Характеристика та асортимент горіхоплідних культур

Рівненський інститут слов’янознавства Київського славістичного університету Кафедра товарознавства та експертизи КУРСОВА РОБОТА ДО ДИСЦИПЛІНИ

Рівненський інститут слов’янознавства

Київського славістичного університету

Кафедра товарознавства та експертизи

КУРСОВА РОБОТА

ДО ДИСЦИПЛІНИ

Товарознавство продовольчих товарів

НА ТЕМУ:

„Характеристика та асортимент горіхоплідних культур ”

Виконала:

Студентка III – курсу

Групи ТМС - 052

Факультету МЕВ та Б

Спеціальності:

товарознавство та експертиза

в митній справі

Грязєва Ю.Ю.

Перевірив:

Мельник А.І.

Рівне – 2008

Зміст

Вступ. 3

I. Характеристика горіхоплідних культур. 4

Горіх грецький(волоський)4

Ліщині горіхи(лісові);6

Мигдаль звичайний. 7

Пекан. 8

Фісташки. 9

Каштан їстівний. 10

Фундук (ломбардський горіх)11

Букові горіхи. 13

Другі види горіхоплідни. 13

II. Райони вирощування. 18

III. Шкідникі і хвороби горіхоплідніх культур;22

IV. Хімічний склад та лікувальна дія;27

VI. Використання та деякі відомості36

VII. Пакування, зберігання, маркування, транспортування. 39

VIII. Світове виробництво. 40

ЄБРР вклав 4 млн дол. у переробку горіхів у Грузії40

Динаміка виробництва грецьких горіхів в Україні за категоріями господарств42

Ефективність виробництва грецьких горіхів в господарствах України. 44

Частка грецьких горіхів у експорті з України плодів, ягід і винограду,%45

Економічна оцінка інтенсивних типів насаджень грецького горіха. 46

Висновок. 48

Додатки. 49

Вступ

Горіхи – група плодів, які складаються з сухої дерев’янистої оболонки(шкарлупи) і замкненого в ній їстівного плода. В співдружності незалежних держав росте велика кількість видів горіхоплідних: горіх грецький і маньчжурський, каштан їстівний, мигдаль, фісташки, ліщина, фундук, бук, кедрові горіхи. Значні площі лісів Сибірі та Дальнього Сходу зайняті горіхоплідними.

Майже всюду в країнах СНД природні умови благополучно впливають на вирощування рослини. Тому дуже рідко можна зустріти двір або ділянку особистого користування без декількох плодових дерев або кущів. Особливо виріс інтерес до вирощування горіхоплідних, а саме після того як почалось масове освоєння міським населенням заміських ділянок земель.

Горіхоплідні – це джерело повноцінних жирів, вуглеводів та білків, вітамінів В1, А, В2, К, Е, С. А по калорійності грецький горіх в 7 раз перевищує м’со. З мінеральних речовин в горіхах містяться калій, кальцій, залізо, солі кобальта, фосфор, з мікроелементів йод і цинк. Горіхи є одне з джерел енергії для людини. Адже вона постійно вживає різні харчові продукти до яких входить один з представлених видів горіхів. Також актуальним є стійке зростання сільськогосподарського виробництва горіхів. Надійне забезпечення населення продовольством і переробної промисловості сільськогосподарською сировиною. У вирішенні даної проблеми важлива роль відводиться плодівництву, де у широкому асортименті виробляється і реалізується продукція в свіжому і переробленому вигляді. При цьому важливо комплексно і раціонально використовувати озеленювальні посадки плодових культур шляхом введення в них горіхоплідних та створювати багаторічні насадження плодових на землях малопридатних для сільськогосподарського виробництва.

I. Характеристика горіхоплідних культур

Горіх грецький(волоський)

Плоди багаторічного дерева Jyglans regia L. Родини Juglandaceac Lind, які ростуть великими масивами в лісах Середньої Азії та Закавказзя. Грецький горіх також вирощують в Дагестані, південній і західній областях України і Молдовії. Горіх грецький (волоський) – культура, що існує близько 100 мільйонів років. Теофраст називав його персидським, римські вчені Варрон, Пліній – грецьким. Його опис зустрічається у працях Цицерона, Вергілія, Овідія, Діоскорида та інших. Жреці Древнього Вавилону заборонили простолюдинам вживати горіхи в їжу, бо застерігались фізичного та розумового розвитку пригноблених народів. Горіх грецький в дослівному перекладі з латині означає "кісточковий плід Юпітера царський". За римською міфологією Юпітер – верховний бог – цар неба, богів та людей. А якщо він вважавався головним богом, то він і є “їжа богів”.

Наприкінці минулого – початку нинішнього столічття дерево горіха грецького вважалось цінним здобутком, воно спроможне нагодувати цілу сім’ю. В Криму часто заповідали у спадок горіхові дерева чи частку врожаю з них. Великі дерева здатні зав’язати 50-100 тисяч горіхів (приблизно 500-1000 кг), в середньому врожайність одного дерева може коливатись від 30-40 до 300-400 кг за рік.

Дерева можуть рости та плодоносити кілька сотень років. Росте в лісах, подекуди як основна порода. Завдяки своїм цінним господарським та лікувальним властивостям культивується. Гарно росте в місцях з теплим, вологим кліматом, розвинена коренева система дозволяє висаджувати дерева на схилах для їх зміцнення.

Дерева грецьких горіхів досягають 20 метрів в висоту і 1-2 метри в діаметрі, мають широку, могутню крону, плодоносять з 8-10 річного віку до 200 років і більше, високоврожайні. Товстий гіллястий стовбур вкритий ясно-сірою поздовжньотріщинуватою корою. Молоді пагони блискучі, оливково-сірі з круглими, опушеними бруньками. Листки великі, чергові (20-40 см завдовжки), непарно-перисті з 7-11 листочками, з яких верхній найбільший. Листочки цілокраї, яйцеподібні, при розпусканні рожеві, влітку темно-зелені, блискучі, зісподу матові, при розтиранні з приємним характерним запахом. Квітки одностатеві, рослини однодомні. Тичинкові квітки з 5-б-лопатевою простою оцвітиною і 8-40 тичинками, зібраними у пониклі, рожево-зелені сережки, що розвивають на торішніх пагонах. Маточкові квітки поодинокі або зібрані по дві-три верхівкові, з простою 5 - 6-роздільною оцвітиною. Маточка одна, з нижньою зав'яззю, коротким стовпчиком з дволопатевою торочкуватою приймочкою. Горіх волоський - швидкоросла, світлолюбна, теплолюбна, посухостійка рослина. Цвіте у квітні - травні, плода достигають у вересні.

Плід вкритий м’ясистою оболонкою, яка при дозріванні засихає, розтріскується і розпадається на дві половини, вивільняє кісточку, яку називають горіхом. Грецький горіх круглої або овальної форми, складається з шкарлупи і замкненого в ній ядра. Шкарлупа від сірувато-коричневого до темно-коричневого кольору, дерев’яниста, з борозненою поверхнею. Плід всередині розділений двома чи чотирма неповними перетинками. Ядро складається з двох сім’ядолей. М’якуш маслянистий, кремового кольору.

По розміру грецькі горіхи поділяються на великі(довжина 38-42, діаметр 35-39, маса 12 грам), середні(34-37 мм, 28-34 мм, 10-12 г), дрібні(30-34мм, 22-27мм, менше 10 г). Також поділяються на тонкошкарлупові та товстошкарлупові. В тонкошкарлупових горіхах при товщині шкарлупи 1,0 – 1,5 мм вихід ядра складає близько 50% маси. Збір грецьких горіхів проводиться в період їх повного дозрівання: ранніх горіхів в серпні, середніх в вересні, пізніх в жовтні – листопаді. Зрілість плодів визначається по розтріскуванні і відлущенні зовнішньої шкарлупи. Очищені від шкарлупи зрілі горіхи сохнуть на сонці або на повітрі протягом 4 – 6 днів чи в сушилках протягом 14 – 16 годин. Для покращення товарного вигляду грецькі горіхи відбілюються; очищені і добре промиті водою плоди окурюють сіркою в спеціальних камерах, а потім просушуються. Відбілювання шкарлупи проводять також шляхом промивання плодів в спеціальних сумішах. При відбілюванні шкарлупи грецький горіх набуває рівний, світло-пісочний чи солом’яно-жовтий колір, темні плями на шкарлупі зникають, за виключенням місць пошкоджених сільськогосподарськими шкідниками

Ліщині горіхи(лісові);

ЛІЩИНА (йдеться про плоди лісових горіхів). Їхні ядра вживають в сирому вигляді. Ліщина звичайна або європейська (Corylus avellana L) місцеві назви - горішник, орішина, горіх. - Деревовидний кущ родини березових (Betulaceae) (2-4 м заввишки). Дика(лісова) ліщина росте майже всюди; за виключенням Далекої півночі. В Європейській частині і на Далекому Сході росте у вигляді суцільних заростів. Також поширена по всій Україні, крім крайнього півдня; райони розповсюдження - Київська, Вінницька, Сумська, Полтавська, Кіровоградська, Черкаська області, південна частина Волинської, Рівненської та Житомирської областей. Рослина однодомна: чоловічі квітки зібрані в сережки, а жіночі квітки загорнуті в лускаті бруньки. Після запліднення розвивається зав’язь плода горіха. Зав’язь має білу, ніжну шкарлупу з рідиною всередині, яка нагадує молоко. По ступеню дозрівання, шкарлупа стає щільною, дерев’янистою, коричневого кольору, ядро біле, трошки жовтувате з коричневою, волокнистою оболонкою. Дозрівши горіх легко випадає з плюски. Кора темно-сіра з характерними сочевичками. Гілки дугоподібно розходяться в різні боки, утворюючи оберненоконусоподібну крону. Пагони й молоді листки опушені. Бруньки заокруглені з війчастими лусочками. Листки чергові, обернено яйцеподібні, широкі (7-16 см завдовжки і 4-8 см завширшки), при основі скошено серцеподібні, нерівномірно зубчасті, на коротких черешках. Тичинкові квітки без оцвітини, зібрані у видовжені (3-5 см завдовжки) сережки, луски їх густо опушені, а голі пиляки мають вгорі характерний пучок волосків. Маточкові квітки у двоквіткових розвилках, що розміщені в пазусі покривної луски і приховані в черепи частій кулястій бруньці, з якої виступають червонуваті приймочки. Тіньовитривала рослина. Цвіте у березні - квітні. В залежності від району походження ліщина буває різна за формою (округла, конічна, заокруглена) і по масі (0,5 – 1,0 грама на півночі 1,0 – 2,5 г). Ліщину збирають майже стиглу. В недозрілих горіхах ядро сильно всихає, стає неповним, погано зберігається. В залежності від кліматичних особливостей горіхів збирають в серпні – вересні, очищають від плюски, розсипають на свіжому повітрі тонким шаром і сушать протягом 15-20 днів. Сушка пришвидшується в спеціальних машинах при температурі близько 40 градусів.

Мигдаль звичайний

(Amygdalus communis L) – горіхоплідна плодова культура. Ядро мигдалю зустрічається солодке і гірке. Дерево дорослої рослини мигдалю досягає висоти 10 м, товщини до 65 см, довговічність до – 100 років. Колір деревини зеленувато-сірий. Квітки утворюються на пагонах 2-3 річних гілок. Цвітіння розтягнуте на 1-1,5 місяців у ранньоквітучих сортів і одночасно пізньоцвітучих. Ріст зав’язі продовжується 1,5 місяці, після чого плоди досягають своїх максемальних розмірів, тоді починається затвердіння шкарлупи. Листки придовгуваті, до 10 см довжиною, по краям блискучі, темно-зелені. Ядро плоду – насінина, солодка або гірка. Відомо близько 50 видів дикого мигдалю, який росте в помірно теплих і субтропічних зонах СНД і Середземномор’я, а також в Середній Азії, Монголії, Китаї. В СНД росте 16 видів, з них виробниче значення мають лише два. Мигдаль-бобовник, низький, степовий(A. nana L). Росте в степовій зоні СНД, на сході Росії. Невисокий кущ, морозостійкий. Мигдаль звичайний(A. communis L). Дерево з куле видною кроною. Насіння гірке. Росте в Криму, Закавказзі. В колишньому СССР було затверджено 18 сортів мигдалю, рекомендованих для вирощування в Україні, Узбекистані, Туркменії. Характеристика ведучих сортів мигдалю, добре зарекомендувавши себе в південних областях СНД:

"Десертный". Виведений в Криму. Плодоносить з 3-річного віку; врожайність 10 кілограм з дерева; маса плоду 2-5 грам, вихід ядра 40-50%; вирощується в Криму і Середній Азії.

"Ялтинский". Виведений в Криму. Крона густа; плодоносить з 3-х років; врожайність 3-5 кг з дерева; маса горіха 3 грами, вихід ядра 40%; вирощується в Криму і Середній Азії.

"Никитский – 62". Плодоносить з 3-х річного віку; врожайність 14 кг з дерива; маса плода 3,6 г, вихід ядра 38,5%; вирощується в Криму і Середній Азії; запилювачі: "Десертный"," Лангедок". Рахується самим зимостійким в Криму.

"Пряный". Плодоносить з 3-х років; середньозимостійкий; врожайність 6 кг з дерива; маса плоду 2 г, вихід ядра 64%; вирощується в Криму; запилювачі: "Десертный", "Крымский".

"Саблевидный". Узбекської селекції С.С. Калмикова; витривалий до весняних заморозків; плодоносить з 2-3 років; маса плоду 1,9 г, вихід ядра 54%; росте в Середній Азії; запилювачі: "Устойчивый", "Колхозный".

Пекан

Плоди багаторічного дерева (Carya olivae farmis Nutte) родини Jyglandaceae, вирощуються в садах на Чорноморському узбережжі. Культура Пекан представляє собою велику цінність, але розвинута слабко і зустрічається рідко. Плоди кісточкових, складаються з шкарлупи і ядра. Пекан – дерево висотою до 60 метрів і в діаметрі до 80 см, з прямим стовбуром, темно-коричневою кроною. Бруньки жовтуваті, квітки роздільностатеві. Цвіте пекан в травні – червні; тривалість цвітіння 1-3 неділі. Плід складається з зовнішнього твердо м’ясистого шару і внутрішнього. Всередині – ядро, яке складається з двох сім’ядолей і зародку, які розділилися. Дозрівають плоди в жовтні – листопаді; врожайність дерева в віці 20 років досягає 10-15 кг, в старих дерев – до 250 кг. В дикому вигляді є приблизно 20 різновидів пекану, який вирощується в західній частині США. В субтропіках Північної Америки пекан досягає висоти 60 метрів і в діаметрі до 2 м; дерева довговічні; З диких сортів найбільш поширені: "Кария пекан"(горіхи рахуються більш цінними, ніж грецькі),"Кария бахромчатая", "Кария белая", "Кария водяная"(рекомендується для заболочених ґрунтів). Рекомендовані сорти пекану (по Л.Н. Лєбєдінцеву). "Вандишан, Гранривер, Стюарт, Текстан, Томас, Фротнер, Вестерн Шлей, Варрик, Майор".

Фісташки

Плоди багаторічного дерева (Pistacia vera L) родини "скипидарных" (Terebinthacea). Вирощуються в невеликій кількості на півдні Криму і Молдовії, Апшеронському півострові(Азербайджан), в деяких районах Грузії і Арменії. Як підтверджують розкопки фісташки вживали в їжу ще в далекому минулому. Так, на території теперішньої Йорданії, вони були відомі ще в VII столітті до нашої ери. В Персії фісташки були символом багатства та престижу. Зараз ці горіхи розповсюджені практично в всіх країнах світу. В Росії фісташки з’явилися нещодавно, але відразу стали популярними, як закуска до пива, а в Європі – обсмажені та политі лимонним соком подають з шампанським і десертними винами. Цінне горіхоплідне дерево, рахується одним з найкращих горіхоплідних культур світу. Ціниться за високу смакову якість. Фісташка - невелике дерево(3-7висотою) з одним стовбуром або кущем 2-3 метри з багато чисельними стовбурами різноманітного віку та діаметру. Кора стовбура сірувато-коричнева, у старих стовбурів – сіра. Бруньки маленькі, темно-коричневі; жіночі – витягнуті, чоловічі бруньки круглі. Насіння світло-зеленого кольору; листя складне з 3-5 листками. Цвітіння чоловічих і жіночих квітів однієї особи триває близько неділі, а період цвітіння саду 1-2 неділі. По терміну цвітіння рослини фісташки поділяють на 5 груп: I – дуже ранньоквітучі (з 6 квітня), II – ранньоквітучі(7-9 квітня), III – середньо квітучі(10-12 квітня), IV – пізно квітучі(35-15 квітня), V – дуже пізно квітучі(16 квітня). Плодоносити рослина фісташки починає в віці 8-16 років і триває до глибокої старості. Відомі дерева в Бадхізі (Узбекистан), які досягнули віку 500 років. В рід фісташок входить приблизно 20 видів, які ростуть в субтропічних зонах обох півкуль. В СНД в дикому стані росте 2 вида. Це невелике дерево з круговиною кроною, опадаючим на зиму листям. Північним кордоном дикоростучих фісташок в СНД являються перед гір’я Киргизького хребта. "Фисташка настоящая" (P. vera L) – подовженість життя більше 300 років; квітне до розпускання бруньок, запилюється вітром; плід 2x0,8 см; насіння багате жиром та білком; в дикому вигляді росте в Середній Азії, Ірані, Малій Азії. "Фисташка туполистая" (P. mutica Fisch) – росте в дикому виді в Криму, Кавказі, Закавказзі; дерева високі, морозостійкі(до30 градусів), плоди їстівні. "Фисташка атлантическая" (P. atlantica Desf) – використовується в селекціонній роботі; найбільш морозостійкий вид; "Фисташка китайская" (P. chinensis Dgl) – самий морозостійкий вид;

Каштан їстівний

Каштан досягає 40 метрів в висоту і до 2 метрів в діаметрі. Довговічність приблизно 500 років, але є окремі особи тисячолітнього віку. Кора стовбура темно-бура, поздовжньо тріснувша; пагони зелено-коричневі, голі. Бруньки яйцевидні, зеленуваті, до 5 мм; листя придовгувато-еліпсичне, довжиною до 22 см, шириною 5-8 см, з верхньої сторони темно-зелене, блискуче, з нижньої – світло-зелене. Цвітіння каштана починається на початку червня і продовжується близько місяця. Іноді в південних районах СНД в осінньо-зимовий період спостерігається повторне цвітіння; квіти медоносні. Плодоносити починає з 3-5 річного віку, кожний рік до глибокої старості. Дозрівають плоди в жовтні-листопаді і осипаються через 2 неділі; врожай дерева 60-70 років в насадженні 10-50 кг. В дикому вигляді є 14 видів каштана в Європі, Китаї, Японії, Америці, в СНД росте лише один вид. Ці дерева іноді мають вигляд куща з простими, загостреними на кінцях листками, довжиною 20см; квітки ароматні; мед зі специфічним ароматом з присмаком гіркоти; ядро солодкувате. С.Л. Соколовим виділено в лісах Кавказу 12 типів каштану, найбільш поширеними серед них являються: "каштан колхидский"(росте на пагорбах гір Чорноморського узбережжя), "каштан азалиевый" (росте на Заході Закавказзя), "каштан овсяницевый; каштан трахистемоновый; каштан рододендровый". Експерименти по розведенню каштана в Україні і в південній частині СНД ведуться давно. Старі дерева каштана, посадженого насінням, зустрічаються на південному березі Криму, в Одеській області, західних областях України, в Молдовії. Каштану, який росте в університетському ботанічному саду міста Києва, більше 80 років.

Фундук (ломбардський горіх)

Плоди дерев’янистих кущів (Corylus maxima Mill) відноситься до роду ліщини(Corylus). В Грузії культуру фундука знали з далекого минулого, історичні дані свідчать про те, що в VI столітті до н. е. місцеве населення в своїх садах вирощували дикі форми лісового горіха. В подальшому протягом декількох століть з допомогою народної селекції були отримані найкращі сорти горіхів, відмінно пристосовані до місцевого клімату. В Грузії в даний момент поширені декілька десятків аборигентських порід основними з яких являються: Швеліскура, Анакліурі, Гулшішвела, Хачапура, Немса. Великий кущ чи невелике дерево, яке складається з 8-10 основних гілок. Належить до однодомних рослин; чоловічі квітки зібрані в сережки і складаються з луски, з внутрішньої сторони якої розміщені роздвоєні тичинки; жіночі суцвіття складаються з групи пес тикових квіток, які знаходяться в бруньках, в яких під час цвітіння висовуються червонуваті рильця(до 20 шт). Деякі види фундука не здатні до самозапилення. Тривалість життя до 50 років; найбільша врожайність досягається в віці 12-35 років; з одного куща кількість плодів складає 5-12 кг. Плід – горіх в шкарлупі, знаходиться в листовій обгортці, трошки коротший за довжину горіха. Насіння складається з двох сім’ядолей. На земній кулі нараховується близько 20 видів фундука. Розповсюджені в Криму, північному Кавказі, на Закавказзі і Середній Азії. Фундук звичайний – кущ висотою до 7-10 м з великою кількістю стовбурів; листя округле або подовжене, зверху голе. Цвіте в лютому - березні. Горіхи дрібні, їстівні; дикорослий фундук займає значні площі в європейській частині СНД, Закавказзі, Кавказі, Криму. Збір горіхів з одного куща складає 0,5-3 кг. Фундук різнолистий – низький багатостовбурний кущ до 2 метрів висотою; листя з серцевидною оновою довжиною і шириною до 10 см; горіхи круглі, зверху приплюснуті 1-5 см в діаметрі; шкарлупа товста, жовто-коричнева. В дикому вигляді широко розповсюджена в Амурській, Хабаровській областях. Плоди дозрівають на початку вересня.

Арахіс

(Arachis) - рід рослин родини бобових. Містить кілька десятків видів, що дико ростуть у Південній Америці. Поширений у культурі у деяких країнах (Індія, Китай, США та багато країн Африки). Щонайменш один вид, арахіс культурний або підземний (A. hypogaea) - широко культивується як олійна культура. Представники роду - однорічні трав’янисті рослини 25-35 см заввишки. Квітки з'являються у травні - червні. Листки парноперисті, із чотирма овально-яйцеподібниими листочками. Квітки сидячі або на коротких ніжках у пазухах листків. Плід - підземний біб, видовжено-цилідричний, 1-5-насінний. Насіння деяких видів їстівне, містить багато олії). Його збирають пізньою осінню, боби підсушують і зберігають в сухому приміщенні. Обсмаження арахісу необхідне для того, щоб зруйнувати гіркі речовини, що містяться в ньому. Походить з Бразілії та росте у дикому вигляді в Південній Америці. На території колишнього СРСР вирощується головним чином в Закавказзі, Середній Азії; в Україні - в степовій, частково в лісостеповій зонах. Плоди арахісу культурного розвиваються в землі на особливих пагонах (гінофорах), які утворюються з надземних квіток і заривають зав'язь у ґрунт. Родина арахісу підземного точно не відома, однак археологи знайшли в древніх сховищах на території сучасного Перу і тому рахується, що в Західній півкулі ця культура з’явилася раніше, чим на півночі. Шляхи її поширення не зрозумілі. Хоча індіанці дарували насіння арахісу підземного європейським колоністам, але вони були знайомі з ними,ще до прибуття в Америку. Деякі сорти арахісу підземного прямо стійкі, другі майже стеляться по землі. Зазвичай рослина дає 25-30 бобів. Існує два основних види арахісу підземного: великонасінневий та дрібонасінневий.

Букові горіхи

Плоди червоного бука(Fagus sylvatica L). Бук росте в Криму. Західній Україні, Східному Кавказі, нерідко суцільними заростями великих дерев, які досягають 50 метрів висоти і 2,0-2,5 м в діаметрі. Плід представляє собою трьохгранний червоно-бурий горіх масою близько 0,2 грами. Плоди горішників замкнені в тверду шкарлупу з жорсткими волосками. При достиганні і розтріскуванні шкарлупи, замкнені вній два, рідше три горішки, випадають. Бук плодоносить приблизно один раз на 5 років. Збір плодів проводиться з серпня по жовтень. Після збирання плоди підсушують до вологості 10-11%. Ядро, яке складає приблизно 67-75% маси плода.

Другі види горіхоплідни

Другими видами горіхів, які ростуть в країнах СНД являється горіх маньчжурський, Зибольда, горіх чорний, горіх сірий, горіх Гіндса, Карія біла, Карія гола, Карія серцевидна, Карія бахромчата, кедрові сосни, чілім.

Маньчжурський горіх. Широко відомий в Північному Китаї, Маньчжурії. Росте по берегам річок, піднімаючись в гори до 400 метрів; являється супутником хвойних порід з кедра і широколистих лісів дуба, клена. Дерево висотою до 30 м, в діаметрі до 1 м; живе 200 років. Кора гладка, сіра, потім бура, порозтріскувана, товста. Пагони світло-зелені; бруньки подовжені, жовто-бурі. Час цвітіння – травень-червень.

Горіх Зібольда (Juglans siebodiana Maxim) поширений в Росії на Курильських островах, півдні Сахаліну і в Японії. Окремі екзепляри висаджені в Україні. У країнах Європи поширений широко, введений в культуру вперше у Франції в 1986 році, в США в 1960 році, на Кавказі (Сухумі) – в 1901 році. Розводится як декоративне дерево, що має цінну деревину. Зимостійкий в місцях обробітку. Добре росте в Таджикістані. У Середній Азії страждає від жари. У окремих екземплярах росте в Москві, Санкт-Петербурзі, Латвії. Росте в змішаних хвойних лісах і листяних насажденнях спільно з ясеном, дубом, кленом. Дерево заввишки до 25 м і 1 м в діаметрі. Довговічність 300 років. Кора стовбура сіро-зелена, гілки світло-сірі, голі. Серцевина пагонів біла. Бруньки подовжені до 1,2 см завдовжки. Листя велике, деколи до 90 см довжини і 40 см ширини. Тичинкові квітки зібрані в сережки до 30 см довжини. У квітці 10 - 15 тичинок. Маточкові квітки в кистях по 10 – 20 штук. Квітнуть дерева в травні; плоди крупні величиною 4x5 см, зібрані в кисті. Поверхня волосиста, шкаралупа товста; ядро невелике, вихід сім'я до 30%, плоди їстівні. Вважається, що листя цього горіха відрізняється підвищеною здатністю очищати повітря від пари бензину.

Горіх серцевидный (Juglans cordiormis Max) – зазвичай росте в лісах Японії. Дерева висотою 15-18метрів. Кора стовбура світло-сіра, гілки коричневі, листя дуже велике, до 1 м, з 11-15 листочками, загостреними на вершині, завдовжки до 18 см. Тичинкові квітки зібрані в сережки завдовжки до 20 см, в квітці до 25 тичинок. Маточкові квітки в кистях по 8-12 шт, плоди в кистях. Маса горіха 4-5 грам, вихід ядра до 20%, ядро їстівне, жирність до 70%, врожайність висока, дозрівання плодів у вересні. По харчовій цінності не відрізняється від грецького горіха. На Україні росте в дендраріях, парках, ботанічних садах в Київській, Черніговськой, Кіровоградській областях. Зустрічається в Белорусії і країнах Прибалтики.

Горіх чорний (Juglans Nigra L) – росте в східній частині США. Дерева висотою до 50 метрів, 2 м в діаметрі. Кора темна, потріскана. Деревина шоколадно-коричнева, щільна, тверда, міцна, добре обробляється і полірується. Відноситься до найбільш цінних порід червоного дерева. Використовується для виготовлення дорогих сортів меблів, довговічність дерева 400 років. Крона горіха чорного у дерев в насадженнях довгаста, гілки коричневі, бруньки білувато-опущені. Листя овальної форми завдовжки до 60 см. Листочки довгасто-яйцевидні із загостреною вершиною, жовто-зелені у верхній частині, ясно-зелені у нижній, мають різкий ароматичний запах. Ядро горіха чорного – цінна ароматна їжа, шкаралупа дуже тверда, але тонка. У СНД чорний горіх розводять в країнах Закавказзя і Середньої Азії. У Латвії розводять з кінця XIX століття. В Україні має майже двовікову історію, будучи вперше введений в посадки Каразінського дендропарка в 1908 році, звідки насінням розповсюдився по всій Україні. Багато дерев у Віннецькій Чернігівській, Черкаській, Тернопільській, Миколаївській, Донецькій, Київській і інших областях, де він до 100 літнього віку досягає 25 м у висоту і 80 см в діаметрі. Вважається, що горіх чорний являтся прекрасною породою для створення алей в парках і скверах, в озеленення шосейних доріг.

Горіх сірий (Juglans cinerea L) – поширений в східних штатах США. Дерево заввишки до 20 метрів, довговічність до 150 років, звикший до родючих рихлих грунтів по берегах річок в листяних лісах спільно з дубом, каштаном, вважається самим морозостійким порівняно з всіма іншими видами горіхів, проте менш сухостійкий. Кора стовбура світло-сіра, така, що розтріскується, гілки сіро-зелені, клейкі. Листя до 75 см з 11-19 листочками завдовжки до 12 см, квітне в травні. У плодоносіння вступає у віці 6-12 років, плоди по 2-5 штук в кисті, формою довгасто-яйцевидні, завдовжки 6-10 см, густоопущене, шкарлупа товста, ядро дрібне, солодке, жирність до 65%. Оболонка плоду використовується у фарбувальній промисловості. Деревина горіха сіро-коричневого кольору, використовується для виготовлення фанери. На території СНД горіх сірий зустрічається одинично, в ботанічних садах, групами в парках.

Горіх Гіндса (Juglans Hindsii W. Jepson) – природно росте в західній частині Північної Америки. Дерево висотою 5-20 метов з густою кроною, в культурі з середини XIX століття, використовується в селекційній роботі. В Європі росповсюджений як декоративне дерево. У СНД окремі дерева ростуть в південних районах в ботанічних садах, парках.

Карія біла (Carya alba Nutt) – природно росте в широколистих лісах на заході США. Дерево заввишки до 30 метрів з сірою корою; довговічність 350 років, плоди округлі, 3,5 см, ядро солодке, деревина вельми цінна, перевершує дуб, досить зимостійка. Росте в багатьох областях України в одиничних екземплярах.

Карія гола (Carya glabra Mill) – природно росте в широколистих і хвойних лісах приатлантичній зоні США і південно-східних районах Канади. Дерева до 40 метрів висотою і 1 м в діаметрі, плоди їстівні, але гіркуватого смаку, цінується за прекрасну деревину, на Україні досить морозостійка. Тіневинослива, посухостійка, культивується з початку XIX сторіччя в багатьох областях в одиничних екземплярах.

Карія серцеподібна (Carya cord. C) – природно широко поширена в східній Америці. Дерева заввишки др 30 метрів, в діаметрі до 0,9 м, плоди гіркі, росте в багатьох ботанічних садах СНД.

Карія бахромчата(Сarya lac. Sarg) – росте в східній частині США. Величезні дерева до 40 метрів і 1 м в діаметрі, плоди 6x5 см, смачні, слабозимостійка, росте в ботанічних садах південної частини СНД.

Карія повстяна(Carya fom. Lam) – росте в південно-східній частині США. Дерево заввишки до 30 метрів і 1 м в діаметрі, плоди солодкі, деревина високих технічних якостей. У одиничних екземплярах росте на Україні і в Аджарії.

Кедрові сосни. У СНД росте: сосна кедрова європейська(Pinus cembra L), сосна кедрова сибірська(P. sib), сосна корейська(P. kot), кедровий стланик(P. pum). Кедрові сосни відносять до особливо цінних горіхоплідних дерев. Кедрові ліси поширені на Уралі, Сибірі Росиії, де виділено для залучення до горіхопромислових зон більше 7 млн га. Кедр цінується за високу якість деревини і джерело смачних калорійних горішків. У ядрі насіння кедра сибірського міститься до 70% жиру, 20% азотистих речовин, 20% вуглеводів, у складі жирних кислот має олеїнову, лінолеву. Кедрове масло містить в 2 рази більше вітаміну Е в порівнянні з волоським, а також вітаміну F. По сумі жирних кислот воно перевершує арахісове, соєве, соняшникове, кукурудзяне, бавовняне.

Кокос (Cocos nucifera) - жири - 34-41,6%/100г, білки - 3,9-4,5%/100г, вуглеводи - 12,5-15%/100г, калорійність - 367-400 ккал/100г, температура зберігання - 0-1,5°С, строк зберігання - 30-60 днів Плід кокосового горіху має округло-овальну форму, маса його досягає 1-2,5 кг. Кокосовий горіх-кісточковий плід, що складається із зовнішнього та другого волокнистого шарів, дуже щільної шкірки товщиною 0.5 см із трьома "очками" на вершині, тонкої ніжної шкірки насіння, м'якоті насіння (копри) і полого простору, заповненого кокосовою водою. В їжу використовується біла м'якоть насіння, яка має щільну і соковиту структуру та характерний горіховий смак, а також кокосова вода - прозора солодкувата рідина. Кокосові горіхи споживають переважно у свіжому вигляді, та використовують для приготування салатів та екзотичних страв, а також для виробництва різноманітних кондитерських виробів на отримання кокосової олії. Кокосовим молоком називають напій, що отримують змішуванням кокосової води та свіжо-пресованого соку м'якоті, з послідуючою фільтрацією емульсії. Молоко містить біля 6% вуглеводів, 0,5% білку і характеризується повною відсутністю жирів.

II. Райони вирощування

Волоський горіх. Згідно вченням Н.І. Вавілова,є три вогнища природного росту волоського горіха: китайський, середньоазіатський, малоазіатський. Горіх добре росте в гірських місцях Словаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії, Греції. Далі на схід горіх поширений в Туреччині, Закаказзі, Ірані, Авганістані, на півночі Індії, в Гімалаях і гірських районах Китаю. У країнах СНД насадження волоського горіха займають близько 70 тыс. га. Декілька сотень га. займають насадження в Азербайджані, в Дагестані є близько 200 тис. дерев у віці близько 400 років, в Абхазії більше 300 тис. дерев. Горіх волоський росте в горах всіх середньоазіатських республік на висотах до 2300 метрів, а подекуди (наприклад в Західному Памірі) і до 3000 метрів. Найбільш крупні залишки горіхових лісів(2,6 тыс. га) збереглися в центральних і західних районах Таджикистана.

Мигдаль звичайний. Обробляється на всіх континентах, в СНД – на Кавказі, в Криму, Середній Азії, Краснодарському краї. Вчені вважають, що сприятливими зонами обробітку мигдаля є райони, де культивується виноград без укриття або з частковим укриттям. До таких зон А.А. Ріхтер відносить придунайські райони Молдавії і Одеської області, схили гір Агармиш поблизу Старого Криму. На Північному Кавказі сприятливі умови в Краснодарському краї. Кабардино-Балкарії, Північній Осетії, Дагестані. У Грузії мигдаль може вирощуватися в північній її частині. Є достатньо перспективних місць для посадки мигдаля в Туркменії, Узбекистані, Таджикистані.

Пекан. У країнах СНД пекан культивується з початку XX століття. У 1901 році він був завезений до Батумі, а потім розповсюджений по всьому Чорноморському узбережжі Кавказу. Надалі його посадки були поширені в Азербайджані(Ленкорани), узбекистані, Таджикистані, Туркменістані і півдні України. За даними кінця 80-х кінців всього в СНД росте близько 10 тис. дерев. Пробні посадки з насіння були проведені на початку 50-х років в Черкаській, Полтавській, Кіровоградській, Херсонській, Чернівецькій, Одеській областях, а також в Молдавії і Литві.

Фісташки. У культуру фісташку почали вводити в країнах Середземноморья більше 2 тис. років назад з відібраних диких форм. Батьківщиною фісташки вважається Середня і Мала Азія. Поширена фісташка в садівництві Ірану, Туреччини, Сірії, Сицилії, Лівії, Тунісу, Алжиру. Інтродукція і селекція фісташки в Росії почалася в 1-ій половині XVIII століття в Никитському ботанічному саду. Початоку культурному розведенню було покладено в 1879 році в Узбекистані. В даний час культура фісташки більше всього пощирена в Узбекистані, Вірменії, Азербайджані, Туркменістані, Киргістані. В останні десятиліття фісташку почали культивувати в Молдавії.

Каштан. Відноситься до роду Castenea sativa Mill. Культура каштана була відома в Середземноморії ще задовго до нашої ери. В даний час налічується близько тисячі сортів, що відрізняються морфологічними ознаками, якостями, смаком і ін. У природних умовах росте в Среднеземноморських країнах, в причорноморській частині Малої Азії, в державах Закавказзя, на Північному Кавказі, в Росії, в Криму, інших областях України, в Молдавії. Найбільша кількість дерев каштана приходиться на ліси Краснодарського краю. Дерева досягають висоти 30-40 метрів, до 2 метов в діаметрі, довговічні (за деякими джерелами до 500 років).

Фундук. (Ліщина культурна) з давніх давен обробляється в країнах Чорноморського і Средземноморського узбережжя. Площі, зайняті фундуком на земній кулі перевищують 400 тис. га. У країнах СНД провідне місце по виробництву фундка належить Азербайджану, значні насадження є в Грузії, Краснодарському краї Росії, особливо в Туапсинському, Адлерському, Лазаревському, Геленджікському районах, в Україні(Крим). З урахуванням кліматичних умов фундук доцільно розводити в країнах Середньої Азії, в Молдовії, більш широко в Україні.

Закладка насаджень. Для створення горіхового саду вибирають ділянки з достатньо родючою і не дуже тяжким грунтом. На тяжких і бідних грунтах дерева ростуть поволі, маловрожайні і недовговічні.Ф.Л. Щепотьєв рекомендує уникати морозобійних понижень рельєфу (котлованів, днищ балок) і місць з близьким стоянням грунтових вод. Кращими, він вважає, є верхні частини схилів і середні південних і західних напрямів. Грунт під горіхові сади з осені піддають глибокій плантажній оранці(60-70 см) і вносять органічні добрива з розрахунку 30 т на 1 га, навесні культивують і боронують. Закладку плантацій горіхів проводять двома способами: посівом насіння на постійне місце і саджанцями. Закладка саду посівним методом має свої переваги і заслуговує широкого впровадження. При закладці саду посівом насіння навесні, після культивації і боронування грунту, роблять квадратну маркировку ділянки з вказівкою місць посіву. Відстань між рядами рекомендується рівними 10-12 метрам. Ями готують розміром 40x50x50 см. Потім їх заповнюють родючим шаром грунту. В центрі ями роблять лунку завглибшки 8 см для посіву насіння. Посів насіння рекомендується проводити по 3 в лунку з проміжками між ними 10-15 см. Потім лунку закопують, поливають і злегка утрамбовують. Непогано місце посадки замульчувати тирсою або другии матеріалами. На наступний рік в кожній лунці залишається по одному саджанцю, інші використовуються для поповнення посадки. При закладці саду саджанцями грунт під сад готується анологичним чином. Потім роблять розбиття саду: намічають на місцевості посадочні місця, викопують ями розміром 70x70x70 см. На багатих чорноземних грунтах рослини, наприклад, волоський горіх рекомендується висаджувати по схемі 12x10 або 10x10 м, чьорний горіх на бідних грунтах – 8x8 м. Закладені сади по схемі 12x10 і 10x10 м можна засаджувати інтенсивними сортами персика, вишні, аличі. У садах з розміщенням рослин по схемі 8x8 м висаджувати ущільнювачі не рекомендується, оскільки через 8-10 років, в період вступу рослин-ущільнювачів до плодоносіння їх треба буде викорчовувати. Міжряддя таких насаджень рекомендується використовувати для посадки бобових. При підбиранні сортів для посадження горіха необхідно враховувати різний час цвітіння чоловічих та жіночих суцвіть, щоб забезпечити взаємоопилення рослин. Рекомендується проводити насадження кожної рослини полосами в 6-7 рядів, щоб крайні ряди рослин, які взаємоопилюються були один від одного не далі 100 метрів. Насадження фісташок проводять по схемі від 1x2,5 м до 6x6 м, 6x8м, 6x10 метрів, залежить від призначення культури (для захисту схилів гір від обвалу з одночасним отриманням врожаю або лише для отримання плодів). Закладають мигдалевий садок саженцями. Перед висаджуванням мигдалю земельна площа вивільняється від кущів, вирівнюється. Канави, кротовини розрівнюють. Добрива органічні і мінеральні вносяться під час плантажу. Норми добрив такіж, як для грецького горіха. Підготована для саду ділянка розплановується. Рослини мигдалю рекомендується розміщувати за схемою 7x7 м до 8x8 метрів, в залежності від вологозабезпеченості місцевості. Ями для саженців роблять розміром 70x70x70 см. Рахується прийнятним садити мигдаль восени, коли його приживання становить 95%, при весняній посадці лише 60%. Після садіння сажанці поливають і обв’язують стовбурці для їх збереження від пошкодження зайцями.

III . Шкідникі і хвороби горіхоплідніх культур;

Шкідники і хвороби гецкого горіха. У грецкоо горіха в межах СНД налічується близько 100 шкідників, зокрема горіхова тля, горіхова міль, плодова міль, непарний шовкопряд, листкові кліщі. На щастя, при дотриманні агротехніки, горіхи рідко піддаються нападу шкідників, в основному ними страждають слабші, рослини, які ще ростуть. Для боротьби з шкідниками горіхи оприскують емульсією карбофоза, зеленим милом і іншими засобами хімічного захисту. Стовбури горіхових дерев ушкоджуються горіховою златкою і міським усачем, личинки яких проробляють в них отвори. Рекомендується при невеликому пошкодженні дерев обробляти пошкоджені стовбури хлорофосом, при значному – викорчовувати дерева. Плоди горіхів іноді ушкоджуються горіховою плодожеркою. З нею боряться обприскуванням дерев хлорофосом і накладкою на стовбури ловецьких поясів. До хвороб горіха відносять білу плямистість, плямистість листя (филлистикоз), борошниста роса, гриб меланконий. З бурою пятнистістю боряться обприскуванням дерев 1% -ной бордосною рідиною, з борошнистою росою – 1% -ной суспензією колоїдної сірки, з грибом меланконієм – дотриманням санитарноо догляду за насадженнями, обрізанням, видаленням і спалюванням уражених гілок. Деревина горіхів іноді вражається гнилизною:

Червоно-бура гнилизна викликається губкою Polyporus sulphureus Fr.;

Бура гнилизна DaedaleaguercinaPers. Вражає пні і порослі стовбури;

Жовтувата гнилизна викликається багатьма видами грибів, зокрема шерстистий трутовник, луската губка, справжній трутовик, зимовий гриб;

Біла гнилизна FomesigniariusFr.;

Шерстистий стеріум StereumhirsutumPers.

Заходи боротьби з гнилизною деревини – збір губок і трутовиків, знищення сильно пошкоджених дерев, догляд за грунтом в саду.

Шкідники мигдаля. До шкідників мигдаля відноситься листова тля, мигдальний сім’яїд. Міри боротьби – оприскування рослин 0,4-ним розчином теофенита або 0,1% -ним розчином фостіола. Мигдалеві сім’яїди знищують в два періоди: на початку вихід лялечки і у момент масового літа комах. До хвороб мигдаля відноситься церкоспороз, оранжева плямистість, курчавість листя, парша. Оранжеві плями викликаються грибком, схожа на збудника опіку листя сливи. Парша охоплює листя, плоди, гілки, на яких з'являються блідо-зелені плями. Збудник зимує на опавших листях і заражених гілках. Заходи боротьби – збір і спалювання листя, зимове або раннє весняне обприскування 10% -ним вапняно-сірчаним відваром; при появі на рослинах перших ознак хвороби – 1% -ним розчином борової рідини. Серед вірусних захворювань мигдаля відрізняються деформуюча строкатість і жовта персикова строкатість. Хімічних методів боротьби з ними немає. Боротьба проводиться по лінії посадки здорових рослин, викорчовування хворих і знищенні переносників. Для зменшения можливості захворювання рослин мигдаля оранжевими плямами, борошнистою росою, церкоспорозом і паршею, збудники яких зимують на опалому листі, рекомендується восени зібрати і спалити опавше листя, а грунт під деревами перекопати.

Шкідники фундука. До хвороб фундука, які сильно його пошкоджують відноситься борошниста роса. Збудником хвороби є гриб, що розвивається на верхній стороні пластинки листа у вигляді павутинової цвілі, після чого пояляються чорні утворення. Збудник зимує на опавших листках. Заходи боротьби – збір і спалювання опалого листя, обприскування 2% -ним вапняно-сірим відваром або 0,6% -ним розчином тиозола – 80 при появі перших ознак хвороби і потім ще кілька разів через 10-12 днів. Шкідниками фундука є горіховий довгоносик і горіховий вусань. Дорослі комахи довгоносика – жучок. Зимує у стадії личинки в грунті. Самки прогризають ще зелені і м'які плоди ліщини і відкладають в кожен плід по одному яйцю. Відродившись личинки харчуються ядром горіха, потім покидає його і заривається в грунт. Заходи боротьби з горіховим довгоносиком – перекопування грунту, збір і знищення червивих горіхів до виходу з них шкідника, обприскування рослин 0,4% -ним розчином теофеніта. Горіховий вусань – жук невеликих розмірів. Самка відкладає яйця під кору гілок. Відродившись личинки вгризаються в серцевину гілок і залишаються в них дві зими. Уражені гілки всихають. Заходи боротьби – вирізування і спалювання вражених гілок, обприскування кущів фундука 0,4% -ним розчином теофеніта на початку "літа" жуків.

Шкідники і хвороби фісташки

Плодоніжка фісташки широко поширена в Середній Азії. Пошкодження плодів доходить до 20 – 30%, а іноді і більше. Дає два покоління в рік. Гусениці харчуються плодами фісташки. "Літ" метеликів поколінь, що перезимували, в квітні-травні, в період її цвітіння. Кожна гусениця ушкоджує до 8 плодів. Тривалість розвивання гусениці 25-30 днів. "Літ" метеликів – серпень-вересень.

Фісташка товстоніжка постійний мешканець фісташників. Розвивається в плодах фісташки, харчується ядром сім'я, пошкоджена деколи до 40 – 50% плодів. Зимують личинки в плоді. У квітні-травні обертаються в лялечку, потім з'являються дорослі особини. "Літ" триває до повного дозрівання плоду.

Фісташка сім’яїд завдає величезного збитку насадженням. Дає два покоління в рік. "Літ" в квітні, масова кладка яєць в травні. Лечинки першого покоління харчуються плодом, що розвивається, потім обертається в лялечку усередині плоду. Другий "літ" в квітні-серпні. Заражені плоди не обпадають. Для боротьби з шкідниками їх треба зібрати і спалювати. Серед шкідників листя фісташки на першому місці стоїть непарний шовкопряд. Завдає помітного збитку. Генерація у шовкопряда одноодична. "Літ" бабочок з середини липня. Одночасно йде кладка яєць по 10-650 штук кожною особиною в нижню частину стовбурів.

Подушечка фісташки комахи поселяються з нижнього боку листка, на плодах, гілках, плодоніжках. Листя усихає і обпадає.

Палевий листогриз – жуки, що обгризають листя, ушкоджують так само кору молодих віток. Переміщаються по дереву колоніями. "Літ" жуків в травні-червні. Ушкоджують також мигдаль і інші горіхоплідні.

Фісташка листоблошка поширена в Середній Азії, Криму, Киргизії. Шкідливі фази – дорослі комахи, лечинки і німфа. Ушкоджує пластинку, пагін листа. Завдає шкоди кистям, висмоктуючи сік з плодоніжок і околоплодника.

Туркестан листоблошка широко поширена в Середній Азії. Ушкоджує фісташку, мигдаль. Гусениці обгризають листя.

Шкідливий хрущ личинки, живучи в грунті, ушкоджують кореневу систему і сходи. "Літ" жуків в другій половині червня.

Ребриста златка фісташки личинки харчуються на стовбурі фісташки, вигризаючи під корою ходи зверху вниз. Жуки обгризають кору молодих гілок і пагони листя.

"Узколетая златка фісташки" поширена в Середній Азії. "Літ" в червні-липні. Яйця жуки відкладають по 3-4 в одне місце на гладку кору. Лечинки проточують ходи під корою, а потім і в деревині. Пошкоджені вітки усихають. Великий фісташка лубоїд розвивається в одному поколінні і має дві фенологічні популяції. Частина жуків заселяє фісташку восени, навесні обертається в лялечку. У лютому-травні відбувається "літ" молодих жуків, які упроваджуються у гілки для додаткового живлення. Інша частина заселяє фісташку рано навесні. Жуки вгризаються всередину гілок в області бруньок і виїдають її серцевину. Дослідженнями Клейнера (Средаз НІЇЛЗ) на фісташці виявлено 20 видів хвороб. Найбільш поширені і шкідливі – септоріаз і цилиндроспоріоз, вірусне захворювання – в'янення віток, стволова гнилизна, плямистість листя, почорніння околоплпдника, нематоспороз.

Плямистістю листя фісташки вражаються дерева різного віку. Листя хворих дерев жовтіє і передчасно обпадає.

Вірусною хворобою фісташки вражаються бруньки, плоди, листя, гілки.

Почорніння околоплодника захворюванням вражається до 30% плодів. Це гриб, який поселяється в місцях опіку плоду високою температурою і гарячим вітром.

Нематоспороз плодів фисташкипроявляється в червні при розрізанні плоду. Проявляється в отворах на поверхні сім’ядолей нальотом грибниці у вигляді щільної білої скориночки. Плоди мають гіркий смак, зародок не розвивається. У боротьбі з шкідниками і хворобами фісташки велике значення мають агротехнічні заходи – перепахування грунту, внесення добрив, недопущення загущености насаджень. У боротьбі з шкідниками плодів(плодоніжка, сім’яїди) добрі результати дають хімічні методи – обприскування емульсією фосфаміду (2 кг/га), суспензією дендробацилліна(5 кг/га). Боротьбу з непарним шовкопрядом ведуть обприскуванням рослин емульсією фосфаміду(poropa) – 1,2 кг/га і севіну – 2 кг/га. Добре зарекомендували себе фосфорорганічний препарат бензофосфат і бактерійний – інсектин. Боротьбу з гусеницями непарного шовкопряда, яблуневою і плодовою міллю ведуть за допомогою фалолона(2 кг/га), фталофосу і антіо.

IV. Хімічний склад та лікувальна дія

Горіх грецький. В їжу вживають ядра горіхів, що вміщують жирів 40-80% (в деяких сортах до 90%), цінні білки 9-20%, вуглеводи 13-20%, каротиноїди (провітамін А), токофероли (вітамін Е), вітаміни С, РР, К, Р, групи В. З мікроелементів – калій, кальцій, фосфор, залізо, цинк, кобальт, йод, сірку та інші.

За калорійністю (100г ядер горіху мають 612-850 ккал) вони в 1,5 рази переважають жирну свинину, в 2,5 раза – мед, в 3 раза хліб, в 4-5 разів птицю, в 7-8 разів рибу, коров”яче молоко та картоплю – в 10 разів та рівноцінні маслу (734 ккал/100г).400 г ядер горіхів задовольняють добову потребу людини в їжі. Білки горіхів відносяться до повноцінних, бо вміщують до 50% незамінних амінокислот, що не синтезуються в організмі людини. При діабеті, гастритах, колітах, атеросклерозі, екземах доцільно пити по 3 склянки в день відвару горіхових листів (їдальня ложка висушених листів на склянку окропу, кип'ятять 15 хвилин). Відвар з листів приймають також у вигляді компресів і примочок при запаленні вік, ванни при ревматизмі, подагрі, рахіті. Свіжороздавлені листи прикладають до фурункулів і ран. Плоди горіха калорийні. Ядра містять 58-77% жирів, 12-25% білків, 5-25% вуглеводів, вітаміни, мінеральні й інші речовини. По хімічному складі й енергетичній цінності волоські горіхи перевершують багато продуктів тваринного й рослинного походження. Масло волоських горіхів відрізняється високим змістом линолевої і ліноленової жирних кислот, які забезпечують нормальний ріст і розвиток організму, нормалізують еластичність судин, обмін холестерину, попереджають розвиток атеросклерозу й ожиріння печінки. Із цих кислот синтезуються тканеві ферменти - простогландини, які регулюють тиск крові й скорочення м'язів. Молоді листи волоського горіха по вмісту в них вітаміну Е не уступають шипшині й чорній смородині. Вміст вітаміну С у листах збільшується в міру росту й досягає 200 мг% у сирій речовині (у червені - першій половині липня), потім поступово знижується до 300 - 500 мг5 (у вересні-жовтні). Великий вміст вітаміну С у незрілих плодах (більше 3000 мг%), а в околоплоднику (у серпні) - 830 мг%. З незрілих плодів волоського горіха був отриманий концентрат у вигляді рідини темно-коричневих кольорів, що володіє слабкою в'язкою дією й ароматом листів волоського горіха. Концентрат містив 1-2% вітаміну З, 1-3% діаміну, органічні кислоти, залізо, фосфор й ін. концентрат дає гарний ефект при лікуванні хронічних розладів травлення, поліпшує обмін речовин і має загальзміцнюючу дію. Крім вітаміну С у листах й околоплодниках втримуються вітаміни В1, Р, каротин, ядра горіхів багаті вітамінами Е, В1, В6, фолацином. Вітамін Е нормалізує проникність стінок судин, підвищує реактивність організму до інфекцій, поліпшує функцію печінки й нирок, бере участь в окислювально-відновних процесах. Вітамін Р разом з вітаміном Е нормалізує проникність капілярів. Фолацин поліпшує кровотворення, білковий обмін. Вітамін В1 регулює функцію нервової системи, органів кровообігу й травлення, підвищує опірність організму до інфекцій. Вітамін В6 поліпшує функцію печінки, синтез гемоглобіну. Каротин підсилює процеси росту, підвищує стійкість організму до інфекцій, нормалізує зір. Вітамін Е нормалізує функцію полових залоз, поліпшує роботу серцевого м'яза; при його недостатності збільшується проникність і ламкість капілярів Велике значення мінеральних речовин для організму. Ядра волоських горіхів є джерелом калію, кальцію, магнію, фосфору, заліза, марганцю, міді, цинку й ін. Калій регулює функціональну здатність серцевого м'яза, підсилює виведення рідини з організму. Кальцій входить до складу кісток і зубів, нормалізує проникність клітинних мембран, згортання крові, рівновага процесів порушення й гальмування в корі головного мозку. Магній розширює кровоносні посудини знижує артеріальний тиск, підвищує кількість виділеної сечі, робить проносну й заспокійливу дію. Фосфор входить до складу кісткової тканини, багатьох гормонів і ферментів, підтримує кислотно-лужну рівновагу в організмі. Залізо входить до складу гемоглобіну, ферментів, що беруть участь окислювально-відновних процесах. Марганець запобігає відкладенню жиру в печінці, підвищена опірність організму до інфекці. Мідь поліпшує тихорєцький подих, синтез гемоглобіну й дозрівання еритроцитів. У складі волоських горіхів присутні ефірні масла, що надають їм приємний аромат. Зміст ефірного масла в листах знижується в міру вегетації. У листах горіха також утримуються дубильні речовини, яким властиві в'язкі властивості, терпкий і гіркий смак. Дубильними речовинами багаті плоди й особливо плівки, що покривають ядро. Листи волоського горіха містять фітонциди. Найпростіші організми, поміщені поруч із листами горіха, гинуть протягом 12-18 секунд. Листи, що виділяють ефірні масла й володіють фітонцидними властивостями, відлякують москітів й інших комах. Лікувальні властивості волоського горіха. У медицині застосовуються всі частини волоського горіха. Бруньки, листи, околоплодники й сік, що випливає зі стовбура зеленого дерева, володіють фітонцидними властивостями й роблять бактерицидне, тобто згубне для бактеріальної флори, дії. Летучі фракції фітонцидів свіжих листів і незрілого околоплодника волоського горіха затримують ріст стафілококів, тифозних, дизентерійних, туберкульозної паличок, грибків. Препарат юглон, виділений з околоплодника волоського горіха й застосовуваний у вигляді мазей і розчинів, робить гарний ефект при лікуванні стригучого лишаю, екземи й інших шкірних захворювань. Компреси й упорскування екстрактів, приготовлених з листів горіха, зменшують запальний процес при туберкульозі лімфатичних вузлів, шкіри, середнього вуха й слизуватої порожнини рота. При багатьох шкірних захворюваннях місцевий лікувальний ефект, надаваний препаратами із зелених листів й околоплодника волоського горіха, порозумівається присутністю в них не тільки фітонцидів, але й дубильних речовин. Народна медицина рекомендує пити настій і відвари з листів для поліпшення обміну речовин і загального зміцнення організму при виснаженні й зменшенні вітаміну з в організмі, атеросклерозі судин головного мозку, а також при поносах. Екстракт із листів волоського горіха підвищує згортуваність крові. При схильності до кровотеч рекомендується пити по 50 мол екстракту протягом двох-чотирьох днів. Тривалий прийом екстракту (1-3 місяця) у такій же дозі хворими туберкульозом легенів, що страждають кровохарканням, не викликає побічних дій. Відвари з листів й околоплодника волоського горіха застосовуються зовнішньо у вигляді ванн і примочок при вугровій і гнійній висипці на шкірі. Мазь, приготовлену з листів, і свіжі листи рекомендується використати зовнішньо при фурункулах і ранах для прискорення процесу заживання. Відвар готується з розрахунку 2 столові ложки на склянку води, кип'ятити 15 хвилин й уживати для обмивання, примочок, ванн. Сік з незрілих плодів, змішаний з медом, у народній медицині використається при хворобах горла для полоскань При гастритах, ентеритах, поносах, для поліпшення травлення й порушення апетиту, а також при зобі, цукровому діабеті (як сахаропонижаючий засіб), при атеросклерозі судин головного мозку, гіповітамінозі С і для поліпшення обміну речовин, загального зміцнення організму при виснаженні рекомендується всередину настій із двох чайних ложок висушених здрібнених листів, бруньок або околоплодника на склянку окропу, після охолодження процідити й пити. Спиртова настойка з горіха, заготовлених у період дозрівання плодів, зменшує розміри щитовидної залози й поліпшує загальний стан хворого при легкій формі тиреотоксикозу, тобто підвищеної функції щитовидної залози. Висушена й здрібнена кора корінь волоського горіха є м'яким проносним засобом. У лікувальній практиці використаються листи волоського горіха, що не досягли повного розвитку й мають приємний аромат. Їх збирають у червні. Листи сушать при невисокій температурі в сушильних шафах або на сонці, розкладаючи їх тонким шаром. Околоплодную оболонку збирають із плодів неповної зрілості (у серпні). Восени рекомендується заготовлювати кору, корінь. Її варто очистити від зовнішньої оболонки й висушити в сушильній шафі при невисокій температурі. У медичній практиці знаходять широке застосування ядра волоського горіха. Товчені ядра з медом корисні ослабленим хворим, при туберкульозі легенів. У народі застосовують сухі горіхи з вином при аскаридозі, горіхове масло - при сечекам’яній хворобі, а ядра горіха (по 100 м з медом протягом 45 днів) - при гіпертонічній хворобі. Вони знижують артеріальний тиск завдяки високому вмісту магнію, що має судинорозширювальну й сечогінну дію. У ядрах багато калію, здатного виводити натрій з організму й збільшувати сечовиділення. Горіхи бідні натрієм, що беруть участь у підвищенні артеріального тиску. Вони корисні при атеросклерозі. До складу ядер входить вітамін Е, що нормалізує проникність судин. По 25-30 м ядер волоських горіхів у день приймають при підвищеній кислотності шлункового соку. Вони мають жовчогінну дію й рекомендуються усередину по 75-100 м у день при лікуванні захворювань жовчогінних шляхів. Жовчогінний ефект ядер волоського горіха викликаний багатим вмістом у них жиру й солей магнію. Більше тривалий жовчогінний ефект спостерігається при прийомі 100 м ядер волоського горіха в день з хлібом. У дитячій лікувальній практиці при диспепсії рекомендується вживати горіхове молоко, що сприяє припиненню блювоти, збільшенню кислотності шлункового соку, нормалізації стільця, підвищенню маси тіла. Горіхове масло при захворюваннях нирок діє мочегінно. Волоські горіхи корисні при залізодефіцитній анемії, тому що в їхніх ядрах утримуються: залізо, мідь, кобальт, цинк, фолацин, вітамін В6, що беруть участь у процесі утворення кров'яних кульок. Горіхи можна рекомендувати при цукровому діабеті, оскільки в їхньому складі присутні марганець, цинк, крім того, горіхи бідні вуглеводами й багаті різними речовинами, здатними затримувати ожиріння печінки. ядра волоських горіхів, завдяки високому змісту в них вітамінів групи В, солей кальцію, фосфору, впливають на розвиток дітей, підлітків. Горіхи багаті також вітаміном Е и іншими біологічно активними речовинами, тому їх можна рекомендувати вагітним жінкам. Волоські горіхи – дуже калорійні. У 100 гр волоських горіхів приблизно 650 ккал (більш ніж в плитці шоколаду!). З цієї причини не рекомендується з`їдати в день більше 2-3 ядер горіха. Волоський горіх містить цілий комплекс біологічно активних речовин, який позитивно впливає на судини головного мозку. Вважається, що горіхи здатні зняти сильну нервову напругу. Рекомендується вживати волоські горіхи людям, які зайняті розумовою працею або працею фізичною. Вони зміцнюють серце, печінку, мозок. Завдяки йоду, волоський горіх рекомендується при лікуванні захворювань щитовидної залози. З перегородок волоського горіха готується спеціальний відвар, який також застосовується при лікуванні щитовидної залози. Лікарі стверджують, що волоський горіх володіє ще сильними бактерицидними, ранозагоювальними властивостями. Волоський горіх також сприяє нормалізації діяльності кишечнику, повідомляє УНІАН. Деревина горіха грецького має красиву текстуру, міцна, однорідна, тверда, добре піддається обробці, прекрасно полірується. Використовують її для виробництва меблів, музичних інструментів, фанери, прикладів рушниць, дрібних виробів. Напливи (капи) на стовбурах горіха використовують для виготовлення художніх виробів і дорогих меблів. У науковій медицині використовують листки й оплодні горіха грецького. Їх рекомендують як протизолотушний, протирахітний, ранозагоювальний засіб. Свіжі листки містять аскорбінову кислоту (понад 1300 мг%), каротин (33 мг%), ефірну олію (0,005-0,02%), дубильні речовини, органічні кислоти, алкалоїд югландин, вітаміни Р і В, елагову і галусову кислоти, барвник юглон, що має бактерицидні й фунгіцидні властивості, флавоноїди та кофейну кислоту. У зеленому оплодні містяться цукри, яблучна й лимонна кислоти, дубильні й фарбувальні речовини, фосфорно - і щавлевокислий кальцій, вітамін С.

Арахіс, хоч і називають "земляним горіхом", але все ж таки він із родини бобових. Сирі і смажені без будь-яких домішок арахісові горішки багаті на білок і містять "хороші" тваринні кислоти. А останні дослідження англійських вчених довели, що в арахісі містяться антиоксиданти: речовини, які перешкоджають старінню та виникненню раку. Арахіс у кількості 20-25 горішків на день нормалізує функцію кровотворних органів і "розгладжує" зморшки. Арахіс – сильний алерген, тому хворим на алергію не варто вживати більше п’яти горішків на день

Ліщина. Харчова, жироолійна, медоносна, лікарська, танідоносна, фарбувальна, деревинна, декоративна, фітомеліоративна рослина. Завдяки високому вмісту жирів і білків плоди ліщини мають високу калорійність і с цінним продуктом харчування; їх їдять свіжими і підсушеними. Ядро горіха використовують для виробництва різноманітних харчових продуктів: борошна, специфічних ласощів (уварюючи з медом або виноградом). До складу ядра горіхів входять жир (57,4-62,5%), крохмаль і цукри (2,5%о), вітамін В1, каротин, мікроелементи. Особливо ціниться олія, яку добувають з ядра горіха. За своїми властивостями вона не поступаються перед мигдалевою і використовується не тільки для харчових потреб, а й у парфумерії, медицині та для виготовлення високоякісних художніх фарб. Ядра йдуть на виготовлення рослинних вершків, молока, цукерок, варення, макуха переробляється на шоколад, халву. Плоди ліщини у великій кількості поїдаються лісовими птахами і звірами (білками, ведмедями, свиньми, мишами), тому ліщина с цінним компонентом кормової бази цих тварин.

Ліщина - один з важливих лісових пергоносіїв, у ранньовесняний період дає багато високоякісного пилку, який містить багато білків і вітамінів. Часто його заготовляють для підгодівлі бджіл узимку і рано навесні. Бджоли збирають з ліщини падевий мед. У народній медицині горіхи ліщини застосовують при нирковокам'яній хворобі, олію - проти глистів, висушену плюску - при проносах, кору - проти пропасниці, листки - як антисептичний засіб.

Фісташки Фисташка містить до 65% жирного масла, 23% белка, почти 9% сахарозы, витамины А и В1. Багатий антиоксидантами, які захищають клітини від шкоди, яка приводить до захворюванням серця. Крім того в арахісі велика кількість і "хорошого" моносатурированного жиру. Антиоксиданти– це рослинні речовини, які зєявляються звичайним, які захищають організмвід вільних радикалів – ворожих речовин в крові. Американськівчені вияснили, що в арахісі міститься багато поліфенолу.

Фундукпо калорійності (около 700 кілокалорій) він перевищує в 2-3 раза хлеб, 8 раз молоко, а також шоколад. Лісовийгоріх багатий вітамінами B, B2, C, E. В 100 грамах ядра горіхаміститься 618 мгр. калия, 354 мгр. фосфора, 287 мгр. кальція, 46 мгр. циаміна, 9 мгр. ніацина и 4,1 мгр. заліза (більше ніж в овочах, фруктах і м’ясі). Ядро фундука складається з приблизно12% протеїна, 16% в углеводів, не більше 6% водиібільше 60% жирів. Пригоститися ними можуть навіть хворі цукровим діабетом. Низька кількість вуглеводів дозволяє приймати горіхи навіть при строгій дієті. Містить речовини, які видаляють з організму шлаки.

Кедрові горішки за поживними та смаковими якостями не поступаються перед м'ясом та хлібом. У їх ядрах міститься 64% високоякісної олії і 17% білків, до складу яких входить 14 амінокислот, багато вітамінів і мікроелементів, тобто біологічно активних речовин, вкрай необхідних людям і диким тваринам. Кедрова олія не поступається за якістю перед кращими сортами прованської, яку одержують з маслин. З кедрових горіхів готують також рослинну сметану, що за жирністю вдвічі переважає сметану з коров'ячого молока. Вона використовується для лікування нервових захворювань, туберкульозу легень та хвороб нирок. З ядер горіхів виготовляють халву, використовують їх у кондитерському виробництві. Встановлено, що вживання плодів кедра сприяє підвищенню працездатності організму, поліпшує склад крові, попереджує малокрів'я і туберкульоз.

У ядрах кедрових горішків міститься вітамін А, який називають вітаміном росту і розвитку організму людини, а також багато вітамінів групи В, що регулюють діяльність нервової системи. Жоден харчовий продукт не може зрівнятися з кедровими горішками за вмістом магнію, який сприяє розширенню кровоносних судин, позитивно впливає на нервову систему, регулює холестериновий обмін, служить активатором багатьох ферментних процесів. Чимало є у горішках інших важливих мікроелементів, наприклад, заліза, що бере активну участь в утворенні гемоглобіну. У ядрах горішків міститься вітамін Є (токоферол), без нього соболь не може продовжувати свого роду. При недостатній кількості токоферолу у організмі людини може розвинутися атеросклероз. Кедрові горіхи відзначаються підвищеним вмістом марганцю, фосфору, йоду, недостатня кількість останнього викликає захворювання щитовидної залози. Отже, недаремно сибіряки вважають ядра горішків хлібом тайги, еліксиром здоров'я.

Велику кількість біологічно активних речовин містить хвоя кедра. Вона має цілющі лікувальні та стимулюючі властивості, у її склад входить аскорбінова кислота (вітамін С) і каротин. За протицинговими властивостями хвою можна прирівняти до лимонів та апельсинів. З неї виготовляють різні лікарські препарати, ефірну олію, хвойно-каротинову пасту, хвойно-вітамінне борошно, екстракти для хвойних ароматичних, загальнооздоровчих і гігієнічних ванн, за допомогою яких лікують також ревматизм. З молодих пагонів кедра добувають ефірну олію, різні лікарські препарати і сировину для парфюмерної промисловості. Препарати з хвої кедра мають важливе значення в умовах Сибіру і Крайньої ПівночіРосії, де мало овочів і фруктів, а тому в їжі бракує вітамінів. Відвар з хвої в цих умовах використовується не лише як протицинговий, а й як дезинфікуючий, загальнооздоровчий та відхаркувальний

Каштан Серед горіхоплідних культур каштан їстівний (Сastanеa sativa Мill) представляє велике народногосподарське значення як джерело деревини, плодова, медоносна, декоративна і гірсько-захисна порода. Плоди каштана містять вітаміни, вуглеводи, мікроелементи й інші речовини. Вони використовуються при виробництві муки, масла, цукру, спирту, кави, у фармацевтичній і кондитерській промисловості. Деревина знаходить широке застосування в народному господарстві. З неї виготовляють національні інструменти (тар, каманчу і ін).

VI. Використання та деякі відомості

Ліщина. Кафе та барів у містах та селах України сьогодні – неміряно. Характерно, що кожний власник намагається оформити інтер’єр свого закладу якомога оригінальніше, багато – під старовину. Якщо кафе розташоване просто неба, то його, переважно, оточує плетений тин з глеками на кілках. Ось тільки бентежить одна деталь. У місті Києві, наприклад, тини навколо кав’ярень сплетені не з лози, а з ліщини. Вирубка кущів йде з таким розмахом, що, мабуть, доведеться занести рослину до Червоної книги. Бригада майстрів зі Львівщини приїздить до Києва вже третій сезон поспіль. За словами бригадира, замовлень вистарчає. Тож, щоб скоріше виконати одне та приступити до виконання іншого, використовують саме ліщину, бо з лозою мороки більше. На тини, – каже бригадир, – зрубуємо гілки віком 5-6 років. Та буває, що й молода поросль йде під корінь. Цікаво, що вирубку ліщини не контролюють лісники. А шкода! В Російській імперії одним з перших почав культивувати ліщину знаменитий агроном і лісівник А.Т. Болотов. За часів СРСР чимало науковців та виробників займалися вирощуванням фундука – ліщини крупноплідної, або ломбардської. Висаджували спеціальні плантації з розміщенням саджанців за схемою 6х6 м. На жаль, нині цей лісівницький напрямок роботи переживає не кращі часи. Не вистачає коштів, робочих рук. Хоча лісовий горіх продовжує користуватися великим попитом. Завдяки висококалорійним ядрам, які особливо корисні дітям, матерям-годувальницям хворим і ослабленим людям. До того ж горіхи мають цілющі властивості, зокрема запобігають серцево-судинним захворюванням, а солі калію і комплекс вітамінів поліпшують кровообіг. Емульсії з горіхів застосовують при гастритах, ентероколітах і холециститах. Горіхове молоко народна медицина використовує для лікування хвороб нирок і сечового міхура, простатиту, а також як болезаспокійливий та спазмолітичний засіб. Доречно буде сказати, що цінні не тільки горіхи. Кору і листя також застосовують для лікування різних хвороб. І нарешті, ліщина – добрий медонос. Використовується і деревина ліщини. Вона гнучка і пружна, має рівномірну структуру. З неї виготовляють обручі на діжки, столярні вироби, використовують на паливо, на ті ж огорожі. Отже, ліщину треба розводити. І це робити нескладно. Для виготовлення лiкарських препаратiв заготовляють плоди, кору i листя, коріння, шкарлупу горіхів, плюска, пильця ліщини. Кору весною пiд час сокоруху. Листя - у травнi. Плоди - у серпнi. Кора та листя лiщини мiстять ефiрну олiю, дубильнi речовини, алкалоїди, флавоноїди, мiнеральнi речовини (залізо, калій, магній, йод), амінокислоти, органічні кислоти, каротиноїди, вітаміни (нікотинова і аскорбінова кислоти, токоферол, рибофлавін, тіамін), полісахариди, жирні кислоти. У плодах є жирна олiя, вiтамiни, бiлки, клiтковина. Галеновi препарати лiщини мають судинорозширювальнi, протизапальнi, антианемiчнi, антиатеросклеротичнi, жовчогiннi властивостi. Експериментально встановлено, що галенові препарати мають заспокійливу дію на центральну нервовоу систему, знижують артеріальний тиск (у комбінації з бета адреноблокаторами потенціюють їх гіпотензивну дію). Найбільш значно виражена коронаролітична активність (активність препаратів ліщини прирівнюється до найбільш популярних коронаророзширювальних засобів). Проявляють позитивну дію при міокардиті, інфаркті міокарда. Комплекси біологічноактивних речовин ліщини, мають антигепатотоксичну властивість при експериментальних пошкодженнях печінки тетрахлорметаном (токсичний гепатит). Листя зібрані під час дозрівання горіхів застосовують для очищення сечовидільних шляхів. Настої листя і кори ліщини мають протимікробну, противиразкову (виразкова хвороба шлунка і кишечника), протиракову дію. Особливий інтерес викликають експериментальні дослідження підтверджені клінікою про те, що листя ліщини звичайної ефективні при лікуванні гіпертрофії простати і являються одним із компонентів лікарських зборів для лікування аденоми простати. Застосовують при атеросклерозi, стенокардії, міокардиті, інфаркті міокарда, гіпертонічній хворобі, гiпоацидних гастритах, виразкові й хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, дизентерії анемiї, гепатитi, холециститi, простатитi, цукровому діабеті, варикозному розширеннi вен, виразках гомiлки. Плоди лiщини корисно вживати при анемiї, атеросклерозi, гіпертонії, стенокардії, простатиті, аденомі простати, нирковокам'яній i жовчнокам'янiй хворобах.

VII. Пакування, зберігання, маркування, транспортування

Горіхи грецькі, букові, ліщинні, фісташки, фундуки упаковують в крепкі, чисті, сухі мішки ємністю до 50 кілограм. При перевезенні в вагонах дозволяється упаковувати в бумажні чотирьохшарові мішки вагою до 30 кілограм, а при розвантаженні в контейнерах – в трьохшарові мішки. Кожний мішок маркирується з вказанням: назви товару, сорту, виробника, рік врожаю, заготівельника, район заготівлі, вага нетто. При прийманні партія горіхів оглядається. Для перевірки якості з кожної партії відбирається до 5% мішків, але не менше трьох мішків кожного товарного сорту. Зразки беруться з різних частин партії. З кожного відібраного мішка беруться з різних шарів проби в кількості близько 500 грам, котрі змішуються і перевіряються. Ядра горіхів упаковують в осикові чи ялинові ящики з фанерною кришкою чи дном, ємністю 25 кілограм. Ящики всередині вистиляють пергаментом чи парафіновою бумагою, на днище або зверху кладуть гофрований картон для збереження товару від полому. Горіхи зберігаються в сухих, прохолодних, провітрюваних приміщеннях при температурі від 0 до 10 градусів і відносній вологості повітря 65 – 70%.

По якості кедрові горіхи повинні відповідати наступним вимогам: стиглі, цілі, натурального кольору, смаку і запаху, без плісені і затхлого запаху, вологість 16%. Допускається до 6% механічно пошкоджених горіхів і домішків(луски, плівки, хвої).

VIII. Світове виробництво

ЄБРР вклав 4 млн дол. у переробку горіхів у Грузії

Європейський банк реконструкції й розвитку (ЄБРР) вклав 4 млн дол. у новий завод по переробці лісових горіхів на заході Грузії, говориться в прес-релізі ЄБРР. Інвестиції ЄБРР частково являють собою кредит, а також суму, виплачену за 15% у грузинській компанії"Аргонавтс", що володіє заводом. Будівництво заводу було здійснено в рамках спільного проекту голландської групи Loyal Capital Group та ЄБРР. Загальна вартість проекту склала 8 млн дол., з яких 5 млн було витрачено на будівництво заводу. Найближчим часом на території підприємства відкриється грузино-італійський завод з виробництва шоколаду та насолод. Урожай лісових горіхів у Грузії складає 25 тис. - 30 тис. тонн у рік, а частка країни на світовому ринку лісових горіхів складає близько 5%.

Ареал горіха грецького у світі надто звужений. Україна вирізняється значним поширенням цієї культури і посідає перше місце за обсягами виробництва плодів у Європі, а саме 21% валових зборів. Разом з тим, рівень внутрішньої пропозиції не задовольняє потреб країни – на одну особу в рік виробляється лише 0,4-0,9 кг горіхів, або 12-25% до стандартів харчування. Основною причиною такого стану є недостатній рівень розвитку промислової культури. Товарні насадження майже повністю зосереджені в дрібних господарствах населення. Це зумовлює стихійність пропозиції, низьку якість плодів, складність їх заготівлі, нерозвиненість оптової торгівлі та промислової переробки, звужує асортимент вітчизняної продукції і сповільнює розвиток експорту. Водночас, сприятливі ґрунтово-кліматичні умови, позитивний досвід ряду країн у влаштуванні промислового виробництва горіхів, успіхи господарств населення, значна місткість внутрішнього ринку і динамізм попиту на зовнішньому свідчать про актуальність та своєчасність досліджень природно-економічного потенціалу України для розвитку промислової культури горіха грецького.

Практичне значення одержаних результатів полягає у встановленні кількісних та якісних параметрів сучасного потенціалу з виробництва горіхів, визначенні місткості внутрішнього ринку та напрямів розвитку виробництва і експорту, виділенні зон промислового вирощування культури, оцінці ефективності інноваційно-інтенсивних технологій, опрацюванні економічних аспектів проекту державної програми „Грецькі горіхи України”, у розробці методичних підходів з прогнозування екологічних ризиків, що дозволить залучати в інноваційне підприємництво садівництва страхові та кредитні механізми.

Виробничий потенціалпродовольчого ринкугоріхів(ВППРГ) є спроможністю виробничої системи в конкретних природноекономічних умовах повноцінно задовольняти споживчий попит на горіхи грецькі та продукти їх промислової переробки, що можливе за умов ефективного використання закладених у системі ресурсів, можливостей та механізмів організації виробництва та у тісній взаємоузгодженості з іншими складовими продовольчого ринку. Важливою рисою потенціалу вважаємо здатність його змінюватися. Підставою до цього є вдосконалення ресурсів, поява нових способів їх освоєння, методів і систем організації виробництва. Сприйнятливість потенціалу до змін дозволяє цілеспрямовано на нього впливати. Звідси, важливим є добір ефективних засобів оновлення потенціалу та механізмів його реалізації. Чітке окреслення суті виробничого потенціалу дозволяє аргументовано підійти до оцінки його сучасного рівня у виробництві грецьких горіхів. Існуючі методичні розробки здебільшого розраховані на макроекономічний рівень аграрного сектора. Це зумовило необхідність опрацювання методичного інструментарію, орієнованого на потреби окремої галузі чи продовольчого ринку. За мету використання потенціалу обрано соціально-економічні та духовно-освітні складові розвитку українського суспільства – це продовольче забезпечення населення горіхами, створення ефективних робочих місць, формування спеціалізованого напряму української економіки, критеріями – відповідність параметрів виробництва нормам харчування, попиту переробних галузей і зовнішніх ринків, доходів працівників - стандартам життя; дотримання екологічної рівноваги у виробництві; соціально-економічна значимість (бюджетні наповнення, робочі місця, благодійництво). Серед ряду показників перевагу надано соціально-економічним, це зокрема, рівень виробництва на одну особу, сукупні доходи працівників галузі, чисельність робочих місць тощо, а економічним (прибуток, рентабельність та ін) відведена роль забезпечення стабільного і ефективного розвитку виробництва. “Оцінка сучасного потенціалу виробництва горіхів та ефективність його використання” - проаналізовано витоки формування потенціалу, досліджено сучасний стан, тенденції та ефективність виробництва горіхів, виявлено зональні особливості його розміщення, досліджено відповідність сучасного потенціалу потребам внутрішнього ринку та розвитку експорту. Вирощування грецьких горіхів є глибоко традиційною справою українців. Сприятливі природні умови, простота догляду за деревами, харчова цінність плодів, жвавий попит на них, близькість до кордонів особливим чином сприяли поширенню культури спочатку в західних та південно-західних районах країни (ХІІ-ХІХ ст), а пізніше в центральних та південно-східних (ХХ ст). І нині Україна займає провідні позиції у світі. Щорічні валові збори на рівні 66,4 тис. тгоріхів (1996-2004 рр) забезпечують їй перше місце в Європі та п’яте серед усіх країн: попереду лише Китай – 312 тис. т, США – 246, Іран – 140 та Туреччина - 127.

Динаміка виробництва грецьких горіхів в Україні за категоріями господарств

Прикметною рисою вітчизняного ринку горіхів є динамізм зовнішньої торгівлі. Оскільки у світі ареал культури звужений, а попит на плоди великий, це стимулює розвиток вітчизняного експорту. За останніх 9 років його розміри зросли з 964 до 27 397 тонн, тобто в 28 разів. Основними імпортерами вітчизняної продукції є Західна Європа та Азія – 84,7% обсягів. Цілі горіхи здебільшого надходять до країн СНД, Прибалтики та Східної Європи – 39,1%, а вилущені ядра – до країн Західної Європи та Азії(51,7 і 36,2%).

Вагомі показники виробництва та швидкий розвиток експорту справляють враження наявності в Україні високоорганізованого ринку грецьких горіхів. Проте, це не так. Динамізм виробництва стосується виключно господарств населення, в яких розміщено до 93% насаджень і формується 99,8% валових зборів країни. Проведені у 1999-2000 рр. анкетні опитування 93 господарств Чернівецької області виявили високу ефективність присадибної культури. Зокрема, у 1998 р. з 1 ц неочищених горіхів населення Хотинського району одержало 246 грн. прибутку, а рівень рентабельності склав 457% (табл.2). Такі високі показники обумовлені ретельністю добору дерев, спрощеною технологією їх вирощування, стабільним попитом на горіхи, гнучкою та ефективною системою їх збуту.

Однак, можливості цих господарств у насиченні внутрішнього ринку обмежені. Дрібнотоварність і побічний характер виробництва, низький рівень ресурсного забезпечення, обмежене поле застосування інтенсивних технологій зумовлюють стихійний характер пропозиції (середньорічна варіація 40%), ускладнюють формування великих партій високоякісної продукції, що перешкоджає розвитку оптової торгівлі, стримує зовнішню, здешевлює вітчизняну продукцію і зумовлює сировинний характер її закупівлі. Поряд з цим, в Україні майже не розвивається промислова переробка горіхів, асортимент вітчизняної продукції надто звужений – здебільшого це свіжі плоди та очищені ядра, харчова олія, слабоалкогольні напої та кондитерські вироби.

Ефективність виробництва грецьких горіхів в господарствах України

Досвід ряду країн свідчить, що дефіцит пропозиції горіхів можна подолати розвиваючи промислове виробництво. Так, США не маючи природних насаджень, зуміли протягом ХХ ст. створити високорозвинену галузь: площі інтенсивних насаджень - 82 тис. га, обсяги виробництва - 246 тис. т, 1/3 світового експорту ядер і 1/2 - цілих плодів. Натомість, в Україні промислова культура залишається малорозвиненою. Близько 80-90 підприємств утримують до 1,1 тис. га екстенсивних садів з рівнем виробництва 0,113 тис. тонн плодів, або 0,2% валових зборів країни (1998-2004 рр). До того ж, промислова галузь в Україні нині стрімко згортається: протягом 1992-2004 рр. площі плодоносних насаджень зменшилися на 46%, припинилося їх оновлення, а темпи вибуття склали 11,6%. Причиною такого стану є невідповідність виробничого потенціалу реаліям економічного життя. Як і колись, його основу складають насіннєві типи садів. Сформовані з багатоманіття форм вони малопрогнозовані у поведінці, це ускладнює застосування інтенсивних систем виробництва і зумовлюєнизьку якість продукції. Тому в сільськогосподарських підприємствах більшість насаджень занедбані, низькопродуктивні, і, як наслідок, збиткові - 62% у 1998-2000 рр. На противагу цьому, в сусідній Угорщині товарні сади горіха на 95% є сортовими (3,2 тис. га). Високомеханізовані технології їх утримання забезпечують високу рентабельність промислової культури. Зокрема, у найкрупнішому господарстві країни “Lengyeltoti” рентабельність виробництва горіхів у 2003 р. склала 30%.

Екстенсивний спосіб виробництва не задовольняє потреб України в горіхах грецьких. Вагому роль відіграє й швидкий розвиток експорту. Його розміри у 2004 р. досягли 30,4% валових зборів країни, тим самим звужуючи ємність вітчизняного ринку. Щоправда, надходження коштів від реалізації на зовнішніх ринках грецьких горіхів забезпечує 80,5% виручки (2001-2004 рр) від експорту плодів, ягід і винограду з України.

Частка грецьких горіхів у експорті з України плодів, ягід і винограду,%

Вищенаведене зумовлює те, щофонд споживання горіхів в Україні у 2001-2004 рр. становив лише 21-44 тис. тонн. В перерахунку на особу це складає 0,4-0,9 кг плодів на рік. За даними Київського НДАІ гігієни харчування раціональною нормою споживання є 1,5 кг горіхів, а оптимальною - 3,6 кг (Інститут харчування академії медичних наук СРСР). Звідси, обсяги власного виробництва забезпечують лише 12-25% потреб країни у свіжих горіхах, при цьому малорозвиненими залишаються різні напрями їх промислової переробки.

Отже, існує об’єктивна необхідність удосконалення потенціалу виробництва грецьких горіхів в Україні в напрямі розвитку промислової культури. Основними чинниками цього є: добір оптимальних параметрів виробництва, підвищення інвестиційної привабливості культури, поглиблення господарської та зональної спеціалізації виробництва, удосконалення зонального розміщення насаджень, розвиток агропромислової інтеграції та розширення місткості ринку.

“Організаційні засади формування і ефективного використання виробничого потенціалу” - досліджено перспективні параметри вітчизняного ринку грецьких горіхів, обґрунтовано низку організаційно-економічних заходів з розвитку в Україні потенціалу промислового виробництва культури. Орієнтиром у довгостроковому розвитку вітчизняного ринку горіхів є максимальне наближення споживчого попиту до стандартів харчування – 3,6 кг плодів на особу в рік, та активне розширення зовнішньої торгівлі. На період до 2030 р. оптимальною місткістю внутрішнього ринку є 71 тис. т плодів, що на 62% вище за сучасний її рівень. За цей час обсяги експорту можуть зрости до 326 тис. тонн. Розраховані потреби передбачають наявність близько 90 тис. га насаджень за рівня продуктивності – 44,5 ц/га. Враховуючи стан розвитку галузі, більш обґрунтованим, на нашу думку, є створення у найближчі 15-20 років5-7 тис. га інтенсивних насаджень та розширення площ присадибної культури до 27,7 тис. га. Це забезпечить одержання 21-30 тис. тонн високоякісних плодів щороку та 137 тис. тонн сортосуміші з присадибного сектору.

Розвиток промислової культури передбачає поширення інтенсивних типів садів. Спільно з фахівцями Придністровської ДСС гіпотетично обґрунтовано два типи інноваційно-інтенсивних технологій: з використанням ущільнювачів (соя, квасоля, персик) і без них - змішані та чисті насадження. Схема садіння горіха - 10х8 м2, сорти - “Буковинський 1”, “Чернівецький 1” та “Клішківський”. Згідно оцінки, найбільш перспективними є змішані типи насаджень. Так, для проекту тривалістю 25 років (проект І) чистий прибуток з 1 га саду складатиме 12,6 тис. грн., рівень рентабельності – 143%, норма прибутку – 12,4%, а строк окупності інвестицій – 4,7 років (табл.3). Особливої переваги змішаним насадженням надають показники інвестиційної оцінки. За умов дисконту 20% величина чистого приведеного доходу порівняно із насадженнями без ущільнювачів зростає у 18 разів (до 5,2 млн. грн), індекс доходності - з 0,30 до 2,42, середньорічний приведений прибуток – від 9,3 до 184,6тис. грн., а дисконтний бар’єр – з 24,5 до 216,6%! Отже, інтенсивні типи насаджень грецького горіха є цілком конкурентоспроможними на вітчизняному ринку інвестицій.

Економічна оцінка інтенсивних типів насаджень грецького горіха

Оптимальними розмірами інтенсивного саду є 120-140 га, при цьому коефіцієнт використання техніки досягає 0,9-1,0, а рівень рентабельності - 96-97%. В цілому ж запропоновані технології є ефективними на площах від 7 га, а віддача вкладених ресурсів зростає з розширенням площ включно до 140 га. Інноваційно-інтенсивні типи насаджень розраховані для місцевостей з сприятливими ґрунтово-кліматичними умовами. В Україні відсутні чіткі межі поширення промислових садів горіха. Для їх окреслення опрацьовано методичні підходи, які поєднують принципи геоінформаційних систем та американського обліку витрат. Вони дозволяють здійснити економічну оцінку кліматичних ризиків і передбачити ефективність інновацій в різних зонах. За допомогою еколого-економічного алгоритму встановлено межі поширення в Україні товарних садів горіха з означенням порогів їх потенційної ефективності. Зокрема, виділено наступних чотири зони (рис.4):

високоефективного виробництва (А) – розміщена в західному Лісостепу, рівень інвестиційної рентабельності складає 30% і вище, забезпеченість агрокліматичних ризиків не перевищує 25,6%, придатна для поширення великотоварних садів з високим рівнем спеціалізації виробництва;

ефективного виробництва (Б) –охоплює південно-західну частину України, рентабельність інвестицій в ній сягає від 10 до 30%, забезпеченість прояву ризиків - 25,6-55,0%, сприятлива для середніх і дрібних розмірів насаджень зі стійким рівнем спеціалізації виробництва;

простого відтворення (В) – частково охоплює Полісся, центральний Лісостеп та Степ, потенційний рівень рентабельності до 10%, частота прояву небезпечних років - 55,0-63,4%, єдиними перспективними товаровиробниками в цій зоні є особисті селянські господарства;

нетоварного виробництва (Г) – простягається вглиб північного сходу країни, частка загрозливих років перевищує 63,4%, товарне виробництво недоцільне, культура може рости на присадибних і дачних ділянках для потреб власників у її плодах та декоративного озеленення територій.

Поштовхом до розвитку в Україні промислового виробництва горіхів може стати затвердження державної цільової програми. Саме так чинять в Австралії, Угорщині та Китаї, де за відсутності розвинених професійних спілок активно вдаються до державного протекціонізму. З цією метою опрацьовано економічні аспекти до проекту державної програми „Грецькі горіхи України”

Висновок

"Нужно есть для того, чтобы жить, а не жить, для того, чтобы есть". Сократ (ок.470 – 399 г. до н. е). В цій істинні заключається істинна нашого життя. Адже, без продуктів харчування ми можемо прожити лише місяць, це наша енергія за допомогою якої ми існуємо. Горіхоплідні одна з її частин, які забезпечують нас жирами, вуглеводами, білками, амінокислотами, вітамінами. В своїй курсовій роботі я висвітила основну характеристику горіхоплідних, їх вирощування, хімічний склад та харчову цінність, використання горіхоплідних, виробництво на світовому ринку. Україна вирізняється значним поширеннямгоріхоплідних і посідає перше місце за обсягами виробництва плодів у Європі, а саме 21% валових зборів. Разом з тим, рівень внутрішньої пропозиції не задовольняє потреб країни – на одну особу в рік виробляється лише 0,4-0,9 кг горіхів, або 12-25% до стандартів харчування. Основною причиною такого стану є недостатній рівень розвитку промислової культури. Товарні насадження майже повністю зосереджені в дрібних господарствах населення. Це зумовлює стихійність пропозиції, низьку якість плодів, складність їх заготівлі, нерозвиненість оптової торгівлі та промислової переробки, звужує асортимент вітчизняної продукції і сповільнює розвиток експорту. Отже, потрібно розвивати промислове виробництво горіхів, що призведе до збільшення прибутків нелише населення, але і казни країни. Тема курсової є дуже актуальною, перш за все я дізналася про харчову цінність горіхів, тому в подальшому використаня горіхів повинне бути постійне. Також дізналася про використання горіхів, так, наприклад чорного горіху, виготовляють цінну горіхову олію, яка має широке застосування в харчовій, парфумерній, лакофарбовій промисловості та в медицині.

Додатки

Додаток 1

Горіх грецький (волоський);


Додаток 2

Ліщині горіхи (лісові);


Додаток - 3

Фісташки



Додаток - 4

Арахіс

Арахіс в шкірці(PeanutinShell)

Ядра арахіса продовгуватої форми (Peanut Kernel in Long Spahe)


Додаток - 5

Три горіхи щодня – плюс сім років життя

Горіхи - їжа корисна, смачна й доступна майже цілий рік.

Всі різновиди горіхів зберігають без всіляких втрат свої вітаміни і поживні властивості не тільки впродовж одного сезону, а набагато довше. В усіх горіхах - неповторний унікальний баланс вітамінів та мікроелементів.

Лікар-натуропат та фітотерапевт С. Ільїна наголошує, що три горіхи щоденно подарують сім років життя. Проте не варто забувати, що горіхи - їжа нелегка. Добове споживання їх треба обмежувати: 100 ядерець дрібних, приміром, кедрових горішків; до 30-50 середніх, таких, як ліщина або арахіс, 7-8 великих волоських горіхів. Якщо ви вживаєте горіхи з молодою зеленню - петрушкою, кропом, листковим салатом чи з сухофруктами, то порції можна подвоїти. Та всі знають: коли починаєш гризти будь-які горіхи, то зупинитися важко. Тому потрібно пам’ятати, що 50 г горіхів дають приблизно 300 ккалорій (еквівалент 6 йогуртів), з яких 150-180 калорій надходять за рахунок ліпідів. Без сумніву, це “хороші” жири, багаті на ненасичені кислоти, але вони можуть додати зайвих кілограмів.

У Європі найулюбленіші і найпопулярніші - фісташки та волоські горіхи. Американці віддають перевагу арахісу. Схід обожнює арахіс та мигдаль. В Україні шанують волоські горіхи та ліщину - лісові горіхи. Колись лікарі називали волоський горіх "святом для мозку". Якщо їсти хоча б по три горішки на день, то покращується пам’ять, відновлюються сили після важкої праці. Варто знати: горіхи засвоюються організмом тільки за умови ретельного і повільного пережовування. Волоський горіх - ідеальний компонент для салатів, до складу яких входять м’ясо птиці, яблуко, буряк, морква, селера і будь-яка зелень. Волоський горіх "відтіняє" смак баклажанів, усіх кисло-солодких супів і пудингів.

Якщо вже мова про урочисті трапези, то найніжніша закуска до шампанського і легких десертних вин - фісташки. Їх називають горішками гарного настрою, але норма добового споживання не більше 10-15 ядер. Інакше можливе запаморочення і нудота. Мигдальний горіх – досить підступний. Один з його різновидів - гіркий мигдаль - містить багато ефірних олій. Допустима денна норма гіркого мигдалю - два зернятка. Зате солодкий мигдаль чудово підживлює пам’ять і зір, і з’їсти його можна значнобільше. У фундуку - лісовому горіхові - вдало поєднані білок та вітамін Е. З медом вони допомагають при недокрів’ї та виснаженні. Лісові горіхи рекомендують матерям, що вигодовують дітей, позаяк підвищують лактацію. Арахіс – “харчовий фаворит” зірок світу моди і шоу-бізнесу, бо від 20-25 зерен цих ласощів зовсім не повніють. Та не забувайте, що цей горіх – сильний алерген. Тому алергікам можна з’їдати не більше ніж п’ять горішків на день.

А от кедрові ядерця підійдуть усім без винятку. У них цілком відсутня клітковина. Це ніжні й делікатні горіхи. Їх обожнюють наші шлунки.

Гурмани полюбляють горіхи кеш’ю. За якістю їм немає рівних. Кеш’ю багаті на білки й вуглеводи, вітаміни А, В2, В1 і залізо, містять цинк, фосфор, кальцій. Вони сприяють зниженню рівня холестерину у крові, зміцнюють імунну систему, забезпечують нормальну діяльність серцево-судинної системи. Як допоміжний засіб ці горіхи вживають при зубному болі, псоріазі, дистрофії, порушеннях обмінних процесів, анеміях. Енергетична цінність 100 г кеш’ю – 542 ккалорії. До теми. Нерідко зайняті жінки люблять підтримувати організм різними перекушуваннями. Візьміть на роботу що-небудь таке ж смачне, як і корисне. Підійде порція горіхового міксу: волоські горіхи, кеш’ю, мигдаль в одному “коктейлі” не тільки підтримають мозок і додадуть енергії, а й допоможуть зберегти нерви, приведуть у рівновагу гормони.


Додаток – 6

У відповідності з ГОСТ 114 – 57 "Орехи лещинные лесные и культурные (фундуки)" поділяються по якості на вищий, 1-й та 2-й сорти. В вищому сорті плоди щільні, цілком розвинуті. Вивільнені від плюски, схожі по розміру, формі, кольору шкарлупи, вологість не більше 15%. Ядро щільне, тверде, на перекоті біле з жовтуватим відтінком. Допускаються недозрілі, з прогірклим ядром і пустих горіхів не більше 3%, а також не більше 1% прогірклих. Не допускається засміченість шкарлупою, пошкодженим ядром і другими домішками. В 1-му сорті допускаються недозрілі, з прогірклим ядром і пустих горіхів не більше 12%, не більше 5% прогірклих; засміченість шкарлупою, зломаним ядром і другими домішками не більше 0,1%. В 2-му сорті допускаються плоди різноманітні за формою, розміром і кольором, не більше 25% недозрілих, прогірклим ядром і пустих горіхів; а також не більше 12% прогірклих, засмічення шкарлупою, залежаним ядром і другими домішками не більше 0,3%. Для всіх трьох сортів вологість неповинна перевищувати 15%.

Ядро ліщини в відповідності з вимогами РТУРСФСР 124 – 57 поділяється по якості на 1-й сорт. В вищому сорті ядро натурального смаку, без по сторонніх присмаків і запахів, ціле, досить розвинуте, в коричневій оболонці, на переломі біле або з жовтим відтінком. Діаметр 7 мм, вологість 6%, не більше 8% зломаних, з механічними пошкодженнями; не більше 12% зморщених і недорозвинених; не більше 2% прогірклих, з темною серцевиною. В 1-му сорті допускаються різноманітні по формі і розміру ядра. Допускається зломаних ядер не більше 15%, а також механічними пошкодженнями; до 5% прогірклих, з темною серцевиною; не більше 2% пліснявих, засміченість шкарлупою та іншими домішками не більше 0,1%. Пошкодження зовнішньої оболонки в обох сортах не рахується пошкодженням ядра.