Чинники що визначають параметри попиту на гроші

Чинники,що визначають параметри попиту на гроші Монетарна теорія розглядає багатство як один із визначальних чинників попиту на гроші. В працях Дж.Кейнса розроблена методологія оцінки попиту на різні форми багатства. Гроші ¾ це тільки одна із розмаїтих форм багатства.

Чинники,що визначають параметри попиту на гроші

Монетарна теорія розглядає багатство як один із визначальних чинників попиту на гроші. В працях Дж.Кейнса розроблена методологія оцінки попиту на різні форми багатства. Гроші ¾ це тільки одна із розмаїтих форм багатства.

Сутність попиту на гроші аргументується як попит на одну з можливих форм багатства. Йдеться про визнання тієї частки багатства, яку індивідуми мають намір зберігати у грошовій формі. Це означає, що попит на гроші правильно розглядати як попит на запас грошей на певний фіксований у часі момент, а не як потік грошей, який визначається за певний період часу.

Попит на гроші відрізняється від попиту на інші товари. Гроші бажані не задля самих себе, а для того, щоб купувати необхідні товари. Грішми володіють через їх представницьку вартість. Але зберігання грошей є обмеженим, оскільки нагромадження багатства у формі грошей, а не в інших формах, характеризується вартістю втрачених можливостей: ми відмовляємося від процентного доходу, дивідентів, тримаючи гроші на руках. А тому попит на гроші опирається на потребу здійснювати трансакційні операції мотив споживання і на бажання володіти активами у майбутньому тобто утримувати гроші як засіб нагромадження вартості.

Отже, існує два мотиви (джерела) сукупного поиту на гроші: попит на гроші для трансакцій і попит як на активи.

Попит на гроші для трансакцій. Такий попит існує, оскільки індивідуми потребують готівки чи поточних рахунків, щоб оплачувати рахунки або купувати товари. Такі потреби в грошах забезпечуються через М1 і пов¢язані, здебільшого, з велечиною операцій або номінальним ВВП.

Попит на гроші для трансакцій чутливий до втрат від зберігання грошей. Коли процентна ставка на альтернативні види активів зростає порівняно зі ставкою процента на гроші, то фізичні та юридичні особи намагаються зменшити суми нагромадження своїх грошей, і воліють тримати гроші як активи.

Попит як на активи. Таке визначення попиту на гроші монетаристами зводиться до концептуального поняття “портфеля”, що означає, як раціональні інвестори вкладають своє багатство в “портфель” (набір цінних паперів або інших ліквідних активів).

Теорія портфеля грунтується на фундаментальному припущенні, що інвестори в основному робитимуть ризиковані вклади тільки тоді, коли їхні доходи від інвестицій будуть ультрависокими. З двох видів доходів, що приносять одинакові доходи, індивідуми оберуть безпечніший. Щоб привернути увагу індивідумів від низькоризикованих активів до ризикованих (акції, нерухоме майно), останні мають забезпечувати вищі доходи.

Теорія портфеля пояснює, як не схильний до ризику інвестор повинен розмістити своє багатство. Важливим правилом є диферсифікація портфеля між різними видами активів. “Не кладіть всі яйця до одного кошика” ¾ одна з форм цього правила. Тому не дивно, що багато індивідумів тримають гроші не тільки для трансакцій, а як частину своєї стратегії розміщення багатства.

Чинники, що визначають параметри попиту на гроші. Попит на гроші залежить від економічних змінних: рівня цін (інфляції), реальних доходів і норми процента. Тоді функціональну залежність попиту на гроші математично можна записати:

Md = f(y,p,r),

Номінальний попит ¾ це та кількість грошей, яка необхідна економічним агентам для задоволення особистих та виробничих потреб. Однак номінальна кількість необхідних в економіці грошей змінюється вслід за зміною цін. Якщо всі ціни, а значить номінальні доходи, подвояться, то потрібно буде просто подвоїти значення відкладення вартості (грошові залишки). Зрозуміло, що тоді ж відповідно подвоїться номінальний попит на гроші. Отже, попит на гроші для трансакцій подвоюється, якщо номінальний ВВП збільшується, а реальний ВВП не змінюється.

Завжди, коли відбувається зміна рівня цін, а реальні доходи залишаються незмінними, індивідуми для того, щоб зберегти свою купівельну спроможність, повинні змінити відповідно розмір своїх номінальних грошових залишків. Цей висновок можна сформулювати таким чином:

Попит на гроші ¾ це попит на реальні грошові залишки, або іншими словами, величина грошових залишків, визначена з врахуванням їх купівельної спроможності.

Як правило, попит на грші визнчається потребою в реальних грошових залишках, що є вирішальним для розуміння зв¢язку між грошима та інфляцією. Із рівняння:

номінальні грошові залишки

Реальні грошові залишки = рівень цін

ми бачимо, що обсяг реальних ргошових залишків може змінюватись як внаслідок зміни номінальних грошових залишків, так із-за динаміки рівня цін. Якщо обсяг реальних грошових залишків не підлягає перегляду, то збільшення номінальних грошових залишків манить за собою зміну рівня цін у тій же пропорції, в якій змінилась грошова маса. Звідси витікає висновок, що приріст грошової маси в обігу часто служить причиною росту цін, а значить, і причиною інфляції.

Попит на гроші і реальні доходи. Попит на гроші значною мірою залежить від величини доходу. Підвищення рівня доходу (реального ВВП) збільшує обсяг господарських операцій, що потребує для їх забезпечення додаткової кількості грошей. Як наслідок зростає піднімається попит на гроші (Md). За умови, коли бсяг ВВП фіксується на попередньому рівні, а ціни зростають, попит на гроші змінюється адеквато показникові дефлятора ВВП: зростання цін призведе до збільшення Md. У цьому випадку відбивається прагнення господарських суб¢єктів ринку зберегти реальний касовий залишок постійним. Коли ж реальні доходи (ВВП) економічних агентів скорочуються, відбувається зменшення обсягів господарських операцій і потреба вгрошах заменшується. Тому якщо грошова пропозиція витримується на постійному рівні то в умовах падіння реального ВВП наслідком такої політики буде зростання інфляції.

Вище названі залежності (Md i Py) можна виразити математично. Попит на реальні грошові залишки може бути показаний як функціональна залежність від реальних обсягів виробництва (ВВП).

Md / p = f(y/p)

Із цього рівняння видно, що зміни в індексі цін (Р) за адекватності інших умов не впливають на величину попиту на реальні грошові залишки. Функція попиту на гроші залежить головним чином від реального ВВП.

Попит на гроші і норма процента. Нам вже відомо, що грошові заощадження можуть зберігатися за бажанням власника грошей в альтернативних формах: їх можна помістити у фінансові активи (цінні папери, строкові вклади та депозити тощо), або тримати у ліквідній формі (готівкових або депозитних) грошей. Відомо, що заощадження у формі фінансових активів забезпечують їхнім власникам доход у вигляді певного відсотка, тоді як зберігання активів у формі грошей не приносять жодного доходу. І все таки люди воліють тримати частку своїх активів влесне у грошовій формі, а не в інших альтернативних формах. Величина грошей, що знаходиться на руках у населення залежить від нагальних витрат та вигод. У зв¢язку з цим вирішення питання про зберігання грошей у формі касових залишків чи фінансових активів переважно залежить від норми процента, яка в економічній теорії трактується як показник альтернативної вартості заощадження грошей.

Згідно монетарної теорії, реальний попит на гроші предмставляє функцію від номінальної процентної ставки і реального рівня дохода:

Md

¾¾¾¾ = f (r,y),

P

Функціональну залежність попиту на гроші від рівня процентної ставки покажемо на графіку1.

ri

r0 Md

è___ ___ø è__________ __________ø

M1 M2

На графіку 1. показано, що сукупний попит на гроші складається з двох частин: трансакційного (операційного) М1 ¾ функції від доходу (y) і попиту на портфельні активи М2 ¾ функції від норми процента (r).

Md = M1 + M2 = M(y) + M(r).

Крива Md, що похила донизу, показує наскільки попит на портфельні активи чутливий від процентної ставки: за інших незмінних умов, коли зростає ставка процента, попит на гроші знижується. Причому крива Md не пересікає ні ось ординат (частина грошей завжди буде знаходитись у формі готівки в силу трансакційного попиту, якою не була б високою процентна ставка), ні ось абсцис (при низькому рівні процентних ставок спрацьовує ефект “пастки ліквідності” ¾ можливості вільної конвертації менш ліквідних активів у більш ліквідні.

Отже, аналіз чинників, що визначають параметри попиту на гроші можна узагальнити в таблиці 1.

Таблиця 1. Попит на гроші

Показники

Зростання динаміки цін

Зростання реальних доходів

Зростання альтернативної вартості збереження грошей (ставка відсотків)

Номінальний попит на гроші

Реальний попит на гроші

Пропорційно збільшує залишки грошей

Не змінює попиту на реальні залишки грошей

Збільшує попит

Збільшує попит

Зменшує попит

Зменшує попит

Із таблиці 1. можна виділити три аспект попиту на гроші:

по-перше, зростання динаміки цін залишає незмінним реальний попит на гроші, викликаючи при цьму пропорційне збільшення попиту на номінальні грошові залишки;

по-друге, зростання альтернативної вартості збереження грошей зменшує попит на реальні грошові залишки;

по-третє, більш високий рівень реальних доходів збільшує попит на реальні грошові залишки.

Ці три аспекти попиту на гроші вважаються важливим напрямком проведення монетарної політики.

У заключенні можна підкреслити, що основні погляди сучасних монетаристів про трансмісію грошово-кредитної політики зводяться:

¾ Приріст грошової маси >> Приріст номінального доходу = зв¢язок прямий

¾ Швидкість обігу грошей повинна бути незмінною (constant)

¾ Виробництво не залежне від грошової політики

¾ Грошова політика пов¢язана тільки з інфляцією

¾ Пропозиція грошей відбувається екзогенно (автономно)

¾ Державна інтервенція в господарство небажана

¾ Ціль ¾ постійний низький темп зростання грошей і цін відповідно до обсягів ВВП.

Кейнсіанські теорії

¾ Приріст грошей ® Приріст доходу = зв¢язок непрямий

¾ Гроші >> процентні ставки >> інветиції >> виробництво

¾ Зміна цін = інституційна залежність

¾ Державна інтервенція = необхідна

¾ Цілі = ріст виробництва, занятість, позиція міжнародного платіжного балансу.