Психологія спілкування

Реферат з психології Тема : Психологія спілкування 1. Поняття про спілкування Поняття спілкування є надзвичайно широким і включає в себе різні аспекти.

Реферат з психології

Тема : Психологія спілкування

1. Поняття про спілкування

Поняття спілкування є надзвичайно широким і включає в себе різні аспекти.

Спілкування — це, по-перше, складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого; по-друге, це взаємодія суб'єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямована на значимі зміни стану, поведінки партнера.

У найзагальнішому значенні спілкування виступає як форма життє­діяльності.

Спілкування виконує цілий ряд різних функцій:

1. Комунікативна функція — зв'язок людини з світом у всіх формах діяльності.

2. Інформаційна функція виявляється у відображенні засобів оточуючого світу. Вона здійснюється завдяки основним пізнавальним процесам. У процесі спілкування забезпечується отримання, зберігання та передача інформації.

3. Когнітивна функція полягає в усвідомленні сприйнятих значень завдяки мисленню, відображенню, фантазії. Ця функція пов'язана з суб'єктивними характеристиками партнерів, з особливостями їх праг­нення до взаємопізнання, до необхідності розкрити психологічні якості особистості.

4. Емотивна функція полягає в переживанні людиною своїх стосунків з оточуючим світом. У процесі спілкування ці переживання вторинно відображаються у вигляді взаємовідносин: симпатій — антипатій, лю­бові — ненависті, конфлікту — злагоди тощо. Дані взаємовідносини визначають соціально-психологічний фон взаємодії.

5. Конативна функція пов'язана з індивідуальними прагненнями людини до тих чи інших об'єктів, які виступають в формі побуджувальних сил. Завдяки цій функції відносини реалізуються в конкретній поведінці.

6. Креативна функція пов'язана з творчим перетворенням дійсності.

2. Види спілкування

Види спілкування в психологічній літературі поділяються на підставі різних ознак.

1. За змістом спілкування може бути матеріальним, когнітивним, кондиційним, мотиваційним, діяльнішим.

Матеріальне спілкування — це обмін предметами і продуктами діяльності. При матеріальному спілкуванні суб'єкти здійснюють обмін продуктами своєї діяльності, які виступають засобами задоволення потреб.

Когнітивне спілкування — це обмін знаннями (наприклад, у ході навчального процесу).

Кондиційне спілкування — це обмін психічними та фізіологічними станами, тобто певний вплив на психічні стани іншого (наприклад, зіпсувати настрій партнеру).

Мотиваційне спілкування — це обмін цілями, потребами, інтересами. Таке спілкування спрямоване на передачу іншому певних установок або готовності діяти певним чином.

Діяльнісне спілкування — це обмін діями, навичками, вміннями тощо.

2. За метою спілкування можна поділити на біологічне та соціальне. Біологічне спілкування необхідне для підтримки та розвитку організму (пов'язане з задоволенням біологічних потреб).

Соціальне спілкування задовольняє ряд соціальних потреб осо­бистості (наприклад, потреба в міжособистісних контактах).

3. В залежності від засобів спілкування може бути безпосереднім та опосередкованим, прямим та непрямим.

Безпосереднє спілкування здійснюється за допомогою природних органів (руки, голосові зв'язки, голова тощо), без допомоги сторонніх предметів.

Опосередковане спілкування характеризується використанням спеціальних засобів: природні предмети (камінець, палиця і та ін.) та куль­турні (знакові системи).

Пряме спілкування полягає в особистісних контактах і безпосеред­ньому сприйманні один одного (наприклад, розмова двох друзів).

Непряме спілкування передбачає наявність посередників, якими можуть виступати інші люди (наприклад, при переговорах між різними групами).

4. В залежності від спрямування спілкування може бути діловим та особистісним, інструментальним та цільовим.

Ділове спілкування — це спілкування на офіційному рівні і його змістом є те, чим зайняті люди в процесі трудової діяльності.

Особистісне спілкування зосереджене на проблемах, що складають внутрішній світ людей.

Інструментальне спілкування — це засіб для задоволення різних потреб.

Цільове спілкування служить засобом задоволення саме потреби в спілкуванні.

5. Виділяють вербальне та невербальне спілкування.

Вербальне спілкування — це спілкування за допомогою мови.

Невербальне спілкування — спілкування за допомогою міміки, жестів, пантоміміки.

6. В залежності від суб'єктів спілкування може бути міжіндивідним (тобто спілкування між окремими індивідами), індивідно-груповим (спілкування між індивідом і групою) та міжгруповим (між групами).

7. За тривалістю виділяють короткочасне і тривале спілкування, закінчене та незакінчене.

3. Засоби спілкування

Всі засоби спілкування поділяються на вербальні (мовні) та невербальні (жести, міміка, пантоміміка).

Мова — це система звукових сигналів, письмових знаків та символів, з допомогою яких людина отримує, переробляє, зберігає та передає інформацію.

Мовлення — це конкретне використання мови для висловлення Думок, почуттів, настроїв. Мовлення — це психічне явище.

Мовлення в науковій літературі розділяють на усне та письмове.

За стилем виділяють побутове, художнє, ділове та наукове мовлення.

Побутовий стиль мовлення притаманний повсякденному спілкуванню; художній — застосовується в літературних творах (проза, поезія тощо); діловий стиль мовлення притаманний офіційному спілкуванню (наприклад, доповіді, документи тощо); науковий — характерний для різних наукових праць.

Вербальне спілкування завжди супроводжується невербальним. У багатьох випадках невербальне спілкування може нести значно більше змістовне навантаження, ніж вербальне.

Невербальне спілкування представлене не лише використанням жестів, міміки, пантоміміки, а й просторово-часовою характеристикою організації спілкування.

Надзвичайно важливим при спілкуванні є міжособистісний простір (дистанція спілкування). Дистанція спінювання залежить від багатьох чинників: від спрямування спілкування, від різних характеристик суб'єктів спілкування (їх близькості, віку, соціального статусу, психоло­гічних особливостей, національних звичаїв тощо).

За даними американських психологів дистанція між партнерами залежить від виду взаємодії і може бути такою:

- інтимна дистанція (відповідає інтимним стосункам) — до 0,5 м;

- міжособистісна дистанція (при бесідах, спілкуванні з друзями) — 0,5-1,2 м;

- соціальна дистанція (притаманна неформальним соціальним та діловим стосункам) — 1,2—3,7 м;

- публічна дистанція — 3—7 м і більше.

При будь-якому спілкуванні правильно обрана дистанція істотно впливає на його здійснення.

Ще однією важливою частиною спілкування є візуальний контакт, оскільки саме погляди можуть сказати набагато більше ніж слова. Ві­зуальний контакт допомагає регулювати розмову.

Психологічні дослідження показують, що до 40% інформації несуть жести та міміка.

Жестикуляція включає в себе всі жести рук («мова рук»), а також дея­кі інші дії, що несуть в собі певне змістовне навантаження (наприклад, співрозмовник виймає сигарети, що означає необхідність завершення розмови і т. д.).

До міміки відносяться всі зміни, які можна спостерігати на обличчі людини, при чому мається на увазі не тільки риси обличчя, контакт очей та спрямування погляду, а й психосоматичні процеси (наприклад, почер­воніння).

Врахування всіх факторів невербального спілкування надзвичайно важливе у діловому спілкуванні. Іноді саме жести, міміка можуть дати значну інформацію для обох учасників переговорів. Від знання суб'єк­тами переговорного процесу різних нюансів невербального спілкування може залежати успішність результатів. Нижче наведені деякі приклади трактування невербальної поведінки2.

Як трактувати невербальну поведінку

Поведінка

Трактування

Висновок

Руки зчеплені на грудях

Позиція оборони

Переговори не завершувати

Партнер легко стукає по столу

Нетерпіння

Переговори слід закінчити

Молитовне складені долоні, пальці

Почуття переваги, співрозмовник

вважає, що він хитріший

Можливо, переговори слід перервати

Співрозмовник потирає очі

Недовіра

Подумати

Легкий нахил голови вбік

Спокій, задоволеність

Переговори можна завершити

Підйом голови і погляд вверх або нахил голови з зосередженим виглядом

Почекай хвилину, я подумаю

Контакт перервати

Рух головою та насуплені брови

Не зрозумів, повтори

Підсилення контакту

Усмішка, можливий легкий нахил голови

Розумію, мені нічого додати

Підтримання контакту

Ритмічне кивання головою

Ясно, зрозумів, що тобі потрібно

Підтримання контакту

Довгий, нерухомий погляд в очі Співрозмовнику

Бажання підпорядкувати

співрозмовника собі

Діяти залежно від обставин

Погляд убік

Зневага

Уклін від контакту

Погляд на підлогу

Побоювання і бажання уникнути

Уклін від контакту

На думку багатьох спеціалістів менеджменту, мистецтво успішного ведення переговорів визначають такі моменти1:

- необхідно підтримувати баланс між потребами вашої організації та інтересами ваших працівників або тих людей, з якими ви намагаєтеся укласти угоду;

- на переговорах слід зберігати почуття симпатії до іншої сторони, рахуватися із її думкою;

- необхідно займати чітку позицію при виникненні протилежних думок;

- не можна забувати, що ваш співрозмовник може бути людиною, що вихована в традиціях іншої культури.

Отже, процес спілкування є надзвичайно складним явищем, який включає не тільки власне вербальний елемент, а й не менш важливе невербальне спілкування, яке досить часто несе в собі більш значуще змістовне навантаження та істотно впливає на весь процес спілкування.

Слід зазначити, що особливого значення знання невербальних аспек­тів спілкування набуває при діловому спілкуванні, коли від тих чи інших дій може залежати успішність проведених переговорів. Але при трактуванні різних проявів невербальної комунікації необхідно враховувати те, що існують істотні розбіжності в застосуванні тих чи інших символів у різних культурних традиціях.

4. Рівні ділового спілкування

У самому діловому спілкуванні розрізняються сім можливих його рівнів, знання яких дає змогу краще розібратися в ситуації, глибше її зрозуміти, зробивши певні висновки, як в системі управління, так і у встановленні підприємницьких контактів.

У книзі психолога О.Б.Добровича «Вихователю про психологію і психогігієну спілкування», називаються такі рівні:

Примітивний. Ігровий.

Маніпулятивний. Діловий.

Стандартизований. Духовний.

Конвенціональний (погоджувальний).

Зрозуміло, що кожен з названих рівнів може проявлятися в різних ситуаціях, які диктують і відповідні людські контакти. Скажімо, одна справа спілкування на вулиці, в транспорті, в магазині, і зовсім інша — на офіційному прийомі, а ще інша — в безпосередніх ділових стосунках, де можуть існувати різні взаємини: рівноправні, підлеглі, нерівноправні, і тоді виступають свої критерії з одного чи другого боку.

Одна справа, коли управлінці і підприємці виступають як рівні і рівноправні партнери і, зовсім інша, коли один з них відчуває певну залежність, і, особливо, коли починає проявлятися нерівноправність. Коли ту чи іншу справу вирішують рівноправні представники фірми, концерну чи відповідальні особи на найвищому державному рівні, то за ними завжди стоїть їх фінансове, економічне, політичне становище чи досить значна інша сила, яка урівнює обох в діловому спілкуванні.

Для прикладу, при всіх економічних негараздах і глибині кризової ситуації, Росія може вести розмови із США більш-менш на рівні, оскіль­ки володіє потужним ядерним потенціалом, з яким інша сторона змушена рахуватися. Для України, в її нинішньому стані, така рівноправність, скільки б про неї не говорили політики, просто неможлива.

Це ж стосується і сфери управління. Адже сфера управління будуєть­ся, в основному, по вертикалі, в якій становище підлеглого так чи інакше залежне від начальника. Тут погляди, якщо можна так сказати, зверху вниз у одного, і знизу вверх у іншого.

Ось приклад ставлення майстра до робітника на виробництві. Як керівника ділянки, цеху, майстра його цікавить:

Кваліфікація. Якість роботи.

Володіння робітника інструментом. Знання правил технічної безпеки

Продуктивність праці робітника. та виробничої санітарії, тощо.

Це, так би мовити, винятково діловий підхід до підлеглого.

Справа ускладнюється, коли управлінець по вертикалі використовує маніпулятивні або примітивні рівні, тоді виникає ситуація, яка породжує низку аморальних вчинків і несправедливих оцінок. Пропадає щирість у стосунках і виникає ситуація, коли висока оцінка добувається підлабуз­ництвом, різниця між ними така:

Справжня висока оцінка — підлабузництво.

щира брехлива

від серця крізь зуби

правдива фальшива

викликає захоплення викликає зневагу

Підлабузничати — значить говорити іншому те, в чому він самоза­коханий, йти наперекір власній совісті і справжнім оцінкам про іншу людину, коли вона займає вищу щодо вас посаду.

Дещо інший погляд робітника на майстра:

Поведінка майстра. Справедливість в оцінках.

Організаційні навички. Уміння допомогти в складній ситуації.

Об'єктивність. Здатність відстоювати інтереси бригади, її окремих членів.

Слід зазначити, що стан залежності і підлеглості пригнічує, вбиває самостійність, творчі можливості, при цьому головна увага зосереджуєть­ся на тому, щоб не дратувати начальника і за будь-яку ціну подобатися йому. Нерівноправність — фактично повна залежність, рабське ста­новище перед всесильним володарем. Характер спілкування — виняткова підлеглість, яка породжує чисто формальне спілкування, повна від­чуженість.

Отже, ділове в спілкуванні, хоча і будується по вертикалі, але суть його може бути далеко неоднозначною. З семи рівнів спілкування, най­більш дієві і плідні діловий, конвенціональний та духовний рівні. Плідні тому, що здатні пробуджувати найцінніші якості і найширші творчі можливості особистості, збуджувати зацікавленість та інтереси двох сторін.

5. Соціальні типи, в діловому спілкуванні

Відомо, що живучи і розвиваючись в певному суспільному середовищі, складається і формується чітко виражений соціальний тип людини, який можна підрозділити за характером дій на такі основні:

Виконавець . Фактично діє механічно, що скажуть, те й зробить. Особистої ініціативи не виявляє. Як правило, при висуненні на керівну посаду, стає формалістом, відповідно накладаючи відбиток і на стиль управління і на взаємини з підлеглими. За психологічним типом це най­частіше може бути холерик або меланхолік.

Соціальна активна особистість . (Людина живе активним громадським життям, ініціативна, з широким колом суспільних інтересів. На жаль, можна в цьому соціальному типові зустріти два різновиди. Перший — справжній активіст і суспільне активна особистість, другий — зовні показний, формальний, мітингово-поверховий, демагогічний. Другий різновид найнебезпечніший, тому що на початку важко розгледіти його

справжню суть, побачити, що усе зовні — показне. В соціальному пла­ні — це найнебезпечніші люди, бо демагоги були і залишаються найзапеклішими ворогами чесних і трудових людей. Серед психічних типів тут можуть бути і сангвініки, і холерики, менше меланхоліки і зовсім рідко флегматики).

Винахідлива особистість . Людина творчості, з високо розвиненим почуттям нового, першовідкривач. По натурі може бути замкнена, а точ­ніше постійно зосереджена, шукаюча. Має широкий кругозір в галузі вузької спеціалізації, лише найбільш геніальні з них не замикаються у колі своїх інтересів. Переважно це люди сангвінічного типу, можливі флегматики, рідше холерики і поодинокі випадки меланхоліки.

Людина творча і людина створююча близькі за діяльністю до третього, хоча відрізняються тим, що не обов'язково щось самостійно відкривають чи пропонують, а до уже відомого і відкритого можуть додати елемент новизни саме завдяки творчому підходу до справи.

Соціальний тип людської особистості, як правило, включає в себе ряд якостей і властивостей, які мають неабияке значення в управлінні і підприємництві. Ці якості і властивості можна було б виділити в таких характеристиках:

- вихованість — переконаність;

- уміння володіти собою — такт;

- ввічливість — доброзичливість, повага до інших;

- гуманність, життя — вищі цінності, їх потрібно всіляко берегти і захищати;

- почуття міри — кредо стародавніх греків;

- достоїнство, гідність — відчуття спільності з іншими, власним народом;

- інтелігентність — активне утвердження ідеалів соціальної спра­ведливості.

Наявність вказаних якостей і властивостей і є основою загально­політичної культури людини, масштаб і рівень якої не вимірюється ніякими величинами, але у житті виступає як неоціненна величина.