний банк України), повинні приділяти більше уваги оцінці процентного ризику, на який наражаються українські банки, що є особливо актуальним у світлі останніх рекомендацій Базельського комітету щодо вимог до капіталу банку з урахуванням ризику.

Виділяють такі види ризику зміни процентної ставки:

1. Ризик зміни вартості ресурсів, який виникає через різницю в строках погашення (для інструментів із фіксованою процентною ставкою) та переоцінки розміру ставки (для інструментів зі змінною процентною ставкою) банківських активів, зобов’язань і позабалансових позицій. Цей вид процентного ризику впливає на доходи банку та вартість його інструментів, є невід’ємною частиною банківської діяльності і вважається доволі непередбачуваним. Протидією зростанню такого ризику є встановлення лімітів відповідно до рівня ризику, обсягу портфелів банку та видів його діяльності;

2. Ризик зміни кривої дохідності, який виникає через зміни в нахилі та формі кривої дохідності. Даний вид ризику може мати негативний вплив на доходи банку та його економічну вартість. Банк може застрахувати свій стан від паралельних змін кривої дохідності. Наприклад, таким чином: довгу позицію облігацій із терміном погашення 10 років хеджувати короткостроковою позицією векселів того ж емітента з терміном погашення 5 років, хоча можливість збитків при цьому цілковито не усувається;

3. Базисний ризик, що виникає через відсутність достатньо тісного зв’язку між коригуванням ставок, отриманих та сплачених за різними інструментами, всі інші характеристики яких щодо переоцінки є однаковими;

4. Ризик права вибору, пов’язаний із наявністю права відмови від виконання угоди (тобто з реалізацією права вибору). Мова йде про безстрокові депозиті інструменти, що дають право вкладникам вилучати свої кошти; кредити, які позичальники можуть погасити достроково без штрафних санкцій, а також різні види облігацій і векселів із правом дострокового викупу [6, 175].

У зарубіжній практиці стратегії управління процентним ризиком надають важливого значення. Цим займаються спеціальні банківські комітети (зокрема, комітет з управління активами та пасивами [6, с. 178]), основна мета діяльності яких – захистити прибуток банку від негативного впливу різких коливань процентної ставки.

Управління процентним ризиком передбачає застосування різноманітних методик та дій, спрямованих на зменшення ризику втрати власних коштів унаслідок несприятливих змін процентних ставок. Серед методик аналізу та контролю можна умовно виділити комплексні методи (тобто методи, в рамках яких можуть бути реалізовані внутрібанківські системи аналізу й контролю ризику процентної ставки), а також власне методи аналізу й методи контролю. Найвідомішими комплексними методами є аналіз і контроль ґепу та дюрацій.

Найпростіший і найпоширеніший метод аналізу ризику процентної ставки – метод ґепу (GАР – від англ. розрив, дисбаланс) – ґрунтується на виділенні чутливих (до процентних ставок) вимог і зобов’язань банку (включаючи позабалансові позиції). Керування ґепом полягає в утриманні відношення ґепу до загальних активів у заздалегідь заданих межах. Якщо банк спроможний спрогнозувати з високим ступенем упевненості загальний напрямок руху ставок (їх зростання або падіння), варто вибрати межі одного знака. Якщо рух кривої прибутковості важко передбачити, слід вибрати межі різного знака. Це пов’язано з тим, що банк із позитивним (негативним) ґепом одержить додатковий прибуток при зростанні (падінні) ставок та (з однаковою ймовірністю) одержить прибуток чи зазнає збитків у разі, коли рух ставок буде абсолютно не передбачуваним. Наприклад, аналізуючи за опублікованими в 2004-2006 роках даними (табл. 3.1) узагальнені індикатори процентного ризику українських банків, можна зробити висновок, що збереження негативного ґепу протягом аналізованого періоду (коефіцієнт ґепу, відображений у пункті 3 табл. 3.1, менший від одиниці) дало змогу банкам одержати додатковий прибуток (про що свідчить позитивна динаміка рівнів чистої процентної маржі, чистого спреду та рентабельності активів – див. пункти 4, 5, 6) за умови загального зниження рівнів основних процентних ставок (пункти 7, 8, 9).

Таблиця 3.1

Аналіз індикаторів процентного ризику, на який наражалися українські банки протягом 2004-2006 років

№п/п Назва показника За 2004 рік За 2005 рік За 2006 рік Відхилення від попереднього року (+;-)
2005 р. 2006 р.
1. Чутливі до змін процентних ставки активи (надані кредити, вкладення у цінні папери), тис. грн. 105354 170723 284154 65369 113431
2. Чутливі до змін процентної ставки пасиви (зобов’язання банків), тис. грн. 115927 188427 297613 72500 109186
3. Коефіцієнт ґепу (Рядок 1/Рядок 2) – оцінка процентної позиції 0,909 0,906 0,955 -0,003 0,049
4. Рентабельність активів, % 1,07 1,31 1,61 0,24 0,30
5. Чиста процентна маржа, % 4,90 4,90 5,30 0,00 0,40
6. Чистий спред, 5,72 5,78 5,76 0,06 -0,02
7. Рівень облікової ставки НБУ на кінець року) 9,0 9,5 8,5 0,5 -1,0
8. Рівень середньозваженої процентної ставки за наданими банками кредитами 15,2 14,6 13,6 -0,6 -1,0
9. Рівень середньозваженої процентної ставки за залученими банками депозитами 7,4 8,0 7,0 0,6 -1,0

Зважаючи на загальні тенденції українського ринку, можна прогнозувати подальше зниження процентних ставок та наближення їх до світового рівня. За таких умов українським банкам бажано зберігати негативне значення їх ґепів за рахунок: скорочення термінів зобов’язань, зростання частки кредитів із фіксованою ставкою, збільшення термінів вкладень у цінні папери та їх загального обсягу (особливо з фіксованими ставками) тощо. У цілому основною перевагою розглянутого вище методу є те, що він дає змогу отримати єдиний числовий результат на основі нескладних математичних розрахунків, що допомагає оцінити загальні обсяги і тенденції процентного ризику. Щоправда, цю модель неможливо використати для повного якісного і кількісного дослідження процентного ризику, оскільки вона є статичною, враховує чутливість доходів лише поточного періоду, нехтуючи невідповідності, що впливають на середньо- та довгострокові позиції (навіть за умови розрахунку кумулятивного ґепу, який зв’язує декілька часових інтервалів), а також не враховує змін характеристик різних позицій у межах одного часового інтервалу, тобто припускає, що всі вимоги і зобов’язання переоцінюються і погашаються одночасно, таким чином повністю ігноруючи базисний ризик. Крім того, динаміка структури балансу та процентного прибутку не може бути повністю проаналізована на основі статичної моделі.

Загалом модель управління ґепом доцільно використовувати для дослід

ження різних сценаріїв змін процентних ставок відносно статичних моделей розриву балансу банку. А саме, виходячи з лімітів на відносний ґеп (коефіцієнт ґепу), можливе встановлення системи операційних лімітів окремо за видами інструментів. При встановленні цільового значення й лімітів ґепу слід мати на увазі інерційність структури балансу банку. Оскільки різка зміна відносного ґепу вважається неможливою, не слід вибирати цільове значення ґепу дуже високим навіть в умовах абсолютної передбачуваності руху ставок на короткостроковий період.

Ще одним комплексним способом аналізу процентного ризику є метод аналізу дюрацій (дюрація – середньозважений за сумою термун погашення фінансового інструменту), який ґрунтується на їх здатності відображати чутливість поточної вартості фінансового інструменту до зміни процентних ставок: чим більша дюрація фінансового інструменту, тим чутливіша його поточна вартість до зміни ставки (за інших однакових умов). Різниця між середньою дюрацією активів і пасивів на кожному часовому інтервалі характеризує позицію, яку займає банк стосовно процентного ризику на даному інтервалі. При оцінці отриманих результатів необхідно враховувати, що активи й пасиви банку відрізняються за величиною у межах розміру власного капіталу. Із цієї причини як відносний показник позиції доцільно використовувати дисбаланс дюрацій, нормалізований на величину власного капіталу банку. Як абсолютну оцінку процентного ризику приймають можливу зміну економічної вартості банку в результаті процентного стрибка.