Хвороби очей

Класифікація та основні різновиди хвороб очей, відомих на сучасному етапі, їх характерні риси та симптоматичні прояви, ступінь загрози для життя та здоров'я людини. Причини появи та головні етапи розвитку глаукоми як найрозповсюдженішої хвороби очей.

В звичайному житті людина навряд чи помічає, що живе створіння не має сильнішого і вірнішого охоронця, ніж орган зору. Миттєвого погляду достатньо, щоб замінити тисячі слів і звуків. Око – це дистантний аналізатор вищого порядку. Йому притаманне просторове сприйняття глибини, переміщення предметів, їх віддаленості, якості. Око є найважливішою складовою частиною оптико-вегетативної (або фотоенергетичної) системи організму: око – гіпоталамус – гіпофіз. Завдяки стимулюючій дії світла у внутрішньому середовищі організму виробляються гормони цілого ряду ендокринних залоз: гіпофіза, щитовидної, наднирникових, статевих та інших. Отже, очі забезпечують не тільки зір, але і гармонійний розвиток всіх органів і систем організму.

Добре відомо, що навіть незначна втрата зору може змінити долю людини. Що важливіше: жити сліпим чи померти? Більшість світових літературних творів відповідають так на це питання: позбавити людину зору – гірша кара, ніж позбавити її життя. Софокловський цар Едип, впевнившись, що саме він – причина всякого лиха на землі, для спокути власної провини перед богом і людьми не вбиває, а осліплює себе. В «Антонії і Клеопатрі» служниця Клеопатри Ірас, дізнавшись, що володарка погрожує віддати її римським рабам, вирішує вирвати очі. В романі Язвицького «Іван Третій – володар всієї Русі» князь Шемяка не вбиває князя Василя, а із помсти випалює йому очі. Шиллер казав, що вмерти – це дурниця, але бачити і осліпнути – незрівнянно тяжче. Уельс і Шекспір вважали, що смерть – менше нещастя, ніж сліпота.

Існує ряд хвороб, які не загрожують смертю, але позбавляють людину радості сприймати оточуючий нас чудовий світ сонця і фарб.

«Темна вода»,» жовта вода», «зелена катаракта», «очна мігрень», «глаукома» – це назви, які дали люди одній з найпідступніших хвороб ока. Поширена думка, що її звичайний наслідок – сліпота.

Перші припущення про те, що кардинальна причина глаукоми, головний її прояв – підвищення внутрішньо очного тиску, були висловлені ще в XVIII столітті. Цей факт науково підтверджений і остаточно визнаний трохи менше як століття тому. Хворобу стали іноді називати «очною гіпертонією», і медицина перейшла до розв'язання наступного питання: чому підвищується тиск усередині очного яблука. Власне кажучи, вирішення цих проблем і сьогодні залишається змістом досліджень, які ведуть офтальмологи всього світу. Надзвичайний прогрес науки і техніки наших днів дозволяє припустити, що тільки тепер ми безпосередньо підійшли до відповіді на всі ці питання. З розв'язанням їх відкривається можливість вирішити найголовніше: як лікувати глаукому.

Що ж таке глаукома? Чому людина, до цього здорова, звертається до очного лікаря? Що вона відчуває на початку захворювання? На ці запитання існує майже стільки відповідей, скільки хворих: прояви цієї недуги надзвичайно різноманітні. Глаукома – захворювання з певним симптомокомплексом, в якому на першому місці стоїть підвищення внутрішньо-очного тиску. Глаукома є найчастішою причиною сліпоти у всьому світі (21%).

Виділяють вроджену та набуту форми захворювання.

Вроджена глаукома – найбільш тяжка патологія очей у новонароджених, яка частіше, ніж інші очні захворювання, рано приводить до сліпоти. Вроджену глаукому нерідко називають гідрофтальмом (водянка ока) чи буфтальмом (бичаче око). Процес частіше двосторонній. Зустрічається приблизно 1 випадок на 10000 дітей. Хвороба може носити спадковий (сімейний характер) чи зумовлена порушеннями у внутрішньоутробному періоді, частіше зустрічається у хлопчиків. Пізно виявлена і неоперована вроджена глаукома у дітей закінчується повною сліпотою ще в дошкільному віці.

В залежності від того, чи розвивається набута глаукома самостійно, чи підвищення внутрішньо-очного тиску є результатом іншого захворювання ока, розрізняють її первинну і вторинну форми.

Причинами первинної глаукоми можуть бути загальні захворювання, хвороби серцево-судинної і нервової систем, порушення обміну речовин, дія на організм подразників, зокрема таких, як тривалі нервові переживання. Первинна глаукома, як правило, уражає обидва ока по черзі.

Причиною вторинної глаукоми можуть бути: наслідки травми ока, опіки, тромбоз судин сітківки, запалення внутрішніх оболонок ока, внутрішньо-очні пухлини, катаракта, деякі дистрофічні і дегенеративні захворювання ока.

Не слід ототожнювати глаукому і симптоматичну гіпертензію ока. До останньої належать ті випадки підвищення внутрішньо-очного тиску, коли гіпертензія ока є лише симптомом. Якщо основне захворювання виліковується, то і внутрішньо-очний тиск нормалізується. До симптоматичних гіпертензій відносять глаукомо-циклітичні кризи, увеїти з гіпертензією, а також випадки підвищення офтальмотонуса, які викликані тимчасовим порушенням регуляції внутрішньо-очного тиску в результаті інтоксикацій, діенцефальних і ендокринних розладів, тривалого введення в великих дозах деяких гормональних препаратів. Симптоматичні гіпертензії частіше зв'язані з гіперсекрецією водянистої вологи, хоча порушення відтоку тимчасового характеру (набряк трабекули, ексудат і кров в куті передньої камери) можуть мати місце.

Отож, термін «глаукома» об'єднує велику групу захворювань очей, яка характеризується постійним чи періодичним підвищенням внутрішньо-очного тиску з наступним розвитком типових дефектів поля зору, зниженням центрального зору і атрофією зорового нерву. Виникає хвороба у будь-якому віці, але головним чином – у людей після 40 років.

В здорових очах внутрішньо-очний тиск при користуванні тонометром Маклакова знаходиться в межах від 18 до 26 мм ртутного стовпчика.

Тиск в 26 мм рт. ст. хоча і лежить в межах нормального, одначе є вже підозрілим; більш високі цифри потрібно вважати явно патологічними. Підвищення тиску не завжди виявляється в будь-який час хвороби, тому необхідні систематичні вимірювання внутрішньо-очного тиску. Особливе практичне значення має добова крива, яка характеризує зміни внутрішньо-очного тиску протягом доби; для цього вимірюють внутрішньо-очний тиск в 7 годин ранку, коли хворий ще в ліжку, в 14 годин і в 18 годин. Внутрішньо-очний тиск, нормальний серед дня і ввечері, може бути різко підвищений рано вранці. У здорових людей добові коливання в межах 5 мм рт. ст. (зранку він вищий, а в другій половині дня – нижчий).

Виділяють 4 стадії глаукоми: початкову, розвинену, майже термінальну і термінальну. Стадії глаукоми визначаються станом зорових функцій ока (основним чином поля зору) і зорового нерву. В початковій стадії немає екскавації диску зорового нерву, може бути звуження поля зору, симптом «оголення сліпої плями», асиметрія диску зорового нерву на обох очах, розширення фізіологічної екскавації. В розвиненій стадії – вже є екскавація диску зорового нерву, периферичне звуження поля зору з носової сторони. В майже термінальній стадії поле зору концентрично звужується до 15 градусів. В термінальній стадії відсутній зір, чи незначний залишок зору з неправильною світлопроекцією.

За станом внутрішньо-очного тиску глаукому поділяють на: А – внутрішньо-очний тиск 23 – 26 мм рт. ст., В – внутрішньо-очний тиск підвищений до 32 мм рт. ст., С – внутрішньо-очний тиск більше 33 мм рт. ст.

Зорові функції при глаукомі можуть бути стабільні (коли немає змін поля зору і диску зорового нерву протягом півроку), нестабільні (коли поле зору звузилось на 10 градусів по окремим радіусам).

Рання ознака глаукоми – поява слабкого туману перед очима, особливо вранці, після сну. Через деякий час він може зникнути і з'явитися знову. Хворий починає бачити райдужні відсвічування навколо будь-якого джерела світла: полум'я свічки, сірника, електричної лампочки тощо. Однією з ранніх ознак є й звуження меж поля зору, в результаті чого людина гірше бачить по боках, відчуває безпричинний головний біль, «одерев'яніння» ока або його підвищену зволоженість. Нерідко глаукома проявляється розширенням судин очного яблука (симптоми «кобри», «медузи» і інші), через що очі червоніють. При появі навіть найменших таких ознак необхідно звернутися до лікаря-окуліста. З допомогою спеціальних методів обстеження він легко виявить захворювання навіть в ранній стадії, своєчасно при-значить ефективне лікування. Хворі на глаукому повинні систематично – щомісяця або раз у два-три місяці (строки визначає лікар залежно від форми і стадії захворювання) – ретельно обстежуватися, навіть і тоді, коли почувають себе добре. Відвідувати лікаря треба у точно призначені строки й виконувати всі його вказівки.

Глаукома може розвиватися не тільки поступово, а й у вигляді гострого нападу (вища ступінь розладу регуляції внутрішньо-очного тиску). Можливе виникнення гострого глаукоматозного нападу без яких-небудь зовнішніх причин. В інших випадках появі нападу сприяють психоемоційні стресові стани, фізичні перенапруги і інші фактори (зловживання курінням, спиртними напоями, підняття вантажів, робота з нахилами тіла, порушення режиму харчування і т.д.). Клінічна картина нападу: різкий головний біль, який віддає в скроню і щелепу, різкий біль в оці. Око стає червоним, твердим, як камінь, рогівка каламутна, зіниця широка, реакція зіниці на світло відсутня, знижується зір (аж до сліпоти). Внутрішньо-очний тиск під час нападу може підвищуватись до 50–60 мм рт. ст. Нерідко гострий напад глаукоми супроводжується нудотою і блювотою, що можна помилково сприйняти за шлунково-кишкове отруєння. Іноді болі віддають в ділянку серця, що теж може призвести до діагностичної помилки. Так, замість негайного використання засобів, понижуючих внутрішньо-очний тиск, приймають медикаменти, які повинні покращити стан при отруєнні чи нападі стенокардії, а насправді лише погіршують перебіг глаукоматозного процесу (промивання шлунку, прийом валідолу, атропіну, нітрогліцерину і таке інше). Правильна діагностика і своєчасне комплексне консервативне лікування, як правило, протягом доби ліквідують гострий напад глаукоми, відновлюють зір, нормалізують стан ока і внутрішньо-очний тиск. Отже, такого хворого потрібно терміново доставити в очне відділення лікарні. Якщо за 24 години напад ліквідувати не вдається, необхідне оперативне лікування через 6 годин. Якщо напад ліквідовано через 24 години, тоді операція рекомендована через 6 днів.