Особливості національної економіки Тунісу

Характеристика Тунісу як країни, що розвивається, структура її економіки та модель національного господарства. Зміст методик оцінки соціально-економічного розвитку країни, основні критерії для класифікації та їх значення для міжнародних відносин.

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Кафедра міжнародної економіки

Індивідуальна робота

з дисципліни «Міжнародна економіка»

Виконав:

Студент 3-го курсу

Факультету МЕіМ

Спец. 6503 гр. 5

Нагорський Ігор

Викладач:

Танащук І.О.

Київ 2010


За данними

№*

ВНД на душу населення, дол. 2008р.

№*

ВВП на душу населення,дол.,

№*

ВНД, млн. дол.,

№*

Експорт,млн.дол.

№*

Зовнішній борг, млн.дол.

№*

Поточна вартість обслуговування боргу, % ВНП
International Monetary Fund (2008) 95 3955
World Bank (2008) 123 3290 89 3891 80 33998
CIA World Factbook (2008) 102 3900. 69 19700 71 20810 41 48.4%

1) Країна Туніс


2) Визначити, до якої групи країн за рівнем соціально-економічного розвитку належить країна за різними методиками

Найбільш повне уявлення про групи країн у міжнародній економіці дають дані найбільших міжнародних організацій світу – ООН, МВФ і Світового банку. Оцінка їх трохи відрізняється, тому що ці організації мають різну кількість країн-учасниць(ООН – 185, МВФ – 182, Світовий банк – 181 країна), а міжнародні організації спостерігають за економікою тільки своїх країн-членів.

За методикою ООН у числі найважливіших показників рівня соціально-економічного розвитку будь-якої країни варто виділяти: ВВП/ВНП, а також ВВП/ВНП на душу населення;частку продукції обробної промисловості і сфери послуг у ВВП/ВНП; рівень освіти населення і тривалості життя.

Для цілей економічного аналізу ООН поділяє країни на:

· розвинуті країни (держави з ринковою економікою);

· країни з перехідною економікою (у минулому соціалістичні

· країни або країни з централізованим плануванням);

· країни, що розвиваються.

Тун іс відноситься до країн з розвинутою економікою, згідно з критеріями, що характеризують цю групу країн. ВВП на душу населення в Тунісі у 2008 році становив 3891 доларів США.

Туніс – аграрно-сировинна країна, одна з найбільш розвинених у Африці. Основні галузі промисловості: нафтодобувна та нафтопереробна, хімічна, гірничо-металургійна, харчова, текстильна, цементна.

За методикою Світового банку основним критерієм для класифікації національних економік в операційних і аналітичних цілях є показник ВВП на душу населення.

Світовий банк класифікує всі країни, що є його членами (182), а також всі інші країни з населенням, що перевищує 30 тисяч чоловік (у цілому – 210 країн) за рівнем доходів, за рівнем зовнішнього боргу та за ступенем відкритості світовому ринку.

· Класифікація країн за рівнем доходів

Національні економіки поділяються на дані групи відповідно до рівня ВВП на душу населення. Виділяються наступні групи:

· країни з низьким рівнем доходів (785 дол. або менше);

· країни з рівнем доходів нижче середнього (786 – 3 125 дол.);

· країни з рівнем доходів вище за середній (3 126 – 9 655 дол.);

· країни з високим рівнем доходів (9 656 дол. і вище).

Туніс належить до країн з з рівнем доходів вище за середній, так як має ВВП на душу населення 3891 доларів США.

· Класифікація країн за рівнем зовнішнього боргу

Стандартна класифікація Світового банку поділяє країни на:

· держави з високим рівнем зовнішньої заборгованості;

· держави із середньою величиною зовнішнього боргу;

· держави з найменшою зовнішньою заборгованістю.

Високий рівень зовнішнього боргу означає, що в країни перевищені наступні критичні показники:

· відношення поточної вартості обслуговування зовнішнього боргу до ВВП більше 80%;

· відношення поточної вартості обслуговування боргу до обсягу експорту перевищує 220%.

Середній рівень зовнішньої заборгованості властивий країнам, у яких один або обидва показники перевищують 60%, але не досягають критичних величин.

Туніс відноситься до країн із середньою величиною зовнішнього боргу, так як її поточна вартістьобслуговування боргу, % ВНП становить 48,4%.

· Класифікація країн за ступенем відкритості світовому ринку

Ступінь відкритості світовому ринкові звичайно виміряється часткою експорту у ВНП. Світовий банк умовно виділяє:

· країни з відносно закритою економікою з часткою експорту у ВВП менше 10%. У цю групу входять (10 країн).

· країни з відносно відкритою економікою з часткою експорту у ВВП: більше 35% (близько 70 країн), 10 – 19% (27 країн), 20 – 24% (24 країни), 25 – 34% (32 країни).

Частка експорту у ВВП Тун іса становить 49%, тому країна належить до групи країни з відносно відкритою економікою з часткою експорту у ВВП.

За методикою МВФ д о групи країн, що розвиваються (менш розвинутих, слаборозвинених), входять держави з ринковою економікою і низьким рівнем економічного розвитку. З 182 країн-членів Міжнародного валютного фонду до країн, що розвиваються, відносять 121. Незважаючи на значне число цих країн, а також на те, що для багатьох з них характерні велика чисельність населення і величезна територія, на них припадає близько 40% світового ВВП, частка у світовому експорті – 26%.

Також у своїй останній класифікації Світового банку , економіка розділена за допомогою Валовий національний дохід на душу населення у 2008 році. У цьому році країни з ВНП на душу населення нижче US $ 11,905 вважалися країнами, що розвиваються.

Тобто Туніс відносять до групи країн що розвиваються.

Нові індустріальні країни за рядом ознак виділяються із загальної маси країн, що розвиваються. До них відносять “чотири азіатських дракони” – Південну Корею, Тайвань, Сингапур та Гонконг, а також Аргентину, Бразилію та Мексику. Це НІК першого покоління. НІК другого покоління – Малайзія, Тайланд, Індія, Чилі, третього – Кіпр, Туніс , Туреччина, Індонезія, четвертого – Філіппіни тощо. НІК перевищують країни, що розвиваються, за розміром ВВП на душу населення, середньорічними темпами його приросту, питомою вагою обробної промисловості у ВВП (не менше 20%), обсягом експорту промислових виробів, обсягом прямих інвестицій за кордоном, а за деякими з цих показників переважають розвинені країни. Для всіх цих країн характерні високі темпи зростання національного добробуту, рівня життя населення. Для цього НІК активно залучають іноземні капітали, техніку та технологію промислово розвинених країн. Деякі НІК виділяються завдяки перебуванню у сфері економічних та політичних інтересів розвинених країн. На формування сучасної структури економіки НІК величезний вплив справили прямі інвестиції, особливо з США та Японії. Існує своєрідне змагання між двома моделями НІК – азіатською та латиноамериканською: перша передбачає розвиток національної економіки з переважною орієнтацією на зовнішній ринок, на експорт, друга орієнтована на імпортозаміщення. Стратегія імпортозаміщення, заснована на протекціонізмі, відіграє важливу роль у диверсифікації господарчої структури, одначе призводить до серйозної кризи та застою. Вступу в етап експортоорієнтованої політики не обов'язково повинен передувати завершений етап імпортозаміщуючої індустріалізації – ці компоненти можуть бути збалансовані й суміщені. Місце та роль НІК у міжнародній торгівлі визначається всією сукупністю їхніх реальних можливостей. НІК беруть активну роль у міжнародній міграції капіталів, у Сингапурі та Гонконгу виникли нові міжнародні фінансові центри. Успіхи, яких досягнуто у розвитку НІК, їхня інтеграція у світове господарство дозволяють з упевненістю говорити про те, що перспективи економічного росту, підвищення рівня життя народу та зростання зовнішньоекономічної експансії цих країн доволі сприятливі. У ХХІ столітті вони посядуть вищі місця у світовій економічній ієрархії.

3) Дати коротку характеристику групи, до якої належить аналізована країна

Все угруповання країн, що розвиваються, досить неоднорідне, і, скоріше, правильно було б називати їх країнами третього світу. До країн, що розвиваються, відносяться, зокрема, такі держави, в яких більшість показників рівня і якості життя вище кожної розвинутої країни (Об'єднані Арабські Емірати, Кувейт, Багамські острови та ін.). ВВП на душу населення, обсяг соціальних витрат уряду тут відповідають або навіть перевищують аналогічні показники країн Великої сімки. Є в групі держав, що розвиваються, середні, з непоганим рівнем розвитку економічної і соціальної інфраструктури, є і значне число країн із украй відсталим національним господарством, більшість населення яких знаходиться за межею бідності, що відповідає за методикою ООН одному доларові витрат у день на кожного мешканця. Так само не можна стверджувати, що усі вони – економіки аграрного або аграрно-індустріального типу.

Назва групи – країни, що розвиваються – відбиває, скоріше, модель їхнього національного господарства, у якій украй невелика роль ринкових механізмів і приватного підприємництва, а переважне значення для розвитку мають натуральне або напівнатуральне господарство, перевага аграрного й індустріального секторів у галузевій структурі економіки, високий ступінь державного втручання в економіку і низький рівень соціального захисту.

Аналізуючи Туніс згідно з вищезазначеними методиками, можна зробити висновок, що вона належить до групи країн що розвиваються, з рівнем доходів на душу населення вище за середній, середнім рівнем зовнішнього боргу та відносно відкритою економікою світовому ринку.


Список використаної літератури

1. www.imf.org

2. worldbank.org

3. buklib.net

4. www.cia.gov

5. Міжнародна економіка (навч. посіб.) Дахно І.І., Навч. посіб. — 2-ге вид., випр. і допов. — К.: МАУП, 2006. — 248 с: іл.

6. www.wikipedia.org

7. www.vuzlib.net