Контрольна робота з Інвестиційного менеджменту

Розвиток держави пов’язаний з динамікою інвестиційних процесів, структурним оновленням виробництва й створенням ринкової інфраструктури. Чим інтенсивніше йде інвестування, тим швидше проходить відтворювальний процес, активніше відбуваються перетворення.

Міністерство освіти і науки України

Контрольна робота з інвестиційного менеджменту

Київ 2008


Зміст

Вступ. 3

1 Класифікація інвесторів. 6

2 Інвестиційний бізнес-план і його функції 10

3 Задача. 18

Загальні висновки. 20

Використана література. 22

Вступ

Розвиток будь-якої держави пов’язаний з динамікою інвестиційних процесів, структурним та якісним оновленням виробництва й створенням ринкової інфраструктури. Чим інтенсивніше здійснюється інвестування, тим швидше проходить відтворювальний процес, тим активніше відбуваються ефективні ринкові перетворення.

Тому будь-які дослідження, пов’язані із сутністю та основними поняттями інвестиційного процесу, проблемами формування інвестиційного портфеля, вибором форм інвестування та методів управління цими процесами, є, безумовно, актуальними.

Ринкові зміни в економіці України вимагають чіткого визначення та дієвого управління поняттями та категоріями, що стосуються інвестиційних відносин.

З фінансового та економічного погляду інвестування може бути визначене як довгострокове вкладення економічних ресурсів з метою створення та одержання чистого прибутку в майбутньому, який перевищує загальну первинну величину інвестицій.

З макроекономічного погляду інвестиціями вважається частина сукупних витрат, що враховують витрати на нові засоби виробництва (реальні виробничі інвестиції), інвестиції в нове житло та приріст товарних запасів. Тобто інвестиції — це частина валового внутрішнього продукту, що не була спожита в поточному періоді, яка забезпечує приріст капіталу в економіці.

У мікроекономіці, інвестиції — це процес створення нового капіталу в матеріальній та нематеріальній сферах.

Поняття інвестицій є надзвичайно широким і його зміст має свої особливості в різних розділах економічної науки та галузях практичної діяльності.

Термін "інвестиція" походить від лат. "інвест", що означає "вкладати". Нині інвестиції — це вкладання капіталу з метою подальшого його збільшення. Приріст капіталу в результаті його інвестування є компенсацією за ризик втрат від інфляції та неодержання відсотків від банківських вкладень капіталу.

Джерелом приросту капіталу, основним мотивом інвестування є одержуваний прибуток. Обидва процеси (вкладання капіталу та одержання прибутку) відбуваються в певному поточному часі, а саме: можна поступово вкладати капітал, а потім одержати прибуток; паралельно вкладати капітал й одержувати прибуток; вкладати капітал з інтервалами, а через деякий час одержати прибуток.

У першому випадку прибуток буде одержано одразу після завершення інвестування у повному обсязі; у другому випадку прибуток можливий за умови повного завершення процесу інвестування; у третьому випадку між періодом інвестування та одержанням прибутку минає певний час, що залежить від форми інвестування та особливостей інвестиційного проекту.

У сучасній зарубіжній літературі термін "інвестування" часто трактується як придбання цінних паперів (акцій, облігацій). В Україні цей термін ідентифікується з терміном "капітальні вкладення". Інвестиції в цьому разі розглядаються як вкладання у відтворення основних фондів (споруд, обладнання, транспортних засобів). Водночас інвестиції можуть спрямовуватись на поповнення обігових коштів, придбання нематеріальних активів (патентів, ліцензій, ноу-хау).

Окремі автори, визначаючи термін "інвестиції", вважають, що останні існують тільки у грошовій формі. Але інвестування капіталу може здійснюватися також у будь-якій іншій майновій формі або у формі немайнових активів (досвіду роботи, пакетів програм, інших форм інтелектуальної власності); сукупності технічних, технологічних, комерційних та інших знань; виробничого досвіду; права використання землі, води, ресурсів, споруд, а також інших майнових прав.

З фінансового та економічного поглядів інвестування може бути визначене як довгострокове вкладення економічних ресурсів для одержання доходу в майбутньому, який перевищує первинні вкладення.

Розглянемо в даної роботі деякі питанні щодо інвестицій, учасників інвестиційного процесу та організацій інвестицій.

1 Класифікація інвесторів

Відповідно до українського законодавства, суб’єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та учасниками) можуть бути юридичні та фізичні особи України та іноземних держав, а також держави в особі їх урядів.

Інвестори — це суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення особистих, позичених, залучених майнових чи інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційного процесу.

Права в усіх інвесторів, незалежно від форми власності щодо розміщення інвестицій у будь-які об’єкти, є рівні. Умови інвестування можуть бути різними для вітчизняних та іноземних учасників. Це залежить від державної політики щодо активізації інвестиційних процесів та напрямків їх державного регулювання.

Учасники інвестиційної діяльності — громадяни та юридичні особи України, інших держав, а також держави, які забезпечують реалізацію вкладень як виконавці замовлень або за дорученням інвестора.

Інвестор визначає цілі, напрямки та обсяги інвестування. Для їх реалізації він залучає будь-яких учасників на договірній основі.

Здійснюючи інвестиційну діяльність, підприємство виступає як інвестор. Інвестори класифікуються за наступними основними ознаками (рис. 1).

Рис. 1. Класифікація інвесторів за основними ознаками

Розглянемо побудову класифікацій інвесторів, що є частиною загального плану за систематизації різних трактувань раціональності поведінки інвесторів, прийнятих в економіці.

Класифікація інвесторів за інституціональнім ознакам:

— інституціональні інвестори — банки, фонди;

— приватні інвестори — фізичні особи, що беруть участь в інвестиційних процесах.

Класифікація інвесторів за професійним рівнем і коректності намірів:

¾ професіонали — професійні компанії чи приватні особи, що володіють спеціальними знаннями і кваліфікацією в області прийняття інвестиційних рішень і керування інвестиціями, і приймаючі рішення на базі чітко сформульованих інвестиційних пріоритетів;

¾ непрофесіонали — великі чи дрібні нефінансові компанії з неясними критеріями прийняття інвестиційних рішень, що не мають у своїй організаційній структурі чіткої системи прийняття інвестиційних рішень і контролю над їхньою ефективністю. На жаль, багато великих українських компаній є типовими непрофесійними інвесторами. В особливому ступені це відносилося до періоду приватизацій;

¾ мародери — компанії із сумнівними цілями, що здійснюють викуп акцій через банкрутство з подальшим висновків активів підприємства. Даний тип інвесторів одержав сильний розвиток в Україні у зв’язку з недосконалістю законодавства про банкрутство.

Типи інвесторів за інвестиційними пріоритетами:

1. Стратегічні інвестори — зацікавлені в керуванні бізнесом. Їм цікаві потенційні фактори і ресурси, що підсилюють їхню стратегічну позицію (ринки збуту, ланки виробничих процесів і т.д.). Як правило, це банки і великі ФПГ чи промислові підприємства.

2. Стратегічні інвестори — орієнтовані, зокрема , на створення інвестиційно-привабливого бізнесу для портфельних інвесторів і організацій, що кредитують.

3. Портфельні (фінансові) інвестори — зацікавлені в динаміці росту вартості при мінімізацій ризиків. Даних інвесторів, у першу чергу, цікавить потенціал росту вартості бізнесу (пакетів акцій). Портфельні інвестори, як правило, не втручаються в керування об’єктами інвестицій, у той час як фонди прямих інвестицій здобувають значні пакети акцій підприємств із метою контролювати свою ефективність.

4. Портфельні (інституціональні) інвестори — будучи зацікавлені, насамперед , у динаміку росту вартості і мінімізацій ризиків, цей тип інвесторів висуває наступні вимоги до бізнесу:

¾ прозорість;

¾ пріоритети, мети і стратегія;

¾ забезпечення „виходу” із проекту для портфельного інвестора.

Що може забезпечити відповідність бізнесу цим вимогам:

— реструктуризація власне бізнесу, активів, системи керування;

— розробка стратегій розвитку бізнесу;

— розробка механізмів виходу з проекту.

Організації, що кредитують — зацікавлені в мінімізацій термінів повернення коштів та мінімізацій ризиків. По-перше, їх цікавить платоспроможність компаній. Організації, що кредитують — будучи зацікавленими, насамперед, у мінімізацій терміну повернення коштів та мінімізацій ризиків, цей тип інвестора висуває наступні вимоги до бізнесу (проектам):

— якісне пророблення проекту, причому не тільки з погляду економіки, але і ринку, а також організацій;

— стабільне положення компаній на ринку, стабільність ринку;

— застава, гарантії.

У специфічних вітчизняних умовах у сфері злиттів і поглинань більшість проектів є ризиковим, відповідно, інвестори, що фінансують дану проектну діяльність, відносяться до категорій інвесторів прямих інвестицій.

При класифікацій інвесторів (фізичних осіб) необхідно враховувати особливості психології та розходження підходів до проведення операцій інвесторів. Фізичних осіб, що проводять операцій на фондовому ринку, можна розділити на наступні групи:

— професійні спекулянти;

— професійні інвестори (рантье);

— інвестори-власники;

— інші, чи непрофесійні інвестори (вкладники).

Спекулянти. Інвестори, що розташовують засобами, достатніми, щоб доходи від операцій з ними покривали їхній поточні витрати і дозволяли збільшувати капітал. Мають значний досвід роботи з цінними паперами.

У більшості випадків — колишні співробітники фінансових структур і мають досвід професійної роботи на фондовому і(чи) фінансовому ринку.

Часто керують не тільки власним портфелем цінних паперів, але і портфелями інших інвесторів. Дотримують досить агресивної спекулятивної стратегій, предпочитая „скальпувати” ринок шляхом проведення короткострокових і середньострокових операцій і затрачати на операцій з власним портфелем значну частину свого робочого часу.

З психологічної точки зору, крім основної мети (одержання максимального прибутку) вони задовольняють і свій інтерес до „гри”. Відносяться до операцій на фондовому ринку як до мистецтва використовувати особливості його поведінки.

2 Інвестиційний бізнес-план і його функції

Інвестування як процес (інвестиційний процес) — це складний комплекс робіт, який включає такі основні фази: визначення об’єкта інвестування, залучення фінансових коштів, здійснення контролю за їх використанням.

Зазвичай, з цим процесом пов’язані три основні чинники: час, ризик і величина очікуваного прибутку. У деяких випадках найважливішим чинником виступає час, наприклад, для державних облігацій. У інших ситуаціях головним є ризик, наприклад, для опціонів на купівлю звичайних акцій. У ряді випадків істотними є обидва ці чинники (наприклад, для купівлі звичайних акцій) або всі три чинники (наприклад, для вкладення капіталу у венчурні підприємства).

Інвестування як довгострокове вкладення капіталу з метою отримання прибутку передбачає складання та оцінку плану розвитку подій за мірою досягнення бажаного результату. Такий план називається інвестиційним бізнес-планом (або проектом) і лежить в основі прийняття рішення про інвестиції.

Суб’єктом інвестицій є комерційні організації та інші суб’єкти господарювання, що використовують інвестиції.

До об’єктів інвестицій можуть бути віднесені:

1) підприємства, що розширюються, реконструюються чи будуються, або будівлі, споруди (основні фонди), призначені для виробництва нових продуктів і послуг;

2) комплекси або об’єкти, що реконструюються чи будуються, орієнтовані на рішення одного завдання (програми). У цьому випадку під об’єктом інвестування слід розуміти програму виробництва нових виробів (послуг) на виробничих площах у рамках діючих виробництв і організацій;

3) фондові цінності (акції, облігації, векселі, сертифікати, інші цінні папери, дорогоцінні метали, рідкоземельні сплави, іноземна валюта тощо).

У інвестиційному проекті використовуються такі форми інвестицій:

¾ грошові кошти та їх еквіваленти (цільові внески, оборотні кошти, цінні папери, наприклад, акції або облігації, кредити, позики, застави тощо);

¾ земля та право на користування природними ресурсами;

¾ будівлі, споруди, машини та обладнання, вимірювальні і випробувальні кошти, оснащення та інструмент, будь-яке інше майно, що використовується у виробництві або володіє ліквідністю;

¾ майнові права, що оцінюються, як правило, грошовим еквівалентом.

Фінансове інвестування здійснюється підприємством у таких основних формах:

1) вкладення капіталу в статутні фонди підприємств з іноземними інвестиціями. Ця форма інвестування фінансового капіталу тісно пов’язана з операційною діяльністю підприємства. Вона, зазвичай, використовується для забезпечення тісного зв’язку з постачальниками сировини, матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів, розширення ринків збуту (при вкладенні капіталу в торгові фірми) і розвитку виробничої інфраструктури (при вкладенні капіталу в підприємства транспорту і зв’язку). Будучи більш оперативною і менш капіталомісткою за своїм змістом, ця форма фінансового інвестування замінює реальне інвестування. При цьому основною метою інвестування, зазвичай, є встановлення фінансового впливу на підприємства для забезпечення стабільного становища підприємства-інвестора;

2) вкладення капіталу в прибуткові види грошових інструментів направлене, передусім, на ефективне використання тимчасово вільних грошових активів підприємства. Основним видом грошових інструментів короткострокового інвестування є депозити в комерційних банках;

3) вкладення капіталу в прибуткові види фондових інструментів характеризується вкладенням капіталу в різні види цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку. Ця найбільш масова і перспективна форма фінансових інвестицій пов’язана з широким вибором альтернативних можливостей за інструментами і термінами. Вона, як правило, характеризується більш високим рівнем державного регулювання і захищеності інвестицій, а також наявністю оперативної інформації про стан і кон’юнктуру фондового ринку, динаміку його сегментів.

Будь-який інвестиційний проект проходить три головні фази свого розвитку, це передінвестиційна фаза, інвестиційна фаза та експлуатаційна або оперативна фаза. Планування проекту здійснюється у передінвестиційній фазі за наступною структурою:

¾ аналіз інвестиційних можливостей (Identification);

¾ аналіз альтернатив проекту та попереднє визначення (Feasibility Study);

¾ попереднє ТЕО (Pre-Feasibility Study);

¾ бізнес-план (Business Plannig)

Як бачимо, вінцем процесу планування проекту є створення бізнес-плану.

Розробка бізнес-плану пов’язана з використанням великої кількості інформації. Повнота і якість її істотно впливають на можливість досягнення мети, поставленої під час складання бізнес-плану. Недостатнє висвітлення окремих його розділів через обмеженість інформації може викликати в інвесторів сумніви щодо доцільності виділення коштів. Тому важливо знати, які дані потрібні для складання бізнес-плану і де їх можна знайти.

У процесі складання інвестиційного бізнес-плану важливо правильно й дохідливо викласти його мету, суть інвестиційного проекту і форми його реалізації, а також кінцеві результати від здійснення інвестицій. Цей розділ бізнес-плану, який можна назвати “Характеристика об’єкта інвестування”, складається, як правило, після визначення всіх інших напрямів діяльності. Він є узагальнюючою частиною документа, де у стислій формі викладаються всі основні ідеї майбутнього проекту. До основних вимог, яких слід дотримуватися у процесі підготовки цього розділу, належать лаконічність, інформативність, переконливість і простота викладу. Інвестор на основі цього розділу може зробити висновок, чи відповідає проект його інвестиційній стратегії та наявним ресурсам, чи влаштовує він інвестора щодо строків реалізації, строків і повноти повернення капіталу.

Насамперед необхідно викласти мету складання бізнес-плану: з метою пошуку партнера для здійснення спільної діяльності, з проханням надання кредиту на умовах повернення, повного або часткового фінансування на засадах неповернення, подання заявки на приватизацію чи викуп державного майна тощо.

Далі потрібно розкрити суть проекту, тобто загальну концепцію бізнесу, його репутацію в минулому та напрями розвитку на майбутнє, а також охарактеризувати продукцію, зазначити основні ринки збуту, розмір доходів і витрат, прибуток, рентабельність, ступінь ризику, які змогли б переконати інвестора в тому, що цей бізнес вигідний і перспективний.

У цьому ж розділі слід стисло описати ступінь підготовленості проекту та форми його здійснення (нове будівництво, реконструкція, розширення, переоснащення діючого підприємства, ступінь підготовленості проектної документації, висновки експертів про надійність об’єкта інвестування).

Необхідно також викласти основні потреби в інвестиційних ресурсах і терміни їх освоєння, загальну вартість інвестиційного проекту, а також визначити можливу частку зовнішнього інвестора й період здійснення інвестицій, намітити терміни введення об’єкта в експлуатацію, визначити строки окупності й повернення капіталу інвестору. При цьому слід пам’ятати, що для інвестора інтерес становлять насамперед кінцеві фінансові результати, такі як сума грошового потоку, валовий і чистий прибутки.

Можна виділити три основні причини необхідності бізнес-планування інвестиційних проектів. По-перше, самий процес розробки бізнес-плану, включаючи обмірковування ідеї, змушує об’єктивно, критично і неупереджено глянути на проекту всій його повноті. План сприяє запобіганню помилок, даючи можливість зрозуміти, для чого розроблено інвестиційний проект. Це добре прокладений маршрут, що відбиває в процесі здійснення інвестиційного проекту сувору черговість дій і визначає його пріоритети зважаючи на обмеженість ресурсів. По-друге, бізнес-план є тим робочим інструментом, який за умови належного використання допомагає ефективно контролювати й управляти підприємством, що у свою чергу є основою успіху. По-третє, завершений бізнес-план — це засіб для повідомлення ідей щодо інвестиційного проекту зацікавленим особам.

Якісно розроблений бізнес-проект чинить сприятливе враження на ділових людей, з якими передбачається співробітництво, такими як інвестори, банкіри, співвласники і працівники. Він повною мірою характеризує рівень професіоналізму тих, хто його розробляє.

Питанням бізнес-планування присвячено багато зарубіжної і вітчизняної літератури. Це не означає, що існують єдині, жорстко встановлені стандарти. Однак, незважаючи на те, що творча складова інвестиційного бізнес-планування дійсно важлива, існують певні загальні принципи для всіх розробників бізнес-планів незалежно від країни і галузі економіки, а відповідно до цього визначається і структура бізнес-плану.

Якщо інвестиційний бізнес-план підприємство розроблює самостійно, його підготовка може включати кілька етапів.

На першому етапі видається наказ по підприємству чи приймається рішення зборів засновників, які визначають загальні напрямки майбутніх інвестиційних програм, склад робочої групи і конкретних виконавців, календарні строки підготовки бізнес-плану, осіб, які здійснюють загальне й методичне керування роботою.

Загальне керування розробкою перспективного плану інвестиційної діяльності здійснює керівник підприємства, методологічне — його заступник з економічних питань або консультант. До складу робочої групи входять провідні спеціалісти таких служб і відділів: планово-економічного, маркетингу, юридичного, фінансового, бухгалтерії, головного технолога, праці та заробітної плати, відділу кадрів та ін.

Основні функції робочої групи: визначення напрямків і загального обсягу робіт зі складання бізнес-плану; визначення функцій конкретних виконавців і розподіл робіт між ними; доведення форм документів, таблиць, схем, графіків, за якими конкретні виконавці повинні готувати й подавати інформацію; вирішення питання про координацію дій між окремими виконавцями; визначення календарного плану зі встановленням термінів виконання робіт і подання готових результатів.

На другому етапі кожний відділ і кожний працівник робочої групи визначають обсяг своєї роботи, добирають необхідну інформацію, виконують необхідні розрахунки, оформлюють табличний матеріал текстову частину до нього. Розробка бізнес-плану пов’язана з використанням великої кількості інформації, її повнота і якість істотно впливають на можливість досягнення тих цілей, які стоять при складанні бізнес-плану. Недостатнє висвітлення окремих його розділів через обмеженість інформації може викликати в інвесторів сумніви щодо доцільності виділення коштів. Тому важливо знати, які дані потрібні для складання бізнес-плану і де їх можна знайти.

Третій етап розробки бізнес-плану передбачає узагальнення в цілому по підприємству матеріалів, одержаних від різних служб і виконавців, уточнення й установлення зв’язку між ними, оформлення остаточного варіанта, підписання й затвердження бізнес-плану.

Заключний етап — презентація бізнес-плану, тобто доведення основних його положень до зацікавлених осіб.

Коли бізнес-план розроблює стороння консультаційна фірма, етап-ність як за формою, так і за змістом дещо різниться від тієї, яка існує в разі складання бізнес-плану працівниками підприємства. Підприємство насамперед повинно укласти угоду з консультаційною фірмою, де слід визначити завдання, умови й терміни виконання роботи зі створення бізнес-плану.

У процесі виконання робіт підприємство передає виконавцю необхідні матеріали, документацію, розрахунки, а також забезпечує необхідні умови праці для спеціалістів.

Після завершення робіт засновник оцінює їх якість, вносить додаткові корективи до попередньо поставленого завдання, приймає й оплачує виконані роботи. Розроблений сторонньою організацією бізнес-план підписує корівник консультаційної фірми і затверджує керівник підприємства-замовника.

Хоча в цілому бізнес-план вважається інструментом для отримання кредиту, він безумовно виконує функції набагато глибші:

— виявлення цілей бізнесу;

— сприяння виробленню стратегії та оперативної тактики для досягнення цілей бізнесу;

— створення системи вимірювання результатів діяльності;

— надання інструментів для управління бізнесом;

— виявлення альтернативних напрямків розвитку.

Основні цілі і задачі бізнес-плану такі:

1. Бізнес план служить для обґрунтування передбачуваного бізнесу й оцінки результатів за визначений період часу. У цьому зв’язку він може розглядатися як мірило досягнення успіху.

2. Бізнес план є документом, що дозволяє висвітити курс дій і керувати бізнесом. Тому бізнес план можна представити як невід’ємний елемент стратегічного планування і як керівництво для виконання і контролю.

3. Бізнес план у більшості випадків використовується як засіб одержання необхідних інвестицій. У цьому аспекті він служить наживкою для інвесторів і могутнім інструментом фінансування бізнесу.

4. Важливо розглядати бізнес-план як сам процес планування і внутріфірмового управління. У цьому плані він представляється як постійно обновлюваний документ, що робить організацію сприйнятливою до різного роду нововведень технічних, технологічних, організаційних, економічних і ін.

5. Бізнес план може бути гарною рекламою для пропонованого бізнесу, створюючи ділову репутацію і будучи своєрідною візитною карткою організації, тому він повинний бути компактним, красиво і кваліфіковано оформленим, інформаційно спрямованим.

6. Бізнес план є свого роду документом, що страхує успіх пропонованого бізнесу. Він демонструє готовность підприємства йти на ризик і отримувати прибутки.

7. Бізнес план інструмент самонавчання. У цьому аспекті його розробка це процес пізнання і самопізнання.

Підводячи підсумки вищевикладеного, можна затверджувати, що бізнес планування творчий процес, що вимагає професіоналізму і мистецтва.

Для практичної реалізації бізнес планування як процесу представляється важливим дотримання основних принципів:

— гнучкості, що передбачає постійну адаптацію до змін середовища, у якій функціонує дана організація;

— безперервності, що припускає мінливий характер планування;

— комунікативності, під якою розуміється координація й інтеграція зусиль (усе повинне бути взаємопов’язане і взаємозалежне);

— ітеративності, що передбачає творчий характер планування і неодноразовість пророблення вже складених розділів плану;

— багатоваріантності, що дозволяє вибрати найкращу з альтернативних можливостей досягнення поставленої мети;

— участі, що припускає важливість самого процесу планування з погляду залучення в нього всіх можливих учасників майбутньої організації;

— адекватності відображення реальних проблем і самооцінки в процесі планування.

3 Задача

Проектом передбачено капітальні вкладення в сумі 500 тис. грн. Очікується річний прибуток 120 тис. грн. упродовж 6 років. Вартість капіталу – 15%. Чи доцільно вкладати кошти в цей проект.

Рішення. За шість років з цього капітального вкладення отримується прибуток у розмірі 120 тис. грн. * 6 = 720 тис. грн.

Вартість капіталу визначає дохід, який міг би отримати власник капіталу при використанні його в найкращий в поточних умовах спосіб. Вартість капіталу — це співвідношення такого щорічного доходу і всього капіталу (у відсотках) як відповідна відсоткова ставка.

При умові 15 % вартості капіталу з капіталу в розмірі 500 тис. грн. вартість капіталу становитиме 500 * 0,15 = 75 тис. грн. За шість років це становитиме 75 * 6 = 450 тис. грн., що є меншим, ніж прибуток із капітального вкладення.

Тому вкладати кошти в цей проект доцільно.

Загальні висновки

Інвестори — це суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення особистих, позичених, залучених майнових чи інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційного процесу.

Одним з основних документів, що потрібні для роботи, є бізнес-план. Його можуть складати окремі підприємці чи управлінський персонал фірми або групи фірм, які планують здійснювати інвестиційну діяльність, а також спеціалізовані консультаційні фірми.

Інвестиційний бізнес-план є поняттям набагато ширшим, ніж прийнято уявляти. Принаймні, в нашій країні, за відсутності практики бізнес планування, його дуже часто ототожнюють із штучними економічними розрахунками, або техніко-економічним обґрунтуванням. Насправді ж, складання бізнес-плану інвестиційного проекту вимагає роботи не одного спеціаліста, бо як буде розглянуто далі, кожен бізнес проект зачіпає велику купу питань пов’язаних із різними сферами знання. Це насамперед питання економічної ефективності, маркетингового аналізу, фінансового планування та, навіть, політичні аспекти.

У ринкових умовах господарювання інвестиційний бізнес-план використовується в різних сферах і формах підприємництва і допомагає окреслити те коло проблем, з якими зіштовхується підприємство або підприємець в умовах мінливості, нестабільності і часом непередбачуваності найрізноманітніших ринкових ситуацій.

В формальному сенсі інвестиційний бізнес-план — це короткий, точний, доступний і зрозумілий опис пропонованого бізнесу, найважливіший інструмент при розгляді великої кількості різних ситуацій, що дозволяє вибрати найбільш перспективне рішення і визначити засоби для його досягнення.

Говорячи про функції інвестиційного бізнес-планування, ми можемо виділити такі з них:

— бізнес-план змушує керівників активно займатися процесами стратегічного планування діяльності компаній з розрахунком на перспективу;

— бізнес-план дозволяє здійснювати більш чітку координацію зусиль, спрямованих на досягнення поставлених перед компанією цілей і задач;

— бізнес-план дозволяє установити для підприємства цільові показники, яких необхідно досягти, а потім здійснювати контроль за успішністю виконання запланованих програм;

— бізнес-план змушує топ-менеджерів більш конкретно визначати цілі фірми, формувати стратегію і тактику по їх досягненню;

— бізнес-план допомагає компанії краще підготуватися до раптових змін ринкової ситуації, тобто робить компанію більш адаптованою до зовнішнього середовища.

Використана література

1. Бланк И.А. Основы инвестиционного менеджмента. – К.: Эльга-Н, Ника-Центр. – Т.1. – 2001. – 536 с. (Раздел 1, Главы 1-2, с. 13-121)

2. Классификации инвесторов // http://www.akb.su/index.php?id=28

3. Мойсеєнко І.П. Інвестування: Навч. посіб. — К., Знання, 2006. — 490 с.

4. Мыльник В.В. Инвестиционный менеджмент. Учебное пособие для вузов. – М.: Деловая книга, Академический проект, 2005. – 272 с.

5. Поєдинок В.В. Правове становище інвестора як суб’єкта господарських відносин: дис... канд. юрид. наук: 12.00.04 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2004.

6. Фабоцци Ф. Управление инвестициями: Пер. с англ. – М.: ИНФРА-М, 2000. – ХХVIII, 932 с. (Глава 1, с. 2-13)

7. Федоренко В.Г. Інвестування. Зайнятість. Освіта. — К.: Науковий Світ, 2002.