Зовнішньоекономічні зв’язки України з Туреччиною

Передумови розвитку співробітництва України та Туреччини, стан договірно-правової бази. Характеристика розвитку торгівельно-економічного та двостороннього інвестиційного співробітництва країн. Проблеми та перспективи зовнішньоекономічних відносин.

Міністерство освіти та науки України

Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна

Геолого-географічний факультет

Кафедра соціально-економічної географії і регіонознавства

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ЗВЯ’ЗКИ УКРАЇНИ З ТУРЕЦЬКОЮ РЕСПУБЛІКОЮ

(курсова робота)

З курсу «Зовнішньоекономічні зв’язки України»

Виконала:

студентка ІV курсу,

групи ГЦ-42

Ю.Л.Афанасьєва

Перевірила:

ст. викладач

Г.О. Кулєшова

Харків 2009


ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методичні основи вивчення зовнішньоекономічних зв’язків

1.1 Сутність поняття «зовнішньоекономічних зв’язків»

1.2 Передумови розвитку співробітництва України та Туреччини

1.3 Стан договірно-правової бази України та Туреччини

1.4 Методи дослідження

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ УКРАЇНИ З ТУРЕЧЧИНОЮ

2.1 Розвиток торгівельно-економічного співробітництва між Україною та Туреччиною

2.2 Характеристика торгівлі товарами між Україною та Туреччиною

2.3 Характеристика торгівлі послугами між Україною та Туреччиною

2.4 Характеристика двостороннього інвестиційного співробітництва між Україною та Туреччиною

РОЗДІЛ 3.ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН УКРАЇНИ ТА ТУРЕЧЧИНИ

3.1 Проблеми зовнішньоекономічних відносин України та Туреччини

3.2 Перспективи зовнішньоекономічних відносин України та Туреччини

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ


ВСТУП

Актуальність теми.На сучасному етапі розвитку міжнародних економічних відносин глобалізаційні процеси охопили всі сфери світового господарства. Як наслідок, відбувається зростання рівнів інтегрованості різних галузей економіки та окремих підприємств різних країн.

Зовнішньоекономічна діяльність - це важлива й невід'ємна сфера господарської діяльності, котра при ефективному використанні всього комплексу сучасних форм і методів міжнародних економічних відносин здатна впливати на технічне удосконалювання виробництва, підвищення продуктивності праці і якості продукції, яка виробляється. В цілому ж, вихід на зовнішній ринок самостійно господарюючих суб'єктів сприяє пристосуванню економіки до системи світогосподарських відносин, формуванню економіки відкритого типу. Саме тому розвиток зовнішньоекономічної діяльності підприємств, фірм, усіх учасників ринкових відносин - це суттєвий фактор підвищення ефективності господарської діяльності як на рівні окремих підприємницьких структур, так і в масштабах усієї країни. Ефективна зовнішньоекономічна діяльність сприяє відтворенню експортного потенціалу країни, підвищенню конкурентоспроможності українських товарів на світових ринках, формуванню раціональної структури експорту й імпорту, залученню іноземних інвестицій на взаємовигідних умовах, забезпеченню економічної безпеки України.

На сьогодні в сфері зовнішньоекономічної діяльності України сформувався ряд тенденцій в зовнішній торгівлі та інвестиційній активності, що обумовлюють як позитивну динаміку в економіці України, так і значні виклики для її конкурентоспроможного розвитку. Плани зовнішньоекономічної діяльності націлюють на встановлення й розвиток взаємовигідних зв'язків з країнами світу, особливо з тими, що мають географічну близькість та спільні інтереси. Вони мають всебічно враховувати переваги, які випливають з міжнародного розподілу праці в інтересах розвитку економіки, технічного прогресу та підвищення рівня життя народу.

Спеціалізація країни на виробництві товарів, для яких у неї є найкращі умови, дає змогу їй розширити їх випуск, використавши частину з них для продажу, а за виручені гроші закупити товари, яких не вистачає.
Зовнішньоекономічні зв’язки України в сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економіки.

Мета курсової роботи - охарактеризувати зовнішньоекономічні зв’язки України з Туреччиною, розкрити особливості експорту та імпорту товарів та послуг, виявити проблеми та перспективи співробітництва між країнами. Реалізація поставленої мети обумовила необхідність вирішення таких завдань:

1) розкрити сутність поняття “зовнішньоекономічні зв’язки”;

2) охарактеризувати динаміку та структуру зовнішньої торгівлі товарами та послугами;

3) проаналізувати інвестиційну діяльність України та Туреччини;

4) виявити проблеми та перспективи розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України та Туреччини.

Об'єкт дослідження: зовнішньоекономічні відносини між Україною та Туреччиною.

Предмет дослідження: особливості експортно-імпортної та інвестиційної діяльності України та Туреччини.

Інформаційною базоюдослідження стала статистична інформація з Державного комітету статистики України, Укрекспорту України,Урядового порталу України.

Структура роботи обумовлена особливостями досліджуваної теми та характером питань, що в ній розглядаються.


РОЗДІЛ 1. Теоретик о -методичні основи вивчення зовнішньоекономічних зв язків

1.1 Сутність поняття «зовнішньоекономічних зв’язків»

Зовнішні зв’язки країни– це взаємообмін з країнами світу продуктами матеріального виробництва, енергією, послугами, інформацією на основі міжнародного поділу праці, а також співробітництво політичних органів, спрямоване на ефективне розв’язання глобальних проблем людства, міжнародний рух населення, розширення особистих контактів громадян. Система зв’язків між господарствами країн на основі міжнародного поділу праці формує міжнародні економічні зв’язки двох країн.

Серед зовнішніх зв’язків України з високорозвиненими країнами свыту найважливішими їх формами є: економічні (за спеціалізацією і кооперуванням, торговельні, інвестиційні, науково-технічні, кредитно-фінансові), соціальні (наукові, культурні, екологічні, військові, гуманітарні) та політичні.

Основною складовою зовнішніх зв’язків є зовнішньоекономічні зв’язки. Зовнішньоекономічні зв’язки – це сукупність напрямів, форм, методів і засобів торговельно-економічного, валютного і кредитно-фінансового співробітництва між країнами з метою раціонального використання міжнародного поділу праці. Як економічна категорія зовнішньоекономічні зв’язки є системою економічних відносин, які виникають при переміщенні всіх видів ресурсів між державами й економічними суб’єктами різних держав. Ці двосторонні відносини охоплюють усі сфери економічного життя держави.

Таким чином, сутністю зовнішньоекономічної діяльності є міжнародний поділ праці (МПП). У процесі МПП об’єктивно формуються національний (державний) і регіональні (наприклад, обласні) зовнішньоекономічні комплекси. Всвою чергу вони об’єднують взаємопов’язані підприємства-експортери та імпортери (ядро комплексу), торгово-промислову палату, різні об’єднання та асоціації, банки, які займаються операціями, пов’язаними з міжнародною діяльністю.

До основних економічних законів, що визначають функціонування зовнішніх зв’язків в системі світового господарства відносяться закон міжнародного поділу праці, закон інтернаціоналізації виробництва, закон вартості, закон нерівномірності економічного розвитку, до основних суспільно-географічних - закон раціональних територіальних зв’язків, закон територіальної спеціалізації господарської діяльності людини, закон територіальної концентрації господарської діяльності. Закон міжнародного поділу праці є економічним фундаментом усієї системи світогосподарських зв’язків і світового господарства в цілому.

Методика суспільно-географічного дослідження зовнішніх зв’язків країни дозволяє виділити наступні етапи: перший етап - виявлення та розкриття теоретичних аспектів формування зовнішніх зв’язків країни та механізмів їх функціонування, який включає визначення суспільно-географічної сутності зовнішніх зв’язків та обґрунтування чинників формування зовнішніх, передусім зовнішньоекономічних зв’язків країни; другий етап - системно-структурний аналіз зовнішніх зв’язків країни, який включає передусім аналіз торговельних, інвестиційних та соціальних зв’язків; третій етап - розробкаконцептуальних основ вдосконалення територіальної організації зовнішніх зв’язків країни.

Статистика зовнішньоекономічних зв’язків є складовою економічної статистики і вивчає розміри, динаміку і структуру зовнішньої торгівлі (за видами товарів і напрямками), склад імпорту й експорту, науково-технічне співробітництво, стан і розвиток виробничої кооперації і діяльності спільних підприємств, кредитних і валютно-фінансових відносин, міжнародних перевезень і туризму, а також оцінює закордонне майно, золотовалютні запаси, курс валют, досліджує міжнародну конкурентоспроможність і розробляє платіжний баланс.

Відповідно до перелічених вище завдань метою статистики зовнішньоекономічних зв’язків є вивчення міжнародного економічного і науково-технічного співробітництва з допомогою системи показників. Ці показники перебувають у нерозривному взаємозв’язку і єдності і водночас відбивають різні сторони зовнішньоекономічної діяльності.

Така система показників може бути подана у вигляді окремих груп, що характеризують:

* зовнішню торгівлю, тобто експорт і імпорт товарів і послуг;

* міжнародну виробничу кооперацію;

* науково-технічне співробітництво й обмін, включаючи операції з торгівлі ліцензіями;

* валютно-фінансові, інвестиційні операції;

* транспортно-експедиційні операції, іноземний туризм;

* митно-тарифні операції;

* операції з надання безоплатної допомоги;

* підрядні й орендні операції.

У статистиці зовнішньоекономічних зв’язків об’єктами обліку є товари і послуги, що становлять експорт і імпорт країни, а також усі пов’язані з ними операції.

Оскільки зовнішня торгівля посідає центральне місце в системі зовнішньоекономічних відносин, то цілком закономірно, що в статистиці зовнішньоекономічних зв’язків самостійно виділяється статистика зовнішньої торгівлі.

Статистика зовнішньої торгівлі - галузь статистики зовнішньоекономічних зв’язків, що характеризує стан і розвиток торговельно-економічних відносин між країнами. Завданнями статистики зовнішньої торгівлі є розроблення системи показників, що характеризують обсяги, динаміку і структуру зовнішньої торгівлі, аналіз чинників, що обумовлюють основні тенденції їх розвитку, а також порівняльний аналіз показників зовнішньої торгівлі різних країн та умов торгівлі.

Зовнішні зв'язки держави - це взаємообмін з країнами світу продуктами матеріального виробництва, енергією, послугами, інформацією на основі міжнародного поділу праці, а також співробітництво політичних органів, спрямоване на ефективне розв'язання глобальних проблем людства, розширення особистих контактів громадян.

Зовнішні зв'язки мають розгалужену структуру. За змістом, характером, предметами обміну поділяються на політичні, економічні, наукові, культурні, інформаційні, воєнні, екологічні, релігійні, гуманітарні відносини, особисті стосунки громадян, їх можна групувати і за іншими ознаками (часовою тривалістю: тимчасові та стабільні, довготривалі; за територією: з країнами Європи, Азії, Америки тощо; за рівнем розвитку країн: з розвиненими країнами і країнами, що розвиваються тощо). При цьому кожна група зв'язків має свою ієрархічну багаторівневу структуру. Наприклад, економічні зв'язки поділяються на зовнішньоторговельні, науково-технічні, інвестиційні, кредитно-фінансові, інтуристські тощо.

1.2 Передумови розвитку та співробітництва України та Туреччини

Як відомо, Україна і Туреччина не мають сухопутного кордону, однак урядовці двох держав неоднаразово стверджували, що Чорне море не розділяє, а поєднує ці дві країни. 2 січня 1922 року між Турецькою Республікою та Українською Соціалістичною Радянською Республікою було підписано договір про дружбу та братство. Всупереч створенню Радянського Союзу, українські та турецькі дипломатичні місії продовжували свою діяльність майже до вересня 1930 року. Становлення українсько-турецьких відносин „конструктивного партнерства” відбувалося в три етапи. Перший почався з офіційного візиту до Києва 13-14 березня 1991 р. Президента Турецької Республіки Т.Озала (щоправда, в рамках його перебування у колишньому СРСР) й підписання Декларації про принципи та цілі відносин між УРСР та Турецькою Республікою, міжурядових Угоди про торговельне, економічне і науково-технічне співробітництво, Угоди про культурне співробітництво і Протоколу про наміри щодо співробітництва в галузі телекомунікацій. А кульмінаційним пунктом початкового періоду напрацювання договірної бази українсько-турецького партнерства став перший в історії двосторонніх відносин офіційний візит Президента України Л.Кравчука до Турецької Республіки 3-4 травня 1992 р., в ході котрого було підписано Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Турецькою Республікою. Другий етап поглиблення українсько-турецького партнерства, що тривав від офіційного візиту Президента України Л.Кучми до Туреччини 26-28 листопада 1996 р. й до початку ХХІ ст., позначився практичною реалізацією нової концепції міжнародної політики України, яка випливала з принципів “економізації зовнішньої політики” та надання, в системі принципів захисту національної безпеки України, першочергового пріоритету відстоюванню економічних інтересів по всім азимутам зовнішньополітичної діяльності держави. Водночас активно відбувалося договірно-правове наповнення військової складової двосторонньої співпраці.

Навіть тимчасова пауза 2001-2002 рр. у зустрічах на вищому рівні, зумовлена „касетним” і „кольчужним” скандалами в Україні, не загальмувала процес розширення договірно-правової бази українсько-турецького співробітництва. Третій етап його формалізації позначений підписанням, передусім, Угоди про створення Чорноморської групи військово-морського співробітництва (2 квітня 2001 р., за участю Болгарії, Грузії, Румунії, Росії, Туреччини й України) і Спільного плану дій між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки з розширеного співробітництва (Київ, 2 квітня 2004 р.).

Важливим кроком в розвитку Україно-Турецьких зовнішньоекономічних відносин став договір про дружбу і співробітництво між Україною й Турецькою Республікою в лютому 1992 року та новий статут Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) був підписаний 5 червня 1998 р. під час Ялтинського Саміту Глав держав та Урядів країн-членів ЧЕС, а 1 травня 1999 р. він набув чинності. Тим самим ОЧЕС трансформувалася з міжурядового механізму співробітництва у повноцінну міжурядову регіональну організацію.

Членами Організації є 12 країн: Туреччина та Україна, Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Сербія. Створені та активно діють інституції ОЧЕС: Парламентська Асамблея (ПАЧЕС), Чорноморський банк торгівлі та розвитку (ЧБТР), Ділова рада (ДР ЧЕС) та Міжнародний центр чорноморських досліджень (МЦЧД). Ці органи діють згідно з принципами, викладеними у Стамбульській Декларації та Статуті ОЧЕС, і виконують свої функції відповідно до власних статутних документів. З метою налагодження більш тісної співпраці в рамках системи органів ОЧЕС проводяться періодичні координаційні наради за участю головуючої в Організації країни та керівників секретаріатів згаданих структур.

Відповідно до Статуту країни-члени співпрацюють на таких напрямках: торгівля та економічний розвиток, фінанси та банківська діяльність, зв'язок, енергетика, транспорт, сільське господарство, охорона здоров'я i фармацевтика, охорона навколишнього середовища, туризм, наука i технології, співробітництво у сфері культури, обмін статистичними даними та економічною інформацією, співробітництво між митними органами, гуманітарні контакти, боротьба з організованою злочинністю тощо.

Чорноморський регіон - це географічна спільність держав і народів, що створила свою певну історичну культуру і зблизила їх інтереси. Причорномор’я з найдавніших часів було справжньою колискою унікальних цивілізацій, що суттєво збагатили скарбницю світової культури, жвавим перехрестям між Європою і Азією, де впродовж віків відбувалося змішання рас і етносів, взаємопереплетіння багатьох культур, систем господарювання і економічного життя та традицій. Але тільки в останньому десятиріччі XX століття були зроблені практичні кроки до посилення співробітництва держав у Чорноморському регіоні на багатосторонній основі. Цьому передували глобальні події, що відбулися у світі. Розпад тоталітарної системи в країнах Центральної та Східної Європи, припинення існування Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), Варшавського Договору (ВД) і самого СРСР - ініціатора і засновника цих союзів, докорінно змінили геополітичну ситуацію в Чорноморському регіоні та економічних стасунках між Україною та Туреччиною.

Таким чином, перед державами постала дуже важка проблема: як в період глобалізації співробітництва найефективніше використати такі неповторні, унікальні характеристики своїх країн, як географічна та історична близькість, культурні і господарські зв’язки, взаємодоповнюваність національних економік в міжнародному розподілі праці (МРП), можливість вирішення екологічних проблем Чорного моря, що набули загрозливих масштабів, і т.ін. Ось чому лідери чорноморських держав схвально зустріли запропонований турецьким президентом Т.Озалом ще в 1990 році проект, який передбачав регіональне згуртування чорноморських країн.

Українсько-турецький чинник регіонального співробітництва – виокремлено дуже важливий фактор згуртування чорноморських держав, а саме: українсько-турецьке багатогранне партнерство.

Відносини між Україною і Туреччиною грунтуються на взаємній зацікавленості обох країн. Про повномірне відтворення українсько-турецьких відносин на сучасному етапі, як показує здійснений дворівневий аналіз, можна говорити лише після проголошення незалежності України. Дипломатичні відносини між обома державами були відновлені в лютому 1992 року. Туреччина була однією з перших країн, які визнали незалежну Україну. Такий розвиток подій поклав початок якісно новому етапу у взаєминах України з Туреччиною. Становлення й розвиток українсько-турецьких відносин характеризується поступовим посиленням двостороннього політичного діалогу, розширенням і зміцненням економічного та культурного співробітництва. Цьому сприяють зустрічі Президентів, інших вищих посадових осіб, проведення двосторонніх консультацій, більш інтенсивні контакти міністерств та відомств, ділових кіл обох країн.

Договір про дружбу і співробітництво між Україною й Турецькою Республікою створив надійну основу для всебічного плідного та взаємовигідного двостороннього співробітництва. Особлива увага у Договорі приділяється Чорноморському економічному співробітництву, зокрема, наголошується на важливості цієї організації у справі всебічного економічного співробітництва чорноморських країн, перетворенні басейну Чорного моря в зону миру, стабільності і процвітання.

ОЧЕС забезпечує широкі можливості для інтенсифікації українсько-турецьких двосторонніх відносин. Досить символічним є той факт, що саме Туреччина і Україна стали ініціаторами двох найважливіших подій у житті цієї організації: підписання у Стамбулі в 1992р. Декларації ЧЕС (Туреччина) та остаточна інституціалізація ЧЕС як міжнародної організації, що відбулася на Ялтинському саміті глав держав або урядів у червні 1998 року (Україна).

Незважаючи на певні невизначеності і декларативність, розвиток стратегічних партнерських відносин двох держав всебічно поглиблюється. Це позитивно позначається на перебігу багатосторонніх відносин у Чорноморському регіоні і, передусім в розвитку економічних відносин між Україною та Туреччиною. Сьогодні стратегічні партнери Україна і Туреччина співпрацюють не тільки на державному рівні. Співробітництво між адміністративними одиницями двох держав є надзвичайно розвиненим. Серед найактивніших контактів між містами-побратимами виділяють Одесу і Стамбул, Київ та Анкару, Суми й Муглу.

1.3 Стан договірно-правової бази України та Туреччини

На сьогодні чинна українсько-турецька договірно-правова база є досить розвиненою і складає 80 міжнародних документів.

Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Турецькою Республікою від 4 травня 1992 р. є базовим політичним документом, що визначає основні напрямки, форми та методи співробітництва між сторонами.

Основи поглибленого партнерства між двома сусідніми державами закладено в Спільному плані дій між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки з розширеного співробітництва від 2 квітня 2004 р. Співробітництво на згаданих напрямках отримало подальший розвиток завдяки реалізації заходів, визначених у Спільному плані дій між Україною та Турецькою Республікою на 2006 рік від 1 березня 2006 р.

Серед укладених українсько-турецьких документів ключовими є:

· договори про торговельно-економічне співробітництво;

· про уникнення подвійного оподаткування;

· про сприяння та взаємний захист інвестицій;

· про співробітництво в боротьбі зі злочинністю;

· про міжнародні автомобільні перевезення;

· про морське торговельне судноплавство; про культурне співробітництво.

Знаковою подією у частині розвитку договірно-правової бази став державний візит Президента України В.А.Ющенка до Турецької Республіки (6-8 червня 2005 р.), за результатами якого підписано міжурядові договори:

про співробітництво в галузі енергетики;

· про реадмісію осіб;

· про співробітництво в галузі залізничного транспорту;

· про співробітництво в галузі науки та технологій;

Додатковий протокол про імплементацію Статті 1 Угоди між Урядом України і Урядом Турецької Республіки про співробітництво у боротьбі зі злочинністю (набув чинності);

Меморандум про взаєморозуміння між Державним комітетом ядерного регулювання України та Державним агентством Турецької Республіки з питань атомної енергетики щодо технічного співробітництва та обміну інформацією в сфері ядерного регулювання.

Протягом першого кварталу 2007 року українська сторона завершила виконання внутрішньодержавних процедур (далі – ВДП), необхідних для набуття чинності зазначеними міжнародними договорами.

З огляду на важливість наповнення двостороннього співробітництва прагматичним змістом та розширення сфер співробітництва 17.01.2007 р. під час офіційного візиту Прем’єр-міністра України В. Ф. Януковича до ТР підписано: Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки про оборонно-промислове співробітництво та Протокол між Міністерством оборони України та Генеральним штабом Збройних Сил Турецької Республіки про співробітництво у сфері обміну інформацією в рамках операції «Чорноморська гармонія» (набув чинності 25 квітня).

Водночас, суттєвим стримуючим фактором у розвитку договірно-правової бази є повільні темпи виконання сторонами ВДП, необхідних для набуття чинності міжнародними договорами, у тому числі з огляду на позачергові парламентські вибори, що мали місце в обох країнах протягом 2007 року.

Зокрема, українською стороною не завершено виконання ВДП, необхідних для набрання чинності Протоколу між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки про фінансове співробітництво від 21 травня 1998 р. (Постановою Кабінету Міністрів України № 1980 від 14 грудня 1998 р. документ був поданий на ратифікацію, але відхилений Верховною Радою України) та Угодою між Урядом України та Урядом Турецької Республіки про співробітництво в галузях військової підготовки, технологій та науки від 27 липня 1994 р. (Постановою № 1033 від 8 серпня 2007 р. документ був поданий на ратифікацію).

З свого боку, станом на 01.06.2008 року турецькою стороною не завершено виконання ВДП необхідних для набрання чинності двосторонніх договорів про співробітництво в галузі енергетики, про співробітництво в сфері науки та технологій, щодо спільної програми розробки та виготовлення комерційного аерокосмічного ракетного комплексу.

Слід зазначити, що проблема прискорення завершення виконання ВДП перебувала у центрі уваги під час переговорів Прем’єр-міністра України В.Ф.Януковича та Прем’єр-міністра Туреччини Р.Т.Ердогана (17.01.2007 р.), а також протягом консультацій на рівні директорів територіальних (11.05.2007 р., Київ) та консульських департаментів (22.05.2007 р., Анкара) МЗС двох держав.

В результаті комплексу заходів, проведених українською стороною щодо прискорення набуття чинності вищезгаданими міжнародними договорами, 03.06.2007 р. парламент ТР ратифікував Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки про співробітництво в сфері дослідження та використання космічного простору від 19 грудня 2001 року (набула чинності 4 жовтня 2007 р.). Крім того, 24.06.2008 р. турецьким парламентом ратифіковано договори про реадмісію осіб, про співробітництво в галузі залізничного транспорту, про оборонно-промислове співробітництво, а 02.07.2008 р. договір з питань атомної енергетики щодо технічного співробітництва та обміну інформацією в сфері ядерного регулювання. Найближчим часом очікується надходження письмового повідомлення про виконання Турецькою Стороною внутрішньодержавних процедур, необхідних для набрання чинності вищевказаними договорами.

З метою подальшого розширення двосторонньої договірно-правової бази продовжується переговорний процес щодо проектів таких міжнародних договорів:

· Угоди між Україною та Турецькою Республікою про співробітництво в галузі рибного господарства,

· Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки про співробітництво у правоохоронній діяльності,

· Угоди між Кабінетом міністрів України та Урядом ТР про взаємне спрощення візового режиму,

· Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки про організацію міжнародного прямого вантажного залізнично-поромного сполучення Україна – Турецька Республіка,

· Угода про співробітництво між Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством праці та соціального захисту Турецької Республіки,

· Протоколу між Державною митною службою України та Митним Підсекретаріатом Турецької Республіки про порядок організації інформаційного обміну щодо товарів та транспортних засобів, які переміщуються між Україною та Турецькою Республікою, а також

· Угоди між Міністерством оборони України та Генеральним штабом Збройних Сил Турецької Республіки про надання Міністерству оборони України Радника з питань логістики.

1.4 Методи дослідження

Методика суспільно-географічного дослідження зовнішніх зв’язків країни дозволяє виділити наступні етапи: перший етап - виявлення та розкриття теоретичних аспектів формування зовнішніх зв’язків країни та механізмів їх функціонування, який включає визначення суспільно-географічної сутності зовнішніх зв’язків та обґрунтування чинників формування зовнішніх, передусім зовнішньоекономічних зв’язків країни; другий етап - системно-структурний аналіз зовнішніх зв’язків країни, який включає передусім аналіз торговельних, інвестиційних та соціальних зв’язків; третій етап - розробка концептуальних основ вдосконалення територіальної організації зовнішніх зв’язків країни.

Суспільно - географічний підхід у дослідженні зовнішньоекономічних зв’язків України з Туреччиною базується на динаміціта просторових аспектах таких показників як: 1) обсяги зовнішньоторговельного обороту, експорту, імпорту товарів і послуг та закордонних інвестицій; 2) товарна структура експорту та імпорту товарів і послуг; 3) галузева структура закордонних інвестицій; 4) географічні напрямки експорту та імпорту товарів, послуг, закордонних інвестицій.

Просторовий аналіз статистичних показників дозволяє визначити місце і роль міждержавних зв’язків Україна –Туреччина в загальній системі зовнішніх зв’язків з, що беруть активну участь у міждержавному поділі праці, підприємства країн, які відіграють найбільшу роль у двосторонніх зв’язках і виходять на мезорівень (обласний або земельний), простежити територіальну структуру СП.

Найбільш актуальними методами дослідження, які використовувались в даній роботі є метод аналізу, та обробки даних, який відображено у формі таблиць та графіків.


РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ УКРАЇНИ З ТУРЕЧЧИНОЮ

2.1 Розвиток торгівельно-економічного співробітництва між Україною та Туреччиною

Співробітництво з Турецькою Республікою має особливе значення для самоствердження України на регіональному і глобальному рівнях. Обидві держави є взаємодоповнюючими сторонами транспортно-комунікаційного коридору, котрий зв’язує Європу з Азією в єдину магістральну систему. Саме тому українсько-турецькі відносини співробітництва висуваються на першорядні позиції. Перспективи і наслідки такої взаємодії настільки важливі, що роблять Україну бажаним політичним і економічним партнером для будь-якої держави - учасника міжнародного співтовариства.

Крім того, національні інтереси України і Туреччини суттєво співпадають у формуванні оптимального балансу сил у новій геополітичній ситуації, що склалася в регіоні після розпаду СРСР. Туреччина - ключова держава для України у розвиткові взаємин із країнами Східного Середземномор’я та Близького Сходу. Зустрічний рух України і Туреччини зумовлений також комплементарністю їхніх економік, співпрацею у форматі Організації чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС).

Головними стратегічними інтересами України в Чорноморському регіоні є диверсифікація джерел енергопостачання за рахунок ресурсів Каспію, вихід на великі ринки країн регіону через розбудову зручних та безпечних трансрегіональних транспортних комунікацій. . Інтереси Туреччини й України багато в чому можуть збігатися в пошуку балансу сил у новій геополітичній ситуації, що склалася в останні роки. Між Україною і Туреччиною існує багато спільного: обидві країни визнають політичну погоду в Чорноморському регіоні, мають однакову стратегічну мету, зокрема вступ до Євросою-зу та розбудову (на різних рівнях) відносин з НАТО. Україну цікавить розвиток двосторонніх торговельно-економічних відносин, у тому числі продаж Туреччині зброї. Регулярні взаємні візити на вищому рівні з часу здобуття Україною незалежності -запорука вдосконалення різновекторних добросусідських контактів. Так, за останні роки було поповнено новими документами договірно-правову основу україно-турецьких відносин, що має істотно сприяти розширенню співробітництва двох держав у економічній, енергетичній, юридичній та інформаційній сферах - міжурядову угоду про взаємний захист інформації і матеріалів, обмін якими здійснюється в процесі співробітництва в галузі оборонної промисловості; Міжвідомчу угоду про співпрацю в галузі фармацевтичної промисловості, Угоду про співробітництво в галузі обміну інформацією між Українським національним інформаційним агентством Укрінформ та Анатолійським агентством.

Україна і Туреччина домовились спільно зміцнювати стабільність і безпеку в районі Чорного моря та Причорномор'я, а також разом боротися з тероризмом. З цією метою вони імплемен-туватимуть Документ про заходи зміцнення миру і безпеки у військово-морській сфері на Чорному морі, а також використовуватимуть потенціал Чорноморського військово-морського об'єднання (BLACKSEAFOR). У спільній заяві обох президентів зазначається, що Україна і Туреччина домовилися використовувати транзитний потенціал Чорного моря і розвивати транспортну галузь у межах Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС). При цьому обидві країни мають на меті інтегрувати транспортну інфраструктуру Чорного моря з Транс'європейською транспортною мережею.

Фактором зближення є прагнення Туреччини надати допомогу Україні в облаштуванні кримських татар. Туреччина підтвердила, що профінансує придбання тисячі квартир для кримських татар-репатріантів, які повернулися в Україну.

Україна і Туреччина мають вагомі спільні геополітичні інтереси, зокрема збереження екології Чорного моря, ідентифікація транспортних шляхів, насамперед нафтопродуктів. Водночас із зацікавленістю обох країн в розвитку різноманітних зв'язків вагомим є забезпечення національних інтересів.

Ключовою темою україно-турецької співпраці має стати подальше посилення двостороннього партнерства, пошук шляхів для поновлення його конкретними справами та проектами.

За своїм туристично-рекреаційним потенціалом Україна має всі можливості стати туристичною державою світового рівня. Розширення міжнародних зв`язків відкриває нові шляхи для просування національного туристичного продукту на світовому ринку, залучення його до світового інформаційного простору та передового досвіду організації туристичної діяльності.

Україна відкрита для міжнародного туристичного співробітництва, яке повною мірою віддзеркалює загальноєвропейські інтеграційні політичні та соціально-економічні процеси, враховує основні загальнонаціональні пріоритети. Виходячи з національних інтересів, міжнародна туристична політика України є багатовекторною; вона реалізується на засадах економічної доцільності та взаємовигідної співпраці з конкретною країною або регіоном, враховує особливості певного туристичного ринку.[3]

Турецька Республіка на сьогоднішній день є одним з найважливіших партнерів України в галузі туризму. Співробітництво в цій сфері між обома країнами відбувається згідно з Угодою між Урядом України і Урядом Турецької Республіки про співробітництво в сфері туризму, підписаною 30 травня 1994 року. Державна служба туризму і курортів України, яка наразі є підрозділом Міністерства культури і туризму України, активно співпрацює з Міністерством культури і туризму Турецької Республіки. Україна і Туреччина вже довгий час плідно співпрацюють у туристичній сфері. Це і постійні двосторонні контакти на рівні керівників обох Міністерств культури і туризму, і співпраця в рамках Міжнародних організацій, зокрема, Організації чорноморського економічного співробітництва, Всесвітньої туристичної організації тощо.

Ще одним важливим напрямом співробітництва між обома країнами в галузі туризму є постійний обмін інформацією щодо туристичних можливостей України і Турецької Республіки, участь зацікавлених підприємств двох країн у туристичних виставках, ярмарках, салонах і біржах, що проводяться на їх територіях, спільні інвестиційні проекти тощо.

Приємно відзначити, що українці є частими гостями Турецької Республіки, знають і люблять її. Водночас турецькі громадяни, на жаль, набагато рідше відвідують Україну. І наше першочергове завдання полягає в тому, щоб привернути увагу якомога більшої кількості турецьких туристів до України. В тому числі, й за рахунок підвищення привабливості українського туристичного продукту для турецького споживача, зокрема, шляхом створення маршрутів і турів, що користувалися би попитом на турецькому туристичному ринку, а також розвитку етнічного туризму (насамперед, у Кримському регіоні), яхт-туризму, лікувального туризму тощо.

Важливе місце в двосторонніх відносинах займає взаємодія в транспортній сфері.Співпраця між Україною та Туреччиною в транспортній сфері здійснюється в рамках багатосторонніх та двосторонніх угод, зокрема, „Угоди про міжнародні автомобільні перевезення між Урядом України та Урядом Турецької Республіки”, „Угоди між Урядом України та Урядом Турецької Республіки про повітряне сполучення”, „Угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом Турецької Республіки про співробітництво в галузі залізничного транспорту” тощо.

З метою забезпечення ефективності цієї співпраці, на постійній основі триває діалог між фахівцями даної сфери, зокрема проводяться засідання українсько-турецької робочої групи з питань торговельного судноплавства, а також засідання Змішаної українсько-турецької комісії з питань автомобільних перевезень пасажирів та вантажів (останнє засідання Комісії відбулось в Києві у квітні 2008 року).У лютому 2008 р. в Анкарі відбулися двосторонні експертні консультації представників Міністерства транспорту та зв’язку України та Туркзалізниці з погодження проекту двосторонньої угоди про організацію міжнародного прямого вантажного залізнично-паромного сполучення між Україною та Туреччиною.

Україна запросила Туреччину до співпраці в рамках міжнародного проекту поїзду комбінованого транспорту «Вікінг» (сполученням Одеса-Клайпеда). 23-24 жовтня 2008 в Києві відбулось засідання країн – членів проекту, у якому також взяла участь делегація турецької сторони. Приєднання Туреччини до даного проекту відкриє можливість транспортування турецьких товарів територією України до Балтійського моря і далі в Європу.

2.2 Характеристика торгівлі товарами між Україною та Туреччиною

Останніми роками Туреччина міцно укріпилася як один з найважливіших торгівельних партнерів нашої держави. Якщо одразу після встановлення дипломатичних відносин у 1992 р. обсяги торгівлі товарами між Україною і Туреччиною складали близько 120 млн. дол. США на рік, то, починаючи з 1995 р., цей показник стабільно перевищував 1 млрд. дол. США і досягнув у 2008 р. свого максимального рівня – 6,583 млрд. дол. США, у т.ч. експорт – 4,633 млрд. дол. США, а імпорт – 1,950 млрд. дол. США.[2]

За даними Держкомстату України, торгівля товарами між Україною та Туреччиною протягом 1994–2008 рр. характеризувалася поступовим зростанням кількісних показників обсягу.

Туреччина займає друге місце (після Росії) серед основних споживачів українських експортних товарів. Характерною рисою українсько-турецьких торгівельних відносин є постійне позитивне сальдо для України.

Товарообіг за даними Туреччини (2008 р.). За даними Комітету з питань зовнішньої торгівлі Турецької Республіки у 2008 р. товарообіг між Туреччиною та Україною становить 8,289 млрд. дол. США, у т.ч. експорт – 6,106 млрд. дол. США (Україна зайняла 8 місце серед основних торгівельних партнерів Туреччини), імпорт – 2,183 млрд. дол. США (15 місце), позитивне для України сальдо становить 3,923 млрд. дол. США.[2]

Табл.1 Динаміка торгівлі товарами між Україною та Туреччиною

(млн. дол. США ) [1]

Показники 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008
Товарообіг 1197,3 1489,4 1277 2352,25 2642,67 3159,12 4622,08 6583,76
Експорт 1046,5 1277,6 946 1941,12 2034,97 2390,04 3650,00 4633,42
Імпорт 150,8 211,8 330,9 411,13 607,70 769,08 972,08 1950,34
Сальдо 895,7 1065,8 616 1530 1427,28 1609,42 2630,06 2683,08

У 2008 році обсяги експорту збільшувалися, в основному, за рахунок:

· поставок металопродукції;

· продукції хімічної промисловості;

· продукція сільськогосподарського призначення.

Зростання експорту відбулося за рахунок збільшення поставок традиційних товарів, а саме, поставки чорних металів збільшилися на 26 %, зернових культур – у 2,4 рази, жирів та олій – у 4 рази, плодів та горіхів – на 59%, продуктів неорганічної хімії – у 2,2 рази, добрив – на 20%, алюмінію та виробів з нього – майже у 2 рази.

Водночас, відбулося скорочення поставок котлів, машин, апаратів і механічних пристроїв – на 69 %; насіння та плодів – 31%, органiчних хiмiчних сполук – 43,2%, ефірних олій – 87%, папіру та картону – 68% , свинцю та виробів з нього – на 93%.

Імпорт зріс за рахунок збільшення поставок:

· автомобілів;

· мінералів;

· металопродукції.

Серед товарів, що імпортувались з Туреччини у 2008 році, значна частка припадала на:

· наземні транспортні засоби;

· котли, машини, апарати і механічні пристрої;

· одяг, полімерні матеріали, пластмаси;

· вироби з чорних металів;

· сіль, сірку;

· штукатурні матеріали, цемент;

· електричні машини та устаткування;

· їстівні плоди та горіхи, цитрусові;

· енергетичні матеріали, нафту та продукти її перегонки.

Імпорт зріс за рахунок збільшення поставок засобів наземного транспорту на 71 %, одягу текстильного – майже у 8 разів, одягу трикотажного– у 4,5 рази, полімерних матеріалів та пластмас – у 2 рази, плодів та цитрусових – на 45%, котлів машин та механічних апаратів – на 54%, виробів з чорних металів – на 86%.

Найбільш відомими українськими компаніями, які здійснюють експорт своїх товарів до Туреччини є “Індустріальний союз Донбасу”, завод імені Ілліча, “Азовсталь”, “Запоріжсталь”, “Азовмаш”, “Криворіжсталь”, Сумське НВО ім. Фрунзе, “Мотор-Січ”, Одеський припортовий завод, концерн “Стирол” тощо.Серед турецьких компаній, які здійснюють поставки товарів або інвестиції в Україні, слід зазначити “Евйап”, “Бета”, “Ефес”, “Тюрксель”, “Айгаз”, “Текнотес”, “Віта-Україна”, “Ата і Колінз”, “Улькер” тощо.

Співпраця в енергетичній сфері є важливим напрямком двостороннього співробітництва між нашими країнами і спрямована, насамперед, на забезпечення енергетичної безпеки двох країн.

Ця діяльність здійснюється в рамках Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки про співробітництво в галузі енергетики від 7 червня 2005 року. Основні напрямки співробітництва визначаються двосторонньою Робочою групою з питань енергетики, яка провела вже два засідання. Чергове, третє засідання планується провести в першому кварталі 2009 року.

Перспективними напрямками двостороннього співробітництва в енергетичній сфері є спільний пошук родовищ і видобуток нафти та природного газу в акваторії Чорного моря, реалізація спільних проектів у галузі поновлюваної енергетики та у вугільній промисловості, участь української сторони в розбудові сектора атомної енергетики Туреччини. Перспективним є залучення сектору українського енергетичного машинобудування до розбудови інфраструктури в Туреччині. Суттєвих успіхів у цій сфері досягло «Сумське НВО ім.Фрунзе», яке бере участь у будівництві компресорних станцій на турецьких газогонах.[3]

2.3 Характеристика торгівлі послугами між Україною та Туреччиною

У 2008 році обсяги торгівлі послугами склали 404,16 млн. дол. США (+30,22 %), в т.ч. їх експорт становить 197,64 млн. дол. США (+56,6 %), а імпорт – 206,52 млн. дол. США (+15,3 %).

У 2008 році експорт послуг на 82,8 % складався з послуг транспорту та зв'язку, 9,56 % – найм та послуги юридичним особам.

Імпорт на 81,6 % складався з послуг транспорту та зв'язку, 7,5% - послуги, пов'язані з фінансовою діяльністю, 5,13% - найм та послуги юридичним особам.

Четвертий рік поспіль рік поспіль наша країна має негативний баланс у торгівлі послугами з Туреччиною, який наразі складає 8 млн. 876 тис. дол. США. Це пов’язано, в першу чергу, із значним зростанням українського попиту на туристичні послуги Турецької Республіки.


Табл.2Динаміка торгівлі послугами між Україною та Туреччиною(млн. дол. США ) [1]

Показники 2003 2004 2005 2006 2007 2008
Товарообіг 63,24 114,69 183,92 228,23 310,36 404,16
Експорт 44,61 71,92 90,23 108,36 131,25 197,64
Імпорт 18,63 42,77 93,69 119,90 179,11 206,52
Сальдо 25,98 29,15 - 3,46 -11,54 -47,86 -8,876

Поточний стан у торгівлі послугами:

За 3 місяці 2009 року обіг послуг склав 45,7 млн. дол. США. Експорт склав 27,9 млн. дол. США, імпорт – 17,8 млн. Сальдо позитивне і складає 10,1 млн. дол. США.[1]

- Експорт складається:

на 89,18% - з послуг транспорту та зв’язку

4,84% – послуг в операціях з нерухомістю

2,68% – послуг в обробній промисловості

1,22% – послуг у сфері освіти

1,11% – послуг готелів і ресторанів.

- Імпорт складається:

на 78,12% - з послуг транспорту та зв’язку

5,79% – послуг, пов’язаних з державним управлінням

4,41% – послуг в операціях з нерухомістю

4,4% – послуг, пов’язаних з будівництвом

3,64% – послуг, пов’язаних з охороною здоров’я

2,23% – послуг готелів і ресторанів

1,31% – послуг, пов’язаних з фінансовою діяльністю.

2.4 Характеристика двостороннього інвестиційного співробітництва між Україною та Туреччиною

За даними Держкомстату України, станом на 01.04.2008 року в Україні було зареєстровано 488 підприємства з турецькими інвестиціями на суму 124,8 млн. дол. США. За турецькими даними, обсяг турецьких інвестицій в Україні перевищує 200млн. дол. США. [2]Така різниця між українськими та турецькими даними пояснюється тим, що значна частина обладнання для турецьких компаній - інвесторів ввозиться в Україну через посередницькікомпанії інших країн світу. У зв’язку з цим під час проведення статистичного обліку це обладнання відноситься до інвестицій інших країн, а не Туреччини.

Щодо обсягів українських інвестицій в Туреччині, за даними Держкомстату України, вони залишилися без змін і склали 100 тис. доларів (зареєстровано 2 підприємства з українським інвестиційним капіталом). Разом з тим, за даними Казначейства ТР, у Туреччині функціонує 30різноманітних представництв та підприємств з українським капіталом (в основному у сфері транспорту та торгівлі).

Станом на 1 січня 2009 р., сума турецьких інвестицій в Україні склала 133 млн. дол. США (в Україні діє 543 підприємства з турецькими інвестиціями). Найбільші обсягитурецьких інвестицій вкладено у будівельну сферу, харчову промисловість, хімічну та нафтохімічну промисловість, металургію та обробку металів, оптову торгівлю.[1]

Найбільш відомі українські компанії, які мають інвестиції з Туреччини є “Індустріальний союз Донбасу”, завод імені Ілліча, “Азовсталь”, “Запоріжсталь”, “Азовмаш”, “Криворіжсталь”, Сумське НВОім. Фрунзе, “Мотор-Січ”, Одеський припортовий завод, концерн “Стирол” тощо.

Серед турецьких компаній, які здійснюють інвестиціїну діяльність в Україні, слідзазначити “Евйап”, “Бета”, “Ефес”, “Тюрксель”, “Айгаз”, “Текнотес”, “Віта-Україна”, “АтаіКолінз”, “Улькер” тощо.[2]


РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН УКРАЇНИ ТА ТУРЕЧЧИНИ

3.1 Проблеми зовнішньоекономічних відносин України та Туреччини

Важливою проблемою є взаємне визнання сертифікатів відповідності, які видаються для експорту та імпорту товарів. Вона є врегульованою, але доводиться при здійсненні експортно-імпортних операцій щоразу отримувати сертифікати у відповідних організаціях обох країн.[4]

Для його розв'язання розпочато офіційні переговори. Можна констатувати, що є політична воля щодо підписання відповідної міжурядової угоди.

Потребує вирішення проблема коригування стратегії розвитку іноземного підприємства з метою накопичення коштів за рахунок прибутку від торговельної діяльності для інвестування спорудження підприємств.

Удосконалення Державного страхування експорту охоплює не тільки більшу частину комерційних ризиків, але і багато видів політичних ризиків. Перелік страхуємих ризиків комерційного і політичного характеру нараховує сотні зобов'язань; у їхньому числі неотримання платежу від імпортера, затримка постачання товару, зміни валютного і ліцензійного контролю в країні-імпортері, експропріація власності, державні перевороти і т.д., тому подальший розвиток державного страхування експорту дуже важлива для розвитку Економічних відносин між Україною та Туреччиною.


3.2 Перспективи зовнішньоекономічних відносин України та Туреччини

Для подальшого розвитку торговельних відносин потрібно розширити можливості для фінансування. Турецький Ексімбанк готовий шляхом виділення кредитів і застосування страхових програм активніше підтримувати торгівлю між двома країнами. Для цього достатньо гарантій з боку уряду України.

Серед заходів, що сприятимуть створенню передумов для плідного співробітництва в рамках ЧЕС є такі, як подолання або зниження митних бар’єрів, укладення міждержавних угод про режим прибережної торгівлі, створення багатосторонньої системи розрахунків з використанням спільного міждержавного банку відповідних країн, створення ряду прибережних спеціальних (вільних) локальних економічних зон.

Розвиток двостороннього співробітництва між Україною і Туреччиною в науково-технічній сфері є також одним з механізмів рішення актуальної для нашої держави проблеми підтримки і розвитку національного науково-технічного комплексу. У наш час Туреччина направляє значні зусилля для розвитку і модернізації стратегічно важливих високотехнологічних галузей, зокрема аерокосмічної сфери, а також розширення власної науково-технологічної бази. Тому Україна, що володіє відповідним науково-технологічним потенціалом, може вважати Туреччину перспективним партнером і ринком збуту наукомісткої продукції. Сьогодні на базі науково-дослідного "Мармара-центру" в Туреччині працює спільна українсько-турецька науково-дослідна лабораторія.

Одним з перспективних напрямків співробітництва України і Туреччини є військово-промисловий комплекс. Для України Туреччина становить великий інтерес як ринок збуту продукції національного ВПК. Щорічно Анкара витрачає більше 4, 5% ВВП (близько 8 млрд. доларів з 2002 року) на глибоку модернізацію своїх збройних сил. Причина цих витрат, у першу чергу, це зобов'язання перед НАТО, членом якого є Туреччина. Представники українського ВПК беруть участь у перспективних тендерах на поставку танків і озброєння. Економічне співробітництво має велике значення з точки зору забезпечення економіки України альтернативними джерелами енергоносіїв та фінансовими «портфельними» інвестиціями. Регіон може стати також великим споживачем інженерно-технічних послуг України по спорудженню промислових та цивільних об'єктів, транспортної і комунальної структури. За певних умов доцільно буде співробітничати у розвитку трансконтинентальної системи транспорту та зв'язку. Виважена політика дозволить українським підприємствам військово-промислового комплексу одержати необхідні для конверсії кошти від торгівлі військовою технікою, озброєнням та ремонтними послугами.


ВИСНОВКИ

Використовуючи в даній роботі метод аналізу та обробки статистичних можна зробити висновки, що протягом останніх років державними структурами України та Туреччини були створені сприятливі умови розвитку взаємовигідного співробітництва в широкому спектрі напрямків. Найважливішими напрямками спільної діяльності є співробітництво в економічній, науковій галузі і сфері високих технологій.

Проаналізувавши особливості експорту та імпорту товарів та послуг,слід зазначит, що економічні зв'язки України і Туреччини обумовлені не тільки близьким розташуванням держав, але і партнерськими відносинами в ряді перспективних напрямків розвитку обох держав

За обсягами експорту Туреччина є другою країною-партнером України, а основними статтями українського експорту є металопродукція, вироби з чорних металівпродукція хімічної промисловості та продукція сільськогосподарського призначення. В імпортній структурі можна визначити що значна частка припадала на: наземні транспортні засоби, котли, машини, апарати і механічні пристрої, одяг, полімерні матеріали, пластмаси.Обсяги торгівлі товарами між Україною і Туреччиною складають у 2008 р.– 6,583 млрд. дол. США, у т.ч. експорт – 4,633 млрд. дол. США, а імпорт – 1,950 млрд. дол. США.[1]

Дуже активно до України залучається інвестиційна діяльність з боку Туреччини станом на 1 січня 2009 р., сума турецьких інвестицій в Україні склала 133 млн. дол. США.[1]

Розвиток двостороннього співробітництва між Україною і Туреччиною в науково-технічній сфері є також одним з механізмів рішення актуальної для нашої держави проблеми підтримки і розвитку національного науково-технічного комплексу.

Економічне співробітництво має велике значення з точки зору забезпечення економіки України альтернативними джерелами енергоносіїв та фінансовими «портфельними» інвестиціями. Регіон може стати також великим споживачем інженерно-технічних послуг України по спорудженню промислових та цивільних об'єктів, транспортної і комунальної структури.

Одним з перспективних напрямків співробітництва України і Туреччини є військово-промисловий комплекс. Для України Туреччина становить великий інтерес як ринок збуту продукції національного ВПК.

Мотиви для зближення України з Туреччиною: необхідність забезпечення транспортування енергоносіїв в і через Україну, компліментарність економік, співпраця в межах ЧЕС тощо. Розвиток партнерських стосунків з Туреччиною, на яку нині припадає близько половини всього обсягу торгівлі України з близькосхідними країнами, слід вести в рамках двостороннього економічного співробітництва, або в межах системи ЧЕС.

Міністерство економіки України відзначило, що сприятиме розвитку двосторонніх взаємовигідних торгово-економічних відносин і готове до тісного співробітництва з Турецькою Республікою для подальшого досягнення позитивних результатів.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. www.ukrstat.gov.ua – Державний комітет статистики України.

2. www.ukrexport.gov.ua Комітет підтримки укрекспорту України

3. www.kmu.gov.ua – Урядовий портал України

4. http://korrespondent.net-Зовнішня торгівля України в 2006 році

5. http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=5108096- Катерина Кінська, "Урядовий кур'єр"

6. Кныш В. «“Ятаган” для Анкары».//Обзор украинского рынка. 2005, №6.

7. Сірук М. «Турецький гамбіт». // День. 2007, №126

8. Шишкіна В. Сучасні українсько-турецькі відносини: здобутки і перспективи // Актуальні проблеми міжнародних відносин:: Зб. Наук. пр. – Вип. 42, частина І. – К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2003. – с.47-54.

9. Шишкіна В. Чорноморський вектор зовнішньої політики Туреччини: історична ретроспектива і сучасність // Людина і політика. – 2004. - № 1 (31). – С.12-26.

10. Шишкіна В. Історико-політичні підстави українсько-турецького партнерства // Політика і час. – 2005. - № 5. – С.84-94. Макогон Ю. В. Внешнеэкономическая деятельность и внешнеэкономические связи Украины и Донецкой области // Экономист. – 2001. – № 12. – С. 70–73.

11. Макогон Ю. В. Некоторые проблемы вступления Украины во ВТО / Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. – 2002. – С. 19–27.

12. Макогон Ю., Гохберг Ю., Третьяков С. Деякі державні та регіональні аспекти розвитку зовнішньоекономічних зв’язків // Регіональна економіка. – 2001. – № 3. – С.74–90.

13. Фаминский И. П. Инвестиционный климат и иностранные инвестиции в России / Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. – 2002. – С.15–19.

14. Экономическая неделя. – 2002 г. – 11–17 февраля.

15. Храмов В.О Зовнішньоекономічна політика – К.: 2002 р.

16. Стровский В.И. Внешнеэкономическая деятельность предприятия – М.: 1996 г.

17. Фомичев Б.И. Международная торговля - М.: 2001 г.

18. Гафман Н.Ф. Основы внешнеэкономической деятельности - Харьков, 2001 г.

19. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения - М.: Маркетинг, 2001 г.

20. Внешнеэкономическая деятельность. Общ.ред. Кумок С.И., АОЗТ "ВЕЧЕ",М.: 1994 г.

21. СергеевП.В. Мировое хозяйство и международные экономические отношения на современном этапе - М.: 1998г.

22. Кузнецова Н.В. Регулирование внешнеэкономической деятельности в Украине - Киев.: 1998г.

23. Перспективи розвитку зовнішньої торгівлі України. Матеріали конференції. – Київ, 2000.

24. Україна і світове господарство. – Київ, 1999.


ДОДАТКИ

Таблиця 3-4 Стан 2-сторонніх торговельно-економічних відносин Турції та України (2008 р.)[1]

За 5місяців 2008 року обсяг торгівлі товарами склав 2 млрд. 778 млн. 49 тис. дол. США, що на 62 % більше ніж за аналогічний період 2007 року. При цьому експорт склав 2 млрд. 35 млн. 75 тис дол. США (+ 46,5%), а імпорт – 742 млн. 973 тис. дол. США (на 125 %). Сальдо залишається позитивним і складає 1 млрд. 292 млн. 102 тис. дол. США.

Табл.3: Структура експорту товарів за 5 місяців 2007-2008 рр.

(тис. дол. США)

Січень – квітень 2007 р. Січень –квітень 2008 р. Зростання
Код та найменування Обсяг % Обсяг % +/- %
10 зерновi культури 17 130,66 1,23 54 070,2 2,66 36939,50 215,63
12 насiння і плоди олійних рослин 27 029,19 1,95 18 122,3 0,89 -8906,84 -32,95
15 жири та олії тваринного або рослинного походження 17 345,56 1,25 117 348,0 5,77 100002,43 576,53
27 енергетичні матеріали; нафта та продукти її перегонки 71 684,69 5,16 90 632,8 4,45 18948,15 26,43
28 продукти неорганiчної хiмiї 33 582,77 2,42 63 051,9 3,10 29469,08 87,75
29 органiчнi хiмiчнi сполуки 22 935,65 1,65 15 113,0 0,74 -7822,62 -34,11
31 добрива 112 010,67 8,06 193 621,8 9,51 81611,16 72,86
33 ефiрнi олії, косметичні препарати 17 588,81 1,27 824,2 0,04 -16764,64 -95,31
39 полімерні матеріали, пластмаси 16 890,67 1,22 50 542,8 2,48 33652,11 199,23
44 деревина та вироби з деревини 36 447,36 2,62 43 494,0 2,14 7046,67 19,33
72 чорнi метали 889 348,47 64,02 1 269 396,3 62,38 380047,83 42,73
76 алюмiнiй i вироби з алюмінію 16 627,01 1,20 23 780,5 1,17 7153,44 43,02
84 котли, машини, апарати і механічні пристрої 25 470,09 1,83 3 687,9 0,18 -21782,23 -85,52
Всього 1 389 173,76 100,00 2 035 075,7 100,00 645901,90 46,50

(За даними Державного комітету статистики України)

Табл. 4: Структура імпорту товарів за 5 місяців 2007 – 2008 рр.

(тис. дол. США)

Січень – квітень

2007 р.

Січень – квітень

2008 р.

Зростання
Код та найменування Обсяг % Обсяг % Обсяг %
06 живі рослини та продукти квітництва 4 741,69 1,44 5 106,6 0,69 364,88 7,70
08 їстивнi плоди i горiхи; цитрусовi 16 934,28 5,14 21 871,6 2,94 4937,29 29,16
12 насiння і плоди олійних рослин 8 502,74 2,58 7 382,6 0,99 -1120,12 -13,17
20 продукти переробки овочів, плодiв 11 181,22 3,39 14 793,7 1,99 3612,46 32,31
24 тютюн 6 747,68 2,05 7 934,0 1,07 1186,35 17,58
25 сiль, сiрка, штукатурнi матерiали, цемент 16 604,20 5,03 31 239,3 4,20 14635,08 88,14
27 енергетичні матеріали; нафта та продукти її перегонки 14 212,05 4,31 18 150,8 2,44 3938,71 27,71
34 мило, мийні засоби 5 055,18 1,53 7 358,6 0,99 2303,47 45,57
39 полімерні матеріали, пластмаси 22 825,58 6,92 51 804,6 6,97 28979,05 126,96
48 папiр та картон 7 040,62 2,13 12 822,7 1,73 5782,07 82,12
52 бавовна(тканини) 4 259,15 1,29 6 511,6 0,88 2252,46 52,89
57 килими 4 357,28 1,32 8 417,4 1,13 4060,13 93,18
58 спецiальнi тканини 3 395,83 1,03 8 665,3 1,17 5269,46 155,17
59 текстильнi матерiали 2 042,99 0,62 2 263,5 0,30 220,53 10,79
60 трикотажні полотна 4 392,15 1,33 8 916,9 1,20 4524,74 103,02
61 одяг трикотажний 5 549,38 1,68 32 811,5 4,42 27262,17 491,26
62 одяг текстильний 5 848,59 1,77 58 473,9 7,87 52625,27 899,79
68 вироби з каменю, гiпсу, цементу 3 335,63 1,01 5 082,8 0,68 1747,21 52,38
69 керамiчнi вироби 5 823,74 1,77 13 093,5 1,76 7269,75 124,83
70 скло та вироби із скла 3 431,38 1,04 10 362,3 1,39 6930,94 201,99
72 чорнi метали 14 601,52 4,43 9 209,0 1,24 -5392,49 -36,93
73 вироби з чорних металів 13 755,86 4,17 40 741,9 5,48 26985,99 196,18
76 алюмiнiй i вироби з алюмінію 2 387,48 0,72 8 360,6 1,13 5973,13 250,19
84 котли, машини, апарати і механічні пристрої 34 157,37 10,36 65 824,4 8,86 31667,06 92,71
85 електричнi машини і устаткування 13 398,11 4,06 21 176,3 2,85 7778,17 58,05
87 наземні транспортні засоби, крiм залiзничних 50 382,91 15,28 150 410,2 20,24 100027,30 198,53
94 меблi 6 623,13 2,01 9 082,4 1,22 2459,28 37,13
Всього 329 776,52 100 742 973,3 100 413196,81 125,30

Гістограми [побудовані автором за даними[1]]